Гендерна мапа центрально-східної європи матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Суми, 21-22 квітня 2011 року) Суми 2011
| Вид материала | Документы |
СодержаниеСТАН ДЕРЖАВНОЇ КАДРОВОЇ ПОЛІТИКИ З ОГЛЯДУ НА ГЕНДЕРНІ ВИКЛИКИ СУЧАСНОСТІ (за матеріалами Управління державної служби Головдержсл Роль женщины в политической жизни современной россии |
- Сумський державний університет к афедра ф ілософії, 4422.85kb.
- З. Й. Красовицького 5 листопада 2008 року, м. Суми, 936.73kb.
- Сумського державного університету 22 24 квітня 2008 року частина ІІ суми Вид-во Сумду, 2428.66kb.
- Програма проведення конференції 11 квітня 2011 року приїзд учасників конференції, 80.08kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- А. М. Бойко, доктор пед наук, проф, 3357.78kb.
- Актуальні питання сучасної післядипломної медичної освіти [Текст] : матеріали Обласної, 487.14kb.
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- Перелік публікацій викладачів кафедри історії України за 2008, 325.5kb.
Демченко Олена Миколаївна, к.п.н., начальник Управління державної служби Головдержслужби в Сумській області СТАН ДЕРЖАВНОЇ КАДРОВОЇ ПОЛІТИКИ З ОГЛЯДУ НА ГЕНДЕРНІ ВИКЛИКИ СУЧАСНОСТІ (за матеріалами Управління державної служби Головдержслужби України в Сумській області) У системі світового оновлення і реформування Україна прагне до створення громадянського суспільства на нових гуманітарних засадах, що є передумовою демократичного устрою. Важливою складовою демократії є гендерна демократія, яка стверджує основи громадянських, політичних і соціальних прав людини без дискримінації статі. Отже, необхідність утвердження статевої рівності прав пов'язана з потребами сучасного українського суспільства в гендерній демократії як складової суспільного й державного устрою, політичного режиму. На сучасному етапі гендерні перетворення все більше набувають пріоритетного напряму та стають невід’ємною частиною державної політики, оскільки проблеми рівних можливостей та реалізації своїх прав чоловіками і жінками в Україні сьогодні є актуальними з точки зору реалізації прав людини, її участі в економічному, політичному, соціальному і культурному розвитку. Україна підписала міжнародні документи, в яких визначається гендерна дискримінація, і взяла зобов’язання щодо її подолання. Цим кроком було визнано об’єктивну необхідність у проведенні гендерних перетворень, інтеграції гендерної перспективи в усі програми розвитку Українського суспільства на принципах свободи, рівності та толерантності. Найважливіші аспекти гендерної політики відображені в Конституції України (ст. 23, 24, 36, 38, 51) [1], яка виступає орієнтиром і визначає стратегію розвитку держави, та інших нормативно-правових документах, які регулюють гендерні суспільні відносини. Але на сьогодні основною проблемою гендерної рівності в державі є її декларативний характер та формальність прав жінок. З метою підвищення ефективності державної політики і узгодження співпраці органів виконавчої влади по забезпеченню рівних прав і можливостей жінок і чоловіків Указом Президента України „Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків” визначено конкретний перелік функцій, які повинні здійснюватись цими органами з метою забезпечення гендерної рівності. Політика гендерної рівності складається з таких компонентів: - законодавство рівних можливостей і недискримінаційні закони; - існування механізму розгляду скарг щодо нерівності або створення комісії рівності чи ради захисту від дискримінації; - потужний апарат інституції, на яку покладене вирішення проблем у сфері рівності, наявність адекватних інструментів і ресурсів; - пріоритетність політики рівності і застосування заходів, які визнають різні потреби жінок і чоловіків; - існування організаційних одиниць, на які покладено питання забезпечення рівності, в кожному апараті державного органу; - дослідження і тренінги з питань гендерної рівності; - просвіта громадськості з питань гендерної рівності [3]. Загальновідомо, гендерні стереотипи є досить живучими і суттєво впливають на суспільство в цілому та на його окремі сфери. Негативні наслідки впливу таких стереотипів можна простежити через аналіз гендерних проблем професійних відносин. Йдеться про стереотипи, які пов’язані зі змістом праці. Існуюче в суспільстві явище професійної сегрегації є відображенням дії стереотипів про пріоритети професійної діяльності саме для чоловіків. Як результат – специфічне представництво жінок в професійній структурі суспільства, що призводить до нерівності в оплаті праці, дискримінації при наймі на роботу, нерівномірного розподілу чоловіків та жінок у різних галузях (горизонтальна сегрегація) та дискримінація щодо розподілу посад у рамках однієї професійної групи. І владні структури і державна служба не є винятком. Всупереч конституційним нормам стать є критерієм, який диференціює можливості та кар’єрного росту державного службовця [5]. Аналіз чинного законодавства України свідчить, що воно є анти дискримінаційним щодо жінок, створює певні передумови для рівноправності, але нажаль, не забезпечує їх реалізацію. Україна не дотримується принципів гендерної рівності у своєму політичному і бізнесовому житті. Очевидним є гендерний дисбаланс на рівні прийняття політичних і соціально-економічних рішень, а також в управлінні ресурсами. Керівні посади в усіх сферах управління обіймають переважно чоловіки. Станом на січень 2011 року кількість жінок у Верховній Раді становить 7,5%. Жіноча складова у нинішньому українському парламенті – 36 парламентаріїв, інші 414 – чоловіки. Становище майже таке як, наприклад, в Ірані та інших мусульманських країнах. Це один з найнижчих показників у Європі та світі. У той же час в демократичних країнах цей показник забезпечується на рівні 18,9%, у країнах Європи – 21,9%. Такі дані наведено у відповідній доповіді ООН. Це означає, що Україна не виконала поки-що взяте перед ЄС зобов’язання довести представництво жінок у Верховній раді як мінімум до 15% (Фінляндія – 39%, Норвегія – 35,8%, Швеція – 33,5%, Данія – 33,8%). У сільських, селищних та районних радах представництво жінок наближається до 40%, в обласних радах залишається менше 10%. В органах виконавчої влади на національному та регіональному рівні представленість жінок залишається низькою. Україна є єдиною країною в Європі, де немає жодної жінки у складі Кабінету Міністрів. Отже, просуваючись на шляху інтегрування в європейське співтовариство, Україна має орієнтуватися на досягнуті там стандарти, в тому числі і в питаннях політики рівності чоловіків та жінок. Саме система державного управління має найбільше можливостей для того, щоб забезпечити гендерні перетворення в українському суспільстві. Одним з визначальних принципів гендерного підходу є визначення кола осіб, які розробляють та приймають управлінські рішення, тобто тих, хто значною мірою може визначити напрямки розвитку регіону, а також реалізувати результати розроблених програм та проектів. З цієї точки зору важливим чинником адекватного впливу на прийняття рішень стосовно всіх напрямків розвитку області та районів є забезпечення паритетного представництва жінок та чоловіків на керівних посадах в органах державної влади та місцевого самоврядування. Проте, гедерний аналіз кадрового складу органів публічної влади, який протягом трьох років проводе наше Управління показує інше. Управлінням державної служби Головдержслужби України в Сумській області протягом декілька років проводе аналіз представництва жінок в органах державної влади та органах місцевого самоврядування Сумської області станом на 01 січня 2011 року. Аналіз виконано на основі статистичних даних органів державної влади та місцевого самоврядування. Загальна кількість працюючих в даних установах складає:
Наведені числа показують значне переважання жінок як серед державних службовців, так і серед посадових осіб місцевого самоврядування. Проте в ході подальшого аналізу виникло питання, чи дійсно існує гендерний баланс на всіх рівнях влади, і чи є у жінок реальні важелі впливу на процеси прийняття владних рішень? Як бачимо, абсолютні числа досить переконливо говорять про відсутність гендерного балансу, при цьому, начебто, на користь жінок. В той же час більш детальний аналіз ситуації показує зворотну картинку. Керівники органів державної влади (станом на 01.01.2011):
Керівники органів місцевого самоврядування (станом на 01.01.2011):
Спеціалісти органів державної влади (станом на 01.01.2011):
Спеціалісти органів місцевого самоврядування (станом на 01.01.2011):
За віковими категоріями розподіл відбувся таким чином: серед керівників жінок органів виконавчої влади переважна більшість жінок у віці – 45 років та обіймають керівні посади 5 категорії; серед посадових осіб органів місцевого самоврядування на керівних посадах жінки віком від 35 до 45 років – 6 категорії. Щодо спеціалістів органів виконавчої влади – то жінки 35 років 6 категорії посад, а в органах місцевого самоврядування вік від 28-35 років 7 категорія посад. За освітою розподіл відбувся таким чином: 1-2 рівень акредитації (молодші спеціалісти, бакалаври): в органах виконавчої влади – 1008, з них жінок – 950 (94%), в органах місцевого самоврядування – 202, з них жінок – 173 (86%). Щодо 3-4 рівня акредитації (спеціалісти, магістри), то в органах виконавчої влади – 4842, з них жінок – 3396 (70%), в органах місцевого самоврядування – 1048, з них жінок – 751 (72%). Цифрові показники дають змогу чітко простежити переважання чоловіків на посадах вищого рівня. Дискримінація жінок щодо керівних посад спричиняє і іншу проблему. Незважаючи на високу професійну та освітню підготовку (на 100 чоловіків з вищою освітою приходиться 140 жінок з вищою освітою), жінки обіймають посади менш престижні та менш оплачувані. Тому можна сказати, що в цілому жінки та чоловіки, які мають однакову професійну та освітню підготовку, мають і різну зарплатню, і зовсім не рівні можливості впливу на прийняття рішень. Управління державної служби Головдержслужби в Сумській області спільно з Сумським ресурсним гендерним центром за підтримки Програми рівних можливостей та прав жінок в Україні провели соціологічне дослідження щодо оцінки державними службовцями та посадовими особами ситуації з забезпеченням гендерної рівності, а також власної поінформованості з цих питань. Стосовно кар’єрного зростання жінок більше половини опитаних зазначили, що їм у цьому ніщо не заважає (54,44%), 27% вважають, що певні перешкоди є, а 18,55% не змогли дати оцінку. Серед чинників, які все-таки заважають (з точки зору опитаних) кар’єрному просуванню жінок можна зазначити як найбільш значимі обов'язки по вихованню дітей (12,5%), зайнятість домашніми справами (12,1%) та високу конкуренцію з боку чоловіків (11,29%). При цьому оцінки опитаних чоловіків і жінок по всіх зазначених позиціях практично співпадають. Результати аналізу відповідей респондентів на питання: «Які з перелічених галузей працюватимуть краще, якщо їх очолить жінка?» показують, що жінкам дістались культура (24,19%) та освіта (20,16%), фінанси (11,29%). Близькі показники мають також позиції «Інформація та ЗМІ» (8,47%), «Торгівля» (8,87%), «Економіка» (7,66%) та «Охорона здоров’я» (6,85%). При цьому чоловіки частіше готові визнати за жінками потенціальний успіх у керівництві промисловістю (6,67% проти 2,13% жінок), судочинстві та сільському господарстві (по 6,67% проти 1,6%), економіці (10% проти 6,91%), у галузі інформації та ЗМІ (10% проти 8,47% жінок). Самі ж жінки вдвічі частіше визнають, що були б кращими в галузі освіти (22,87% проти 11,67% чоловіків), фінансів (13,3% проти 5% чоловіків) та охорони здоров’я (7,45% проти 5% чоловіків) [5]. Реалізація конституційного принципу рівності прав і свобод обох статей залежить також від психологічної готовності влади, посадових осіб сприймати концепцію прав людини в аспекті гендерної рівності та враховувати ідеї гендерної справедливості в процесі реалізації своїх повноважень. Ми вважаємо, що подібна картина є характерною для всіх регіонів України. Результати проведеного моніторингу та аналізу представництва жінок в органах публічної влади області щодо забезпечення рівноцінного доступу жінок до важелів впливу на процеси прийняття рішень, дозволяють зробити наступні висновки: В органах держаної влади та місцевого самоврядування гендерний дисбаланс представництва на керівному рівні є системним явищем, що зумовлює нерівноцінний доступ і далеко не рівні можливості впливу жінок і чоловіків на прийняття управлінських рішень стосовно всіх напрямків розвитку регіону. Відповідні кадрові служби області при формуванні кадрового резерву не дотримуються принципу паритетного представництва жінок та чоловіків для заміщення вакантних посад державних службовців і посадових осіб органів місцевого самоврядування. В органах публічної влади жінки обіймають переважно найменш престижні та низькооплачувані посади. Така ситуація є не тільки проявом гендерного дисбалансу, але фактично створює і відображає існуючий стереотип відношення до жінки у суспільстві, тиражуючи його на всі сфери життя регіону. Враховуючи неможливість на сучасному етапі впровадити принцип рівноправності між чоловіками і жінками за допомогою механізмів, які існують, держава повинна на деякий термін взяти на себе здійснення певного протекціонізму щодо забезпечення гендерної рівності тієї соціальної статі, яка перебуває у дискримінаційному становищі. За допомогою правового механізму це може стати реальним, через закріплення в законодавстві політичних гендерних квот (для жінок 30-відсоткова у партійних списках), тобто гарантованих законом норм представництва. Такий підхід забезпечить демократичне формування влади обома соціально-статевими групами суспільства. Література: 1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р.// ссылка скрыта 2. Закон України про забезпечення рівних прав жінок і чоловіків та рівних можливостей їх реалізації. // ссылка скрыта 3. Указ Президента України № 1135/2005 „Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”. // ссылка скрыта 4. Гендерна статистика України: сучасний стан, проблеми, напрями вдосконалення, Запоріжжя: Друк. Світ, 2011. – 192 с. 5. Жінка в публічній владі: звільнення від стереотипів : Матеріали міжнародної наук.-практ. конф./ За заг. Ред.. Н, Світайло. – Суми: Видавництво СумДУ, 2010. – 86 с. 6. Олійник А.С. Конституційне законодавство України: Гендерна експертиза. – К.: Логос, 2001. – 77с. 7. Організаційні та правові елементи інституційного механізму забезпечення гендерної рівності в Україні. Запоріжжя: Друкарський світ, 2011. – 140 с. Авилова Наталия Леонидовна, д. ист. н., Юго-Западный государственный университет РОЛЬ ЖЕНЩИНЫ В ПОЛИТИЧЕСКОЙ ЖИЗНИ СОВРЕМЕННОЙ РОССИИ Вторая половина ХХ века явила миру новый феномен политической жизни – своего рода прорыв женщин в высшие эшелоны власти. В ряде стран Западной Европы, Юго-Восточной Азии, Латинской Америки они взяли власть в свои руки. Процес притока женщин в политику основательно поколебал сложившийся стереотип: политика – для мужчин, а семья, дети – для женщин. Но этот стереотип еще не сломлен. В целом, доля женщин на уровне принятия решений в большинстве стран остается низкой и далеко не соответствует их доле в населении и рабочей силе. Как и почти 90 лет назад, сегодня актуально звучат слова из петиции в І Государственную думу: «Русская женщина во всех областях труда и забот, в деле развития и роста родины участвует наравне с мужчиной: в труде крестьянском, в работе фабричной, на поприще науки, литературы и искусства, в несении великих обязанностей воспитания будущих граждан. Она платит налоги и подати наравне с мужиной и одинаково ответствует перед законом. Женщина должна иметь право на защиту своих интересов путем участия в законодательном собрании, решения которого близко касаются ее судьбы» [1, 10]. Взяв в 1917г. Власть, большевики провозгласили освобождение женщин и подвели под этот лозунг соответствующую юридическую базу. Был оформлен законодательно комплекс прав, которые женщины многих развитых стран мира получили лишь в середине ХХ века. Нельзя отрицать также, что в первые годы советсвкой власти был накоплен большой организационный опыт, позволивший в кратчайшие сроки решить многие принципиальные вопросы положения женщин. Можно сколько угодно иронизировать по поводу слов В.И.Ленина о том, что «каждая кухарка должна научиться управлять государством», но надо признать, ято в 20-е гг. задача привлечения женщин к общественной жизни, участия их в политической деятельности решалась быстрыми темпами. Предложения, высказанные женщинами на делегатских собраниях, встречали идейную поддержку и с целью реализации быстро переводились в плоскость государственных действий. Женщин не только призывали к общественной деятельности, но и создавали механизм, позволяющими включиться в нее. С 1930 г. «женский вопрос» стал считаться решенным, и он исчез из политики партии, ее организационных структур и из научных дискуссий. Забота о « политической роли женщины в обществе» проявилась в системе квот участия женщин в представительных органах власти. В 1980-1985 гг. доля женщин в Верховном совете РФ составляла 35%; в Верховном Совете СССР – 32,8%; в Верховных советах союзных республик – 36,2% автономных республик – 40,3% [1,56]. Эти квоты не отражали истинное положение женщин в политической жизни страны, хотя нельзя не признать, что на низовом, локальном уровне женщины были достаточно активны и их представительство в местных органах власти было высоким. Первые выборы без квот в стране в 1989 г. И в 1990 г. Разрушили миф о решении “женского вопроса” в СССР и о политической роли женщины в обществе. Женщины полностью проиграли выборы. Это произошло прежде всего по причине их низкой политической активности и организованности, но и показало отношение общества к женщине-политику. В 1990 г.среди народных депутатов России женщин было всего 3%, а среди членов Верховного Совета – 8,9%.[1,57]. В современный период положение незначительно изменилось к лучшему. По данным Межпарламеннтского союза по состоянию на 31 декабря 2010 года Российская Федерация занимает 82 место среди 188 стран мира по представленности женщин в парламенте. В Государственной Думе пятого созыва 65 женщин. По сравнению с Государственной Думой четвертого созыва количество женщин-депутатов увеличилось на 20 человек и составляет 14% от общего числа депутатов, что по-прежнему ниже рекомендуемых международными документами 30 – 40 процентов. Женщины представлены в каждой из четырех образованных в Государственной Думе фракций. Во фракции «Единая Россия» 46 женщин (14,0% - средний процент по Думе); в «КПРФ» и «ЛДПР» - по 4 женщины (7,0 и 10,0% соответственно). Наибольшая доля женщин во фракции «Справедливая Россия» - 11 человек (почти 29%). Из 10 заместителей Председателя Государственной Думы, три – женщины. Три из 32-х комитетов Государственной Думы возглавляют женщины (Комитет по вопросам семьи, женщин и детей; Комитет по охране здоровья, Комитет по проблемам Севера и Дальнего Востока).В Государственной Думе четвертого созыва таких комитетов было четыре. В Совете Федерации 8 женщин (5,0%). Один из пяти заместителей Председателя этой палаты Федерального Собрания – женщина. Женщины являются председателями в двух из 27 комитетов и комиссий Совета Федерации. Доля женщины в законодательных органах власти субъектов Российской Федерации ниже, чем в Государственной Думе и составляет около 12,0%. При этом в Законодательном Собрании Пензенской области нет ни одной женщины-депутата. Женщины возглавляют четыре из 83-х законодательных собраний регионов (Республика Коми, Республика Северная Осетия – Алания, Законодательное Собрание Иркутской области, Областная Дума Законодательного Собрания Свердловской области (плюс – Палата Представителей этого Законодательного Собрания). На должностях заместителей председателя – 27 женщин (13,7%); 97 женщин возглавляют постоянные комиссии и комитеты (15,2%). Три из 26 постов федеральных министров занимают женщины: Э.С.Набиуллина – министерство здравоохранения и социального развития Российской Федерации и Е.Б.Скрынник – Министерство сельского хозяйства Росийской Федерации. Женщины представлены на постах руководителей двух из 83-х субъектов Российской Федерации: губернатор Санкт-Петербурга В.И.Матвиенко и губернатор Ханты-Мансийского автономного округа – Югры Н.В.Комарова. Кроме того, одна женщина является главой правительства (Республика Саха (Якутия). Среди 772 заместителей руководителей глав регионов, либо заместителей председателей правительств 87 женщин (11%), в том числе 10 – на должностях первых заместителей (9%) [2]. В Курской областной думе первого созыва было три женщины, второго созыва – две, третьего созыва – две, четвертого созыва – четыре, пятого созыва – три. В нашей области две женщины являются заместителями Губернатора Курской области, восемь председателями комитетов и государственных инспекций Курской областной администрации. В Курском городском собрании на сегодняшний день – две женщины – депутата. Женщина также является заместителем председателя Курского городского собрания. В Администрации города Курска две женщины являются заместителями главы Администрации. Десять женщин возглавляют комитеты и управления Администрации города Курска. Женщины принимают активное участие в общественно-политической жизни страны, являются членами различных общественных движений, политических партий. Доля женщин среди членов политической партии «СПРАВЕДЛИВАЯ РОССИЯ», к примеру, составляет около 59%. В политической РОДП «ЯБЛОКО» этот показатель – чуть выше 50%, Единая Россия – 38%. В Курском отделении партии «Единая Россия» - 62% женщин, в Курском отделении партии «КПРФ» 85%. Женщина является секретарем политсовета «Единая Россия» в Курской области. Однако в программах большинства политических партий проблемы женщин, как социальной группы, рассматриваются в основном через призму семьи и материнства. Несмотря на проаозглашенный Федеральным законом «О политических партиях» принцип «создания мужчинам и женщинам, являющимся членами политической партии, равных возможностей для представительства в руководящих органах политической партии, в списках кандидатов в депутаты и на иные выборные должности в органах государственной власти и органах местного самоуправления», примеры представленности женщин в руководстве высших партийных органов единичны. В списках кандидатов в выборные органы власти численность женщин значительно ниже, чем кандидатов-мужчин, женщины-кандидаты занимают места, как правило, ближе к концу списка, что априори снижает вероятность их избрания в соответствующие органы власти. По данным Центральной избирательной комиссии Российской Федерации доля женщин в списках зарегистрированных кандидатов в депутаты Государственной Думы пятого созыва составила 21,6% (983 чел. Из 4558 зарегистрированных кандидатов), при выборах депутатов законодательных (представительных) органов государственной власти субъектов Российской Федерации действующего созыва этот показатель составил 18,9% (4453 чел. Из 23581) [2]. В апреле 2003 года Государственная Дума приняла в первом чтении проект федерального закона «О государственных гарантиях равных прав и свобод мужчин и женщин, и равных возможностей их реализации», в котором предусматриваются в том числе гарантии равных возможностей мужчин и женщин при осуществлении пассивного избирательного права, т.е. права быть избранными в различные выборные органы власти. Почти восемь лет указанный законопроект не рассматривается Государственной Думой. 17 марта в Государственной Думе состоялось заседание «круглого стола» на тему: «Об увелмчении представительства женщин в Федеральном Собрании Российской Федерации: законодательство и практика». Участники «круглого стола» - депутаты Государственной Думы, члены Совета Федерации, представители зарегистрированных в Минюсте России политических партий, федеральных органов исполнительной власти, Центральной избирательной комиссии Российской Федерации, Уполномоченного по правам человека в Российской Федерации, законодательных (представительных) и исполнительных органов государственной власти субъектов Российской Федерации, международных организаций, научных учреждений, представители общественности, уполномоченные по правам человека в субъектах Российской Федерации обсудили вопросы практической реализации конституционного принципа равенства политических прав мужчин и женщин, соответствующих международных обязательств Российской Федерации, направления совершенствования законодательства по обеспечению гендерного равноправия. В целях реализации конституционного принципа гендерного равенства, международных обязательств Российской Федерации, а также объединения усилий всех ветвей власти, различных институтов гражданского общества по обеспечению равных прав и равных возможностей мужчин и женщин в политической сфере участники «круглого стола» р е к о м е н д о в а л и: - подготовить проект федерального закона «О государственных гарантиях равных прав и свобод и равных возможностей мужчин и женщин» к рассмотрению Государственной Думой во втором чтении; - рассмотреть вопрос о включении в списки кандидатов по выборам депутатов Государственной Думы шестого созыва не менее 30-40 процентов представителей одного пола, а также соблюдение очередности мужчин и женщин в списке кандидатов; - обеспечить проведение гендерной экспертизы всех общественно значимых решений, принимаемых различными ветвями власти; - способствовать созданию национального механизма гендерного равенства, объединяющего систему органов власти, ответственных за разработку и проведение в жизнь государственных программ во всех сферах жизни; - проводить постоянный мониторинг соблюдения прав женщин и мужчин в субъектах Российской Федерации; - предоставлять специальные доклады о нарушении прав женщин в законодательные (представительные) и исполнительные органы государственной власти региона. Литература:
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||