Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут бізнесу та менеджменту центр розвитку освіти, науки та інновацій сучасні національні економічні моделі: проблеми та перспективи розвитку
| Вид материала | Документы |
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління центр розвитку освіти, науки та інновацій, 46.93kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
- Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу центр розвитку, 3314.77kb.
- Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.
- Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки, 3640.99kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 2681.19kb.
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3659.85kb.
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3615.59kb.
ДЕВІАНТНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНАЛЬНИХ СУСПІЛЬНИХ СИСТЕМ Початок ХХІ ст. ознаменувався величезними політичними, економічними, соціальними та екологічними потрясіннями на різних ієрархічних рівнях: глобальному, національному, регіональному, локальному. Ці потрясіння були викликані соціально-економічними кризами (зокрема, остання криза в Україні проявилася в 2008-2009 рр. і триває, по суті, й досі). В результаті цих потрясінь мало місце не тільки загострення проблем, пов’язаних із функціонуванням економічних систем, але й швидкими темпами відбувалася втрата багатьма людьми віри у себе, зменшувалася їх енергія, танули життєві сили, відбувався розпад сімей, різко зросла кількість і глибина стресів, поширилися захворюваність і смертність, алкоголізм, наркоманія, злочинність. Все це привернуло увагу вчених економістів до масового катастрофічного прояву перерахованих вище соціальних бід і деформацій. З’явилася низка публікацій у яких безпосередньо, або опосередковано розглядалися згадані проблеми. У цьому контесті не можна не згадати таких всесвітньо відомих зарубіжних вчених, як Д.Белла, Г.Беккера, Дж.Гелбрейта, Е.Ґелнера, П.Друкера, а також вітчизняних вчених – В.Базилевича, Т.Гайдай, В.Геєця, Н.Гражевську, П.Леоненко, Е.Лібанову, В.Мікловду, А.Нестеренко, У.Садову, Л.Шевчук та ін. Але, на ряд питань відповідей так і не було знайдено. Cоціалізація, яка зазвичай розглядалася в науковій літературі як прогресивний процес, може мати, як виявляється, негативні ознаки. Власне враховуючи такі негативні ознаки, ми й назвали негативну соціалізацію девіантною. Що ж слід розуміти під «девіантною соціалізацією» загалом, і «девіантною соціалізацією економіки» зокрема. Зазначимо, що найширший зміст поняття «соціалізація» тлумачиться як процес засвоєння і подальшого розвитку індивідом соціально-культурного досвіду – трудових навичок, знань, норм, цінностей, традицій, що накопичувалися і передавалися від покоління до покоління, а також як процес введення індивіда в систему суспільних відношень і формування у нього соціальних якостей. При цьому передавання усвідомленого досвіду, навчання різним формам і способам діяльності здійснюються через виховання і вплив зовнішнього середовища [1, с.441]. Враховуючи такий погляд на соціалізацію загалом, розтлумачимо наше розуміння змісту поняття «соціалізація економіки». На нашу думку, соціалізація економіки – це трансформація економічної діяльності, тобто кардинальна зміна способу її здійснення, організації виробництва та виробничих відносин в результаті зміни і розвитку як виробничої, інформаційної й знаннєвої, так і загальної культури працівників, трансформації їх відношення до оточуючого світу загалом і середовища життєдіяльності зокрема. Соціалізація – це і засвоєння соціального досвіду, і його «перерозподіл» та «адаптація» від найвищого суспільного рівня до рівня особистісних установок, орієнтацій. Отже, як бачимо ні сам процес соціалізації економіки, ні процес її девіантної соціалізації не можна розглядати у відриві від індивіда, особи, особистості соціальних і територіальних груп людей та суспільства загалом. Беручи до уваги те, що поняття «девіація» тлумачиться в найширшому розумінні слова як «відхилення» [2, с.278], то девіантна соціалізація економіки трактується нами як соціально небезпечне відхилення соціалізації від перебігу такого процесу, який вважається нормальним чи соціально прийнятним. Тобто, мається на увазі такий спосіб здійснення виробничої діяльності, така організація виробництва та такі виробничі відносини, які базуються на деструктивній, відносно цивілізаційних завдань розвитку суспільства, культурі та суперечать морально-цивілізаційним цінностям. Оскільки, соціалізація залежить від суб’єктивного світу окремих індивідів і формується через суспільний менталітет та суспільний інтелект найрізноманітніших верств населення на конкретній території і у певний відтинок часу, то очевидно, що девіантна соціалізація економіки є відмінною в розрізі регіональних суспільних систем, хоча й має певні спільні ознаки. Така відмінність в значній мірі зумовлюється розвитком соціального самовизначення (усвідомлення людиною, групою людей, працівниками тощо своєї соціальної сутності, свого місця в суспільстві), яке є своєрідним віддзеркаленням особливостей розвитку регіональних суспільних систем і головною умовою орієнтації в соціальній реальності. Не можна не погодитися з дослідниками, які вважають, що соціальне самовизначення детермінує особливості поєднання життєвих цілей індивіда, соціальної чи територіальної (наприклад, регіональної) групи населення з суспільними потребами. Розвинуте соціальне самовизначення є усвідомленням особою соціальних позицій, які вона займає в різних спільностях, - складових елементах соціальної структури, а також усвідомленням нею шляхів і перспектив подальшого соціального просування, зумовленого зростанням її фахового і загального культурного потенціалу, об'єктивними можливостями для його реалізації [3, с.493.]. Якщо соціалізація економіки є девіантною, то і соціальне самовизначення є також девіантним. Оскільки найрізноманітніші аспекти соціального самовизначення тісно взаємозв’язані із системою орієнтацій, що реалізуються як вибір професії, здобуття рівня освіти та кваліфікації, забезпечення того чи іншого місця праці й місця проживання та ін., то девіантне соціальне самовизначення пов’язане з девіаціями у орієнтаціях. В результаті особа чи група людей, частина суспільства (наприклад, регіональна суспільна система) і навіть суспільство загалом є орієнтованими на девіантні соціальні позиції, що в кінцевому рахунку не може не позначитися на ефективності виробництва. Процес девіантної соціалізації економіки регіональної суспільної системи в значній мірі детермінується наявністю певних об’єктів соціальної інфраструктури, які сприяють формуванню девіантної поведінки індивідів (наприклад, зали ігрових автоматів). Особливості впливу таких об’єктів залежить від їх розміщення в структурі регіональної суспільної системи. Оскільки процес соціалізації в сфері економічної діяльності є таким, що продовжується, як правило, після досягнення індивідом повноліття, його часто називають вторинним. Отже, девіантна соціалізація економіки – явище, яке активно розвивається в Україні і незабаром може стати суттєвою загрозою існуванню українського суспільства. Література 1. Філософський словник/ За редакцією. В.І. Шинкарука. – К.: Головна редакція. УРЕ, 1986. – С.441. 2. Великий тлумачний словник сучасної української мови. За ред. В.Т.Бусел. – Ірпінь, ВТФ „Перун”, 2005. - 1728 с.
Зінченко Мирослава Михайлівна асистент Київського національного університету будівництва і архітектури, м. Київ Соціальні аспекти молодіжного ринку праці в Україні Молодь – це окрема соціально-демографічна група, яка відрізняється за сукупністю вікових характеристик, особливістю соціального становища та обумовлених тим чи іншим набором соціально-психологічних якостей, що визначаються суспільним ладом, культурою, закономірностями соціалізації, вихованням в умовах певного суспільства. Отже, за соціологічним підходом основним критерієм визначення молоді є вік. Згідно із Законом України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 4 лютого 1994 року №3928-ХІІ (зі змінами та доповненнями) у країні встановлення вікових меж молоді ґрунтується на поєднанні соціологічного й фізіологічного підходів та визначається віковими межами від 14 до 35 років. Кодексом законів про працю України мінімальний вік для прийому на роботу визначений у 16 років, припускається також прийняття дітей за згодою одного з батьків. Допускається також прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров‘ю і не порушує процес навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними 14-річного віку за згодою одного з батьків або особи, що їх замінює. Чинне національне законодавство, зокрема Конституція України, Закони України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» та «Про зайнятість населення», гарантують молоді рівне з іншими громадянами право на працю. Державна політика у сфері зайнятості молоді формується законодавчим урегулюванням цієї сфери, здійснення макроекономічних регуляторних заходів, а також взаємодії державних владних органів, роботодавців та трудових ресурсів молоді за допомогою соціального партнерства. До основних факторів, що впливають на зайнятість молоді, належать: освіта і професійна підготовка молоді; оплата й умови праці; соціальна захищеність молоді; трудова адаптація; рівень конкурентоспроможності молоді на ринку праці; діяльність Державної служби зайнятості. У сфері освіти і професійної підготовки молоді спостерігається відсутність комплексного дієвого механізму державного замовлення молодих спеціалістів та регулювання набору учнів у професійно-технічні заклади, продовження випуску навчальними закладами спеціалістів, на яких відсутній або недостатній попит на ринку праці, ускладнення ситуації з молодіжною зайнятістю. Пропозицію робочої сили на молодіжному сегменті ринку праці впродовж певного періоду часу забезпечує економічно активне населення, що складається з населення обох статей віком від 15 до 35 років включно і розподіляється на дві взаємовиключні та вичерпні категорії: зайняті та безробітні. В Україні не використовується значна частина трудового потенціалу молоді. Наявні серйозні проблеми з працевлаштуванням молоді, яка шукає своє перше робоче місце, у тому числі після закінчення навчальних закладів. Пошуки роботи потребують тривалого часу, і значна частина молоді вже встигла зневіритися у пошуках роботи. Розвиток трудової й соціальної активності молодих людей, їх правовий захист, забезпечення зайнятості молоді, посилення мотивації до продуктивної легальної зайнятості, зниження рівня безробіття та зменшення його тривалості мають стати головними напрямами державної молодіжної політики в Україні. Розв‘язання проблеми підвищення конкурентоспроможності молоді на ринку праці потребує здійснення: виробничо-технічних заходів, що полягають у підвищенні професійно-технічних якостей працівника, його здатності освоювати новітні технологічні засоби та устаткування; організаційно-економічних заходів, які передбачають формування навичок праці з урахуванням вимог її наукової організації, раціоналізації трудового процесу; урахування соціально-психологічних аспектів з метою реалізації соціальних і психологічних важелів підвищення конкурентоспроможності робочої сили молоді. Отже, оскільки однією з основних причин незайнятості безробітної молоді є неможливість працевлаштуватися після закінчення загальноосвітніх та вищих навчальних закладів 1-4 рівнів акредитації, то державна молодіжна політика має формуватися з урахуванням інформації щодо прогнозу пропозиції робочої сили згідно з потребами роботодавців. Лозова Оксана Василівна Полтавський університет економіки і торгівлі, м. Полтава ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ Україна, як і більшість держав світу визнала своїм найбільшим стратегічним завданням побудову соціальної держави. За визначенням вчених, саме така модель є найбільш прийнятною для розв’язання комплексу суспільних проблем, що постають перед будь – якою країною. Оскільки ефективна соціальна політика сприяє зростанню життєвого рівня населення, знижує соціальні конфлікти та нерівності, а також забезпечує стабільне та висококваліфіковане суспільство, то держава визнає її пріоритетність над іншими економічними секторами. Але, на наш погляд, необхідно відрізняти поняття «соціальна держава» та «соціальна політика». Мета соціальної політики - надання рівних можливостей всім жителям країни для забезпечення гідного життя, а також захист та допомога тим верствам населення, котрі не спроможні з об’єктивних причин забезпечити собі належне існування. А поняття «соціальна держава» виходить далеко за межі соціальної політики і включає в себе як соціальний, так і економічний розвиток країни. Україна визначила своїм пріоритетом наближення до Європейських стандартів, де, як відомо, життєвий рівень є одним із найвищих в світі. Першим етапом для досягнення поставленої мети був перехід від патерналістичної соціальної політики до адресної соціальної допомоги. Другим етапом, на нашу думку, має бути підвищення життєвого рівня населення і подолання демографічної кризи в країні. Для оцінки сучасного соціально – економічного становища України проаналізуємо дані надані державним комітетом статистики України за 2006 - 2010 роки (таблиця 1). Згідно даних таблиці 1. видно, що Україна протягом п’яти останніх років має досить не стабільне соціально – економічне становище. Так валовий внутрішній продукт у 2006 по 2007 роки мав тенденцію до несуттєвого зростання. А в 2008 р. порівняно з 2007 р. зменшився на 5,3 %. Катастрофічне падіння ВВП спостерігаємо у 2009 році в період світової фінансової кризи на 18 %. Що свідчить про неефективність заходів уряду по запобіганню наслідків кризи. Але за дев’ять місяців 2010 року ми можемо спостерігати зростання ВВП порівняно з 2009 роком на 21,8 %. Таблиця 1 Основні соціально – економічні показники України 2006 – 2010 рр. (відсотків до попереднього року)
* дані 2010 року наданні з січня по вересень. Аналогічну тенденцію до змін ми спостерігаємо і у обсягах випуску промислової продукції. Так, найбільший спад виявлено у 2009 році – майже 19 %, а найбільше зростання – у 2010 році майже 33 %. У 2006 – 2010 рр. спостерігається тенденція до постійного зростання індексу цін виробників промислової продукції, що досить негативно впливає на конкурентоспроможність вітчизняних виробників на міжнародному ринку товарів і послуг. Індекс споживчих цін також має тенденцію до зростання, так у 2006 р. на 9,1 %, у 2007 р. – майже на 13 %, у 2008 р. – 25, 2 %, у 2009 р. – майже 16 %, а у 2010 р. – 9,3 %. Крім того у 2008 та 2009 роках спостерігаємо значне падіння роздрібного товарообороту на 10,2 % та 34,7 % відповідно, та у 2010 році відбувся ріст на 21,6 %. Але, щоб зробити висновок про тенденції соціального розвитку України необхідно порівняти соціально – економічне становище нашої держави з країнами СНД (таблиця 2). Таблиця 2 Основні соціально-економічні показники країн СНД у січні-вересні 2010 року (відсотків до січня-вересня 2009р.)
Порівнюючи ВВП наведених країн можна зазначити, що у 2010 році даний показник зріс в СНД у середньому на 5 %, в Україні теж відбулося зростання на 5,9 %. Так наприклад у Білорусії ВВП зріс на 6,6 %, а у Росії на 4,2 %. Що свідчить про вихід із кризи країн СНД. Лише в Киргизстані спостерігається падіння ВВП на 0,5 %. Випереджає Україна країни СНД і по випуску промислової продукції, так в середньому по СНД даний показник становить 9%, а в Україні майже 11 %. Але крім позитивних змін можна відзначити і негативні, так в Україні індекси цін виробників промислової продукції й індекси споживчих цін зросли більше ніж в середньому по країнах СНД. А роздрібний товарооборот однаково зріс як в Україні, так і в країнах СНД на 5 %. Дані таблиці 2, свідчать про позитивні тенденції соціально – економічного розвитку України порівняно з країнами СНД. Отже, основною характеристикою соціального розвитку України є вихід із економічної та соціальної кризи. Для подолання соціальної кризи в країні необхідна розробка єдиної, цілісної та довгострокової стратегії соціального розвитку країни. Необхідно чітко усвідомити першочерговість заходів. Так, у довгостроковій перспективі має стати наближення рівня та якості життя населення до рівня високо розвинутих європейських країн. Джерело: Державний комітет статистики України – Режим доступу: at.gov.ua/ У середньостроковій перспективі має бути завдання по формуванню середнього класу, забезпечення високих соціальних стандартів та рівня якості життя, досягнення соціальної справедливості, а також створення рівних умов для реалізації кожної людини. Сформований середній клас володіє високим інноваційним потенціалом, є соціально активним, впливатиме на різні напрями суспільного розвитку і створить приклад поведінки нижчим прошаркам населення. Саме середній клас концентрує в собі трудовий та інтелектуальний капітал будь – якої країни. А в короткостроковій перспективі необхідно врахувати, що в період економічної кризи потреба у соціальних гарантіях постійно зростає, а це в свою чергу негативно впливатиме на соціальний розвиток країни. Тому державі необхідно утримати рівновагу між економічними реформати по подоланню кризи та соціальним захистом населення. Омельяненко Оксана Павлівна старший викладач Київського національного університету будівництва і архітектури, м. Київ |