Удругій половині ХІХ ст. І на початку ХХ ст

Вид материала

Документы

Содержание 1.Сковорода Г. Твори: у 2 т. – К.: АТ “Обереги”, 1994. Т.2 – 480 с. Оксана Пашук „радуйся, ниво неполитая!” на текст Акумулюючи національний дух і передаючи його поколінню живих і ще ненароджених, Шевченко і Лисенко заклали міцні підвалини украї

Подобный материал:

• Програма фахового іспиту з Всесвітньої історії для спеціалізації, 74.23kb.
• Японія у другій половині ХІХ на початку, 25.92kb.
• Вивчалася, а отже, відзначається новизною, викликане потребами сьогочасся, необхідністю, 311.24kb.
• Курсової роботи "Виникнення І розвиток психології релігії у другій половині XIX, 539.34kb.
• Гринчак М. О. Благодійна діяльність промисловців Півдня України у другій половині ХІХ, 308.85kb.
• Уроку з історії України для 9 класу на тему: "Початок національного відродження у Наддніпрянській, 110.98kb.
• Лариса Орєхова розвиток лінгводидактичних ідей у другій половині ХІХ – першій половині, 127.11kb.
• Н.Є. Терьошкіна Національний університет кораблебудування, м. Миколаїв шляхи активізації, 28.19kb.
• Східноукраїнський національний університет, 926.8kb.
• А. Ю. Роль газети "Буковина" в загальноукраїнському літературному процесі кінця ХІХ, 342.2kb.

Проблема екзистенційної свободи не зводиться лише до особистісного вияву. Свобода людини у теорії Сковороди неодмінно пов’язується з екзистенційною категорією рівності між людьми. Принцип “нерівна всім рівність” утверджує справжню рівність, на противагу зрівнялівці, “рівній рівності.” Своєю мудрістю і справедливістю цей принцип поєднується з поняттям свободи, тоді як за протилежних умов свобода неможлива. “Нерівна рівність” забезпечує кожній людині повноту “спорідненості”, здібностей, таланту, пізнання та усвідомлення яких дає їй змогу зробити правильний вибір і на цій основі здійснити свою свободу.

Постановка і висвітлення проблеми екзистенційності “істиннаго чоловъка” у творах Сковороди є логічним продовженням філософського осмислення феномена людини в духовній традиції України. Не буде перебільшенням визнати, що саме він поставив і розкрив питання про щастя людини у тісному зв’язку із “сродним трудом”, питання - принципове для її формування та життєдіяльності.

1.Сковорода Г. Твори: у 2 т. – К.: АТ “Обереги”, 1994. Т.2 – 480 с.

Оксана Пашук

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ДУХОВНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ У КАНТАТІ М.В. ЛИСЕНКА
„РАДУЙСЯ, НИВО НЕПОЛИТАЯ!” НА ТЕКСТ
Т.Г. ШЕВЧЕНКА „ІСАЙЯ. ГЛАВА 35.

В доповіді на прикладі аналізу кантати „Радуйся, ниво неполитая!” зроблено спробу розкрити проблему взаємозв’язку творчісті Шевченка і Лисенка. Обидва митці є представниками пасіонарного типу особистостей, власні творчі поривання яких підпорядковані вищій ідеї служіння нації, рідному народові, утвердження самобутності своєї національної культури, возвеличення сили і слави рідної країни у віках, що стимулювало пробудження громадсько-політичного життя тогочасного суспільства. Спільні ідеологічні переконання Лисенка та Шевченка дають підставу зрозуміти спонукання композитора написати музику на текст поезії Шевченка „Ісайя. Глава 35.”

Рівно ж другим об’єднуючим фактором творчості цих геніїв є визначення і окреслення їх мистецького стилю як національного романтизму, що поєднує риси західноєвропейського романтизму ХІХ століття із українськими національними традиціями. Прояв естетики цього напрямку у Шевченка полягає у показі єдності душі і духу людини-митця, що наближається до образу Божого, за яким часто постає образ України. У Лисенка національний романтизм проявляється у музично-інтонаційній опорі на український національний мелос і народно-пісенні джерела.

Світоглядні уявлення поета і композитора формуються під впливом провідних засад Кирило-Мифодієвського братства, до якого вони входили у різний історичний час. Перебудова суспільства на засадах християнського вчення про справедливість, свободу, рівність та братерство шляхом об’єднання усіх вільних слов’ян, розвиток українського патріотизму та утвердження національної мови і культури становили суть реформ братства.

Зміст шевченківської „Ісайї. Глава 35” із зображенням нової нескореної України, увиразненням моментів відродження, щасливого майбуття нації і вірою у прийдешній „золотий вік” логічно укладається у схему „Україна — Боже благословення — земля обітована” і співпадає з концепцією міленарності, суть якої базується на обґрунтуванні особливого типу порятунку, що приносить звільнення людству і віра у який необхідна для кожного релігійного руху. Узагальнені риси міленарного мислення із образами надреальної помочі, яка повинна бути тотальною, оскільки докорінно перетворює життя на землі, власне становлять провідну ідею вірша Шевченка.

У музичній інтерпретації змісту шевченківської „Ісайї”, де автор виступає у ролі пророка, Лисенко розкриває ставлення поета до релігії, сюжетів Біблії та вічних християнських істин. Біблійний прообраз, покладений в основу твору, за яким криється образ „вічної” незламної духовної України, спонукав Лисенка звернутись до національної духовної музики для вирішення провідної ідеї поезії Шевченка. Композитор проводить стильові алюзії до кращих зразків української барокової хорової музики, пов’язуючи композиційну структуру кантати із жанрами партесного хорового концерту і канту. Лисенко за основу стилізації кантати у дусі ХVІІІ століття використовує прославні інтонації християнської музичної символіки, що є проявом міленаризму у музиці і свідченням безперервного розвитку української духовної традиції протягом ХVІІІ і ХІХ століття.

Використання західноєвропейської барокової музичної риторики початку ХVІІІ століття виражається у Лисенка через запозичення інтонацій-фігур, які символізують християнські прославні мотиви із утвердженням радісних величальних образів. Однак ці інтонації адаптовані крізь призму українського національного мелосу і збагачені досягненнями романтичної музики. У кантаті композитор застосовує музично-риторичні фігури circulatio для показу образів радості і духовного сходження, фігуру anabasis, яка символізує у музиці тріумф і перемогу, фігуру anaphora, що служить засобом передачі інтонацій особливого патетичного піднесення, і фігуру радісного торжествуючого заклику exclamatio.

Акумулюючи національний дух і передаючи його поколінню живих і ще ненароджених, Шевченко і Лисенко заклали міцні підвалини українського національного відродження.