Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збува­тися свого закутка

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Історія України" на тему, 252.31kb.
• Хай пісня лине в синь небес крилато, у мирне небо хай зліта салют! День Перемоги, 17.86kb.
• Жителька с. Куйбишево Тяжкий тоді був час. Мені виповнилося 12 років, а жили ми в Любимівці, 639.44kb.
• Сказка Жили-были две розы. Как жили? Вот так и жили. Родились они на одном из кустов, 20.38kb.
• Хай у віках живе крилате, Благословенне слово – Мати, 54.38kb.
• Библиографический указатель новых поступлений книги, Брошюры, Брайлевские издания,, 336.52kb.
• Масонство на Україні менш усього можна назвати українським, менш усього бо воно відбивало, 240.58kb.
• Удивительные цены, эксклюзивный сервис, сказочные предложения!, 44.66kb.
• В. А. Гоголь-Яновский, отец писателя, 1697.62kb.
• Рекомендації щодо виховної роботи зі студентами, 200.62kb.

60

благаєш явитися в сні й понад сном, а воно як проступить, як явиться, та тебе всього як забере, й ото буде те, що ми всі так ждали, по чого ми так примовляли, а воно не йшло та й не йшло, доки вішні його такою марлею застували; і то мені треба знати, чи я боюся, чи ні, як я зостануся сам і що вже там буде, як мені йти без наглядання і товариства; і то ще - не смерть, хай нікому і в думці не стане; то ще таке буде, що буцім ти думаєш, що ти один і тако більш ніде анікого, і скільки тамечки тобі не йти і не зазнавати, а виб­редеш на таке горбисько і вгледиш рай такий, що наче ж ти його знав і десь відти почав своє подорожування, і з гиншого боку, не од раю угледженого, а з-за камінців таких, з такої пустки на взір твій вибредатимуть такими сімнями; купами, аж родами усі, в такому вбранні, сорочках таких довгих, як це вони буцім з ліжок дерев'яних поуставали і захтіли всі разом рушати, і от десь то тра буде так поставати, тобі і тим усім, і поба­чити одне одних, - і що ж ти мусиш сказа­ти, яке твоє перше слово з перестраху чи всезнання, і як це воно усе має бути, щоб не було поговору, ні слави на зустрічання, - це я собі перше таке надумав, а далі то ще це кіно мені ну не розкрутилося; я ще собі хитрувато придержуюся то тут, то тамечки, бо поквапишся, то знов якісь войни, якесь щось, і от не дадуть, переймуть на моєму замисленні, і шукай тоді знов».

Виволікують тебе в цей світ, аби й мов­чанням передержати душу, скіки їм там кому треба, - вже й Богиньчина тінь кіля кладо-виська вникає, а хоч пів душі то вони щоко-жен тут зоставляють; не знав ти, скажи, скілько душ поуписувано до ваших тих книг, Щоб удержати владу для себе й о собі, - якими ж світами вертати їм до оцих-о хат-

18(5) Хрипка Омелька хоронили 27(14) серпня дощ ввечері пішов 28(15) серпня вранці дощ йшов і о четвертій Пречиста 29(16) серпня Аврамова Марися весілля у Миколи Варки Маляренкової хмарно і дощ ввечері 30(17) серпня проводжали в Армію Семенюка Володю Номеровського Андрія вдень дощ Івана

31(18) серпня проводжали в Армію Щербаченка Петра дощ йшов до другої потім вияснилось 12(30) вересня Софі убився з мотоцикла 15(2) вересня померла Килина Веселовська 16(3) вересня хоронили Килину Веселовську 26(13) вересня було весілля в Валі Бондар... 27(14) вересня Воздвиження 5(22) жовтня Цегельна Маша померла в одинадцять дня

6(23) жовтня хоронили Цегельну 12(29) жовтня поїхали студенти 14(1) жовтня Покрова

19(6) жовтня Семен Маляренко помер 21(8) жовтня хоронили Семена

Маляренка61

ниськ та ставити свої закарлюки за пенсії чи там що, - мертві живіші од цих живих; їм тра мертвого, бо живе в очі дивиться і хоч мовчкома а допевнюється якої потребизни; їм тра таких мерців, щоб були царями без царства, щоб жили в хатах безо стін, щоб тако попід стріху в'їжджати і входити; вони таких хрестів наставляють, що буцімто там могила, але нема, і настановлять такого чоловіка, щоб він стеріг ті хрести, але не могили, а ці бідні мерці вертаються до своїх могил та й питають, чи є там місце лягти, а він мусить від­повідати, що нема, йдіть далі, а ці хитрі пообциркльовують призьби вугльом зі спалених хрестів, щоб до їхніх хатів ніяка чума не вступила, і того чоловіка наймають щоб казав мерцям, що тут їхніх могил нема, - то так вони обдурюють мерців зодвічі: мають пенсії з них, і душі в реєстрах, і вугля з хрестів із їхніх могил, та ще й не дають їм дороги назад у могили, - то мерці робляться хитріші од живих, вони того сторожа піддобрюють, кажуть йому, що він матиме найгарнішу могилу спосередь отих, що вони мали; що найдобріший мерлець поступиться для нього свею могилою, а піде до сусіда, а цей ляже в його могилу; то так його піддобрахають, аж він уже гукає і до живого, як хто питатиметься, чи є місце, - многі, многі є, одгукує, йдіть і ви; то ті його настановлювачі, які йому платять за сторожування, женуться за ним, щоб убити й гроші одібрати. Богиньці то знати, як ті душі допомляються мертвого тіла, як допитуються, а де ж їм бути, то хрест одказує, щоб не плакали, що з ним будуть; а Салимян для тих душ такі оселі повибудовував - чи то в небі, чи на землі, що кругом море та й море, і є їм там що їсти і пити, але їжі й питва не вбуває, бо вони живляться парою од їжі й питва, і всякого до своїх осель приймають, і добре їм там, але як хто хоче назад вернутися, то не пускають, щоб не розказував, як там; гудуть собі там, як бджоли, - а ці понаучувалися й мерців викликати, а душам типір невпокій, вони, як котрі в раю, то просять Салимяна тих, котрі хрести палили, одсилати до пекла і харчувати їх золою; то пекло і рай були собі самі собі кожде по собі, а це вже війна така несказанна - гірш од земної; такі сторожі при кождому, і як же ти його вмовиш - чи йому сторожування сповняти, чи кого іншого слухати і з грошима тікати од убієнія. Ти мені цю пенсію муляєш, а я ЇЇ ні од кого не хочу мати, бо я ні на кого не працювала й ні од кого не заробила; світ паперами позатикуваний, шукають, кому б уткнути ці грошані скрутні, - а де ж то ту закарлюку поставити, чи на листочку зеленому, чи на хмарі в небі; чи мертве живого перепрошує, чи живе мертвого, - оно Богинька тобі

62

вповість, де їй за свідка бувати - попри яких перепрошень, яких допевнянь; за кож­ним щось ходить, біжить, теліпає, а оглянься одігнати, то буде тобі на оті всі твої віки чи сторіччя - ступнеш на крок, і воно за тобою, одкишкаєш, аж надбіжиш кружка, - і воно одступить настільки; чи то вже душа вступи­лася тіла та нишпорить назирці, що й з тілом укупі боїться, хоч там під пахвою, але й геть десь тако повандрувати ще більший їй страх; вона того пса гнатиме аж поцюди, і це чи їй те кишкання вклопіт, чи так знов потреба вертатися та доказувати що кому в спомин, - то ти їй з пенсії тої осьо вділи, а те собі зо­став, як ти маєш таку роботу, - де-якого рубля втицьнеш шоферові, та й вже скоріш буде. Вона кіля кладовиська по пеньках розкладує або того мішечка, або піджачка, то

це їй такі познаки на вертання

туто з оцим-го всим ради не знаєш дати, то ще горбатеньку стрінь, - ото сторожівство має; страху такого нагонить тобі це гоко. - Щоб тебе грім убив у путі і в дорозі, і в гли­бокій долині, і в чужій україні! Щоб тебе не бачила і не чула, щоб не тільки ти до мене не прийшла, а щоб і ім'я твоє не дійшло! - Таке гочиськові тому невпокій, зо дна темно-щів поводирем пристає, що вступися цій підводі, і глинище кропив'яне раєм здається; змете й горбатенької слід за підводою, аж не так діставатимуть проклинання навпослідку. - Щоб тебе руда глина вбила та лиха година та несвіцький сором! Подерже тебе Бог на світі, як пісок на вилах! - Біжу на ваш куток, Женько. В цій-го криничці вода вглиб землі пішла. Нема доступу. Дожилися, що-но картоплю торішню дають їсти право. Питаюся баби Марти, чи вона це молоко п'є. А що ж, кіт п'є, то мені хіба не мона. От ще ж. Питайтеся в горбатенької, що вона в

24(11) жовтня номер

Лаврентій Кріпак

протії неділі вночі

25(12) жовтня

Лаврентія Кріпака

хоронили

31(18) жовтня дощ

вночі

1(19) листопада

вранці дощ

4(22) листопада

Казанська вранці

туман а після обіду

сонячно

7(25) листопада Алки

Чорної весілля

і Петра Субор...

10(28) листопада

почала ходити на

кукурудзу

14(1) листопада дощ

15(2) листопада

міцний мороз

19(6) листопада вночі;

сніг перший вранці

і вдень дощ

21(8) листопада

свято Михайла

Дмитра

22(9) листопада

зранку туман а вдень

сонячно тепло

24(11) листопада

я впала з ліжка вночі

і щось тріснуло в хаті

25(12) листопада

хурделиця була

26(13) листопада

вітер дужий вночі

зламав акацію

27(14) листопада

лежав сніг такий

Заговки

28(15) листопада

вночі дощ сніг розтав

2(19) грудня дощ

цілий день

3(20) грудня дощ

цілий день

5(22) грудня

похмуро

63

наїдок має. За таким хадзяйством - ого! Думаєте, воно їй усе в поїд? Така пиндиста, що перед церквою не вклониться, а ві-і-іруюча. Синочкові ця-го вода смакувала; таке паленить його. Ай-бо, така суша настала, як-то перед голодом колись; павутинням кущі геть пообсновувало. А вороння скільки в степах позалітало. Догоджання, глядіть, не мине, - та побігла замочка прищіплювати. Якась кара Господня над цим селом; занесло нас, куди й глас людський не доходить, - на оборот світа! Думала горою перейти, де хатів менше; е-ге, втечеш од цього ревища. Не село, а бригада переїжджа. Вступилася аж під глинище, буцім перекутатися хотіла. Яка це пора, що вже діти зі шкоди дрипцюють. Але в цьому рову так сухо було й тепло од глиняної стіни, що не бажала вгору глянути, де те сонце. Ще вчора під ніч начухрала собі в цьому місці відерце глини, щоб ямки не робити, як оно інші, бо лаються, коли тут брати. Перла це кам'яне відро й боялася озирнутися. А що ж, як ти злодій. Ще мати навчала - як ідеш, то йди, а сидиш, то сиди, але не озирайся. Але то всяка нечиста сила за людиною полювала, а тепер вже й сам не знаєш, чого боятися. То вони знали: нечиста сила. А це взирайся не взирайся, вже страх уступив у душу, і що тобі де поможе. Речі довкола питаються, що з нею, та й притуляйся лобом до цеї сухої стіни. Як сили було подивитися трохи вище стіною, то вона бачить, що вже дереться, мов дурнувата, до верхніх кущів, а внизу татари якісь чи німці. Чого не було раніше, то на старість придбала, радуйся, - страх був не той, як боїшся, що хтось за дверима під­стерігає, й вступи-но у темні сінці, то душитиме довго, попускаючи трохи, й знов. Такої смерті найбільше боятися треба, але це новий страх був страхом не однієї людської душі. Ну то за дня й весело бачити, що вже тебе ніяка хороба вгорі не дістане; ті вороги патичками длубають стіну, а такої дороги то не знають, як це їй відома. Ото вибрала собі шлях, сказися ти де, - що ступінь зробиш, то нове щось придумається; бачиш же, що осине гніздечко вище трохи голови, але чогось думка не навертається до всього цього - ну от гніздечко та й вже, та й мав би з утіхою думати про дрібніше од людського у цій норі життя, а встає кілочком слово - кулумака, та й стій, дивися. Лю-уди, скільки ця голова годна витримати, діда Віктора Надійці якісь лоханки ввижаються. Може, це нам якесь нове життя наготоване, де все не таке, як осьдо зараз, і мусиш заучувати нову мову, звичаї там якісь. Поприходять раз, буде мовлено вже тією іншою мовою щось, а ти як солдат гукнеш, і вйо. А котрого слова не виробиш, то ще тобі воля до якогось часу

64

пожити у цьому світі. Та було б смішно думати, що кликатимуть потойбіч, - воно ж десь туто, може, й з хати свеї не доведеться зриватися. Назви, ну да ж, поміняються, хоч за декотрими то й сумно буде, там «хата», «перелаз», «серп» хоча б, - готуйся, бабо, до переселення. Глянь тако углиб цеї вулички, рову, сказати б, - бідою от чути. Страх позаду тебе все життя наступав, а попереду біда дожидається. Страх у душу вступив, трусить тобою, коли захоче, а біда все комизиться, так на потім одступає. Бач, що було, то це не така біда, от що далі жде тебе, знай. Од цих то тобі вдалося втекти, сидиш на горбку й регочеш, але горе якесь з горба попустить й сама до воріженьків проситися будеш, - ото біда. Ні люди втіхою не ста­нуть, ну й сама собі каторгою будеш, а до ворога дорога й вільна, та завізна. Все той сон, який не забуває навідуватися, коли рятуєшся од якогось жаху, тих німців на мотоциклах, а біжком не виходить, але й тебе не наздоженуть, і прокинутися не можна, цим жахом скувало, просиш смерті краще. Вдосвіта пожаліє страх, дитиною в сповитку залишить, наказавши довго нічого не ду­мати, й тиняєшся сновидою по хаті, боїшся до людей вийти, бо ж «мрець» скажуть. Сни життя ні колишнього, ні теперішнього не являють, а дух тілько уселюдського життя. Вона ж знала, що іншим бабам такого не сниться, ну й за свої сни не признавалася. Як її приречено на такі муки, як на ній, може, Це людське замкнеться, як вона «остання», то Що ж. Гукнула б до тих дітей, чого вони ніяк не рушають, чи баби цеї дожидаються, щоб слово сказала. Скільки не бачила, а очі в Дітей ніколи іншими не бували, - з старечим сумом одвіку. Чи то це народ такий зіста­рений, хороба його маму знає. її страх у

6(23) грудня

о дванадцятій

вияснилось

7(24) грудня свято

Катерини вияснилося;

з години дня

9(26) грудня

прийшли дівчата

на квартиру

13(30) грудня Андрія

14(1) грудня мороз

маленький і хмарно

ввечері сонце

15(2) грудня мороз

і ясно з колгоспу…

пол...

26(13) грудня

похмуро після

дванадцятої

вияснилось

1966

2. січня ракова шийка
   
3. зацвіла зранку мороз
   
4. сонце і тепло
   
5. січня ракова шийка
   
6. сніг розтав
   
7. січня хмарно
   
8. ввечері дощ
   
9. січня дощ
   
10. січня дощ ввечері
    
11. січня Різдво в обід
    
12. вияснилось
    

і сніжок був

8. січня пролітав сніг
   
9. січня похмуро
   
10. і сніг йшов
    
11. 13(31) січня туман
    
12. 14(1) січня дощ
    
13. Новий рік
    

16(3) січня мороз о першій дня сонце вияснилося і скоро похмарило 19(6) січня дощ 20(7) січня Мотька Шомчиха о сьомій вечора вмерла 22(9) січня хоронили Мотьку після другої вияснилось

65

немовля перекидає, а цим аби хоч трохи пожити. Ведуть її в якусь не ту вуличку, що пі треба, чиї це такі обоє, що й не скажеш, хлоп­чики чи дівчатка. Покидають біля якогось перелазу, і вже ж їх не видко. Що за лиха година: знов вона біля свеї хати, от тільки на горбі такому, що город у долину лягає, і там раєм таким стає. Чека­но, чого це Прокопчука Гандрея Сергій вибачався, - сідайте в цю хату, бабо; а вона хіба свеї не має, що мусить чужі стіни зогрівати. Там десь татова бібліотека закопана, та й мусить глядіти. А що ж. Як цим стане відомо, то вони бабу бігом на висілки, та й рити да­вай. Е-ге, не діждете. Вам розуму всеїднак не доточиться, що не давай. Перебабрають тільки. Хай краще в землі, як тут по листочках розтягуватимуть, ще й з допитом до тебе - а бач, бач. А ти думав що. Одної чутки досить, щоб ворога собі придбати. Горбатенька оно як подивилася, ще й плювалася вслід. Та чи мені твоя хата треба, людино ти лиха. Помирає Окраїнчиха, та й двоє господарів на цю хату, старий і ця, що жила з ними. Горбатенька перейшла на бригаду, там якійсь калікуватій жінці їсти варить, а Окраїнець вивісив оголошення «продається хата». Горбата зірвала, ну й суд мав бути. Приїхали переміряти, оцінили в три тисячі, наполам їй і йому. Так і стоїть хата. Той край геть сів. Це хто вселися, зразу грубу перекидай. Так-так, осьо займе, й чорта викуриш, - ото заживе на дві хати. Сергіяка завіз брикету: бабунь, їдьмо подивитеся, де будете жити. Нащось вона здалася їм, стара баба. Ото світ вдурів: зійшовся на старих бабах і старих цих хатах, ладу не наведе ніяк. Пожди-но ти, а хіба то Сергій був, що Гандрея Прокопчука син, що Окраїнець їм дав хату наглядати. А не Степан Кенда, не той Бурлака, що гупає колесом об її перелаз, як спиняється мотоциклом. Тако руку у кирзовій рукавиці здойме та пальцем одділеним покивує: якісь позички їм в голові. А то ж так, сиджу на грошах, та й ще сидітиму. Засіла хату жидівську, та й докопайся, аж заким я жива. Заталагунив їх німець, і десь під Вертикиївкою покоцали, а хлопці з дівчатами закралися ровом, та й бачили, так пла-а-акали. Канарський казав «а хто типір Одарку гратиме, як Ханки нема». То я тепер хадзяйка в жидівській хаті, піч палю, толюю гребеня замощую, щоб дощ мені не всівався та коржів не валив зі стелі. А хто ж то мій ворог: чи ті, що глиниськом угрібаються та за п'яти хапають, а чи ті, хто зизо на хатнисько моє зазіхають, - їдним тра татової бібліотеки, другим грошей жидівських. Го-о, я тепер багата, така багата, що ой. Живу на дві хаті, а жадна не моя. То голова опікунів надсилає, та й мусиш підставляти дрюка з сіней, щоб не

66

влізли; вони мені на порозі ставлять слоїк молока, щоб воно біліло на увесь куток. У двері не вступлять, то в шибку шкребуться: бабо, вам тра в лікарню. А певне, вдуріла ба- ­ба, й собі впроти шибки згинається очима навиворіт, - вже тобі і підвода, і самоскид готові під ворітьми рушати. Міліція, саніта­ри, влада, - та скіки вас тамечки! Перевдяг­лася дідом чи яким чортом, з комори лазом, де за німця тримала поросятко, у льошок вигребеться, та й шукайте. Цим дітлашкам аж очі на потилиці - що це суне таке селом. Познаки їй такі впослід себе дають; то лис­точка калинового нахромляють на колюка, де низенько акацієве гіллячко, то камінчика на стовпчику вгледить, де які порозчинювані ворота, - жди, що танки погребуться навпе-реріз. От тобі й порятунок з цими шибе­никами, такими поводирями, - вступаєш у захисток найостаннішого прихистку: тинок, обплутаний малиновим гудинням, горіх та шовковиця прикликають ступити ще й далі, якось аж затуляють полушплені при землі стіни: то ще не хата, не та оселя. Розмикані двері приманюють сутінками порохнявими - чи то вже яка хороба піч та лежанку розгреб­ла; слід од ікони ще з сіней такий виднючий. Вкрадаєшся буцім на дух якийсь, сморід, - пурхнуло щось у вибиту шибку; і заживай після страху знанова спізнані стіни, мисника, скриню з посунутою лядою, ліжко з розплес­каними подертими куфайками, і приступай­ся до одволожілого закутня поза лежанкою, до цеї паручкої калюжки: вже хтось був. Начепить ще й цього замочка, і ціхо будь. Трохи світу цього давнішнього примкнеш, та й ступай у світ замиканий і незамиканий. Од кого ж ти що заховаєш, - комусь тра пройти дею хатою, десь таке щось мати, щоб душею покинутою проталагунити навпростець.

24(11) січня Ліда родила о першій дня 26(13) січня хмарно 27(14) січня дощ крапотів 29(16) січня похмуро пів на п'яту вияснилось сонце 30(17) січня вияснилось о першій дня 3(21) лютого ясний і мороз сильний 4(22) лютого сніг йшов цілий день 5(23) лютого мороз міцний сонячно 6(24) лютого хмарний і теплий і сонце годині о четвертій вияснилось у Марусі Сашка Татаренка було весілля 7(25) лютого ясний теплий сніг розтає 8(26) лютого ясно 10(28) лютого сніг йшов 12(30) лютого туман цілий день 13(31) лютого ясний день 15(2) лютого до дванадцятої було хмарно а після дванадцятої вияснилось а на вечір захмарило 16(3) лютого похмуро 17(4) лютого похмуро 18(5) лютого похмуро і тепло і дощ крапав 19(6) лютого похмуро і тепло і дощ крапав 20(7) лютого вияснилось і похмуро

67

Таке тирло десь мати, таке щось щоб нічиє, і не людське, і не Господ­нє, та й на тобі сторожівство на те нічиє. То це ти такий попасич чужих слідів, чужі прикмети позоставлювані примикаєш, - вер­тайся і раз, і вдруге, і втретє замочка цього посмикати: аніяк віри нема, що замикано. Другий такий тобі Січкар, що й од хати вер­тається замочка посмикати на майстерні; і сну тобі не буде, бо одне знаття: всеїднак незамикано. Та з якої дороги тобі вертання буде, - а не знати дороги, а сну не зазнати, аби схоплятися з переляку; світ оно який мудрий: то дітьми тебе заворожить, то мотоциклами та машинами памороки заб'є. Тако-о-ого світу, тако-о-ого всього, що ов. І не вийти з цього двору-райочку, та й назад уступу не буде: замикано. Цим-го дітям забавка водити десь бабою дурнуватою, та й покинути десь, а самі вдома! Гукнула б на півсвіта, та імено не згадає. Пождіть-но, пождіть, ще ви в баби попросите. Але чого це вона цього Степана злякалася, цього Кенду, чи це Бурлака був; тамо аж у вуличці глибокій гукав, щоб сідала, він вивезе аж до школи. Гі-і, та й знатиме, чиї це такі шкодливі водили її, а жадного знаку на вертання не лишили. Бабо, дайте рубля, то вивезу, - вивезе десь на оборот світа та й скине в яру. Так допомкуються тих грошей, ніяк собі віри не складуть; ці баби на ввесь світ багачки, мають собі на похорон, а більше не тра. Та ці гроші їм здоровецькіші, як усі світові гроші. Бо ці гроші видко на увесь світ, а ті поховані так, що й знаку не знати, - а вони на ці видкі гроші зазіхи мають, а вони в землі палюгами залізяними штрикають, і сниться їм дзенькіт об скрині обкуті. Предки скарбів надбали та й позакопували, - вони знаходять бляшанки з усякими планами, і бульдозери заганяють в землі прорви робити, - то цим треба на пляшку, а комусь то геть всенькі гроші. Цей возьме, то хоч до яру одтарабанить на вічний спочинок, а тим смерті твеї не треба, їм треба потроху забрати та й бачити, який ти жебрак, - вони ще хочуть мати мудрість із твого жебрацтва. Вони такий клопіт мають: ті приходять новий лад встановляти, а тим часом по замуляних рівчаках, що колись аж такими морями були, такі кораблі плавали, скарби вишуковують та й ладу не наведуть, і скарбів не познаходять. Ще один розум каже, я мудріший, я буду правив, та й посліднє оддай задля права хоч причинуватим добути якогось віка. А цих мудрих уже й не вистар­чає на тебе їдну, вони вже не годні за твею душею впольовувати. Та й так хіба не буде - й мудрість чиясь комусь одригнеться, вжах­неться хтось наслідків мудрості своєї, бо й тобі туто жити, а де ж ти дінешся, у якій кам'яниці сховаєшся, будь і ти божевільний.

68

Позоставляють грунти, де раніш панували, та і вйо на нові землі, коли ж глядь: а нема нових землів; уже ті, кого ви мудрості свеї навчали, мудріші од вас, їм не тра заживати осель, їм увесь світ оселя, позбулися й смаку до їжі> то чим ти їх теперички приманиш; ходжу осьо й наспівую, такі-і-і пісні прискла-довуються, кругом воля та пустка; діти ро­зуму як старі набувають, а старому дай погра­тися чи листочком або камінчиком, гу-х-а. Прошу в Марти кота, а вона мені якусь вде-жу, якісь шклянки, а мені тра кота, щоб водити на мотузочку. Кіт як гавкне, то на півсвіта чувати, - де який мотоцикл, яка влада, він тако настовбу-урчиться. Заведеш собі козу, з рота свого годуватимеш, щоб та отрута до молока не спливала, та й буде котикові-муркотикові на щодень. Була собі вільна дорога на хутір - чи ворогові, а чи так кому, а це й того хутора їдна тільки хата, і спробуй вдерися, - такі брили понаго-рюють, що драбиною не перелізеш; то знала таку стежину кладовиськом, ще якось туди сторожівство це не занадилося. Де якого рушника відрихтуєш, навгинці та скрадан­ням яку бур'янину зосмикнеш на забутих горбках, та й тобі наче вільніша дорога. Але на здумай признатися, як тобі серед мертвих вільно ходити, а од живих тікати й тікати, - приставлять до кождої могилки такого сто­рожа, усе поросте бур'яном, і земля стане ревом. Вільно тобі де ступати, а лиш не просто йдеш та ідеш, - ще ж і право здобудь перед оком невидним: пристане й до цих-о воріт наджидати якого похорону. - Уже й на вашому кутку, Женько, а не чувати музик, не видати люду. То ви мені й ще їдні ключі оддаровуєте од незамиканої хати, аби мені довша дорога була. Аби ці сторожі ганялися за такою ключницею та закликали