Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут бізнесу та менеджменту центр розвитку освіти, науки та інновацій сучасні національні економічні моделі: проблеми та перспективи розвитку
| Вид материала | Документы |
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління центр розвитку освіти, науки та інновацій, 46.93kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
- Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу центр розвитку, 3314.77kb.
- Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.
- Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки, 3640.99kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 2681.19kb.
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3659.85kb.
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3615.59kb.
| Взаємодія держави і ринку: сучасні трансформації Аблов Андрій Сергійович Державна установа «Інститут економіки та прогнозування НАН України», м. Київ інституційно-правове забезпечення розвитку середнього бізнесу в національних моделях ринкової економіки Одним з важливих аспектів проблеми формування національної моделі ринкової економіки постає питання оптимального співвідношення у структурі підприємницького середовища господарських агентів різних рівнів – дрібних підприємців, середнього бізнесу, великих корпорацій національного масштабу, фінансово-промислових груп, транснаціональних утворень. Слід відзначити, що кожному із сегментів національної економіки належить власна роль у забезпеченні ефективного використання економічних ресурсів країни та розширеного відтворення. Для України особливо актуальним є завдання прискореного розвитку сегменту середнього бізнесу як одного з провідних осередків ринкових відносин, суб'єкти якого здатні поєднувати гнучкість конкурентних стратегій, мобільність, інноваційність, притаманні невеликим підприємствам, з можливостями використання ефекту масштабу, здійснення великих інвестиційних проектів, властиві великим підприємствам. У цьому контексті, доцільним є уточнення передумов розвитку середнього бізнесу, зокрема визначення ролі інституційно-правового забезпечення для ефективного функціонування ринкових механізмів у цьому сегменті економіки. Процес становлення ринкової економіки на сучасному етапі розвитку економічних систем передбачає масштабне розширення мережі диверсифікованих зв'язків між різнорідними суб'єктами господарювання, які природно виникають унаслідок спеціалізації їхньої виробничої діяльності та кооперації в межах національних економік та світового господарства. Ефективність функціонування цієї мережі коопераційних відносин і зв'язків прямо залежить від рівня розвитку та існуючої інституційної структури економіки та інституційної архітектоніки суспільства загалом, тобто з утвердженням в суспільній свідомості норм етичного характеру, які регулюють взаємини між людьми, а також інституційними механізмами, які змушують всіх членів суспільства дотримуватися цих норм. Механізмами примусу можуть виступати, з одного боку, розвинута правова система (формальні інститути), а з іншого – міцні, історично сформовані і вкорінені у суспільній свідомості етичні традиції (неформальні інститути). Дослідження історичного досвіду формування інституційних структур дозволяє стверджувати, що формальні і неформальні інститути в умовах ринкової економіки мають власні, певним чином відокремлені, сфери впливу, тобто їхнє співвідношення та роль у регулюванні господарських взаємин на кожному з рівнів економічної системи суттєво змінюється. Як засвідчує практика, слабкість формальних правових інститутів, притаманна більшості країн із молодими ринковими економіками, їх обмеженість і недостатність, знижує ефективність функціонування всієї ринкової системи, але найбільш відчутно їх недосконалість позначається на бізнесі середнього рівня. За функціональної обмеженості формальних інститутів ринкові відносини можуть успішно розвиватися лише в окремих, достатньо вузьких сегментах економіки, а саме або на рівні дрібного, переважно одноосібного підприємництва з короткими виробничими циклами, орієнтованого на неширокі, географічно локалізовані ринки, в умовах, коли у господарських взаєминах цілковито домінують миттєві транзакції з невисоким ступенем ризиків (виробництво та роздрібна реалізація недорогих готових товарів і побутових послуг), або ж на рівні великих, масштабних бізнес-проектів, сконцентрованих в руках вузького кола заможних, економічно і політично впливових власників, що утворюють нечисленну спільноту бізнес-еліти, в межах якої зневага до виконання взятих на себе зобов'язань автоматично виключає порушника з числа надійних контрагентів. До того ж, представники олігархічних кіл у разі виникнення конфліктної ситуації, як правило, мають можливість скористатися потужними важелями впливу на своїх партнерів, а саме ініціювати виснажливі судові провадження із залученням цілого штату кваліфікованих адвокатів або ж удатися до напівкримінальних методів економічного й політичного шантажування чи прямих погроз фізичної розправи. Отже, досконалість системи формальних правових інститутів не має критичного значення для ефективної господарської взаємодії на рівні дрібного підприємництва і на рівні великого корпоративного бізнесу національного масштабу – для перших граничні витрати, пов'язані із судовим розглядом господарських суперечок (оплата юридичних послуг, особистий час і зусилля, потрібні для захисту власних інтересів у суді), є занадто обтяжливими у порівнянні зі втратами, яких вони зазнали в результаті недобросовісної поведінки контрагентів; для других механізми правового вирішення бізнесових конфліктів є недостатньо дієвими в порівнянні із потужним потенціалом неформальних інституційних інструментів впливу (звернення до суду використовується представниками бізнес-еліти здебільшого в якості одного з тактичних засобів розв'язання конфлікту, але не стратегічного методу). Набагато більш важливою є роль правових інститутів для врегулювання господарських відносин у сегменті середнього бізнесу. Підприємництво середнього рівня, як правило, передбачає здійснення господарських проектів із достатньо тривалим виробничим циклом, з використанням банківського і товарного кредиту, залученням інвестиційних ресурсів, які належать багатьом особам, з корпоративною формою власності і управління підприємством, з формуванням диверсифікованої мережі коопераційних зв'язків із постачальниками, промисловими споживачами, посередниками й надавачами факторних та консалтингових послуг. Саме у цьому сегменті економіки порушення економічних угод може завдавати контрагентам великих втрат, які за механізмом ланцюгової реакції поширюються всією мережею кооперантів, що органічно призводить до підвищення рівня господарських ризиків на рівні середніх за розміром підприємств. При цьому власники середніх підприємств здебільшого позбавлені можливості впливати на недобросовісних контрагентів за допомогою неформальних інституційних засобів, доступних представникам великому бізнесу. Саме тому для середнього бізнесу досконале правове забезпечення постає провідним інструментом регулювання господарських відносин і вирішальним чинником ефективного функціонування ринкової системи у цій сфері. За слабкості правових інститутів тут поширюється практика недобросовісної конкуренції, а то й відвертого шахрайства, загострюються внутрішньокорпоративні конфлікти, розквітає корупція, рейдерство, рекет, а трансакційні витрати набувають такого розміру, яких виключає активний розвиток цього сегменту економіки. Таким чином, значення інститутів формального характеру, тобто комплексу правових норм і механізмів, що примушують їх дотримуватися, для суб'єктів господарювання змінюється відповідно до розміру підприємства, причому ця залежність може бути, із певною мірою умовності, математично формалізована у вигляді квадратичної функції оберненої параболи (рис. 1). Згідно з математичними властивостями цієї функції, роль формальних правових інститутів є помірною для дрібних і невеликих за розміром підприємств, збільшується разом зі зростанням розміру підприємства, досягає максимуму за середнього розміру підприємства і знижується з подальшим зростанням розміру підприємства.  Рисунок 1. Залежність значення формальних правових інститутів для ефективного функціонування ринкових механізмів від розміру підприємства Запропонована гіпотеза може бути підтверджена на матеріалі історії розвитку підприємництва в Україні. Так, із розвитком ринкових відносин у вітчизняній економіці у другій половині ХІХ та на початку ХХ ст. домінування набули, з одного боку, дрібні підприємства (у т.ч. у формі селянських домогосподарств), а з іншого – потужні монополії, а згодом і монополістичні об'єднання (у формі синдикатів). Ця закономірність може бути пояснена тим, що в Російській державі імператив неформальних інститутів – етичних традицій (до того ж, доволі хитких за своєю природою, адже формування сталих неформальних інститутів можливе лише за умов тривалої історичної практики самоврядування) – зберігав силу лише в рамках локальних суспільних осередків (селище, невелике містечко, сімейна фірма або ж «клуб» заможних підприємців), а принцип верховенства права суперечив самій сутності самодержавної влади, тобто влади, заснованої на майже нічим не обмеженій волі (фактично ж, свавілля) уповноваженої особи. Таку саму тенденцію розшарування й поляризації підприємницького середовища можна спостерігати і в сучасній економіці незалежної України, де правова свідомість була цілком знищена за часів радянської влади. Актуальним теоретичним висновком із представленого історико-емпіричного спостереження може бути констатація закономірності, за якою побудова міцної системи формальних інститутів (у формі правової системи економічних відносин) є безальтернативною передумовою ефективного функціонування ринкових відносин на рівні середнього бізнесу, який в більшості економічно розвинених країн виступає локомотивом господарського розвитку. Неформальні ж інститути можуть компенсувати слабкість правової системи лише на рівні дрібного підприємництва або на рівні великих корпорацій національного масштабу. Алексеев Артём Сергеевич Щербинина Анастасия Юрьевна Восточноукраинский национальный университет имени Владимира Даля, г. Луганск ПРИЧИНЫ ТЕНЕВОЙ ЭКОНОМИКИ, РАССМОТРЕННЫЕ В ВИДЕ ДУОПОЛИСТИЧЕСКОЙ МОДЕЛИ Теневая экономика это фундаментальная проблема в нашей стране, которая ограничивает рычаги воздействия государства на рыночный сектор, а также обостряет социальные проблемы в Украине. Согласно последним опубликованным данным теневая экономика в Украине составляет 40%, а это означает, что бюджет лишается 40% налоговых поступлений, в том числе – в Пенсионный фонд Украины. В данной статье будут рассмотрены основные причины теневой экономики, установлена взаимосвязь с другими фундаментальными проблемами украинской экономики, и предложены укрупнённые векторы решения проблемы. Теневая экономика — экономическая деятельность, скрываемая от общества и государства, находящаяся вне государственного контроля и учёта. Является ненаблюдаемой, неформальной частью экономики, но не охватывает её всю, так как в неё не могут быть включены виды деятельности, не скрываемые специально от общества и государства, например домашняя или общинная экономики. Также включает в себя нелегальные, криминальные виды экономики, но не ограничивается ими. Предприятия могут уходить в тень под влиянием различных факторов, которые мы условно разделим на: - факторы микроуровня - факторы макроуровня Первый вид факторов создает аппарат государства, осознано и неосознанно. Основной причиной ухода в тень были и остаются высокие налоговые ставки. Многие предприятия после уплаты всех налогов и сборов уйдут в убыток. В первую очередь к ним относятся предприятия малого и среднего бизнеса, которые по каким-либо критериям не попадают под действие упрощенной системы налогообложения. В таких сферах деятельности очень высокий уровень конкуренции, и прибыль предприятий не велика. Фактор налогов является основным, но не ведущим в системе факторов, под влиянием которых бизнес уходит в тень. Если рассмотреть эту систему шире, то станет очевидно, что официальные сборы государства действуют в условиях конкуренции, а именно – дуополии. В условиях, при которых уплата налогов была бы единственной возможностью работать на рынке, у предприятия, уровень рентабельности которого не позволял бы уплачивать все налоги, было бы две альтернативы: закрытие предприятия либо уход в тень с последующим уходом за решетку всех ведущих лиц предприятия. В Украине предусмотрено наказание за сокрытие налогов, и маловероятно, что контролирующие органы не могли бы найти и доказать хотя бы половину предприятий теневого рынка, который, как упоминалось ранее составляет 40%. Конкуренцию официальной системе налогообложения представляет система Коррупции. Её основное преимущество в гибкости, т.к. если рассматривать её как экономическую модель, она представляет собой совокупность продавцов, имеющих высокий уровень самостоятельности, но действующих в одной системе, очень близкой к картелю. Каждый продавец имеет определённую сбытовую самостоятельность, и сам определяет кол-во продаваемых услуг. Ценообразование совместное: верхние институты власти посредством своего влияния включают в цену нижних продавцов свою долю (откат). Продавцы, находящиеся на одной горизонтали с рассматриваемым продавцом, но в разных сферах предоставления услуг (судебная, исполнительная, законодательная) обеспечивают возможность предоставления услуг, рассматриваемым продавцом. Расходы на их субуслуги, также включаются в цену услуги предоставляемой на рынок. Интересен тот факт, что обоих монополистов представляют одни и те же физлица – чиновники. Однако в Официальной системе налогообложения они представляют интересы третьих субъектов, а в Коррупционном картеле они представляют свои интересы. Условия конкуренции в данной системе возможно описать исходя из графика №1:     Tb1   5  1    0    0 5 8  - официальная цена предлагаемая государством за услугу; - цена предлагаемая Коррупционерами за предоставление услуги;Tb - прямая на которой отложены все возможные цены на услугу, в их зависимости друг от друга; - ситуация на рынке, в которой государство устанавливает сбор за услугу в размере 10 у.е., а коррупционеры – 5 у.е. - ситуация на рынке, в которой государство устанавливает сбор за услугу в размере 15 у.е., а коррупционеры – 8 у.е.Официальная система не может определить цену конкурента. Что-бы изменить собственную цену на услугу необходимо принимать законы, обсуждать публично. Картель Коррупционной системы не нуждается во внутренних нормативних документах: продавец нижнего звена самостоятельно устанавливает цену, исходя из текущего спроса, трансакционных издержек внутри Картеля, и собственных потребностей. В результате институт налогообложения, как субъект предпринимательской деятельности, не может противостоять картелю Коррупционной системы, т.к. абсолютно неконкурентоспособен. Как следствие налогообложение не имеет прямого влияния на процессы перемещения экономики государства между теневым и белым секторами. Изменение ставок налогов и сборов в таких условиях имеют опосредованное влияние, т.к. амортизируются изменением цен и условий картелем коррупции. Следует учесть, что не всегда цены будут двигаться по прямой Tb. Прямая Tb может перемещаться на плоскости вправо или влево, под влиянием различных факторов. Государство устанавливает условия игры на этом рынке, и в идеальной макроэкономической модели прямая Tb совпадёт с осью абсцисс. Чем более эффективно в государстве ведётся антикоррупционная борьба, тем меньший угол будет разделять прямую Tb и ось абсцисс. Под действием таких изменений абсолютное большинство предприятий выйдет из тени через определённое время. В реальной экономической модели нашей страны достаточно, чтобы угол между Tb и осью абсцисс был меньше 45  , в таком случае() цена картеля коррупционной системы превысит цену официального налогообложения.Следует рассмотреть 2-ю группу факторов, приводящих к работе предприятий в теневом секторе. Удельный вес факторов микроуровня в общей системе достаточно низок. В данном случае предприниматель отказывается от услуг как официальной системы налогообложения, так и от услуг картеля коррупционеров. Предприниматель действует на свой страх и риск, рассчитывая укрыть свою деятельность от наблюдающих органов. Он поступает так по двум основным причинам: налоговые ставки превышают чистый доход или предприниматель осознанно идёт на риск. Приступать к борьбе с данной группой факторов следует только после основательной минимизации факторов макроуровня, в противном случае все действия направленные на борьбу с факторами микроуровня приведут лишь к движению точки S на графике 1 по прямой Tb. Основной метод борьбы с факторами приводящими к уходу предприятий в тень на макроуровне является снижение налоговой нагрузки. Выводы. В данной работе основная причина высокого уровня теневой экономики была представлена в виде классической рыночной модели. Данная аллегория была использована с целью указать на неестественную основу существования данных проблем. Государство устанавливает правила игры в этой рыночной модели, и не уничтожает конкурента по одной единственной причине: представителям государственной власти выгодно существование конкурента, т.к. он обеспечивает их постоянным нелегитимным доходом. В чистых условиях рынка существование теневой экономики практически невозможно. Теневая экономика не является автономной проблемой в макроэкономике. Её существование провоцируется деятельностью коррупционной системы. Соответственно методы борьбы с теневым сектором недействительны в случае работы описанной выше системы. Все усилия необходимо приложить к устранению коррупции, которая подрывает воплощение всех макроэкономических изменений и реформ, не только в области борьбы с теневой экономикой. Государство имеет все рычаги для того, чтобы свести коррупционный рынок, и, как следствие, теневую экономику к минимуму, но не использует их. Бондаренко Олексій Вікторович Харківська національна академія міського господарства, м. Харків ІПОТЕЧНЕ КРЕДИТУВАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ РИНКУ В умовах соціально орієнтованої економіки та реформування кредитно-фінансової сфери, активізація системи іпотечного кредитування стає одним із пріоритетних напрямків державної житлової політики. Прийнятий в 2003 році закон України „Про іпотеку”, а також закони „Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати”, „Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю” та інші створили всі необхідні передумови для розвитку іпотеки в Україні [2, 3,4]. Актуальність проведеного дослідження загальних проблем, що мають комерційні банки при іпотечному кредитуванні, обумовлена відсутністю довгострокових, відносно дешевих джерел кредитних ресурсів, які забезпечують можливість надання іпотечних кредитів населенню в необхідних масштабах. На думку вчених, причиною фрагментарного розвитку житлового іпотечного кредитування в Україні є перш за все недоступність іпотечних кредитів для переважної більшості потенційних позичальників [5]. Представники українських наукових шкіл Базилевич В.Д., Карлова О.А., Манцевич Ю.М., Погорєльцева Н.П. приділяють постійну увагу питанням розвитку складових ринку житла[1, 5, 6, 7]. Істотними причинами стримуючими розвиток іпотеки в Україні визначимо високі кредитні й процентні ризики, переважання короткострокових термінів кредитування, відсутність можливостей рефінансування кредитів, замалий рівень доходів і відсутність достатніх накопичень населення, економічна нестабільність підприємств-роботодавців. Недостатньо розвинена інфраструктура іпотечного ринку, що знизає надійність системи довгострокового житлового кредитування та обмежує залучення інвестицій до цієї сфери. Подібна практика кредитування, за умов низької платоспроможності попиту основної маси населення України, слабо сприяє забезпеченню населення власним житлом на комерційних засадах [5, 6]. З метою активізації залучення коштів від підприємств і громадян, для використання додаткових фінансових засобів у житлове господарство, пропонується створення міського фонду іпотечного кредитування, тобто додання системі іпотечного житлового кредитування статусу муніципальної. Міська влада зацікавлена у підвищенні рівня життєзабезпеченості населення. Одним з аспектів діяльності фонду іпотечного кредитування стане створення умов для нового будівництва, пріоритетного виділення ділянок під забудову, капітального ремонту, надання громадянам пільгових умов кредитування для придбання житла на первинному і вторинному ринку нерухомості. Зв'язок цього фонду з економічним функціонуванням міського житлового господарства здійснюється через його дохідні надходження. Їхніми джерелами можуть бути кошти залученні від населення, від продажу об'єктів незавершеного будівництва, від передачі права оренди земельних ділянок, від проведення конкурсів на право оренди нежитлових приміщень, від приватизації і від продажу орендованих приміщень (викупу). В результаті створення цього фонду, фізичні особи зможуть мати можливість покращити стан свого житла, а міський фонд – залучати додаткові кошти на розвиток міста. Підсумовуючи дослідження питання розвитку та активізації іпотечного кредитування відзначимо, що сполучення різних джерел і способів фінансування виведе систему іпотечного кредитування з кризи, забезпечить функціонування ринку житла іпотечного кредитами, збалансує цей ринок. Література:
Гнітько Інеса Валеріївна Вищий навчальний заклад Університет «КРОК», м. Київ |