Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут бізнесу та менеджменту центр розвитку освіти, науки та інновацій сучасні національні економічні моделі: проблеми та перспективи розвитку

• Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління центр розвитку освіти, науки та інновацій, 46.93kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
• Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу центр розвитку, 3314.77kb.
• Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.
• Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки, 3640.99kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 2681.19kb.
• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3659.85kb.
• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3615.59kb.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЕ ГОСУДАРСТВА И РЫНКА. РЫНОК И ПЛАН Актуальность данной темы достаточно очевидна: 20 лет хаоса и неэффективной украинской экономики казалось бы наглядно доказали, что существующая в ней рыночная модель оказалось несостоятельной. Поэтому окончание первого десятилетия 21 века – хороший повод для подведения некоторых предварительных итогов а также принятии решений в направлении реформ. Целью данной статьи является обоснование исследований в направлении взаимодействия рынка и плана. Эта тема довольно популярна на сегодняшний день, т.к. на фоне глобального кризиса ни одна экономическая модель не может дать стабильную долгосрочную перспективу развития. Но следует выделить вклад в развитие новой модели следующих учёных: Ефимов В.А.Блок Ф., Погудаева М.Ю., Будкевич Г.В., Кац И., Савельев Л.Г. Взаимодействия государства и рынка, не без злого умысла, нами на сегодня принимаются как антиподы. Именно разделение этих понятий и противопоставление плановой и рыночной экономик привело к полному развалу нашего народного хозяйства. Тут следует привести мнения нескольких авторитетных специалистов, российского экономиста и доктор экономических наук, академика РАН Абалкина Л.И. и министра станкостроительной промышленности СССР (1986–1991гг.) Паничева А.Н., что на сегодняшний день трудно найти страну с более рыночной экономикой чем Россия и Украина, да и в общем, в мире невозможно найти страну с чисто рыночной экономикой [1]. Но мы продолжаем упорно мерять на себя уже доказавшую свою несостоятельность экономическую систему. Хотя полный уход от плана имел своей целью только лишь извлечение прибыли горсткой людей, не принимая во внимание перспективу развития страны и общества в будущем. Рыночная экономика, далее – РЭ, определяется как совокупность таких экономических отношений, при которых управление хозяйственной жизнью, решение о том, что, как и для кого производить, реализуются сами по себе посредством конкуренции, спроса и предложения, свободных цен, прибылей и убытков. В ныне господствующей экономической литературе утверждается, что РЭ позволяет эффективно использовать ресурсы, формировать оптимальную структуру народного хозяйства, оптимальный спектр товаров и услуг при минимальных издержках производства и обращения и максимальной прибыли. РЭ предполагает отсутствие вмешательства государства в экономическую жизнь. Задача по совершенствованию РЭ в нашей стране сегодня принята в качестве центральной [1]. Антиподом РЭ признаётся экономика, основанная на абсолютизации государственного планирования экономических процессов. Планирование предполагает наличие понятной цели, четкого уяснения реального положения дел в стране в начальный момент времени, контроль и учет располагаемых ресурсов [2]. Нашу страну постоянно качают между этими двумя в равной степени не приемлемыми ориентирами развития. Для блокирования общественно-полезных механизмов управления существуют две экономические школы: экономисты – рыночники и экономисты – плановики, цель которых раскачивать маятник непонимания то в одну, то в другую сторону. Опорой в споре делается модель централизованного, директивно–адресного управления, которое имеет принципиальные ограничения по масштабам и степени детализации процессов. Но там, где оно в СССР в своё время исчерпало свои возможности и резервы, оно нуждалось не в уничтожении, а в дополнении рынком, механизм регуляции которого должен быть настроен на развитие и укрепление позиций плана. Однако эту проблему украинские реформаторы умышленно или нет, но проглядели [1]. На практике, если страна бедна, то нужно жестко, планово распределять ограниченные ресурсы. Если этого не сделать, то в силу случайных обстоятельств жизнеобеспечение некоторых граждан может опуститься ниже прожиточного минимума, и они просто вымрут. То же самое при наличии рынка – обязательно появится высокое расслоение людей по доходам, по объему получаемых ими благ. В бедном обществе это означает, что станет недопустимо высокой вероятность получения частью людей дохода ниже прожиточного минимума. В этих условиях директивное планирование – единственный разумный способ выживания общества, а рынок, наоборот, смертельно опасен. Здесь тот случай, когда экономическая свобода хуже несвободы [2]. В действительности план и рынок – это не взаимоисключающие, а взаимодополняющие друг друга инструменты. Важно отметить: необходимость стратегического планирования не отпадет никогда потому, что относительно краткосрочными рыночными инструментами никогда не могут быть решены долгосрочные задачи. Поэтому всегда необходимо рационально сочетать эти два способа управления не по принципу альтернативности, а по принципу дополнительности [3]. Перспективу мы будем иметь, если экономика станет плановой с хорошо настроенным на выполнение плана рыночным механизмом. Сошлёмся на мнение одного из самых авторитетных экономистов, автора японского экономического чуда С. Окита, высказанное им незадолго до смерти профессору А. Динкевичу: «Часто можно слышать, что провозглашенный в СССР и странах Восточной Европы переход к рыночным механизмам является убедительным доказательством превосходства рыночной экономики над централизованно планируемой. Я полагаю, что это заблуждение. Проблема состоит в том, чтобы соединить, согласовать, объединить в едином механизме начала этих двух систем, найти эффективный путь комбинирования рыночных механизмов и государственного планирования и регулирования» [1]. В качестве вывода следует отметить, альтернатива современной системе – в синергии государства и рынка, только таким способом при современном уровне развития информационных технологий возможен выход на новую ступень экономического развития. Но именно наличие понятной цели, четкого уяснения реального положения дел в стране в начальный момент времени, контроль и учет располагаемых ресурсов – то, чего пока современная власть допустить не может. На сегодняшний день наблюдаем тот факт, что власть с каждым годом всё больше отдаёт и меньше оставляет за собой присущие только ей функции, что никак не приводит к увеличению регулируемости нашей экономики. В планах существует даже уход государства с угольного рынка. Бесконечные выборы и игра на электорат почти 20 лет не позволяли провести все необходимые реформы и не доводить ситуацию с государственными финансами до плачевного состояния. Теперь мы пожинаем плоды непродуманной государственной политики и вынуждены в течение короткого времени внедрять реформы, на которые требуются годы при нормальных обстоятельствах [3]. Литература 1. Организационно – технологический подход к макроэкономическим системам – ключ к успеху экономического и общекультурного развития общества/ Петров К.П., Ефимов В.А., Зазнобин В.Н.– Санкт – Петербург.: КОБ, 2010. - 300 с. 2. Рынок или план. Александр Фомин, ЦСОиП. ссылка скрыта. 15.12.2010. 3. Реформы по принуждению. Прогноз от МВФ на 2011 год. ссылка скрыта. 26.11.2010. Свердан Михайло Михайлович Міжгалузевий інститут управління, Київ ДЕРЖАВА І РИНОК: МЕХАНІЗМ ФІСКАЛЬНОЇ КООРДИНАЦІЇ Економічний порядок характеризується розподілом, у певній мірі й формі, прав та повноважень між державою і суспільством щодо прийняття економічних рішень. Особливо це стосується прав стосовно задоволення індивідуальних потреб, що забезпечується переважно через ринкову систему. Водночас, умови ринкових відносин повинні, гіпотетично, забезпечити також дотримання фінансово-господарської дисципліни у взаєминах економічних суб’єктів. Таким чином, у найбільш загальному вигляді ринок можна визначити як стихійний порядок господарської системи та економічних відносин, а також як самоконтрольований спосіб взаємодії економічних суб’єктів, що базується на принципах фінансово-адміністративної децентралізації. Важливою передумовою функціонування ринку є вільний обмін ресурсами та їх розподіл, що може існувати навіть і в ієрархічних економічних системах, де центр – ринок – мотивує та стимулює їх генерацію, але не встановлює критерії руху й привласнення. Тільки модель вільного обміну й розподілу, яка має місце у спонтанних (стихійних) площинах, дозволяє сформувати адекватний економічним суб’єктам характер господарської поведінки та визначити найбільш раціональний напрям їх діяльності. Разом з тим, кожна економічна життєвопридатна господарська система передбачає наявність прямих та зворотних економічних зв’язків, які й лежать в основі ринкового механізму саморегулювання. Інша річ, наскільки за таких обставин може бути ефективним та справедливим обмін й розподіл фінансових ресурсів та благ в суспільстві, що відбувається переважно не на принципах об’єктивності, а на основі індивідуального інтересу. А з іншого боку, наскільки доцільним і оптимальним може бути державне втручання у зазначені процеси з метою гарантування соціальної гармонії в суспільстві та встановлення господарського порядку. Як правило, держава втручається у ринково-господарську систему, хоча й приватний сектор, що функціонує на основі ринкової системи, істотно модифікується різними способами державним сектором. Питання кількісного відображення економічної ролі держави є не простим завданням. Найбільш загальним показником частки ринку та держави в економіці є та обставина, що близько 4/5 національного продукту забезпечується ринковою системою, а решта реалізується під державним патронатом. Незважаючи на значне централізоване управління, економіка відображає собою здебільшого ринкову модель суспільного відтворення, в рамках якої економічні функції держави є досить вагомими. Так, податки та загальний обсяг державних витрат (закупівлі і соціальні програми) становлять близько 1/3 національного продукту. Необхідність виконання державою певних функцій у сфері економіки важко заперечити. Проте проблематичним залишається питання щодо визначення пропорцій співіснування державного регулювання та ринкового саморегулювання, меж та напрямів участі держави в економіці. Вказана позиція підкріплюється численними й різноманітними теоретичним концепціями і відповідних їм в практиці підходів: від повного державного фіскального монополізму в механізмі управління народним господарством до крайнього економічного лібералізму, де максимальна ринково-економічна ефективність можлива тільки в умовах нічим не обмеженого у своїй діяльності приватного сектора. Слід відмітити, що між цими крайніми різновидами є також цілий ряд проміжних, зокрема: китайський варіант поєднання ринкових та державних регуляторів, соціально-орієнтоване ринкове господарство Німеччини та Австрії, шведська модель змішаної економіки тощо. Кожна схема по своєму виконує суспільно необхідні завдання, використовуючи, при цьому, практично однаковий (майже – ідентичний) арсенал фіскальних важелів управління та впливу на економіку. Держава, в будь-якій економічній системі, виступає в якості фінансово-економічного агента, спроможного коригувати діяльність всіх інших суб’єктів та інституцій на основі владного примусу. Якщо такий примус набуває форми надекспансії, тоді істотно знижуються всі переваги вільного підприємництва, заснованого на ринковій конкуренції. Незалежно від пануючої ідеології соціально-економічної політики й стратегії розвитку суспільства, завжди покладеним на державу обов’язком залишається відповідальність за фінансовий стан в країні. Тобто, “невидима рука ринку” повинна доповнюватися видимою рукою держави. Значною мірою цьому посприяла концепція державного регулювання економіки Дж.М. Кейнса, яка у найбільшій мірі передбачала використання макроекономічних фіскальних важелів разом з іншими засобами. Запропонована ідеологія щодо економічної ролі держави здійснила переворот на бачення класичного варіанта ринкової економіки, довівши водночас неспроможність самозцілення економічного спаду, необхідність державної фіскальної політики як інструменту, здатного встановлювати певні пропорції сукупного попиту та пропозиції, а також виводити економіку з кризового стану. Однак, у найбільшій мірі механізм державного фіскального регулювання необхідний для відносного вирівнювання розподілу доходів у суспільстві та урівноваження забезпечення населення повноцінним комплексом благ. Варто зазначити, що особливо у кризовому стані, стихійні сили ринку істотно деформують пропорції розподілу суспільних доходів, активізуючи питання і піднімаючи проблематику справедливості та рівності. Нічим не обмежений ринковий розподіл, з точки зору законів самого ринку, призводить до різкої й очевидної диференціації доходів та соціальної незахищеності Коли ж ринковий розподіл не відповідає інтересам більшості населення, це, як правило, закінчується надзвичайно серйозними соціальними конфліктами і потрясіннями. Коректувати розподільні процеси, які забезпечуються ринком, повинна саме держава. Орієнтація на ліберально-демократичну систему цінностей зовсім не засвідчує той факт, що відбувається перехід до певної абстрактної “недержавної” ринкової моделі. Досить широкий перелік завдань, які стоять перед державою в умовах економіки із системою ринкових відносин, можна відобразити з допомогою властивих державі економічних функцій у сфері розподільних процесів, до яких належать: (1) вироблення фінансових механізмів функціонування економіки; (2) антимонопольне регулювання фінансових процесів; (3) проведення політики макрофінансової стабілізації; (4) регулювання процесів розміщення фінансових ресурсів; (5) діяльність у сфері розподілу та перерозподілу суспільних доходів. В дійсності, всі функції взаємопов’язані між собою й комплексно здійснюють істотний вплив на ринково-економічну ситуацію. Для реалізації всеможливих заходів, держава використовує переважно фіскальну політику, яка має справу з маніпулюванням державними доходами й видатками. Країни, особливо з розвинутою ринковою економікою, перебувають у постійному пошуку оптимального поєднання державного регулювання та функціонування органічно сформованого ринкового механізму. Економічно розвинуті соціально-ринкові країни давно спромоглися сформулювати й підтвердити специфічну аксіому наступного змісту: в умовах ринкової економіки фіскальні важелі держави, насамперед податки, видатки і державні закупівлі, відіграють настільки важливе значення для економіки, що цілком доречним і правомірним є твердження стосовно того, що без налагодженої, відпрацьованої та чітко функціонуючої фіскальної системи неможливою є й ефективна ринкова економіка. Тільки фіскальний механізм держави цілком спроможний з допомогою різноманітних фіскальних важелів здійснювати оптимальний вплив на інтереси економічних суб’єктів як агентів розподільних відносин з метою достатнього фінансового забезпечення кожного з них та для спрямування їх діяльності в раціональний, вигідний та необхідний для суспільства, напрям. При цьому, реалізація розподілу суспільних доходів через податки в рамках фіскальної системи має більше виражений економічний характер, тоді як перерозподіл з допомогою бюджетних видатків – здебільшого соціальну орієнтацію. Межі максимально допустимого втручання держави в економіку визначаються саме перерозподілом суспільних доходів. Важливо також зазначити, що на сьогоднішній день за увесь час еволюції державних засобів впливу на економіку більш ефективних важелів. Ніж фіскальних, відшукати так і не вдалося, які б були здатні їх замінити чи існувати на засадах конкурентності. Фіскальна система держави є оригінальним історичним винаходом та незамінною в сучасних умовах ринково-економічних відносин. Фіскальна система не має жодних інших аналогів, дозволяючи державі проникати в ті галузі суспільного життя з допомогою відповідних інструментів, які не протирічать ринковому механізму. Ткачук Олександр Євгенович Чернівецький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету, м.Чернівці АНАЛІЗ СТАНУ МЕТАЛУРГІЙНОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ НА ОСНОВІ МЕТОДУ ВАГОВИХ КОЕФІЦІЄНТІВ Металургійний комплекс є однією із найбільших та найважливіших галузей України, що включає в себе понад 400 підприємств. Значна частина даного сектору припадає на чорну металургію, яка забезпечує понад 40% валютних надходжень від усього експорту країни. Варто відмітити, що дана галузь є досить ресурсомісткою, що ускладнює її подальше функціонування та розвиток під час світової економічної кризи. Впровадження новітніх технологій та модернізація виробничих потужностей практично не відбувається через брак коштів. Внаслідок цього, на вітчизняних підприємствах для виробництва однієї тонни сталі витрачається в три рази більше людино-годин, ніж в розвинених країнах, а також витрати на енергоспоживання в частці собівартості перевищують загальносвітові показники на 20%. Вивченням стану та проблем металургійної галузі займаються такі вчені: Буркинський Б.[1], Гончаров Ю.[2], Долгоруков Ю.[2], Бондаренко А.[2], В., Точилін В. [3], Шаблиста Л., Шапран В. У даній роботі для дослідження обрано 8 підприємств металургійного комплексу України, а саме: «Азовсталь», «Запоріжсталь», «Дніпроспецсталь», «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча», «Краматорський металургійний завод ім. Куйбишева»,«Алчевський металургійний комбінат», «Дніпропетровський металургійний завод імені Петровського», «Донецький металургійний завод». Для аналізу виокремлено наступні фактори: заробітна плата, збутові витрати, витрати на електроенергію, податок на додану вартість, матеріальні витрати, амортизація, довгострокові фінансові інвестиції, світові ціни на металопродукцію. Дані фактори розподілені, з точки зору їх впливу на підприємство (зовнішня та внутрішня дія), тобто маємо дві категорії: внутрішні (заробітна плата, витрати на електроенергію, матеріальні витрати, амортизація, довгострокові фінансові інвестиції) та зовнішні (ПДВ, світові ціни на металопродукцію, витрати на збут). На основі логічно упорядкованих даних, застосовано коефіцієнтний аналіз, з метою визначення ваги кожного фактора у металургійній галузі в цілому (табл. 1). Розрахунок коефіцієнтів проводився за поданою нижче формулою: , де ,-шуканий коефіцієнт ваги, -відношення оцінки фактора до кількості всіх факторів, - кількість всіх факторів. Таблиця 1 Ваговий вплив кожного фактора фактор Зар.плата Збут.витрати Витрати на електр. ПДВ Матер.витрати Амортизація Довгостр.фінансові інвестиції Ціни на металопродукцію Коефіцієнт 0,17 0,139 0,194 0,03 0,222 0,083 0,111 0,056 Наступним етапом для реалізації коефіцієнтного методу є визначення загального впливу кожного фактора (розрахунки проводяться окремо за 2008, 2009, 2010). Для цього використаємо наступну формулу: кількість факторів впливу, І-сумарна кількість по кожному фактору . Отримуємо наступні результати (табл. 2). При аналізі встановлено, що найбільш стрімко зростають матеріальні витрати та витрати на електроенергію. Це пов‘язано з низькою технічною озброєністю підприємств та значною енергомісткості галузі. Варто відмітити, що відбувається зростання витрат на збут, що відповідно вимагає пошук більш оптимальних та прийнятних шляхів для реалізації продукції. Податок на додану вартість також зростає, а це, в свою чергу, потребує уваги з боку держави. Збільшення витрат на амортизацію та заробітну плату пов‘язане з внутрішньою політикою підприємств і вимагає від топ-менедженту пошуку оптимальних рішень для вирішення даної проблеми. Таблиця 2 Загальний вплив факторів по роках Загальний вплив кожного фактора Зар.плата Збутові витрати Витрати на електр. ПДВ Матер. витрати Амортизація Довгострокові фінансові інвестиції Ціни на металопродукцію ,2008 рік, тис.грн 986118,975 204758,75 2476854,013 187400 16745086,4 264312,8625 466537 0,315 , 2009 рік, тис.грн 2107078 557042,5 9115215 367953,2 33969705 409255,4 571588,2 0,505 ,2010 рік, тис.грн 3 041 725,50 1 563 406,25 32 915 576,75 740 722,00 65 321 772,00 803 578,50 1 854 692,00 1,705 З розрахунків чітко простежується негативна тенденція в металургії України з 2008 по 2009 рік, адже всі фактори, що впливають на собівартість продукції та її реалізацію збільшуються, а це свідчить про ускладненість успішного функціонування даного сектору економіки в подальшому. На нашу думку, першочерговим завданням має стати модернізація підприємств та впроваджень новітніх розробок. На деяких металургійних підприємствах певні роботи в цьому напрямі почалися. Так, наприклад, розпочинаючи з 2010 року було впроваджено вдування пиловугільного палива на доменних печей, що спрямовано на заощадження дефіцитних видів палива – коксу та природного газу; переробка на коксохімічних підприємствах бурого вугілля з отриманням генераторного газу, які дозволяють замінити в хімічному синтезі 1,4 млрд. м3 природного газу на рік. Позитивним прикладом впровадження енергозбереження є ВАТ «Алчевський меткомбінат» зі своїми рекордними темпами технічного переоснащення з врахуванням усіх вимог міжнародних норм і стандартів з якості продукції, енергозбереження та екології. Результати даного дослідження показують, що металургійний комплекс України знаходиться у відносно незадовільному стані, адже з 2008 по 2009 рік спостерігається зростання всіх видів витрат, що стосуються випуску та реалізації продукції. Відповідно, це призводить до зростання собівартості металопродукції, а також - до зменшення конкурентоспроможності даної галузі. Запровадження новітніх технологій виробництва та залучення інвестицій, надасть можливість металургійному комплексу України скоротити частку витрат на електроенергію та заробітну плату в собівартості продукції, зменшити ресурсозалежність підприємств і підвищити конкурентні позиції даної галузі. Подальших досліджень потребує визначення резервів зниження собівартості металопродукції, впровадження новітнього оснащення для зменшення забруднення навколишнього середовища та запровадження технологій, за допомогою яких відбувалося б більш ефективне використання відходів металургії. Література: 1. ссылка скрытаІнноваційний рівень виробництва та конкурентоспроможність чорної металургії України [Текст] / Б. Буркинський,С. Савчук // Економіка України : Політико-економічний журнал Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України та Національної академії наук України. - 0131-775Х - 2006. - №4. - С. 4-15 . 2. Гончаров Ю., Долгоруков Ю., Бондаренко А. Про формування промислової політики [Текст] / Гончаров Ю., Долгоруков Ю., Бондаренко А. //Економіка України: політико-економічний журнал. - ISSN 0131-775Х. – 1999. - №3. – С.31. 3. Точилін, В. О. Вертикально-інтегровані структури гірничо-металургійного комплексу України: стан та напрями розвитку [Текст] / В. О. Точилін, В. В. Венгер // Економіка і прогнозування : науково-аналітичний журнал. - Киiв : Національна академія наук України ; Киiв : Інститут економічного прогнозування . - ISSN 1605-7988.- 2008. - №3.- С .70-85. Шинкаренко Аннета Вікторівна Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, м. Київ smi-anneta@yandex.ru