Geum.ru

Удругій половині ХІХ ст. І на початку ХХ ст

Вид материалаДокументы

Содержание


кафедра історії філософії Андрій Пашук ІВАН ФРАНКО ПРО СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЗМ
Подобный материал:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   91

кафедра історії філософії

Андрій Пашук

ІВАН ФРАНКО ПРО СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЗМ

У другій половині ХІХ ст. і на початку ХХ ст. в політичному житті європейських держав вагоме місце займає соціал-демократизм, який відігравав важливу роль у розвитку робітничого руху. Проте вже під кінець ХІХ ст. у соціал-демократизмі з’явилися різні його напрями: бернитейніанство, кавтскіанство, лассальянство та ін. Відбувалася критика соціал-демократизму, як і рівно ж марксизму, бажаної одностайності не було.

І.Франко, який з самого початку став представником і речником “робучого люду”, марксизму як вчення загалом не прийняв, крім хіба ідей додаткової вартості, якою хотів пояснити експлуатацію трудового люду. В листі від 16 січня 1883 року до М.Драгоманова І.Франко писав, що намагався “змодифікувати теорію соціалізму так, щоб вона ліпше приставала до наших аграрних та дрібнодворних обставин, ніж Марксів фабричний соціалізм”. Визнавав “громадівство”.

У 1890 році в часописі “Kurjer Lwowski” надрукував статтю “Питання жолудка і питання прав політичних”, де критикував теорію К.Маркса за перебільшення ролі економіки в історії, вказуючи на те, що Марсова “концепція будущою розвою грішила деякою фантастикою”. У своїй статті “Поза межами можливого” (1900) І.Франко вказує на “односторонній марксистський економічний матеріалізм” чи “економічний фаталізм”, за яким “для Маркса і його прихильників історія людської цивілізації, то була поперед усього історія продукції”, що означає: “З продукції матеріальних дібр, мов літорослі з пия, виростали і соціальні, і політичні форми суспільності, і її уподобання, наукові поняття, етичні і всякі інші ідеали”. І яка ж перспектива цієї концепції? І.Франко пише: “Виплоджений так званим матеріалістичним світоглядом фаталізм, який твердив, що певні (соціальні, разом з тим і політичні) ідеали мусять бути осягненні самою “іманентною” силою розвою продукційних відносин, без огляду на те, чи ми схочемо задля сього кивнути пальцем, чи ні, належать сьогодні до категорії таких самих забобонів, як віра в відьми, в нечисте місце і феральні дії”.

У своїй рецензії на працю А.Фаресова “Народики и марксисты” (1899) І.Франко відкидає соціал-демократизм. “Є се характерне явище, що саме в пору, коли сей марксистський соціал-демократизм і з погляду на свої наукові основи, і з погляду на свою політику яко партія в Європі близький банкротства, він здобуває собі найгарячіших прихильників у Росії, серед російської молодежі. Дуже сумно, що на сю докрину ловиться в значній часті гарячіша українська молодіж, хоча соціал-демократизм стає ворожо як против усяких обов’язків суспільної самодіяльності та децентралізації, так само і против національного українського руху і з того погляду являється для українства далеко гіршим ворогом, ніж російське самодержавіє і російська цензура. Бо коли самодержавний тиск є тиском фізичної сили і, так сказати, в’яже руки, то соціал-демократизм краде душі, напоює їх пустими фальшивими доктринами і відвертає від праці на рідному грунті”.

У своїй праці “Соціалізм і соціал-демократизм” (1897), що була викладом критичних уваг у праці В.Черкезова “Сторінки історії соціалізму”, І.Франко зазначає, що в цій праці В.Черкезова “нанесено соціал-демократизмові тяжкий удар”. В іншій статті “До історії соціалістичного руху” (1904) І.Франко знову викладає критичні уваги з праці В.Черкезова “Великий науковий плагіат”, в якій В.Черкезов звинувачує авторів “Маніфесту Комуністичної партії”, в тому, що списали і присвоїли собі основні положення з маніфесту В.Консідерала “Принципи соціалізму. Маніфест демократії дев’ятн-адцятого сторіччя” (1843). І.Франко ж ставить перед собою завдання не принизити К.Маркса і Ф.Енгельса, але вважає, що “для сучасних і дальших поколінь добре буде, коли буде розбита легенда про їх месіянство і непомильність, про те, що вони майже з нічого створили “науковий соціалізм” і дали в своїх писаннях нову об’яву, нове євангеліє робочому народові всього світу”.

Завершенням критики соціал-демократизму та й марксизму загалом є твір І.Франка “Що таке поступ?”, в якому, окрім багатьох інших проблем, мова йде про хибність соціал-демократизму. Соціал-демократи прагнули ущасливити людство, встановивши “народну державу, в якій би через своїх вибранців панував увесь народ, в якій би не було ні визиску, ні кривди, ні бідності, ні темноти”. “Народна держава мусила б володіти великою силою, щоб виконати покладену на неї функцію, а тому “будуща народна держава – мала статися всевладною панею над життям горожан”. І.Франко в деталях передбачає і розписує всю силу “народної держави”. “Держава опікується чоловіком від колиски до гробової дошки. Вона виховує його на такого горожанина, якого їй потрібно, запевнює йому заробіток і удержання, відповідає до його праці й заслуги. Вона, знаючи потреби всіх своїх горожан, регулює, кілько й чого треба робити в фабриках, кілько вся суспільність потребує хліба й живності, кілько кожний чоловік має працювати, а кілько спочивати, а кінець кінцем може дійти й до того, кілько в ній людей має родитися, аби цілість не була обтяжена, дбаючи про надмірне число дітей, і аби живі мали чим вигодуватися. Отся віра в необмежену силу держави в будущім устрію, то головна прикмета соціальної демократії. По її думці, кожний чоловік у будущім устрою від уродження до смерті буде державним урядником та пенсіонером: держава дасть йому наперед відповідне підготування; потім буде визначувати йому роботу і плату, давати заохоту та відзнаку, а на старість або в разі слабості ласкавий хліб”. У тому погляді є дещо привабливого для бідних людей, для мільйонів беззахисних дітей. Але є ще інший бік справи. “Поперед усього та всеможна сила держави налягла би страшенним тягарем на життя кожного поодинокого чоловіка. Власна воля і власна думка кожного чоловіка мусила би щезнути, занидіти, бо ану ж держава признає її шкідливою, непотрібною. Виховання, маючи на меті виховувати не свобідних людей, але лише пожиточних членів держави, зробилось би мертвою духовною муштрою, казенною. Люди виростали б і жили би в такій залежності, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах нема й мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою”. Ось так трактує й оцінює І.Франко соціалдемократизм.