Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збуватися свого закутка

Вид материала

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 38

22(9) лютого

похмуро і дужий

вітер а з третьої

години вияснилось

сонце

23(10) лютого

теплий ясний

24(11) лютого ясно

і хмарно і вітер

25(12) лютого

до обіду хмарно і дощ

крапав а після обіду

ясно

26(13) лютого ясний

27(14) лютого один

тиждень минув посту

зранку дои а після

одинадцятої

вияснилось і хмарно

28(15) лютого

сонячно і тепло

1(16) березня

сонячний Тасина

мама померла чотири

години дня

3(18) березня

хоронили Тасину

матір

12(27) березня

хмарилось

і прояснилось

13(28) березня Пасха

ясний день і дужий

вітер

20(7) березня вітер

і холодно мороз

24(11) березня Зіни :

день народження

26(13) березня

вночі дощ

27(14) березня

вітер дужий

30(17) березня

дощ крапав теплого

Олекси

1(19) квітня

дощ вночі кропив

6(24) квітня Фроська

померла Мальована

7(25) квітня похмуро

і мрячить

69

владу, що я в них хліб одбираю та на ввесь світ сторожівство хочу мати. Я по всіх хатах папірці зоставляю, - ось наслиниш собі олівця та й записуєш, коли там де у кого похорон; вбираєшся святешною бабою, а чорну хустку в пазусі носиш. Осьдо перепнуся та й діжду на воротах мерлеця святого. Дощі мені хустку обкрапають, ключі в кишенях зоржавіють, - я собі зоддалік похоронів ступатиму. Я й свому синові похорони справлятиму за чужими синами, біля того хреста дубового вклякну, що під ним нічиєї могили немає, тільки думай, що там могила, тілько наглядай, як попи наїжджі не поділять хреста, але не могили, - не дотягтися вже хрестовини рушника порівняти, такі-і-і хрести вистановляють. А я пам'ятаю усі могилки, й хто де лежить без одправи, - Лагута клене, що не може вкосити доладньо поміж горбками, такого понастригує! Я до кожної могилки вклоняюся та записую в календарик імення, такі чубчики трав'янисті мені поштрикують руку, - лекше було тим горбкам ховатися під травою, як тепер ясніти на світ та нагадувати про себе. Я за всіма померлими відправи роблю, а не маю де вклонитися синовій могилі; деревина з кущами заступають мені дорогу: то ти ще не всім могилкам уклонилася, ще тобі не вільно ступати, де ти хочеш. Ото не хитрі ці баби, скажи-но, - за чужими похоронами вкрадаються, останню скраю кладовиська шипшинову гілочку вмилостивиш, аби пустила у рів. Приставляєш драбину до крайньої скиби, наспівуєш, якого синові піджачка впозичиш, яких чарок на обід впрохаєш, та й ще собі маєш право пройти й цього разу повз набурмосену сторожу. - Ви не бачили, Женько, що то бігло за мною, що то так донюшковувалося мого сліду, таким гоком висвердлювало дюрку на спині в куфайці: то ти знаєш, ти пам'ятаєш, ти бачила, чула! Каже мені голос: не обзирайся, ще ти не на тому горбку, де стати тобі й обзирнутися, та й зобачити і не страх, і не що, а вже вішність таку - то їм тра чужинецтва, безхаття на всенький світ, та й мого напоуму, аби я все бачила, чула та знала, їм тра віку мені доточити, щоб я у безвіку пробувала, а все своє, що я маю та знаю, носила у пазусі і нікому не признавалася. Та й цю хустку бійсь хоч хрензлика показати, бо враз наскочать та й ну галасувати, яке то крадене при душі тулиш, - от же ж тобі й твоє крадене аж миліше, й твоє знаття впокійніше. Не тра тобі розуму, одбіжиш і страху, як хтось розум і страх, і злодій на ввесь світ. Блукай, бабо, вішнім життям, тереби собі хрензлика в пазусі, - нам отаке добро! їм тра мати причи-нуватого на ввесь світ, аби своє божевілля ховати, то враз уже п'ятами впоперед ступають, а регочуть навиворіт душі, то враз

70

давай-но санітарів прикликувати, владу за петельки хапати: оно-го хто світ збаламутив, оно кому ліків на розум та попелу на голову, хай спокутує. Не вженешся за світовим гоком невидним, у чорні дюри вступай з того й того боку замикані, що ні тобі виступу з них не бути, й ані кому вступу туди не зазнати. Думала, вже кіля тої хати стою, де мені ключі винесуть на моє вічне сторожівство, - аж коли тінь така заступає півсвіта. Рип-нешся заступити голову од тіні півсвітової, зо кілька хрензликів виснуєш попри гочі, чоло, такий прохолодок з душі нагрібаєш на розум та й зір: от же ж мала забрати останнього фартушка, останнє святешне убрання, а не дознала, в якої майстрині дешевше, - усе собі такий дарунок, аж ціни йому не складеш. Мені фартушика не страх надіп-нути, то їм за хустку одно клопіт - що то за циганка селом гасає та видурює в людей, - я в фартушку така хадзяйка, що хто не глянь, то кажуть, це Богинька кіля нової хати порядкує. Мені й до могилок приступитися легш, як такі бережки повишивані хрестиком, геть як-то на рушничках на хрестах. Ще-но вступилася з цеї баюри, а вже тінь подвір'ям геть заснувала й вікна покрила, - вступає Катря з порога з цим фартушком на руках таких гостей з рушником а без хліба стрічати. Тінь аж вникає долі, поповзом приступається, вже пів стіни, по пів вікон чимсь таким сірим заквецює; а діждали якогось анцихриста, що й тепер бійсь його розпізнати, зо страху вічного і чию хоч спокуту приймеш, і хоч мовчання анцихристові буде вгодне. Вжахнеться тілько рушничка на руках, що йому приповзу не даватиме далі. А граблями такими догребуватиметься споришем, досукуватиметься одежі хапнутися, - прости мені. Чи це така знов війна, аж гудом

8(26) квітня Фроську

Мальовану хоронили

10(28) квітня зранку

хмарно дощик

крапотів а після

дванадцятої

вияснилось і на вечір

хмарно Пасха

11(29) квітня

туман хмарно

18(5) квітня ясно

вдень а ввечері дощ

20(7) квітня ясний

1(18) травня третій

тиждень од Пасхи

4(21) травня я їздила

в Кіровоград

6(23) травня Катька

Номеровська померла

свято Григорія

я приїхала

з Кіровограда

7(24) травня Катьку

Номеровську

хоронили Чайки Валі

день народження

8(23) травня чотири

тижні од Пасхи

13(30) травня ввечері

і вночі йшов дощ

15(2) травня п'ять

тижнів од Пасхи

19(6) травня сонячно

і тепло Трійця

30(17) травня хмарно

і ясно вітер дужий

3(21) червня дощ

8(26) червня дощ

Фроська Старощучка

померла хоронили

9(27) червня

А.Старощук почав

хату будувати

10(28) червня дощ

С.Фроську хоронили

Новикової Марусі

день народження

12(30) червня

Шпачиха баба

померла дощ крапав

13(31) червня

ввечері дощ трохи

71

дрижить земля і поцюди, - якісь літаки з-під землі ґля Розкопаної випурхують і мережать біленькі слідочки верхом неба, душу геть тако забирає за тими слідочками, а тоді вертає напохляп: брижать слідочки, сироваткою розтікаються, такими хрензликами, що вони білі, а в неї на хустці ще й чорні. З неба не одкидається тінь - ні тобі війною, ні перетишком, куйовдяться тіні землею, вигребують давній гріх живих поперед живими. Ти собі мовчки сторожею назирай, бійсь рухнутись, не зваж обізватися, - ходитиме це темнюще гоко впослід тебе й дозиратиме, якого це ти фартуха там хтіла забрати. До якого суду тобі добиватися, щоб посвідчити на й так мовчки прощений кимсь гріх, - аж гойднулася разом з вориною у загорожі, та ні ворина її не пускає, ні вона ЇЇ не попускає - стій собі свідком закам'янілим. Вповіси на могилках, що ти знаєш. Наглядай за цими-го вкляклими - їдна на порозі, а другий навколішках. Пощезнуть гули небесні, і тілько світ, що затісно йому на цьому подвір'ї, дасть тобі знак на рушання. Та кинулася б навпереріз, перебила цю чужу муку: то ж до неї виходили з хати, виносили фартушка на її останнє подорожування. Катре, я впослі гроші занесла б, - десь ті гроші в коморі квасолею в горщиках поприсипувані, а не знати, чи та комора одчиняна, чи присипаний Лаз, бо я дюрами догрібаюся, де поспати, де їсти, де гроші за чужу працю назбирані випам'ятовувати. Яка це пора, що світ в очі біліє, а півсвіта невидного, - це вже кати й жертви повтомлювалися, а світ тільки втіху має та плутає тяму: де кат, а де жертва. Виволікують тебе, де ти не є, - йди знов за свідка. Бо ти свідок, то ти світові цікавіший, а од решти він уже натомився. Йому тра свідків, їдно тілько безмовних, та наставляти вухо, а що то таменьки ворухнеться у твоїй памняті. То ти такий свідок, що ні до жодного суду не приступишся, бо нема судів таких. Вони тебе судитимуть, що десь курка вбита, а в тебе в безу пір'я познаходять; ти собі колосочка здоймеш від землі, щоб з такою квіткою світом блукати, а тебе вже на суди тягнуть за вкрадіж, - їм тра судів навпоказ. Тра таких свідків, щоб їх навчити, що їм свідчити, а ти тікай од судів, а що знаєш, то те вишіптуй у пазуху. Зогребеш цього фартушка з лати ворітяної, а йому скінчення нема, - таким полотном зісукується складка за складкою; бери, кілько хочеш. Загримкотить на всенький куток: - Г-а-а! образів понаховувала на горищі, та й му-у-удра! - А ти думав їдною ногою в коліні стояти й дочікуватися прощення, а другою забабрувати полотна, - прощено хай буде; моє багацтво тобі і в час спокути мульке, а я водами пробираюся на хутори, бо місточка собі

72

на хату розібрав, - мовчу і хай буде про-щено; німець перш показові суди вчиняти, ведуть жидів аптекаря, бухгалтера, завпош-тою, то ти перший стояв у гурті за свідка, - прошено хай буде; Маказоном ходив і показував, де трактори емтеесівські в річці затоп-лені - буде хай прощено; до якої то лямпи було писати, де котрий комуніст, де який інженер, у якій хаті перечікують; виволі-кують інженерів з домівок - а якій то ви владі служили; то цим бухгалтерам суду нема, а інженерів ще до тюрем припроводжа-ли на більші муки, аби дознати їм потім, хто писав до якої лямпи, що він інженер, - бреди, Катре, в Житомир, до тюрем, та випрошуй ласки в нової влади, а влада й готова пробачити інженерові, що він інженер, та підсовує тобі писане до якоїсь лямпи, та дає право зобачити чоловіка і сидора передати, - Катре, мене Михайло продав; та ти свою хату з краденого будуєш; та тобі їднаково, в котрої влади красти, ти за всякої влади собі поживок добудеш, але жадна влада не передержиться так довго, щоб ти свою хату добудував, аніжадного інженера не стане, аби ти собі спокій здобув хоч на час, - прощено буде хай і моїм мовчанням, бо як ти такий живий, то нащо тобі прощення од ніживих-німертвих; ладнай драбину та вдирайся в моє горище, - я такі іконостаси по кутках наставила, не знатимеш, впроти котрого вклякати; я такий сторож, що мушу де кожду яку іконку од павутиння ратувати, аби було впослі кому до меї церкви ходити.

«Бабо Богинько, а ви ду-у-у-жі. Щей-но земля не ввогчіла од мого думання й поту, Щей-но наклав на цю тьму часу образ давнішній, аби їдною думкою обхопити усе, що не є, щей-но плітка у травах підводних не так стала впроти течії, аби тільки чорніла спинка

17(4) червня гарний дот 18(5) червня дощ 19(6) червня дощ трохи йшов 25(12) червня Маляренко Барки рік як померла 26(13) червня до Червоної Армії пішов Паші І. ... дощ гарний і град був 27(14) червня Козиренко Юра пішов до Червоної Армії і ... Підопригора 30(17) червня Івана Купайла 3(20) липня дощ крапотів трохи 7(24) липня о четвертій дня Дашкова Текля померла вітер дужий Івана Купайла 8(25) липня Дашкову Теклю хоронили дощ 12(29) липня Петра Павла гарний 17(4) липня о четвертій ранку родила Тамара 23(10) липня дощ 24(11) липня дощ 27(14) липня помер Юхим Крушинський 1945 р.

2(20) серпня дощ 3(21) серпня Толі нашого день народження 17(4) серпня Тані один місяць 19(6) серпня зранку похмуро а вдень ясно і гаряче Спаса чорт з рогами снився 24(11) серпня після обіду дощ йшов трошки Віті сім місяців

73

мені, - як це вже Маказоном гудуть трактори, якісь танки. Я своє думання на впослям лишаю, таку найвикшу зіллину надламую, бо це мені те місце забути не мона, що я його так довго шукав і типір-но надибав; нема пристановиська їдній думці, ну це таке місце для думки найдеш, та й тіки там, як тра, подумається; а переб'є що там зосторонь, немов друга думка втуляється, - от ти вже напоготовах вборонятися, та й знай: рушати тобі навстріч тій уже немовби іншій думці, а ще ж та перша в тобі не так то щоб і принишкла, несеш попід горб аж у жменях, та й коли-де взирнешся, а вже ж далеко, щоб це й думка, і місце думки, й душа поєдналися докупи. Ці світові гули як-то незнарошне підкрадьки тебе застуковують; ви-и-жде, заким ти вже готовий усю думку на образ такий зікласти й пожити хоч трохи у ньому, та враз як заталагунить, як упірве, - ге-е, ти йому нашо замислений чи там такий, що душа ненароком притулиться і до місця й до думки, - а я що, а я тобі скільки мушу дарувати од свого! Поможе ж тобі, - що й ліктем увпроти гочей захисток виставляєш, а коліна зітулиш, аж у яйцях штрикне, так цій душі навгорбки випенькнути не даєш; наче тобі голос зверха: новий час, то інакше й старайся. При-икрий ти, часе, - то даєш назнатися вщерть, що аж-аж-аж, а то - гоппа-на, і хвилі не вділиш щось тако подумати, яке те назнання. Такий вік удався, що ов, аж і забагацько, а часу на подумання еs fehlt*. Такого всього перебуло, аж нащо й було стіки, - то це я мушу вкрадьки Маказоном гребтися; і доки того затінку, то ще є час на подумання, ще в цих жменях хоч якась крапля встанеться; аж це коли випро-о-остуєшся, набираєшся такого духу, та й гоп-черкес - уже ж то не скажеш вода там чи що, і не кровлею скапують жмені, - бреши-бреши, що зіллиною врізався, - та же й я мудрий - мені з того вчвореного образу гул не втихає одпроти Барталівського містка, і я таку павутинку тягну попідпри Маказоном, щоб дотулити до йнакшого гулу, вперед якого ви так хутенько перебігаєте; та й нате вам піджачка й мішечка од бабці Мартусі! Сказано: Dаs еuсh, dіе Gluckselige!** аби усі гули зіллялися ув один гул вселенський, аби й думки та знання докупи зібіглися та стали одною думкою, їдним знанням. Мені-то ще допевнитися, чи я правду здогадався, бо ні думка, ні знання, ані правда мені так не милі, як цей-го здогад про думку, й знання, та ще й правду. Бо то я наче бачу, що ви, і цей гул

* Бракує (нім.).

** Возрадуйтесь, блаженні (цім.).

74позад вами, і Плахотнюк на такому рядні, але чи так це воно, що і ви, і гули, й рядно, і Плахотнюк - от де здогадка! Вчиняються люки на танках: Асhtung! Асhtung!* мотоцикли забуксовують перед мостом, - то вам це знати, бабць, вони вперід такими лодками підводними прогребли аж поза Маказон, де ті гроші затоплені, що кораблі колись запливали, а пірати наскакували та й топили; ба-а-ачу, мотоцикліст їден тако мостом, мостом, скраю верб урвиськом згрібається, - а мені скіко, ще з літ вісім, - коли це ця війна була, що я все по годині пам'ятаю, а року ну не згадати, - цеї хвилі нагнало аж понад зілля, - яка риба, яке що! Німак плесь-плесь мене по карку - Сhоkоlаtе! Сhоkоlаtе!** а ті вже готові в Feldzug;*** цей вертається, хвалиться рибиною, на мене показує, і мені вже як-то не з людського голосу, не з мосту, не звідки десь чутно і чутно lеbhаfte Lеі-сhе****. Але де-то мертвий, ми такі собі вже живі, так ви-и-илюдніли, риба й то аж добріша; але як це - що вони мені нагадали, як це - що мертві, - вони з того світу наїхали, веселенькі й вгодовані, а я їх, таких визволителів, пожалів рибою, та я собі в хаті до дзеркала видивляюся, який це я мертвий; я їхньою мовою зачав балакати, сестричці шоколаду втуляю, аби поза татові очі, - а вам сміхи, ба-а-аб, бо ви мене перш лякали мерцями, та не тими, що їх видко, а тими, Що їх возами везли, а впослі питалися, де це я такий шоколад доп'яв, на молочарні ще ж такого не виробляли; то я вам типір признаюся, чого той світ вгодований так чуду-

* Увага! Увага !(нім.).

** Шоколад! Шоколад! (нім.).

*** В похід (нім.). **** Живий труп (нім.).

75

28(15) серпня

Пречиста

30(17) серпня помер

Іван Чорніш

21(8) вересня

Пречиста

25(12) вересня

весілля в Галини

Хрипової

27(14) вересня

Воздвиження

14(1) жовтня

Покрова похмуро

вранці туман і годині

о третій дощ

15(2) жовтня вранці

туман

16(3) жовтня туман

і мороз

23(10) жовтня дощ зранку до вечора

27(14) жовтня теплий

сонячний

28(15) жовтня тепло

сонячно

29(16) жовтня вітер

і сонячно

12(30) листопада туман Вову проводжали в Червону Армію 14(1) листопада Вову відправляють на Харків з Кіровограда 20(7) листопада у Льоні Жовтка весілля

25(12) листопада хмарно після обіду дощ Маші Андреєвої Коля пішов в Червону Армію 29(16) листопада перший сніг з дощем сніг і зразу розтав 2(19) грудня грязюка 3(20) грудня грязюка 4(21) грудня дощ ракова шийка одна квіточка розцвіла 7(24) грудня мороз

вався, - гупає в одвірок, аж стіна двигонить, не схоже, аби з своїх котре вернулося, та й тим, що описують, ще не пора; неміч якась добивається абощо; та нагинці, щоб у вікно не зобачили, напучував мене тато; я собі мишкою такою прокрався у сіні й припав до дверей, так думав угадувати, яка ще тамечки почвара хекає щокожен удар; крізь вічко у варцабі привідилося мені щось таке на колір, ну як таке м'ясо несвіже; нагинці, як навчали тато, прокрався назад у хату й розказував про те м'ясо таке, несвіже, ще й похвалився, як мене штрикнуло в око пужалном, - аж розчепірився посеред хати, такого з себе страшка зачав робити, буцім мені так повивертало очі, губи, носа стесало; тато трохи засміялися й одіслали мене на той край, де на лежанці головою до вікон лежали вкриті мама, а на дерев'яному ліжкові сестра й менший братик, головами до печі, - подивитися. Тепер, як нас двох, тра комусь вибратися до молочарні, - тато виклали припухлі руки на коліна, пробували випростатися у спині, але їм було легше зігнутим, і вони одпровадили руки межи колін, тулячи їх пальцями навперехрести; збігай, сину, в батька ноги важкі. Я сибі в дірку, з радощів подумав про лаз у стрісі, раз та й сповз у бур'ян. Підрачковую до порога, та ще й розвертаюся очима до тата, так хочу поділитися нечуваною у світі радістю, щоуб це татові не так сумно було сидіти й дожидати мене темного досвітка. Головою тако показую, як би це не боявся, й осьо взяв та підповз до лежанки, ще й до ліжечка, й там побув трохи, - що, думаєте, нє, тат, очима буцім показую й острішком чуба; встав би, й геть не боявся. Тато посунули на лаві горнятко зі свічкою трохи од себе, буцімто йому видніше стане мене, поставив впроти двоє запалих блискучих очей, - то тато такечки хотіли, щоб я не лякався у темних сінях; бачить же мене - бо що то ворушиться, а хвостик як шило, і не вилазить з хати. Тато вірять, що я не обманюватиму, прокрадуся й цього разу на містечко, й хороби мене хто вистереже. Там такі є діромахи, більш ніхто не пролізе. Своїм, аж далі бабиним Секлетиним городом у бур'яниськах, де більш диндереву, бо він не такий шарудючий і реп'яхів нема, хіба як осінь, то насіння в коробочках торохтить, - е-ге, я ще знаю зарослу кропивою стежечку у ярку, але то така кропива, що хіба рачки продертися мона, деревами повиростала. Веснами ми з хлопцями любили забиратися в ці бур'яниська, в ріст доброго дядька, де земля ціле літо не підтряхала, і піддивлятися, як слимаки сплять. Котрі як - то позчіплюються животиками і голівки рогаті на плечі одне одному посхиляють, а бувало, що один одному під живіт геть голову

76

заховають, і як тамечки не задихнеться, а другий сторч так само тримає рогачики й буцім спить. Слимачків ми не наважувалися вбивати, ці чогось на людей були схожі; от п'явок ніколи не жалували, і об каміння розплющували, і вивертали, мов рукави. От би й решту усе розказував, підмагаючи собі то рукою, то плечима з головою; не страчав би хіба б часу на минуліші ті роки, як я з кропивою воював, а вона волохатими голівками все мене в лоба дзьобала, й скажи ти, вже спиною на землі, а тим пекучим віхтем як задобрить, - диви-но, татові аж цікавіше зробилося, слу-у-ухають так; й от я продеруся між стовбурами кропиви, й на старість пелехатої, аж донизу, і грубшими деревинами будяків, зчорнілими низом, наче це вони в панчохах, і вткнуся чубом у нагорнуту згори на бур'яни тирсу, - ай-бо, не побоюся бевцнутися об зчорнілий нагортень, уже нічим, ані сосною, хіба холодом льодяним з глибини ями пахнучий; ця тирса така, аж немов жаль викликає: вона поволі тут з країв землею стає. От уже з заглибин у ніс просто пахне чимсь таким; береш прогрібаєш вглиб тирси, де не взнати її ні з запаху, ні на дотик - така запарена полова у жмені, коли робиш замішку, ще як ми корову тримали, от тільки це холодне, бухнатіше, - й що я зроблю! здойму грудомаху й попру краєм льодовні, уже над верхами мертвіючих бур'янів, а коли й зісковзну ногою у тирсу, то друга не пустить падати, вгрузне, що аж, та з цього боку тину од дороги бехну льодом між кущики безу, й стану дивитися, чи ніхто не крадеться містечком. Дядько то добрий Грицько на сироватку, але нащо ж тако улазити з Цими прохами; я льоду внесу - чули, тат; хтось крав і тамо у безу переховував, а я побачив і це приніс. Наша з татом віра тако

8(25) грудня вітер

і мороз

9(26) грудня

легенький мороз

13(30) грудня дощ

Андрія

15(2) грудня дощ

16(3) грудня

сніг мороз

17(4) грудня Сірожа

Кріпачки корову

узяла у Миколи

зарвала...

18(5) грудня мороз

Blog

Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збува­тися свого закутка

Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збуватися свого закутка