Geum.ru

Удругій половині ХІХ ст. І на початку ХХ ст

Вид материалаДокументы

Содержание


1.Фреге Г. Основы арифметики. – К.: Порт-Рояль, 2001. 2.Логический словарь “Дефорт”. – М.: Мысль, 1994.
Гуманістичний зміст
Подобный материал:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   91

У сучасній логіці для позначення одиничного предмету вводиться термін “індивідний об’єкт” як чуттєво-сприймаючий об’єкт, що володіє просторово-часовими характеристиками” (Словарь “Дефорт”, с.53). У логіці термін “одиничне” набув своїх особливих значень. У логіці імен виділяють одиничні імена поряд із загальними та нульовими, відповідно для кожного класу імен можуть бути побудовані різні варіанти числення імен. Прикладом числення одиничних імен є формальна теорія (онтологія) С.Лесьневського, в якої будуються атомарні висловлювання, “необхідна істинність якого полягає в тому, що його суб’єктом повинно бути власне ім’я, яке позначає деякий денотат, тобто індивідний об’єкт. У випадку суб’єкта з нульовим обсягом або обсягом, який перевищує одного індивіда, атомарне висловлювання вважається хибним” (3, с.215-221). У численні одиничних висловлювань “одиничне” означає таку властивість, яка притаманна лише одному суб’єкту, що входить в структуру висловлювання і непритаманне іншим суб’єктам. Наприклад, у висловлюванні “Аристотель є засновником науки логіки” властивість “бути засновником науки логіки” є одиничною, притаманною лише Аристотелю і ніяким іншим суб’єктам із класу людей. На відміну від висловлювання “Аристотель був давньогрецьким філософом”, в якому властивість “бути давньогрецьким філософом” є не одиничною, а загальною, притаманною ще іншим суб’єктам. В існуючих логічних теоріях розрізняють одиничні висловлювання, в яких сингулярний термін (власне ім’я) позначає одного елемента із певної множини (одиничне як елемент певної множини), як у відому силогізму “Усі люди – смертні. Сократ - людина. Отже, він смертний”. Відповідно, при визначенні модусу простого категоричного силогізму одиничне висловлювання позначається модусами А. або Е на підстав того, що властивість Р, яка притаманна усьому класу, притаманна і кожному одиничному суб’єкту (предмету думки). Створення особливої моделі для одиничних висловлювань або логіки одиничного стає новим напрямом логічних досліджень. Інтерпретація цієї логіки може бути здійснена у сфері онтологічних досліджень унікального, неповторного, що має місце в природі і суспільстві.


1.Фреге Г. Основы арифметики. – К.: Порт-Рояль, 2001.

2.Логический словарь “Дефорт”. – М.: Мысль, 1994.

3.Шуман А. Философская логика. – Минск: Экономпресс, 2001.

Володимир Кондзьолка

ГУМАНІСТИЧНИЙ ЗМІСТ
ФІЛОСОФСЬКОГО ЗНАННЯ

Тривалий історичний шлях розвитку світової філософії як духовного феномену людської культури переконливо засвідчує її неухильний інтерес до розгадки сутності буття людини. У широкому спектрі проблеми, над якими рефлектувала філософія впродовж віків, особливе місце займали питання: “Хто є людина? Що складає її природу? У чому цінність і смисл людського життя? Яке місце займає людина у космосі?” Коротко кажучи, в рамках філософії склалася ціла система поглядів, ідей, що стосувалися екзистенції людини і фактично визначали змістовний простір філософського знання. Тобто тема людини в її найрізноманітніших аспектах, як зазначає відомий німецький філософ М.Шеллер у своєму нарисі “До ідеї людини”, дійсно пронизує усю історію філософії: “У певному розумінні усі головні проблеми філософії, - стверджує він, - можна звести до питання: що є людина і яке метафізичне місце і становище вона займає у загальній сукупності буття, світу і Бога” [1].

У цьому плані, на нашу думку, жодна наука не може зрівнятися з філософією в масштабності постановки та у спробах вирішення антропологічної проблематики. Хоча зазначимо відразу, що література, мистецтво, релігія, історія тут також сказали своє вагоме слово.

І все ж, які антрополого-гуманістичні пріоритети філософії, що були заманіфестовані нею в її так давній і великій історії? Насамперед, вже в античній філософії людина була виокремлена і визнана частиною великої світобудови (Макрокосмосу), і навіть названа малим світом (Мікрокосмосом). Головною та сутнісною ознакою її екзистенції є те, що людина була представлена як істота розумна (homo sapiens).

Через буття людини філософія неначе проклала великий рубіж у космічному бутті: тут було відкрито поруч із існуванням природної субстанції, ще і духовну – душу (дух). Фактично цим був встановлений рубіж між живим і неживим, органічною і неорганічною матерією.

Факт відкриття духовного світу людини реально ставав передумовою відкриттям її Прометеєвого призначення – бути істотою творчою, здатною до трансцендентування, і цим самим сходження у світ ідеальний, у сферу Абсолюту, до найвищого Добра (Платон). Чи не цим людина вперше заманіфестувала свою Божу подобу – бути Творцем (Creator) на землі – творити, а не просто засвоювати світ. Великий грецький поет, драматург Есхіл сказав: “Найбільше диво із див світових – Ти людино!”.

Вже цим філософія і засвідчували чи не найголовніше своє покликання: окреслити життєву дорогу людини і смисл її земного існування – творити Добро, жити для Добра (Сократ, Платон, та інші). Філософія неоплатонізму, зокрема, такі мислителі, як Філон, Плотін утверджуючи ідею еманації, фактично намітили шлях людського сходження до гірських вершин Абсолюту чи просто Добра.