Удругій половині ХІХ ст. І на початку ХХ ст

Вид материала

Документы

Содержание 1.Аббаньяно Николо. Мудрость философии. СПб., 1998. 2.Гегель Г.Ф.В. Феноменология духа //Гегель Г.Ф.В. Соч. М.-Л., 1959. 5.Ясперс К. Смысл и назначение истории. М.. 1991. 6.Scheler M. Zur Idee des Menschen // In: Vom Umsturz der Werte. Bd. I. Leipzi Проблематика просвітницької філософії у світлі сучасних ґендерних досліджень

Подобный материал:

• Програма фахового іспиту з Всесвітньої історії для спеціалізації, 74.23kb.
• Японія у другій половині ХІХ на початку, 25.92kb.
• Вивчалася, а отже, відзначається новизною, викликане потребами сьогочасся, необхідністю, 311.24kb.
• Курсової роботи "Виникнення І розвиток психології релігії у другій половині XIX, 539.34kb.
• Гринчак М. О. Благодійна діяльність промисловців Півдня України у другій половині ХІХ, 308.85kb.
• Уроку з історії України для 9 класу на тему: "Початок національного відродження у Наддніпрянській, 110.98kb.
• Лариса Орєхова розвиток лінгводидактичних ідей у другій половині ХІХ – першій половині, 127.11kb.
• Н.Є. Терьошкіна Національний університет кораблебудування, м. Миколаїв шляхи активізації, 28.19kb.
• Східноукраїнський національний університет, 926.8kb.
• А. Ю. Роль газети "Буковина" в загальноукраїнському літературному процесі кінця ХІХ, 342.2kb.

Філософія піднесла людину на найвищий щабель її земного буття, насамперед виходячи із найголовнішої її сутнісної ознаки: бути істотою розумною. А відтак на цій основі людина була визнана “мірою усіх речей” (Протагор). У царині філософії було піднято та осмислено чимало інших великих гуманістичні ідеалів. Так в епікуреїзму і стоїцизмі вперше прозвучала ідея того, що людина покликана бути щасливою, вільною і здатною утверджувати себе, свої духовні здібності. Тут був сформований ідеал мудреця, мудрого життя, а також засади практичної етики з установками на те, як жити і що робити.

Вже антична філософія і філософія наступних віків окреслила принципи та засади такої моральної позиції життя людини, коли б вона за будь-яких обставин, будучи чи то бідною чи багатою, могла завжди зберігати внутрішню незалежність від умов, існування, утверджувати свою духовну свободу. Саме це мало велику життєву силу у житті та у творчих пошуках великого українського мислителя Григорія Сковороди, коли його кличуть, заманюють, обіцяють, а він обирає свободу та духовну незалежність.

В рамках філософії зокрема в епоху Відродження сформувався гуманізм як система поглядів і течія суспільної, філософської думки. Тут вперше прозвучав і гімн людині, що був проголошений відомим мислителем Піко делла Мірандола у його творі “Про гідність людини” (“De dignitate homini”). Він, як і інші тогочасні мислителі, заявляє про виключне право людини творити себе як особистість, як особу, котра має можливості діяти, вибирати і бути щасливою. Тут вперше прозвучала і велика гуманістична ідея: “людина сама Творець свого щастя” (“Fortunaе suae ipse faber”).

Філософи Нового часу (Кант, Гердер, романтики) стали носіями великої гуманістичної ідеї, що утверджувала людину як суб’єкта духовної діяльності, який творить світ культури, є носієм вищих моральних ідеалів та цінностей.

Філософія ХХ сторіччя по-справжньому претендувала не лише на “новий погляд” людину, але і на написання нової антропології. І це було зробили в рамках таких філософських течій як екзистенціалізм, персоналізм, неотомізм, філософська антропологія та інші. Вони чимало зробили і в напрямку формування нового ідеалу людини, що гармонійно поєднував у собі високі морально-етичні якості, духовне багатство, фізичну досконалість. Сучасна філософія зробила чималі у напрямку пошуків координат реального гуманізму, утвердження віри в людину, у її добру історичну перспективу та майбутнє. Ця філософія в значній мірі поділяє велику ідею Гегеля про те, що всесвітня історія не є ареною для повного щастя людини, але і за таких обставин остання аж ніяк не приречена бути у ній нещасливою.

Таким чином, рефлексії, здійснені філософією над буттям людини впродовж історії цієї науки, стали невід’ємною складовою частиною її багатогранного змісту, наукових пошуків, полишаючись назавжди неповторною сторінкою наукової біографії цієї науки. Врешті-решт, філософська думка не лише торувала дорогу до гуманізму, але й закладала реальні основи нового ренесансу людини.

1.Аббаньяно Николо. Мудрость философии. СПб., 1998.

2.Гегель Г.Ф.В. Феноменология духа //Гегель Г.Ф.В. Соч. М.-Л., 1959.

3.Карлос Вольверде. Философская антропология. М., 2000.

4.Кант Е. Антропология с прагматической точки зрения // Кант Е. Соч., В 6 т. М., 1965. – Т.І.

5.Ясперс К. Смысл и назначение истории. М.. 1991.

6.Scheler M. Zur Idee des Menschen // In: Vom Umsturz der Werte. Bd. I. Leipzig, 1919.

7.Gehlen A. Studien Zur Antropologie und Sozioologie. B. 1963.

8.Jaspers K. Der Mensch als Aufgabe Seiner selbs. Universitas, 1964.

Надія Гапон

ПРОБЛЕМАТИКА ПРОСВІТНИЦЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ У СВІТЛІ СУЧАСНИХ
ҐЕНДЕРНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Філософська думка багато сторіч викристалізовувала певне знання про чоловічий/жіночий ґендер, формувала ті чи інші положення стосовно його природи. У філософії Просвітництва від Вольфа, Руссо до Канта проголошувались ґендерні істини, які у наступні сторіччя ставали ментальними установками для дослідників у галузі історії, соціології, психології, літературознавства тощо. Історико-філософське осмислення ґендеру завжди видавалось необхідним для того, щоби краще збагнути його минуле і сучасне. Показовим є те, що увага до сучасного чоловічого/жіночого світу посилюється у той час, коли в науці знижується впив монолітних метатеорій і поширюються множинні теорії, в межах яких формуються нові істини. Принаймні для дослідників історії філософії створилася ситуація, коли усталені істини довелося переглядати. Назріла потреба творити більшу пластику ґендерної теорії, гнучкість її переходу у міждисциплінарні виміри. Подібно до того, як французький мислинець Ж.Дельоз у праці, присвяченій Кантові, Спінозі, Бергсонові, Ляйбніцові [1], а також у звертанні до творів Платона, Епі­кура, К’єркеґора, Ніцше, Фройда (які є частиною історії філософії, але “висковзують” від неї у певному аспекті), задемонстрував новаторський спосіб прочитання видатних праць, спричинившись до виявлення їх найважливіших інтуїцій стосовно ґендеру.