Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збуватися свого закутка

Вид материала

Подобный материал:

1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 38

Сави Бут... Ольга

померла

19(6) грудня

хоронили Бут... Олю

Миколи

20(7) грудня сніжок

маленький потрусив

тихий день

21(8) грудня сніг

йшов вдень а під

вечір почав розтавати

24(11) грудня

Бондарша Ліда

померла в чотири

години ранку тепло

сніг туман

25(12) грудня дощ

хоронили Ліду

Онуфрієвну Цибулю

Бондаршу

25(13) грудня сніг

йшов

28(15) грудня ясно

до години четвертої

а потім захмарило

1967

4(22) січня проти четверга дощ уночі 5(23) січня ясно було до обіду 7(25) січня Різдво цілий день дощ 10(28) січня завірюха 11(29) січня ясно було 12(30) січня ясний день

77

нас обох приковувала, одного на лаві, та й другого в дверях з рукою на клямці, й нікуди ані жодного не відпускала; марилося обом, буцімто здумане вже й содіяне, аж я однією ступнув у хату, - може, тат, никуди не тра, - і сироватку принесено немов, і цей день нам упишеться, як живим. Та де в хоробачки, - як-то щось із незатуленої печі гугніло; тата знов заколисало у ватянім сні, холодна темрява з печі й мені указувала, чом це я ноги по обидва боки порога тримаю. Ще було б спасіння якесь, коли б тато всталися на трохи при пам'яті, то я б цю-го дорогу, таку коротшу, вповів би геть піснею: з сіней на горище й тамечки прорачкував би до відомої тільки мені дірки, бо навстоячки не так бійся, що об бантину черкнешся, а цеї павутини, яка шматтям позависала, - скільки тих доріг омислено, наперед угадано; кажеш собі: цюдою пройду, та й вже ж наче пройшов, - і так вік за віком; що ж то за сила така, що дає тобі розмисел, здогад, а дію то будь-яку одбирає. Ви ще й тепер регочете: а було б рибу тоді не оддавати, та пішов би в які партизани, в які упівці, та й оно яким героєм був би. Та де - я мав свою намислену дорогу дорешти викінчити, я тої сироватки мушу добути, перечекати усі підводи з мерцями, усі мотоцикли, ще й танки і нурки зобігти глибокою вуличкою, аби усій своїй рідні рибки наловити, а сироватки не випрохати, бо - молочар замиканий, бо дядька Грицька на суди потягли за «утєчку» сироватки, - вертаються підводи упорожні, та їдну виписують на Житомир дядька Грицька припровадити в суд, - чи ж ви не розносили ту рибку у фартусі по селу, а люди боялися двері одмикати, а я що не вловлю, то враз ви і прибігали, то чо ж ви на мене лихі такі, баб? Ви волоком грішників одтягуєте до їхніх домівок, а на моє всесвітнє сирітство зглянутися не хочете».

«Ти мені, Юрку, німцем якимсь удаєшся, - а я ці спогади змерт-вила; мені прощення оддаровувати, де який злодій, вбивця, де хто й подумає на злодійство, на прикрий гріх, й тому заготовляю прощення. Нема судів, ані злочинців, їдно свідки. То вишуковують недобитка, що дітям вуха просилював дротом та в криниці кидав, а тоді з грошима до Англії вивтікав, а його брата тапір гірш за злочинця виволікують на суди; а гиншого недобитка тримають тюрмами, звіринцями такими, щоб ходити й дивитися, як він їсть та впроти телевізора німакувато мерхне, - то чо ми маємо своїх злочинців одпозичати на показові суди, бо хтось прийде та поодбирає злочинців, котрі їм любіші, а нас гуртами на показові суди, а суди такі, що бійсь ворухнутися; так-так, сиди й не диш, як

78

крижа миш; світ хоче мати тебе за причи-нуватого, а ти й раденький, та й кутуляєш Створеним ротом; та вже такі суди, що й тями не складеш, чи той хтось злочинець і задля світу, і задля тебе, - такі , бач, злочинці, що це він ворог і світові, і тобі; то вставай і кажи, який то він ворог, і що не може буть ворогів, а коли й вистановляється на ворога, то це хіба причинуватий, хіба ампулу вшив, - кажи й ти, Женько, як то тобі добре живеться без неодшуканого та неоплаканого сина; та добре-добре, ой ще ж як добре, коли б ще брикету на пропал, то й геть добре. Ворогів тепер маємо позами-куваних, сиди й жди, доки знов за свідка покличуть; та не кличуть поїдь провідай сина, а кажуть ми самі привеземо, а ми ж самі поховаємо, а ти будь собі за свідка та не смій пискнути; ми впоночі в'їдемо, синові медалі поодаємо, ще й картуза, а ще й гроші, а ти лиш посвідчи. їдні злочинці позамикувані та на судах, а гинших невинуватих, а проте злочинців заховують і перед світом, і перед матір'ю - всеоднак замиканих. То ми собі їдного вберегли, бо не знати, в чім його злочинство, - бо як він усякій владі спротив чинив, бо як вовком вдирався і до винуватого й невинуватого, бо як типіро стіки партійних, що нема кому брешеш сказати, а ще більше таких, що не видко ані злочинства їхнього, ані злодійства, а злочинства все більш та більш, а злодійства на ввесь світ, і де того злодія шукати, як увесь світ злодій, то нам вільно мати такого злодія, а такого злочинця, щоб він утіхою був кожному, аби кожен собі міг показати: а диви-н, який злодій, аби ще й боятися його, аби думати, яка то влада іще настане, що він собі нове злодійство намислить, та кого іншого продасть, та потішиться, - але то ти такий

13(31) січня ясний

день теплий

14(1) січня сонце

трошки показувалося

і заховалося вітер

мороз і холодно

Новий рік

15(2) січня сонне

вияснилося о пів на

дванадцяту вітер сніг

вночі

16(3) січня

хурделиця і вітер

і сонце і похмуро

19(6) січня Хрещення

ясний день і теплий

20(7) січня зранку

туман

21(8) січня похмуро

вранці після обіду

сонце

22(9) січня ясний

і теплий аж сніг

розтавав

23(10) січня похмуре

і мороз після обіду

сонце і сніжок

пролітав

24(11) січня зранку

похмуро і тепло

годині о четвертій

сонце і мороз

холодно день

народження Вітусі

25(12) січня похмуро

і холодно вночі дощ

пройшов

26(13) січня після

обіду сонце

28(15) січня вітер

дужий

29(16) січня сонце

30(17) січня вітер

Карпівська Наташі

мати Марія Іванівна

померла

31(18) січня

хоронили Марію

Іванівну і Наташі

Карпівської мати

2(20) лютого

холодно

79

вбійник, Юрку, аж не даси назнатися прощенням та спокутою, ти не даєш пожити часину одним спокоєм, одним прожиттям; ти сто-рочуєш, що де з якого боку не є, а ще й незвідь одкіля - що буде; ти зміщаєш годину і вік, а люди потомлені од всевішності, - дивись-но, як Плахотнюк сікнувся зо скаженої радості - хлопці, та я вас стіко років чекав! - чи це ти в кіно зібрався показуватися та й так упугався німцем, - позапам'ятовував, які бункери, які криниці позакидувані оружжам, лахміттям, але ж то на тобі все таке новеньке, жди, ось Плахотнюк поведе аж до клубу партійних виказувати; а там партійні закликали бідних татар з далекого краю, що їхні родичі туто в могилках неопізнані,-та вгощення, та свято, а наймудріший партійний га-а, шо-о, то їм куфайки, то вони бі-і-ідні, а де ще гроші, - й решту ділити давай; ти нам знов сталагуниш село - аеродроми, танки, міліція довкружать, а на кого ж ти вкажеш, хто десь винуватий, а нема такого хутірця, щоб як твій тато показати на ліс, у світ десь, що таменьки винуваті, - бери за той край та й потягнемо, й хоч такий з тебе порятунок буде. Гляди: оно дядько Грицько виплентується з тинів, то не обійдеться тобі ста грамами. Твої хлопці тебе покидали, вони тіки мотоцикли побрали та й гайда радіацію міряти, а тебе, дурного, вбрали німцем та пустили на вакуацію села, а дядько Грицько з тебе стягне і за сироватку, і за свої тюрми, а ще й за те, що виказав його бабі, - тебе чорти попхали підгледіти, в кого він конфіскував чоботи для партизанів совєцьких, а я мусила за свідка з бабою плентати; увіходимо в хату, а Гриць на лежанці в нових чоботях, а баба була така древня, а з таким костуром, - стає в ногах Грицькових, і так питає: в кого то ти, Грицю, чоботи такі нові взяв, а хто це тобі, онуче, такі виписав, яка влада. Спитає дядько Грицько, де це ти такі чоботи доп'яв, а ти йому що? - моргнув би тому Плахотнюкові, які ви їднакі до жіночок, - а ще й той дере голову до провулка, а ще ж дозирає найменшої тіні в одвірках, куди йому не велено ступати, а не до шмиги йому мовчазне прощення - дай ґвалту йому, прокльонів, то він утішиться на цьому вдівстві; він своїх жінок у мовчанні передержує, монаськими тінями на той світ одпроваджує, та й біжить по гріхах давніх, щоб плачем та лютістю йому виповідали гріхи його - га-а, то ви мовчите, то я вам повідаю, котра з німцем у лімузинах селом роз'їжджала; так-так, ти дріб'язком неправдивим помстишся і тій, що збувалася свеї хати, бо чоловік іншій владі інженером служив, а тобі ніяково було в нього плуги рихтувати та в мазуті руки додоми приносити, - тобі легш було в Дубині

80

підсиджувати якого їздця, якого Івана чи Лейбу. то Іван за сокиру хапається, та й валиться долі вкривавлений, а Лейба хитріший, звертає житом та й на саме кишло втра-пляє - о, хло-о-опці, а я вас шука-а-аю! - то прощено тобі й од Івана, й од Лейби, прощено од усякої жінки, котру б ти хтів мать за монашку та катувати з найменшої лютості не знати до якого світу і влади якої; не був ти за такого свідка, де тра душу навиворіт виставляти, не знав ти такої влади, що жалобну хустку у пазусі мусиш притримувати, не зазнав ти порога такої церкви, де одправи самому справляти, а жалобу заховувати і носити повік у собі, не ступав такими полотнами страху, що душа понад світ уникала, а й не звідав дороги вигнання із найдрібнішими дітками та дороги вертання, бо хоч і нема вороття з пустелі в пустелю, але вертатися все є та є куди; та хоч халупчину зліпиш оддалік свеї і не свеї вже оселі, - дочікуйся права од якої там уже не є влади одкупити батьківське обійстя, бо ще-но їдна влада змине, а друга вже накладає право і на обійстя, й на душі, котрі вижили не з ласки абудь-якої влади: ті голоси й тіні тонуть в пустелі дорогою з пустелі в пустелю, де тобі жадного дива ніхто не явить, аби потривати тебе у вірі твого блукання, де не мати поводарів, а ступати лише ночами, а вдень ховатися в хащах та пробиватися до безпечної хати й допитуватися в хазяїв, чи не тра їм Щось полатати, пошити, - ладнай, Катре, в якому хліві, до яких ясел голівку з машинки - ото й усе, що могли подужати взяти з собою, - та дотербічуй її у торбині і в цю пустелю; в халупчині став на покуті, аби обшивати і злиднів, а ще жінок тих нових владарів, які и копійчини на стіл не покладуть на сирітство твоїх дітей, бо то ж ти мусиш, то ти

3(21) лютого вночі сніг і вдень 4(22) лютого завірюха хурделиця 5(23) лютого вранці туман тихо і сонце вияснилось годині о дванадцятій тепло 6(24) лютого з проясненням 8(26) лютого до обіду похмуро а після обіду вияснилось 9(27) лютого тихо і сніг йде 11(23) лютого сніг мете намети великі намело 12(30) лютого мете сніг

14(1) лютого сонце зранку і мороз 15(2) лютого після одинадцяти вияснилось вранці тепло було а вдень холодно Стрітення 16(3) лютого ясний день 17(4) лютого ясно вдень а вранці дужий мороз

18(5) лютого вранці мороз дужий а вранці ясно у Миколи отелилась корова теличка пів першої дня курка почала нестись

19(6) лютого ясно і тепло вдень вранці мороз

22(9) лютого похмуро і сніг іде 23(10) лютого похмуро сонце показалось трошки і сніг дув 24(11) лютого розтавало Люба Волошина померла

81

зобов'язана, бо вони жінки нових владарів, вони, може, десь слово яке вкладуть у вухо своїм чоловікам, а ті змилостивляться та дадуть тобі право на відкуп твоєї батьківщини, - але довіку мусиш обшивати жінок тих владарів, дяковати за надане право одкупу тобі ж належаного, з остраху ступати долівкою одкупленої батьківської хати, де кожні півметра проштрикано аж по той бік землі - чи нічого не закопано, де на горищі м'яко буцатимуть вузлики в павутинні з материним змертвілим насінням; бути тобі не прощеною і новою владою, ставати на порозі своєї і не своєї хати, мовчанням обороняти дароване тобі право, запинати вікна од нових владарів, бо їм треба рахунок вести на денну й нічну працю, бо їм тра на кожну твою копійку облігацію записати, бо їм пече, котрий клієнт несе до тебе, а не до держави, - бути тобі злочинницею у кожної влади, - і кожна влада виповнить свою злочинність тим, що накине тобі раз, і ще раз усього свого, що їй печінками пече, - їй тра ліку на всі свої печінки; та влада грюкає у ворота, дереться на хвіртку, шукаючи при землі якої защіпки, та вскаженіло й радісно приступає до вікон, аби й святої неділі будити удосвіта та загадувати на сінокоси, бо ти ще не всяк одробила за своє право на батьківщину, тобі довіку бути квартиранткою у своїй і не своїй оселі; тобі складати мовчазні прощення усім грішникам і злочинцям, бо їм церква затісна, бо їхнім гріхам не вміститися у домівці всевішній, - їм тра на цьому руйновиську, на цьому всьому нічийному, але ж мовби й твоєму знайти собі найостанніший притулок та найостанніше прощення; їм того мало, що обшиєш задармо, що позатуляєш діри на душах, їм тра ліку на діри й на душі, їм тра дознатися й твого блукання й вертання, бо вони нікуди не йшли і нізвідки не верталися; їм замало твого вигнання, їм дай ще утіхи на їхній гріх та цікавість; тобі ще звідати й незнання одкраденої утіхи, бо влада приходить, не відаючи страху стороннього осуду, - вутлі й причи-нуваті закрадаються городами та безовими кущами, простоюють ночі у звіданні твого вдівства, катуються незробленим кроком, хворобливим помислом про незаймане тіло - то готові вдертися й шматувати його, то з перестраху набуваються певності і готовності якоїсь потреби, - що вам, тітко, помогти, - ґолькне у горлі і неміч хоч їдного кроку до запнутих вікон, до цокотіння машинки, до намисленого тіла - як те коліно біліє із-під засуканого подолу, як та підошва натискує на дерев'яну плату, як та рука прокручує коліщатко, випоказуючи темнаву пахву, як та голова з затягненим у вузол на потилиці волоссям схиляється до голки, як той язик, як

82

ті губи наслинюють кінчик нитки, як ті

пучки накручують її у гострячок, як ціляють

у голчане вушко; як коліно знов зблисне,

рухаючись за киванням плати, - якої ж то

помочі їй потребується, з якою хитрістю ти

б укрався невидною примарою і ловив

щонайменший порух незайманого тіла, най-

тонший дух довіку нікому неналежаної плоті;

пройди з нею шлях блукання, порятуй най-

дрібнішу дитину, звідай ласки усякої влади, -

чи ж не за цим ти приходив, Юрку, а вертав

ся упорожні, бо влада й тебе надсилала о

дрібній помочі, а ти хтів бути помічником

поза владою, а ти думав якоїсь віри назна-

тися од прощених, спосеред влади і жертви -

ов, скіки було таких помагальників, я тобі

випишу, привезу, - та вже нема таких

помагальників, що б дали, що ти хочеш, не

чувати такої помочі, аби її хтось бажав; світ

до світу став боком, і не ймуть віри їдне

одному, а ти світами мандруєш, та в жод-

ному спиту не вдовольняєш, то затулиш дір

ку в одній душі, а вже тра вертаться, не добіг

ши й другої; ти собі звільна блукаєш, де зама

неться, а притулку не знайдеш ніде, - ще не

зазнавши страху і першого кроку, вже жа-

хаєшся, що то за другим вкоїться; такий з

тебе кавалер - на усенькі світи, ти з радості

хочеш оббігти усе, що де не є, - та тобі треба

десь в гиншому світі гулі справляти, бо ти

цьому всьому ради не даси, бо ти в цьому

світі такий святенний, що де кому тамечки

поспівати за першою твею думкою, бо тіки-

но першу думку твою вчують, то впізнають

у собі і решту, - е-е, нам такого не тра, ми

ще цеї радості не назналися, ми ще не всі

прощення пооббігали, бо ще й за другим

разом підемо, бо перш то була цікавість, а

далі то треба навиворіт душі спізнатися; ще

такого накликати, що давно ждали, а воно не

приходить, та й не прийде».

28(15) лютого хорошіли Любу зранку мороз вдень похмуро розтавало 2(17) березня ясний день

3(18) березня туман рано вдень сонце і хмарилось 5(20) березня похмуро трошки крапав дощ сніжок 6(21) березня зранку мороз вдень розтавало

8(23) березня вранці мороз похмуро вдень сонце трохи показалось розтавало і надвечір похмарило 9(24) березня похмурий Зайчик Лена родила вранці 10(25) березня похмуро розтавало 12(27) березня вранці туман маленький мороз похмуро 13(28) березня до обіду було похмуро після обіду сонце вияснилось вночі сніг ішов

14(1) березня похмуро 16(3) березня до обіду туман похмуро перед обідом 17(4) березня до обіду похмуро вранці туман перед обідом сонце до вечора

18(5) березня ясний день сніг розтає 20(7) березня похмуро 21(8) березня похмуро 22(9) березня похмуро після четвертої вияснилось

83

«Присій-бо, ваша правда, баб, - чий обід, а старцям клопіт; ще-но цих старців не збулися, а вже такі-і-і старці їдуть, в такі халати вбираються, такі лікарі. То їдному куфаєчка, як рідна матінка, а цим-го то вже покажи що інакше. Це, може, мій час настав, що я всю правду мушу перед світом казати, на такий суд, на таку кару себе вистановляти, - та й що ж ви думаєте я скажу! Але то перш тра було всі потаємні лази обстежити, з дір підземних на цей світ поглянути, таким мудрим, як чирив'як, стати. Вони мене зо страху привітають, а які то ти, Юрку, ще печери облазив, а нам не признався, бо ж першого разу я мав дозвіл, мене вчителі і влада тримали за мотузочок, а я з кілька метрів пробрався ходом, і свічка загасла, і дихати не стало чим; я другим разом укрався сам та ліхтариком освітив, де коні в ряд по троє могли пройти, де скелети людські попід стінами сидячи попритулялися, де кожухи і бунчуки порозвішувані, що вдар, то на порох порозлітаються; йдеш собі в протигазі - уже осьдо хід під костьол відкривається, тільки ляду посунь; виглянув у костьолі, а голуби вертолітами як шугануть попід стелі, аж порох віків застеляє шкло на моїх очах; але я вже спину не маю - мені далі дорога аж під Троянів видніє, - я собі яку хочу хоч шаблю або списа до тіла рихтую, то до котрої хоч молодиці приступлюся, ще й руки в боки. То то вам сміх - ви мене ганьбите, щс/> це я в поляцьке таке все убрався, таким паном вилажу з ходів; а ті пани наших селян заганяли ходи копати та й після вбивали, щоб ніхто не дізнався за ті ходи, - я здоймаю черепа та несу навпереваги, я таким ворогом уступаю у їхні доми на їхнє таке спізнання та й на страх; люди глину беруть у горбах та й черепи одкладають на купку, - наїдуть музейники забирати в свої музеї черепи і шаблі, але не мають вони черепів та шабель із-під самої землі, куди й кріт убоїться пролізти; а не хочте таких черепів до своїх музеїв, а не хочте такого героя в кіно й на вистави; я німцем уходжу в буфет, то мене б'ють колишні офіцери та голови сільради, а ще в поляцькому підступлюся до брами, то баби виходять з церкви і сміються, що знов пани наїхали і тра віру міняти. То баби зачинають ділитися на віру: а як тоді не мона було, а ми ходили, а типір усі такі віруючі, то вже нам мало місця і в церкві, - і я мушу обирати такий шлях і таку пору, що-но мені тіки знати, кудою й коли пройти; світ над-зиркує позад мною, гадаючи, що то я бавлюся, що то мені тра у театрі такому погратися, та й вгавлює, що аніяке знання то мені вже не потребується, бо як я почав здогадуватися, то де там який у хороби світ, який суд, які свідки. Світ тобі пробачає, що вгодно, - кричи,

84

нагадуй, проси о помочі; а-но впинися по- серед ґвалту й нарахуй йому хоч який здо-

гад то вже він німіє, ноги ламає на храпі, - ти такий хитрий, такої свободи набувся, що вже тобі й не скажи. О-о, тоді ж я вертаю до хоч якого місця, якої думки, та й у якому захочу вдіжжі. Мені що коли де насниться, то вийду у світ і вже бачу такісіньке, як і снилося, - бо я перш мав страх, а не здогадувався, таке надо мною схиляється, що ні жінка, і ні чоловік, я кидався зо сну і так ніч перебуду в блуканнях, воно мені тяму заступало та накивувало, що все мона, нічого не бійся, вже розгортало мене, як із сповитку, та й затоплювало такою масою, таким духом; аж коли дивишся, то це лялька із головою під хмари, і це тобі велено ЇЇ мати за жінку, а знаєш, який то гріх, а щось нашіптує, каже, що мона, то не такий ще гріх, і вже тако ступаєш якимись дихтяними хатками, дверима, у кутку в смітті яєчка побачиш, й аж дивом дивуєшся: а де шосте; та й так гріх за гріхом долаєш, і все тобі нашепти, тако наче гурт невидний підспівує, й ще далі йди, й то ще не гріх, і за цим разом мона, а вже не знати, як обзирнутися на той перший гріх, і нема впину, і ранок не порятує; ви-и-итрі-щився, аж це піч перед тобою, ну то й знаєш, що піч, бо на ранок наснилася піч, - і це такий був мені порятунок; я беруся руками за припічок - ми з татом перемурували, але так, що наче яка й була, - то чого ж: піч. А Що мене рятувало, не скажу ввік, - жінки позакутувані тако одна за одною присторо-няються, що й не обізвися, не руш, але тако припрошають одтулити найбільшу таємницю, тіки щоб уже ж був тут, взнав, і нікому нізащо ніколи; одтуляють одежі і чорним на мене дивиться ще чорніше - такою гумою обкутано од живота до стегон, і ноги й груди

23(10) березня

зранку похмуро а

перед обідом сонячно

тепло

24(11) березня сонце

і сушить Зіни день

народження

26(13) березня ясний

день другий тиждень

минув поста

27(14) березня сніг

пролітав

28(15) березня сніг

вночі випав а вдень

Blog

Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збува­тися свого закутка

Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збуватися свого закутка