Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збуватися свого закутка

Вид материала

Подобный материал:

1 ... 6 7 8 9 10 11 12 13 ... 38

Комишовата похмуро

і вітер холодніш

19(6) листопада

хоронили бабу вітер

холодно похмуро

22(9) листопада

перший сніг

3(20) грудня у

Рошкової Наді весілля

13(30) грудня Андрія 17(4) грудня Варвари 18(5) грудня Сави 19(6) грудня Миколи

1968

1(19) січня туман

рано вдень похмуро

грязюка ноги не

витягнеш

4(22) січня сніг

хурделиця

7(25) січня Різдво

туман і похмуро і сніг

проліта тихо не

холодно

9(27) січня вітер

і хурделиця мела

і сонце було

10(28) січня мороз

тихо і сонце

12(30) січня

хурделиця вітер

14(1) січня сонячний

мороз міцний вітер 15(2) січня сонячно цілий день тихо 16(3) січня сніг і дощ 18(5) січня тихо і сніг пролітає

19(6) січня Хрещення сонце і мороз 20(7) січня сонце мороз міцний 22(9) січня тихо мороз маленький після обід сніг 23(10) січня сонце і сніг розтає з дахів вода біжить 24(11) січня два роки Віктору Козиренкові

93

а нічого тако на подумання не лишається; от-то світ, ото-о світи - і це вони хочуть нас научати всьому свому та таку полегкість нам вдаровувати, чи думають щось і тут мати на поживу, - добереш ти тями, як тут горішнє й долішнє упереміш, то зачепи його туто все що не є, та як гахне, як вчепить смолою, як запов'є смородом, - іди, світе, навчай, та щось будеш мати, або й тобі тут капець, як уздриш свої вхідчини та не дозриш виходин, як упізнаєш слово з первісного гуку, - хто ж кого опізнає та перший надобридень признається; тут ще стіко всякого таємного, ще стоїть за дверима, ще планетою такою літає, що не знати й тих літунів, а одно скажеш планета така, ще підсиплять тобі шкурупайок укупі з золою на зурочість худоби; ще заплаче дитинка - крашанку розбито, невміло в маленькій руці подає, а старші то ті хитріші, кажуть, бий ти; щілко затискують крашанку старші й хитріші, ледь видко гострячка; дитинка щиро обидвома руцями буцає свею крашанкою - трісь, - старші не хочуть піддатися дитинці на втіху; сльозами зрошує розтріснуту крашанку, показує світові - що робити; хрещена їй крашанку подарувала, хрестиком обмережила, - маленьке яєчко, аж у руці дитинчиній ховається, носи з собою, де хочеш; а в старших дебелі крашанки, у цибулячому лушпинні виварені, в руку не вміщаються, - бий ще тим боком! несе дитинка до хрещеної - в одній руці лушпиння, у другій біле мяке яєчко; з'їж яєчко, каже хрещена, а лушпиння збережи, - я ж тобі дала першу крашанку; не подужала дитинчина крашанка чорної, на сушених ягодах чорної бузини фарбованої; збереже собі лушпиння з хрещениної крашанки, свяченої, - як нападе пропасниця чи на людину, а чи худобину, то ним підкурюватиме; втішає хрещена дитинку - забула вмитися з першою крашанкою, щоб гарнішою бути, ну та парубки ще ж не сватаються, хай на той рік; а хай потовче лушпиння, щоб аж був порошок, та й підсипатиме курям у корм, то нестимуться ого як! кортить дитинці таку крашанку дістати, аби була найгарніша, найміцніша, аби усі крашанки била на Великдень; сміється хрещена, не знає, як втішити згорьовану дитинку: то піди на гробки, а там таких крашанок, а таких писанок, аж в очах рясно! радіє дитинка - то за ту візьметься, то до тої кинеться, а все не вибере, а сором, бо бідніші дітки дивляться та дивуються, нащо то їй ще й кладовищенські крашанки; сміється й хрещений, береться втішити дитинку ще й не так: він їй виточить дерев'яну крашанку, а хрещена вималює, то буде їй навіки; у хрещеної такий пензлик є - паличка з бляшаною трубочкою, а в ній тонюсінький жмутик волосинок, - хай дитинка

94

бачить, то, може, й сама писанчаркою стане; не буде вона цею писанкою буцатися на Веіикдень, не хоче обдурювати навіть старших і хитріших; як сонечко зійде, вона біля воріт на пісочку соломинкою вимальовує все нові писанки, а мама йдуть на роботу, кажуть, ото ще мороки маєш; лише дідусь підхвалює: десь у горах далеко є нехрист, що прикутий до скелі важкими ланцюгами, і найстрашніша для нього звістка, що люди ще пишуть писанки; він тоді впадає у безум, ущелина сповняється ревом, а ланцюги ще міцніше його стискують, - то як у людей добро та злагода, то й йому від того гірше стає; дитинка просить дідуся, аби накупив їй паперу і фарб, - вона малюватиме багацько писанок, так багацько, щоб на всенький світ їх вистачило; і щоб кожний камінець, кинутий лихими людьми, ставав писанкою; вона малюватиме й тепер, і завжди, на втіху діткам маленьким; вона малюватиме й ще більш, і коли людям горе яке буде, то зрошуватиме писанки сльозами, аби тільки ті сльози ставали цятками на візерунках; вона зозулькою куватиме вік довгий і вмістить зозульку у писанку; вона зерном та квітами посилатиме світові щедрість; вона зорю прихилятиме, а драбинки - щоб діткам легш до зір діставатися; а нехрист, забачивши, скільки горя на землі та незлагоди межи людьми, реготатиме та ланцюги скидатиме, і од того реготу тріскатимуться писанки на папері, павучками розтріскуватимуться, летітимуть бомбами, сонцем розпруженим, пташком чорнобильським, літаком голічерева, над-Щербом планетарним, - світ втомився нести свого хреста; дитинко, полиши свого кошика, поможи світові нести хреста, - вертається дитинка до кошика, і бачить, що яйця обернулися на писанки та крашанки, -

27(14) січня сонце 28(15) січня сонце 29(16) січня сонце 30(17) січня сонце з обід

11(29) лютого сніг хурделиця 15(2) лютого зранку похмуро в обіди вияснилось Отрішенія 17(4) лютого розтає сніг

19(6) лютого холодно вітер мороз 20(7) лютого сонце тепло розтає сніг 22(9) лютого корова у П.В. отелилась десятій годині ранку 23(10) лютого трохи сонце показалось хмарно розтавало 25(12) лютого туман 26(13) лютого мороз вітер холодно 27(14) лютого сонячно розтавало 1(17) березня похмуро мороз вітер показується сонце сніжок почав йти 2(18) березня холодно мороз вітер 14(1) березня мороз зранку похмуро а після дванадцятої години сонячно вітер холодно 15(2) березня сонце цілий день мені шістдесят п'ять років

8(5) березня тепло 24(11) березня три тижні минуло 25(12) березня Кость помер

26(13) березня ясний теплий хоронили Костя Татаренка

95

та ще її звідколи - чи як ми дітьми такими були та творили собі як нам жити, до зірки, до квіточки примовляли, ой, квітонько квітунечко, ще й ти, зіронько ясненька; а не було паперу, то на пісочку соломинкою вимальовували що квіточку, що зорю; а вже ж до мальованого то й не промовиш, а тіки дивом дивуєшся, яке то воно; а вступиш у хату, то вітчимові вже й не так, - о, вже гасу напалила за ніч; а надстоїш довше увечері, щоб же ж і зірок діждати, та вийде зумисне під без і бульботить по нижчих листочках, як-то йому тут і місце, - ганьба перед хлопцем; рипнися до мисника, - на мисчині жаба почвертована, о бо-о-оже, це тра було не бачити, мати до неї: де він їх набрав; а це то вже вона згадала, - збираються на Розтоки гречку косити, ну та й її бере, а як назад їхати, спиняє коней біля болітця, - там колись хутором хата стояла, й ставочок був, а це заросло, одним жабам царство; вертається її вітчим, щось у лопусі загорнуте несе, замощує у гречку на задку, вйо, поїхали; отакої січки вріжем, отакої гречки вкосим! Чогось же у пам'ятку: що ті люди оддалік села, і так то їм не страх було, - коли це вони з матір'ю десь біжать на постріл, і зірочки на небі як-то якісь чужі, і як вона ступила у щось мокре, а вдома побачила, що кров, а на ранок привозять батька Кирила - заснув п'яний під корчмою, й так захолов; то ще був якийсь Іван Галичан, що мати казала, що він був до неї добрий, і якось воно так усе спливло, а от ці жаби - ну не сміх тобі; вітчим і її потроху підучував з теї мови, де він у полоні був, то вона й знала з кілька слів; от він сяде обідати, - сіоппетоі... абощо, а сам так очі витріщить: зрозуміла чи ні, але їй ці примовляння в печінках сиділи, подай, та ще й обдарує якимсь вченим словом у спину, гіоїст, - вона аж коли вже заміжня була, то тільки дізналася, що воно таке. Він цю європу в село привіз, то ще б і нічого, з батюшкою полюбляв у шахи грати, та спершу цього костюма та метелика приношував, а як закомандував у колгосп, то це тобі на європу, - з трактора прийде, руки в мазуті, а то ще агрономом трохи побув, то хоч пам'ять зосталася, такий лісок по сей день за капличкою по горбах зеленіє; ну та за жабів не забував, - цієї європи в селі не прижилося. От коли мати на роботі, то й вона вимандровує, аби з ним у хаті не сидіти, бо шкрьомбає тими цвяхами по долівці та курить, та курить і научає, як що буде тією мовою, - добрезно, хоч було до кого збігати, тітків і дядьків у їхньому роду було; от уже чутка, що тітка Пичачка лаштується на висілки, мені той ваш колгосп на хоробу здався; така тітка здорова була, гарна, хазяйство велике, а мати парить по селу, десь дитина

96

ділася, - сидить собі в тітки і день, і два, от уже й скрині спаковані, та й висиділа на придане - мідну велику сковорідку їй тітка подарувала; вона з нею і заміж виходила; варення варити; та й то вже коли - по війні далеко, чути, що тітка Пичачка приїхала рідню провідати; заводить її сестра Женя в хату, а тітка сидить при столі, товстіша зробилася, та вся в золоті, видко ж, непогано там довелося на Далекому Сході; не впізнала її тітка; вона то й малою соромилася, як хто в хаті, а це немов зовсім чужа людина, - от згадали про сковорідку; тітка Василина каже, чого ж вертатися, як там усе життя минуло, посміялися, та й. Та й де ж знаття, - кидає тебе в світ, чи з свеї, чи з якоїсь волі; пів-народу прогребло континент уздовж і впоперек; а мати, бувши присмерті, питалася, а куди ж це вони тепер їдуть, жили б собі, чи тут місця мало, - а забули, як збувалися останнього золота, як вітчим повиносив до міста і рублі золоті, і каблучки - а що-о, вмира-ати? - тільки кульчики й зосталися, от було що зоставити дочці; а тим тепер є що дітям на дорогу у світ, та й виїжджають; чи ти думаєш, воно так собі все, оці войни та революції, та хоч що, - за гроші бійка, віками надзирують та мудрують, як повикачувати в народу гроші, щоб ходив та просив, бо то державі, такій бідній, треба, а то ще кому, щоб було їхнім дітям за що тепер з цеї держави ноги виносити. То хто ж це на ту державу робив, а хто одробляв, а кого зривало з рідного місця, - та ми й кван-тунців поб'ємо, а перш кістьми ляжемо, бо нас навстоячки під кулі на вра виводили; а вернулися з чоловіком з тої далечіні, то тіки те, що з собою везли, й лишилося; а багаж ^чи десь розбомбило, чи банда яка розор Учинила, і сковорідка пропала, там така, як

27(14) березня

Гагарін і Серьогін

загинули

30(17) березня тепло

сонячно о першій

хоронили Гагаріна

льотчиків

7(25) квітня

Благовіщення ясний

теплий

17(4) травня

Андрей Усенко помер

Фросі Чорної

18(5) травня

хоронили Андрея

Усенка Щербаченко

Сергій в Красну

Армію

22(9) травня

Николая празник

30(17) травня

Вознесіння

9(27) червня Трійця

19(6) червня дощ

20(7) червня дощ

12(29) липня дощ

Петра Павла празник

17(4) липня день

народження Тетянки

1(19) серпня баба

Пізнюрка померла

2(20) серпня

хоронили

3(21) серпня Валя

поїхала помер маршал

Рокосовський

сімдесят два роки

Толі день народження

14(1) серпня

празник Маковея

19(6) серпня Спаса

28(15) серпня

празник Пречиста

1(19) вересня дощ

гарна погода

11(29) вересня

празник УсікновеніЖЧ

Глави

17(4) вересня

померла Нипка

Крушинська

97

почистиш, то мов золото блищить; та й вертайся на милу Вкраїну, бо вже нові войни, у новий похід, уставай, страна огромная, - уже ж не грошей твоїх тра, а м'яса, та побільшенько, бо ті, що повиростають для держави, то ті сперш пілотки батьківські носитимуть, та робитимуть за десятьох, а щасливі будуть такі, як ніхто в світі: радітимуть голці саморобній, за машиною гнатимуться аж вкрай села, - о, щастя прокататися з дядьком у кабіні; ці вже до рабства звиклі, на тобі трудодень, бо знов держава збідніла, - та яке лихо нею вправляє, що рід на рід, народ на народ, світ на світ, а людина вже на людину; і то ж тра ще якось чудуватися на якусь травинку, до квіточки нагнутися, перепросити підкошене у траві гніздечко, дослухатися по дощі зозулині роки, - вона як була ще невеличкою, любила дуже, як до її матері приходили сестри; вони їй усі були гарні, але не схожі були одна на одну, навіть характери у їх були дуже різні; вони любили поговорити, посміятися самі з себе; мати питає в Ганни «ти що, заколола кабанчика, що принесла свіжини»; а Ліксандра, найменша, любила насміхатися «хіба ж то вона коле, то Микола, любий чоловічок»; Ганна могла й образитися, скаже «який уже є»; хіба вони винні, що «твого Василя вбили»; мати завжди старалася перебити, бо можуть ще й посваритися, бо беручкі були до слів; «Ганю, може, справді Микола колов»; «він, проклятий, знав, що сьогодні треба колоти, то поліз на клуню, вр\оді дірку зашити; а, думаю, ніколи він мені не помагав, то й сама справлюся»; сестри сміються - така тушка, як звалиться, той кабан і не дихне; «тушка не тушка, а вже попробую, не вперше; вигнала кабанчика на двір і взяла макогона, і дала йому по лобі, щоб він упав; але видко, не дуже йому попало; він трохи присів, а я за шпичку й на кабана, звалила, але, бачу, неладно всадонула йому в серце, а він, проклятий, як схопиться, я перекинулася, а кабан бігає по подвір'ю зі шпичкою і кричить на всю вулицю; добре, що подвір'ячко маленьке, треба ж його домучити; кабан на подвір'ї кричить, а Микола на клуні «Ганю, що ти робиш»; почала вже смалити, допіро, проклятий, зліз, почав бурчати; кажу, мовчи, заразо, бо ще й зі злості тебе обсмалю; а що я бичка сама різала, правда, що довго бекав, мабуть, не зовсім перерізала горлянку; мій Микола аж плаче, а сусіди хоч мають з чого сміятися»; «він, зате, тебе й любить»; «еге, йнакше й не назве як моя матір-божа; я йому дулю, а він схватить її і цілує як навіжений, вицілує всю, тільки не посилай у погріб по картоплю, бо боявся жабу; а раз таке впросила, набрехала, що слаба; пішов таке з горем; це вже було восени, листочки вже пожовтіли і де-не-де

98

падали і місячно так було, гарно, вечір гар-ний; але Миколу впросила, біжи ж та внеси

на завтра; крутився, крутився, таке пішов; не паю, чи то він брав, чи ні; кажуть діти, вбіг-чи знадвору «мамо, батько кричить у погребі»; думаю, Господи, може, там привалило чи якої немочі він там кричить; вибігла з дітьми, повісилась над цим погребом «чого кричиш, як навіжений»; каже «жабу в руки схва-тив»; жаба; ну ми вже над цим погрібом полягали зо сміху; а він, як куля, з погреба вискочив «Ганю, голубко моя, мати-божа, буду робити, що скажеш, тільки не посилай у погріб»; з мого Миколи всі сусіди сміялися, що він такий боягуз; але зате він був неледа-чий, все міг зробити, йому аби пилка, струганок, долото; оце він буде стругати, відрізати, тесати; оце його любе діло; і сміються сестри, аж за боки беруться; «і четверо дітей настругав»; ну хоч буде що згадати; а чим ти, Олько, похвалишся, як Василя вбили, то сама ж не хотіла жити, навіть у Київ їздила, думала, там якогось уловиш; «ой, сестрички, їздила; там у Люсі небоги вберуся по-город-ському й ходжу по вулиці; там так гарно, весело, людно, там дерева такі велетні, шепочуть собі від легенького вітерцю; а мені й обізватися нема до кого, ходжу одна, як голубка підбита; підійду до вітрини, стану, подивлюся на себе і думаю, я ж гарна, чому мені нема щастя; он іде таке нікчемне, а чоловік коло неї як орлик; в кожного своя Доля»; «і справді ти їздила в Київ, щоб там когось знайти?»; «думала і їздила, а нікого не судилося»; сміються сестри; «Олька зможе що хоч відчибучити»; «тобі судився ось фельдшер, чого тобі ще треба»; «судився то судився, як я його ненавиджу, не можу на нього дивитися; воно таке роботяще, і лічить уміє; як надіне білого халатика, так наче

18(5) вересня

хорошіли Ншіку

Крушинську

21(8) вересня

Пречиста день

народження Інші

Тамарішої

27(14) вересня

Воздвнження

20 жовтня Хроська

померла

26(13) листопада

Бутенко помер

27(14) листопада

Заговин Вова

прийшов з армії

40(17) листопада

Сергій ... в Арменії

5(22) грудня

перший сніг

17(4) грудня Варвари

18(5) грудня Сави

1969

15(2) лютого ясний день Стрітення 16(3) лютого у Вови свайба день похмурий і холодний 20(7) лютого Ритков помер 21(8) лютого у Каті отелилась корова 23(10) лютого день ясний холодний вітер 27(14) лютого Ваня Кріпак помер замерз 2(17) березня Ваню хоронили пройшло два тижні Пасхи 8(23) березня теплий день ясний 9(27) березня ясний теплий день сніг розтає пройшло три тижні Пасхи 14(1) березня зранку похмуро день ясний 15(2) березня ясний 16(3) березня чотири тижні пройшло похмуро дощ

99

нічого; ну як гляну на той ніс кирпатий, та ще й як перебитий; а мале, мені до пояса; а щоб ви знали, яке воно нахабне; стану коло печі їсти зварити, то хоч кричи ґвалт, то всеодно вчепиться, як кліщ, з якого хоч боку; не раз бувало, й рогачами навалю, а він не обіжається; а потім, бачте, і цей покинув»; «так тобі й треба, треба чоловіка глядіти, то й тобі буде добре»; «ну то гляди свого Миколу»; «ну й гляджу»; мати знов переб'є, бо знов буде сварка «дивіться, дівчата у вікно, хто йде»; ой, бідненька сестричка Явдоха, найстарша в них; щось пре у мішку, та що вона може набрати; яблук пудів зо два; тербічить кілометрів шість; і торбинок штук п'ятнадцять, це як закон; кожну торбинку треба чимось наповнити, бо вона бідна; та ще й дочці в Київ треба щось передати; так от, бідна, і носиться з торбами; бачиш, хоч на одно око осліпла, але перенесла тиф, а Ничипір був такий гарний, добрий, не видержав проклятої хвороби; а дочка, бач, - на мову пошкодило; поки слово вимовить, то аж млосно стане; ні, а синові наче нічого; «нічого, що дочка погано говорить, а живе в Києві, і вже другий чоловік, і пані, дарма, що мати торбу з села возить»; «от тобі вже завидно, тобі не вдалося стати киянкою; приглядалася у вітринах, що гарна, та й притарабанила назад»; каже мати «ви як показилися чи що; так і кортить одна одній виказать; от мені, мабуть, найлучче попало; й не хотіла за свого Гаврила йти; але як поскакала через рагачі, не попаде мати по ребрах, то попаде по колінах; підеш за Гаврила, бо він один у батьків, та ще й багатенький, хоч і негарний...» (було в баби Гендзюрки семеро дочок і двоє синів, а хатка маленька і землі мало, але жили, голі не ходили, ще й старалися з Терещенків, чия земля була тут, моду брати, як вдягатися, і от уже Марині пора заміж виходити, дев'ятнадцять років, а гуляти куди підеш, як ніде нікого, хіба на гульки якісь, весілля де чи що, то й вони там.

Решето, балалайка затримбікає десь у кутку, і дівчата пішли польку, краков'яка, яблучко, що вміли, а на Марині спідниця довга, в клини, і ззаду хвіст широкий, крутнетьтся, аж темно од пилюки стає, і не бачить, що на призьбі хлопчаки сидять.

І де вже там помічати, що вона тим хвостом накривала хлопчаків, їй байдуже.

Та й сонце надзахід, час додому, розходяться, хто куди, а Марині далеко, на край села, йти було яром, ліском.

Аж дивиться, стоїть хлопчина, невеличкого зросту і з доброю дубцярою.

«Стій» каже.

100

«А чого треба, молокососе?» а самій вже ноги потерпли, бачить вже, хто.

«Стій, кажу. Ось покажу, який я молокосос. Пишна яка».

«Чого тобі треба?»

«Скажу. Накрила мене спідницею, осоро-піла мене, з мене хлопці сміються».

Марусича накрила Гендзюрівна спідницею!

«А чого ж тебе чорти посадили там?»

«Я тебе посаджу! Вийдеш за мене заміж, не буду бити, а як ні, то синя звідси підеш».

«Пусти» каже з переляку, і вже біжить «спитаюся у матері».

«Буду стояти під вікном, скажеш».

Вже додому прибігла, а мати й роздягтись не дає, почала приказувати та рогачем совати. Марина стрибала, стрибала через ті рогачі, і не стерпіла, почала кричати, що он хлопець під вікном стоїть, а ви.

«Який хлопець?»

«А Марусичів, отой паршивий».

«Що, ти ще й паршивим називаєш».

«Він же один у батьків, та ще й багатий, а ти його так» баба Василина й собі.

Отаке: як дві війні на неї звалилося, одна в хаті, друга надворі.

Мати кричить, що підеш, а Марина головою крутить - ні, вона ж думала, що полюбить гарного хлопця, а виходить, іди собі, аби слабше в хаті було та більше дочок заміжніх.

Баба Василина раділа, що Марина в таку сім'ю пішла, а вона у тій сім'ї день і ніч плаче, Ще й свекруха клене, проклинає - таке погане, прийшла на моє добро, на все готове, та Ще й співає. А як Гаврило коли вступиться і скаже матері, щоб не чіпала, бо ж таки гарна и гарно співає, то мати йому й виказує, скільки сили:

замерзати стало після

обіду

17(4) березня мороз

і холодно

18(5) березня

похмурий дощ

холодно

23(10) березня п'ять

день пройшло

24(11) березня Зіни

день народження день

ясний а надвечір

похмуро

30(17) березня

теплого Олекси

мороз і вітер холодно

13(31) квітня зранку

хмарно Пасха

5(22) травня вночі

померла Ткаченко

Мотька

Blog

Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збува­тися свого закутка

Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збуватися свого закутка