Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут бізнесу та менеджменту центр розвитку освіти, науки та інновацій сучасні національні економічні моделі: проблеми та перспективи розвитку
| Вид материала | Документы |
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління центр розвитку освіти, науки та інновацій, 46.93kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
- Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу центр розвитку, 3314.77kb.
- Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.
- Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки, 3640.99kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 2681.19kb.
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3659.85kb.
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3615.59kb.
Ефективність використання трудового потенціалу будівельної організації Будівництво належить до провідних галузей економіки. Необхідність впровадження сучасних методів ведення будівельних робіт та організації праці ставить актуальність підбору та підготовку кадрів на одне з провідних місць в менеджменті будівельних організацій. Персонал підприємства - особливий вид ресурсу, що відіграє значну роль у системі ресурсного забезпечення діяльності будь-якого підприємства. Саме персонал підприємства, будучи резервом підвищення ефективності його діяльності, впливає на конкурентоспроможність підприємства, визначає напрями його подальшого розвитку. Персонал підприємства розглядається сьогодні як його основний стратегічний ресурс, що зумовлює необхідність формування відповідних принципів і методів управління цим ресурсом, тобто стратегії управління персоналом підприємства. Тому, питанням формування методів підвищення ефективності використання трудового потенціалу персоналу будівельної організації є актуальним науково-практичним завданням сьогодення. Дослідження еволюції менеджменту персоналу підприємством дозволило встановити, що управління персоналом активно стало застосовуватись після Другої Світової війни. Методи управління персоналом підприємства слід розглядати як функціональну стратегію, яка має підлеглий характер щодо цілей розвитку будівельної організації Ефективність управлінням персоналом підприємства включає в себе формування напрямів мотивації та вибір способів їх реалізації, які відображають пріоритетність цілей і динаміки зростання підприємства, своєчасність дій, передбачення, аналіз наслідків реалізації стратегії. Ефективність управління персоналом підприємства значною мірою визначається здатністю персоналу до продуктивної та творчої праці, інтелектуального розвитку, генерування нових ідей, здобуття нових знань та вироблення навичок, що у сукупності становить кадровий потенціал підприємства. Кадровий потенціал підприємства виконує з одного боку, є об’єктом стратегічного управління персоналом підприємства, з іншого – формування та ефективне використання кадрового потенціалу підприємства є головним результатом реалізації стратегії управління персоналом підприємства. Під кадровим потенціалом будівельного підприємства розуміється сукупність якісних і кількісних характеристик персоналу, які включають чисельність, склад і структуру, фізичні та психологічні можливості працівників, їхні інтелектуальні та креативні здібності, професійні знання та кваліфікаційні навички, комунікабельність, ставлення до праці та інші характеристики. Можливості формування та ефективного використання кадрового потенціалу підприємства визначаються наявністю всієї сукупності кількісних та якісних характеристик кадрового потенціалу підприємства. Кількісні характеристики кадрового потенціалу визначають за такими показниками, як чисельність персоналу, професійно-кваліфікаційний склад, статево-віковий склад, укомплектованість за посадами, спеціальностями та професіями і т.п. Якісні характеристики кадрового потенціалу враховують такі якості персоналу підприємства, як здоров’я, моральність, творчий потенціал, активність, організованість, знання, професіоналізм. Отже, персонал будівельної організації можна назвати капіталом, який приносить фірмі додану вартість, підвищує її конкурентоспроможність на ринку і потребує постійної уваги з боку керівництва і держави. Протасова Єлізавета Володимирівна, асистент кафедри планування та організації виробництва, ВНЗ Придніпровська державна академія будівництва та архітектури Соціальна відповідальність бізнесу у рамках вартісної моделі корпоративного управління Активізація процесів соціалізації, що відбуваються у різних сферах бізнесу, суспільних інституціях, громадському житті, сприяє встановленню рівноваги в сучасних національних економічних моделях та набуттю сталості їх подальшого розвитку. У країнах з розвинутою економікою, що характеризується високою концентрацією та централізацією капіталу, широкого розповсюдження набули підприємства з корпоративним типом управління, частка яких у промисловому виробництві складає біля 50 %. Найважливішою умовою роздержавлення національної економіки, яке відбувається протягом останніх 18 років, стали процеси корпоратизації та приватизації вітчизняних підприємств, що призвело до створення та розвитку корпоративної (акціонерної) форми власності в Україні. Якісне, високоефективне управління підприємствами корпоративного типу вимагає від менеджерів відповідного рівня кваліфікації, а також наявності особливих аналітичних методик, що пов’язано із специфікою такої організаційної форми управління, як акціонерне товариство. Основною відмінною рисою корпоративного управління є відокремлення власників капіталу від безпосередньої участі в управлінні, що призводить до необхідності особливого контролю власників за процесом залучення ресурсів, створення та розподілу доданої вартості. Актуальне на сьогодні завдання у сфері корпоративного управління пов’язане із необхідністю пошуку та розробки відповідних оціночних критеріїв, які б дозволяли визначити не тільки якість менеджменту підприємства, результати його діяльності та фінансовий стан, а й ступінь задоволення усіх учасників корпоративного управління, до яких відносяться:
Таким чином, особливе значення для подальшого функціонування корпорації та для прийняття достатньо ефективних управлінських рішень мають саме обсяг та пропорції розподілу створеної доданої вартості, яка розподіляється між усіма учасниками корпоративного управління у вигляді:
Традиційно вважається також, що вартість підприємства – це найкраща з відомих мір оцінки результатів його діяльності, а збільшення вартості власності акціонерів не суперечить довгостроковим інтересам інших зацікавлених сторін. Ефективно діючі підприємства створюють більше вартості для всіх учасників – споживачів, працівників, держави і постачальників капіталу. Таким чином, власники капіталу підприємства, піклуючись про максимальне підвищення свого добробуту, одночасно сприяють підвищенню добробуту всіх інших учасників. Факт зростання вартості підприємства є важливою комплексною оцінкою ефективності його діяльності, що відображає якість управління та фінансове благополуччя бізнесу. Отже – узагальнюючим критерієм результативності управління підприємством є його вартість, а позитивна динаміка ефективності визначається саме збільшенням вартості бізнесу, у той час як такі традиційні аналітичні показники – прибуток, ліквідність або рентабельність характеризують лише окремі властивості підприємства. У зв’язку з цим вартість підприємства стає об'єктом стратегічного управління, а значить і аналізу, планування, контролю. Необхідність управління вартістю підприємств в системі внутрішньогосподарського менеджменту вимагає особливого відношення до вибору методології оцінки експлуатаційної вартості підприємства, яка має базуватись на застосуванні оціночного підходу на основі капіталізації майбутніх доходів підприємства. Як відомо, процедурі капіталізації підлягає чистий грошових потік, який складається з прогнозованого чистого прибутку та амортизаційних відрахувань. Але слід зазначити, що ці показники відображають лише частку створеної доданої вартості, яка належить власникам капіталу підприємства (у вигляді чистого прибутку) та частку авансованого ними ж власного капіталу (у вигляді амортизаційних відрахувань). Таким чином, чистий грошовий потік, а відповідно – і вартість підприємства, може відображати ступінь задоволення тільки одного з учасників корпоративного управління, а саме – власника капіталу, у той час як інтереси інших учасників не знайшли свого відображення у такому, начебто, універсальному узагальнюючому оціночному показнику. Необхідно відмітити, що самі по собі оціночні критерії лише фіксують рівень результативності або ефективності бізнесу за певний період часу. Більш інформативними та зручними з точки зору управління є динамічні чинники, які характеризують тенденції розвитку підприємства. Так зване „золоте правило економіки” ґрунтується саме на порівнянні динамічних характеристик – індексів (I) таких показників, як прибуток (П), виручка або дохід (Д) та активи підприємства (А) і вказує на необхідність дотримання наступного співвідношення, яке забезпечу ефективний розвиток бізнесу: I П > IД > IА . Як було зазначено вище, особливе значення для досягнення цілей діяльності акціонерного товариства має обсяг створеної ним доданої вартості (ДВ), яка розподіляється між усіма учасниками корпоративного управління. З іншого боку, узагальнюючим критерієм результативності управління підприємством є його вартість (В), а позитивна динаміка ефективності визначається саме збільшенням вартості бізнесу. Отже, подальший розвиток „золотого правила економіки” можна представити у вигляді наступного рівняння: I В > I ДВ > I П > IД > IА. Таке співвідношення індексів відповідних чинників формує соціально-орієнтовану корпоративну модель управління, яка передбачає: по-перше – збільшення частки заробітної плати у загальній величині створеної підприємством доданої вартості, що є особливо актуальним у період транзитивного періоду розвитку економіки, а по-друге – визначає більш високі темпи зростання загальної вартості самого підприємства у порівняні із збільшенням обсягу створеної доданої вартості, що досягається за рахунок формування інтелектуального капіталу (гудвілу). Головна особливість організаційно-правової форми корпоративного управління обумовлена метою створення корпорації – це не тільки отримання прибутку, а задоволення спільних економічних потреб усіх учасників корпоративних відносин. Саме через досягнення цієї мети можливо отримання максимального соціального ефекту, який в період перехідної економіки полягає у сталому та значному підвищенні життєвого рівня населення та його соціальної захищеності. Трофимова В.В., к.е.н., доцент Кримський інститут бізнесу МОДЕЛЬ СОЦІАЛЬНО-ОРІЄНТОВАНОЇ ЕКОНОМІКИ: СПІВСТАВЛЕННЯ ПОЗИТИВНИХ ТА НЕГАТИВНИХ НАСЛІДКІВ ДЛЯ РЕАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ Ідеалізація моделі соціально-орієнтованої економіки ґрунтується на її безсумнівних перевагах, проте якщо модель - це те, що люди обирають для себе, то, за визначенням, вона має як позитивні, так і негативні сторони. Позитивні сторони соціально-орієнтованої моделі ширко досліджені у науковій літературі. А про негативні сторони, загрози та небезпеки, які в собі приховує ця модель, не прийнято висловлюватись. Проте в самих країнах добробуту це питання вже стоїть на порядку денному у політичних колах та у науковій спільноті. Наприклад, проблема забезпечення фінансової сталості у країнах ЄС набула особливого звучання в умовах кризи 2008-2009 років, а у 2010 р. деякі країни регіону не змогли забезпечити обсяг соціальних виплат. На етапі економічного зростання у другій половині ХХ ст. ці країни мали можливість підвищувати соціальні стандарти завдяки випереджаючому росту доходної частини бюджету. Проте зменшення темпів економічного зростання одразу поставило питання про неможливість забезпечити існуючий рівень тотального соціального добробуту. Феномен глобального соціального лідерства ЄС наразі проходить перевірку на життєздатність. Серед конкрурентних переваг, які мала створити модель соціально-орієнтованої економіки, основною є створення умов для всебічного розвитку людини як основної продуктивної сили суспільства, тобто створення високої якості людського капіталу. Похідними від цієї первинної мети були встановлені та підтримувались певні соціальні стандарти, збільшувались обсяги державного фінансування освіти, вживались інші системні заходи, спрямовані на розвиток людського капіталу, який є основою економіки знань. Адже економіка знань надає можливість кожній людині самостійно брати участь в процесах виробництва, обміну та розподілу. Разом з тим, високий рівень соціальних стандартів призвів до певних зворотніх ефектів, серед яких слід відзначити такі:
Далеко не вичерпний перелік чинників, які можуть становити загрозу подальшій реалізації соціально-орієнтованої моделі, та значні труднощі, яких зазнають сьогодні держави добробу вимагає нового погляду на модель соціального забезпечення, що наразі трансформується в Україні, та на модель соціально-еконоімчного розвитку як таку Шевченко Тетяна Петрівна Харківський національній університет імені В.Н. Каразіна Taniashevchenko2008@yandex.ru БЛАГОДІЙНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ ЯК ФОРМА СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ Останнім часом багатьма дослідниками і представниками бізнесу почав усвідомлюватися той факт, що на здобуття значного підприємницькому прибутку, окрім традиційних, вплив роблять чинники, що не мають безпосереднього відношення до виробничо-господарської і збутової діяльності підприємства. Для забезпечення економічної ефективності підприємствам вже недостатньо виробляти якісні продукти і послуги, необхідно також активно брати участь у вирішенні соціальних проблем власного персоналу і місцевого співтовариства, системно вибудовувати стосунки з діловими партнерами, акціонерами, засобами масової інформації, органами влади, споживачами, різними суспільними групами тощо. Розробка і реалізація корпоративних соціальних програм в сучасних умовах розглядається не як комплекс другорядних заходів, а як ефективний метод вкладення інвестиційних коштів. Спільні зусилля бізнесу і влади в соціальній сфері є важливим чинником стабільності і позитивної економічної динаміки багатьох українських регіонів. Сьогоднішня ситуація в Україні схожа з тим, що відбувалося в США на початку двадцятого століття: величезне майнове розшарування, проблеми у сфері освіти та охорони здоров'я, поступове зростання середнього класу і підвищення рівня його добробуту. В Америці все це призвело до зростання добродійності, і на сьогодні обсяг пожертвувань американських громадян складає 3% від ВВП США. Вони вірять в ідею соціальної держави і вважають, що допомога людям, що потребують її, має бути заснована перш за все на приватній ініціативі. Добродійна діяльність, як і будь-яка інша, вимагає правильного менеджменту і маркетингу, чіткої взаємодії бізнесу і влади. Так вважали і в дореволюційній Україні. Багато дореволюційних київських лікарень, дитячі притулки, будинки для похилих людей, учбові заклади, музеї та інші культурні установи були побудовані на добродійні пожертвування. Держава стимулювала добродійність, нагороджуючи тих, що особливо відрізнилися на цьому терені, орденами і потомственим дворянством [3]. Сьогодні громадська думка є однією з головних причин, з яких західні компанії займаються благодійністю. Причому мова тут навіть не про те, що успішна компанія повинна нею займатися. Це само собою зрозуміло. Суспільний запит формулюється інакше: «Можливо, вони не жертвують на добродійність просто тому, що погано працюють і у них не вистачає грошей?». Відроджуючи традиції дореволюційної України, сучасні бізнесмени доповнюють благодійність системним менеджментом. Тобто, перш ніж зробити внесок, сучасні управлінці виявляють громадську думку щодо найважливішого напрямку такої діяльності. Менеджерський підхід обумовлює також створення на підприємстві відповідного структурного підрозділу. Проте ситуація в Україні складається таким чином, що жодна система менеджменту не зможе вирішити усі питання та задовольнити усі потреби. Не зважаючи на зростання кількості компаній, що займаються благодійністю, Україна, за даними рейтингу, що опублікувала найкрупніша британська благодійна організація Charities Aid Foundation (CAF), знаходиться на 151 місці із 153. Перші місця рейтингу зайняли Австралія та Нова Зеландія [1]. Але все ж таки необхідно відмітити позитивні зміни у ставленні бізнесу до благодійності та соціальної відповідальності. Вкладення у благодійність великих українських підприємств, що різко зросли в останні роки, виглядає як запрошення до розмови про соціальне партнерство. При цьому корпорації підкреслюють добровільний характер своєї соціальної та благодійної активності. Так, за даними журналу «Гвардія», перше місце серед соціально відповідальних компаній України посіла компанія «Систем капітал менеджмент», на другому місці «Київстар Дж. Ес. Ем», на третьому – «Метро Кеш енд керрі Україна». Всього ж в 2010 році було оцінено 43 українських компаній [2]. Сьогодні більшість підприємств реалізують соціальну відповідальність більше з примусу, ніж з власного бажання. Перш за все необхідно змінити ставлення бізнесу до соціальної відповідальності, а також до благодійності як її складової. Необхідно переконати підприємців в тому, що корпоративна соціальна відповідальність – це не витрати, а інвестиції. Однак, перш за все, необхідно передивитися вітчизняне законодавство, що регулює благодійність. Слід відмінити нижній рівень витрат на благодійність, на які діють податкові пільги. Також необхідно надати більше свободи організаціям, що займаються благодійністю, і, в той же час, посилити контроль над використанням благодійних коштів. Впровадження національних та міжнародних стандартів, щодо соціальної відповідальності, надасть системного характеру соціальним інвестиціям. Таким чином підприємства зможуть порівнювати свої досягнення та матимуть додатковий стимул для інвестування у соціальний сектор. Громадська думка відіграє велике значення у формуванні ставлення до благодійності та соціальної відповідальності як такої. Публічні акції за участю ЗМІ, проведення конференцій, семінарів та круглих столів позитивним чином позначатимуться на сприйнятті та усвідомленні проблеми благодійності в Україні. І, звичайно, необхідне активне залучення держави до вирішення проблем соціального сектору. Адже будь які ініціативи окремих підприємств будуть марними за відсутності належної підтримки з боку центральних та місцевих органів влади. Використані джерела: 1. Charity Aid Foundation [Електронний ресурс] : сайт організації. – Режим доступу : line.org/Default.aspx?page=7025 2. Кто получил пропуск в приличное общество: рейтинг социально ответственных компаний Украины [Електронний ресурс] / Контракти. – 26.04.2010. – Режим доступу : akty.ua/proekty/rejtingi/16287-kto-poluchil-propusk-v-prilichnoe-obshhestvo-rejting-soczialno-otvetstvennyx-kompanij-ukrainy- 3. Нельзя не давать [Електронний ресурс] / Експерт. – 12.02.2010. – Режим доступу : t.ua/articles/18/0/3350/ Юрманова Елена Александровна Донецкий институт железнодорожного транспорта, г. Донецк Европейские модели социальной экономики: характерные чеРты и особенности структурирования Понятие «социальная экономика» начало использовать в европейской экономической литературе уже в первой трети XX в. Так, в 1903 г. известный французский экономист, теоретик и деятель французского кооперативного движения Шарль Жид, составляя отчёт о павильоне Парижской выставки, посвященном социальной экономике, подчеркнул безусловную важность данного понятия для социального прогресса. Однако на протяжении последующих десятилетий лидерами экономического роста в странах Западной Европы по-прежнему оставались частный и государственный секторы национальных экономик. Именно такая двухсекторная модель долгое время лежала в основе государства всеобщего благоденствия, предложившего на ближайшие десятилетия комплекс действенных мер в рамках государственной социально-экономической политики для борьбы с известными «отказами» рынка. Однако с конца 70-х гг. XX в. экономическая ситуация в наиболее развитых странах Западной Европы резко изменилась и, соответственно, изменились условия, в которых реализовывалась социальная политики государства благосостояния. Замедление темпов экономического роста активизировало процессы реформирования как экономической составляющей государственного регулирования, так и социальной. При этом в реформировании социального регулирования четко проявилась тенденция либерализации социальной политики. Происходит смена парадигмы социальной политики: она переориентируется с экономической помощи человеку на создание условий для его развития, для обеспечения равных возможностей всем членам общества. «Государство благосостояния» превращается в «государство социальных инвестиций». Особая роль в осуществлении подобной социальной политики отводится местным органам самоуправления и институтам гражданского общества, прежде всего институтам самоорганизации и самообеспечения граждан, которые в своей совокупности и стали основой для формирования европейских моделей социальной экономики. К сожалению, разнообразные проблемы, которые возникают в процессе генезиса социальной экономики, оказываются, в основном, в сфере внимания западноевропейских исследователей и не нашли пока своего отражения в отечественной экономической литературе. Цель данной работы – исследовать европейские модели социальной экономики с точки зрения их внутренней структуры, выявить особенности взаимодействия основных институтов социальной экономики с учетом национальной (региональной) специфики. Институциональная характеристика социальной экономики, которая дается европейскими исследователями и позволяет идентифицировать основные типы организаций, составляющих социальную экономику, исходит из важности ценностных ориентиров и значимости этического подхода [1, с. 14]. Социальная экономика включает в себя экономическую деятельность субъектов, чьи этические принципы основываются на следующих положениях: 1) демократический характер принятия решений; 2) автономность управления; 3) внимание уделяется предоставлению услуг, в том числе и широкой общественности; 4) первостепенное значение приобретает забота о людях и их трудоустройстве, а не капитал и распределение доходов. Однако при этом признается, что получаемая прибыль («формирование излишка») является необходимым условием выполнения для организационных компонентов социальной экономики их миссии, но не движущей силой их социальной деятельности. В качестве основных субъектов социальной экономики, в соответствии с европейской традицией, рассматриваются такие четыре типа организационных форм, как кооперативы, общества взаимного дохода (взаимного страхования) (mutuals), ассоциации и фонды (CMAF). Этические принципы, которыми руководствуются организации и объединения, образующие третий сектор, были окончательно сформулированы в 2002 г. европейской Постоянной Конференцией по кооперативам, взаимным обществам, ассоциациям и фондам (CEP-CMAF) и легли в основу концепции Европейской социальной экономики. К данным концептуальным принципам были отнесены следующие: 1) приоритет человека и социальных задач перед капиталом; 2) добровольное и открытое членство; 3) добровольное и открытое членство; 4) разумное сочетание интересов отдельных участников/пользователей и общественного интереса; 5) солидарность и ответственность участников; 6) автономное управление и независимость от властей; 7) получаемые по результатам деятельности излишки используются в целях устойчивого развития и реализации общего интереса участников. Можно выделить следующие характерные черты основных институтов Европейской социальной экономики (табл. 1). Таблица 1 Характеристика институтов Европейской социальной экономики*
*Источник: European Union Definition and Statement on the Importance of Social Economy Enterprises [Электронный ресурс] / Режим доступа: http: www.caledonia.org.uk [2] В рамках самой Европейской социальной экономики принято различать два подсектора: 1) деловой подсектор (связан с рынком); 2) нерыночный подсектор. Подсектор рынка представлен, в основном, кооперативами и обществами взаимного страхования. Эти институты социальной экономики являются активными участниками рыночных отношений, выступают как производители рыночных товаров и услуг, которые продаются по среднерыночным ценам. Получаемые излишки по результатам своей хозяйственной деятельности кооперативы и взаимные общества могут распределять среди своих членов (пользователей), но в соответствие с объемами сделок, осуществляемых участниками со своими организациями. При этом кооперативы и взаимные общества руководствуются идеей превалирования социальной составляющей своей деятельности над экономической, воспринимая социальные ценности как изначально основополагающие. Нерыночный подсектор включает в себя, прежде всего, ассоциации и фонды. Их отличительная особенность заключается в том, что свои товары или услуги они предоставляют своим членам бесплатно или по ценам, гораздо ниже среднерыночных (фактически по себестоимости). Другими словами, данные институты социальной экономики являются действительно неприбыльными. Их деятельность по предоставлению нерыночных услуг домашним хозяйствам является, несомненно, социально полезной. Исследования, проводимые западноевропейскими экономистами, позволили также выявить влияние национальных (региональных) факторов на содержание и структуру социальной экономики. Это дает основание обособить в рамках европейской социальной экономики несколько моделей [3, с. 570]. В первую очередь можно выделить т.н. североевропейскую модель социальной экономики. Для нее характерен высокий уровень занятости населения именно на предприятиях, в организациях и учреждениях, являющихся признанными институтами социальной экономики. Примером данной модели являются социальные экономики Франции (занято 8,7%), Ирландии (10,6%), Нидерландов (10,7%), Великобритании (7,0%). При этом главным компонентом третьего сектора являются различные ассоциации и фонды. Вторую модель – латино-скандинавскую – представляют страны севера и юга Западной Европы со средними нормами занятости в социальной экономике. К ней относятся такие страны, как Италия (7,5%), Испания (5,9%), Швеция (5,0%), Финляндия (8,5%). В самой структуре социальной экономики данных стран лидирующие позиции занимают сельскохозяйственные, рабочие, потребительские и социальные кооперативы. Западноевропейские исследователи считают необходимым выделить и третью модель, объединяющую восточноевропейские страны, не так давно ставшие членами Европейского Союза. Третий сектор их национальных экономик – социальная экономика – находится в состоянии становления. Формирующаяся в этих странах социальная экономика исторически представлена кооперативными организациями различных форм и видов, другие же институты, как-то общества взаимного страхования, ассоциации и фонды, только появляются и не приобрели еще массового характера. За последние два десятилетия, прошедшие с момента официального признания социальной экономики как третьего сектора национальных экономик стран Западной Европы, ее роль существенно возросла. Она обеспечивает более чем 11 млн. рабочих мест, составляя 6% полной занятости в странах ЕС [3, с. 571]. Концептуальная идентификация сделала возможным и юридическое оформление социальной экономики в юридических системах стран-членов ЕС и всего Евросоюза. Этот шаг позволяет предотвратить растворение особенностей идентификации социальной экономики как самостоятельного сектора национальных экономических систем и сохранить ее социальную направленность и полезность. Литература
|