Geum.ru

Удругій половині ХІХ ст. І на початку ХХ ст

Вид материалаДокументы

Содержание


Борис Поляруш МІФОЛОГІЗАЦІЯ СУЧАСНОСТІ В ПРОЦЕСІ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
Подобный материал:
1   ...   31   32   33   34   35   36   37   38   ...   91

Велике значення для формування занижених професійних очікувань має освіта, яка закріплює існуючу гендерну асиметрію. І середня школа, і система вищої освіти містять у собі “прихований навчальний план” (О.Ярська-Смірнова), який знаходить своє вираження в організаційних принципах навчального закладу, гендерних відносинах, які реалізуються в процесі навчання та в змісті навчальних програм.

Досягнення гендерного паритету - справа майбутнього. Але вже сьогодні можна стверджувати, що виявлення соціального підґрунтя цієї проблеми, тобто осмислення її не лише як проблеми суто жіночої, але й соціальної, вже є кроком до її вирішення.

Борис Поляруш

МІФОЛОГІЗАЦІЯ СУЧАСНОСТІ
В ПРОЦЕСІ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Проблема глобалізації в роботах сучасних соціальних мислителів, соціологів, соціальних філософів тісно пов’язана з розумінням сучасної епохи, ризику, що загрожує нашому суспільству взагалі.

Так, видатний англійський соціальний мислитель, соціолог Е.Гідденс у роботі “Наслідки сучасності”(1990) визначає сучасність на базі чотирьох основних інститутів. Перший з них - капіталізм, що традиційно характеризується товарним виробництвом, приватною власністю на капітал і т.п. Другий інститут - індустріалізм, з використанням для виробництва товарів неживих джерел енергії й машинного устаткування. Третій інститут - можливість нагляду (Е.Гідденс формулює цю ідею під впливом Мішеля Фуко). Нагляд означає спостереження за діями підлеглого населення [в основному, але не тільки] в політичній сфері. Четвертий інститут - це військова могутність, контроль над засобами насильства.

Згідно зі структуралістською теорією Е.Гідденса, динамізму сучасності додають три істотних аспекти: дистанціювання, вивільнення й рефлексивність. Перший аспект – дистанціювання чи поділ часу й простору. В досучасних суспільствах, вважає Е.Гідденс, час завжди був з'єднаний із простором, а вимір часу не був точним. В епоху модерну час був стандартизований, і тісний зв'язок між часом і простором був порушений. Просторово-тимчасове дистанціювання, на думку Е.Гідденса, уможливлює розвиток сучасного типу національної держави з її здатністю з'єднувати локальні й глобальні сфери. Другий аспект – вивільнення соціальних відносин від локальних контекстів взаємодії. Ключову роль у сучасних суспільствах відіграють два типи соціальних механізмів. Перший з них - символічні знаки, наприклад, гроші, які забезпечують просторово-тимчасове дистанціювання: ми здатні укладати грошові угоди з людьми, які віддалені від нас у часі чи просторі. Другий тип механізмів - експертні системи, що організують великі ділянки матеріального й соціального середовища. У сучасних суспільствах, вважає Е.Гідденс, де функціонують системи зі значним просторово-тимчасовим дистанціюванням, величезного значення набуває соціальна довіра. Людина більш не володіє всією повнотою інформації про соціальні явища й повинна довіряти партнерам. Третя динамічна характеристика сучасності - це її рефлексивність. Все в сучасному житті відкрито для іноді хворобливої рефлексії.

Всі ці особливості сучасності, за Е.Гідденсом, можуть призвести до зростання можливості глобальних катастроф у ситуації все більшої залежності людей між собою. Вчений наголошує, що великі соціальні групи усвідомлюють існуючий ризик, але заперечує можливості традиційних інститутів (релігії, звичаїв) щодо зняття соціального напруження в зв’язку з цим. Виникає також криза довіри до експертних оцінок щодо можливості управління ризиком. Все більше усвідомлюється, що принципова складність такого управління пов’язана зі специфікою соціального знання. Соціальний прогноз виявляється неможливим. Проте Е. Гідденс намагається шукати рівновагу між утопічними ідеалами й реаліями життя в сучасному світі.

У роботі видатного німецького соціального мислителя Ульріха Бека “Суспільство ризику. На шляху до другої моделі сучасного світу” (1992) наголошується на тому, яка точно така ж модернізація, що зруйнувала структуру феодального суспільства й породила індустріальне суспільство, сьогодні руйнує індустріальне суспільство і породжує другу сучасність. У.Бек акцентує на існуванні міфу щодо сучасності. Індустріальне суспільство, на думку багатьох дослідників, є вершиною сучасності, її кінцем. У.Бек відрізняє просту й рефлексуючу модернізацію. Описуючи перехід від класичного індустріального суспільства до сучасного суспільства ризику, У.Бек наголошує на тому, що головною проблемою нової сучасності є несправедливий розподіл, управління ризиком, можливість їхньої мінімізації. У сучасному світі, на думку У.Бека, ризик зосереджується, в першу чергу, в третьому світі, тоді як багаті країни можуть “купити” собі свободу від ризику. Багаті держави самі породжують ризик й виграють від цього, а наслідки й небезпека дістаються, як вважає У.Бек, бідним. Але ніхто не застрахований від ризику. Виклик сучасного тероризму в західних країнах добре підтверджує сьогодні думку У.Бека. Вихід з цієї складної ситуації У.Бек вбачає у звільненні держави від політики, коли рішення приймаються на позапарламентському рівні, стають сферою діяльності окремих соціальних груп і навіть індивідів.

Якщо застосувати запропоновані Е.Гідденсом та іншими авторами ознаки нового етапу сучасності, нового типу суспільства для аналізу ситуації в Україні, то не можна не побачити відмінності між станом розвитку нашого суспільства та, наприклад, країнами ЕС.