Geum.ru

Повинаймувано, де який хлів, де що; хай би жили люди, як нам це рішено збува­тися свого закутка

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   38

52

не встерегла, хай це ліжко стоїть і стіл нечі-паний буде. На горі тамо прялка є, гребінка з днищем у соломі, - нічого в хаті не взято, але розгардіяш, людям чогось так треба, щоо розора була. Що в цьому житті є путнього: як хата будується і як валиться. Влазиш через вікно, длубаєшся в печі, лізеш на гору і чавиш те, що невидне. Нічого не взяв, а вже злодій. Не кажи, що ти так собі, по якому праву. Не чіпай-но те шило, ще гочі собі повиколюєш. Як це ти вліз, що тепер вилізти не можеш, піду цього трактора покличу витягнути тебе. Ластівки позлітаються та вікна позамощують, та й здохнеш тамечки, як горобець, та й буде мені смердіти через стежку, що де хоч дівайся тоді. Почнуть іти з сільради, та й до кого перш - до мене. А я їм казатиму, лізло щось поночі в вікна, а я боялася вийти гукнути, хто там, а потім стрельнуло десь на тому кутку села, але так довго гуло, як щось з землі вилітає й гуде вгорі і внизу, і хатами трусило, як не труси­ло з коли ще - коли суша ця землями, горбами згруділими, померхлими тинами - ну, світ світом, суша така; квасолиння розпу­кується, і пальцем не вдовбеш квасолину - репи такі городом, пальці вшурхають у дюри, і ящірки лижуть п'яти, як ця земля, і крові досмокчуються у репах тіла, - то буде тобі хотітися десь іншого світу - лісу отого, що холодочком так вабить, а бійся вступити; ото тільки криком хитнеся: а покиньте ту каску, бо над'їде німець, то буде вам каска, й ква­соля, і цей вогонь, - хай бачать, хто хоче, як вона з цею батюгою зривається з городу та заганяє аж понад лісом своє голодне кодло, - як ви цеї квасолі надлубали; а приїде німець та порахує, то що будете казати; уже ж і вони про око людське верещать, такі раді, що виманили матір од хати, - хапаємо цього

10(28) січня у Грабаря Віті весілля було дощ і грязюка 12(30) січня ясно 14(1) січня сонячний день тихий і теплий старий Новий рік 17(4) січня ясний гарний

19(6) січня Хрещення

хмарно вітер

20(7) січня після

третьої вияснилося

21(8) січня вночі

і вдень йшов дощ

23(10) січня

церкву зривали

24(11) січня

зірвали церкву

25(12) січня

ясний день

26(13) січня після

третьої вияснилося

30(17) січня помер

Козлов ... хоронили

31(18) січня

хмарно тепло

1(19) лютого

з проясненням

2(20) лютого сніг

трошки йшов Фрола

Романовича Козлова

хоронили

3(21) лютого ясно

5(23) лютого Вася

Хрипко помер

о другій дня Верин

чоловік Кріпачки

6(24) лютого Харитка

Підопригора померла

7(25) лютого в Ліди

нашої було весілля

хоронили Хариту

день ясний і гарний

14(1) лютого ясний

день хоронили

Рудящиху Марфу

15(2) лютого туман

зранку потім сонце

тепло Стрітення

16(3) лютого розтає

сніг я їздила в Новий

Буг 53

казанка з недовареною квасолею, ото буде козі в поїд, - ще тако їм ліщиною прокрастися, де їхня годувальниця причаїлася; звір її не загриз, лякаючись гуду земного й небесного; гадина не кусала, чекаючи на цвірк молока, - а бачите, мамуню, як ми дядьків німців обдурили; я буду доїти, я; а цей гуд мотоцикляний уже першій козі у вуха вступає - мало їй цього мотузяного оривка; хапайте та поприсідаємо, заким перегуде; заким та квасоля перетріскоче об стіни, шибки; вертаємо вже не самі, з козою - пташинячі гнізда аж признаються до нас, виспівує ліс, як ще ніколи так не співав, радий тиші земній і небесній, - та й це тобі такий ратунок, що ми самі зосталися на хуторі, ні людей, ні товару, - бач, а ти кажеш; не штрикай-но тим-го шилом, ще тобі пальці тра будуть.

«Тато сибі вцідять з бачка й, розливаючи під ноги, сідають з квартою край столу в куточку біля вікна у літній кухоньці, де в них свій тапчан є і жердка тако дуже вгорі, на яку вони лєтніка свого вішають та дві куфайки. Як мені тра до худоби чи на город, я випрошую в тата куфайку, а вони на куфайки чогось скупі і довго не дають. Вони думають, що мені на службі куфайка положена, і гукають, щоб ішов там брав. Ну, татові пробачити можна, вони нікому нічого не шкодують, але куфайкам порядок знають. Одна вже тут купована, така на вихід у них, а друга звідти привезена. Вдягни-но, часом так вишкіряються до мене й дивляться, але ж знають, що цю я не займу, бо якби раз ніби послухався і вдягнув, то кварта мені по голові походила, їй-бо-б. Й от вони знають, що не вдягну, і я знаю, але вони, як веселі коли, то за це вдягання бігом. Це я собі придумав так: як їх та куфаєчка гріла в холодному краї, то вона їм рідніша за все на світі, - аж бачу, як вони там відра роблять, - вот хохол, вот умєлєц, - корівчину обтушкують теп­лішим чимсь, та й уже є молоко. Лагута, мов той кіт, заглядає: цьоцю, моні, дядю, моні, - глитне кухлик свіженького, втреться, а тоді очі рогом - га-а, ви, бандери, німцям родіну спродали; тато тако пальці м'яшкорать, а їм кулак не згинається, - хіба ж ти так вже зіграв би, як то коли ще - ще коли їх возили по Україні, люди з хуторів бігли послухати цих бандуристів; а тоді раз - вказ новий, включити до репертуару пісню про вождя; тато: вбийте, а цеї співати не буду; якось начальству у вуха не вклали, а то було б татові; цей поет такий з ними їздив, - одсилає тата додоми, як-то за станом здоров'я; то це вони типір, після другої кварти, добрішають та й дзюськають мене: а хоч, сину, заспіваю про вождя, тіки ж не тої, що нас заставляли; а проте бандури до рук не беруть, зачинають

54

п'яненьким голосом - кварту вбидвома руками порожню межи коліньми тримають, ще й тако похитуються: жито пшениця й горох пішли у Німеччину втрох просо яч­мінь і овес забрав емтеес а те що в стерні одержали на трудодні в жорнах мелють в ступах товчуть хіба ж тобі батьку Сталіне в Москву не чуть, - будеш слухать, то дам ку-файчину вдіти, - о, в сіліраду завтра зодяг­неш, хай бачать; тато тако похитуються, бу­цім це їх на возі так хилитає; сестра увійде - вони вмовкають, - вона татові рідніша, як я, але татові не пробачила свеї недолі - ет, то таке, що вірші складала, то хай, але це ж десь вчиться хотіла, ну то пригадали за тата, - бабо, не думайте, я їм був захистком од ці­лого світу; сестру вже десь викликать хтіли, та я конавертика приховав, не вніс у реєстр, одне слово; хіба ви забули, як учителів трусили, Михайло Сергійович директорства позбувся, бо учням давав читати. Кажіть, бабо, не мовчіть».

Такий з тебе ухисток - од куті до різдва; вже сонце на заході, - Богинька прокралася полем: Мартунько, вчиніть-но; Більмовичка свого чоловіка питає, ти там був? - а я нічо­го лихого не робив; якісь мов-то партизани побили німців, де та дорога до станції лісом; питають, приїхавши, це ваші вбили? - Більмович, так наче рятуючи село, забожив­ся: це не на нашій дільниці, десь далі. А що ж далі - як їм цей хутір на перепоні, - колись то вони хутором були одділені від села ліс­ком молодим; агрономи ще такі були, що Дбали; а це вже закортіло більш поля мати, та якогось рівчака гнилого пустили, - приєд­нали, бачся, хутірця до села: то звірина мала встид не дертися в вікна, а це людини живої бійся. Та й до кого ж з тим виправдом - мертві уже не почують, а живому воно нащо, -

17(4) лютого дощ

о пів на п'яту сніг

18(5) лютого сніг до

четвертої години

йшов потім сонце

тепло

19(6) лютого іде сніг

померла Марфа

Рудяшкова Хрипко

пів на сьому вечора

21(8) лютого ясний

день

23(10) лютого

з проясненням день

24(11) лютого ясно

25(12) лютого вітер

сніг пролітав

з проясненням у Каті

нашої отелилась

корова

1(16) березня ясний

теплий день рік дідові

Лисаку

2(17) березня вітер

мороз холодно

похмуро

3(18) березня ясно

і сніг розтає а вночі

і вранці дощ був

4(19) березня грім

о п'ятій ранку ясний

день і париться земля

розтає сніг тепло

5(20) березня сонце

і сніг розтає

14(1) березня

з проясненням і

хмарно сонце зранку

було

17(4) березня

похмуро і вогко

19(6) березня

розцвілась цибулька

21(8) березня два

тижні посту минуло

24(11) березня Зінй

день народження

Катерининої

27(14) березня

червона курка

першою знесла

55

от ці тільки вішні, що світ їм забагато, а півсвіту замало, вже не знати, за яку правду життя скласти; ти туто дуже мудрий, то розкажи-но чого веселішого, - як це Лагута, оно який, а вгавив; як сто грамів не налив, то будеш ти мати, в що заливать, - ніч йому матінка рідна, глядь, під хатою на ослоні кадка така замашна, а що ж, возьмьом; а як він цю яму не оминув - за це розкажи; і сам не вилізе, і кадки шкода; під ранок Більмович присідає над ямою, кварту подає, - то ти не міг, келеп, на діжку стати? - а чим би я потім ЇЇ дістав? - а тим, чим дітей наробив та на люди лишив; буде ж і тобі яма, пожди-но ти. Ото тепер має Більмович яму, та не яку, а дармову - шиферинами затуляла, ні тобі дощ, ані сніг, аби який впав; не раз пройде повз хату - йде перевідати Більмовичеву могилу, - не раз гукне: оно дубок коло колхозу, якраз по тобі виріс; та й той зарегоче: і діти твої повиростали. Дожилися, що дві ями їдна кіля другої копають; хоч мати більше місця - плати за обидві; дерева на домовину не стало - людей в салафани загортують і так опускають на дно; та й людям немов-то не в подив; мерці обсмаляні, вчаділі, без гочей, без рук; такий-то вік настав, що з жалю чи страху живе очі одводить від мертвого; мати мертвій дитині не зголубить чоло і чубчика - народжуються невидкі і одходять невидні; сліпці живі мацають тинами, стінами, обзиваються на мигах - а де ж то ми. Страх і казати - бидло якесь повелося, не в тім, що люди перевелися, але таке ними крутить; і що ж, усе довкола того ж - земля, межі, кудою проїхати, чия курка куди ступнула; візьме в тебе тридцять гарбузів, а одною курячою тушкою відплатить, ще й походжає хитренько - таки ж хазяїн! Посадиш десь деревце, - видеруть з землі люто, бо, бач, тут йому проїжджати треба, ще й дочку малу підошлють, щоб випитала. Але ж ні, є люди, оті баби згорьовані на лавочках побіля ворітець; і спинить тебе, аби побала­кати, і ліжко старе, іржаве оддадуть з-під хлівчика, щоб було на чому спати зайшлій людині; або й ці дядьки поспивані, що за півлітру й чорта зроблять, не те що. Ну от і ці ще, котрі на тракторах, машинах в колгоспі - ці крадуть, і не тако щоб колодку чи в мішечок, - причепами в двір завозять; а бідній бабі так: не маєш могорича, а з цим карбованцем і не підступайся; одна оно плакала з розпачу, бо города довго не зорювали. Усе воно, як і було на Україні, але що з людьми поробили - якась лиховина інша в'їлася, доконала кров'ю, умислом, попсувала вроду, - душа скулилася, гребе під себе - така подоба божеська і машину державну вгробить, і коней поганятиме з лютістю; машина з конякою найзанапащеніші в світі;

56

от свійське усе - те перебирає хутко од ха­зяїв; уже й не скажеш корівка, як не скажеш людина, - сліпцям їдна дорога - кладо­вищем; кудою йти, - кладовищем; де бачив, - кіля кладовища; кудою їхало, - попри кла­довище; типіро приїхав, спитають, - та перш на кладовище зайшов; такого світ не бачив, це тільки в нас: мерці з живими переміша­лися, й скажи ти, хто де; не люди втомилися од життя, а воно од людей. То ти мусиш бути дитиною, щоб ці похорони в тобі сміхи збуджали, та й мусиш у старощах таких пробувати, щоб сухими очима зовстріч мер­ців таку саму гадку снувати, - одмикай які хоч засувки, а все свято та й свято: мене сей світ породив, але я йому неналежна, бо він вандрує де хоче, а я їдними стежками ходжу. Ти шилом куди не штрикни, то все у світ попадеш, - то хоч бути таким мудрим, як той штрикнутий світ; щоб ніде не бути і вскрізь пробувати, нічого не знати і на все тяму мати? А є такі мудрі, а їх багацько, то ставай і ти кіля їх. Як ти мені того Сково­роду переповідаєш - то де ж він був, у світі чи де? А хіба був іще такий світ, що хотів упіймати, а чи йому в голові на такі лови ставати, як це в душі ширше, як того всень­кого світу, - де це таке ще було, ти-но мов; як той світ і той люд не діждуться чиєїсь смерті, щоб їм легше далі було свою думку снувати; хоч померти і дати їм волю на все їхнє царство, світове й люцьке?

«Я татові руку хтів цілувати, а вони не дали, - якби ж то хоч реготнули, їй-бо мені легш було; я мамі руки перший раз цілував У труні, та й то люди штовхали й суворо понадо мною звишалися; та й це що - я зо страху мамині руки й чоло і нозі малим Цілував, але тато страхом мене не лякають, вони іншу думку сховали, вони й за мамою

28(15) березня три

тижні посту пройшло

29(16) березня дощ

30(17) березня

теплого Олекси

1(19) квітня сніг

пролітав приморозок

7(25) квітня

Благовіщення ясний

день і теплий

10(28) квітня сніг

вкрив землю і дощ

вітер

11(29) квітня зранку

сніг йшов а після

обіду почав розтавати

вітер

13(31) квітня хмарно

вітер холодно

23(10) квітня дощ

і град під вечір Яшка

Скиба помер проти

п'ятниці вночі

24(11) квітня сонце

і вітер

25(12) квітня зранку

сонце в обід ясно

тепло а після обіду

хмарно дощ хоронили

Яшку Скибу Пасха

26(13) квітня зранку

ясно до дванадцятої

а потім дощ

27(14) квітня хмарно

29(16) квітня ясно

тепло

1(18) травня зранку

сонце а в дві години

дощ

2(19) травня

у Миколи корова

отелилася

3(20) травня ясно

і холодно

8(25) травня дощ

зозуля перший раз

кувала

9(26) травня

хмарно дощ

10(27) травня зранку

ясно а після другої

дощ

57

не схотіли податися, а ревіли потому з рік, - мама сором за тата ще молодицею одбула в смерті, а тато не поступалися ані владі, ні людям. Я так мушу татову гадку розгадувати - мені ще півсвіту оббігти та й буду знати. Голоду ще зазнати, на войнах усеньких побути, землею пробратися аж по той бік, - бо ми з татом не помирані по всей вік; сестра моя татовим духом пішла та й змерхла собі внутрі, а я то знаю: вона тата догледить і в зненависті, а тато до мене балакають і світ з його очей гнобить мене до землі; служив же хто людям - од людей попусту всеїднак не буде; держава тебе возвишує, а якими стежками за тою державою поспівати, - я собі намислив за всіх і за все одбути - яку там службу, яку роботу, чий гріх, чиє щастя вщерть, - га-га, по Марусин поясок! Це ви, бабо, тако собі не думайте, що там щось аж дуже вже так, що де шо не візьми, та й уже вам є, - бо перш треба знак мати, а впослі думайте та міркуйте, як вам там уже що підказує; бо й дитина поратована, що вам тепер обідання притербічує зо світу, і Петро Сліпий зі Степка, татів побратим по горю й возвишенню посеред усьогенного народу, - то хоч до купи тули їх, а хоч нарізно призбіруй, а все воно що виходить, а виходить, що смерть ми несемо в собі од чого хочеш, од яблуньки зрізаної, бо державі тра мать і яблуньку, і людину, а людина вхитряється і без яблуньки; вам тої чужої дитини не тра, і обідання те нахалєру воно вам, - страх одного штовхає до другого, але то ще не смерть, бо де ви бачили, щоб страх до смерті призводив, - то колись, як ми з хлопцями заклалися, хто піде на кладовисько і цьваха приб'є на хресті, щоб це наче знати, хто був уночі й не злякався, то до Махтея приїжджав такий наче зять, у шинелі, і він, герой, вам скажу, викликався, що він піде, і прибив полу шинелі до хреста й подумав, що його мрець ухватив і не пускає, та й там, при хресті, і помер зо страху, - як тато просили Петра Сліпого не покидати села, нашо тобі той Пітер, всеїдно обдурять, а він не послухав, і ходив тамечки по дворах, колодязях таких, і грав на бандурі, і йому тульку кидали з вікон - то це він так ратувався од голоду і сімню свою ратував; а послям татові каже, як ця війна, ти, Більмовичу, долі не одбіжиш, але чую, що правди нам не зіськати, - і так він пішов туди, де його ще не було, - грай, бандурко, грай, та воїнів проти ворога підіймай; а тато змовчали оттим разом, бо як на Пітер його одмовляли іти, то сим разом не відмовляли, - тато лиш раз, подивившись у вікно свеї кухоньки та лапнувши за поли куфайку, якраз ця святешна на них була, низом на два ґудзі не защібнута, вимовив двоє слів, чи то «одурений

58

6андуриста, чи то «ошуканий келеп дур­ний»: я хтів правду відобновити, для сім'ї Петра Сліпого, татового побратима, приста-патися, а там ні та й ні, - бо він, сліпий, щось прозрів на фронтах, те, що й зрячі не бачили, і встромив собі ножаку у груди; та й ні од кого не допитаєшся, хто ворог, а хто оборо­нець, - я крав пайки і носив його жінці і дітям, а казав, що то люцьке, я виписував із комори, за того п'янички голови, яку пашню, яку гречку та п'яничкою їздовим передавав, а тато сміялися, аж бухикали, та тилом долоні об коліно били, бо пальці судомило на правій руці, - гехнуть об коліно, і пальці розкліщить хоч на часину, - г-от, ці мухи, г-от не давали сказати; ти, - гепць, - ще й Партизанові одтарабань, - гепць, - вони вбидвоє старалися, тільки що (тато цього не кажуть) їден у зневірі тяму собі добрав, а цей як-то спричинився, та й йому легш; та я татові хитрощі зна-а-аю, уся Партизанова сімня по списках у нас проходила, - ви мені осьо скажете, хто ж заробив у держави; але я знаю, що ви не скажете, я сибі так подумав, що це якби ви сказали, то я б щось там на одвіт промовив, але ви й цим разом змов­чите, і я буцім тако сам у собі чую од вас питання, так мені хочеться, щоб хтось щось питав, та й уже на тобі відповідь, хоч і не питавши, - в мені такі люцькі питання багато сидять, а я раз та й одказав, раз та й; але що їх зводило у татовому садочку - ніхто не спитає: той Партизан цілі віки на хвіртці вистоював, аж заким вкрадеться попід вікном на стежечку щебенясту - й ніхто ж то його так наче й не бачить, і тато не огук-нуть, а послухняно так увіходять у загорожку и за столик під яблуню всідаються, - то тра вже бачити, скільки ще тих віків вікецьких змине, аж як Партизан добудеться й собі до

12(29) травня ясно

13(30) травня

квочку посадила

15(2) травня дощ

16(3) травня

брикет привезли

17(4) травня дощ

18(5) травня сонячно

20(7) травня ясний

29(16) травня

Микола В.К. день

народження

30(17) травня дощ

з шостої почався

3(21) червня

Вознесіння зранку

було хмарно а до

дев'ятої сонячно

6(24) червня трошки

дощ пройшов

7(25) червня дощ

13(31) червня Трійця

ясно і хмарно

прохолодно було

16(3) червня дощ

ввечері

20(7) червня

о дванадцятій дощ

пішов

3(20) липня Рибак

Милка родила

5(22) липня ввечері

дощ

11(28) липня дощ

о пів на четверту

капав

12(29) липня дощ

після четвертої Петра

Павла

13(30) липня дощ із

ночі до десятої ранку

14(1) липня пів на

першу дощ почався

дня

19(6) липня дощ

21(8) липня

гас купила

14(1) серпня

Маковея квіти

17(4) серпня помер-

Омелько Хрипко 59

татової гостини; мені од хлівчика видко, мені це така аж воля, що якби яку хоч татову куфайчину зодяг, то прощений був би на всей цілий вік той один, що Партизан приголублює всім своїм видом і ходою: татові й ще їдна муха не дасть запокою - гепць, - і Партизан скам'яніє і догледжає виправу свою - яка в нього шапка, що кучми там більше, як шапки, який той його френч, і галіфе, і кальсони до кісточок, а ще й поворозки теліпом тягнуться, а то й, бува, їдна поворозка між пальці прошилена, що аж ступає нею; я більше думав, чи це йому так не мулько, чи це тому мнясові не колько од зад-зюблених ніхтів; та мені не вільно приступатися, а лиш вільно наглядати, бо одтоді, як я малим зрадив тата й Петра Сліпого, як наслухався їхньої таємної мови та в школі на добридень учительки одгукнув «кудень клевитий» і всі подумали, що я матюкаюся, то більш мені доступу не було, - але мені так ще добріше, я як той цар немов зоглядаю од хлівів з худобою, од шури з сіном на цілу таку аж історію, наче немов я кіно дивлюся, і це мені тато й ще їдну загадку вкладають у тяму - от одгадайте, бабуню, що є вище понад усе, що хочете, понад світ, і політику, войни, й що хочете, як це вони, тато й Партизан, аж так наче підкрадаються їден попри другого, один сидячи вже, а другий в дорозі; мені така тяма вступає дивитися зоддалік віків, і це вже ж не те що там тато чи хто, чи там я осьо брати, чи то вже що діється, чи нічого не відбувається, й ані вам щоб утома якась там чи здогад про прихід і відхід - я то вашу хитрість осьо ого-го як бачу, ще й як, - а вже як-то вішність така обступає, таке вішнє мливо без переду й заду, що в який бік не смикнися, то буде аж так далеко, а'ж стій і не рухайся, і таке твоє в цьому спасіння. Тато вішність мені цю проказують, і я мушу довіку слухняно пристоювати біля їхніх мовчазних молитв і мовчазних балачок, - я де не йду, що не роблю, а мушу довше стояти, як йти і робити; бо що я собі не назначу зробити, де побувати, то ха-но я постою, скілько там тра, і вже до мене само приходить і жде, що я хочу чи мушу сказати, - воно оте все до мене таємною мовою промовляє, а я й не покваплюся залепетати ані жодною з потаємних мов, бо мені їх тра знати, але не признаватися, бо забалакаєш хоч одною, то вже й чути, вже й ошкіряється все таке, що не є, що не хочеш, бач, а бач, не потрафив; то ви скажіть, хіба ми не такі мудрі, не такого всього назналися, щоб одно мовчати й мовчати; не такі ми близькі, що аж нам не видко всього перед нами, а чи не так далеко, що й не розгледіти, - так воно є, і ще довго буде, а не стане когось із вішніх, і втворяться двері до чогось одного, що ти його аж