Гендерна мапа центрально-східної європи матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Суми, 21-22 квітня 2011 року) Суми 2011
| Вид материала | Документы |
- Сумський державний університет к афедра ф ілософії, 4422.85kb.
- З. Й. Красовицького 5 листопада 2008 року, м. Суми, 936.73kb.
- Сумського державного університету 22 24 квітня 2008 року частина ІІ суми Вид-во Сумду, 2428.66kb.
- Програма проведення конференції 11 квітня 2011 року приїзд учасників конференції, 80.08kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- А. М. Бойко, доктор пед наук, проф, 3357.78kb.
- Актуальні питання сучасної післядипломної медичної освіти [Текст] : матеріали Обласної, 487.14kb.
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- Перелік публікацій викладачів кафедри історії України за 2008, 325.5kb.
Література:
Шевченко Наталія Олександрівна, к. пед. наук, ст. викл., Київський національний університет культури і мистецтв ГЕНДЕРНА ПОЛІТИКА І РОЗВИТОК ТУРИСТИЧНОЇ ГАЛУЗІ Тенденції до глобалізації суспільного розвитку, формування загальнолюдської культури, створення спільного економічного поля викликали у ХХІ столітті необхідність обґрунтованого розв’язання низки проблем. Це передусім розвиток інтелектуального потенціалу суспільства, забезпечення високої функціональності людини в умовах швидкої зміни ідей, знань і технологій, знаходження раціональної схеми співвідношення у розподілі гендерних ролей, що відображають передусім соціально-психологічні, культурні аспекти поведінки представників різних статей. Вирішальну роль у процесі взаємодії і взаємозбагачення культур різних народів світу, соціалізації особистості і прийняття індивідом суспільних норм, культивування у кожної особистості почуття власної гідності, що призводить до зменшення гендерних конфліктів, відіграє розвиток туризму. Елемент пригод і екстремальних випробувань резервів людини, гострих відчуттів, нових вражень і відкриттів, серйозні фізичні навантаження, під час туристичних походів, знімають напруженість в сім’ях, що беруть участь у подорожі. Поширення в багатьох культурних традиціях уявлення про традиційну патріархальну орієнтацію у сімейних стосунках під впливом необхідності виконувати різні обов’язки, спричинює опанування нових ролей в сім’ї чи засвоєння певної соціальної позиції та послаблення внутрісімейних конфліктів Добре відомо, що екстремальний туризм – це найкращий метод лікування деяких душевних хвороб, а постійні тренування м'язів підтримують бадьорість і життєвий тонус. В умовах гіподинамії сучаснихофісних працівників, реабілітації після тривалої хвороби, неорганізованого дозвілля після виходу на пенсію с пелео подорожі з елементами екстриму допоможуть швидко визначити нові пріоритети в житті. Заняття екстремальним видом туризму дозволяє розглядати цей вид діяльності як природну модель зняття емоційного стресу, а її вивчення представляє практичний інтерес у вирішенні проблеми адаптації, порушення поведінки і профілактики негативних змін у психічному здоров'ї. Важливим напрямом розвитку туристичної галузі є організація сімейного дозвілля, сім’я як провідний фактор соціалізації особистості є першоосновою духовного характер сімейного дозвілля визначаться такими соціально-культурними чинниками як структура та спільність дозвілльєвих занять, рівень розвитку духовного світу, стилем життя та інтересами членів сім’ї. Орієнтація на форми дозвілля суто жіночі і суто чоловічі, звичка проводити дозвілля відповідно до особистих інтересів, бажання розвивати індивідуальні дозвільні інтереси, у туризмі врівноважується народженням спільного сімейного дозвілля, що полягає в: оздоровленні, відновленні сил, поліпшенні медико-фізіологічних даних за допомогою зміни діяльності, дозованого руху, раціонального харчування, нервового розвантаження, підвищення адаптації до незвичних умов; вдосконаленні загальної і спеціальної фізичної підготовки, виробленні витривалості, спритності, сили, рівноваги; наданні практичних навичок у доланні перешкод; психічному вдосконаленні та емоційному збагаченні внутрішнього світу людини, вихованні рішучості, сміливості, впевненості в собі, відповідальності[1]. Організація дозвілля передбачає попередню роботу з формування потреб, звичок, урізноманітнення самодіяльності дітей, їх занять за інтересами, формування самостійності. В умовах туристичних подорожей, визрівання певних обставин існування в природному середовищі і завдань, формується певний зразок або модель поведінки людської особистості, здатної вирішувати ці завдання таким чином, туризм проявляє себе як спосіб існування у гармонії з собою і природою, що визначає його екологічну спрямованість. Саме екологічну стежку як специфічний вид одноденного туристичного маршруту, що має різноманітну наукову (геологічну, ботанічну, зоологічну, археологічну, історичну, краєзнавчу, ландшафтно-екологічну тощо) цінність Д.Ю. Дмитрук називає базовою основою комплексного екотуристичного продукту, а також основною формою реалізації урбокомпенсаційного природокористування, в першу чергу, екологічного туризму і рекреації [2]. Згідно визначення Всесвітньої туристичної організації «Екологічний туризм має забезпечувати мінімальний вплив людини на природу і сприяти посиленню інтересу до природоохоронних заходів. Основним завданням екологічного туризму є гармонізація відносин між економічною вигодою, що отримується від рекреації та екологічною безпекою природних територій, які використовуються для відпочинку людей». За переважанням тієї чи іншої мети Дроздов А.Б. виділяє науковий, пізнавальний і спортивно-оздоровчий види екотуризму. В науковому екотуризмі зайнята відповідно невелика частка туристів. Останнім часом в наукових польових дослідженнях все частіше стали використовувати допомогу звичайних туристів-добровольців. Практично кожна екоподорож переслідує пізнавальні цілі. Об'єктами пізнавального екотуризму є пам'ятки природи, геоморфологічні, гідрологічні та інші об'єкти (гори і каньйони, печери і гроти, озера і річки). Тут крім пізнавального, реалізується спортивно-оздоровчий елемент екотуризму, який включає різні види активного і пасивного туризму [3]. Як специфічний вид діяльності, туризм спрямований на задоволення цілого комплексу потреб – пізнання й самопізнання, переміщення у фізичному просторі що прияє ідентифікації індивіда в певному духовному середовищі та коригуванню гендерних стереотипів. Африканські туристичні фірми пропонують поїздки в печери, як екзотичний відпочинок. Неподалік м. Джероба збереглося багато печер в яких, туристам пропонують пожити в печерах разом із аборигенами, займаючись мисливством, випасаючи кіз і овець, збираючи врожай ячменю і чечевиці, є можливість взяти участь в обрядових святах місцевих племен. Література:
Мислюк Юлія Василівна, к. політ. н., Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ ЖІНОЧОГО ЛІДЕРСТВА В УКРАЇНІ Механізм формування жіночого лідерства в Україні набуває форм і методів, характерних для західного світу, оскільки втілюється через вибори, референдум, інші форми безпосередньої демократії. «З іншого боку – успадковує притаманні для деяких країн транзитивних демократій риси корпоративної кадрової політики [1, 61]». З цих позицій система лідеротворення в Україні скоріше закрита, ніж відкрита. Вона має вузьке представництво і обмежені можливості впливу на прийняття рішень і, відповідно, слабку продуктивну здатність. В українському суспільстві склався запит на лідера європейського типу, здатного осучаснити сам підхід до управління державою. Більше того, після кількох років державотворення за проектом старої еліти ставало дедалі зрозуміліше, що реальна та успішна незалежність потребує не абиякої, а модернізованої державності [2, 39]. Попередні парламентські і президентські вибори в Україні дозволяють виявити деякі особливості функціонування жіночого лідерства. По-перше, політичний ринок, тобто ринок жіночих лідерів і нових ідей, виявився достатньо мізерним. За останнє десятиріччя з’явились одиниці нових лідерів в політичній еліті України. Про це свідчить тенденція повторного використовування тих політиків, які починали реформи в країні, але потім від цього процесу були на якийсь час відчужені. По-друге, період лідерів-теоретиків, як і лідерів-романтиків, що висували найцікавіші, але, як виявилося, важкоздійснювані проекти, фактично закінчився. Час наполегливо вимагає приходу до влади лідерів-прагматиків типу формальних керівників або господарників, здатних ставити реальні завдання і знаходити ресурси для їх вирішення, які враховують обставини і орієнтуються на ефективний результат. По-третє, в умовах кризи, що поглиблюється, в суспільній свідомості наростають розуміння необхідності виходу на політичну арену нового покоління лідерів-радикалів, прихильників рішучих заходів, розрахованих на негайний ефект. Консолідувати українське суспільство і повернути його розвиток у бік реальних демократичних перетворень може тільки першочергова й прискіплива увага політичних лідерів до створення умов суворого контролю за виконанням прийнятих і тих, що приймаються законів та демонстрація особистих зразків поведінки, які б відповідали сучасним демократичним цінностям [3, 13]. Домінування активістської політичної культури, існування тривких демократичних традицій, наявність контрольованого державою громадянського суспільства і політичної опозиції звужують можливості для некомпетентного політичного лідерства, різноманітного роду волюнтаризму, зловживань владою, створюють сприятливий ґрунт для прояву в політиці індивідуального хисту та обдарувань. Удосконалення системи відбору лідерів і підвищення демократичної політичної ангажованості мас найважливіші умови ефективності політичного управління суспільством. Жінки-політичні лідери не стільки слідують гендерним моделям поведінки, скільки реалізують традиційні схеми політичного лідерства. Нічого специфічно «жіночого» в їх діях немає. Претензія фемінізму на те, що, якщо жінки прийдуть до влади, то світ стане більш терпимим і толерантним, виглядає перебільшенням. Разом з тим, наявність жінок у політико-владних структурах робить владу чи опозицію більш демократичною, оскільки на одну форму дискримінації стає менше, що вже є цінним само по собі. В результаті дослідження також визначено, що одночасно з формуванням політичного лідерства в Україні склалися умови та існує потреба у виникненні харизматичного типу лідерства, найбільш характерного для періодів нестабільного соціально-політичного, економічного розвитку і радикальної трансформації всіх сфер життєдіяльності суспільства. Отже, в Україні роль жіночого лідерства особливо значна, оскільки вона виступає фактором розвитку державно-владних чи опозиційних відносин. У сучасних умовах становлення суспільно-політичного лідерства в молодій українській державі кожний, хто претендує на лідерство в партії, в суспільному русі, масовій організації чи в державі, має враховувати такі моменти: нести персональну відповідальність перед суспільством за реалізацію ухвалених рішень, програм; навчитися слухати і вести паритетний діалог з політичними опонентами, відкинути підозри до інакомислячих; відмовитись від позиції універсального вершителя долі людей, претензій на останню інстанцію. Література:
Подліняєва Оксана Олександрівна, завідувач сектору науково-дослідної роботи КЗ СОІППО ТРАДИЦІЇ ЕГАЛІТАРНОСТІ У ШЛЮБНО-СІМЕЙНИХ ВІДНОСИНАХ В УКРАЇНІ (ІСТОРИЧНІ РОЗВІДКИ) Процес національного новотворення українського суспільства відбувається в умовах світових гендерних перетворень. Гендерна концепція суспільного розвитку й соціальних перетворень передбачає забезпечення умов для самотворення і самовираження жінки і чоловіка як рівних у правах, свободах, обов’язках та відповідальності. Україна ратифікувала міжнародні документи, в яких закріплено такий підхід, і цим самим визнала його як найбільш доцільний для визначення планів, програм і перспектив національних перетворень. Виконання взятих Україною зобов’язань потребує осмислення національних можливостей їх реалізації з урахуванням історично набутої практики суспільного життя чоловіка і жінки, національних традицій їх взаємовідносин. Історичний аналіз стану гендерних відносин дозволяє говорити, що значна частина гендерних стереотипів українського суспільства є набутими. Зокрема фахівці стверджують, що психологія статевого, передусім чоловічого шовінізму історично не була притаманна українському етносу у сфері шлюбно-сімейних стосунків і, певною мірою, у сфері суспільного життя. Це підтверджують численні джерела часів Київської Русі та Козацької Республіки 1. Постійна відсутність чоловіка-козака сприяла формуванню в українській жінці незалежного характеру, високого авторитету та поваги в сім’ї. На користь цього свідчить її висока освіченість, що дивувала багатьох сучасників: „Від міста Рашкова і по всій землі козаків ми помітили прекрасну рису, що розпалила наш подив: всі вони, за винятком небагатьох, навіть більшість їх жінок і дочок, уміють читати і знають порядок церковних служб і церковні співи...”3. Українська сільська культура протягом сторіч поневолення царською Росією була осередком, у якому зберігались демократичні традиції у міжстатевих стосунках. Об’єктивізація архетипів у народних шлюбно-сімейних символах, обрядах, звичаєвості, фольклорі дає підставу для твердження про егалітарність міжстатевих взаємин, паритетність чоловічого і жіночого начал. Особливо рельєфно це простежується в етимології слів, що позначають шлюбно-сімейні взаємини (подружжя від «дружити», шлюб - від старослов’янського слова «сълюб», яке означало урочисту обіцянку, а «слюбитись» – значило домовитись. Російське слово «брак» має походження від іншого давньослов’янського слова «брачити», тобто «відбирати», «обирати гарне, потрібне і відкидати погане, непотрібне»).4 Поряд із цим історичні джерела підтверджують економічну роль та відповідний авторитет і відносну економічну незалежність жінки в традиційному селянському господарстві України ХVІІ - початку ХІХ століть. Тому простежується певна спадкоємність українки-селянки ХІХ - початку ХХ століть та українки -"трудівниці" радянської доби, і в цьому сенсі, ймовірно, можна говорити про національну традицію у сфері ґендерних відносин. Хоча залученість жінок до ринку оплачуваної праці в СРСР, зростання їхньої професійної зайнятості, поширення і рівень їхньої освіти посприяли збереженню егалітарного типу внутрішньосімейних відносин, однак радянська ґендерна ідеологія його реально не підтримувала. Винищення чоловіків унаслідок обох воєн початку ХХ сторіччя та побудови нового радянського суспільства на основі терору стало першопричиною ґендерних диспропорцій у цих великих людських втратах і зробило масову фемінізацію будованого ринку праці невідворотно нагальною. Соціалістична держава готова була йти на необхідні для цього жертви - запроваджена система соціального захисту, законодавчо закріплена рівність оплати праці за рівну роботу та інші ознаки прямого контракту матері-працівниці з тоталітарною державою, що заступив місце загальноприйнятої на тоді у світі моделі контракту дружини–матері-домогосподарки з чоловіком-«годувальником». Однак не відбувалося зустрічного руху - програм залучення чоловіків до приватної сфери, внутрішньо-сімейних відносин. У цілому до участі чоловіків у приватній сфері в СРСР довгий час ставилися підозріло. Це відбилося в характерному замовчуванні в радянський період ролі чоловіків у домашній сфері, тоді як жінок уславлювали і як матерів, і як трудівниць, радянські гасла про гідних батьків або прославляння ролі батька в родині були відсутні 5 . У цілому, офіційна ідеологія рівності, що була засадою радянської політики щодо жінок, дедалі більше віддалялася від реальності повсякденного життя. Підсумком радянського проекту рівноправності статей стали наростання розбіжностей між офіційною ідеологією рівноправ'я і реальною політикою щодо жінок. Протягом своєї історії Україна не знала патріархальної сім’ї, яка була основним типом сімейного устрою на Сході і на Заході. Ідеї «вольностей», незалежності, що завжди жили в українській суспільній думці, зумовлювали демократичні тенденції у міжстатевих стосунках чоловіків і жінок. На різних етапах розвитку українського суспільства домінуючою рисою сімейно-шлюбних відносин була пошана до жінки, партнерство статей і взаємна довіра. Згадавши свої традиції і звичаї, українській родині, як, зрештою, і всьому суспільству не важко буде досягти стандартів не лише гендерної рівності, а й європейської демократії Література:
Барашева Дарья Євгенівна к.психол.н., доц. каф. общей психологии Севастопольского городского гуманитарного университета, Мартыненко Елизавета Олександрівна, сотрудник УМВД Украины г. Севастополя ПРОБЛЕМА ГЕНДЕРНОЙ ИДЕНТИФИКАЦИИ ЛИЧНОСТИ СОТРУДНИКА ОВД В исследовании проводится теоретический анализ проблемы факторов гендера и профессии в идентификации личности; изучаются специфические условия и требования к профессионально важным качествам сотрудника ОВД; выявляются психологические особенности гендерной идентификации личности сотрудника ОВД; намечаются перспективы дальнейших исследований обозначенной проблемы. Ключевые слова: идентификация, гендер, структура личности, психологические особенности гендерной идентификации, гендерная идентификация сотрудника ОВД, андрогинный тип личности. Актуальность исследования Вопрос соотношения гендера и профессии обусловлен новыми требованиями профессиональной идентификации личности «глобализирующегося» мира. От психологических особенностей идентификации личности каждого отдельного представителя профессии структуры ОВД и от системы, в целом, зависит основа государства, выполняющая функцию защиты граждан и правопорядка в социуме. Постановка проблемы Гендерная идентификация в постоянно меняющихся социально-экономических условиях представляет особую проблему. Если биологический пол детерминирует два типа, то социальный – три: маскулинный, феминный и андрогинный. Андрогинный – специфическая проблема. Сложность представляет: 1) выделение конкретных андрогинных психологических характеристик; 2) построение андрогинного портрета, т.к. оно приведет к составлению типов андрогинного типа личности (тавтология уместна): комплексов комбинаций маскулинных, феминных и нейтральных характеристик может быть множество; 3) определение, является ли андрогинный тип гармоничным, оптимизирующим социализацию личности (гибкость и аффилиация) или конфликтным («борьба» феминных и маскулинных качеств). Взаимосвязь гендера и профессии специфична. Гендер среди других условий влияет на выбор профессиональной деятельности человека [1]. Профессия оказывает влияние на идентификацию личности [2], в том числе гендерную [1]. Конкретная профессия требует наличия профессионально значимых/важных/пригодных качеств [2]. Анализ источников [3], [4], [5] и др. позволил выделить индивидные и личностные свойства, развитием которых должен отличаться сотрудник ОВД: - индивидных: 1) свойств НС: сила, лабильность, подвижность, уравновешенность нервных процессов возбуждения и торможения; 2) общих способностей внимания: переключаемость, устойчивость, мышления: логичность, аналитичность, гибкость, креативность, памяти (различных видов); 3) специальных способностей: организаторских, коммуникативных, лидерских; - личностных: 1) общих качеств: самосознание, сформированность Я-концепции, решительность, ответственность, принципиальность, сила воли; 2) специальных: профессиональная компетентность – информированность и умение адекватно применять знания в практической деятельности. Сделано заключение: теоретически в гендерном аспекте доминантны в наборе ПВК сотрудника ОВД «маскулинные» характеристики: сила, выносливость, решительность, аналитичность, лидерство; важны также «феминные» – коммуникативность и социальная гибкость. Практические наблюдения приводят к необходимости эмпирического исследования гендерной идентификации личности сотрудника ОВД. Цель работы: исследовать психологические особенности гендерной идентификации сотрудника ОВД. Разработка проблемы По результатам анализа гендерного исследования психологических особенностей гендерной идентификации личности сотрудника ОВД (методика «Маскулинность – феминность» С.Бем; 44 респондента (28 мужчин и 16 женщин), сотрудника УМВД г.Севастополя) выявлено следующее. Количественного анализа – андрогинный тип гендера почти во всех случаях: 100% выборов мужчин и 94% – женщин (6% – феминный тип). Качественного анализа – психологические особенности гендерной идентификации: - мужчин: 1) маскулинные качества силы, лидерства и доминантности - фундаментальны для ПВК; 2) феминные – коммуникабельности и социальной адаптивности, необходимые для ПВК; 3) феминные характеристики «доверчивый» и «мягкий» – непригодны в профессии; 4) нейтральная характеристика «традиционный, подверженный условностям» проблематична: свойство придерживаться традиций обеспечивает структурность и организованность, но подверженность условностям становится помехой в профессии; 5) сочетания «конфликтующих» качеств «умеющий уступать» – «имеющий дух соревнования», «полагающийся только на себя» – «доверчивый», «напористый» – «застенчивый»: вероятен внутриличностный конфликт, неуверенность; - женщин: 1) маскулинные характеристики, акцентирующие личностную значимость и независимость: важны для ПВК и личностной успешности; 2) маскулинная характеристика «склонный к риску»: необходима для ПВК, но стереотипно атипична образу женщины; 3) феминные характеристики коммуникабельности, общительности, аффилиации, эмпатии: необходимы для ПВК. Выводы Выявленный андрогинный тип личности сотрудника ОВД: - женщины – благоприятен для профессионального и личностного становления, успешной социализации; - мужчины – проблематичен (противоречащие качества и непригодные для ПВК в сочетании с необходимыми для ПВК); - женщины и мужчины – демонстрирует изменение социальных гендерных представлений. Перспективы исследования: изучение психологических особенностей гендерной идентификации личности сотрудника ОВД другими методиками; исследование влияния гендерного фактора на выбор профессии в сфере ОВД и влияния профессии на гендерную идентификацию личности человека, работающего в структуре ОВД. Литература:
|