Geum.ru

Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збува­тися свого закутка

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   38

6(23) травня

Григорія против

вівторка празник

Григорія

7(24) травня

Ткаченко Мотьку

хоронили пекло

роздягнута

18(5) травня день

народження Василя

Тамариного

22(9) травня

Вознесіння і Миколая

6(24) червня

Робакошу Дуньку

хоронили

21(8) червня клітку

купила

28(15) червня сваха

Саня померла проти

суботи

3(20) липня Полі

Милащенкової

чоловік

новобуговський

обікрав теля почу...

12(29) липня Петра

Павла празник дощ

вода сильно лила у

Миколи корова

пропала

101


«Накрила тебе спідницею, а ти, дурень, ще й за нею, шибеник безголовий».

О, то Гаврило вже й за матір'ю «чуєш, що мати каже, це ж правда накрила», і починає.

Піде до шинкарки, вип'є, прийде під хмелем, і тоді вдвох на невістку, а вона плаче, бідна, одне дитя на руки, друге за руку та д0 матері.

Питає мати «чого ти плачеш, дочко».

«А це ж ви хотіли багатого, а це ж ви мене втопили, лучче б я була скакала через рогачі в дівках, як я маю там жити на одних прокльонах».

«Терпи, дочко, то ж багаті».

«Щоб вони були вдавилися тим багатством».

Й то вона раз не втерпіла, стояла чесала косу аж до колін, а Гаврило переступив через поріг, за ту косу, і тягне.

Вона встигла вхопити рогачі і по ногах його, по ногах, «доки ти мене будеш мучити». А баба Їфросинія з печі кричить:

«Дай. Добре дай, дай».

Гаврило кричить:

«Що ти робиш, дурнувата».

А баба думала, що то син б'є невістку, та все кричить дай, і як угледіла з печі, що воно, то почала заклинати, що ти вже і битися будеш, моє добро засіла..., - «так, Маринко» каже Олька «я пам'я­таю, як тебе мати стрічала, аби на двері, так і понесла всякого, а Гаврило навкруг хати лазить»; «пішла, вчинила волю матері, я все там переносила, свекрушині прокльони, роботи непочатий край, не могла тільки перенести, як він, гадова душа, ходив до Ївганки та напивався, грошей то не було, то свекруха всуне йому п'ятьорочку, і пішов Гаврило на два дні гулять до Ївганки. А вона вдова була на все село гарна, з чоловіків уміла тягнути, держала горілочку, все; як проп'є п'ятьорку, тоді тягне мірку вівса, і подався туди ж; а на моїй спині їхнє хазяйство, щоб воно було пропало без мене, а як прийде мати одвідати, та подивиться, та й заплаче; кажу зі злості, чого плачете, радійте, ви ж хотіли потішитися моїм горем; ось скоро прийде, то ще за косу вчепиться; а свекруха з печі кричить дай, дай; скоро його ззіло через все це, що він творив, а як заболів... ой, Маринко, голубко моя, лічи мене, я вже буду тебе жаліти; та вже пізно, й ліки не помогли; а свекруха ще жила та жила, та гризла, як іржа; ой, сестрички, яке вже життя є, то воно потрібне; хоч тяжко, а треба жити; а як я похоронила троє діток, а потім Гаврила; оста-

102

лась ось одна дитина та свекруха; та яка вже була стара, в дев'яносто три роки померла, а всеодно гризла і проклинала «ти моє багатство засіла, поганюча»; а яке то було багатст­во хата, що не було й де стати; нанесеш у хату соломи та рядна, та й оце спали всі, як поросята в барлозі; то оце вам багатство, щоб ви показились; якби я знала, що то скоро буде колгосп, я цього Максима ніколи не прийняла, бо він до хазяйства негодний був; я не знала, що він у тому полоні робив, там наймитував у хазяїна; бо все про млини торочив, а тут де було йому взяти того мли­на; хіба на жорнах крупу дерти»; «а тобі вже хотілося й другого такого, що хазяйство дер­жав та свекруху тобі привів»; «ой, Бог з вами, я вже нажилася з тією свекрухою; а в Максима мати тоже така бистренька, візьми-но; нехай вона живе собі вдома; в неї ще три, крім Максима, і жодний не хоче женитися; правда, Петра якось посватали самі, вже сорок років, а менший, Василь, бідний, дуже гарний, але якийсь німуватий, а середній, Віктор, то пішов собі у район, служити в міліції; то той то знайде собі; як одягне фор­му, то куди там, і не підступай; здоровий та гарний; так іде йому та форма»; каже Лік-сандра «отой і мені наравиться, тільки він молодший за мене»; «еге» каже Олька «ти проґавила своїх женихів; як помер Михаїл, то довго не думала; минуло років зо два, та й із сусідом злигалася, думала, покине жінку та й до тебе перейде; а дзусь; в його така кра­суня; але радій, що він тобі дитину стругнув, та й будь здорова»; «Олько, хоч мовчи, щоб ти знала, що я завжди його любила і люблю; то й не жалію, що він мені оставив дівчину; тепер у мене два хлопці росте, і буде дві баришні рости»; «ну то й жди їх»; «а може, іще кого полюбиш»; «о ні, сестрички, мені

13(30) липня Валя приїхала дощ 3(21) серпня Толі день народження 9(27) серпня свайба Сторощук Лени 10(28) серпня свайба у Лізи Бутенко 19(6) серпня Спаса зранку баба Хрпстя померла

20(7) серпня бабу Христю хоронили 24(11) серпня свайба-. Осадчої Валі 28(15) серпня Пречиста 11(29) вересня празник Усікновеиія Глави Ліди і Валі день народження 21(8) вересня Пречиста Інни день народження 27(14) вересня празник Воздвиженія 1(8) жовтня померла Антоніна Кордонючка 14(1) жовтня Покрова мороз зранку вдень жарко до заходу сонця 22(9) жовтня померла Вер... 3(21) листопада помер Василь Миколюк 4(22) листопада Василя хоронили Миколюка Казанська празник

5(23) листопада вугіль привезли 27(14) листопада Заговки

30(17) листопада ясний день у Кардонюка свайба свайба у Гриши Ракова 1(18) грудня похмуро Катя Котячка родила

103

вже цей Синиця на все життя останеться в серці, в мене більше нікого не буде»; Марина згадала сестру, старшу за себе, Варка була-така була гарна; характер у неї добрий, очі такі гарні, добрі; але тиф не помилував їх обох, померла Варка, і чоловік був Кирило, малень­кий такий, незавидний, тоже мати Гендзюрка, силою виперла заміж; на друге село, в Ходорків; там же найстарша, Явдоха, жили вони в тому Ходоркові; Варка з Кирилом померли, а оставили троє діток сиріт; і от куди їх діти, кому сироти потрібні; позабирали їх сестри: Любку, найстаршу, взяла Марина, а Степана взяла Олька, мовляв, буде пасти корову; а Ганю взяла Ліксандра, дітей буде глядіти; ой, було лиха і дітям, і тіткам, - тітку Ліксандру заїло, що вчепилися всі на неї; та вона не дуже зважала, вміла відрубати, за словом у кишеню не лазила, гостренька на язичок, часом як різоне, як пил­кою, по душі, не знати, і за що, - ти ще, Ганно, не знаєш, скільки ти будеш з ним жити та скільки він тебе буде називати мати-божа та голубонько моя, та дульки повиціловує тобі, та не відлазить од тебе ні вдень, ні вночі; дуже розумні ті, що з чоловіками; а як удова, то можна з неї познущатися, як кому тільки захочеться; там ще в мене сусідка така є, Лящиха, - хоч на город не виходь, бо як побачить, то вже почне: ну що, вдово, добре вдовою; ой, так би й сунула, щоб і перекинулася в тому бур'яні; але хоч таке червиве та глухе, як пеньок, але з чоловіком, захист є; Ганна образилася «то хіба ми такі, як твоя Лящиха, ми ж сестри, і самі між собою; чого ти завжди така злюща; ну як вогонь; ти хіба не знаєш, що з моїм Миколою було, як сторожував у лісі на тартаку; він же там робив, а як коли попросять, то й посторожує; він такий, що любив копійку, і все говорив: люблю ходити в ліс на роботу; казала йому, годі вже шкан­дибати в той ліс, а ті ноги нікудишні; шкандибає, як каліка; є, каже, Ганю, там повітря яке, ліс сосною пахне, на здоров'я гарно, а як поч­нуть різати дошки, то очей не відірвати; а живиця так і липне до рук; що ти, Ганю, знаєш; а знаю, знаю, ти ж з тею сторожихою і в ліс ходив та малинкою ласував; щоб ти там тріснув, з тею сторожи­хою; я ж його так полаяла, а він, бідний, і каже: лай, лай, Ганю, колись, може, й тобі так буде; а не казав, що буде, на що натякнув; а я й не знала, не сказав, як одного разу замінив таки сторожиху; а хлопці-молодці і не знали, що буде дід Микола сторожувати, та думали дощок свиснути з десяточок, бо ж таке згодиться; от почали тихенько підкрадатися; а Микола такий, що не засне, помітив небезпеку кругом себе, бо кажи і кажи, але ліс кругом, сосни десь аж під небом колихаються від легенького вітерцю; а місяць зрідка

104

вигляне із хмарки; трохи стало Миколі страшнувато, бо був трохи боягуз; він міг жаби перелякатися; а тут злодії підходять, крадуться, як Вовки; Микола і собі закра­дається, щоб побачити, що воно буде далі; а ніч це є ніч; бідний Микола зачепився за ломаччя і впав; але не без того, може, й крик­нув, бо він не втерпить; отут то його і накри­чи так, що він до дня лежав під тими дош­ками, аж рано його робочі витягнули звід­тіль ледь живого; от він з тих пір і ходить з палицею»; сказала тихо Марина і похитала головою «боже, боже, це була б і ти вдовою, в кого наше щастя таке, наші Гендзюри батьки, дивися, жили в таких злиднях, землі тої і не було, все життя проробили в еконо­мії на тих панів; а прожили в парі до смерті, як голуби були, порозпихали дочок, а їм то все було добро і спокій, тільки онуки прові­дували; а бачте, мати померла раніше за батька»; «ой, а батько через рік у те саме число, треба ж таке; батько, казали, затужив за бабцею, все сидів та думав» (... роки, як вода, біжать, біжать, і куди вони поспішають; вже й війна прогриміла, сини повернулися, слава Богу, дочка з Германії вернулася, правда, не сама, як говорили, з «приданим», а чоловік ще зостався «при часті»; дід Микола любив свою доцю Женю, бо вона була схожа на нього: така кирпата; а дід Микола як побачив доцю Женю, то переля­кався; дивися, Ганю, от ми вже будемо старіть, бо вже будуть онуки; «а щоб ти стя­мився, ти ще себе вважаєш молодим»; «ба­бусю моя, мені здається, що ми будемо завжди молоді»; «йди під халєру, не шепчи мені на вухо із своєю молодістю; в тебе завжди одне на думці - молодість та лю­бов»...), - то ще який світ був - ще ці кол­госпи не організовувалися, це ще мали ці

2(19) грудня похмуро

3(20) грудня дощ 5(22) грудня теплий 6(23) грудня о другій годині хоронили Ворошилова Климента Єфремовича 13(30) грудня Андрєя перший сніг ... згорів чоловік ранку четвертій годині Вони народився син 16(31) грудня хоронили Івана Фанчиного Поштарочиного 17(4) грудня Варвари день 18(5) грудня бабу Дуню Хрипчиху хоронили Сави 19(6) грудня Николая празник

1969

28 вересня

на кукурудзі була перший день
  1. вересня була
  2. вересня була



  1. жовтня була
  2. на роботі
  3. жовтня була
  4. жовтня була
  5. жовтня була
  6. жовтня не була
  7. жовтня не була
  8. жовтня була
  9. на роботі
  10. жовтня була
  11. жовтня була



  1. жовтня була
  2. жовтня була
  3. жовтня не була
  4. жовтня була
  5. жовтня була
  6. жовтня була
  7. жовтня була

10 105

поля, а кожний селянин мав ще шматочок і «на траву», та говорили «на сіно», і ці сінокоси всі тягнулися до лісу; це від самого Жито­мира і до Фастова тягнувся гарний великий ліс, і вони так і нази­вали: ліс села Степка, села Яроповичі, ліс Ходорківський; й так тоді вони вважали: наш ліс; підуть в ліс по ягоди; згукуються; а в який ліс, - а де багато грибів чи ягід було повно; бувало, як зберуться, старі та діти, то менше як по відру суниць чи чорниць не приносили; й от до цих лісів тягнулися ці поля з травою; була там і Маринина латка на сіно, і теж тягнула, як і в усіх, до лісу; одного разу ЇЇ донька попросилася «мамо, я піду з дівчатами до хрещеної», але їхня вуличка тягнулася теж у той бік до сінокосів; а їм не так до хрещеної, як погуляти в траві на сіножатці, вони любили там збирати квіти, і там було дуже гарно; і в жмурки погуляти, бо в траві, наполовину з квітами, добре і приємно покачатися і поганяти; поки ніхто не понаганяє; а було там цих польових квітів - дух забивало; не знаєш, яку вхопити; ромашка біла, сині й голубі дзвоники, червона смо­лянка, біла кашка, та білого духмяного клеверу; ну чого там тільки не зацвітало; ну, дівчатка, певно ж, люблять таку квітучу природу, та не доходило їм, що там і товктися не можна було і часто туди ходити, бо бувало, що стовбуняни, хлопчурня, могли налякати, або ще й надавати, і мати не раз посвариться «якого чорта туди йти та толочити траву»; наступала така пора, що людям перед жнивами, як закон, потрібно було братися до сіна, - отож каже Марина до своєї доньки «хочеш піти зі мною на сінокіс подивитися?»; вона завжди хотіла ходити з матір'ю, хоч куди, бо більше у них нікого не було, жили вдвох, поки мати не вийшла заміж за Максима; була така гарна сонячна неділя, саме з церкви виходили, так було людно кругом, весело, гомінливо, одним словом, як у неділю; посиділи, поговорили, та ще й її хрещена любила чим-небудь пригостити; то якихсь сливок витягне з бутля чи вишень, що як наїстися, то вп'я-нієш; любили вони туди ходити, а Микола дядько любив жартувати, та ще й підщипувати, бо мати ж вдова, то, мовляв, хто з нею пожар­тує; а хрещена все сварилася на нього, всяк на нього казала «старий дурню, коли ти вже розуму наберешся з оцими жартами, я вже не можу дивитися на нього», та й суне йому дулю, а він хватає ту дулю і цілує, наче хоче її з'їсти; ну то що йому скажеш, йолопові такому; а він усе залякував «пожди, пожди, як умру, то побачиш, ніхто не пожаліє і не поцілує твою дулю; ти ось бачиш, як живе твоя Марина, як лободина; ні жалю не зазнає, ні шани, а ти на мене ще й бурчиш», - почне розказувати, що зробили такий план, що через їхні сіножаті

106

будуть насипати такі насипи, де низина, і проведуть таку колію, що будуть ходити

поїзди до Фастова, а потім до Києва; вже пішки не будеш ходити у Київ на прошу»; «на яку прошу, хто туди йде?», - це ще як були малими, то мати їх тягала пішки до Києва; «о, а тепер будете їздити»; Марина зажурилася, мало не в плач «а сіно?»; «сіно засиплять, буде колія, залізна дорога, що твоє там сіно; всеодно буде колгосп, і все піде, вкупі будуть поля, і не буде отих межів», - старша сестра Явдоха стала київською, бо дочка вийшла заміж і забрала стару матір до себе в Київ, і сестра Явдоха часто їздила в село до сестрів, щоб що-небудь взяти, бо в ті года було трудненько і по городах; але Явдосі вдалося впросити і Марину поїхати в Київ, побачити, де вона живе і як живе, і який у неї зять; ну, Марина взяла охоту «я ж і не знаю, який той Київ, та й куплю щось городське, таке ж, може, в селі не буває»; набрали там всякої всячини, торбів начіп­ляли, бо треба ж всього, щоб не з порожніми руками всунутися в хату; вийшли на шосе, щоб добратися до станції Яроповичі; ну, йшли, а до станції дійти не можна, вона аж під Ходорковим; Марина пробурмотіла собі під ніс «який це дурень яроповецьку станцію затаскав аж під Ходорків, нічого собі утяли»; дійшли до станції Яроповичі, і стала Марина перший раз на залізну рейку і подумала собі нишком «то оце ти перерізала мою сіножат-ку, і подовмівалися отаке, попридумували, знайшлася така голова»; Явдоха буркнула «скоріше, бо наш поїзд прийде»; не встигли вони передихнути, - господи, коли суне чорне, в диму, тільки чавкає; Явдоха кри­чить «скоріше, бо він довго не стоїть», - о, боже, одне одного тягнуть за руку, за комір, аби тільки сісти, а людей сила-силенна; але

  1. жовтня була
  2. на роботі
  3. жовтня не була
  4. на роботі
  5. жовтня не була
  6. на роботі
  7. жовтня була
  8. на кукурудзі
  9. жовтня була
  10. на роботі
  11. жовтня була
  12. на роботі
  13. жовтня була
  14. на роботі
  15. жовтня була
  16. на роботі
  17. жовтня була
  18. на роботі
  19. жовтня не була
  20. жовтня не була
  21. жовтня не була
  22. жовтня не була
  23. жовтня була
  24. чистили кукурудзу
  25. жовтня була
  26. кукурудзу



  1. листопада була
  2. чистили кукурудзу
  3. листопада не була
  4. листопада була
  5. листопада була
  6. листопада не була
  7. листопада не була
  8. листопада не була
  9. листопада не була
  10. листопада не була



  1. листопада була
  2. на роботі
  3. листопада була
  4. на роботі
  5. листопада була
  6. на роботі
  7. листопада була
  8. на роботі
  9. листопада була
  10. на роботі
  11. листопада була
  12. на роботі
  13. листопада не була
  14. листопада була
  15. на роботі

10 107

проте всіх як проковтнув, ні одна людина не осталася; ще то Марина і злякалася, розтривожилась «нехай воно тобі, Явдохо, сказиться аж серце вилітає»; і засміялася; «чого ти смієшся» питає Явдоха; «ой, що я згадала; як до нас привезли перший раз кіно і вивісили афішу на те кіно, - знаєш, все село покотило в той клуб хвилею, всі лавки позасідали, а кому не було де, то поставали попід стінами, і на проході, знаєш, забито; було того люду, і старі і малі, як тільки не повтискалися; почали пускати кіно; то тільки букви викидає; хто вміє читати, то читає, а хто не вміє, то слухають; і от показався десь здалека маленький оцей паровоз, що нас везе, і все підходить ближче, ближче, і стає вже зовсім близько, то щоб ти побачила, як передні люди почали вищати, кричати і тікати, на голови летіли, і падали, то що було сміха, животи надривали задні; а поки огляну­лися, то його і не стало; хто зна, куди він і поїхав; оце я подивилася та й згадала», і сидять дві сестри, Явдоха і Марина, і зо сміху в їх аж сльози летять, а хто чув їхню розмову, то мимоволі розсміявся й собі; «ти знаєш, Явдохо, що я ще одчибучила, - як насипали насипи на наших сінокосах; думаєш, я не ходила просити, що ж ви робите? це ж сіножатки; то з мене почали сміятися; «тьотка, потіше, будеш кататься», - оце ж, бачиш, і довелося покататися до самого Києва, а Явдоха сміється «от тобі й сіножатка»; «а я тепер частіше буду до тебе їздити в Київ, хоч надивлюся на Київ, який він, та як люди живуть і які вони; покажеш мені ті вітрини, в які Олька видивлялася, що вона така гарна і ніхто не посватав»; сміються сестри, такі веселі та раді; «що я раніше не могла вирватися з теї хати та відірватися од того пекла, а тепер мені так добре; заробимо собі з Максимом; він на тракторі добре заробляє, та й я тоже зароб­лю, і з нас вистачає; і не думаю про ті коні, одна то хоч нічого була кобилка, а що гніда, то одні кості, страшно було з хліва вигнати, от упаде; добре буде жити при новій владі»; сміється Явдоха «це ж тобі не до пана ходити за десять копійок у день; тобі то мало діста­лося, ти ж менша, а мені то діставалося; старшому в сім'ї завжди діставалося саме більше; кодло наше Гендзюрівське он яке, було на кого робити, поки попідростали» (...нелегко жилося гендзюрівським удовам. Як не є, а по троє, по четверо дітей, без батька, хоч при яких умовах, все-таки тяжко. Не вийшла заміж і Ліксандра, і Олька після Гришки не знайшла нікого. Чогось наша і Ганна затужила. «Микола мій став нікудишній. Шкандибає на тих ногах. Коли й дві палиці бере в руки, а від роботи не можна відбити. Піде на радгосп, каже, подивлюся. А сам аж на полі опиниться, клевер в копицях сторожує.

108

Прошу і сварюся, а нічого не послухає, лю-, бить дуже, щоб гроші були. А не дай Бог, щоб копійку куди стратити, - Боже борони. На старість такий скупердяга став, на мило не видереш. Попросиналися в неділю рано, так гарно, сонечко так червоно зійшло, роса ще не спала, виблискувала срібними кораликами. Пройшла я до воріт боса, зробила зелену свіжу пахнючу доріжку за собою, постояла і вернулася, - чогось неспокійно на душі. Женю, чогось нема батька довго, вже й"пора. Женя каже, поглядіть малого, а я побіжу на радгосп. То й біжи. Нема довгень­ко і Жені. Ганна занепокоєна, ходить од воріт до хати, від хати до воріт, та все заглядає на дорогу. Сталася якась біда, чує моє серце. Біжить Женя, не показує, що заплакана, кричить...»), -

у Гендзюрівській сім'ї не тільки було багато дочок; в їх ще було і два сини; один Кость, це був старший син; був бідний, сімейний, троє дітей, один синочок, як гово­рили, нагуляний, глухонімуватий; він гово­рив «ходива», «ти сама не знава, що ти писава»; Кость його не дуже долюблював, бо знав, що це не його дитина, але ніколи не ображав; нехай, каже, росте, світ великий, а жінка Степка така собі була молодичка, невеличка, але вміла до Костя так підійти, що він ніколи на неї не крикнув; все говорив «Степка моя хазяйка, подивись, як у хаті, так і коло хати»; а що вже квіток коло хати, зай-деш, як у рай, але проси, хоч умри, не дасть жодної квіточки; ото скаже, як відрубає «на­сади»; Кость у колгосп не пішов, бо він був гарний тесля; сокиру за пояс, і пішов по селах будувати; таке вже було його покли­кання; сам був здоровий, рудуватий, вуса Рясні, очі сірі, великі, а зуби рівні-рівні та білі; добрий був, дітей любив, і всі його

  1. листопада була
  2. на роботі
  3. листопада не була
  4. листопада була
  5. на роботі
  6. листопада була
  7. на роботі
  8. листопада була
  9. на роботі



  1. листопада була
  2. на роботі
  3. листопада була
  4. на роботі
  5. листопада була
  6. листопада була
  7. листопада була
  8. листопада була



  1. грудня була