Гендерна мапа центрально-східної європи матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Суми, 21-22 квітня 2011 року) Суми 2011
| Вид материала | Документы |
- Сумський державний університет к афедра ф ілософії, 4422.85kb.
- З. Й. Красовицького 5 листопада 2008 року, м. Суми, 936.73kb.
- Сумського державного університету 22 24 квітня 2008 року частина ІІ суми Вид-во Сумду, 2428.66kb.
- Програма проведення конференції 11 квітня 2011 року приїзд учасників конференції, 80.08kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- А. М. Бойко, доктор пед наук, проф, 3357.78kb.
- Актуальні питання сучасної післядипломної медичної освіти [Текст] : матеріали Обласної, 487.14kb.
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- Перелік публікацій викладачів кафедри історії України за 2008, 325.5kb.
Гон Максим Мойсейович, д. політ. н., проф., зав. каф. політичних наук Рівненського державного гуманітарного університету Необхідність впровадження ідей ПАРИТЕТНОЇ ДЕМОКРАТІЇ В УКРАЇНІ На сьогоднішній день не викликає сумнівів, що політика є сферою боротьби за владу, де на перший план виступає окрема особистість з її інтересами, потребами і цінностями. Демократичний шлях розвитку суспільства передбачає, що у змаганнях за владу беруть участь як чоловіки, так і жінки. Зростання впливу жінок у політичному просторі України стало об’єктивною реальністю, як і активізація участі жінок у владних процесах та в опозиційній діяльності. Про рівень демократичності держави можемо говорити, коли громадяни беруть активну участь в політичному житті, володіють високим рівнем політичної культури, усвідомлюють себе активною частиною цілого, тобто громадянського суспільства. У зв’язку з цим, актуальною є проблема участі жінок в політиці через їх активну позицію та інституційні механізми паритетної демократії. Загалом проблема участі жінок в політиці та політичної активності є досить поширеною в українській науці. Зокрема, О.Кисельова, В.Барков і О.Пищуліна досліджують питання інституціоналізації механізмів забезпечення гендерної рівності, з етнопсихологічної точки зору досліджують В.Бебик, О.Науменко, А.Шаблій. Важливе наукове значення мають дослідження жіночого лідерства як форми паритетної демократії в роботах О.Кириленко, О.Лазоренко, І.Цікул, Н.Лавріненко, І.Синявської. В російській академічній науці даний аспект дослідження висвітлений в працях А.Андреєнкової, Н.Степанова, Е.Кочкіна, С.Айвазова, О.Хасбулатова. Питання участі жінок у політиці нерозривно пов’язані із перспективами розвитку та умовами формування лідерів, а також за визначенням критеріїв оцінки їх діяльності, що викликає глибоку зацікавленість соціальних психологів, політологів та інших дослідників цього феномену. Традиційно лідерство у нас вивчалось без урахування статевих відмінностей, оскільки лідерська роль апріорно вважалась маскулінною. Та поява на політичній арені яскравих жінок-лідерів і бажання жіноцтва брати активну участь у суспільно-політичному житті країни пожвавила інтерес до проблеми ефективності виконання лідерської ролі чоловіками і жінками за різних умов і обставин. Принцип гендерної рівності розглядається сьогодні світовим співтовариством передусім як політичне питання, яке «вимагає значного розширення сфери застосування – не тільки в інтересах жінок, а й в інтересах чоловіків і суспільства в цілому [1, с. 325]». Суспільство має сприйняти як аксіому, що жінки – активний суб’єкт громадянського суспільства та державотворення, а не лише об’єкт державного захисту. Саме це повинно стати вихідною позицією для формування державної гендерної політики. Демократизація всіх сфер життєдіяльності сучасного суспільства є неможливою без паритетного представництва жінок нарівні з чоловіками в структурах політичної влади, їх активної участі в процесах прийняття політичних рішень. Якщо говорити про представництво жінок у парламенті, необхідно констатувати, що Україна (з показником 5,3%) займає передостаннє місце серед країн-членів Ради Європи. Менше тільки в Туреччині – 4,4%. У країнах з високим рівнем представництва жінок у структурах влади (Фінляндія – 39%, Норвегія – 35,8%, Швеція – 33,5%, Данія – 33%) краще, вирішуються проблеми екології, освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, досягається злагода у суспільному організмі [2, с. 103]. При цьому від жінок-політиків очікують не тільки захисту соціальних інтересів населення, конструктивного й активного вирішення специфічних жіночих проблем, а й іншого, відмінного від чоловіків, стилю роботи, способів розв’язання проблем. Водночас, чим вища посада – тим більшою є диспропорція на користь чоловіків. Якщо брати до уваги світовий чинник, то за критерієм репрезентативності жінок у парламенті Україна серед інших країн світу посідає 152 місце [2, с. 103]. Її випереджають не тільки найрозвинутіші світові країни, а й сусідні Угорщина, Польща, Словаччина, Румунія, Росія, Туркменістан, а також Мозамбік, Уганда, Гамбія, Гана. Небажання жінок України приймати більш активну участь у політичних процесах (за виключенням активних, яскравих, але часом малоефективних жінок-лідерів) має ряд підстав, серед яких економічний фактор (заклопотаність проблемами виживання в обставинах, які створили чоловіки), культурно-психологічні особливості (жінки більш чутливі до вимог суспільних норм і настанов, вони більше зважають на традицію, є більш поступливими тощо) та організаційні чинники (ще недостатньо є механізмів для спрямування ініціативи та енергії жінок у суспільне русло) [3, с. 29-30]. Панує стереотип, згідно з яким традиційним для України є поділ праці на суспільну – себто чоловічу, і домашню – себто жіночу, і переконання, що цю «традицію» слід підтримувати й надалі, а це, в свою чергу, суттєво загальмовує демократичні процеси у нашій державі. Література: 1.Грицяк Н. Теоретичні засади гендерної політики / Н. Грицяк // Вісник Національної Академії Державного Управління. – 2001. – № 4. – С. 297-303. 2.Плотян С. Законодавче забезпечення участі жінок у процесі прийняття рішень: європейський досвід для України / С. Плотян // Жінки в політиці: міжнародний досвід для України: за матеріалами міжнародного наукового семінару (НАУКМА, Київ, 7 жовтня 2005 року) / [за заг. ред. Я.Сверлюк, С. Оксамитної]. – К. : Аттіка, 2006. – С. 90-105. 3. Політична опозиція: теорія та історія, світовий досвід та українська практика: матеріали науково-практичної конференції / Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України / [відп. ред. І. М. Варзар]. – К. : Навч.-метод.каб.вищ.освіти М-ва освіти України, 1996. – 236 с. Рубан Ольга В’ячеславівна, вик. суспільних дисциплін коледжу Сумського національного аграрного університету ТРАНСФОРМАЦІЯ ГЕНДЕРНИХ РОЛЕЙ НА ТЕРИТОРІЇ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ В ПОСТРАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД Родина, діти, так само як професія і робота – обов’язкові складові життя майже кожної сучасної людини, незважаючи на стать. За даними багатьох досліджень для більшості чоловіків і жінок сім’я є головною життєвою цінністю. [1] Останні десятиріччя характеризуються трансформаційними процесами у багатьох сферах буття. Трансформації зазнає й інститут сім’ї, що впливає на зміни в гендерно-рольовій сфері. У процесі трансформацій умов життя сучасного суспільства відбуваються зміни у багатьох аспектах поведінки, оцінок, уявлень людей щодо сфери приватного життя: чоловіки та жінки все менше дотримуються традиційних "нормативних" правил, які стосуються домогосподарства, прийняття сімейних рішень, батьківських, подружніх стосунків. Тобто сім’я як соціальний інститут зазнає суттєвих змін не тільки в Україні, а і в сучасних суспільствах Центрально-Східної Європи. Статистичними індикаторами таких змін стають кількість розлучень, кількість позашлюбних дітей, популярність неофіційних подружніх шлюбів, чисельність повторних шлюбів. Важливим фактором трансформації інституту сім’ї в Україні є зайнятість жінки поза сім’єю (зайнятість була і залишається найбільш високою в світі протягом майже ста років – трьох-чотирьох поколінь). Навіть у кризові дев’яності частина працюючих жінок була майже рівною частці працюючих чоловіків. Історичний аналіз гендерно-рольової ситуації радянської сім’ї доводить, що в такій сім’ї роль годувальника брала на себе жінка, наприклад, як голова неповної сім’ї, чи коли зарплата жінки була більшою за зарплату чоловіка. На сьогоднішній день роль здобувача-годувальника перестала бути виключно чоловічою. З часом праця жінки з вимушеної необхідності перетворюється в масове явище, що схвалюється, як результат і трансформація традиційних уявлень щодо всього комплексу рольових позицій чоловіка та жінки в сім’ї. Ці позиції наступні: економічне забезпечення (отримання доходу поза сім’єю), господарювання (господарсько-побутові справи), батьківство (піклування про дітей, їх виховання, безпека), головування (прийняття важливих рішень для всієї сім’ї). Кожна з цих позицій поступово стає гендерно-нейтральною в Україні, Росії. Подібні процеси мають місце у 20 столітті майже у всіх європейських країнах, але в Україні, зокрема, як складовій СРСР, приблизно з двадцятих років, в інших країнах Центрально-Східної Європи пізніше. Зміни підтримувалися декларуванням радянською владою рівних прав чоловіків і жінок в усіх сферах суспільного життя. Таким чином, нібито є умови для формування егалітарних відносин у сімейній, приватній сферах життя. Реальність виявилась викривленою. Сучасні гендерні дослідження виявляють певні тенденції змін світоглядних уявлень щодо рольових сімейних стереотипів не тільки у багатьох жінок, а й у чоловіків у напрямку паритетних відносин. Визначення чоловічих ролей відбувалося та відбувається поряд із змінами ролей жінок як поза родиною, так і сімейних. Ці паралельні рольові трансформації можна уявити у вигляді гендерного балансу між сімейними (господарськими, батьківськими) та позасімейними (трудовими, кар’єрними) ролями чоловіків і жінок. Останні десятиріччя жінки проявляють особливу активність щодо балансування відносин у напрямку паритетності, з урахуванням особистісних особливостей незалежно від статі. [2] Результат: ролі «жінки - берегині», «чоловіка – добувача, годувальника» поступово трансформуються в партнерські ролі чоловіків і жінок у сім’ї, які є взаємодоповнюючими та взаємозамінними, не жорстко прописані та не змінні, а ролі, які обговорюються та обираються у зв’язку з особистісними перевагами членів сім’ї. Сучасний український філософ та письменник, доктор філософських наук, провідний науковий співробітник Інституту філософії НАН України Н.Хамітов, аналізуючи ситуацію в українській родині, спираючись на метаантропологію та андрогін-аналіз, говорить про існування трьох типів сімей: авторитарна (домінантна, патріархальна), відчужена (гермафродитна), партнерська (андрогінна). Так в авторитарній сім’ї відбувається пригнічення особистісного початку членів сім’ї тими, хто домінує фізично, психологічно або фінансово; на цій основі відбувається становлення авторитарних відносин, які несвідомо переносяться на більш широкий соціальний контекст. Відчужена сім’я передбачає автономізацію, віддаленість членів сім’ї, що призводить до формування атмосфери байдужості. Саме в такій родині яскраво проявляється феномен «самотності удвох». Людина, вихована в такій сім’ї, часто вже в дитинстві відчуває ідею абсурдності власного існування, а потім в якості компенсації прагне ввійти до складу соціальних груп та об’єднань, активність яких є девіантною. У партнерській сім’ї атмосфера турботи, душевності та любові не протидіють свободі; це сприяє становленню партнерських відносин, сприяє розвитку особистісного початку, що актуалізує членів такої сім’ї на отримання єдності свободи та любові [3]. Таким чином, певні аспекти сімейного життя, наприклад, прийняття важливих рішень, виконання домашніх справ, батьківських обов’язків чоловіків і жінок, в Україні та країнах Центрально-Східної Європи можемо характеризувати як демократичні, які базуються на паритетних засадах. Для збереження досягнень у гендерно-рольовій сфері потрібно продовжувати інформаційно-просвітницьку, дослідницьку роботу, яка сприятиме толерантному сприйняттю та відтворенню позитивних тенденцій, формуванню світогляду, заснованого на паритетних засадах. Література: 1. Михеева А.Р. Мужчина в городской семье: стереотипы и современные тенденции // Всероссийский экономический журнал. - №11, ноябрь 2008, с. 136-149 2. Рубан О.В. Гендерні ролі в Україні: зміна світоглядних стереотипів та вища освіта // Матеріали Четвертої міжнародної науково - практичної конференції «Жінка в науці та освіті: минуле, сучасність, майбутнє», присвяченої 130-річчю вищої освіти жінок в Україні, Україна, Київ, 6-8 листопада 2008 р. 3. Хамитов Н., Крылова С. Етика. Путь к красоте отношений. Курс лекций. / Н.Хамитов, С.Крылова – К.: КНТ, Ценр учебной литературы, 2007. – 256 с. Комарніцький Ігор Олегович, ст. викладач КНУКіМ ГОСТИННИЙ СЕРВІС В УКРАЇНІ: ГЕНДЕРНИЙ АСПЕКТ Перехід від «твердого структурованого» до «мінливого, плинного, пластичного, вільного від бар’єрів і кордонів» світу викликає нестримне і постійне бажання подорожувати, яке З. Бауман визначає як «новий номадизм» і стверджує, що «ми є свідками реваншу кочового способу життя над принципом територіальності і осілості». [1]Саме ці процеси інтенсифікують розвиток сфери гостинності у світі та актуалізують гендерний ракурс її розгляду. Гендерні теорії є результатом інтенсивних досліджень, аналізу, критики, переосмислення, що тривали протягом декількох останніх десятиліть. Складна комбінація різних феміністських підходів призвела до трактування поняття гендер як соціального і політичного конструкта. В сучасному розумінні поняття гендер, як пише Дж. Скотт, вперше з’явилося у американських феміністок, які прагнули підкреслити сутнісний характер соціальних відмінностей, що ґрунтуються на ознаках статі. Воно означало відмову від біологічного детермінізму при використанні таких термінів як «стать»(sex) і «статева відмінність»(sexual difference).[2] В такому ракурсі розгляду гендер є аналітичною категорією за допомогою якої гендерні відносини розглядають як особливий тип соціальних відносин. Гендерний аспект гостинного сервісу необхідно аналізувати в контексті ситуації, що склалася в державі та громадянському суспільстві. Останнім часом в системі реалізації гендерної рівності в Україні виникають проблеми, фактично відбувається руйнування інституційних механізмів забезпечення прав і можливостей жінок. Наша країна приєдналася до Програми ООН «Цілі розвитку тисячоліття», де серед восьми глобальних цілей для всього людства, які слугують орієнтиром для кожної з країн світу на період до 2015року, є і досягнення гендерної рівності у всіх напрямах людської діяльності. Достатньо цілісну та ефективну гендерну політику проводило Міністерство у справах сім’ї, молоді і спорту, але воно в результаті адміністративної реформи було ліквідовано. Стурбованість з цього приводу висловили учасниці Міжнародного форуму «Україна – суспільство рівних можливостей», що пройшов у Києві напередодні 8 березня, які у листі до Президента України обґрунтовували необхідність відновлення роботи Міністерства. [3]. Гендерна асиметрія, що склалася в нашій економіці призвела до прихованої дискримінації жінок у сфері підприємництва. Така неявна дискримінація носить назву професійної сегрегації, нерівномірного розподілу жінок та чоловіків в економіці. Під галузевою або професійною сегрегацією розуміється така структура зайнятості, коли жінки зайняті здебільшого в малооплачуваних професіях з наявністю “скляної стелі”, яка заважає кар’єрному росту. В Україні індекс сегрегації складає майже 30% .[4] Слід зазначити, що ситуація в сфері гостинності з проблемами гендерної рівності значно краща, ніж в інших сферах бізнесу. Так, під час проведення круглого столу в Донецьку 11 лютого цього року в межах проекту «Інвестиційний клімат в Україні» були представлені результати дослідження щодо гендерних аспектів ведення бізнесу. Частка підприємств, вищими керівниками яких є жінки, становить 22%, але частка жінок у керівництві змінюється залежно від галузі: від 6% у будівництві до 50% у готельному бізнесі та громадському харчуванні. Це підтвердження того, що жінки найчастіше працюють у готельно-ресторанному бізнесі та громадському харчуванні, а також у торгівлі та сфері послуг. Аналіз приватних підприємців за гендерною ознакою засвідчив, що жінки-приватні підприємці частіше працюють у торгівлі (67%), секторі громадського харчування, до якого також належить готельно-ресторанний бізнес (68%) та у сфері послуг (52%). [5]. Перевага жінок в сфері гостинності полягає, на нашу думку в тому, що вони краще знають психологію людини і прекрасно володіють Soft skills – навичками спілкування, вмінням зрозуміти і переконати співрозмовника, надихнути на плідну співпрацю, налагоджувати контакти і вибудовувати відносини, демонструючи при цьому своє дружнє ставлення, випромінюють оптимізм, впевненість в досягненні результатів. Жінки ставляться до своїх співробітників не як до людського фактору, а як до живих і різних за своїми уподобаннями та інтересами людей з власними радощами і тривогами, стереотипами і традиціями, колективними міфами і забобонами. Роль жінки в суспільстві значною мірою залежить від традицій, норм і звичаїв, що склалися в процесі культурно-історичного розвитку і сформованих на цій основі статеворольових стереотипах поведінки. В українців протягом століть формувався і укорінився в масовій свідомості архетип жінки, як щедрої і привітної господині, Берегині роду. І тому роль жінки в гостинності - це своєрідна культурна маска, культурна метафора, в якій присутній елемент гри, театралізованої вистави, що поширюється, як пише Ж.Бодрійар, не тільки на художню творчість, а й поведінку в побуті. А в нашому випадку – на вітчизняний гостинний сервіс і вселяє надію на досягнення гендерної рівності принаймні в цій сфері. Література:
Ситникова Юлія Валеріївна ас. кафедри вищої математики Харківська національна академія міського господарства КОРИГУВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ РОЛЕЙ У МАЙБУТНІХ МЕНЕДЖЕРІВ У ПРОЦЕСІ ПЕДАГОГІЧНОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ Сучасний діловий світ вже перестав бути суто чоловічим. Все більше жінок обирають управлінські професії, все частіше стають керівниками різник ланок управління організації чи підприємства. Чи дійсно у нашому суспільстві відбувся процес зрівняння можливостей для представників різних статей? Французька дослідниця Е. Сюллеро (1973) впевнена, що чоловіки не поступилися своїми престижними професіями, то жінки задовольнившись малим, поступово освоїли професії, які раніше належали чоловікам. Численні дослідження психологів та соціологів свідчать, що жінки досить успішно конкурують з чоловіками в діловому світі. Та, незважаючи на таке стрімке входження жінки у світ діловий-чоловічий, практика показує, що більшість чоловіків та жінок не готові до толерантних гендерних відносин. На нашу думку, невизрівання ділових стосунків на кооперативних засадах відбувається через чітке розмежування соціальних ролей (стереотипізовані гендерні ролі) щодо професійних успіхів і прагнень чоловіків та жінок у суспільному житті. Гендерні ролі — різновид соціальних ролей, який характеризується певним набором очікуваних зразків поведінки представників тієї чи іншої статі. Роль в соціальній психології визначається як набір норм поведінки в конкретній соціальній позиції. Фемінна гендерна роль приписує жінкам бути турботливими, емоційними, чуйним до інтересів і проблем інших людей. Маскулінна гендерна роль вимагає від чоловіка активності, агресивності, домінування, амбіційності. Ці гендерні відмінності традиційно вважаються проявом внутрішніх сутнісних відмінностей в характерах і інтересах жінок й чоловіків. Зазвичай маскулінність/фемінність, а також риси, що традиційно відносять до них, вважають протилежними, та соціально-психологічні дослідження вказують на те, що людям, незалежно від біологічної статі, в певній мірі притаманні обидва набори характеристик. Отже, існує суперечність між очікуваним і реальним (згідно внутрішньої концепції) проявом маскулінності/фемінності в конкретній ситуації, яка заважає суспільству сприймати маскулінну жінку чи фемінного чоловіка. Система освіти як інститут соціалізації особистості має можливість вирішити цю суперечність, виконуючи регуляторно-корекційну роль. Саме від характеру норм, цінностей, стереотипів, що транслюються в процесі вищої освіти, залежить формування та подальший розвиток особистості, набуття певних установок та очікувань щодо виконання певного спектру соціальних та професійних ролей. Лінійний педагогічний експеримент, проведений нами у групі майбутніх менеджерів, показав, що навчально-виховна робота в чоловічому, жіночому і змішаному колективах повинна будуватися з урахуванням маскулінних/фемінних домінант: це обумовлює успішність засвоєння учбового матеріалу і ефективність виховних дій педагога. В цілому, кажучи про перспективи використання знань про гендерну домінанту особистості, можна відзначити, що вони дозволяють дати наступні рекомендації викладачам всіх дисциплін. У мускульно-орієнтованих групах необхідно робити упор на візуальну інформацію, яку можна розташовувати в стовпчики або діаграми, допустимі абстрактні міркування. Особливо важливо добиватися розуміння з'ясовного викладачем матеріалу, обов'язково робити узагальнення і висновки в кінці заняття. Організація діалогу і дискусії в ході вивчення нового матеріалу в цих групах сприяє його кращому засвоєнню, і особливо цінується логічність викладу. Студенти з мускульним гендером більш постійні в парній роботі з конкретним партнером і здібні до ефективної продуктивної діяльності і їм можна більшою мірою довіряти самооцінку цієї діяльності, оскільки за своєю природою вони об'єктивніші. У фемінно-орієнтованих групах швидше засвоюються конкретні письмові приклади і розрахунки, і закріплюються вони на триваліший час. Всі вони повинні носити чіткий характер, а візуальну інформацію краще розташовувати в горизонтальному напрямі. Студенти цього типу, як правило, володіють добре розвиненим мовленням і здібністю до довгого викладу теоретичного матеріалу. При роботі з ними бажано використовувати барвисті наочні матеріали. Вони, як правило, хороші аналітики і здатні працювати продуктивно в колективі. Проте слід зазначити, що їх самооцінка далека від об'єктивності, і тому для них корисний коментар ходу і результатів їх навчально-пізнавальної діяльності ззовні. Зазначимо, що різноманітність форм організації навчання та методик подання навчального матеріалу проводить до коригування проявів маскулінністі/фемінність, так, спираючись, наприклад, на маскулінність аудиторії ми будемо провокувати розвиток маскулінністі саме у фемінній частини аудиторії і навпаки. У практиці вищих навчальних закладів ми в основному маємо справу із змішаними за гендерною ознакою групами (мова не йде, природно, про курсантські і інших спеціалізовані навчальні заклади). Тому освітній процес в них повинен будуватися з урахуванням всіх перерахованих особливостей, орієнтацією на обидві гендерні підгрупи. Все це, очевидно, повинен знати і враховувати кожен викладач при організації своїх занять. |