Geum.ru

Удругій половині ХІХ ст. І на початку ХХ ст

Вид материалаДокументы

Содержание


“одиничне” як об’єкт
Подобный материал:
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   91

Мовлячи про філософсько-релігійні парадигми в різні історико-культурні епохи та існування у них різних інколи вкрай протилежних течій, то у них не важко помітити певну перевагу то західної, то східної, але ніколи не зустрічаємо повної нівеляції однієї з них. Так, у добу гуманізму, Відродження та Реформації в Україні переважає в якійсь мірі західна релігійно-філософська парадигма. В. Нічик, В. Литвинов, Я. Стратій цілком слушно вказують на ті спільні риси, що єднають культуру італійського та північного Відродження з інтелектуальним процесом в Україні, що в церковному житті з’являються моменти, співзвучні з західноєвропейською реформацією.

У творчості І. Вишенського, Й. Княжинецького, згодом Г. Сковороди, П.Юркевича переважає східна релігійно-філософська парадигма, але у релігійно-філософській спадщині кожного з них можна відчути деякі риси, елементи, тенденції західної мислительної традиції. І. Вишенський, наприклад, є яскравим представником східної православної ментальності, але на його творчість, на його філософсько-теологічні погляди мали вплив і католики, і протестанти.

Сприяла накладанню парадигми Схід-Захід і загальна тенденція філософії доби бароко в Україні. Якщо мова йде про могилянський період, то, безперечно має слушність Я. Ісаєвич: “Петро Могила вважав, що зміцнення православної церкви і навіть саме її збереження можливі лише за умов істотної її модернізації, впровадження елементів західних форм церковної організації і сприйняття рис римо-католицької догматики та обрядовості. Проте проголошувалися непохитними головні засади православної догматики і зберігалася візантійсько-слов’янська (Кирило-Мефодіївська) обрядовість, яка і відзначала національну своєрідність як українсько-білоруської православної, так і греко-католицької” 10,9-10.

Загалом, релігійно-філософська думка України йшла притаманним тільки їй шляхом, звіряючи свій поступ як зі Сходом, так і Заходом. Накладання мислительних парадигм визначало релігійну своєрідність церковного життя в Україні.


1.Кессіді Ф.Х. От мифа к логосу.-М., 1972.

2.Кодлубай І., Нога О. Прадавня Україна. Історія, культура, вбрання. – Львів, 2001.

3.Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. – К., 1992.

4.Захара І. Про раціональний, емоційний та вольовий складники синергії зневолення // Synergia znsewolenia. – W arszawa, PTU, 2002.

5.Мудрий С. Нарис історії Церкви в Україні. – Івано-Франківськ, 1999.

6.Горський В.С. Історія української філософії. – К., 1993.

7.Полянська-Василенко Н. Історичні підвалини УАПЦ. – Рим, 1964.

8.Грушевський М. Історія української літератури. В 6-ти т., 9 кн. Т.1-К., 1993.

9.Сліпий Й. Нарис історії середньовічної (схолястичної) філософії. – Рим, 1991.

Неллі Карамишева

“ОДИНИЧНЕ” ЯК ОБ’ЄКТ
ЛОГІКО-ФІЛОСОФСЬКОЇ РЕФЛЕКСІЇ

Термін “одиничне” та однопорядкові з ним терміни “один”, “одиничність”, “одиничний об’єкт” набули логіко-філософського та математичного смислу в працях Аристотеля, Д.Локка, Г.Лейбніца, Б.Рассела, Г.Фреге, С.Лесь-невського. Ідея одиничності, за Д.Локком, пізнається вищою силою духу людини. Це означає, що спостерігаючи різноманітні предмети, тіла, речі, суб’єкти пізнання створюють уявно, розумом певну абстракцію (ідею – по Локку) – “одиничне”, (“одиничність”), яке позначає кожний окремий предмет в його відокремленні від інших предметів та його обмежене просторово-часове існування. Абстракція “одиничне” за змістом означає відокремлене від інших, обмежене в просторі і часі існування або форму існування дійсності, що розвивається. Така абстракція дає можливість розрізняти – “один предмет” і “множину предметів”, “існування предмету в його одиничності” і в рядку з іншими предметами у множині.

Математичний смисл терміну “одиничне” надав Г.Фреге таким чином: “Одиничне (одиничність) є точна тотожність, а з різницею виникає множина... Множина можлива тільки стосовно слів-понять, якщо одиничне (“одиничність”) означає об’єкт, який підлягає “лічбі”, то ми не можемо визначити число як одиничність. Математичним еквівалентом для терміну “одиничне” є “одиниця”, а сума одиниць - є натуральне число,... кожне окреме число є самостійним об’єктом. “Одиниця” (один) – це власне ім’я об’єкта математичного дослідження (Фреге,с.66-77). У математичних науках “одиниця” як об’єкт дослідження набув форму математичного знаку-символа, який вже має універсальне значення для всіх наук як виразник феномену одиничного об’єкта. В арифметиці таким знаком-символом є “одиниця”, у геометрії – “крапка”, в алгебрі – первинний символ “а”, у теорії топосів – “топос”, у теорії множин – “елемент множини”.

“Одиниця”, “крапка”, “елемент”, “топос” – це математичні абстракції (абстрактні об’єкти математики), які виражають одиничну сутність буття – просторово-часове існування окремих речей, предметів, які об’єднаються в різні множини. “Одиниця” – той мінімум, після якого наростає множинність (чисел, крапок, елементів), що створюють континуум до максимуму. Наприклад, крапка символізує безмежне мале, яке переходить у безмежне велике шляхом її поширення, пульсації. Про це писали М. Кузанський, У. Оккам, Е. Шредер, Г. Фреге. Таким чином, усі одиничні предмети одного походження створюють певну множину і підлягають лічбі, а кожний одиничний предмет в його відокремленні від інших виступає як дещо єдине, неподільне, цілісне.