Гендерна мапа центрально-східної європи матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Суми, 21-22 квітня 2011 року) Суми 2011
| Вид материала | Документы |
- Сумський державний університет к афедра ф ілософії, 4422.85kb.
- З. Й. Красовицького 5 листопада 2008 року, м. Суми, 936.73kb.
- Сумського державного університету 22 24 квітня 2008 року частина ІІ суми Вид-во Сумду, 2428.66kb.
- Програма проведення конференції 11 квітня 2011 року приїзд учасників конференції, 80.08kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- А. М. Бойко, доктор пед наук, проф, 3357.78kb.
- Актуальні питання сучасної післядипломної медичної освіти [Текст] : матеріали Обласної, 487.14kb.
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- Перелік публікацій викладачів кафедри історії України за 2008, 325.5kb.
Стрімкі зміни в економіко-соціальній сфері життя нашої країни, збільшення міжнародного обміну товарами і послугами, інтеграційні процеси на початку ХХІ ст., які охопили всі сфери життєдіяльності держав, прискорили міграцію не тільки капіталів, але й робочої сили. З кожним днем зростають потоки масових міграційних переміщень, які впливають на всі сфери життєдіяльності країни. Проблема української міграції стає дедалі актуальнішою, несе у собі ряд позитивних і негативних моментів у період глобалізації і євроінтеграції.Міграційні процеси обумовлені нерівномірністю умов, можливостей соціально-політичного, технолого-комунікаційного та економічного розвитку різних країн. Така особливість завжди буде провокувати міграційні процеси з менш розвинутих країн до розвинутих і стабільних у своєму розвитку держав. Сучасні західні дослідники відзначають недостатню увагу до гендерних проблем міграції, які почали досліджувати порівняно недавно, відповідно, у вітчизняній науці дослідження, присвячені трудовим міграціям жінок, стосуються швидше проблем торгівлі людьми, а успішна жіноча зовнішня трудова міграція залишалася поза увагою.Процеси євроінтеграції, прагнення вступу до ЄС, де зняті всі перешкоди і обмеження для міждержавної міграції, завжди будуть супроводжуватися переміщенням робочої сили. Ряд науковців погоджуються, що окрім загроз в процесі міграційного буму, є і позитивні моменти. Щорічно українські мігранти інвестують у власну державу 19 млн. дол. США., кожна друга сім’я отримує матеріальну допомогу від родичів, друзів, які перебувають за кордоном, що стає одним з основних джерел грошових надходжень. В результаті цього, зменшується рівень бідності та безробіття, збільшується ємність внутрішнього ринку, відкриваються можливості у здобутті освіти дітей, підвищення кваліфікаційного рівня, а також можливості для будівництва чи готового придбання власного житла та товарів тривалого користування. Відповідно, країни імміграції, отримують чималу вигоду у розвитку всіх сфер життєдіяльності, за рахунок наших співвітчизників. Прихильником цієї думки є представник теорії “технологічного розвитку” Дж. Л.Саймон, який вважає, що міграційні процеси несуть у собі позитивний заряд для економічного та демографічного розвитку, є умовою процвітання суспільства, яке приймає емігрантів [1, с.33].Українці від’їжджають працювати до Португалії, коли самі португальці їдуть на заробітки до Франції. Також українці замінюють поляків, а поляки і чехи емігрують до Греції та Ірландії. Прибалти прагнуть до Швеції, а шведи до Норвегії. Відбувається своєрідний обмін працездатного населення і обмін досвідом, що робить ринок праці ще більш гнучкішим. Враховуючи масштабність і масовість міграційних процесів, потрібно сформувати чіткі механізми регулювання їх, щоб вони були на користь не тільки для країн ЄС, але й для України.Інша точка зору вказує на те, що глобалізаційні процеси і прагнення вступу до ЄС, де знімається ряд обмежень (таких як вільне пересування в межах ЄС, більше можливостей в пошуку роботи), несе у собі приховану загрозу (відтік кваліфікованих кадрів, демографічну кризу, збільшення напруги у відносинах із сусідніми країнами при наявності неефективності існуючого на сьогодні міграційного режиму). Для уникнення проблем втрати кваліфікованих кадрів, держава має вести продуману політику в міграційній сфері [2, 4]. На наш погляд, більш ефективним є не шлях адміністративного контролю та введення жорстких санкцій, а укладення двосторонніх міждержавних угод про умови міграції і рееміграції після певного терміну роботи за кордоном українських мігрантів.Наукові дослідження міграційних процесів України, відзначають, що більшість трудових мігрантів репрезентують чоловіки, які виступають основними годувальниками родин, тоді як жінки несуть відповідальність за дітей та домашню роботу, залишаючись удома. Але, необхідно підкреслити, що за останні десятиріччя в гендерній структурі трудових мігрантів спостерігаються радикальні зміни – жінки, як заміжні, так і самотні, часто з вищою освітою, розпочали трудові міграції з метою забезпечення належного рівня життя для себе і своїх сімей [3, 46].Якщо у 1990-ті рр. жінки мігрували як члени родин, супроводжуючи своїх чоловіків, то сьогодні в більшості випадків вони виїздять за кордон самостійно, залишаючи свої родини вдома. Це зумовлено як загальною емансипацією жінок, розширенням їх можливостей, підвищенням рівня освіти та професійної кваліфікації, так і розширенням сфери пропозиції ринку праці. Прискорений розвиток індустрії послуг, що нині забезпечує до 2/3 світових робочих місць, формує постійно зростаючу потребу економіки розвинутих країн у жінках-мігрантах, які зайняті некваліфікованою працею в сфері обслуговування. Трудові міграції жінок призводять до розривів сімейних зв’язків, відкладання шлюбів та народження дітей [3, 47].Зростання питомої ваги жінок і молоді у складі трудових мігрантів має значний вплив на демографічну ситуацію в Україні, зокрема на рівень народжуваності. Жіноча трудова міграція характеризується концентрацією в дуже обмеженій кількості „жіночих” професій, що асоціюються з традиційними гендерними ролями. Відповідно, на шляху до зміни даної ситуації на краще, першим кроком, на наш погляд, є укладення двосторонніх угод з врахуванням всіх проблемних аспектів в міграційній сфері.Література:1. Ромащенко Т. Актуальні проблеми сучасної української трудової міграції / Т. Ромащенко // Економіка України. – 2007. №8 – С.84-90. 2. Смітюх Г. Державна політика в галузі трудової міграції потребує вдосконалення / Г.Смітюх // Голос України. – 2010. – 21 січня. – С.4-5. 3. Герасименко Г.В. Гендерні аспекти трудових міграцій населення України / Г.В. Герасименко, О.В. Позняк // Демографічні процеси. – 2009. №11 – С. 46-54. Слівінська Аліна Францівна, канд.філос.н., доц., Терещенко Ксенія Володимирівна, ст.викл., КНЕУ, ГЕНДЕР И ЦЕННОСТЬ ЧАСТНОЙ ЖИЗНИ Гендерный аспект является неотъемлемой характеристикой социо-культурной жизни общества. Основанный на авторитете условностей сложный продукт разнообразных социальных сил [1], гендер является социальным и политическим конструктом, который испытывается по-разному в зависимости от историко-культурного контекста [2]. С этой точки зрения изменения гендерной структуры занятости в России и Украине до и после распада СССР представляют особый интерес. При социалистическом строе общедоступные медицинские услуги, а также дошкольные учреждения и школы служили средствами обеспечения выполнения женщиной функции воспитателя, возлагаемой на неё официальной политикой государства. Существование дихотомии общественного и домашнего приводит к тому, что такие сферы деятельности как здравоохранение и образование, предполагающие неполный рабочий день, гибкий график работы, большой отпуск, становятся традиционно женскими. В то же время, женщины были хорошо представлены и в сфере производства (в 1990 году – 48% занятых), что уменьшило, однако не искоренило проблему сегрегации по признаку пола на рабочих местах, а контролируемость государством коридора граничных уровней заработной платы гарантировало экономическую защищённость женщин. По международным стандартам социалистические страны преуспели в создании относительно равных условий на рынке труда для мужчин и женщин. Так, в 1989 году в РФССР средняя заработной платы женщин составляла 69% средней заработной плате мужчин (для сравнения в США данное отношение в 1987 году составляет 70%). В 1990 году в России и Украине отношение минимальной заработной платы к средней было 30%. Переход к рыночной экономике кардинально меняет рынок труда и его гендерную структуру. Так, в 1995 году отношение минимальной заработной платы к средней уже составляет 8,6% в России и 1% в Украине, что особо отразилось на экономическом положении женщин как работников с относительно более низким уровнем заработной платой. Резкое снижение финансирования сфер образования и здравоохранения привело к тому, что традиционно женские профессии стали низкооплачивыми и бесперспективными не смотря на высокий уровень квалификации. Снижение «выгодности» пребывания в производственной сфере повлекло за собой пересмотр женщинами собственного нахождения в дихотомии общественного и домашнего в пользу последнего, а также возрастание значения осознания ценностей личной частной жизни в домашней сфере в условиях гендерно сконструированного общества. Ценность частной жизни определяется следующими факторами:
Частная жизнь необходима в равной степени как мужчинам так и женщинам. Пиннок подчеркивает, что тип малых групп удовлетворяющих понятие «интимных отношений» должен отвечать условию «полного отсутствия предельной зависимости от силы» (которая рассматривается как отличительный элемент политической сферы) [4]. Реализация данного условия невыполнима для абсолютно всех. Является ли домашняя сфера парадигмой частной жизни? Женщина реализуя потребность развития собственной личности безусловно будет выходить за пределы домашней сферы. Женщине, которая делает выбор между семьёй и творческими достижениями, сложно успешно сочетать свою работу, свои отношения с детьми и партнёром-мужем. Решение этих проблем требует изменение гендерного конструкта, при котором женщины и мужчины имели бы равные права и возможности полноценного существования в недомашней сфере (политика, экономика) и реализации частной жизни. Литература:
Швачко Світлана Олексіївна, д. філол. наук, професор СумДУ, кафедра перекладу ЛІНГВОКОГНІТИВНІ АСПЕКТИ ГЕНДЕРНОЇ ПАРАДИГМИ У статті розглядаються соціолінгвістичні аспекти гендерної парадигми, фокусується увага на актуальності вивчення паритетних засад гендерних відносин. Ключові слова: гендерна парадигма, принципи поваги, кооперації та домінування, гендерні відносини. Shvachko S.O. Linguo-cognitive aspects of gender paradigm The article in question deals with sociolinguistic aspects of gender paradigm, attention is being focused upon the urgent comprehension of equality in terms of gender relation. Key words: gender paradigm, the principles of cooperation, respect and subordination, gender relation. У сучасній гендерології інтенсивно осмислюються основні категорії зазначеної науки, розпізнаються дистинктивні риси міжгендерного спілкування [5, 9, 10, 11, 12]. Гендер як компонент комунікативної та індивідуальної свідомості вивчається у стереотипах вербальної та невербальної поведінки. Наукові студії по-різному аналізують питання відносин чоловіків і жінок. Існує три напрямки гендерних досліджень – лінгвістичний, комунікативний та культурологічний. Результати комплексного вивчення проблеми свідчать про позитивне зрушення у питанні ставлення соціуму до жінки. Але при цьому відголоски традиційного осмислення гендера відлунюються у сентенціях типу. "У гендерному аспекті чоловіки є тією статтю, що вважаються нормою, тим самим лінгвістична поведінка жінок трактується як відхилення від норми й інтерпретується в термінах стереотипів і сексизму" [2,273]. Згідно з теорією фалоцентризму поняття "чоловік" співзвучно поняттю "людина". того існують теорії про чоловічий стиль та жіночу лексикографію [2, 273]. Гендерні питання вивчаються у роботах вітчизняних та зарубіжних лінгвістів [1, 2, 3, 4, 5, 6, 10, 11, 12]. Екскурс в історію гендерних досліджень свідчить про наявність низки проблем, які чекають свого осмислення. Гендерна поведінка, за твердженнями вчених, детермінується такими факторами, як: стать, вік, освіта, виховання, соціальний статус, професія. У вивченні гендерного питання велика роль належить синкретичному підходу до проблеми. Принципи кооперації та домінування є методологічною вихідною базою досліджень. Актуальність теми зумовлена тенденцією сьогочасної лінгвістики до вивчення гендерної парадигми, а також недостатнім фокусуванням уваги на концепті гендерного паритету та його омовлення. Об‘єкт дослідження – аспекти гендерних відносин, предмет – їх концептуалізація та категоризація. Вивчення характеру поведінки жінок і чоловіків потребує зусиль учених суміжних наук з огляду на те, що це питання має вирішуватися не тільки з позицій пріоритету, домінантності, але й з позицій дієвості принципів кооперації та паритету, які поряд з вище зазначеними принципами притаманні інтеракції людей кожного соціуму. Особливої уваги заслуговують у цьому руслі питання вербальної категорізації дійсності, статусу гендерного компонента в семантиці слів та фразеологічних сполучень, утворення гендерних інновацій та їх перекладацькі аспекти [5, 6, 7]. Аналіз паремій з лексемою man свідчить про різне семантичне наповнення зазначеного елемента. У фразеологічному контексті man вказує на особу чоловічого роду. Наприклад: man before the mast "рядовий матрос", man in blue "поліцай", man of letters "письменник". Звернення до фразеологічного оточення з лексемою man допомагає вичленити у зазначеного слова загально- родове значення, що корелює з позначенням людей обох статей – чоловіків і жінок. Пор.: англ. many men, many minds "скільки голів, стільки розуму", all men are mortal "усі смертні", meп of all conditions "усі люди", man can die but once "двом смертям не бувати, а однієї не минувати", man in the moon "людина, яка нічого не знає про життя", man in the street "звичайна людина, обиватель", man of all work "на всі руки майстер", man of money "проста людина", man with the bark on "необтесана людина". Біполярність є ілюзорною для слова woman. Нейтралізація роду прослідковується у паремії woman's blow never gave a black eye "милі посваряться – краще помиряться", у якій woman's blow обіймає обидва компонента. Гіпербалізація "he+she" є показовою для слова man. Модифікуючись, наприклад, паремія a drowing man will catch at a straw корелює з образом жінки і тим самим вказує на семантичне біполярне навантаження слова man. Наприклад: She was drowning; Theobald might be only a straw, but she couldn't catch at him, and catch at him she accordingly did (S.Butter). Останнім часом компонент woman все частіше актуалізується в лексикографічній практиці з огляду на дію екстралінгвальних факторів. Але семантизація загальнородового не є показовою для цього слова. Man, крім того, позначає артефакти, а десемантизуючись далі, наближається до вигуків. Пор.: the outer man "костюм", the lower man "ноги", man of war "корабель", iron man "долар", yellow man "носовичок", men alive! "боже!". Семантичні зсуви препарують полісемію слова man, цей процесс породжує феномен омонімії: man1 "чоловік", man2 "людина", man3 "річ, що належить людині" та man4 "вигук". Слово woman, що походить від лексеми man, у своїй еволюції також позначене серією зсувів. Вихідне значення цього слова має місце у пареміях fancy woman "коханка", necessary woman "прислуга". Фразеологізми old woman "стара баба", to play the woman "бути бабою" пейоративно позначають чоловіків. Пор.: He believed that Bayness whom he knew – a bit of an old woman – was the young man's uncle by mattiage (Galsworthy). Десемантизація слова woman відчувається також у паремії the old woman is picking her geеse "іде дощ". Слова man і woman можуть уживатися в ідентичних структурах на позначення відповідних референтів. Пор.: a woman of figure a woman of honour a woman of letter a woman of quality a woman of fashion a man of figure a man of honour a man of letter a man of quality a man of fashion Подібна структурна та семантична схожість притаманна не усім словосполученням. Наприклад, a woman of the world позначає "заміжню жінку", а a man of the world - "людину з досвідом". Слово man зустрічається у цілому корпусі словосполучень з анафоричним компонентом every man : Every man has a fool in his sleeve Every man has his hobby horse Every man has his price Every man has his weak side Нема чоловіка без вади У кожного своя примха Кожного можна купити У кожного свої слабкості Лексема man в англійських прислів'ях може замінюватися субститутами типу one, you, he. Як вторинні номінативи, ці одиниці не корелюють з гендерними турботами, вони актуалізують сему "кожна людина". Синонімічність слів man – you, he – you, man - one об'єктивується також в нижче поданих прислів'ях:. Man can lead a horse to the water, but he cannot make him drink A man in a thousand You can take a horse to the water but you cannot make him drink One in a thousand. Морфема -man у сучасній англійській мові набуває статусу квазі-суфікса, про що свідчить її реалізація в одиницях типу salesman, postman, tradesman, sportsman, Mrs.Chairman, Mr. Snowman. Останнім часом компонент woman частіше актуалізується у лексикографічній практиці з огляду на активність феміністського руху. Пор.: Mrs.Chairwoman, saleswoman, woman-doctor, womankind, womanlike, womanlabour, policewoman. Тенденція до номінації загальнородового значення притаманна займенникам he, who, that, тобто концепт жінки включається в концепт людини. Пор.: Everybody comes to him, who waits "Хто чекає, той перемагає". Або: He that goes a-borrowing, goes a-sorrowing. He that has a great nose thinks everybody is speaking of it. He that once deceives is ever suspected. He that talks much errs much. He that would eat the fruit must climb the tree. He who does not work neither shall he eat. Ці паремії не вказують на гендерні розбіжності, вони вербалізують спільні для жінок та чоловіків сентенції та настанови. Лексеми he, who, that у зазначеному контексті реалізують значення (he+she). Ця лінгвістична традиція притаманна також українській мові. Пор.: "чоловік", "особа чоловічої статі", "людина" [5, 142-143]. Гендер, як складний, дискурсивний, соціокультурний, етнонаціональний та психологічний феномен, специфічно представлений у мовних картинах маскулінного та фемінного; а гендерна ідентичність є сукупністю соціокультурних норм та стереотипів поведінки, відтворених в поетичному дискурсі. „Текст перекладу з феміністських позицій є засобом оприсутнення жінки в літературній традиції та омовлення соціально значущих проблем” [6,170]. Відмінність гендерних картин зумовлено врахуваннях у перекладі гендерної специфіки оригіналу, збереженням вихідного співвідношення фемінних та маскулинних характеристик. Гендерні стереотипи поведінки є соціально - детермінованими, що засвідчується у вербальній та невербальній поведінці людей. Учені виокремлюють категорію мовчання. „Феномен мовчання як конструкт виповідання жіночого досвіду складає не лише основу особливого художнього образу, а й може виступати структуротворчим мотивом тексту” [6,160]. Недоказане, меланхолічне, а інколи – оптимістичне, звучить у мініатюрах типу очима ти сказав мені: люблю; гукала тиша рупором вокзальним; несказане лишилось несказанним; але про це не треба говорити; Чи ж неповторне можна повторити [6,170]. Мініатюра осінній день березами почавсь нагадує мелодійне висловлювання рос. отговорила роща золотая. Перспективними та актуальними залишаються питання вербалізації загальнолюдських цінностей, паритетних міжгендерних відносин, що корелюють з дієвістю принципів кооперації, ввічливості та поваги. Паремії, афоризми знаменитих людей свідчать про те, що принципи поваги та шани специфічно представлені в діаді чоловік – жінка [8]. Пейоративне значення багатьох висловлювань стосовно жінки має давню традицію і експлікується соціальними факторами. У парадигмі гендерних теорій особлива увага фокусується на інтеграції біологічного, психологічного та соціального факторів. Мовленнєва поведінка зазначеної діади досліджується в контексті соціальних ролей, гендерних стереотипів, ієрархії концептуальних цінностей та мовних засобів їх позначення. Мовні концепти розпізнаються за різними критеріями, що експлікує появу мета-знаків на позначення таких картин світу, як матеріальний: : духовний, емпіричний :: теоретичний, реальний :: міфологічний, просторовий :: часовий, реальний :: міфологічний, природний :: модельний, чоловічий :: жіночий. Вербальні метазнаки на позначення цих універсальних дихотомій набули статус домінуючих термінів у дослідженнях сучасних лінгвістів. Соціолінгвістичні аспекти гендерної проблеми вирішуються в руслі синергетичного підходу до комплексу інтегрованих між собою проблем людської мовленнєвої креативності. Ідеї гендерної поведінки полонили лінгвістичну думку, референтами якої є чоловіки та жінки. Аналіз емпіричного матеріалу свідчить про те, що чоловіки і жінки актуалізують не тільки гендерні пейоративні та меліоративні відносини, але й також вербалізують загальнолюдські цінності, притаманні конкретному соціуму. Вивчення останніх сприятиме подальшому осмисленню мовних картин світу, які виникли у процесі когніції оточуючої дійсності. Проблемними у гендерології є положення стосовно прерогативи біологічного фактору, його переваги над іншими факторами. Гендерні стосунки та стереотипии поведінки задаються не тільки природою, але й соціально-культурними причинами, які засвідчуються в процесі спілкування (вербального та невербального). Перевага чоловіків, на нашу думку, есплікується не їх фізичною силою, а мовчазною угодою людей з ціннісними системами в конкретному соціумі. Гендерні аспекти породжуються інтегративною дією соціальних факторів, які вербалізуються притаманними кожній мові засобами номінації. Вибір останніх ситуативно детермінований та об'єктивується дієвістю адаптивних і креативних потенцій мовної системи. Корпус мовних одиниць є спільним для усіх носіїв мови, а їх селекція залежить від віку, освіти, соціального, психологічного та лінгвістичного статусу носіїв мови. Гендерні аспекти комунікативної поведінки інтегровані у комплекс діючих факторів спілкування, в якому віддзеркалюються загальнолюдські когнітивні концепти та варіативні гендерні нашарування. Література: 1. Бєссонова О.Л. Оцінний тезаурус англійської мови: Когнітивно-гендерні аспекти – Донецьк: ДонНУ, 2002 – 362 с. 2. Борисенко Н.Д. Гендерний аспект репрезентації персонажного. Автореф. Дис. канд.філол.наук: 10.02.04./ – К., 2003 – 231 с. 3. Введение в гендерные исследования// Под.ред. И.В.Костиковой – М.: Изд-во Московского гос. ун-та, 2000 – 224с. 4. Емірсуінова Г.І. Відбиття статусу жінки в англійській мові // Вісник Харківського нац. ун-ту ім.В.Н.Каразіна, № 537, 2001. – с.142-147. 5. Мартынюк А.П. Методологические основы сопоставительного анализа этнокультурных концептов "фемининность" и "маскулинность"// Вісник Сумського державного університету. Серія Філологічні науки. – Суми, СумДУ, 2003.–№ 4‘(50).– С.135-144. 6. Сизова О.Ф. Особливості відтворення в перекладі гендерної ідентичності суб‘єкта жіночого поетичного дискурсу (на матеріалі англомовних перекладів з української) // Дис. канд. філол.. наук/ -Київ, 2007. - 242 с. 7. Солощук Л.В. Невербальные коммуникативные компоненты в системе межкультурной коммуникации.// Вісник Сумського державного університету. Серія Філологічні науки. – Суми, СумДУ, 2004. - №4‘(83). – С.170-176. 8. Швачко С.О. Соціолінгвістичні аспекти гендерної проблеми. // Вісник Харківського нац.ун-ту ім..В.Н.Карабіна. – Х.:Константа, 2003. - №609. - С.89-93. 9. Халеева И.И. Гендер как інтрига познания // Гендер как інтрига познания. – Моск.гос.лингв.ун-т. Лаборатория гендерных иссл., 2000. – С.9-18. 10. Lakoff R. Language and Women’s Place. Language in Society,1973. #2(1). – P.45-79. 11. Lakoff G. Women, Fire and Dangerous Thins. – Chicago University, 1990.- 614. Луценко Олена Анатоліївна, к. філос. н. , Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка СТРАТЕГІЇ ПОДОЛАННЯ СТЕРЕОТПНОГО МИСЛЕННЯ В ПРАКТИЦІ РОБОТИ МЕТОДИЧНОГО ВИКЛАДАЦЬКОГО СЕМІНАРУ Сучасна гендерна наука підкреслює важливість і необхідність розвитку гендерної культури як показника прогресивної, гуманістичної свідомості суспільства, як основи реалізації принципу рівних прав і можливостей для кожної статі. Формування гендерної культури знаходиться в колі питань модернізації освіти, яка ставить за мету створення умов для самопізнання, саморозвитку, самореалізації кожної особистості. Системність гендерної освіти і її інституалізація, на наш погляд, має формуватись не стільки за рахунок введення окремих курсів з гендерної проблематики в навчальні стандарти вузів, скільки за рахунок впровадження гендерної методології у дисципліни гуманітарного циклу. Це пов’язано з двома важливими аспектами в підготовці вчителя нової генерації: загальною професійною підготовкою вчителя, яка повинна здійснюватись з урахуванням методології гендерного підходу, та формуванням саме гендерної культури як складової його професійно-педагогічної культури. На жаль, існують істотні труднощі на шляху формування гендерної культури викладацького складу, оскільки свідомість викладача великою мірою знаходиться під тиском стереотипів, які пронизують усю систему його світогляду. Це пов’язано, можливо, з діалектичною суперечністю освітньої системи, яка виходить із загальної функції освіти як інституту збереження культурних надбань суспільства та їх передачі від одного покоління до іншого і подальшого їх розвитку і збагачення. Зазначена суперечність полягає в необхідності одночасного дотримання як певного консерватизму освіти, так і її динамічної зміни відповідно до потреб суспільства [2, 139]. Процес становлення гендерної освіти стоїть перед дилемою: з одного боку, є соціальне замовлення на відповідність сучасним світовим освітнім стандартам, з іншого, гендерна освіта і просвіта сприймається як загроза базовим, непорушним цінностям і нормам, оскільки дихотомія статей лежить в основі суспільства. В нас ця ситуація ускладнюється тим, що довгі роки панувала практика «однієї думки», що не могло не відбитися на формуванні специфічної ментальності освітян, які звикли використовувати лише один із можливих шляхів в пошуках істини та відкидати всі інші. Як наслідок, традиційні гендерні стереотипи і гендерна асиметрія постійно відтворюються і транслюються всім комплексом соціального та гуманітарного знання в нашій країні. Саме тому подолання стереотипності мислення викладачів, корекція міжособистісних відносин з позицій гендерного підходу є, як нам здається, стимулюючою і необхідною умовою у вирішенні питань формування гендерної культури нашого студентства, а отже, становлення нових демократичних суспільних відносин. Певний досвід гендерної освіти викладацького складу існує у Сумському державному педагогічному університеті ім. А.С. Макаренка. За результатами проекту «Створення мережі дослідників і викладачів вищої школи, які працюють в сфері гендерної педагогіки» у 2003–2011 н. р. регулярно проводились науково-методичні міжвузівські семінари для спеціалістів, орієнтованих на гендерну проблематику в психології і педагогіці. Опитування учасників двох останніх семінарів (40 викладачів, вік – від 22 до 55 років) дозволяє проаналізувати особливості гендерної свідомості в педагогів вищої школи, обґрунтувати доцільність застосування різних форм педагогічного впливу і корекції. Спираючись на отримані результати, ми виявили, що серед головних причин, які спонукали викладачів до участі у гендерному методичному семінарі (серед яких переважали жінки) домінувала відповідь «цікаво послухати як працюють їхні колеги». Приблизно стільки ж учасників (серед яких є й чоловіки) керуються міркуваннями, що відвідування семінарів є їхнім обов'язком і за допомогою семінарів вони зможуть стати справжніми професіоналами. Зауважимо, що учасники в віці до 40 років складали приблизно 40% присутніх. Щодо оцінки впливу гендерної інформації на якість професійної роботи, було виявлено, що при викладанні навчальних курсів, у науково-дослідній роботі і в роботі зі студентами гендерна інформація має високий і середній вплив (84%), в порівнянні з показником – низький вплив (16%). Попри доволі позитивний результат, звернемо увагу на те, що більшість присутніх складали ті, хто неодноразово відвідували методичний семінар і мали стаж знайомства з гендерною теорією від 3 років і більше – 86%. Вважаємо, саме ця обставина позначилась на тому, що учасники семінару або самі читають гендерні курси (14%), або включають гендерні аспекти у викладання своїх курсів (70%), чи заохочують студентів цікавитись гендерною проблематикою (80%). Оскільки, більшість присутніх вважають корисним проведення методичних семінарів з гендерної проблематики, отримані результати дають можливість визначити чималий рівень інтересу щодо реалізації ґендерної концепції в освіті. В той же час проведене опитування не дає підстав говорити про компетентність вчителів. Практика свідчить, що знання викладачів із ґендерної теорії і практики, як і рівень гендерної свідомості, є досить поверховими. Про це говорить їх пасивна позиція в організації та участі конференцій, семінарів, «круглих столів» з питаннь ґендерної освіти. Про це свідчить і паралельна анкета під час проведення семінару, яка виявила наявність в цілому невисокої налаштованості на егалітарні стосунки. Частина присутніх схвалювала такі твердження як «лідерство спільноти повинно бути більшою мірою в руках чоловіків», «жінка взагалі потребує чоловічого захисту і керівництва» (18%), «тільки незвичайна жінка може бути допущена в політику» (14%), «не передбачається, що жінки нададуть перевагу своїй кар'єрі, а не домашнім обов'язкам більшою мірою, ніж чоловіки» (14%), «жінка повинна докласти всіх зусиль, щоб звести до мінімуму причини роздратування і незручності для її чоловіка» (23%). Підводячи підсумки, зазначимо, що впровадження гендерного підходу в освіту, усвідомлення та засвоєння гендерних знань на практиці – два різних типи діяльності, і перехід від першого до другого доволі складний, особливо коли йдеться про гендерну компетентність викладацького складу і злам патріархатної свідомості. Література: 1. Булатова Л.А. Гендерные аспекты подготовки учителя // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Вип. 2. Педагогічні науки. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2002. – С. 21-26. 2. Пономарьов О.С. Ефективні технології формування професійної культури майбутніх фахівців // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Вип. 2. Педагогічні науки. – Миколаїв, 2002. – С. 138-142. Горон А.В., ст. вик. каф. соціально-гуманітарних дисциплін та українознавства СОІППО Проблеми наближення освітньої системи україни до європейських стандартів Забезпечення ґендерної рівності в демократичному суспільстві є однією з визначальних складових державної політики. Для українського суспільства впровадження принципів ґендерної рівності є особливо актуальним з точки зору реалізації прав людини, її участі в економічному, політичному, соціальному і культурному розвитку. При цьому слід враховувати, що ґендерна рівність не може бути сама по собі метою, а є дієвим засобом подолання бідності, сприяння сталому розвитку та впровадженню ефективного управління. У вересні 2000 року на Саміті Тисячоліття ООН лідери 189 країн схвалили Декларацію Тисячоліття і взяли зобов’язання працювати разом з метою підвищення безпеки, добробуту та справедливості в усьому світі. Декларація визначила вісім цілей, що стали відомі як Цілі Розвитку Тисячоліття. Значення цих цілей, що мають бути досягнуті до 2015 року, важко переоцінити. У 2003 році Україна адаптувала глобальні ЦРТ на національному рівні. Цього року відзначається десятиліття прогресу на шляху досягнення ЦРТ. Результати є нерівномірними як за Цілями, так і за регіонами та країнами. В Україні досягнуто певного прогресу у сфері освіти та охорони материнства, знижено дитячу смертність. Водночас, як зазначає координатор системи ООН в Україні Олів’є Адам, скорочення ґендерної нерівності потребує подальших зусиль. 4. Просування ґендерної рівності є стратегічним напрямком державної політики в Україні, про що свідчать існуючі державні документи, зокрема Закон України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків» від 08.09.2005р., Указ Президента України «Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків» від 26.07.2005р., «Державна програма з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року», затверджена Постановою Кабінету міністрів України №1834 від 27.12.2006р. Активною є співпраця з міжнародними організаціями, зокрема з 2008 року в Україні стартував спільний проект Європейського Союзу, Шведського агентства з питань міжнародної співпраці та розвитку (Sida) та програми розвитку ООН «Програма рівних можливостей та прав жінок в Україні». Національним впроваджуючим партнером з реалізації проекту є Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту. Варто зазначити, що Програма рівних можливостей та прав жінок в Україні використовує напрацювання та результати, досягнуті в рамках попередніх етапів Програми рівних можливостей «Україна – на шляху до рівності», котра була запроваджена у 2003 році. У «Всесвітній декларації про вищу освіту для ХХІ століття: підходи і практичні заходи» спеціально виділяється положення про те, що в процесі вироблення і здійснення ґендерної стратегії в царині наукових досліджень і вищої освіти «необхідно продовжувати зусилля, які направлені на викорінення всіх стереотипів, що обумовлені ознаками статі, врахування ґендерних аспектів у всіх дисциплінах і розширення участі жінок на всіх ступенях і у всіх дисциплінах, де вони недопредставлені, забезпечивши, зокрема, їх більш активну участь у процесі прийняття рішень» [2]. Ґендерна освіта в Україні вже має значні напрацювання. Розроблені та читаються понад 130 спеціальних курсів з ґендерної проблематики; видається журнал «Ґендерні дослідження»; розроблено методологію та розпочато ґендерну експертизу навчальних програм соціогуманітарного циклу, розроблено навчальну програму базового курсу та підготовлено навчальний посібник «Основи теорії ґендеру»; перекладено та видано базові праці з ґендеру; підготовлено та видано монографії українських дослідників, присвячених ґендерним питанням у межах окремих дисциплін. Але вся ця робота залишається осторонь сучасної української школи. Такі фактори, як стать чи соціально-економічне походження, на жаль, продовжують відігравати важливу роль. Орієнтація ж вітчизняної освіти на європейські стандарти сьогодні вимагає прийняття фундаментального принципу побудови освітніх систем у європейських країнах, яким є рівний доступ до якісної освіти і за яким навчання в школі має дати змогу всім учням здобути якісну освіту незалежно від статі, соціально-економічного становища сім’ї чи інших умовностей. Крім того, саме в освіті найбільш яскраво демонструється криза «чоловічого управління». За даними, що надала Україна до Світової доповіді ЮНЕСКО 1998р., у початковій школі частка вчителів-жінок становить 98% [1]. За останні роки ситуація майже не змінилась. Такий розподіл жінок у системі освіти сприймають як явище досить природне та традиційне. Однак, як свідчить історія, участь жінок у навчальній діяльності далеко не завжди була такою. ХІХ–початок ХХ століття ввійшли в історію України як час кардинальних змін в усьому суспільстві. На цей час припадає офіційне запровадження і розвиток освіти жінок. 3. Отже, враховуючи демографічні і соціальні тенденції, зокрема такі як старіння населення, збільшення попиту на професіоналів у галузях піклування і виховання, розширення участі жінок у всіх галузях професійної діяльності, необхідно стимулювати й участь чоловіків у догляді дітей, охороні дитинства, на всіх рівнях освіти. Широке представництво чоловіків у цих професіях могло б сприяти збільшенню заробітної плати, що позитивно вплине на якість освіти і благополуччя українського суспільства. Література:
Кравцова Оксана Олександрівна, аспірантка, методист наукового відділу КНУКіМ ГЕНДЕРНИЙ АСПЕКТ РЕКРЕАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Проблема гендеру актуалізується в 60-70-ті роки ХХ ст., а „гендерні дослідження” стають самостійним науковим напрямом соціально-гуманітарних наук (економіки, соціології, політології, культурології, філософії, антропології), де у відповідних ракурсах інтерпретується проблема взаємостосунків чоловіка та жінки. У останні десятиріччя XX століття відбуваються і суттєві зрушення щодо забезпечення в сучасному суспільстві рівних можливостей для чоловіків і жінок. Гендерні дослідження, як вважають науковці, містять як теоретичну розробку питань, пов`язаних з традиційними проблемами особи, різних соціальних верств населення, суспільства в цілому, так і суспільну практику, що включає художню творчість, політичне і соціальне управління, інститут сім`ї, освіту, сферу міжособових відносин. [2] Основу гендерних студій складає поняття „гендер”, яке до цього часу не має єдиного чіткого визначення і трактування. У США, де гендерні дослідження набули статусу не лише наукової, а й навчальної дисципліни, викладання якої є обов'язковим для соціальних працівників і державних службовців, дається наступне визначення гендера: „Термін, введений феміністками з метою виділення соціального аспекту відмінності статей. Коли говорять про відмінність між істотами жіночої і чоловічої статі як про відмінність „роду”, то мається на увазі їх біологічна відмінність. Коли ж говорять про гендер, то виходять з певних соціокультурних дефініцій понять жінки і чоловіка і припускають спочатку встановлену відмінність їх соціального положення” [4] Українські та російські вчені виокремлюють такі підходи до розуміння гендеру: гендер як соціальна конструкція, гендер як структура або процес, гендер як культурна метафора. [1;3] Таким чином, гендер – це новий погляд на роль жінок і чоловіків в сучасному суспільстві, який заснований на раціональних, рівних правах і можливостях досягнення ними соціального статусу. ХХІ ст. є століттям розвитку інформаційно-комунікативних технологій. Як масштабне соціальне явище, інформатизація несе в собі не тільки благо для людини і людства, а й містить серйозну загрозу для їх існування та ставить під сумнів перспективу розвитку в разі безконтрольного або зловмисного використання її можливостей. Проникнення в життєдіяльність соціуму новітніх інформаційних технологій, їх вплив на розвиток особистості в сучасних умовах неминуче призводить до необхідності переосмислення проблем, пов`язаних з фізичним та душевним здоров`ям людини. В даному контексті актуальною вважається проблема збереження здоров'я людини, в першу чергу жінок, їх виходу зі стресового стану, викликаного порушенням природного ритму життя, що поширюється на роботу, навчання, побут. Ця проблема може і має бути вирішена шляхом впровадження рекреаційних практик. Практична реалізація такого завдання передбачає розробку гендерної програми соціальної рекреації, спрямованої на відновлення фізичного, інтелектуального та духовного потенціалу жінки. Ця програма може бути реалізована в центрах дозвілля та рекреації, санаторіях, пансіонатах, фітнес та SPA-центрах. Проведення таких заходів вимагає співпраці спеціалістів (тренерів) з фізичного виховання і спорту, медиків, культурологів, педагогів, психологів, дієтологів та ін. Таким чином, основним завданням рекреаційної діяльності в гендерному аспекті є відновлення фізичного потенціалу, оздоровлення душевних і духовних сил жінок, які послаблюються у процесі інтенсифікації праці чи навіть хвороб, спричинених інноваційними технологіями. Традиційно рекреаційними засобами та формами відновлення вважають ігрову діяльність, яка дозволяє зняти стрес і отримати задоволення від самого процесу гри та фізичні вправи доповнені аеробними елементами. Останнім часом набуває поширення використання східних методик як складових рекреаційної практики, що значно покращує як фізичний, так і душевний стан жінки. Різноманітні терапії, такі як арт-терапія (музикотерапія, хореотерапія, кольоротерапія), природо-терапії (фітотерапія, таласотерапія, ароматерапія) на сьогоднішній день також користуються великою популярністю серед жінок. |