Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут бізнесу та менеджменту центр розвитку освіти, науки та інновацій сучасні національні економічні моделі: проблеми та перспективи розвитку
| Вид материала | Документы |
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління центр розвитку освіти, науки та інновацій, 46.93kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
- Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу центр розвитку, 3314.77kb.
- Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.
- Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки, 3640.99kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 2681.19kb.
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3659.85kb.
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3615.59kb.
Список використаних джерел та літератури
Ксьондз Світлана Миколаївна Подлюк Марина Станіславівна Хмельницький національний університет, м. Хмельницький ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ В статті розглядаються особливості державного регулювання ринку фінансових послуг в сучасних умовах, висвітлюються його позитивні та негативні сторони, а також даються пропозиції щодо підвищення ефективності його регулювання In article considered features of state regulation financial market nowadays, highlights its positive and negative side, and also gives suggestions for improving regulation of the financial sector Актуальність теми дослідження. Фінансова криза в Україні була пов'язана з руйнівними інфляційними процесами, із штучним звуженням місткості внутрішнього ринку з огляду на безпідставне обмеження доходів більшості юридичних і фізичних осіб. Це трапилося через швидкі темпи спаду національного товаровиробництва, недосконалу державну політику й діяльність банківської, кредитної та фінансової систем. З усією гостротою постає першочергове питання необхідності вдосконалення і підвищення форм, методів розподілу і перерозподілу національного продукту та фінансових ресурсів. І в цьому контексті необхідність підвищення ролі держави в розвитку найслабшої ланки фінансової інфраструктури України – фінансового ринку – набуває архіважливого значення. Аналіз останніх досліджень та публікацій. Свій внесок у розроблення теоретичних і практичних питань функціонування ринку фінансових послуг зробили українські та зарубіжні вчені: Ф. Блек, Дж. М. Кейнс, У. Кінг, М. Міллер, Ф. Модільяні та В. Андрущенко, І. Бланк, І. Бураковський, М. Бурмака, В. Гетьман, В. Корнєєв та інші. Мета дослідження полягає в теоретичному аналізі сучасного стану державного регулювання ринку фінансових послуг в Україні, виявленні його переваг та недоліків, а також в розробці пропозицій щодо стабілізації фінансового сектору економіки. Виклад основного матеріалу. Ще на початку 2008 року українська політична еліта була сповнена надій, що світова фінансова криза країни не торкнеться. Це аргументувалося тим, що Україна не інтегрована у світовий фінансовий простір, як інші країни, оскільки її фондовий ринок не досить розвинений і його падіння не вплине на економіку країни. Але, уже в червні Всесвітній Банк вніс Україну у своїй доповіді «Фінансування Глобального Розвитку 2008» у список країн, які ризикують більше всіх постраждати від світової фінансової кризи. Уразливість економіки України сьогодні пояснюється високими обсягами зовнішнього боргу, високим дефіцитом рахунку поточних операцій, швидким зростанням споживчого кредитування і великими зобов’язаннями банків в іноземній валюті, залежністю від припливу іноземного капіталу й твердою прив’язкою гривні до долара. На початку 2008 року, разом з обвалом світових фондових ринків став падати й український індекс Позабіржової Фондової Торговельної Системи (ПФТС). Його падіння було одним з найбільших у світі – майже на 80%. За даними Держкомстату, у травні рівень інфляції в Україні був найвищим серед країн СНД – 31%. Дії НБУ з обмеження грошової маси призвели до істотного зменшення ліквідності комерційних банків і подорожчання кредитів [2]. Ще одним важливим чинником вразливості України в 2008 році були значні обсяги зовнішнього боргу, що підлягали виплаті в короткостроковій перспективі. Маючи лише $35 млрд. валютних резервів, Україні було необхідно забезпечити рефінансування та реструктуризацію значної частини приватного зовнішнього боргу. Однак таке рефінансування стало надскладним завданням на початкових етапах світової кризи, що збільшило девальваційний тиск на валютний курс [1]. Відреагувавши на негативні тенденції у фінансовому секторі економіки України, 31 жовтня 2008 року Верховна Рада України за наполяганням Президента прийняла Закон «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який спрямовувався на забезпечення конституційних прав громадян, гарантування економічної безпеки держави, мінімізації можливих збитків для економіки та фінансової системи України від фінансової кризи. За цим законом, з метою забезпечення макроекономічної стабільності в Україні, передбачалося створення Стабілізаційного фонду, кошти якого повинні використовуватися на [3]:
Держава, в особі її уповноважених органів, з початку загострення кризи і по сьогодні намагається здійснювати ефективне регулювання фінансового ринку, проте в більшості випадках усі стабілізаційні заходи виявляються не дієвими. Але все ж є і позитивні моменти, оскільки після настання кризи українській владі вдалося домовитися з МВФ (програма "stand-by" у розмірі $16.4 млрд.), Світовим банком про надання термінової фінансової допомоги. Ці кредити мали надзвичайну важливість для того, щоб зміцнити довіру іноземних інвесторів, що полегшило рефінансування короткострокового зовнішнього боргу. Державі вдалося зберегти досить високий рівень фіскальної дисципліни: дефіцит бюджету склав 1,5% ВВП у 2008 році та близько 3% ВВП у січні-липні 2009 року. Цього вдалося досягти завдяки скороченню некритичних видатків. Влада погодилася скоротити дефіцит бюджету у 2010 році до 4% ВВП (включно з відрахуваннями до Нафтогазу). Правління НБУ вжило необхідних заходів для подолання неплатоспроможності у банківському секторі. Проаналізувавши стан державного регулювання фінансового ринку в розрізі його переваг та недоліків, доцільно буде виділити основні шляхи поліпшення сучасної ситуації на ринку фінансових послуг. Тому, на нашу думку, найефективнішими засобами стабілізації функціонування фінансового ринку будуть:
Висновки. Таким чином, ресурсно-фінансова база української економіки в умовах кризи постійно зменшується. Не дивно, що зараз шукаються будь-які шляхи залучення коштів в Україну й поповнення бюджету, такі як, наприклад, кредити МВФ. У найближчій перспективі необхідна підтримка фінансового сектора української економіки державою, а також забезпечення ефективної та налагодженої роботи стабілізаційного фонду, наповнення якого буде забезпечено за рахунок засобів, які не протиречать стратегічним інтересам країни. У довгостроковій перспективі необхідне створення умов для модернізації фінансового законодавства та реформування системи державного регулювання фінансів, які б відповідали міжнародним стандартам. Крім того, життєво необхідне створення привабливого інвестиційного клімату в країні, що знову, можливо лише в умовах політичної стабільності і злагодженості дій керівництва держави. Список використаної літератури
Малій Олена Вікторівна Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ Вплив бар’єрів входження на добробут суб’єктів ринку в умовах глобалізації Однією з багатьох причин дослідження умов входження на ринок нових учасників є те, що саме ці умови визначають інтенсивність ринкової конкуренції, а отже, і ступінь задоволення потреб споживачів. Тобто наявність або відсутність бар’єрів входження свідчить про ступінь суспільного добробуту. Бар’єри входження, тобто сукупність економічних, технологічних й інституціональних умов, використання яких укоріненими фірмами призводить до підвищення витрат потенційних конкурентів і зменшення їх очікуваного прибутку, тим самим сприяючи перерозподілу та привласненню надлишку споживача та виробника на користь укорінених фірм, поділяються на структурні та стратегічні. Бар’єри входження значно звужують поле дій новачків на ринку, їх можливість ефективно здійснювати господарську діяльність і отримувати прибутки. Крім впливу на потенційних учасників ринку вхідні бар’єри мають значний вплив на споживчий добробут. До структурних бар’єрів входження, що породжені фундаментальними, об’єктивними умовами ринку, які непідконтрольні або мало підконтрольні діям фірм, можна віднести: 1) умови, пов’язані з еластичністю попиту на продукцію (особливості продукції, характеристики попиту); 2) характеристики витрат виробництва продукції (структура витрат та специфіка технологій); 3) інституціональні умови (внутрішньо та зовнішньоекономічна політика уряду). Існування високих витрат входу на ринок, витрат переключення з одного каналу постачання та збуту на інші, необхідність здійснення великомасштабного виробництва для отримання економії від масштабу об’єктивно зменшує доступ на ринки фірм з незначним фінансовим портфелем. А високий ступінь бюрократизації, що проявляється у великій кількості державних служб, призводить до значних втрат часу через довгі очікуваннями на дозволи щодо реєстрації та ведення бізнесу. Крім втрат часу, добробут нових учасників ринку знижується за рахунок зростання грошових витрат для оплати позитивного рішення органів влади щодо дозволу започаткування бізнесу. Існування монопольних прав на виробництво певних видів продукції, а також державні закупівлі, переможець яких визначаються з врахуванням політичних інтересів, повністю блокують доступ до ринків інших учасників, що не пройшли відбір, тим самим спотворюючи економічну конкуренцію. Крім того продукція природних монополій в силу значної економії від масштабу має продаватися за нижчими від ринкових цінами, а отже, підвищувати доходи споживачів. Але в результаті жорсткого лобізму інтересів виробників-природних монополістів ціни не знижуються, а навпаки необґрунтовано підвищуються, призводячи до подорожчання товарів для споживачів, а отже, зниження їх добробуту. Проведення протекціоністської зовнішньої політики за допомогою податків та субсидій перекриває доступ до національних ринків іноземних виробників. В той самий час, відкритість національної економіки створює передумови для прямих іноземних інвестицій, які, з одного боку, можуть стимулювати виробництво і створювати додаткові робочі місця, а з іншого боку, зосередження виробництва транснаціональних компаній у країнах з дешевими ресурсами знижує добробут як національних виробників, так і споживачів через зменшення заробітної плати та втрату робочих місць в силу зростання конкуренції з боку іноземних робітників. Підвищення податків, скасування податкових пільг та субсидій у внутрішній діяльності стримує діяльність фірм, а політика, направлена на захист окремих галузей економіки або підприємств, створює перешкоди для тих фірм, що не належать до переліку пріоритетних, зумовлюючи зниження ефективності виробництва та виробництво відсталої та морально застарілої продукції. Участь країни в регіональних торговельних союзах веде до зростання добробуту за рахунок зменшення або анулювання митних ставок в межах союзу. Менша вартість іноземних товарів сприяє зниженню вартості національної продукції, що позитивно впливає на добробут споживачів. Але часто в межах торговельних союзів торгівля здійснюється не з врахуванням конкурентних переваг, а виключно на принципах відсутності мит. А якщо кількість країн-учасників союзу є обмеженою, то вибір іноземних товарів буде обмеженим. Створення подібних союзів спотворює умови торгівлі між країнами-учасниками та третіми країнами і призводить до торгової дискримінації, змушуючи виробників (споживачів) третіх країн продавати (купувати) продукцію за вищими цінами, що зменшує їх добробут порівняно з конкурентами з країн-учасників союзу. Вихід на зовнішні ринки вимагає значних витрат на транспортування й зберігання товару, а також на врегулювання митних процедур. Поряд з зовнішньоекономічними витратами зростають витрати на пристосування національних стандартів продукції до міжнародних. Необхідно також враховувати технічні стандарти діяльності і стандарти якості продукції цільових країн, що може призвести до зменшення конкурентоспроможності місцевої продукції порівняно з іноземною. Поява іноземних виробників на національних ринках збільшує асортимент існуючої продукції, створює стимули для підвищення якості та урізноманітнення національної продукції. В той же час, характеристики іноземних товарів можуть не завжди відповідати уподобанням споживачів або моральним та культурним традиціям споживання в даній країні. Стратегічні бар’єри входження виникають через взаємодію укорінених фірм на ринку з метою здобуття конкурентних переваг перед суперниками і носять ціновий та неціновий характер. До цінових стратегій належить маніпулювання ціною з метою зменшення прибутків конкурентів, до нецінових - різні прийоми в сфері виробництва, постачання і збуту продукції, вдосконалення та підвищення її якості тощо. Цінові дії укорінених фірм проти своїх конкурентів можуть мають як позитивний, так і негативний вплив на добробут споживачів. Виступаючи «ціновими барометрами» на ринку, у короткостроковому періоді укорінені фірми можуть встановлювати ціни значно вище середніх витрат для отримання значних прибутків. Підвищення ціни, з одного боку, призводить до входження на ринок нових учасників, поки ціна не впаде до ринкового рівня, а з другого боку - до більших витрат споживачів на придбання товарів. Встановлення ціни нижче середніх витрат конкурентів змушує останніх відмовитися від входження на ринок, але зниження ціни робить товари дешевшими для споживача до моменту, поки укорінена фірма не почне підвищувати ціни, коли залишиться сама на ринку. Вертикальна інтеграція фірм може призвести до монополізації ринку за рахунок перекриття доступу до нього конкурентів, які виробляють як кінцеву, так і проміжну продукцію. Вертикальна інтеграція призводить до того, що конкуренти вимушені платити за ресурси більше, ніж платить фірма, що об’єдналася з підприємством, яке є постачальником ресурсів. Міжнародні злиття та поглинання створюють ту ж саму проблему, але вже на рівні країн та регіонів. Наявність трансфертних цін, за якими розповсюджується продукція між підрозділами міжнародних компаній, є меншою за ринкові ціни, а отже, зменшує привабливість для споживачів продукції національних виробників. А наявність доступу до дешевших ресурсів збільшує прибутки міжнародних компаній порівняно з місцевими фірмами. Більший досвід діяльності на ринку, позитивна репутація та авторитет надають укоріненим фірмам більше можливостей доступу до правдивої інформації щодо ситуації на ринку і дозволяє їм маніпулювати цією інформацією для дезінформації своїх суперників щодо уподобань споживачів, існуючих каналів постачання та збуту. Крім впливу на конкурентів неповна інформація спрямовується й проти споживачів. Відсутність правового захисту, а також відсутність каналів пошуку достовірної інформації знижує добробут споживачів, оскільки позбавляє можливостей як об’єктивної оцінки якості продукції, так і можливості вибору постачальника або продавця. Домовленості з постачальниками і дилерами щодо територій продажів та умов розповсюдження товарів звужує простір і свободу дій інших виробників, відкидаючи їх на менш привабливі сегменти ринку. А прив’язка споживачів до конкретних товарів та дилерів позбавляє їх можливості порівнювати товари і визначатися з уподобаннями щодо якості, асортименту і виробника. В процесі диференціації асортименту продукції та пошуків нових ринків збуту, створюються абсолютно нові види товарів та послуг, а споживач отримує нагоду більш повного задоволення потреб і можливість для самовираження. В свою чергу, зменшення витрат виробництва продукції створює умови для більш інтенсивного виробництва, збільшення його обсягів. Але інтенсивні розробки та виробництво, які вимагають значних технічних та технологічних витрат, з метою економії витрат часто базуються в слаборозвинутих країнах, що призводить до зниження добробуту через погіршення екологічної ситуації. Крім того, масове виробництво через неможливість здійснення належного контролю може призводити до поступового погіршення якості продукції. Процедури ліцензування та патентування дозволяють виокремити і впустити на ринок лише фінансово стійких, ефективно працюючих виробників, що сприятиме підвищенню якості продукції та послуг. В той самий час ліцензування може носити суб’єктивний характер, адже вимагає плати за надання дозволу на діяльність, а це одразу створює можливості для корупції. Крім того, володіючи патентами, фірми отримують монопольні прибутки на період до 20 років, блокуючи на цей час доступ до прибутків іншим фірмам, що не мають патенту. Отже, ми дослідили вплив структурних та стратегічних бар’єрів входження на добробут таких суб’єктів ринку, як споживачі та нові учасники ринку. Ці вхідні бар’єри, що є проявом існуючих об’єктивних ринкових умов та стратегічних дій укорінених фірм на ринках, неоднозначно впливають на рівень суспільного добробуту, оскільки мають як позитивний, так і негативний вплив на нього. к. держ.упр. Михальченко Г.Г. Українська інженерно-педагогічна академія, м. Артемівськ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ РИНКОМ ПРАЦІ В УКРАЇНІ Постановка проблеми. Сучасне економічне середовище потребує нових підходів до рішення проблеми безробіття та регулювання ринку праці. Нова активна політика на ринку праці повинна проводитися комплексно, відразу по декількох напрямах, і орієнтуватися на довгостроковий період. Особливо важливо коректувати загальну спрямованість державної політики зайнятості України, головним завданням якої повинна стати розробка та впровадження організаційно-економічного механізму управління ринком праці. Аналіз останніх досліджень та публікацій. Про важливість питань, що досліджуються відповідно формування організаційно-економічного механізму управління ринком праці України свідчить значний інтерес до даної проблеми як українських, так і російських науковців. Багато економістів неодноразово робили спроби охарактеризувати особливості функціонування ринку праці. Наприклад, В. Близнюк, Д. Богиня, Н. Василенко, Р.Нижегородцев, Т. Заєць, М. Корецький, В. Герасимчук та інші. Але ця проблема потребує глибокого наукового дослідження у всебічному теоретичному аналізі і виробленні на цій основі практичних рекомендацій, які могли б бути використані для розробки і реалізації ефективної економічної і соціальної політики, направленої на регулювання ринку праці в Україні. Мета роботи. Розглянути основні напрямки удосконалення організаційно-економічного механізму управління ринком праці в Україні. Основний зміст роботи. Складна ситуація на ринку праці в Україні, що була характерна для 2009-го року, зберігається і в 2010 році, хоча в країні відбуваються позитивні зрушення. За даними Держкомстату України, середньомісячна номінальна зарплата штатного працівника протягом І півріччя 2010р. порівняно з відповідним періодом 2009 р. зросла на 18,7% і становить 2108 грн. При цьому рівень оплати праці в Україні залишається занадто низьким навіть і з урахуванням фактичної продуктивності праці. Мінімальна заробітна плата (907 грн. станом на 01.10.2010 р.) не досягає навіть стандарту бідності. Кількість економічно неактивного населення віком 15-70 років у І півріччі 2010 р. складала 12,5 млн. або більше третини всього населення цього віку. Із зазначеної кількості кожен другий був пенсіонером, кожен четвертий - учнем або студентом, кожен шостий - виконував домашні обов'язки. До вищезазначеної категорії осіб також включаються незайняті особи, які припинили активні пошуки роботи. Порівняно з показником за І півріччя 2009р. ця категорія осіб працездатного віку зменшилася на 12,4 % та становила 173,4 тис. осіб. Також зменшилася кількість економічно неактивних осіб працездатного віку, які не знали де і як шукати роботу, яким чином організувати власну справу, або були переконані у відсутності підходящої роботи. Кількість таких громадян у І півріччі 2010 р. складала 102,1 тис. осіб, або 1,3% економічно неактивного населення працездатного віку (І півріччі 2009 р. відповідно – 169,4 тис. осіб, або 2,1 %). Остання категорія громадян, як і ті особи, які зневірились у пошуках роботи, за умови сприятливої кон’юнктури могли б запропонувати свою робочу силу на ринку праці, а отже, є потенціалом поповнення лав безробітних. З урахуванням таких громадян рівень безробіття населення працездатного віку (за методологією МОП) становив би 10,4%, проти 9,2%, (у І півріччі 2009р. – 11,5% та 9,9% відповідно) Слід відмітити, що рівень безробіття населення працездатного віку (за методологією МОП) в 3,8 рази перевищував рівень зареєстрованого безробіття, розрахованого по відношенню до економічно активного населення працездатного віку (у жінок – у 2,9 рази, чоловіків – у 5,2 рази, міських поселеннях – у 4,6 рази, сільській місцевості – у 2,7 рази більше) (рис.1.)  Рис. 1. Безробіття серед економічно активного населення працездатного віку за статтю та місцем проживання у 1 півріччі 2009-2010 рр.[4] Разом з тим, зниження економічної активності працездатного населення, розшарування населення, розбалансованість ринку праці, зниження якості трудового потенціалу та мотивації до продуктивної діяльності свідчить про кризовий стан сучасного ринку праці. Все це в найближчому майбутньому не просто стане основним негативним чинником на шляху економічного зростання, а переросте у загрозу національній безпеці України. Сучасний механізм регулювання ринку праці не відповідає принципам стратегічного управління. Чинна організаційна структура управління ринком праці розрахована на поточне регулювання ситуації на ринку праці і не включає підрозділи, що відповідали б за прогнозування стану ринку праці та стратегічне планування, аналіз та контроль, поточне корегування планів, вивчення регіональних диспропорцій на ринку праці, формування політики трудової міграції. До основних проблем сучасної структури управління ринком праці можна віднести відсутність відділу співпраці із ринком освітніх послуг, до компетенції якого слід було б включити планування напрямів професійної орієнтації, планування професійного навчання, планування потреби в працівниках з вищою освітою та в науковцях, питання перепідготовки безробітних відповідно до потреб ринку регіонів. Необхідно також звернути увагу на практику використання суспільних робіт для безробітних. До цього часу питома вага зайнятих на суспільних роботах в декілька разів нижче ніж в країнах Євросоюзу. На таких роботах у І півріччі 2010 р. працювали 165,1 тис. осіб, що на 11,6 % більше, ніж у відповідному періоді 2009 р. В основному, це були особи, які мали статус безробітних (99,8%). Середня тривалість громадських робіт у розрахунку на одного безробітного, залученого до їх проведення, у І півріччі 2010 р. становила 11,7 дня проти 12,8 дня у І півріччі 2009 р. Загалом на організацію та проведення таких робіт у зазначеному періоді було витрачено 95,6 млн.грн., що на 27,1 % більше, ніж у І півріччі 2009 р. Сама практика впровадження суспільних робіт в Україні не приваблива через їх непрестижність, низьку оплату та нерозвинену інфраструктуру суспільних робіт в регіонах. Наступною проблемою ринку праці в Україні є відсутність прозорої системи працевлаштування та регулювання зайнятості заселення внаслідок значної тінізації цього процесу. Проблеми нелегальних відносин у сфері зайнятості пов’язані із: недостатнім контролем за дотриманням норм трудового законодавства в частині належного оформлення трудових відносин роботодавцем; значним рівнем фінансового навантаження на фонд оплати праці; неврегульованою внутрішньою трудовою міграцією, основними чинниками якої є розбалансованість попиту та пропозиції робочої сили в розрізі регіонів країни Проблемою є нелегальна праця громадян України за кордоном, неналежний соціальний захист, ризики страхових заощаджень і пенсійного забезпечення, відсутність надійних механізмів перерахування отриманих за працю за кордоном коштів, повернення мігрантів. Нівелювання негативних проявів зовнішньої трудової міграції громадян України, насамперед, пов’язане зі створенням привабливого внутрішнього ринку праці, укладенням угод щодо працевлаштування та соціального забезпечення громадян України, які перебувають за її межами. Висновки. Сучасний механізм регулювання ринку праці доцільно доповнити такими заходами, що активно використовуються іншими країнами і довели свою ефективність: профвідбір та профконсультування на етапі формування трудового потенціалу; виплата кращим студентам стипендій та грошове стимулювання дипломних робіт; стимулювання підвищення якості праці і розробка програм, спрямованих на оптимальне використання потенціалу працівників; закріплення позицій працівників з високим рівнем освіти за допомогою спецпідрозділів національних служб зайнятості; регулювання процесів звільнення; формування національної міграційної стратегії; використання мережі фірм-посередників, що займаються забезпеченням підприємств тимчасовими працівниками – «відрядна робота»; використання спеціальних заходів регулювання ринку праці в депресивних регіонах. Необхідно визнати необхідність скорочення терміну виплати допомоги по безробіттю на його рівень, доцільність встановлення залежності часу виплати допомоги по безробіттю від тривалості сплат внесків на забезпечення безробітних, важливість встановлення обґрунтованого розміру мінімальної заробітної плати для розвитку та збалансування ринку праці. Таким чином, запропоновані заходи дозволять отримати наступні результати: підвищення економічної активності населення, зростання чисельності та якості трудових ресурсів України; підвищення мотивації до продуктивної праці; збалансування окремих сегментів ринку, а також ринку праці і ринку освітніх послуг; забезпечення відповідного рівня та якості життя людей згідно із соціальними стандартами Євросоюзу; формування потужного середнього класу. Література
Правда Артём Игоревич, Жильченкова Виктория Витальевна, к.э.н., доцент. Донецкий национальный технический университет, Донецк pravdaartem@ukr.net |