Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут бізнесу та менеджменту центр розвитку освіти, науки та інновацій сучасні національні економічні моделі: проблеми та перспективи розвитку

Вид материала

Документы

Содержание Интенсификация использования инновационного потенциала в повышении инновационной активности предприятия Інноваційно - інвестиційна модель розвитку аграрного підприємництва Інноваційний розвиток підприємництва в україні

Подобный материал:

• Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління центр розвитку освіти, науки та інновацій, 46.93kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
• Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу центр розвитку, 3314.77kb.
• Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.
• Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки, 3640.99kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 2681.19kb.
• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3659.85kb.
• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3615.59kb.

ИНТЕНСИФИКАЦИЯ ИСПОЛЬЗОВАНИЯ ИННОВАЦИОННОГО ПОТЕНЦИАЛА В ПОВЫШЕНИИ ИННОВАЦИОННОЙ АКТИВНОСТИ ПРЕДПРИЯТИЯ


Инновационный тип развития человечества и переход к инновационной модели развития экономики обеспечивает коммерческий успех любого предприятия, особенно в условиях преодоления последствий экономического кризиса и перераспределения конкурентных преимуществ. Безусловно, такая борьба требует внедрения инноваций и активного развития высокотехнологических предприятий. Результаты многочисленных исследований подтверждают тот факт, что предприятия, которые активно занимаются инновационной деятельностью, получают более высокие доходы и быстрее растут. В высококонкурентных секторах экономики предприятия для выживания и роста бизнеса вынуждены искать наилучший способ удовлетворения запросов клиентов, выводя на рынок продукты, которые создают новую ценность у имеющихся и новых покупателей. Цель инновации связана с созданием новой ценности, поэтому инновации становятся ключевым фактором роста, прибыльности, конкурентоспособности бизнеса и ведут к повышению инновационной активности предприятия.

Уровень инновационной активности в экономике Украины на протяжении 2005-2008 гг. колебался в пределах 11,2-14,2% (13,0% в 2008 г.). В 2000г. уровень инновационной активности был выше в 1,5 раза (18,0%). Показатели инновационной активности в Украине не соответствуют современным мировым тенденциям: в развитых странах (Япония, Германия) статистика зафиксировала 50-80%. Украина почти в полтора раза отстает от менее иновационно -активных стран ЕС – Латвии (17,4%) и Болгарии (18,0%). Доля украинских предприятий, которые внедряют инновации, на протяжении 2004-2008 гг. составила 8,2-11,5% а доля инновационной продукции в общем объеме реализации промышленной продукции в 2008 г. не превысила 5,9% [1].

Под инновационной активностью понимается интенсивность деятельности по разработке и внедрению новых или усовершенствованных продуктов (технологий) в хозяйственный оборот, то есть инновационная активность предприятий является средством удовлетворения общественных потребностей на основе внедрения достижений науки и технологии.

В стратегическом аспекте инновационную активность характеризуют следующие показатели: качество инновационной стратегии организации; уровень мобилизации или использования инновационного потенциала; объем привлеченных капиталовложений (инвестиций); качество методов, которые используются при введении инновационных изменений; обоснованность заданного уровня инновационной активности. В тактическом аспекте инновационную активность определяют 2 показателя: соответствие реакции фирмы характеру конкурентной стратегической ситуации; скорость (темп) реакции на окружающую среду и проведение стратегических инновационных изменений [2].

Важной базой для оценки инновационной активности предприятий могут являться элементы инновационного потенциала, определяющие текущее производственно-технологическое состояние предприятия, его инвестиционные возможности по разработке и внедрению инновационных решений.

Следует отметить, что в экономической литературе отсутствует единое определение инновационного потенциала предприятия. Различные авторские подходы можно сгруппировать следующим образом:

1. Инновационный потенциал – это одна из трех составляющих инновационной активности предприятия, которая включает в себя личностные и деловые качества руководителей, профессиональную и экономическую подготовку, профессиональные достижения, материально-техническое и финансовое обеспечение; инновационный потенциал определяется набором совершенных нововведений;

2. Инновационный потенциал – совокупность различных видов ресурсов, включая материальные, финансовые, интеллектуальные, информационные и другие ресурсы, необходимые для совершения инновационной деятельности;

3. Инновационный потенциал содержит неиспользованные, скрытые возможности накопленных ресурсов, которые могут быть задействованы для достижения целей субъектов экономической деятельности.

Инновационный потенциал определяется совокупностью ресурсов: интеллектуальных; материальных; финансовых; трудовых; инфраструктурных. Основу инновационного потенциала составляет инновационная структура предприятия вместе с инновационными возможностями, которые создаются за счет других компонентов потенциала [2].

Оценка инновационного потенциала необходима, во-первых, для определения инновационной активности предприятий, во-вторых, как условие эффективного управления инновационным процессом, в-третьих, как решающий фактор использования инновационной стратегии развития предприятия. Инновационную активность принято оценивать с помощью коэффициента [3]:

К_{акт(дин)} = Nнов. - Nстар. = ∆ N

∆t_кон ∆t_кон

где: К_{акт(дин)} — динамический коэффициент инновационной активности субъекта; N_нов. — новое состояние измеряемой характеристики товара, технологии или системы управления субъекта; N_стар. — состояние характеристики до ее изменения; ∆t_кон — конкурентоспособное время. 

С точки зрения инновационной активности любое предприятие можно представить в виде совокупности трех элементов: (1) персонала, (2) менеджмента и структуры управления  и (3) внутренней среды. Элементы инновационности предприятия по-разному влияют на коэффициент инновационной активности: внутренняя среда влияет на время, персонал на количество новизны, а менеджмент — на оба параметра, что характеризует коэффициент [3]:

К_{акт(дин)} = ∆Nмен - ∆Nперс

∆ t_{кон -} ∆t_{мен -} ∆t_внс

где: ∆N_мен — количество новизны, полученное от управленческой компоненты; ∆N_перс — количество новизны, полученное от персонала; ∆t_кон — конкурентоспособное время; ∆t_мен — выигрыш во времени, полученный с помощью управленческой компоненты; ∆t_внс — выигрыш во времени, полученный с помощью внутренней среды.
Таким образом, изменение управленческой компоненты одновременно воздействует на количество новизны и на время, а изменение в персонале или внутренней среде — только на один из элементов инновационности. Практика подтверждает данную зависимость — внутренняя среда или персонал сам по себе не может стать основой высокой и эффективной инновационной активности предприятия, в отличие от компетентного менеджмента.

Для характеристики инновационной активности используется такой показатель, как доля инновационных предприятий, т.е. таких, которые осваивают новую продукцию или новые технологии. Следует отметить, что инновационно активное предприятие в Украине отличается от западного, т.к. западное предприятие работает в условиях высококонкурентного рынка, насыщенного качественной продукцией. Украина же заметно отстает от стандартов качества международного рынка. Значительная часть новой продукции является новой лишь на украинском рынке и не является конкурентноспособной, а ее доведение до мировых стандартов требует значительных затрат и усилий, которые многие предприятия позволить себе не могут. В связи с этим можно выделить три типа украинских предприятий в зависимости от характера и масштаба инноваций:

Тип 1 – инновационные предприятия, работающие на международном уровне. Это преимущественно крупные предприятия, работающие на госзаказах, имеющие достаточно развитую материально-техническую базу и продающие свою продукцию на международном рынке.

Тип 2 – инновационные предприятия, работающие на уровне требований украинского рынка. Это предприятия, продукция которых предназначена в основном для украинского рынка и лишь частично продающих продукцию за рубежом. Их производственная база не достигает мировых стандартов, а внедряемые инновации влияют в основном не на обновление производства, а на улучшение финансового положения и других сторон работы предприятий.

Тип 3 – предприятия, которые не занимаются нововведениями. Это, в основном, мелкие и средние предприятия с устаревшей материальной базой, незагруженными производственными мощностями, не выходящие на внешний рынок.

Поэтому одна из главных проблем, которая нуждается в постоянном внимании со стороны менеджмента компаний – это создание рациональной системы и интенсификация инновационного потенциала предприятия.

Таким образом, степень инновационной активности предприятия, региона или экономики в целом, определяется следующей группой факторов: имеющимся инновационным потенциалом; возможностью адекватного его использования; потребностью общества в результатах инновационной деятельности.

Литература

1. Статистический ежегодник Украины за 2008 г., К., 2009.
   
2. Гринько Т. Инновационный потенциал как составляющее инновационной активности предприятия // Экономист. – 2010. - №2 – с.56-57.
   
3. Меньшиков И.В., Санникова О.В., Харитонова В.А. Инновации и проблемы моделирования, 2008 г.
   
4. Онишко С.В., Паентко Т.В., Швабий К.И. Финансовое обеспечение инновационной деятельности: науч.пособие/С.В. Онишко, Т.В. Паентко, К.И. Швабий. – К.: КНТ, 2008.-256 с.-ISBN 978-966-373-454-5.
   
5. Чухрай Н.И. Формирование инновационного потенциала промышленных предприятий в маркетинге и логистике: дис. Док. Эк. Наук/Н.И.Чухрай. – Лювов: Национальный университет «Львовская политехника», 2003.-227с.
   
6. Кокурин Д.И. Инновационная деятельность: монография/Д.И. Кокурин. – М.: Экономика, 2001.-415с.
   
7. Илляшенко С.М. Управление инновационным развитием: проблемы, концепции, методы: науч.пособ./С.М. Илляшенко. – Суммы: ВТД «Университетская книга», 2003-581с.
   

Власов Максим Олександрович

Національний Технічний Університет України “Київський Політехнічний Інститут”, м. Київ

keon@ukr.net


ІННОВАЦІЙНО - ІНВЕСТИЦІЙНА МОДЕЛЬ РОЗВИТКУ АГРАРНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА


На думку автора найголовнішою причиною кризового стану агропромислового комплексу України - це є недосконала та малоефективна система менеджменту на всіх її рівнях прояву. Дедалі більше кількість дослідників, науковців та практиків погоджується з тим, що здійснення реформи, а саме управління - це є найголовнішим та найприорітетнішою вимогою з усіх її пунктів, які створюються на сучасному стані розвитку ринкової економіки. Однією з таких вимог - є необхідність у створенні новітніх підходів до стратегії керівництва інноваційною діяльністю в АПК, бо саме за рахунок інноваційних перетворень регіональні АПК можуть мати конкурентні переваги на світових агропродовольчих ринках (САР).

Стосовно пошуку шляхів до керівництва інноваційною діяльністю в АПК регіону - повинні першочергово бути пов'язані з створенням інноваційної стратегії АПК і створенням так званого ресурсного блоку інвестиційно-інноваційного розвитку. Інноваційні стратегії повинні бути відображені в програмі інноваційного розвитку АПК регіону, яка - є частиною Програми довгострокового розвитку регіонального АПК. [1]

Актуальним завданням на думку автора - є створення механізмів управління інвестиційно-інноваційною діяльністю на рівні регіонального АПК - є спрямування процесу розробки системи підтримки інноваційної діяльності, складовими якої є об'єкти інфраструктури підтримки інноваційної діяльності в регіоні. В інноваційній інфраструктурі не виключено також утворення науково-технічних альянсів, консорціумів, спільних інноваційних підприємств, кластерних структур, бізнес-інкубаторів, агропромислових наукових парків .

Для впровадження визначених напрямків потрібно забезпечити передумови впровадження ефективних механізмів управління інноваційною діяльністю на рівні регіонального АПК; проведення інформаційних компаній щодо інноваційних моделей розвитку АПК; максимально можливе залучення іноземних та вітчизняних інвестицій в інновації; впровадження курсу інноваційного менеджменту в навчальний процес підготовки фахівців-аграріїв; здійснення матеріально-технічної, організаційно-методичної та фінансової підтримки інноваційних процесів у АПК; запровадження системи моніторингу інноваційних процесів в АПК. [2]

Використана література

1. 
   Краснокутська Н.В. Інноваційний менеджмент.- К.: КНЕУ.2003.- С.170-172.
   
2. Мороз С.М. Фінансові аспекти розвитку інфраструктури агробізнесу // Вісник Сумського державного аграрного університету. -1998. - №2. - С. 226 - 231.
   

Горячко Анна Миколаївна

Національний технічний університет України «КПІ», м.Київ

gorya4ko.anuta @yandex.ua


ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ


На сучасному етапі, в умовах економічної кризи головним завданням для великих промислових підприємств та представників середнього і малого бізнесу є скорочення витрат, що досягається здебільшого за рахунок постійного трансферту знань у виробництво, тобто розвитку національної інноваційної системи.

Підсумковим результатом розвитку науки та високотехнологічних галузей у XX столітті стало формування в економіках провідних країн світу нового механізму саморозвитку - національних інноваційних систем, у рамках яких зароджуються і реалізуються інновації.

Ефективність державної політики саме у сфері управління інноваційними процесами визначає конкурентоспроможність національної економіки. У розвинутих країнах до 90% приросту валового внутрішнього продукту забезпечуються за рахунок виробництва та експорту наукоємної продукції, частка України на ринку високотехнологічної продукції, який оцінюється у 2,5-3 трлн доларів США, становить приблизно 0,05-0,1 % [2]. При цьому, на відміну від розвинутих країн, в яких роль держави в даному процесі значно вагоміша, ніж при регулюванні звичайної економічної діяльності, в Україні спостерігається зниження обсягів централізованих капітальних вкладень і недостатність обсягів фінансування, фізичне та моральне старіння науково-дослідної бази та суттєве погіршення матеріального забезпечення науки.

У цьому зв'язку важливими завданнями є ідентифікація основних бар'єрів переходу економіки на інноваційну модель та окреслення шляхів їх подолання.

Аналіз стану розвитку інноваційної діяльності в Україні дає змогу визначити, що сьогодні понад 90% продукції, яка виробляється в Україні, не має відповідного науково-технічного забезпечення. Як наслідок, вітчизняна продукція стає все менш конкурентоспроможною, а в експорті зростає частка мінеральної сировини і продукції, отриманої після її первинної переробки. Проголошений керівництвом України курс на переведення національної економіки на інноваційний шлях розвитку з самого початку реалізації потерпає від серйозних труднощів пов'язаних з фінансуванням цього процесу. Таке реформування потребує значних капіталовкладень, проте а ні держава, а ні вітчизняні підприємці їх не мають.

Очевидно, що переорієнтувати бізнес на інновації неможливо без серйозних капіталовкладень та особливих умов для них. Говорячи про кошти, слід виділяти приватний капітал (прямі інвестиції) та кредитні лінії (гранти, позики та позички). Приватний капітал переживає наразі серйозні проблеми – жорстка конкурентна боротьба поряд із знеціненням грошей, як таких – виклик для грошового капіталу. Очевидність цього полягає у тому, що підхід отримання пасивних доходів з акцій чи банківських вкладів не виправдав себе. «Кошти повинні постійно працювати в економіці» - цей заклик як ніколи почали розуміти венчурні фонди, готові вкласти кошти у нові, ризиковані але і надприбуткові проекти, тобто, інноваційні. Таким чином, гроші насправді є, але їх немає на звичайні інвестиційні проекти. Криза поглинає такий бізнес сьогодні, адже інвестори та кредитори перш ніж вкласти гроші прораховують ймовірність неповернення вкладеного.Інвестори та кредитори готові працювати в Україні, але їм потрібні принципово нові рішення. Саме вони стануть гарантією успішного бізнесу в майбутньому, а для цього в першу чергу потрібно створити найбільш сприятливі умови для розвитку інновацій та інноваційної діяльності.

Оскільки в Україні основним джерелом фінансування інноваційного розвитку є державний бюджет, ключовою залишається роль уряду. Влада повинна стати каталізатором активізації процесу інноваційних розробок та їхньої реалізації в реальному секторі економіки. Вона повинна діяти в двох основних напрямах: по-перше, надавати достатній обсяг коштів із державного бюджету та, по-друге, створити ефективну систему податкових пільг. В Україні податкове законодавство передбачає низку особливостей для інноваційної діяльності. Це інвестиційний податковий кредит, з достатньо розпливчатими формулюваннями щодо його повернення, виключення з валового доходу для спеціалізованих підприємств сум, що надаються на інноваційну діяльність, та 20-відсоткова норма прискореної амортизації основних фондів для технологічних парків. На жаль, для України перший напрямок розтанув у 2009 році, коли економічна криза досягла свого піку, а про ефективність другого нічого не відомо напевне. Ще одним заходом для створення реальних умов переходу економіки України на інноваційну модель розвитку є створення державою механізмів покриття інноваційних ризиків. З цією метою на державному рівні необхідно розробити такі заходи:

- створити умови для капіталізації інтелектуальної власності;

- створити систему стимулів, яка спонукала б, вітчизняних і зарубіжних інвесторів, сприяла б залученню банків, а також великих підприємств до інвестування, сприяла б розвитку венчурних (ризикованих) інноваційних фірм і проектів;

- розробити чітку систему надання державних гарантій кредитуванню перспективних інноваційних проектів [3].

На думку українських вчених оптимальним варіантом розвитку інноваційної складової в економіці країни буде створення нових господарсько-територіальних утворень, а саме технопарків, бізнес-інкубаторів, регіональних інноваційних фондів, венчурних фірм, які сприятимуть залученню приватного бізнесу до фінансування науково-дослідних розробок і процесу впровадження нових технологій у виробництво. Якщо національні технопарки зазвичай орієнтовані на створення нових галузей, які повинні сприяти забезпеченню майбутньої конкурентоспроможності національної економіки, то регіональні технопарки створюються з метою визначення, розкриття і розвитку інноваційного потенціалу, інноваційної здатності регіону, забезпечення потреби економіки регіону в інноваційних продуктах. А регіони, як відомо, з їхніми науково-технологічними, фінансово-економічними, виробничими та соціальними можливостями у свою чергу відіграють особливо важливу роль у процесі переходу економіки на інноваційний шлях розвитку. Формування регіональної інноваційної політики, яка була б здатна забезпечити реалізацію зазначених вище завдань, має базуватися на таких основних принципах як системний підхід до формування регіональної інноваційної політики; створення регіональної інноваційної інфраструктури, що враховує специфіку територій, з наступною інтеграцією в єдину систему; узгодженість середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності регіонального та загальнодержавного рівнів; та концентрація ресурсів на пріоритетних напрямах з чітким визначенням джерел фінансування.

Систематизуємо основні проблеми, що стримують розвиток інноваційних процесів в Україні:

- відсутність науково-методологічної бази формування інноваційної системи;

- відсутність системності у здійснюваних державою заходах щодо реалізації інноваційного потенціалу національної економіки;

- державне управління інноваційною діяльністю здійснюється без чітко сформульованої стратегії науково-технологічного та інноваційного розвитку, інтегралу її реалізації, послідовної на виваженої зовнішньої та внутрішньої економічної політики;

- відсутність дієвої системи пріоритетів розвитку науково-технологічної сфери;

- неготовність апарату державного управління до предметної діяльності, спрямованої на інноваційний розвиток економіки;

- недостатність фінансових ресурсів для забезпечення наукових досліджень та впровадження інноваційних розробок;

- в Україні не завершились процеси перерозподілу власності;

- недовершеність нормативно-правової системи регулювання і стимулювання інноваційної діяльності;

- повільне формування в Україні сучасного і масштабного ринку інноваційної продукції;

- наявність надмірного фіскального тиску, неефективність інституційної структури економіки, що обертається втратами інших секторів економіки.

Продукція високотехнологічних галузей не знаходить збуту в інших галузях через великий технологічний відрив і відсутність мотивації до її використання,що суттєво знижує синергетичний ефект інновацій, відтак, ефективність таких "точок зростання" нівелюється в суспільному масштабі.

Таким чином, можна зробити висновок, що для України головне зараз проводити чітко виважену, грамотну державну політику у сфері інновацій.


Список використаної літератури:

1. Стан, перспективи розвитку інноваційних процесів в Україні та можливості їх впливу на формування ВВП Канафоцька Г.І./2007 рік.

2. Проблеми розвитку інноваційної діяльності в Україні Нежиборець В.С./2009 рік Інтелектуальна власність в наукових виданнях.

3. Стратегія інноваційного розвитку економіки України Білецький В.С./ 2008рік Схід.


Іщенко Ірина Олександрівна

Міжрегіональна академія управління персоналом м.Київ