Удругій половині ХІХ ст. І на початку ХХ ст

Вид материала

Документы

Содержание В основі громадянського поступу лежить нагромадження міри соціального капіталу та посилення значення і ролі індивідуальної свобо Свобода як загальновживане слово переважно сприймається у повсякденні значенні абстрактної, невизначеної інтенції до втілення жи

Подобный материал:

• Програма фахового іспиту з Всесвітньої історії для спеціалізації, 74.23kb.
• Японія у другій половині ХІХ на початку, 25.92kb.
• Вивчалася, а отже, відзначається новизною, викликане потребами сьогочасся, необхідністю, 311.24kb.
• Курсової роботи "Виникнення І розвиток психології релігії у другій половині XIX, 539.34kb.
• Гринчак М. О. Благодійна діяльність промисловців Півдня України у другій половині ХІХ, 308.85kb.
• Уроку з історії України для 9 класу на тему: "Початок національного відродження у Наддніпрянській, 110.98kb.
• Лариса Орєхова розвиток лінгводидактичних ідей у другій половині ХІХ – першій половині, 127.11kb.
• Н.Є. Терьошкіна Національний університет кораблебудування, м. Миколаїв шляхи активізації, 28.19kb.
• Східноукраїнський національний університет, 926.8kb.
• А. Ю. Роль газети "Буковина" в загальноукраїнському літературному процесі кінця ХІХ, 342.2kb.

В основі громадянського поступу лежить нагромадження міри соціального капіталу та посилення значення і ролі індивідуальної свободи й належної автономії особи.

Громадянський поступ є історичним виміром соціального розвитку певної спільноти, що здійснюється в якості громадянського суспільства й водночас стосується універсальних вартостей.

Спільнота людей життєстверджується у двох площинах: як локальне культурно визначене суспільство і як суспільство з універсальними інтенціями, наприклад, в якості християнської, європейської цивілізації, або громадянського суспільства.

Свобода як загальновживане слово переважно сприймається у повсякденні значенні абстрактної, невизначеної інтенції до втілення життєвих жадань і прагнень (бажань).

Свобода наповнюється змістом залежно від означування жадань, або прагнень, перетворюючись під впливом їх домагання у систему прав людини. Боротьба за свободу є боротьбою за права людини, які усвідомлюються в сенсі набуття значень жаданнями і прагненнями.

Контекстом для набуття значень (в тому числі – свободи) є наявні культурно-історичні практики, що пов’язані з дискурсивними та наративними формами світосприймання. У різних спільнотах значення свободи не є тотожним ні за інтенсивністю сприйняття, ні за інтенціональністю дії. Хоча на рівні індивідного життя свобода постійно інтенціонує своє значення, останнє, проте, не завжди набуває усвідомленого, раціоналізованого довершення в розумі, часто залишаючись лише у вигляді знака чи символа, для сигналізації про актуальність, бажаність дечого, відсутнього в даний час для індивіда.

Контекстуалізація свободи розгортається як процес семіозу, що симультанно відбувається в довколишньому середовищі людини (природа + господарські форми + тіло) та в її культурній семіосфері (тексти + комунікації; звичаєвість + розум, освіта) та в соціальності (норми і форми позитивних і негативних взаємодій та інституційних відносин).

Культурна семіосфера визначається двома вимірами: локальним та металокальним. Останній синонімічно позначається як універсальний, або загальнолюдський. Локальний рівень семіосфери в пропонованих тезах окреслюється національним значенням і вивершується у сенсах доби модернізму, коли людина домагається автономії та автентичності, простуючи шляхом часто болісної індивідуалізації відносно загальних вимог аграрної спільноти.

Надлокальний (він же наднаціональний) вимір означування свободи визначається поняттями універсальних громадянських свобод та прав людини, які, одначе, складаються на рівні національних домагань. Властиво в контексті останніх індивіди покликані навчитися сприймати один одного як вільних і рівних перед законом, незалежно від етнічного, соціального чи расового походження.

Таке нове сприйняття має своє коріння, зокрема, в універсалізуючому християнському дискурсі й світогляді. Хоча практичне завершення воно набуває лише в новій соціальній якості спільнот, утворених спільним жаданням свободи, що обов’язково знаходять семантичну артикуляцію у текстах та відповідній практиці звільнення від “феодального багажу”. Звільнення “одного” у такий спосіб стає звільненням “усіх”, звільнення “я” – звільненням “ми”; практичній дії (боротьбі за свободу), як відомо, передує певне ідейне натхнення. Іншими словами йдеться про те, що домагання свободи як форми здійснення жадання індивіда, передбачає її попереднє означування у мовних текстах, засобами яких люди досягають взаєморозуміння між собою. Умови взаєморозуміння, що втілюються лінгвістично, набирають форму життєвих оповідей – нарацій.

Життєві історії, таким чином, є текстуально-семантичними “матрицями”, в контурах яких абстрактні інтенції свободи набирають конкретних щодо лінгвістичної, культурної спільноти значень і символів.

Життєві оповіді (історії) є здійснюванням жадань, так чи інакше опосереднених знаком свободи людини, як члена лінгвістичної спільноти; вони а) забезпечують лінгвістичну репрезентацію жадання свободи таким, як її бачить член спільноти; б) позначають репрезентацію об’єкта жадань, генеруючи (з уяви та розуму) сукупність об’єктів, що окреслюють відмінну від реальності (фізичної) об’єктну дійсність; в) конституюють семантичні умови, завдяки яким саме жадання (свободи) стає зрозумілим як жадання людське; г)запроваджують належний до домагань свободи морально-етичний словник оцінювання дій людини, як члена конкретної лінгвістичної спільноти. Такий словник є умовою визнання успішності розв’язання життєвих проблем членом локальної спільноти.

Водночас, наративні оповіді, що виражають домагання локальної спільноти, втілюють субординативну систему концептів чеснот та стандартів досконалості, означених контекстом окремої культурної спільноти. Цей словник значень потребує бути вкорінений у глибинні структури культурних жадань та відповідної ідентичності. Саме тут буття світу сприймається як реальність, що існує поза людиною, незалежно від особи і зумовлює її розум та дії. Світ ототожнюється з реальністю, що дорівнює буттю, яке існує поза людиною. Генерується тоталізуючий стиль мислення і вивершується претензія на єдиний, всеохопний світогляд та всеохопне розуміння людини і світу.