Geum.ru

Удругій половині ХІХ ст. І на початку ХХ ст

Вид материалаДокументы

Содержание


Інтерес - як спосіб раціоналізації потреб 262
Свобода: сутність та структура 264
В системі політичних цінностей 265
Визначення та типологія
Подобный материал:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   91

Відкритість публічної сфери та критицизм, спричинені можливістю апелювати в розв’язанні громадських справ до здорового глузду та соціальної моралі, очевидно прискорили нормативне впорядкування суспільних відносин. Відтак адміністративна компетентність та відносно незалежна юстиція беруть гору у правовій державі саме за умов зміцнення влади громадської думки, і то засадничо спрямованої не на обмеження, а на скасування насильства та структур панування. 260

Побудова громадської відкритості, на думку Габермаса, дозволить подолати ще одну кризу: кризу раціональності, що у попередньому розумінні почала перетворюватися на ірраціональність та „обіднювати” цей світ, знецінювати його у „самій субстанції своєї традиції” [1, 94]. Ідеальна конструкція, що зможе подолати кризу раціональності – це конструкція громадського дискурсу. 260

Дискурс слугує обґрунтуванням проблематичних претензій на значення думок та норм. Ю.Габермас виділяє дві надзвичайно важливі точки зору, за допомогою яких можна відрізнити роль дискурсу від ролі інтеракції (взаємодії). Дискурс наполягає на своїх власних претензіях, що є результатом імовірності тих спонук до дій та вчинків, які мають спричинитися до того, що всі мотиви перебуватимуть за межами спільної здатності до порозуміння, і тоді питання про значення відокремлюються від питання про його походження. По-друге, дискурс наполягає на ймовірності претензій на значення, що мусить обернутися тим, що ми оголосимо екзистенційні застереження стосовно предметів комунікативної дії. 260

Дискурс є тією можливістю, що дозволить побудувати таку модель комунікації, в якій кожен суб’єкт соціуму може (хоча б теоретично) брати участь у розв’язанні загальнодержавних питань і досягати при цьому консенсусу. 260

Важливу роль у побудові громадської відкритості та механізмі дискурсу відіграють інститути публіцистики та громадської думки. Ю.Габермас зазначає, що функції обох цих інститутів суттєво змінилися з часу виникнення громадської відкритості у ХVIII ст. і сьогодні є ряд проблем: з сфери громадської відкритості вони перетворилися на показову комунікативність для демонстрації громадської відкритості. Ю.Габермас багато розмірковує над тим де є вихід з такого становища і вбачає його втілення демокритичних принципів у соціальній державі. 260

1. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості. Дослідження категорії громадянське суспільство. Львів: Літопис, 2000. 261

2. Романенко Ю.В. Проблема легітимності соціально-правової держави у філософській концепції Ю.Габермаса // Мультиверсум. 1999. Вип.. 8. С. 61-72. 261

3. Сучасна політична філософія: Антологія / Пер. з англ.-упоряд. Я.Кіш. – К.,: Основи, 1998. 261

4. Фаран. Социално-культурные проэкты Юргена Хабермаса. – М., 1999. 261

5. Хабермас Ю. Демократия. Нравственность. Разум. – М.: «Наука», 1988. 261

Олег Коляса 262

ІНТЕРЕС - ЯК СПОСІБ РАЦІОНАЛІЗАЦІЇ ПОТРЕБ 262

ІНТЕРЕС - ЯК СПОСІБ РАЦІОНАЛІЗАЦІЇ ПОТРЕБ 262

В повсякденному житті ми часто вживаємо поняття, над змістом яких в більшості й не задумуємося. „Інтерес” належить саме до цих загальновживаних понять, в цьому легко переконатись, варто поглянути, наприклад, на шпальти будь-якої з газет, прислухатись до чиєїсь, чи ж до власної мови. Однак дуже часто можна зіткнутись з фактом надто поверхневого розуміння суті певних загальновживаних понять і якщо в побуті такий підхід допускається, то в науці це неодмінно перетвориться в проблему, яку з часом все ж необхідно буде вирішити. Подібним чином і ми в процесі нашого дослідження поняття політичного інтересу в політології зіткнулися з проблемою визначення суті власне поняття інтерес, його генезису. Ми помітили також, що незважаючи на досить велику популярність даного поняття, як в буденному використанні, так і в науковій літературі, не внесено достатню ясність в його зміст. В пошуку вирішень даної проблеми, нами було відмічено той факт, що найбільше досліджень з приводу даного питання було проведено в психології. 262

Про це зокрема свідчить досить значна кількість підходів до суті поняття інтерес, його генезису, чого цілком вистачило б на написання окремого дисертаційного дослідження. Отже ми вирішили зосередити свою увагу саме на розгляді поняття інтересу у психології і зупинитись на розгляді поняття інтересу, як певного функціонального продовження потреб з метою їх задоволення. Обґрунтувати істинність даної гіпотези ми спробуємо на основі історичного екскурсу в історію психології як науки. 262

З огляду на те, що кожна з існуючих в даному світі систем характеризується станом внутрішнього середовища і впливом зовнішніх умов, ми вирішили зупинитись на розгляді в історичній ретроспективі трьох напрямів: біхевіоризму, психоаналізу, структуралізму. Скажімо, інтерес до влади може бути обумовлений різноманітними несвідомими комплексами, бажаннями про що свідчать, наприклад, дослідження представників американської школи психоаналізу біографій політичних лідерів США. Так, в роботах американського психолога Г.Лассуела доводиться, що психологічною основою політичної діяльності є несвідоме витіснення приватних конфліктів пережитих особистістю в сферу суспільних об’єктів і з наступною їх раціоналізацією в поняттях суспільного інтересу. На думку даного автора потреба у владі, а отже інтерес до неї, має виключно компенсаторське походження – володіння владою психологічно компенсує ущербність, фрустрацію, яку переживає особа [1]. На наш погляд, такий підхід до генезису інтересу є надзвичайно важливим, адже дає нам можливість дослідити низку внутрішніх першопричин, появи певних інтересів, часто ці першопричини є неусвідомлюваними особою дії якої вони детермінують. Окрім виключно внутрішніх причин існують зовнішні чинники, які безпосередньо впливають на формування певних потреб, інтересу, саме тому ми зупинились на ще одному напрямку в психології біхевіоризму. 263

Структуралізм дав нам можливість в певній мірі поєднати ці два напрямки, вибудувати цілісну картину в підході до вирішення поставленого завдання. 263

Потрібно також зазначити, що даною роботою ми не претендуємо на повне вирішення проблеми визначення суті поняття інтерес, його генезису, мета цієї статті обґрунтувати те - чому ми вирішили зупинитись саме на цій гіпотезі в руслі нашої проблематики. 263

Отже дана робота є однією з спроб вирішення проблеми визначення суті поняття інтерес з подальшим виходом на проблему політичного інтересу. За допомогою обґрунтування гіпотези - інтерес як своєрідний спосіб раціоналізації потреб. Дослідження зроблено на основі матеріалів з історії психології. 263

1. Райгородский Д.Д. Психология и психоанализ власти. у 2-х т. – Самара., 1999.- Т.1. - 567с. 264

Марія Оліщук 264

СВОБОДА: СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА 264

СВОБОДА: СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА 264

Проблематика людської свободи є засадничою для політичної думки, бо належить до “вічних” проблем людського буття. Суть поняття “свобода” полягає у здатності людини діяти відповідно до своїх інтересів та цілей. Свобода, як ідеал та ідея, цінність і норматив, суспільна реалія і характеристика практичної життєдіяльності соціуму і окремого індивіда набула сьогодні нового звучання, істотно збагатився зміст поняття. 264

З усіх політичних мотивів проблема свободи є першочерговою умовою існування цивілізованого суспільства. В умовах становлення стабільної правової держави і громадянського суспільства свобода повинна забезпечити демократизацію суспільства. У контексті політичної науки особливого сенсу набуває проблема індивідуальної, особистісно визначеної і здобутої свободи, а також проблема вибору людиною свободи як форми і засобу її самореалізації. 264

Свобода – полісемантичне і багатозначне поняття, і це свідчить про суперечливу природу даного феномену і виключає можливість її єдино “правильного” визначення. У кожну добу, а особливо у періоди суспільних змін, свобода потребує не тільки практичного втілення через інститути влади, але і ціннісного наповнення. Свободою, як і іншими політичними цінностями, треба вміти користуватися, оскільки рівень громадянської і соціальної зрілості носіїв свободи впливає на її реалізацію, а наслідки цієї реалізації не завжди бувають позитивними, тобто відкривається можливість як для конструктивних, так і для деструктивних людських дій. Стабільне суспільство можливе лише при умовах обмеження деструктивної свободи. 264

Тому дуже важливим є правильне розуміння ряду питань, які можна розглядати у контексті свободи: 264

- Що є свобода, що вона означає для сучасної людини? 264

- Чим вимірюється рівень дійсної свободи у суспільстві: наявністю демократичних інститутів влади, суспільним добробутом або законодавчо закріпленими та реально забезпеченими правами, свободами та обов`язками особи в державі? 265

- Які чинники сприяють розвиткові політичної свободи у суспільстві, а які – її занепаду? 265

- Чи існують межі свободи, за якими вона перетворюється з конструктивної у деструктивну? 265

- Чи є більш вагомі цінності, заради яких можна було б хоча б частково пожертвувати свободою? 265

Дана проблематика у різній інтерпретації, а саме: “свобода і автономія”, “свобода і лібералізм”, “свобода і справедливість”, “свобода і права людини”, “свобода і відповідальність”, “свобода і рівність”, співвідношення економічної і політичної свободи, особистої і суспільної, демократичної і реальної була розроблена визначними мислителями минулого та сучасного, серед яких Р. Арон, І. Берлін, Б. Констан, Дж. Ролз, А. де Токвіль, Е. Геллнер та ін. 265

Давши відповіді на такі запитання, зможемо повноцінно застосовувати концепцію свободи для української суспільно-політичної практики і вміло узгоджувати з нею інші значущі цінності: рівність, демократію, політичну стабільність, економічний добробут. Це дасть нам можливість ще раз пересвідчитись в тому, що основою правової держави і громадянського суспільства є вільна особистість. 265

Мирослава Рура 265

СПРАВЕДЛИВІСТЬ
В СИСТЕМІ ПОЛІТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ 265

СПРАВЕДЛИВІСТЬ
В СИСТЕМІ ПОЛІТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ 265

Кожен народ протягом своєї історії виробляє свою систему цінностей, що віддзеркалює його характер, соціально-економічний стан, політичний устрій, тощо. Радикальні зміни в житті народу завжди супроводжуються переоцінкою цінностей, що веде до зміни світогляду. Водночас цінності кожного народу мають свої пріоритети, особливо, коли йдеться про так звані суспільно-політичні цінності, на яких позначаються особливості культури різних суспільств. 266

Справедливість відноситься до групи вічних, абсолютних цінностей, поряд із такими цінностями як віра, надія, любов, доброта, свобода, правда, тощо. І все ж таки, коли ми говоримо про систему політичних цінностей, то звичайно, маємо на увазі прагнення побудувати справедливий державний устрій, культуру соціальних та політичних стосунків, пошану до Закону, рівність громадян перед Законом, рівність можливостей, право на свободу думки, совісті, вибору конфесій, участі у політичному житті, проведення зборів, самовираження, повагою до демократичних виборів та демократично обраної влади, тощо. 266

Справедливість – найважливіша цінність духовного і політичного життя суспільства. Кожна історична доба дає своє тлумачення поняття „справедливості”, що в свою чергу трансформує цілі суспільства, змінює долі поколінь, характер соціальних та політичних інститутів. Водночас саме до неї апелюють і ті, хто намагається захистити і зберегти існуючий суспільно-політичний устрій. Вже з часів Платона мислителі незалежно від своїх переконань вважали справедливість однією з основних цінностей та ознак належного політичного устрою. Характерною рисою ідеї справедливості є те, що люди як окремі індивіди одержують таке ставлення, на яке вони заслуговують. Саме це й відмежовує справедливість від інших властивостей суспільства, особливо від тих, що стосуються його загального характеру: країна може процвітати економічно, мати високий рівень розвитку науки і мистецтва і при цьому необов’язково бути справедливою. Справедливість (за Юстиніаном) – це постійна і вічна воля віддавати кожному належне. 266

Саме ж слово „справедливість” означає: 1)правильне, об’єктивне, неупереджене ставлення до будь-кого, чого-небудь; 2) людські відносини, дії, вчинки, які відповідають морально-етичним і правовим нормам. Враховуючи, це можна сказати, що справедливість – фундаментальна цінність духовного та політичного життя суспільства, що виходить з принципу врівноваженості в соціальних відносинах прав і обов’язків людей, інтересів держави та особи. Незважаючи на те, що розуміння конкретного змісту поняття справедливості зазнавало змін у ході історії, в цілому її вимоги зводилися і зводяться до певної відповідності між практичною роллю різних індивідів (суспільних груп) у житті суспільства та їхнім соціальним становищем, між діяннями і відплатою, працею і винагородою, заслугами та її загальним визнанням. 267

Аналізуючи різні сторони справедливості, можна виявити загальний принцип, який полягає в тому, що стосовно один одного люди мають право на відносний стан рівності чи нерівності, відповідно до якого розподіляються труднощі чи блага. А призначенням справедливості вважається підтримка чи відтворення рівноваги чи рівної міри. Вона застосовується як для критичної оцінки поведінки людини з огляду на відповідні правила, так і для критики самих правил та їх застосування. 267

У відповідності до двох вимірів суспільного буття – персонального та інституціонального – можна розглядати два поняття справедливості: 1) справедливість як характерна риса особистості, що є однією із чотирьох ознак людини поряд із поміркованістю, мужністю і мудрістю; 2) справедливість, що стосується соціальних інститутів (родини, господарства, школи, тощо), сюди також відноситься політична справедливість, що стосується права, держави і політики. Очевидним є те, що без справедливості як якісної сторони особистості, без відповідних ціннісних орієнтацій не може функціонувати і справедлива політико-правова система. В свою чергу, для підтримки цих ціннісних орієнтацій на справедливість політико-правові інститути повинні бути відповідним чином організовані. 267

Справедливість як цінність, як поняття моральне реалізується через здійснення двох складових: принципу безсторонності та заборони на свавілля. Аналізуючи структуру політичної справедливості, потрібно сказати, що вона має інституційну сторону, оскільки становить справедливість державно-політичної спільноти. Інша її сторона, як ми вже зазначали, особистісна. Тому, коли говоримо про політичну справедливість, можна розглядати її як оцінку одиничної дії якого-небудь політичного інституту (певного рішення, закону чи постанови) та як справедливість певних політичних інститутів в цілому, чи навіть справедливість державного ладу . 268

Арістотель започаткував традицію за критерій ціннісного визначення політичної справедливості брати „повну” і „досконалу” доброчесність. Вона ж – справедливість – є еквівалентом рівності (рівності всіх перед законом, рівності можливостей) і свободи. Тому завданням політики є пошук та творення нової рівності та свободи, які, в свою чергу, стимулювали б розвиток суспільно-політичної справедливості. 268

Актуальність та гострота проблеми політичної справедливості визначається тим, що досить довго критерієм оцінки її визначення був принцип еквівалентності, „око за око, зуб за зуб”. Тоді ж як справжня цінність справедливості в тому, що вона підносить критерій оцінки діяльності людей над межами такого еквівалента і вимагає співвідносити діяння людей з моральними критеріями. А суспільно-політичний устрій буде справедливим тоді, коли забезпечить усі можливі умови для всебічного розвитку та самореалізації особистості. Будь-який політичний режим обіцяє громадянам здійснювати справедливість через законодавчу, виконавчу та судову владу. Законодавча влада створює нормативну базу, тобто законодавчий вимір справедливості, виконавча та судова – реалізують публічно ту саму справедливість у взаємовідносинах між державами, між державою та громадянами, між інститутами держави та суспільством, і нарешті, між самими громадянами. Тут закон розглядається як системний вимір справедливості, все те, що виходить за межі закону, є неправовим, несправедливим. 268

Любов Старецька 269

ВИЗНАЧЕННЯ ТА ТИПОЛОГІЯ
ФУНКЦІОНАЛЬНИХ АСПЕКТІВ
ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ 269

ВИЗНАЧЕННЯ ТА ТИПОЛОГІЯ
ФУНКЦІОНАЛЬНИХ АСПЕКТІВ
ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ 269

В теорії систем як функція виступає будь-яка дія, скерована на підтримку системи в стійкому стані і на забезпечення її життєздатності. Дії, які сприяють знищенню, ліквідації організованості, стабільності системи, розглядаються як дисфункція. Поняття функції можна визначити й так — властивість субстанції, яка виявляє себе в певному виді діяльності. За слов­ником (енциклопедичним), функція — це та роль, яку виконує певний соціальний інститут чи процес стосовно до цілого. Функції політичної системи можуть бути визначені як її властивості як субстанції, що проявляються в певному виді діяльності. Власне, основні напрямки діяльності як постійно відновлюваний процес формують функції системи. Динамічний бік функцій виражається через термін „політичний процес”, основу якого складають прийняття і реалізація політичних рішень. Статичний бік функцій виражається через термін політичний режим, основу якого становить рівень розвитку демократії і політико-правовий статус особи. 269

Одна із відомих класифікацій функції політичної системи визначена вченими Г. Алмондом і Дж. Пауеллом. Вони виокремили значущими ті функції, кожна з яких задовольняє певну потребу системи, а разом вони забезпечують „збереження системи через її зміну” 269

Збереження чи підтримка існуючої моделі політичної системи здійснюється за допомогою функції політичної соціалізації. Політична соціалізація є процесом набуття політичних знань, вірувань, почуттів, цінностей, притаманних тому суспільству, в якому живе людина. Залучення індивіда до політичних цінностей, набуття прийнятих в суспільстві стандартів політичної поведінки, ліберальне ставлення до інститутів влади, — все це забезпечує підтримку існуючої моделі політичної системи. Стабільність політичної системи досягається, якщо її функціонування ґрунтується на принципах, які відповідають політичній культурі суспільства. Так, фундаментом американської політичної культури є низка міфів, ідеалів і уявлень, які витворюють кредо населення незалежно від релігійних і расових відмінностей. Для України властивими є інші ідеали та цінності, що й зумовлює певним чином відмінності в політичній сфері. 270

Життєздатність системи забезпечується її спроможністю та здатністю до адаптації у довкіллі. Функція адаптації може здійснюватись за допомогою політичного рекрутування — підготовки і відбору суб’єктів влади (лідерів, еліт), які здатні відшукати найефективніші шляхи розв’язання актуальних проблем і пропонувати їх суспільству. 270

Важливою функцією є функція реагування. Завдяки цій функції політична система відповідає на імпульси, сигнали, які йдуть ззовні чи зсередини неї. Високорозвинута реагуюча здатність дозволяє системі швидко адаптуватись до умов функціонування, що змінюються. Особливо це важливо тоді, коли з’являються нові вимоги груп, партій, ігнорування яких може призвести до дезінтеграції і навіть до розпаду суспільства. 270

Політична система здатна ефективно реагувати на вимоги, що виникають при наявності в неї ресурсів. Ці ресурси вона черпає з внутрішнього чи зовнішнього (економічного, природного, духовного) середовища. Це екстракційна функція. Отримані ресурси необхідно розподілити так, щоб забезпечити інтеграцію і згоду „інтересів різних груп всередині суспільства. Тобто розподіл політичною системою благ, послуг, і статусів складає зміст розподіляючої функції. 270

Політична система здійснює вплив на суспільство через управління координацією поведінки індивідів і груп. Управлінські дії політичної системи виражають суть регулюючої функції. Вона реалізується шляхом запровадження норм і правил, на основі яких взаємодіють індивіди, групи, а також за рахунок застосування адміністративних та інших заходів стосовно порушників правил. Загалом визначення пріоритетності та важливості певних функцій політичної системи зумовлена різними дослідницькими підходами 271

Деякі дослідники аналізують функціі політичної системи на макро-, медіа- і мікрорівнях. Макрорівневі функції — визначення і досягнення загальних, колективних цілей, які спеціалізуються в регулюванні, розподілі і мобілізації ресурсів, а також адаптація, інтеграція цілей різних елементів політичних відносин, підтримка моделі чи збереження системи. Медіа-функції — регулювання, розподіл цінностей, реагування, політична соціалізація. Артикуляція (виявлення) і агрегація (інтеграція) інтересів, їх конверсія — перевід у рішення чи відповідь на питання, що робити). Прийняття рішень, забезпечення їх підтримки і т. ін. — це функції мікрорівня. Специфічною функцією політичної системи за Т. Парсонсом є функ­ція визначення цілей, мети. Визначення і досягнення мети означає, що будь-яке регулювання і всі завдання є виконуваними, якщо дотримуватися загальної мети і якщо збереженою буде цілісність суспільства. Ціль і мета висту­пають як передбачуваний майбутній стан, до якого прагнуть люди, їх організації, групи. Мета передбачає і встановлення цілей розвитку інших сфер суспільного життя — економічної, соціальної. Закріплення мети в політичних документах, конституціях і законах означає надання їм загального характеру. Одночасно відбувається і своєрідне ранжування цілей з урахуванням їх природи чи реальних можливостей здійснення (тактичні, стратегічні цілі, визначення пріоритетів у їх досягненні). 271

Адаптація — це пристосування до довкілля, його можливостей і часткове підпорядкування середовища своїм інтересам, використання і формування умов ефективного функціонування політичної системи. Слабкість адаптації може призвести до закостеніння системи і втрати зв’язку із суспільством. 271

Функція підтримки моделі протистоїть непередбачуваності, випад­ковості поведінки як частини еліти, так і електорату, радикальним змінам, революціям, бунтам, анархії, розпаду політичних відносин. 271