Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут бізнесу та менеджменту центр розвитку освіти, науки та інновацій сучасні національні економічні моделі: проблеми та перспективи розвитку
| Вид материала | Документы |
СодержаниеПерспективи формування глобальної моделі розвитку Двояка роль кризи у циклі Глобальна модель розвитку: митно-логістичний аспект Феномен современных глобальных городов Для приміток |
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління центр розвитку освіти, науки та інновацій, 46.93kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
- Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу центр розвитку, 3314.77kb.
- Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.
- Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки, 3640.99kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 2681.19kb.
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3659.85kb.
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3615.59kb.
Перспективи формування глобальної моделі розвитку Ботвинко Ніна Андріївна, Соболєва Світлана Василівна Білоцерківський національний аграрний університет, м. Біла Церква s0lana@ukr.net ДВОЯКА РОЛЬ КРИЗИ У ЦИКЛІ Криза є всього лише фазою економічного циклу, хоча й головною. Її глибина та розмах в Україні, безумовно, засвідчили утвердження ринкової економіки та її природний стан під час криз. Вона була сприйнята із підвищеним острахом та очікуванням надвисоких втрат, тому що для України криза 2008-2009 рр. є першим повноцінним проявом циклічного характеру національної економіки. Як відомо із теорії циклів та повторюваності їх на протязі майже двох століть закономірним у період кризи є скорочення обсягів виробництва (в Україні за 2009 рік воно виявилося найбільшим у Європі та склало 15 % ВВП) й виштовхування із економіки всього неефективного, що нагромадилося на фазі буму чи піднесення [1]. Бо прискорений розвиток породжує ейфорію, яка супроводжується необдуманими, не прорахованими діями та кроками суб’єктів підприємництва й фізичних осіб. Криза змушує до ревізії, перегляду попередніх стратегій. Сучасна рецесія має суттєву особливість порівняно із усіма попередніми. Вона полягає в тому, що вперше розвинений світ вступив у цю фазу циклу синхронно. Але нинішня криза, перетворюючись на досить глибоку, є, як і раніше, лише черговою в циклічному розвитку. Якщо подивитися на історію усіх циклічних економічних потрясінь, то можна помітити певні закономірності. Безумовно, всі кризи різні. Та головне – вони повторюються з постійною регулярністю. І що глибші та тісніші економічні міжнародні зв’язки, то тим більше країн опиняється у зоні нестабільності і то тяжчими є наслідки. А причина, за великим рахунком, залишається давно відомою – це внутрішні суперечності капіталістичного способу виробництва, що й обумовлює закономірності циклічного розвитку. В Україні, окрім загальних причин економічної кризи, накопичилося ще багато й додаткових внутрішніх. Серед них особливо виділяються наступні: відсутність реальних зрушень у структурній перебудові економіки; приватизація без орієнтації на інновації та оцінку нематеріальних активів; підпорядкування економічної політики інтересам кланів та олігархічних груп; орієнтація монетарної політики на інтереси великих експортерів; неадекватна та неконсолідована позиція української влади; значні податкові пільги окремим великим підприємствам та монополіям; зростання дефіциту платіжного балансу; високий рівень інфляції; режим завищеного валютного курсу; неадекватна поведінка Нацбанку у відповідь на події навколо українських приватних банків; відрив соціальної політики від наявних можливостей економіки та підпорядкування її політичній кон’юнктурі. Безперешкодне залучення зовнішніх позик і активізація іноземних банків на кредитному ринку України стали чинниками стрімкого зростання банківських кредитів, які станом на 1 листопада 2008 року (початку кризи в Україні) сягала 63,9 % ВВП. Для України, виходячи з розміру середньодушових доходів (за ПКС валют), рівноважний рівень банківських вимог за кредитами становить 37 % ВВП, що в 1,7 разу менше від поточного рівня [2]. Очевидно, що при такому співвідношенні між попитом та пропозицією грошових ресурсів саме міжнародні резерви в Україні покривали 75,7 % суми короткострокових зобов’язань і платежів за довгостроковим зовнішнім боргом, які здійснювалися у 2009 році. Виплати підприємств, банків і держави в рахунок погашення та обслуговування довгострокового боргу прогнозувалися на рівні 15 млрд. дол. США. Проте більша частка боргу була пролонгована, інша реструктуризована. Таким чином, згідно з оцінками фінансових криз, які застосовуються у світовій практиці, Україна пройшла усі етапи кризи: валютну кризу і перебуває на стадії кризи банківської та економічної. При цьому, теоретично як закономірність валютна криза розглядається як процес вилучення міжнародних резервів, втрати вартості національної валюти і зміни валютного режиму. А системна банківська криза – як процес ерозії банківського капіталу, масового вилучення депозитів, скорочення кредитної діяльності банків і масштабного втручання держави у діяльність банків. В Україні ці теоретичні положення повністю проявилися на практиці. У 2008 році відбувалося масове вилучення депозитів, банки звели до мінімуму кредитування, особливо реального сектора національної економіки, а також держава здійснила рекапіталізацію найпроблемніших приватних банків за рахунок центральних фінансів. Фінансові ін’єкції через поповнення ліквідності фінансових установ передбачалося спрямувати у реальну економіку, де й створюється додаткова вартість, примножуються активи, збільшується їх цінність. Проте зазначені заходи не забезпечили оздоровлення банківської системи і не змінили кредитні відносини. Аналіз цих факторів засвідчує, що криза в економіці не подолана, а продовжується, і тому знання її суті, форм прояву, глибини падіння економіки має не лише пізнавальне, а й практичне значення. Особливості останньої кризи переконують, що стихійні процеси банкрутства та наступні приватні капіталовкладення у процеси пожвавлення та піднесення можуть надовго законсервувати кризові явища та збурити нестабільність у суспільстві. Ці загрози, доповнені глобальними проблемами, змушують уряди держав втрутитися у процес виходу із кризи. Складність проблем вимагає від урядів опиратися на рекомендації теоретиків, щоб навчитися розділяти розуміння технологічних та політичних аспектів економічних криз, які суперечать один одному. Технологія вірних, доцільних антикризових рішень полягає в тому, щоб не заважати оздоровленню, тобто відмиранню всього неефективного. Одночасно ці рішення мають знижувати гуманітарне напруження, яке, як правило, при цьому виникає. Учені обґрунтовують проведення такої державної політики, щоб рядовим членам суспільства вдалося витримати випробування кризою, але при цьому щоб не стримувався процес виходу із кризи шляхом ліквідації чи самоліквідації неефективних підприємств та власників. На жаль, політична доцільність, зокрема в Україні, штовхає уряд надавати допомогу підприємцям та власникам, які перетворилися на монополістів та на протязі десятиліть не здійснювали жодних якісних змін. Із політичної точки зору, можливо такий підхід виправданий, проте економічно це означає, що чиняться перешкоди для адаптації таких підприємств до нових умов діяльності. Для України сьогодні головним завданням є не просто відновити економічну активність, а переорієнтувати частину попиту із зовнішніх ринків на внутрішні, наприклад, металурги під час кризи скоротили виробництво продукції через падіння попиту за кордоном. Але на внутрішньому ринку існує колосальний потенційний попит на метал. Україні потрібно провести реконструкцію багатьох доріг, інфраструктурних об’єктів. І в цьому плані якнайкраще нам підходить реалізація інвестиційних проектів під Євро-2012. Якщо виділені урядом гроші на Євро-2012 використають за призначенням – це має хороший стимулюючий ефект. В України є зручний інвестиційний привід. Нині у 2010 р. ним суттєво користуються державні органи, спрямовуючи фінанси на створення об’єктів інфраструктури, але замало. Для подолання і зменшення наслідків важкої економічної кризи необхідні кардинальні зміни в економічній політиці держави. Пріоритетом повинні стати не просто грошові доходи, а розвиток виробництва, зростання продуктивності праці і тільки на цій основі – підвищення доходів, добробуту. Необхідно запроваджувати режим економії на всіх рівнях управління, у тому числі на його апарат, припиняти необґрунтовані і приховані витрати і зловживання, посилити контроль над витратами. Все це може видатися неринковими заходами. Та зараз обстановка надзвичайна, яка не просто передбачає, а й нагально потребує адекватних заходів. До того ж ринок не означає дикої стихії. Розвиток ринкових відносин має відбуватися з урахуванням реальних умов. Ринок повинен бути організованим, а національна економіка захищена від руйнівної стихії. Економічна політика держави повинна будуватися не за зарубіжними підручниками і вказівками, а на основі розуміння особливостей національної економіки. Для пом’якшення і подолання кризи, на наш погляд, доцільно здійснити такі заходи:
Література. 1. Статистичний щорічник України за 2009 р. - К.: Техніка, 2009 2. ссылка скрыта Смирнов Ігор Георгійович Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ ГЛОБАЛЬНА МОДЕЛЬ РОЗВИТКУ: МИТНО-ЛОГІСТИЧНИЙ АСПЕКТ Постановка наукової проблеми. Митна логістика – новітній прикладний напрямок логістики, що з’єднує дві державно-господарські сфери, надзвичайно важливі для розвитку України, як незалежної держави та її євроінтеграційного курсу, а саме – логістичну та митну діяльність. Логістика, зокрема єврологістика, визначає напрямки інтеграції України в Пан`європейську та світову транспортно-логістичні системи, а митна діяльність має за мету забезпечення економічної безпеки України в умовах глобалізації світового господарства. Митна логістика своїм об`єктно-предметним полем має зовнішньо-торговельні потоки під час їхнього перетину митного кордону країни та їх митну обробку. Логістична функція митної діяльності займає важливе місце поряд з тарифно-регулюючою інформаційно-аналітичною, контрольно-пропускною та фінансово-економічною, інтегруючи їх. Основою логістичної функції митної діяльності є логістична організація процесу митної переробки вантажів, яка об’єднує процеси реалізації митних режимів, пов’язаних з фізичним переміщенням зовнішньоторговельних вантажів через митний кордон. Логістика повинна забезпечити узгодженість матеріальних (товарних), інформаційних та фінансових потоків у митній діяльності, оптимальну технологію переміщення товарів через митний кордон з метою прискорення цього процесу, а також відпрацювання стандартних логістичних вимог як по відношенню до митних режимів (тобто стосовно митниць), так і до учасників зовнішньоторговельної діяльності. Отже, логістична функція митної справи охоплює дві складові: 1) логістизацію процесу митної переробки вантажів; 2) митну діяльність транспортно-логістичних компаній – як іноземних, що діють в Україні, так і українських. Перший напрямок має основою аналіз митно-логістичних потоків, тобто інтегрованих логістичних (товарно-інформаційно-фінансових) потоків, пов’язаних з перетином митного кордону України зовнішньоторговельними потоками та справлянням відповідних митних зборів та платежів. Основою митно-логістичних потоків є зовнішньоторговельні потоки, що мають транскордонний, або транзитний характер. Вони включають вхідні (імпорт) та вихідні (експорт) види потоків. Їх супроводжують інформаційні потоки: вихідні (від митниць до центрального органу), вхідні (навпаки), супроводжувальні (документи на товар). Фінансові потоки, в свою чергу бувають вихідні (стягнення та перерахування мита до бюджету) та вхідні (державне фінансування митниць). Митні функції транспортно-логістичних фірм полягають у тому, що по-перше, їхня виробнича діяльність пов’язана з перетином митних кордонів, отже вимагає знання та дотримання митних вимог та взаємодії за митними органами; по-друге, великі транспортно-логістичні фірми мають в своїй структурі митні пости та ліцензовані митні склади, можуть виконувати функції митного перевізника та митного брокера, отже самі здійснюють митні функції. Митна логістика характеризується комплексною структурою, що складається компонентної, регіональної та функціональної структур. Компонентна структура митної логістики розглядає логістичні особливості митних режимів. Митний кодекс України кваліфікує митні режими як комплекс митних операцій, пов'язаний з процесом фізичного переміщення зовнішньоторговельних вантажів через митний кордон. Митний режим – це сукупність положень, які визначають статус товарів і транспортних засобів переміщуваних через митний кордон для митних цілей. Митний кодекс України включає 13 видів митних режимів, зокрема: 1) імпорт; 2) реімпорт; 3) експорт; 4) реекспорт; 5) транзит; 6) тимчасовий ввіз (вивіз); 7) митний склад; 8) спеціальна митна зона; 9) магазин безмитної торгівлі; 10) переробка на митній території; 11) переробка за межами митної території; 12) знищення або руйнування; 13) відмова на користь держави. Регіональна структура митної логістики включає шість рівнів регіональних митно-логістичних систем, в яких реалізуються митні режими щодо потоків митної переробки вантажів. Це локальний, мікро, мезо, макро, мега та мета рівні. На локальному рівні митно-логістична діяльність здійснюється на митних постах та пунктах пропуску. Україна межує з сімома країнами, на кордонах з якими визначено 234 пункти пропуску, з яких міжнародних - 144, міждержавних - 36, місцевих – 55. На даний час працює 210 пунктів пропуску, в т. ч. міжнародних та міждержавних: для залізничного сполучення – 42, повітряного – 18, морського та річкового – 39, паромного – 4, автомобільного – 77. За країнами – сусідами України припадає: Росія – 27 митних постів та 41 пункт пропуску; Молдова – відповідно 17 та 39; Румунія – 9 та 17; Польща – 5 та 16; Білорусь – 5 та 15.; Угорщина 5 та 7; Словаччина 6 та 5. Якщо врахувати протяжність кордону України з кожною з вищевказаних країн, то в середньому на один український прикордонний митний об’єкт припадає 54,2 км кордону з Білоруссю, 28,2 км – з Росією, 23,5 км – з Польщею, 29,9 км – з Румунією, 20,7 км – з Молдовою, 9,6 км – з Угорщиною та 7,5 км – зі Словаччиною. Таким чином, найбільш насиченим митною інфраструктурою є західний напрям зовнішньоторговельних зв’язків України. Мікрорівень регіональних митно-логістичних систем представлений митницями – базовими підрозділами ДМСУ, на які покладена безпосередня відповідальність за здійснення митної діяльності. Митниці поділяються на зовнішні, внутрішні, на кордонах спеціальних економічних зон; а також на митниці місця відправлення та місця призначення. Станом на 2009 р. в Україні налічувалося 44 митниці, 36 з яких мали статус прикордонних. На мезорівні митно-логістична діяльність зосереджується в регіональних митницях. До 1.01. 2007 р. їх в системі ДМСУ було десять: Київська, Дніпровська, Донбаська, Подільська, Північна, Чорноморська, Карпатська, Східна, Західна, Кримська. З 1.01.2007 р. кількість регіональних митниць була зменшена до шести: Західна, Центральна, Східна, Південна, Кримська, Київська. Крім цього, виділяють митниці прямого підпорядкування: Бориспільська, Севастопольська, Центральна енергетична та Оперативна (Інформаційна). Із зменшенням числа регіональних митниць суттєво змінилися їхні функції: якщо раніше вони виконували контролюючу, то нині – координуючу, пов’язану зокрема з створенням «електронної митниці». Макрорівень митно-логістичних систем – це рівень національної митної системи (в Україні – ДМСУ) (рис. 5). Митна система держави визначається як сукупність форм, засобів і методів державного регулювання експорту та імпорту товарів, яка є важливим елементом системи державного управління зовнішньоекономічною діяльністю. Митна система держави формується як результат її митної політики. Матеріальною основою митної системи держави є митна інфраструктура, яка включає матеріально-технічну базу митних органів та соціальну інфраструктуру. Україна нині має в цілому сформовану митну систему, яка складається з центрального органу управління, 6 регіональних митниць, 44 митниці, 234 митних постів та пунктів пропуску, 12 спеціалізованих митних установ. Митна система України на сьогодні в основному задовольняє митні вимоги держави на всіх геополітичних напрямках її діяльності, на всій довжині суходільного кордону з сусідніми державами, а також на морському та повітряному кордонах. Одночасно продовжується процес подальшого облаштування митного кордону України згідно європейських вимог. Мегарівень митно-логістичних систем – це рівень інтеграційних угруповань країн світу, тобто митних союзів. Як приклад, можна навести ЄС, який створив єдину митну систему Спільноти та прийняв Митний кодекс ЄС. З розширенням ЄС до 27 країн – членів у 2004 та 2007 рр. На західних суходільних кордонах України (з Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією) вже діють митні вимоги єдиного Митного статуту ЄС, а не національні митні регуляції вищезазначених держав – сусідів України, що втратили свою чинність. У той час національні митні структури в державах – учасницях ЄС збереглися (наприклад, у Польщі – це Urzed Celny, в Словацькій республіці - Celna Sprava, в Німеччині – Zolldinst). Отже, Україні та її митним структурам слід добре знати сучасні особливості митних регуляцій ЄС та, відповідно, співробітничати з митними структурами країн – сусідів на західному кордоні. Співпраця ДМСУ з митними установами ЄС нині активно поглиблюється, зокрема, в плані пристосування українських митниць до загально європейських митних вимог з метою справного функціонування митного кордону України з країнами – членами ЄС. Нарешті, на метарівні митно-логістичних систем – у глобальному митному просторі відбувається координація та співпраця таких взаємопов’язаних сфер як зовнішньоторговельна, митна, транспортно-логістична. Керує цим процесом Всесвітня митна організація, до якої належить нині 137 країн, у т.ч. Україна. Всесвітня митна організація (ВМО) у 1994 р. стала правонаступницею Ради митного співробітництва (РМС), заснованої Конвенцією від 15 грудня 1950 р. Нова назва Організації свідчить, що за час діяльності РМС перетворилася у справді глобальний міжурядовий інструмент. ВМО - єдина всесвітня незалежна міжурядова організація з митних питань, і на сьогодні її членами є 162 країни. ВМО виконує важливе завдання: обгрунтування та узгодження розвитку митних систем держав-членів. Важливою складовою цієї роботи є рекомендаційна уніфікація митного законодавства. Функціональна структура митної логістики розкриває логістичні особливості здійснення митної діяльності під час зовнішньоекономічних перевезень вантажів автомобільним, повітряним, залізничним та водним (морським та річковим) видами транспорту, а також на трубопровідному транспорті та лініях електропередачі. Висновки. Митна логістика інтегрує такі важливі функції митної діяльності, як тарифно-регулююча, інформаційно-аналітична, контрольно-пропускна та фінансово-економічна. Мета логістизації митної діяльності полягає насамперед у ефективній логістичній організації всіх видів потоків, що спостерігаються в митній справі та їх прискорення. Це відноситься до товарних, інформаційних та фінансових потоків, що формують у сукупності інтегрований товарно-інформаційно-фінансовий потік, який мають своїм обов’язком контролювати такі структури митної служби, як митні пости та митниці, зокрема під час перетину цим інтегрованим потоком митного кордону держави. Інтегрований характер митно-логістичних потоків відповідає комплексній структурі митної логістики, що включає компонентну, регіональну та функціональну структуру. Компонентна структура митної логістики розкриває логістичні особливості митних режимів, які визначає Митний кодекс України. Регіональна структура характеризує регіональні митно-логістичні системи, зокрема локальні (митний пост), мікрорівня (митниця), мезорівня (регіональна митниця), макрорівня (митна служба держави), мегарівня (митна система інтеграційного об’єднання держав) та метарівня (глобальний митний простір). Функціональна структура митної логістики відображає особливості митної діяльності на автомобільному, залізничному, повітряному, водному (морському та річковому), трубопровідному та електронному видах транспорту. Література 1. Митний кодекс України від 15 січня 2003 р. – К.: Атіка, 2003. – 160с. 2. Смирнов И. Г. Логистическая функція таможенной деятельности в Украине //Logistics. – 2007. - №8. – С. 12 – 16. 3. Смирнов І. Г. Митна логістика: компонентна структура//Наук. вісник Волинськ. держ. ун-ту ім. Лесі Українки. – 2007. - №2. – С.160 – 168. 4. Горб К.М., Олексієнко О. Ю. Аналіз митного забезпечення прикордонних територій України//Проблеми розвитку прикордонних територій та їх участі в інтеграційних процесах: Матеріали ІV Міжн. наук. – практ. конф. Том 2. – Луцьк: Вежа, 2007. – С. 183 – 189. 5. СмирновІ.Г., Хільчевська І.Г. Логістика у зовнішньоекономічній діяльності//Регулювання зовнішньоекономічної діяльності: Навч. пос./ За ред. І.І. Дахна. – К.: ЦУЛ, 2009. – С. 65 – 150. 6. Основи митної справи в Україні: підручник / За ред. П.В. Пашка. – К.: Знання, 2008. – С. 158. 7. Павлов А.П. Українська митниця на шляху відродження та розвитку: Правові та історичні аспекти. – К.: Акцент, 2002. – 417 с. Залавская Евгения Вадимовна Донецкий национальный университет, Донецк zalavskaya_evgenia@meta.ua ФЕНОМЕН СОВРЕМЕННЫХ ГЛОБАЛЬНЫХ ГОРОДОВ Города на протяжении всей своей истории играли важнейшую роль в жизни общества. В настоящее время особый интерес вызывает феномен крупных городов, которые имеют глобальное значение и явно выделяются по своему потенциалу, роли, функциям на фоне других городов. Интенсивная и всё ускоряющаяся урбанизация, охватившая в разной степени все континенты и страны, а также рост влияния этого процесса на мировую политику усложняет ее транснациональную среду, делает многообразные связи городов друг с другом, с сельской местностью как во внутригосударственной, так и в межстрановой жизни. Город, став средоточием важнейших импульсов развития страны и формирования гражданского общества, становления и совершенствования институтов правительственных учреждений, органов государственной власти, международных организаций, внешнеполитических структур, межгосударственных политических и экономических связей, обменов в области культуры, превратился в крупного и влиятельного актора мировой политики. Конечно, воздействующая сила на мировую политику присуща далеко не каждому городу. Объектом данного исследования является феномен современных глобальных городов. В научной среде пока не сложилось единого термина для таких городов. Наиболее часто их называют глобальными, мировыми, информационными городами, мировыми центрами, метропосами, космополисами. Данным направлением исследования занимались П. Геддес, П. Холл, Г. Рид, Дж. Фридман, С. Сассен, К. Аббот, П. Тейлор, П. Маркузе и другие учение. Именно Саския Сассен ввела понятие «глобальный город» - «это центры, занимающие стратегическое положение в мировой экономике за счет концентрации фукнций управления контроля и специализирующиеся в области профессиональные бизнес-услуг, и имеющие наиболее интернацизированную экономику, социальную и культурную инфраструктуру». В качестве основных глобальных городов Сассен выделяет Нью-Йорк, Лондон и Токио. [1] Джон Фридман, ученый-урбанист, специалист по футуристическим городам написал книгу «Формирование мировых городов», где определил их как центры с явным доминированием в экономике, финансовой сфере, в секторе услуг, тесно связанной системой коммуникаций и финансовых транзакций, которые вместе составляют всемирную систему контроля над рыночной политической и культурной экспансией. Мировой город по теории Дж. Фридмана должен выделяться по ряду главных признаков:
В связи с этими критериями Дж. Фридман из всего списка городов выделил следующие (рис. 1):
Рис. 1. Иерархия глобальных городов по Дж.Фридману [2] Известный американский урбанист П.Тейлор также в свое время составил рейтинги городов, которые относятся к мировым центрам. Он выделил 55 городов и разделил их на 12 категорий, присвоил им определенные рамки на основе оценок их участия в мировых процессах - в экономике, культуре, спорте, политических движениях. К ведущим городам он отнес Лондон, Нью-Йорк, Париж, Токио. К главным относится Москва. [2] Примечательным для Украины является то, что впервые в рейтинг глобальных городов был включен Киев. П.Тейлор рассматривал его в категории формирующихся глобальных городов, показывая перспективу развития столицы Украины. В данном году был предоставлен Индекс глобальных городов, который составляется политологическим журналом Foreign Policy совместно с консалтинговой компанией A. T. Kearney и исследовательским институтом The Chicago Council on Global Affairs. В этом году в рейтинге насчитывается 65 городов. Первая десятка глобальных городов выглядит следующим образом: Нью-Йорк, Лондон, Токио, Париж, Гонконг, Чикаго, Лос-Анджелес, Сингапур, Сидней и Сеул. По сравнению с 2008 годом, когда проводилось первое исследование, изменений среди лидеров практически не произошло. Так, два года назад третье место занимал Париж, теперь он поменялся местами с Токио. В десятку лидеров вошел Сидней, который продвинулся с 16 на 9 место, а Торонто, напротив, выбыл из десятки, переместившись с 10 на 14 место. Эксперты обращают особое внимание на рост влияния глобальных городов Азии. В 2010 году пять из десяти наиболее влиятельных городов мира расположены в Азиатско-Тихоокеанском регионе: Токио, Гонконг, Сингапур, Сидней и Сеул; три — в Соединенных Штатах: Нью-Йорк, Чикаго и Лос-Анджелес; и только два — в Европе: Лондон и Париж. Многие мегаполисы Азии, особенно в Китае и Индии, ныне претендуют на глобальную известность: они активно привлекают человеческие ресурсы и инвестиции. В рейтинге наиболее глобализированных городов мира присутствует только один российский город — Москва. Она заняла 25 место из 65 возможных в общем рейтинге (в прошлом рейтинге Москва занимала 19 место из 60). [3] При подсчете данного индекса учитываются следующие показатели:
Подводя итоги данного исследования, следует сказать о том, что данная тематика является на стадии разработки. Мировой город понимается не как нормативная концепция, а как статус, который можно достичь, и как направление развития, которому следуют многие города мира, в том числе и украинские. Список литературы: 1. Сассен С. Глобальный город: введение понятия / С. Сассен // «Глобальный город: теория и реальность» / под. ред. Н.А. Слуки. – М.: ООО «Аванглион», 2007. – С. 9 - 27 2. Слука Н.А. Эволюция концепции «мировых городов» / Н.А. Слука // «Региональные исследования», 2005. - №3. 3. -club.ru ДЛЯ ПРИМІТОК ДЛЯ ПРИМІТОК Науково-практичне видання Сучасні національні економічні моделі: проблеми та перспективи розвитку Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції Том ІІ На російській, українській та англійській мовах В авторській редакції За достовірність цитат, статистичнх та інших даних відповідальність несуть автори Підписано до друку 23 грудня 2010 року Формат 60х90/16. Гарнитура Sylfaen Папір офсетний. Умовн. друк. аркушів 9,6 Тираж 300 екз. Видавник: Кримський інститут бізнесу | ||||||||||||||||||||||||||||||||