Geum.ru

Удругій половині ХІХ ст. І на початку ХХ ст

Вид материалаДокументы

Содержание


Людмила Рижак ФІЛОСОФСЬКИЙ ДИСКУРС МІСІЇ УНІВЕРСИТЕТУ В ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНИ
Подобный материал:
1   ...   35   36   37   38   39   40   41   42   ...   91

Людмила Рижак

ФІЛОСОФСЬКИЙ ДИСКУРС
МІСІЇ УНІВЕРСИТЕТУ В ОСВІТНЬОМУ
ПРОСТОРІ УКРАЇНИ

Конституювання поліфонічного університетського простору в незалежній Україні в умовах державотворчих процесів актуалізує проблему перегляду місії університету. Її активно досліджують упродовж останнього десятиліття у контексті реформування освіти В.Андрущенко, В.Брюховецький, В.Кремень та інші. Заслуговує на увагу західноєвропейський філософський дискурс ідеї університету, його місії та перспектив розвитку в умовах інформатизації та глобалізаційної інтеграції. Серед прибічників цього дискурсу останньої чверті ХХ ст. слід відзначити Ю.Габермаса, Г.Ґадамера, Ж.Дерріду, М.Квєка, В.Ле-пеніса, Я.Пелікана, Б.Рідінґса.

В обґрунтуванні місії українського університету на порозі ХХІ століття некритичне запозичення чужого досвіду та наслідування інших було б марною справою. Адже університет як соціальна інституція залежить від суспільства, він слугує тому суспільству, яке його розбудовує. Натомість суспільство розраховує на функціональну підтримку. А тому місія університету визначається внутрішніми тенденціями розвитку суспільства. Водночас вона характеризує його культурно-цивілізаційний поступ. Х. Ортега-і-Ґассет слушно зауважував: “Я не заперечую, що нам варто знати, як ідуть справи в сусідів, звичайно ж, це треба робити, але водночас не можна не усвідомлювати, що це не звільняє нас від розв’язання проблем нашої власної самобутньої долі” [2,69].

У філософському дискурсі для характеристики українського університету та його місії використовують такі поняття, як “класичний”, “некласичний”, “традиційний”, “нетрадиційний” та “національний”. Цей категоріальний апарат неадекватно відображає ті проблеми, з якими зіткнувся університет, позаяк їхній зміст не розкриває цивілізаційних засад його функціонування.

Університетський простір у незалежній Україні репрезентують академічні університети, які зазвичай вважають класичними (традиційними), та ціла низка некласичних (нетрадиційних): технічних, медичних, педагогічних тощо, які постали в останнє десятиліття. Крім того, шерега університетів як класичних, так і некласичних, отримали статус національних. Така поліфонія в розумінні статусу українського університету засвідчує наявність кризи власне самої ідеї Університету. Вона пов’язана, з одного боку, зі вступом України на шлях ринкової економіки, а з другого,  з процесами глобалізаційної інтеграції та формування європейського освітнього простору.

Слід зазначити, що на сьогодні чітко окреслені місії класичного та модерного університетів. Зокрема, біля витоків європейського класичного університету стояла християнська церква, що зумовило його космополітичний статус. Готуючи фахівців за трьома професіями: священик, суддя й вчений, університет мав власну місію  формування морально-релігійного потенціалу особи, узасадниченого розумом.

Класичний університет, безперечно, був елітарним закладом. Елітарну освіту Г. Ашин визначає як таку, що призначена для вузького кола осіб, переважно вихідців із знатних (“еліта крові”) та найзаможніших сімей (“еліта суспільства”) [1,83]. Тому класичний університет неминуче був закритим для широкого загалу та в цьому на той час і не було нагальної потреби.

Ситуація докорінно змінюється із зародженням індустріальної цивілізації. Здійснюючи промислову модернізацію, вона потребує освічених людей, які у своїх діях опираються на науку. Поступово класичний університет, зберігаючи свої традиції, трансформується в модерний. Як феномен індустріальної цивілізації він був дзеркалом держави-нації. Її утвердження зумовило потребу в такій освітній інституції, яка б виконувала місію збереження та збагачення національної культури й водночас відтворення та нарощування наукового знання. Завдання модерного університету полягало не лише в підготовці професіонала на рівні сучасної науки, а також у формуванні людської особи як громадянина, що ідентифікує себе з національною спільнотою. Отож, зберігаючи свою елітарність, модерний університет поступово набув статусу національного.

На противагу Європі, в Україні перші навчальні заклади  академії  постають у ХVІІ ст. як відкриті інституції, які культивували атмосферу елітності. Її визначала не лише якісна освіта, але й таланти та високі інтелектуальні здібності студентів, які були вихідцями з різних соціальних прошарків. Академії були не тільки центрами освіти, а й науки. Крім того, ними зазвичай опікувалися братства та спрямовували їх культуротворчу місію. Проте в кінці ХVІІІ ст. академії стали релігійно-духовними, становими закладами, а культуротворча місія, яку вони провадили, була елімінована з духовного життя. Культура, що позбавлена освіти, втрачає свою живильну силу. Усвідомлюючи роль освіти, громади Києва, Батурина, Чернігова, Переяслава неодноразово подавали прохання про заснування університетів. Однак царський уряд не дав дозволу на їх відкриття. Така реакція була цілком закономірна, адже Україна не лише втратила державність, але й стала кріпацькою окраїною Російської імперії. Побороти народ, котрий був високоосвіченим, можна лише за умови знищення його культури та освіти.