Конспект лекцій з дисципліни «Основи менеджменту та організація праці менеджера»

Вид материала

Конспект

Содержание Методи менеджменту, отримані в процесі реалізації конкретних функцій менеджменту Конкретні функції менеджменту Тема 12. Управлінські рішення Управлінське рішення 2. Класифікація (типи) управлінських рішень, умови та вимоги до їх прийняття Умови прийняття управлінських рішень. Право прийняття рішень 3.Процес прийняття управлінських рішень 4.Оптимізація управлінських рішень Науковий метод Системна орієнтація. 5.Моделі та методи прийняття управлынських рышень На практиці традиційним є такий порядок розроблення моделей Способи моделювання Теорія черг Лінійне програмування Економічний аналіз Балансові методи Дерево рішень Неформальні методи прогнозування ... Полное содержание

Подобный материал:

• Г. О. Швіндіна "Організація праці менеджера" конспект, 1308.96kb.
• Конспект лекцій з навчальної дисципліни «основи охорони праці» для студентів 3 курсу, 15.25kb.
• Програма фахового вступного випробування для вступу на навчання за освітньо-кваліфікаційними, 346.9kb.
• Конспект лекцій з дисципліни " економіка праці І соціально трудові відносини", 2079.31kb.
• Конспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком" для студентів факультету, 2082.69kb.
• 1. Назва модуля, 21.04kb.
• Курс лекцій для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 000014, 1569.39kb.
• Конспект лекцій з дисципліни „Радіоекологія для студентів спеціальності 040106  „Екологія,, 1393.76kb.
• В. О. Кодін конспект лекцій з дисципліни «Основи реконструкції історичних міст» для, 703.58kb.
• Тематичний план лекцій основи маркетингу та менеджменту у фармації для студентів третього, 81.6kb.

Таблиця 2

Методи менеджменту, отримані в процесі реалізації конкретних функцій менеджменту

Конкретні функції менеджменту		Отримані методи менеджменту
1		2
Управління виробництвом		• план виробничо-господарської діяльності • графік руху виробів, транспорту, працівників • посадові інструкції для майстрів, начальників цехів та дільниць • положення про застосування відрядної форми оплати праці для основних робітників • положення про преміювання основних робітників за перевиконання планових завдань • план поліпшення умов праці основних робітників • технологічний процес виготовлення вузлів • інструкції з експлуатації обладнання тощо
Управління фінансами		• фінансовий план • бюджет • штатний розпис фінансово-економічного відділу • посадові інструкції для працівників фінансово-економічного відділу • норми витрат фінансових коштів • проект фінансування спорудження адміністративних приміщень • план використання кредитних ресурсів тощо
Управління збутом		• план реалізації продукції • проект рекламної кампанії • посадові інструкції для працівників відділу збуту • положення про застосування комісійної форми оплати праці для працівників відділу збуту • програма заходів, спрямованих на стимулювання збуту тощо
Управління зовнішньо­економічною діяльністю		• план зовнішньоекономічної діяльності • штатний розпис працівників відділу зовнішньоекономічної діяльності • положення про преміювання працівників відділу зовнішньоекономічної діяльності за перевиконання планових показників • план фінансування рекламної кампанії на іноземних ринках • проект наказу про створення відділу міжнародної реклами • протокол ділових переговорів з іноземними партнерами тощо
Управління транспортними потоками		• графік руху транспорту • норми витрат палива та мастильних матеріалів • норми амортизації транспортних засобів • положення про погодинну оплату праці для водіїв • план модернізації рухомого транспортного складу • проект наказу про впровадження автоматизованих систем управління транспортними потоками • штатний розпис працівників диспетчерського відділу • план ремонтних робіт в гаражних приміщеннях тощо
	Управління токарною дільницею		• план виробничо-господарської діяльності токарної дільниці • посадові інструкції для майстра токарної дільниці • положення про відрядну оплату праці для токарів • технологічний процес токарної обробки деталей • інструкції з експлуатації токарно-різальних верстатів тощо
Типи рішень Результатами управлінської діяльності є конкретні способи та прийоми впливу на керовану систему, які у просторовому, часовому та ресурсному аспектах визначають сфери та напрями діяльності працівників, створюють механізми зацікавленості у виконанні завдань та досягненні цілей. Але забезпечення узаконеного впливу методів менеджменту можливе лише при їх затвердженні відповідними управлінськими рішеннями. Тема 12. Управлінські рішення 1. Сутність, класифікація та процес вироблення управлінських рішень Отримані в процесі управлінської діяльності методи менеджменту зможуть впливати на керовану систему тільки після її офіційного визнання, тобто після прийняття управлінського рішення. Управлінське рішення — результат альтернативної формалізації економічних, технологічних, соціально-психологічних, адміністративних методів менеджменту, на основі якого керуюча система організації безпосередньо впливає на керовану. В науковій літературі процес прийняття рішень розглядається у двох аспектах. У розширеному розумінні прийняття рішень ототожнюється із усім процесом управління. У вузькому розумінні прийняття рішень трактується, як вибір найкращого рішення із багатьох альтернатив. Кожне з поданих визначень має свої недоліки: у першому – поняття “прийняття рішень” охоплює процес його виконання і контролю результатів; у другому – звужується до вибору найкращої альтернативи, хоча процес прийняття рішень розуміє також і встановлення критеріїв оцінки, і вибір способів оцінки, і таке інше. Отже, визначимо поняття “прийняття рішень” наступним чином - прийняття рішень являє собою процес, який починається з виникнення проблемної ситуації і закінчується вибором рішення, тобто вибором одного з варіантів дій по усуванню проблемної ситуації. Існує безліч факторів, які впливають на процес прийняття рішення в організаціях. Серед найбільш важливих факторів, слід визначити наступні: 1) ступінь ризику – розуміється, що завжди існує вірогідність прийняття неправильного рішення, яке може несприятливо вплинути на організацію. Ризик – фактор, який менеджери враховують свідомо, або підсвідомо, при прийнятті рішення, так як він пов’язаний із зростанням відповідальності; 2) час, що мається в розпорядженні менеджера для прийняття рішення - відбивається через те, що кількість часу, який менеджер може скористати для прийняття рішення, часто обмежена cтупінь підтримки менеджера колективом - цей фактор враховує те, що нових менеджерів сприймають не зразу. Якщо порозуміння і підтримки інших менеджерів і підлеглих не вистачає, то проблему слід усувати за рахунок своїх особистих рис; 3) особисті здібності менеджера (освіта, знання, вік, досвід, характер тощо) - один з найбільш важливих факторів. Незалежно від того, як менеджери приймають рішення і відповідають за них, вони повинні мати здібності до того, щоб приймати вірні рішення; 4)політика організації – у даному випадку враховується суб’єктивний фактор при прийнятті рішення (статус, влада, престиж, легкість виконання). Кінцевим результатом прийняття рішення є саме управлінське рішення, яке постає, як первісний, базовий елемент процесу управління, що забезпечує функціонування господарської організації за рахунок взаємозв’язку формальних та неформальних, інтелектуальних та організаційно-практичних аспектів менеджменту. Сформувавшись у процесі вибору альтернативи, управлінське рішення є певним підсумком управлінської діяльності, результатом обмірковувань дій і намірів, висновків, обговорень, прогнозувань, спрямованих на реалізацію цілей управління. Методи менеджменту, трансформувавшись в управлінські рішення, каналами прямого зв'язку надходять з керуючої системи в керовану, здійснюючи необхідний управлінський вплив, який забезпечує виконання виробниче-господарських операцій, надання послуг, отримання відповідних виробничих, фінансових, економічних та інших результатів. Прийняття оптимального управлінського рішення можливе внаслідок всебічного аналізу процесів і проблем виробничо-господарської збутової, фінансової та інших видів діяльності з орієнтацією на інтереси, стратегічні цілі організації. Не менш важливим є врахування чинників, пов’язаних з економією матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, отриманням оптимального прибутку тощо. 2. Класифікація (типи) управлінських рішень, умови та вимоги до їх прийняття У кожній організації приймається велика кількість найрізноманітніших рішень, які в менеджменті класифікують за різними ознаками (табл. 1). Таблиця 1 Типи управлінських рішень Класифікаційна ознака	Функціональне призначеня		Планові, організаційні, регулюючи, активізуючи, контрольні
	Зміст		Економічні, соціальні, технічні, наукові тощо
	Характер дій		Директивні, нормативні, методичні, рекомендаційні, дозвільні
	Час дій		Стратегічні, тактичні, оперативні
	Напрям впливу		Внутрішнього спрямування, зовнішнього спрямування
	Спосіб прийняття		Індивідуальні, колегіальні, колективні
	Рівень прийняття рішень		Організація в цілому, її структурні підрозділи, функціональні служби, окремі працівники
	Ступінь ефективності		Оптимальні, раціональні
	Методи підготовки		Креативні, еврестичні, репродуктивні
	Ступінь структурованості		Структуровані, слабоструктуровані, неструктуровані

Умови прийняття управлінських рішень. Для прийняття ефективних управлінських рішень необхідні такі умови: право прийняття, повноваження, обов'язковість, компетентність, відповідальність.

Право прийняття рішень окреслює сферу діяльності конкретних менеджерів щодо прийняття відповідних рішень. Певними правами щодо прийняття рішень наділені всі менеджери, але кожен з них чи відповідні їх групи можуть приймати тільки конкретні рішення. Загальні рішення мають право приймати лише лінійні керівники.

Повноваження характеризує межу між групами менеджерів при прийнятті рішень. Наприклад, начальники цехів не можуть приймати рішення, які, згідно з посадовими обов'язками, може приймати тільки директор підприємства.

Обов'язковість є здатністю об'єктивно усвідомлювати необхідність прийняття рішення відповідно до ситуації, що склалася. Вимагає від менеджера неминучого прийняття рішення, якщо цього потребують обставини.

Компетентність характеризує вміння менеджера приймати адекватні реаліям, кваліфіковані, обґрунтовані рішення.

Відповідальність постає як покладений на когось або взятий на себе обов'язок відповідати за конкретну ділянку роботи, справу, вчинки; показує, які санкції можна застосовувати стосовно менеджера в разі прийняття ним невдалого рішення.


3.Процес прийняття управлінських рішень

Раціональність управлінських рішень значною мірою залежить від технологічного процесу їх підготовки і прийняття. Щодо його особливостей і структури існують різні погляди. Так, американський вчений С. Як стверджує, що процес вироблення раціональних рішень охоплює десять етапів;

1. 
   Визначення цілей організації.
   
2. Виявлення проблем у процесі досягнення визначених цілей.
   
3. Дослідження проблем і з'ясування їх особливостей.
   
4. Пошук варіантів вирішення проблеми.
   
5. Оцінювання всіх альтернатив і вибір найоптимальнішої з них.
   
6. Узгодження рішень в організації.
   
7. Затвердження рішення.
   
8. Підготовка рішення до реалізації.
   
9. Управління реалізацією рішення.
   
10. Перевірка ефективності рішення.
    

Такий підхід до вироблення управлінських рішень найдоцільніше використовувати щодо загальних рішень, рішень на вищому рівні управління, перспективних рівень тощо. Однак, він має суттєві недоліки. Зокрема, перший його етап є елементом функції планування і реалізується задовго до прийняття управлінського рішення. Крім того, він недостатньо чітко виокремлює ідею оптимізації управлінських рішень.

Найоптимальніший варіант процесу вироблення раціональних управлінських рішень охоплює такі етапи:

1. 
   Виникнення ситуації, яка потребує прийняття рішення (поява необхідності формалізації методів менеджменту).
   
2. Збір та оброблення інформації щодо розроблених методів менеджменту.
   
3. Виявлення та оцінювання альтернатив, закладених у розроблених методах менеджменту.
   
4. Підготовка та оптимізація управлінського рішення, яке приймається (вибір альтернативи).
   
5. Прийняття управлінського рішення (узаконення альтернативи).
   
6. Реалізація управлінського рішення та оцінювання результатів.
   

Кожний етап реалізується через відповідні ланки. Така технологія вироблення управлінського рішення є логічним продовженням процесу менеджменту, оскільки прийняті управлінські рішення завершують процедури формування інструментів впливу керуючої системи на керовану.

На процес прийняття управлінських рішень впливають такі фактори:

• особисті якості менеджера (освіта, знання, вік, досвід, характер тощо);
  
• поведінка менеджера (звички, психологія тощо);
  
• середовище прийняття рішення: визначеність (керівник усвідомлює очікувані наслідки реалізації всіх можливих альтернативних рішень); ризик (менеджеру відомі ймовірні результати реалізації кожної альтернативи); невизначеність (неможливо з'ясувати ймовірні насідки реалізації будь-яких альтернативних рішень);
  
• інформаційні обмеження (обумовлені зростанням затрат на отримання додаткової
  

інформації);

• взаємозалежність рішень;
  
• очікування можливих негативних наслідків;
  
• можливість застосування сучасних технічних засобів;
  
• наявність ефективних комунікацій;
  
• відповідність структури управління цілям та місії організації тощо.
  

Компетентний менеджер здатний прийняти оптимальне рішення і в разі існування інформаційних обмежень. Але тільки талановитий менеджер здатний результативно діяти навіть за повної відсутності необхідної інформації,

4.Оптимізація управлінських рішень

Оптимізація є найважливішим етапом технології вироблення раціональних управлінських рішень. Оптимізація управлінських рішень - вибір найефективнішого варіанта рішення (найраціональнішого рішення) із можливих альтернатив. Функцію оптимізації управлінських рішень можна відобразити такою формулою:

у = f (х1, x2, х₃,...х_п),

Де: у - параметр,заякимпроводитьсяоптимізація; х1> , x2>, х₃> — х_п - варіанти рішень (альтернативи).

Параметр у є показником прибутку, обсягу робіт тощо, а варіанти рішень х_п визначаються ресурсами, трудовим потенціалом, виробничою площею тощо.

На Заході оптимізацією управлінських рішень займається спеціальний напрям «наука управління» («наука про прийняття рішень», «системний аналіз», «наука про системи», «дослідження операцій та ін.), що сформувалася в Англії під час Другої світової війни через необхідність виконання конкретних військових завдань. Активно розвивається він у Японії, Німеччині, Україні, Росії та інших країнах. Здебільшого використовують його з метою розв'язання таких завдань:

• регулювання транспортних потоків у містах;
  
• оптимізація графіка руху літаків в аеропортах
  
• управління запасами на підприємствах, в організаціях;
  
• розроблення нових видів продукції;
  
• розподіл витрат на рекламу різних видів продукції
  
• оптимізація чисельності допоміжного персоналу в структурі управління;
  
• планування матеріального забезпечення та постачання;
  
• розподіл обладнання для різних видів виробництва;
  
• розподіл трудових ресурсів;
  
• розкрій матеріалу (листового металу, тканини тощо);
  
• оптимізація обсягів виробництва та послуг;
  
• оптимізація діяльності на різних сегментах ринку.
  

Наука управління. Наука управління як механізм оптимізації управлінських рішень може реалізовуватись з допомогою наукового методу, використання системної орієнтації, застосування моделей.

Науковий метод. Передбачає застосування чітко регламентованих аналітичних процедур. Наприклад, у процесі оптимізації обсягів реалізації продукції на першому етапі передусім збирають різноманітну й достовірну інформацію про ринок і попит, на другому здійснюють її аналіз, а на третьому — з'ясовують конкретні чинники, що впливають на попит, гіпотетичне визначаючи оптимальну величину обсягів реалізації. Після перевірки гіпотези (четвертий етап), подальші дії можуть розвиватись за одним із двох варіантів: 1) реалізація рішення, якщо гіпотеза правильна (п'ятий етап); 2) повернення з допомогою зворотного зв'язку на один з попередніх етапів, продовжуючи пошук оптимального варіанта, якщо гіпотеза виявилася неправильною.

Системна орієнтація. Ґрунтується на усвідомленні того, що організація є відкритою системою, яка складається із взаємопов'язаних елементів. У процесі діяльності (перетворення) організація обробляє входи (ресурси, інформацію тощо), перетворюючи їх на продукцію, послуги, прибуток тощо. Вивчення всіх аспектів цього процесу дає матеріал для прийняття найефективнішого варіанта управлінського рішення.


5.Моделі та методи прийняття управлынських рышень

При обґрунтовуванні управлінських рішень забезпечує врахування всіх факторів і альтернатив, що виникають у процесі виробничо-господарських діяльності. Тому моделювання вважають найефективнішим способом оптимізації управлінських рішень. Модель — відображення у схемі, формулі, взірці характерних ознак досліджуваного об'єкта. Вона є спрощеною конкретною управлінською ситуацією, відображаючи реальні події, обставини тощо. Необхідність застосування моделей зумовлена такими причинами: складністю виробничо-господарської діяльності; наявністю багатофакторних залежностей у процесі розв'язання управлінських завдань; потребою експериментальної перевірки багатьох альтернативних управлінських рішень; необхідністю орієнтувати управління на майбутнє; необхідністю врахування динаміки середовища
Функціонування.

За внутрішньою сутністю та особливостями функціонування виділяють такі моделі: фізичні — вони є описом об'єкта в збільшеному або зменшеному масштабах; аналогові — функціонують як реальні об'єкти, але зовні не схожі на них; математичні (символічні) — їх особливість полягає у використанні символів у процесі опису властивостей і характеристик об'єкта.

На практиці традиційним є такий порядок розроблення моделей:

1. 
   Постановка завдання. Визначаються очікувані результати від розроблення і застосування моделі.
   
2. Підготовка інформації. Відбувається збір найважливішої інформації щодо об'єкта моделювання та оцінюється економічна інформація щодо доцільності розроблення моделі.
   
3. Формування моделі. Здійснюється за допомогою різноманітних засобів формування спрощеного відображення модельованого об'єкта чи процесу.
   
4. Перевірка моделі на достовірність. Відбувається за конкретними критеріями: реалістичність, відповідність завданням, врахування факторів середовища функціонування.
   
5. Використання моделі.
   
6. Відновлення моделі. Передбачає її удосконалення.
   

У процесі перевірки, використання та відновлення моделей слід брати до уваги чинники, що знижують їх ефективність: недостовірні вхідні умови (припущення); інформаційні обмеження; страх користувачів; недостатня практична перевірка; надмірно висока вартість моделі ощо.
Способи моделювання (найпоширеніши):

Теорія ігор - моделює вплив прийнятого рішення на конкурентів. Сформувалася під впливом потреб військових.

Теорія черг - визначає оптимальну кількість каналів обслуговування відповідно до потреби в них (модель «оптимального обслуговування»).

Моделювання управління запасами - визначає розміщення замовлень, готової продукції на складі.

Лінійне програмування - забезпечує оптимальний спосіб поєднання ресурсів за наявності конкретних потреб. Такі моделі найпопулярніші в менеджменті.

Імітаційне моделювання - забезпечує практичне застосування моделі замість реальної системи.

Економічний аналіз (метод оцінювання витрат та економічних вигод) - грунтується на з'ясуванні економі їх умов, за яких підприємство стає вигідним. Основною умовою є ситуація, за якої загальний дохід зрівнюється з підсумковими витратами.

Балансові методи - базуються на побудові балансів
витрат, прибутків, бюджетів тощо.

Платіжна матриця - статистичний метод, за допомогою якого з кількох варіантів рішення вибирають найоптимальніше. При цьому платежі (грошові винагороди, доходи тощо) подають у формі таблиці.

Дерево рішень - схематичне відображення дій у менеджменті з урахуванням фінансових результатів, ймовірності отримання їх позитивного значення, можливості порівняння альтернатив.

Прогнозування - реалізується через моделювання майбутніх управлінських ситуацій. Відіграє дуже важливу роль в економіці. Прогнозування - різновид планування, за якого використовується накопичений досвід та припущення з метою передбачення майбутнього. На практиці найчастіше використовують такі прогнози: економічні - стосуються рівня цін, курсу валют, рівня податків та ін.; соціальні - прогнозують зміну споживчого кошика, мінімальної заробітної плати, рівня безробіття; політичні - передбачають розташування політичних сил у державі; розвитку конкуренції - пов'язані із передбаченням ринкової ситуації та перерозподілу часток ринку; розвитку науково-технічного прогресу - стосуються прогнозування впроваджень інновацій; розвитку технології - стосуються передбачень якісних змін у структурі технологій; розвитку суспільства - прогнозують кількісні та кісні зміни щодо розвитку певних націй, народів, суспільства; розвитку сфер виробництва (промисловості, сільського господарства тощо).

Виділяють кілька груп методів прогнозування.
Неформальні методи прогнозування: на основі словесної (вербальної) інформації, отриманої каналами радіо, телебачення, розмов, телефонограм тощо; на основі письмової інформації, отриманої з газет, журналів, бюлетенів, звітів тощо; за результатами промислового шпіонажу.

Формальні методи прогнозування. Кількісні методи: аналіз минулих рядів - ґрунтується на припущенні, що минуле може повторитися у майбутньому і що існують певні тенденції до цього; причинно-наслідкове (кореляційне) моделювання - використовують для прогнозування ситуацій, що залежать більше ніж від однієї змінної величини. Якісні методи: думка журі - полягає в поєднанні та синтезуванні думок експертів - членів журі (ради, комісії тощо); думка буровиків - ґрунтується на передбаченні попиту групою досвідчених торгових агентів; думка споживачів - на основі результатів опитування клієнтів; думка експертів - ґрунтується на процедурах, реалізуючи які група експертів доходить певної згоди.

Прийняття менеджерами раціональних рішень, що відповідають установленим критеріям та спрямовані на досягнення визначених цілей, не може гарантувати їх успішної реалізації. Виконання управлінських рішень потребує застосування дієвих організаційних, мотиваційних та контрольних механізмів, а також забезпечення колективної націленості на досягнення намічених результатів.