Міністерство освіти І науки України

Вид материала

Содержание

Список використаних джерел
Аналіз досягнень з досліджуваної проблеми.
Мета статті

Подобный материал:

1 ... 15 16 17 18 19 20 21 22 ... 31

Список використаних джерел

Андрущенко В., Табачек І. Формування особистості вчителя в сучасних умовах // Політичний менеджмент. – 2005. – № 1 (10). – C.58-69.
Болюбаш Я.Я. Окремі аспекти підготовки національних педагогічних кадрів // Матеріали другої всеукр. наук. прак. конф. „Концепція підготовки спеціалістів фізичної культури в Україні „Київ-Луцьк: Вежа, – 1996. – С. 16-20.
Бужина І.В. Теорія і практика підготовки майбутніх учителів до формування гуманістичних відносин молодших школярів. – К., – 2005. – 43 с.
Виленский М.Я., Макеева В.С. Физическая культура как базовый компонент профессионально-личностного развития учителя // Педагогическое образование и наука. – 2003. – №3. – С.10-15.
Вишнева Л.В. Некоторые психологические характеристики деятельности учителя физической культуры. // Основы профессионального мастерства учителя физической культуры. – Ульяновск, – 1976. – С. 9-10.
Данилко М.Т. Формування готовності до професійної діяльності майбутніх учителів фізичної культури. – Луцьк: Видавництво „Волинська обласна друкарня”, 2003. – 234 с.
Денисенко В. Формування професійно-педагогічних ціннісних орієнтацій майбутніх учителів початкових класів. // Початкова школа. – 2002. – №3. С.25-26.
Климов Е. А. Как выбрать профессию. – М., 1990. – С. 121-128.
Макаренко А.С. Твори: В 7-ми т.– К.: Рад. Школа, 1953-1955. – Т. 5. – С. 247.
Подласый И.П. Педагогика: Новый курс. Учебник для студентов пед. вузов: В 2 кн. – М.: Гуманит. изд. центр Владос, 1999. – Кн. 2: процесс воспитания. – 256 с.
Притула Л.П. Основні характеристики та функції педагогічної культури. ссылка скрыта

Формування професійної культури майбутніх вчителів початкових класів у процесі вивчення природничих дисциплін

Т.В. Гладюк

В умовах інтеграції освіти України до європейського освітнього простору перед вищою педагогічною школою постало завдання підготовки майбутніх вчителів, які будуть конкурентоспроможними не тільки в Україні, а й у Європі. Це повинні бути активно творчі педагоги, які здатні створити умови для розвитку кожного школяра. Від якості підготовки майбутніх фахівців залежить успіх у навчанні, вихованні і розвитку підростаючого покоління.

Характерною тенденцією розвитку педагогічної освіти є спрямованість на формування професійної культури майбутнього педагога, розвиток здібностей, інтересів і творчої індивідуальності особистості.

Проблема формування професійної культури майбутнього вчителя розглядається у дослідженнях О. Абдуліної, Т. Іванової, Л. Кузьміної, В.Сластьоніна та інших вчених. Вивчення педагогічних джерел показало, що вчені досліджують різні аспекти цього феномену: методологічний, морально-естетичний, соціально-психологічний, комунікативний, технологічний, інформаційний, духовний, фізичний, екологічний.

Професійна культура вчителя розглядається І. Ісаєвим, В.Сластьоніним, Є. Шияновим як певна ступінь оволодіння особистістю прийомами і способами розв’язання спеціальних професійних завдань, як важлива частина загальної культури педагога, яка проявляється в системі професійних якостей і специфіці педагогічної діяльності. Виділяють складові компоненти професійно-педагогічної культури:

аксіологічний – утворений сукупністю педагогічних цінностей (знаннями, ідеями, концепціями, які мають в даний момент значущість для суспільства і окремої педагогічної системи);
технологічний - включає способи і прийоми педагогічної діяльності вчителя;
особистісно-творчий – розкриває механізм оволодіння професійною культурою [4].

Педагогічна культура є особистісною характеристикою учителя, способом реалізації професійної діяльності в єдності цілей, засобів і результатів. Як зазначає Т. Іванова, її визначають, по-перше, як засвоєння особистістю професійних знань та навичок, які становлять педагогічний світогляд; по-друге, як здатність особистості творчо мислити та постійно самовдосконалюватися, займатися самоосвітою; по-третє, як сукупність соціально значущих якостей (інтелігентність, патріотизм, духовна культура, ерудованість) [2].

Культура фахівця - це його здатність до розвитку і вдосконалення своїх творчих можливостей у розв’язанні нестандартних завдань, у здійсненні професійних обов’язків, підкреслює Л. Хомич [5, 121].

Мета статті полягає в тому, щоб виявити можливості природничих дисциплін у формуванні професійної культури майбутнього вчителя початкових класів.

Формування професійної культури майбутнього фахівця передбачає, насамперед, формування наукового світогляду. У процесі вивчення навчальних дисциплін: „Основи природознавства”, „Основи екології”, „Анатомія і фізіологія дитини з основами шкільної гігієни” в студентів на основі засвоєння природничих знань формуються наукові погляди на розвиток природи, переконання про пізнаванність процесів та об’єктів природи, необхідність збереження природного середовища, активне ставлення до навколишньої дійсності. Майбутній вчитель початкових класів повинен бути людиною переконаною, принциповою, непохитною у справі збереження навколишнього середовища.

Студенти, вивчаючи природничі дисципліни, усвідомлюють особливості будови та функціонування, закономірності розвитку живих і неживих систем, взаємозв’язки і взаємозалежності між об’єктами та явищами природи, різноманітності форм організації життя, основні властивості живих систем тощо.

Формування наукового світогляду пов’язане із розвитком творчого мислення майбутніх вчителів. З одного боку, розвиток у студентів мислительних прийомів аналізу і синтезу, порівняння і класифікації, узагальнення і абстрагування є основою для глибокого розуміння ними природних явищ, процесів. З іншого, ефективність формування в майбутніх педагогів світогляду залежить від їх здатності осмислювати природні явища, робити самостійні висновки.

Ефективне формування наукового світогляду потребує від викладача розвитку у студентів позитивної мотивації до вивчення природничого матеріалу, стійкого інтересу до пізнання явищ природи, емоційно-ціннісного ставлення до природи; розуміння значущості природничих знань у житті людини і в професійній діяльності вчителя; прагнення до самоосвіти й самовдосконалення.

Уміння аналізувати, синтезувати, класифікувати, узагальнювати, конкретизувати формуються у майбутніх вчителів початкових класів при розпізнаванні і характеристиці живих систем (рослин, тварин, грибів, дроб’янок, людини) та неживих систем, виявленні сутності і особливостей розвитку неорганічного та органічного світу.

Високопрофесійний майбутній вчитель може бути підготовлений до виконання різних завдань і функцій лише у діяльності. Тому важливо підібрати оптимальні форми і методи, технології навчання студентів, які сприяють формування в них творчого мислення, навичок і вмінь нестандартного розв’язування певних проблем і вдосконалення навичок професійного спілкування.

У процесі навчання студентів природничим дисциплінам ми намагались створювати проблемні ситуації на лекціях, розв’язувати завдання конструктивного та творчого характеру на практичних і лабораторних заняттях, використовуючи натуральні (живі рослини, гербарії, колекції, вологі препарати), зображувальні, мультимедійні та інші інформаційні засоби навчання.

Особливу увагу приділяли позаудиторній самостійній роботі студентів. Це зумовлено тим, що головне завдання у підготовці вчителя полягає у розвитку саме творчих здібностей особистості, здатності сприймати і переробляти нові наукові ідеї, аналізувати і застосовувати їх в умовах самостійної діяльності, формуванню умінь самостійно здобувати знання. У процесі позаудиторної роботи у студентів формувалися уміння:

самостійного пошуку, відбору природничо-наукової інформації з використанням в якості джерела знань різних друкованих і електронних документів, інформаційних технологій;
аналітико-синтетичної обробки інформації та самостійного вивчення навчального матеріалу (складання схеми, таблиці, конспекту, реферату, підготовка доповіді тощо);
вивчати об’єкти та явища природи (спостереження за явищами природи, постановка дослідів, аналіз і оцінка стану навколишнього середовища та ін.).

Формування професійної культури пов’язано із формуванням культури спілкування і мовлення майбутнього вчителя. На думку В. Семиченко, „спілкування, тобто взаємодія з іншими людьми є: по-перше, головною умовою виживання; по-друге, забезпечує реалізацію функцій навчання, виховання та розвитку особистості” [3, 4].

У зв’язку з цим, на заняттях ми намагались створити атмосферу співробітництва між викладачами і студентами, такий тип взаємин між ними, який допомагає студентам зайняти суб’єктивну позицію, коли вони повинні вивчати, аналізувати, вибирати, оцінювати свої дії і досягнуті результати, активізувати себе, управляти собою. При такому підході до навчання суттєво змінювалася роль викладача, який виконував функції координатора та організатора процесу навчання. Викладач планував навчальну діяльність майбутнього педагога, індивідуалізував завдання з урахуванням можливостей та побажань студентів. Під час проведення занять він з повагою ставився до будь-якого висловлювання студента з обговорюваної теми. У таких умовах майбутні педагоги без вагань висловлювали свої думки, пропонували свої варіанти відповідей для обговорення. Це сприяло самоствердженню і самореалізації студентів.

Саме позитивне спілкування в системі „викладач-студент” сприяло задоволенню суб’єктів навчання від спільної праці. Як стверджує В. Юрченко, якщо стосунки між учасниками навчально-виховного процесу особистісно орієнтовані, тобто сприяють самоствердженню і самореалізації студентів, створюють емоційно-приємний клімат, який сприяє виникненню почуття соціального захисту, то такі стосунки є оптимальними [6, 104].

У процесі вивчення природничих дисциплін формується і культура мовлення вчителя початкових класів, яка тісно пов’язана із культурою спілкування. Адже слово вчителя – головний засіб педагогічної діяльності. У зв’язку з цим до мовлення педагога висуваються особливі вимоги: бути логічним, правильним, виразним, багатим за словниковим запасом тощо [5, 122]. У процесі спілкування на заняттях студенти вчаться висловлювати свої думки, брати участь в дискусії, доводити свою точку зору, будувати розповідь про об’єкти та явища природи, слухати інших та задавати запитання, володіти природничими термінами.

Формування професійної культури засобами природничих дисциплін здійснюється у три етапи:

На першому, інформаційному – мотиваційному етапі, діяльність викладачів спрямована на формування у студентів природничих знань та вмінь, мотивів, інтересу до пізнання явищ природи, емоційно-ціннісного ставлення до природи.

На другому етапі, аналітико-оцінному, передбачається сформувати у майбутніх педагогів уміння аналізувати, порівнювати, узагальнювати, давати оцінку тощо. Робота спрямовується на залучення студентів до активних інтелектуальних і практичних дій, дослідницької діяльності. На лабораторно-практичних заняттях вони виконують самостійні завдання, які пов’язані із дослідженням і спостереженням об’єктів природи.

На третьому, творчо-діяльнісному етапі, майбутнім вчителям пропонується виконати індивідуальні навчально-дослідні завдань, які пов’язані із проведенням самостійних досліджень тощо. Під час проходження польової практики студенти удосконалюють набуті знання і вміння, захищають свої проекти.

Таким чином, що у процесі вивчення природничих дисциплін створюються умови для формування професійної культури майбутніх вчителів початкових класів, а саме для формування наукового світогляду, розвитку мислення, культури спілкування і мовлення.

Список використаних джерел

Абдуллина О.А. Личность студента в процессе профессиональной подготовки // Высшее образование в России. – 1993. - № 3. – С. 165-171.
Іванова Т.В. Професійна культура майбутніх вчителів // Педагогіка і психологія. – 1995. – № 2. – С. 86-94.
Семиченко В.А. Психология общения. – К.: „Магист – S”, 1997. - 152с.
Сластенин В.А., Исаев И.Ф., Шиянов Е.Н. Педагогика: Учебное пособие для высших учебных заведений / Под ред. В.А. Сластенина – М.: Издательский центр „Академия”, 2002. – 576 с.
Хомич Л.О. Професійно-педагогічна підготовка вчителя початкових класів – К.: „Магістр – S”, 1998. – 200 с.
Юрченко В. Оптимізація взаємин у системі „студент-викладач” //Освіта і управління. – 1997. - № 3. – Т. 1. – С. 103-110.

Культура писемного фахового мовлення майбутнього вчителя початкової школи

М.М. Юрків

Проблема дослідження. Сучасна підготовка майбутнього фахівця у вищій школі повинна відповідати європейським стандартам. Основне завдання вищої освіти – навчити студента самостійно здобувати знання, а це означає – вміти працювати з різними жанрами наукових текстів: монографіями, статтями, рефератами, підручниками, посібниками тощо. Крім цього, кожен бакалавр, спеціаліст чи магістр має навчитися писати реферати, курсові роботи, а згодом дипломну і магістерську роботи. Тому дуже важливо дати майбутнім педагогам знання про мовні особливості наукового стилю, а також сформувати вміння користуватися ним.

Аналіз досягнень з досліджуваної проблеми. Окремі аспекти культури писемного мовлення досліджували багато науковців, зокрема Н.Бабич, Г.Волкотруб, Т.Гриценко, М.Зубков та ін. Останнім часом з’являються монографії, підручники, посібники, у яких вивчається фахове мовлення, це, зокрема, дослідження А.Токарської та І.Кочан „Культура фахового мовлення правника”, М.Яцимірської „Культура фахової мови журналіста”, Л.Мацько, Л.Кравець „Культура української фахової мови”. Усе це свідчить про розвиток наукового і офіційно-ділового стилів української мови, зокрема в писемному мовленні. Стрімкий розвиток нашої науки зумовлює і нові дослідження різних аспектів наукового мовлення.

Мета статті – на основі аналізу студентських наукових робіт визначити типові мовні огріхи, вказати, як їх виправити, тим самим покращити мовну компетенцію майбутніх учителів початкових класів.

Виклад основного матеріалу. Науковий стиль має три підстилі (різновиди): власне науковий, науково-популярний і науково-навчальний. Його завдання – точно викласти наукову інформацію. Сфера використання – наукова діяльність, навчання, освіта. Однією з найважливіших ознак цього стилю є вживання термінів, оскільки їм властива інформативність. Ступінь термінологізації залежить від характеру викладу, адресації тексту, міри володіння фаховою термінологією автора наукової праці [6; 98]. Розбудова термінологічної системи визначає розвиток наукового стилю, проте треба зважати на співвідношення між національними та інтернаціональними елементами. Багато іншомовних слів-термінів активно вживають у наукових текстах, наприклад: філософія, республіка, аудиторія, конституція, парламент, мітинг, політика, пальто, університет, кіно тощо. проте надуживати ними не треба, оскільки це утруднює сприйняття написаного. Так, в одній монографії читаємо: „Тональність спілкування – усвідомлена (інтернаціонально-вольова) або неусвідомлена (позаінтернаціональна) емоційно-аксіологічна і змістовно-інформативна організація мовного матеріалу (у його динамічному вияві), за допомогою якої адресат формує повідомлення, мовленнєвий акт певної іллокуції…” На нашу думку такі тексти не є ознакою доброго стилю, їх важко зрозуміти, оскільки вони перенасичені термінами.

Українська мова також має потужні внутрішні ресурси для називання нових понять. І якщо наявні українські відповідники, то їм треба надавати перевагу. Наприклад, можна замінити питомими українськими або раніше засвоєними словами такі запозичення: амбасада (посольство), бігборд (панно, стенд), бізнес-ланч (діловий обід), генерація (покоління), голкіпер (воротар), дилер (біржовий посередник), дистриб’ютор (розподілювач), екзит-пол (опитування на виході), ексклюзивний (винятковий), електорат (виборці), імідж (образ), кастинг (конкурсний відбір), масмедіа (засоби масової інформації), маркетинг (збут, вивчення ринку), превентивний (попереджувальний, запобіжний), плеєр (програвач), пресинг (тиск, натиск), провайдер (постачальник), рефері (суддя), скейтборд (дошка-самокат), спіч-райтер (складач промов), суїцид (самогубство), трейдер (торговець), тренінг (вишкіл), фан (уболівальник) та ін.[12, 98].

Точність висловлювання – одна з основних ознак наукових текстів. Тому майбутні вчителі початкових класів мають зважати на те, щоб слова своїм значенням не дублювали одне одного. Таку мовну надмірність називають плеоназмами. Серед них трапляються такі: своя автобіографія (автобіографія або своя біографія), у місяці травні (у травні), вільна вакансія (вакансія), експонати виставки (експонати), пам’ятний сувенір (сувенір, пам’ятний подарунок), народний фольклор (фольклор, народна творчість), прейскурант цін (прейскурант), дублювати двічі (дублювати), основний лейтмотив (лейтмотив), на сьогоднішній день (на сьогодні) тощо. Збіднюють мовлення також повторення одних і тих же чи спільнокореневих слів у поряд розташованих реченнях, що називають тавтологією. Наприклад, зобразити образ, проробити роботу, письменник пише, селяни села, широко поширені та ін. Таких збігів, звісно, треба уникати.

Порушенням норми писемного мовлення є вживання слів у не властивому їм значенні, не розрізнення паронімів. Так, часто неправильно пишуть: користується авторитетом (треба: має авторитет), путає дати (треба: плутає дати), зустрічаються помилки (треба: трапляються, бувають, є помилки), з моєї точки зору (треба: на мій погляд) і т. ін.

Важливою ознакою української мови є те, що в ній дієслівні форми переважають над іменниковими. Це дає змогу уникнути нагромадження віддієслівних іменників, що полегшує сприйняття тексту. Тому необхідно вживати такі вислови: не обчисливши (замість без обчислення), щоб з’ясувати (замість для з’ясування), щоб описати (замість для опису), досліджуючи (замість під час дослідження), визначаючи (замість при визначенні), почати виконувати (замість почати виконання), коли записувати результати дослідження (замість при записуванні результатів дослідження) тощо [16, 12].

Особливу групу становлять вислови з розщепленими присудками. Вони стандартизують тексти наукового стилю, описують дію двома словами: дієсловом-присудком, що вказує тільки на те, що щось відбувається, та іменником, який називає безпосередньо, що відбувається. Часто такі розчленування присудків становлять усталені дієслівно-іменникові сполуки. Це буває тоді, коли немає однослівного відповідника (здійснити захід, встановити порядок, виявити увагу), якщо він за значенням не замінює розщепленого присудка (порівняйте провести змагання і змагатися), чи до розщепленого присудка входить означення (надати матеріальну допомогу, вести дипломатичні переговори). Проте часто в навчальних і наукових працях надуживають такими висловами, часто їх просто калькують з російської мови. Наприклад: вести, здійснювати, проводити (випробування, дослідження, зміцнення). Їх варто замінювати дієсловами випробувати, досліджувати, зміцнювати. Вважаємо кальками з російської мови такі сполуки слів: виконувати обчислення (треба: обчислювати), займатися аналізом (треба: аналізувати), займатися дослідженням (треба: досліджувати), мати місце (треба: бути), мати застосування (треба: застосовуватися), знаходитися в нерішучості (треба: вагатися), знаходитися в протиріччі (треба: суперечити чому), здійснювати гармонізацію (треба: гармонізувати), здійснювати тестування (треба: тестувати), втратити свідомість (правильно: знепритомніти, зомліти), привести до поліпшення (правильно: поліпшити), прийти до переконання (правильно: переконатися) і т.д.

Часто майбутні педагоги у своїх рефератах, курсових, дипломних роботах вживають невластиві українській мові активні дієприкметники теперішнього часу із суфіксами –уч (-юч), -ач (-яч). Такі слова треба використовувати як прикметники: квітучий сад, родючі поля, пекучий біль тощо. Дієприкметники доречно замінити відповідниками (іменниками, прикметниками, особовими формами дієслів, описовими зворотами тощо). Наприклад: початкуючий (початківець), завідуючий (завідувач), вступаючий (вступник), ведучий (провідний), домінуючий (домінантний), шифруючий (шифрувальний), виступаючий (виступає), доповідаючий (доповідає) і т.д.

Типовими порушеннями нормативності є неправильне вживання недоконаного виду на -ся, наприклад, повідомлення розповсюджуються засобами масової інформації, нашим колективом виконується відповідне завдання, ця проблема розглядалася багатьма вченими та ін. У нашій мові в таких реченнях іменник, що означає активного виконавця (суб’єкта) дії, треба вживати у називному відмінку, до того ж присудок подають дієсловом 3-ої особи однини або множини. Тому потрібно написати так: засоби масової інформації розповсюджують повідомлення, наш колектив виконує відповідальне завдання, багато вчених вивчало цю проблему.

У навчальних текстах часто трапляються пасивні конструкції з дієсловами на – ся, у яких назви суб’єкта дії немає, наприклад, крапка ставиться, буква пишеться, апостроф уживається тощо. Треба зауважити, що в такому разі природніше вживати особові форми дієслова: крапку ставлять, букву пишуть, апостроф уживають тощо.

У писемному мовленні майбутні вчителі початкових класів часто вживають безособові конструкції на – но, -то. У нашій мові для позначення дії, у якій не передбачено точного виконавця, помилково вводять у речення суб’єкт дії у формі іменника чи займенника в орудному відмінку. Недоречно писати: Студентом захищено дипломну роботу, бо в цьому реченні є виконавець дії – студент, до того ж це слово стоїть в орудному відмінку. Тому така конструкція побудована помилково, її треба перебудувати так: Студент захистив дипломну роботу. В орудному відмінку може стояти іменник (займенник), що означає знаряддя дії, наприклад, правильно писати: Лист написано олівцем, але неправильно: Лист написано хлопцем. В останньому прикладі правильно так відредагувати речення: Хлопець написав листа [15; 481]. Таким чином, безособові дієслівні форми доречно вживати, не зазначаючи виконавця дії (проведено експеримент, одержано результати і т.д.).

У курсових і дипломних роботах трапляються неприродні для української мови усталені вислови: в протилежність, як можна швидше, приведений на рисунку, написана на мові. Правильні відповідники: на противагу, якнайшвидше, показаний на рисунку, написаний мовою. Крім цього, в наукових текстах, ще бувають такі ненормативні слова, словосполучення: в деякій мірі (треба: деякою мірою), в залежності (треба: залежно від), в кінці кінців (треба: зрештою, врешті-решт), заслуговує на увагу (треба: вартий уваги) і так дальше (треба: і так далі), на протязі (треба: протягом), між тим (треба: тим часом), не дивлячись на (треба: незважаючи на), оточуюче середовище (треба: довкілля, навколишнє середовище), по крайній мірі (треба: принаймні), при допомозі (треба: за допомогою), приймати до уваги (треба: брати до уваги), приступати до чогось (треба: розпочинати, починати щось), протиріччя (треба: суперечність), співпадати (треба: збігатися), співставлення (треба: зіставлення), справа у тому (треба: річ у тім), тим не менше (треба: однак, проте, а також) і багато інших.

Висновки. Проблема формування мовленнєвої культури майбутніх учителів початкових класів є одним з найважливіших завдань у підготовці фахівців для початкової школи. Сучасний учитель повинен не тільки майстерно проводити уроки, але й плідно працювати над своїм науковим і навчально-методичним доробком. Саме у вищій школі треба формувати вміння і навички працювати з науковою літературою, аргументовано і правильно передавати свої знання, досвід у різних жанрах текстотворення.

Blog

Міністерство освіти І науки України

Содержание