Конспект лекцій з дисципліни «Основи менеджменту та організація праці менеджера»

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 24

Тема 2. Закони, закономірності та принципи менеджменту

1. Закони, закономірності менеджменту

У процесі розвитку менеджменту сформувалися певні
норми управління організаціями — закони, закономірності та принципи, їх інтегрування є стрижнем науки про управління працівниками.

Закони менеджменту. В управлінській діяльності використовують сталі та незаперечні норми управління організаціями, тобто закони менеджменту:

Закон спеціалізації управління. Передбачає розподіл управлінської діяльності на засадах застосування конкретних функцій менеджменту і таких категорій, як повноваження, компетентність, відповідальність тощо.

Закон інтеграції управління. Спрямований на досягнення єдності зусиль усіх підрозділів, служб, працівників для виконання завдань організації шляхом застосування правил, процедур ієрархії управління, особис-
тих зв'язків, стилів керівництва.

Закон оптимального поєднання централізації і децентралізації управління. Покликаний сформувати оптимальний рівень делегування вищим керівництвом нижчим рівням своїх повноважень з метою досягнення високих результатів і сприятливого психологічного клімату е організації.

Закон демократизації управління. Акцентує увагу
на участі працівників в управлінських процесах, забезпеченні двостороннього спілкування, розвитку особистих і професійних якостей підлеглих тощо.

Закон економії часу в управлінні. Спрямований на
підвищення ефективності управлінської праці, зменшення трудомісткості через впровадження передових методів і прийомів праці.

Закон пропорційного розвитку систем управління.
Передбачає послідовну та перманентну (постійну) еволюцію всіх управлінських систем організації (виробничої, фінансової, соціальної, інформаційної тощо).

2. Закономірності менеджменту

Об'єктивні, стійкі, загальні та повторювальні зв'язки між явищами, процесами, категоріями менеджменту є закономірностями менеджменту. Відповідно до цього в менеджменті виділяють такі закономірності:

процесу менеджменту;
функцій та методів менеджменту;
управлінських рішень;
керуючої та керованої систем організації;
внутрішнього та зовнішнього середовища організації;
розвитку менеджменту тощо.

3.Принципи менеджменту

Важливу роль в управлінській діяльності відіграють принципи менеджменту, які на засадах застосування законів і закономірностей менеджменту відображають прикладний характер управління організаціями.

Цілеспрямованість. Відповідно до цього принципу
будь-яка діяльність в організації повинна спрямовуватися на досягнення конкретних виробничо-господарських цілей та виконання поставлених завдань.

Урахування потреб та інтересів. Покликаний задовольняти потреби та інтереси працівників з метою досягнення цілей організації на засадах застосування мотивування.

Ієрархічність. Передбачає розташування управлінських посад в організаційній структурі від найнижчого рівня управління до найвищого.

Взаємозалежність. Згідно з ним кожна організація
складається із взаємозалежних внутрішніх змінних (цілі,
структура, технологія, працівники, завдання, ресурси).
При цьому фактори зовнішнього середовища постійно впливають на організацію (відповідно і на її внутрішнє
середовище) та викликають відповідну реакцію з її боку.

Динамічна рівновага. Передбачає безперервний розвиток організації та утримання загальної рівноваги на кожному етапі цього розвитку.

Економічність. Формує засади функціонування організації щодо збалансованості витрат, надходжень тощо, забезпечує розвиток бюджетних відносин.

Активізація. Спонукає організацію до діяльності,
постійного розвитку, впровадження інновацій та ін.

Системність. Відповідно до цього принципу організація розглядається як відкрита система, що складається із взаємодіючих та взаємопов'язаних елементів.

Єдиновладдя. Передбачає наявність єдиного відповідального центру, який здійснює керівництво та координацію діяльності організації з метою досягнення її цілей.

Усі принципи менеджменту взаємопов'язані. Відмова від якогось із них або недостатнє їх врахування в управлінській діяльності знижує якість управлінських рішень та ефективність менеджменту.

Закони, закономірності та принципи менеджменту формують засади сучасної управлінської науки. Власне протягом історичного розвитку менеджменту бачення та тлумачення основних норм та засад управління постійно змінювались.

Тема 3. Історія розвитку менеджменту

1. Передумови виникнення науки управління організацією

Наука про менеджмент виникла на початку XX ст. і
динамічно розвивається. Цей процес зумовлений науковотехнічним прогресом, нарощенням масштабів виробництва, необхідністю систематизації, чітким і раціональним використанням набутого досвіду, зростанням ролі людського фактора як потужного ідейного генератора тощо.

Необхідність в управлінській діяльності виникла на
перших етапах становлення людського суспільства. Первісні люди змушені були певним чином будувати своюдіяльність. Так, у процесі полювання, пошуку рослинної їжі виникала потреба у створенні груп мисливців, збирачів плодів тощо. З'являлися перші лідери (вожді),
виникала необхідність в управлінських (хоч і примітивних) функціях (розроблення плану полювання на мамонта, розташування мисливців під час полювання на хижаків, заохочення членів колективу шляхом поділу туші та ін.). Але ця управлінська діяльність здійснювалася
не послідовно (щоразу мала різний характер), не продумано (не застосовувались єдині принципи та підходи, не бралися до уваги закономірності та попередній досвід). Тому це не дає підстав стверджувати, що наука про менеджмент зародилась у первісні часи. Навіть за рабовласницького ладу, феодалізму певних обґрунтованих підходів та механізмів менеджменту не було створено. Давньоруський князь чи французький король, як правило, управляв своїм князівством (королівством), приймаючи рішення на власний розсуд, без урахування відповідних принципів, прогнозів, не роблячи навіть спроб вивчити
закономірності управлінського процесу, узагальнити набутий досвід, сформувати підходи, принципи тощо.

З розвитком виробничо-господарської діяльності людей виникли певні організаційні форми (майстерні, господарства поміщиків, примітивні підприємства тощо).Однак управління ними не ґрунтувалося на узагальненнях, принципових положеннях, виявлених тенденціях. Потреба в науці про менеджмент з'явилася наприкінці XIX — на початку XX ст., що було зумовлено появою машинного виробництва. Саме тоді почали формуватися великі підприємства, на яких працювали десятки, сотні, навіть тисячі людей. У зв'язку з цим виникли проблеми
планування їх діяльності, організування робочих місць, створення ефективної системи стимулювання працівників, розроблення технологічних процесів, забезпечення точного обліку, контролю тощо. Саме розвиток машинного виробництва зумовив необхідність дослідження економістами, соціологами, психологами та технологами закономірностей управління людьми, з'ясування тенденцій розвитку виробничо-господарської діяльності під дією управлінського впливу, розроблення стандартних положень, інструкцій тощо.

2. Етапи розвитку менеджменту

В історії менеджменту чітко окреслюється 6 основних етапів його розвитку: розвиток науки про управління людьми в процесі виробництва; формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків; побудова систем управління, орієнтованих на ринок; активне застосування кількісних (економіко-математичних) методів як важливих напрямів формалізації методів менеджменту і трансформації їх в управлінські рішення; формування системних та ситуаційних підходів; комп'ютеризація управлінських процесів.

1. Розвиток науки про управління людьми в процесі виробництва. Характеризується підвищенням ефективності організації шляхом удосконалення виробничих процесів та операцій. На цьому етапі менеджерів цікавлять технічні підходи, які включають не лише машини,
станки, обладнання, всі види технологій, а й управлінські знання, організаційні структури, методи виробничого планування, способи розробки робочих місць, прийоми та навички роботи, механізми забезпечення підвищення кваліфікації та підготовки робочої сили. Цей етап характеризується розвитком школи наукового управління, «фордизму», класичної (адміністративної) школи управління та ін.

3.Школа наукового управління (1885—1920 рр.).

В її основі роботи Фредеріка Тейлора (1856—1915), Ф. Гілбрейта (1868—1924) і Л.Гілбрейт (1878—1972) та ін.(займалися дослідженням на рівні організації, продукуванням виробничого менеджменту). Ф. Тейлор і
подружжя Гілбрейт,починали свою кар'єру робітниками, займалися спостереженнями, замірами і аналізом операцій ручної праці, стимулюванням трудової активності, нормуванням праці. Завдяки концепції наукового управління менеджмент був визнаний самостійною галуззю наукових досліджень. У працях «Управління фабрикою» (1903) та «Принципи наукового менеджменту» (1911) Ф. Тейлор розробив комплекс методів НОП праці, що базувалися на засадах хронометражу, стандартизації прийомів і знарядь праці. Принципи наукового управління Ф. Тейлора подано на рис. 1.3.

Заслуга Ф.Тейлора як засновника школи «наукового управління» полягає в тому, що він розробив методологічні основи нормування праці, стандартизував трудові операції, запровадив наукові методи підбору, розстановки і стимулювання працівників.

Школа «фордизму» (1899—1945 рр.).її засновник Генрі Форд (1863—1947) розробив теорію, в основу якої поклав ідею потоково-масового виробництва. Систему управління, що ґрунтується на цій теорії, було названо «терором машини». Г. Форд спершу працював менеджером Детройтської автомобільної компанії, а потім, ставши її власником, сформував механізми чіткого контролю і планування, ефективного мотивування, конвеєрного складання, безперервних технологічних процесів, інноваційного розвитку, активного адміністрування.

Розподіл праці

Вимірювання праці

Мотивація

Складання програм стимулювання

Індивідуальність та виробничий процес

ПРИНЦИП НАУКОВОГО УПРАЛІННЯ

Роль профспілок

Правила та стандарти менеджменту

Розвиток управлінського мислення

Складання завдань інструкцій

Роль «синіх» та «ьілих комірців» в отриманні поточного результатут

Рис. 1. Принципи наукового управління Ф. Тейлора

4. Класична (адміністративна) школа управління (1920—1950рр.)

Головні її напрацювання стосуються ролі та функцій менеджерів. Започаткована Анрі Файолем (1841—1925), якого вважають «батьком» менеджменту. А. Файоль був керівником інституційного рівня управління, оскільки керував французькою вугільною компанією. Інші засновники адміністративної школи — Ліндан Ірвік (консультант з питань управління в Англії) та Джеймс Д. Муні (працював в компанії «Дженерал Моторе») — також були практиками. А. Файоль поділив процес управління на 5 основних функцій: планування, організування, розпорядництво, координування та контролювання. На основі його розробок у 20-х роках XX ст. було сформульовано поняття «організаційна структура управління підприємством» (система взаємозв'язків, неперервних взаємопов'язаних дій — функцій менеджменту).

А. Файоль сформулював 14 принципів менеджменту:

поділ праці;
повноваження та відповідальність;
дисципліна;
єдиновладдя;
єдність напряму діяльності;
підпорядкування особистих інтересів загальним;
винагорода персоналу;
централізація;
ієрархія управління;
порядок;
справедливість;
стабільність робочого місця;
ініціатива;
корпоративний дух.

Цією школою було вперше розроблено обґрунтовані теоретичні засади менеджменту та визначено пріоритетну роль менеджера як керівника та організатора.

5. Школа людських відносин

Школа людських відносин (формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків). Цей етап пов'язаний із визнанням людини пріоритетним фактором виробничо-господарської діяльності; зосередженням уваги на соціальних аспектах, які охоплювали різноманітні форми морального та матеріального стимулювання працівників, стилі управління, участь працівників у процесі прийняття управлінських рішень, організаційну культуру, можливості кар'єри та просування за службовою ієрархією. На цьому етапі сформувалися дві основні школи: людських стосунків та поведінських наук.

Школа людських стосунків (1930—1950 рр.). Засновником її є Мері Паркер Фолліт (1868—1933) та Елтон Мейо (1880—1949). М.-П. Фолліт першою почала трактувати менеджмент як «забезпечення виконання робіт з допомогою інших осіб». Представники цієї школи рекомендували здійснювати управління людьми шляхом впливу безпосередніх керівників на підлеглих, консультацій з працівниками, забезпечення широких можливостей спілкування на роботі. Вони виходили з того, що
уважне ставлення до людей значно підвищує продуктивність праці. На відміну від попередніх шкіл, де переважала турбота про виробництво, у цій школі головну увагу зосереджено на турботі про людину, тобто на вдосконаленні діяльності організації за рахунок підвищення
ефективності її трудових ресурсів.

6. Школа поведінських наук

Школа поведінських наук (з 1950 р. до сьогодення).
Сформувалася завдяки напрацюванням Кріса Аржириса (1925 р.н.), Ренсона Лайкерта, Дугласа Мак-Грегора (1906—1964), Фредеріка Герцберга (1923 р.н.) та інших учених-біхевіористів (англ. behavior — поведінка). Основу її становлять методи налагодження міжособистісних стосунків, підвищення ефективності людських ресурсів, формування колективів за психологічною сумісністю тощо.

7. Школа науки управління (кількисні методи)

Активне застосування кількісних (економіко-математичних) методів як важливих напрямів формалізації методів менеджменту і трансформації їх в управлінські рішення (середина XX ст. — до наших днів). Особливість етапу полягає в широкому застосуванні в менеджменті математики. У той період в Англії сформувалася школа науки управління (кількісного підходу). До цього спонукав пошук під час Другої світової війни шляхів і методів боротьби з німецькими масовими повітряними ударами, підводним німецьким флотом, а також висадка союзників у Європі. Основою школи є дослідження моделей (форм відображення реальності) й операцій. Після створення моделей змінним величинам надаються кількісні значення. Особливу роль при цьому відведено технічному та програмному забезпеченню.

Представники цієї школи розглядають управління як логічний процес, що може бути виражений в математичній формі. Розроблення концепцій управління ґрунтується на застосуванні математичного апарату, з допомогою якого досягається інтеграція математичного аналізу та суб'єктивних рішень менеджера. Формалізація управлінських функцій зумовила необхідність перегляду структурних елементів організації (служб обліку, маркетингу, планування тощо). З'явилися такі елементи
внутріфірмового планування, як імітаційні моделі рішень, методи аналізу в умовах невизначеності, математичне забезпечення оцінки багатоцільових управлінських рішень тощо.

Представники цієї школи Джеймс Марч (1928 р.н.), Герберт Саймон (1916 р.н.), Стаффорд Бір (1926 р.н.), М. Месарович, Рассел Акофф (1919 р.н.), Уест Чеечмен (1913 р.н.) та інші, сформувавши основні положення
кількісного підходу, вперше почали розглядати організацію як відкриту систему, що зумовило появу системного підходу.

8. Підходи в менеджменті

Формування системних і ситуаційних підходів у менеджменті. Розпочався цей етап з розглядом організації як системи, діяльність якої постійно залежить від різноманітних обставин, що змінюються. В основі
системного підходу — використання теорії систем, яка у менеджменті сформульована наприкінці 50-х років XX ст.

Система — сукупність взаємопов'язаних та взаємодіючих елементів, яка має на меті досягнення певних цілей і Грунтується на принципах самоорганізації, синергії І розвитку.

Усі організації (об'єкти управління) є системами, які складаються з таких елементів: структура, завдання, технологія, люди, цілі, ресурси. За способом організації системи бувають закритими (мають фіксовані жорсткі умови, не залежать від навколишнього середовища) і відкритими (взаємодіють із зовнішнім середовищем). Усі організації є відкритими системами. Відособлені частини систем утворюють підсистеми (цехи, відділи тощо). Цей поділ може поглиблюватися. Для повноти картини і оптимальності висновків слід вивчати всі підсистеми організації (технічну, економічну, соціальну та ін.). Графічне зображення організації як відкритої системи представлено на рис. 1.4.

ВХІД (матеріали, паливо, сировина, трудові ресурси, інвестиції та ін.)	ПРОЦЕС ПЕРЕТВОРЕННЯ (виробничо- господарська діяльність)	ВИХІД (товари, послуги, напівфабрикати, прибуток, соціальна відповідальність, освоєння ринку, забезпечення працівників тощо)

Рис. 2. Графічне зображення організації як відкритої системи

Усі названі вище школи зосереджувалися лише на певній підсистемі (наприклад, біхевіористи вивчали тільки соціальну підсистему), не розглядаючи їх у комплексі. Найвагоміший внесок у розвиток системного підходу належить Честеру Бернарду (1886—1961), який розглядав організацію як соціальну систему; Пітеру Друкеру (1909 р.н.), який зосереджував виняткову увагу на ролі професіоналізму менеджера, самоуправлінні, організаційній спрямованості тощо; авторам моделі Маккінзі
«7-S» — Томасу Пітерсу (1942 р.н.) і Роберту Уотерману.

Подальші розробки П. Друкера, Р. Девіса, Л. Ньюмєна, Д. Міллера та інших дослідників стали основою «емпіричної» школи менеджменту, яка мала на меті вивчення змісту праці та функцій керівників, централізації та децентралізації в управлінні, делегування повноважень і відповідальності, умов застосування цільового управління. Сформований у 60-ті роки XX ст. ситуаційний підхід спрямований на підбір прийомів менеджменту для розв'язання конкретних управлінських ситуацій з метою найефективнішого досягнення цілей організації. При цьому менеджер повинен: знати процес управління, особливості індивідуальної та групової поведінки, процедури системного аналізу, методи планування, отивування і контролювання, кількісні методи прийняття рішень; вміти оцінювати переваги і недоліки; правильно оцінювати фактори, які відіграють найважливішу роль у конкретній ситуації, та ефект від змінних величин; обирати прийоми менеджменту, застосування яких матиме найменший негативний ефект.

Найповніше обґрунтована теорія управління в працях Джоан Вудворд (1916—1971), Джеймса Томпсона (1920—1973), Пола Лоуренса (1922 р.н.), Джона Гелбрейта (1908 р.н.), Тома Бернса (1913 р.н.) та інших, чиї
міркування передували ідеям «дослідження операцій», «моделювання», «організаційної поведінки».

9. Системи управління орієнтовані на ринок

Побудова систем управління, орієнтованих на ринок (з другої пол. XX ст.). Однією з передумов формування цього етапу було виникнення на підприємствах проблем перевиробництва, спричинених незабезпеченим
попитом. Системи управління людьми, створені орієнтованими на ринок управлінськими школами, почали застосовувати маркетингові концепції. Тобто планування виробничої і реалізаційної діяльності, організування
діяльності та підбір відповідних кадрів, формування систем матеріального і нематеріального стимулювання, контролювання та регулювання на всіх етапах процессу управління почали здійснювати відповідно до вимог ринку (попиту, пропозиції, конкуренції, умов збуту, цільових сегментів ринку тощо).

10. Комп'ютеризація управлінських процесів

Комп'ютеризація управлінських процесів (з 80-х років XX ст.). Передумова формування цього етапу — розвиток інформаційних і комп'ютерних систем, інформаційних технологій. Характерною особливістю використання сучасних засобів обчислювальної техніки є застосування мережного оброблення даних, що забезпечує
ефективне колективне використання обчислювальних та
інформаційних ресурсів, поліпшення комунікацій, обміну інформацією; створює умови для функціонування розподілених систем оброблення даних. У межах компанії, фірми, підприємства функціонують локальні мережі, які забезпечують інформаційний обмін між працівниками організації. Регіональні (територіальні) мережі утворюються на регіональному або державному рівні й призначені для надання в режимі реального часу інформаційно-обчислювальних ресурсів значно віддаленим
один від одного абонентам. В Україні послуги телекомунікаційних мереж надають інформаційні мережі: ВІККІ, СВІТ (Система віртуальних інформаційних технологій), «Ділова інформація», що підтримують різноманітні бази даних, багато з яких можна використовувати в маркетинговій діяльності.

Нині у світі зареєстровано понад 200 глобальних мереж, з них 54 у США, 16 — у Японії. Найпоширеніша глобальна мережа Internet, користувачі якої отримують інформацію з усього світу, мають доступ до звітів різних
корпорацій та фірм, можуть користуватися статистичними даними більшості країн світу, регіонів, працювати з бібліотечними фондами та звітами науково-дослідних інститутів тощо. В інформаційних системах маркетингу можна використовувати мережу Relcom (для держав
СНД), а також спеціалізоване програмне забезпечення для комп'ютеризованого управління виробничо-господарськими та маркетинговими процесами. Найпоширенішими спеціалізованими програмами є: «MarketingExpert І.І» (інструментальний засіб для розроблення стратегічного й тактичного планів маркетингу, розв'язання задач з аудиту і планування маркетингу); система «Галактика» (середовище управління бізнесом у промисловості та торгівлі з реалізацією повного ринкового циклу: аналіз ринку, макропланування, бізнес-планування, планування операцій, виконання господарських операцій, відображення діяльності у бухгалтерському бліку а звітності, аналіз господарської та фінансової діяльності); система автоматизації менеджменту Delo Рго v 1.5 (комплексна програма, призначена для управління закупівлями, продажем, автоматизації складського обліку, аналізу руху грошей і товарів); SCALA 5 (програмне забезпечення для управління комерційними підприємствами); система MIRACLE (інтегрована система бухгалтерського обліку, фінансового аналізу і управління підприємством); OFFICE 2000 для Windows (пакет программ для автоматизації роботи підприємства); программа «Project managament» (призначена для бізнес-планування інвестиційних проектів).

Розвиток менеджменту як науки був зумовлений об'єктивними перетвореннями в усіх сферах суспільства. Поява великого машинного виробництва, розвиток техніки і технології, нарощення масштабів виробничо-господарської діяльності сприяли формуванню науково обґрунтованих підходів до планування, організовування, стимулювання, контролювання і регулювання діяльності організацій, до інформаційного забезпечення, прийняття управлінських рішень.

11. Розвиток управлінської науки в Україні

В Україні управлінська наука протягом тривалого часу розвивалася в межах концепцій, які домінували в колишньому СРСР. Попри те що науково-пошукові дослідження були спрямовані на вдосконалення адміністративно-командної системи, це дало змогу нагромадити значний досвід у галузі управління. Розвиток управлінської науки в Україні протягом радянського і пострадянського часу охоплює 7 чітко окреслених періодів, кожен з яких характеризується певними особливостями.

Жовтень 1917 р. — березень 1921 р. Основне завдання — Розроблення форм і методів державного централізованого управління виробництвом, обґрунтування принципів централізму, організаційних методів управління,
адміністрування та державного регулювання.

Квітень 1921 р. — 1928 р. Особливість періоду полягала у вдосконаленні адміністративного управління виробництвом, спробах застосування госпрозрахунку як основи економічних методів управління, формальному вивченні можливостей участі працівників в управлінні.

1929—1945 рр. Пов'язаний з організацією індустріальної бази суспільного виробництва, удосконаленням структур управління, методів добору й підготовки кадрів, планування та організації виробництва.

1946—1965 рр. Характеризується пошуком нових форм функціонування і взаємодії державних органів управління, спробою переходу до територіальної й територіально-галузевої системи управління, що призвело до поглиблення адміністрування.

1965—1975 рр. У цей час було здійснено спробу проведення господарської реформи шляхом посилення ролі економічних методів управління. Однак вони виявилися безуспішними, підтвердивши неефективність реформ у межах адміністративно-командної системи.

1975—1988 рр. Характеризується усвідомленням неможливості реформування адміністративно-командної системи, що склалася в економіці СРСР. Підтверджено необхідність радикальної зміни економічних відносин, корінних економічних реформ.

1985 р.р. сьогодення. Особливістю є проведення економічних реформ, трансформація економічної системи. З огляду на суттєві ознаки управлінських дій та економічних процесів у цьому періоді виділяють 5 етапів:робота підприємств за першою моделлю господарського розрахунку, побудованою на нормативному розподілі прибутку; застосування другої моделі господарського розрахунку, побудованої на нормативному розподілі доходу;
розвиток орендних відносин; впровадження прогресивних форм організації праці, посилення кооперативного руху, розширення економічної свободи; впровадження територіального госпрозрахунку на всіх рівнях управління; початок та розвиток ринкових реформ (охоплює події, пов'язані з реформуванням національної економіки України).

У розвиток управлінської науки істотний внесок зробили такі українські вчені, як Остап Терлецький (1850—1902), Михайло Павлик (1896—1977), Михайло Драгоманов (1841—1895), Микола Зібер (1844—1888), Сергій Подолинський (1850—1891), Михайло Туган-Барановський (1865—1919), Іван Вернадський (1821 — 1884), Григорій Цехановецький (1833—1898), Костянтин Воблий (1876—1947) та ін.

Сучасна модель менеджменту в Україні формується на засадах дослідження еволюції управлінської науки, узагальнення досвіду розвинутих країн світу, глибинних традицій управлінської діяльності в українських організаціях, починаючи з княжих часів.

Blog

Конспект лекцій з дисципліни «Основи менеджменту та організація праці менеджера»

Содержание