Гендерна мапа центрально-східної європи матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Суми, 21-22 квітня 2011 року) Суми 2011
| Вид материала | Документы |
СодержаниеРепрезентація гендерної рівності Женщины вне политики… Балуцька Леся Мар’янівна Вплив досліджень громадської думки з ґендерної проблематики в україні на вирішення актуальних питань рівності |
- Сумський державний університет к афедра ф ілософії, 4422.85kb.
- З. Й. Красовицького 5 листопада 2008 року, м. Суми, 936.73kb.
- Сумського державного університету 22 24 квітня 2008 року частина ІІ суми Вид-во Сумду, 2428.66kb.
- Програма проведення конференції 11 квітня 2011 року приїзд учасників конференції, 80.08kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- А. М. Бойко, доктор пед наук, проф, 3357.78kb.
- Актуальні питання сучасної післядипломної медичної освіти [Текст] : матеріали Обласної, 487.14kb.
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- Перелік публікацій викладачів кафедри історії України за 2008, 325.5kb.
Слободян Тетяна Зіновіївна, викл. каф. політології Інституту історії та політології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Органи місцевого самоврядування Республіки Польща: гендерний аспект Місцеве самоврядування в Республіці Польща здійснюється на трьох рівнях: на рівні гмін (ради гмін), рівні повітів (ради повітів) і на рівні воєводства (сеймики воєводств). Вибори до цих органів відбуваються на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Крім зазначених колегіальних органів, місцеве самоврядування здійснюється також війтами, бурмістрами і президентами міст. Сучасна система органів місцевого самоврядування РП була створена в результаті адміністративно-територіальної реформи 1998 р., метою якої було пристосування територіальної структури Польщі до загальноєвропейських стандартів напередодні вступу країни до Європейського Союзу. Ще одним завданням реформи була децентралізація влади та передача органам місцевого самоврядування значної частини повноважень на місцях. На сьогодні Польща ділиться на 16 воєводств, 379 повітів та 2478 гмін. Необхідно зазначити, що кількість жінок у органах місцевого самоврядування не була великою. Як правило, усі керівної посади займають чоловіки. У 1990 р. кількість жінок повітів (ради повітів) і на рівні воєводства (сеймики воєводств). Вибори до цих органів відбуваються на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Крім зазначених колегіальних органів, місцеве самоврядування здійснюється також війтами, бурмістрами і президентами міст. Сучасна система органів місцевого самоврядування РП була створена в результаті адміністративно-територіальної реформи 1998 р., метою якої було пристосування територіальної структури Польщі до загальноєвропейських стандартів напередодні вступу країни до Європейського Союзу. Ще одним завданням реформи була децентралізація влади та передача органам місцевого самоврядування значної частини повноважень на місцях. На сьогодні Польща ділиться на 16 воєводств, 379 повітів та 2478 гмін. Необхідно зазначити, що кількість жінок у органах місцевого самоврядування не була великою. Як правило, усі керівної посади займають чоловіки. У 1990 р. кількість жінок у радах гмін була низькою, у списках кандидатів жінки складали 15 %, отримавши в результаті виборів 11 % місць. У 1994 р кількість жінок збільшилась на ¼ [2, 161]. У 1998 р. можна зауважити поступовий зріст кількості жінок, які включаються в регіональну політику воєводств. Тобто зросла як кількість кандидатів-жінок, так і відповідно кількість тих жінок, яким вдалося здобути крісла депутатів воєводського сеймику. У місцевих виборах у Польщі, які проходили у 2002 р. порівняно з попередніми (1998 р.), збільшилася кількість жінок (на 3,56%), які стали депутатами воєводств, стосовно загальної кількості здобутих мандатів. Найбільша кількість жінок, які здобули мандати депутатів воєводств у 2002 р., як і в 1998 р., була в Мазовецькому воєводстві. У 1998 р. жінки в Мазовецькому воєводстві становили 16,25 % загальної кількості депутатів сеймиків, а у 2002 р. – 17,65%. Відсоток депутатів-жінок трохи зменшився в 2002 р. в Поморськім воєводстві й у Шльонську. Зате у Підкарпатському і Мазурському воєводствах обрані в 2002 р. жінки становили такий самий відсоток депутатів сеймику, як і чотири роки тому. Найменш фемінізованим був Свентокжизький сеймик, де й у 1998 р. й у 2002 р. була вибрана тільки 1 жінка. В результаті місцевих виборів 2002 р. кількість обраних до органів місцевого самоврядування жінок зросла до 18 %. У 2006 р. на виборах до органів територіального самоврядування у жінки становили 28,66 % кандидатів, але серед кандидатів на посади війтів, бургомістрів і президентів міст – лише близько 12 %. Якщо порівняти кількість жінок у парламенті Республіки Польщі із кількістю жінок, обраних на місцевих виборах, то доцільно зазначити, що у 1997 р. до Сейму було обрано 56 жінок (із 460 депутатів), до Сенату - 13 (із 100 сенаторів). У результаті виборів 2001 р. кількість жінок у Сеймі зросла до 93 (21,2 %), а в Сенаті – до 23 (23 %). Збільшення кількості жінок було викликано насамперед врахуванням ґендерного фактору політичними партіями, представленими у парламенті. На парламентських виборах 2005 р. відсоток жінок у Сенаті зменшився до 13, незначно зрісши в Сеймі (94 жінки). Після виборів 2005 р. із 6 віце-маршалів Сейму була лише одна жінка, а у Президії Сенату були лише чоловіки. Загалом же з 1989 р. лише раз – у четвертій каденції 1997–2000 рр. – жінка була Маршалом Сенату. 5 січня 2011 р. у Республіці Польща був прийнятий Виборчий кодекс. З цього часу усі вибори в Польщі будуть проводитися на основі єдиного кодифікованого акту, який уніфікував усі закони про вибори. Виборчий Кодекс визначає принципи та порядок висунення кандидатів, проведення та умови дійсності виборів до Сейму і Сенату Республіки Польща; Президента Республіки Польща; виборів у Європейський парламент, органи місцевого самоврядування; війтів, бурмістрів і президентів міст [1]. В результаті прийняття нового кодексу, змінилося чимало положень, які регулювали проведення виборів. Одним із нововведень цього акту - є і встановлення паритету у виборчих списках. Виборчий список для того, щоб був зареєстрований, повинен містити не менше 35 відсотків жінок і не менше 35 відсотків чоловіків. Встановлення таких законодавчих правил безумовно буде сприяти збільшення кількості жінок у владі, а відповідно і в органах місцевого самоврядування в Республіці Польща.
Іовчева Аліна Михайлівна, аспірантка факультету політичних наук Чорноморського державного університету імені П.Могили РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ В СУЧАСНІЙ ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ СЕРБСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ Гендерний баланс у владних структурах будь-якої демократично орієнтованої країни – це основа стабільного і ефективного розвитку політичної системи, яка при залученні жінок в політичні процеси, стає більш гуманною та соціально орієнтованою[1]. Цей факт доведений багатьма державами світу, зокрема, політичним досвідом країн Скандинавії. Натомість, є країни, в яких ситуація з рівномірним гендерним представництвом є досить суперечливою та неоднозначною. Тобто, де-юре ратифіковані всі міжнародні договори з гендерної проблематики, ведеться мова про те, що представництво жінок в органах влади – це процес важливий та необхідний, проте, де-факто відсутні будь-які практичні механізми, які б сприяли збільшенню кількості жінок в політиці. Як результат відсоток жінок у владних структурах таких країн досягає ледве 10%. Досвід країн Європи, які перейшли до активної реалізації принципів гендерного рівності в політичній системі, доводить, що цей процес потребує чітких практичних механізмів, які б стимулювали залучення жінок у політику. Яскравим прикладом практичного впровадження основ гендерного збалансування в структурах влади є Республіка Сербія. Після виборів 2000 року представництво жінок в структурах влади Сербії налічувало ледь 11%. Ситуація суттєво поліпшилась після введення системи гендерного квотування, жінкам надавалось 30% місць у виборчих списках [2, с.2-3]. Практика застосування системи квот сприяла збільшенню кількості жінок в структурах влади майже вдвічі (20,4%), а на місцевому рівні навіть втричі (21,3%) [3, с.433]. Однак, незважаючи на те, що квоти, в якості механізму забезпечення гендерної рівності, були законодавчо закріпленні, дискусії щодо їх реалізації були досить гострими. Лідери політичних партій запевняли, що жінкам за особистими обов’язками немає часу займатися політикою і вони ніколи не виправдають ті 30%, які їм надані [3, с.434]. Введення жіноцтва в політику подекуди мало номінальний характер лише для того, що забезпечити встановлену законодавством квоту. Як і раніше жінка-політик в сербській політиці була явищем незвичним та непопулярним. Шлях до лідируючих позицій і керівних політичних посад був для неї набагато важчим ніж для її колег чоловіків. Місця, які надавались жінкам у виборчих списках були майже непрохідними. Чоловіки-політики всіляко підкреслювали позицію номінальності і низької ефективності гендерних квот. Така сама думка часто пропагувалась ЗМІ, що сприяло скептичному сприйняттю політично-активних жінок в суспільстві. Окрім того, значним недоліком впровадження системи квотування було те, що спершу необхідною була освітня програма для політично зацікавлених і активних жінок. Адже, отримавши владний ресурс у вигляді 30% у виборчих списках, жінки виявилися непідготовленими до включення в політичні процеси країни. Відсутність управлінського досвіду та належної освіти в цій галузі сприяло консолідації жінок в НГО (недержавні громадські об’єднання), які мали на меті популяризацію у суспільстві ідей гендерної рівності в структурах влади, політично-просвітницьку діяльність для жінок та підтримку жінок-кандидатів. Почала створюватись інформативно-освітня мережа, яка об’єднувала політично-активних жінок та тих, які цікавляться політичними процесами. Шляхом проведення різноманітних тренінгів, конференцій, круглих столів розкривалися питання поєднання особистих обов’язків та політичної участі жінок. Саме за допомогою активної діяльності НГО розпочалося якісне оновлення політичної еліти Сербії. Жінки почали усвідомлювати свою роль і призначення у процесі вироблення та реалізації політичних рішень. В більшості політичних партій жінка-політик стала сприйматися як самодостатня політична особистість. Сьогодні жінка є невід’ємною частиною сербського політикуму. Політична активність жінок загалом виправдала ті 30% владних місць, які колись їм було довірено. Жінка-політик в Сербії – це кваліфікований спеціаліст, який вдало поєднує професійну і особисту діяльність. Разом з тим, загально відомо, що система квотування в політичних процесах подекуди є явищем необхідним, але тимчасовим. Таким чином, минулого року, було прийнято рішення про відміну системи гендерного квотування в сербській політиці. Те, задля чого квоти були введені відбулося – жінки стали активними складовими політичної системи Сербії. Звісно, потрібно відмітити, що процес впровадження квот в сербську політику мав певні недоліки, які були згодом виправлені за рахунок ефективної діяльності НГО. Проте, досвід Сербії є досить цікавим для України. Обидві держави є «молодими» країнами перехідного типу з православними традиціями та схожим історичним досвідом (Україна є країною, що вийшла з Радянського Союзу, а Сербія - з Югославії). Тож, ґрунтовно проаналізувавши досвід Сербії стосовно створення гендерно-збалансованого політикуму, можна було б розробити ефективні та дієві механізми для забезпечення гендерної рівності в українській політичній системі. Література:
Руденко Н. Д. Сумской городской женский клуб "Любава" ЖЕНЩИНЫ ВНЕ ПОЛИТИКИ… Самая главная причина низкого уровня гражданской активности среди женщин, заключается в том, что в сознании самих женщин прочно утвердился стереотип женской неполноценности в политике, не связанной с биологическими и социальными функциями матери и жены. Так, по данным нашего исследования, четверть опрошенных женщин считают, что "в политике лучше обойтись без женщин". Этот комплекс неполноценности и склонность к самоуничижению порождены старым, строго иерархическим распределением социальных ролей, где женщине отводилась подчиненная мужчине роль, ограниченная узкосемейной направленностью интересов. Этот стереотип оказался удивительно живуч, часто он плохо осознаваем и не имеет рациональной мотивировки. Так, по данным одного из социологических опросов, 40% мужчин (между прочим, с высшим образованием) прямо заявили, что они не хотели бы работать под руководством женщины, однако никаких объяснений причин подобной оценки не дали. Наше исследование зафиксировало прочное господство этого стереотипа в сознании каждого второго опрошенного мужчины, жителя Украины. Формированию вышеупомянутого комплекса неполноценности способствовало и слишком долгое пребывание наших женщин объектом «багодеяний» со стороны государства в целом. Надо сказать, что в СССР никогда не существовало сильного женского движения, инициаторами которого были бы сами женщины. В условиях однопартийной системы это было невозможно. Несколько поколений женщин были отстранены от принятия решений как на государственном уровне, так, по большей части, и на производстве, в конторе, где протекала их профессиональная деятельность. Сознание того, что от них ничего не зависит, формировало у женщин отстраненный, пассивный стиль поведения. Как уже говорилось выше, роль руководителя в общественном сознании воспринимается как мужская. И женщине, оказавшейся руководителем, формальным лидером, приходится преодолевать барьер общественного неприятия, ей нужно ежедневно подтверждать свои профессиональные и личностные качества. Планка требований к ней гораздо выше, чем к мужчине-руководителю. Зарубежные исследователи зафиксировали бытующие в общественном сознании различия в восприятии личности руководителя в зависимости от пола. О мужчине-начальнике чаще всего отзываются положительно, во всяком случае, пока он не проявил себя с плохой стороны. О женщине-руководителе априори могут сказать, что "...она — нахалка; она молода и скоро уйдет рожать; ее никогда нет, занимается домашними делами; она все время болтает; она завтракает с патроном: у нее с ним интрижка" и т.д. Подобная предвзятость общественного мнения по отношению к женщине-руководителю, лидеру порождена консервативными представлениями о том, что у женщины могут быть только "домашние", чисто женские интересы и цели; что она должна быть покорной, подчиненной мужчине и не высказывать своего собственного мнения. Поэтому и поступки женщины-руководителя зачастую получают искаженное толкование, поскольку исходят из стереотипного представления о личности женщины. Предвидя трудности, связанные с восприятием женщин в роли лидера, женщины иногда отказываются от политической карьеры, от выдвижения их на руководящие посты, мотивируя свой отказ загруженностью домашними делами. Да, действительно социально-бытовая дискриминация существует и женщине приходится работать в "две смены": одну — на работе, вторую — дома, на кухне. Но вышеприведенный довод скорее отговорка, нежели аргумент: отработать смену в условиях вредного производства (как это нередко бывает) или преподавать в классе, где 30-40 учеников, требует не меньше затрат физической и нервной энергии, чем "общее руководство". Да, женщине очень нужна помощь и она зависима, пока она вынашивает ребенка и доводит его до ясельного возраста. Но это 3-4 года, а затем она вполне может быть полноценным членом общества. Изучением политического лидерства, а тем более такого аспекта как женщина-лидер, современная социология фактически не занималась. В условиях Социально – патриархальной системы государства и одной официально насаждаемой идеологии государство имеет одного общепризнанного руководителя (обязательно мужского пола). На Западе категория политического лидерства широко употреблялась и изучалась. Под лидером понимается личность, пользующаяся авторитетом и влиянием либо в общественной организации, либо в небольшой социальной группе. Успешность функционирования лидера в общественной жизни хотя и зависит от ситуации (экономической и политической), но, в конечном счете, определяется его личными качествами: образованием и общей культурой, умением понимать суть социальных и политических процессов, жизненным опытом, волевыми качествами, решительностью, способностью убеждать и вести за собой людей. Все вышеперечисленные качества личности присутствуют у современной женщины, во всяком случае, у лучших представительниц. Общеизвестен факт, что по уровню образования женщины сравнялись с мужчинами; женщины являются основными посетителями театров, концертных залов и читателями литературных новинок. Данные нашего исследования свидетельствуют, что 71% женщин Украины интересуются политикой, причем "очень интересуются" — 9% (у мужчин — 17%). Жизненного опыта, в частности, опыта борьбы со всякого рода трудностями нашим женщинам тоже не занимать. Что касается воли, то о ней следует судить не по внешним проявлениям, а по более надежным показателям — способности преодолевать трудности, не растеряв при этом лучших человеческих качеств. Для выживания нашего государства в столь сложной политической и экономической ситуации, необходимо начинать решение главной политико – социальной проблемы: привлечения женщин к активной политической деятельности. Ведь огромный потенциал из грамотных, высокопрофессиональных женщин остается невостребованным в нашей стране. Среди безработных 55% - женщины. Двойная загрузка на работе и дома не позволяет женщинам активно участвовать в политической и общественной жизни общества. В результате сложившихся социальных стереотипов, что только мужчины должны и знают как управлять обществом, мы получили социально-патриархальное государство, где господствует право силы в решении всех вопросов. Доказательством является охвативший всю Планету международный терроризм, как продукт всемирно победившего Патриархального строя. Признать это – это уже революция в сознаниях и путь решения самой важной задачи современности – спасение Мира от терроризма. Решить ее можно только всем Миром не исключая половину человечества – женщин из политической и общественной жизни общества. А для этого нужно немного разгрузить женщин от домашних хлопот и расставить другие приоритеты в обществе. Балуцька Леся Мар’янівна, аспірантка кафедри політології Науковий керівник – Скочиляс Л. С., кандидат політичних наук, доцент Львівський національний університет імені Івана Франка ВПЛИВ ДОСЛІДЖЕНЬ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ З ҐЕНДЕРНОЇ ПРОБЛЕМАТИКИ В УКРАЇНІ НА ВИРІШЕННЯ АКТУАЛЬНИХ ПИТАНЬ РІВНОСТІ Конституційно закріпивши демократичні принципи, серед яких і принцип рівності громадян (Стаття 24 Конституції України), Україна, тим самим, зобов’язалася забезпечувати ґендерну рівність, що означає надання рівних прав і можливостей жінкам і чоловікам у всіх сферах суспільної життєдіяльності. Як зауважує дослідниця Наталія Оніщенко, авторка численних праць з ґендерних питань: “Правовий принцип рівності означає відсутність будь-якої нерівності чи обмежень прав особи та громадянських свобод… У правовій площині гендерна рівність функціонує як складова загального принципу рівності”. [1]. Незважаючи на суттєву розбіжність між декларованими цілями та реальним станом їх вирішення, на сьогодні до реалізації ґендерного питання в Україні залучено ряд державних структур. Над цією проблематикою працює низка громадських організацій, їхня діяльність має здебільшого прикладний характер. Числення науково-дослідні установи, дослідницькі центри намагаються деталізувати це питання, розглядаючи його крізь призму українських реалій. І хоч ґендерні проблеми в розвитку українського суспільства дещо зрушили з місця на шляху до свого вирішення, однак, у переважній більшості ситуація залишає бажати кращого. За визначенням дослідниці ґендерної проблематики Світлани Оксамитної “Україна прагне стати повноправною частиною європейської спільноти, наблизившись до останньої за основними соціально-економічними показниками та стандартами життя. Але демократичний розвиток європейських країн другої половини XX століття невіддільний від суттєвих перетворень у ґендерній свідомості та ґендерних відносинах їхніх громадян. Тож і Україні не оминути цього шляху, який, судячи з результатів соціологічних досліджень, буде досить довгим і складним”. [2]. У виявленні ґендерних проблем в українську суспільстві помітну роль справляють дослідження громадської думки з відповідних актуальних питань. У грудні 2009 року було озвучено результати соціологічного дослідження, проведеного компанією “Gf Ukraine” про поширення насильства в українських сім’ях. Згідно з коментарями експертів, 75% опитаних респондентів замовчують цю проблему, і лише 10% постраждалих звертаються до правоохоронців з відповідними скаргами. Такі висновки отриманих результатів опитування привертають увагу до відповідної проблеми не лише громадськості, але й законодавців та урядовців, задля запровадження і втілення програм боротьби з явищами насильства у сім’ї, що є віддзеркаленням проблеми ґендерної дискримінації в суспільстві в цілому. У 2010 році Україна, згідно із дослідженнями “Global Gender Gap – 2010” посіла 63 місце у рейтингу ґендерної рівності, що у порівнянні з аналогічними дослідженнями двох попередніх років свідчить про падіння її рейтингу. Чи не найбільшою перешкодою на шляху запровадження істинної ґендерної рівності в суспільстві є існування в ньому цілого ряду стереотипів, що створює основні камені спотикання у боротьбі з цією проблемою. Про це, зокрема, свідчить проведене у 2006 році дослідження громадської думки в рамках проекту реалізованого на замовлення Програми рівних можливостей ПРООН: “Гендерні стереотипи та ставлення громадськості до гендерних проблем в українському суспільстві”. Незважаючи на свою порівняну віддаленість у часі, більшість проблем, виявлених під час дослідження громадської думки залишаються актуальними і невирішеними й сьогодні. Отже, результати зазначеного дослідження довели “наявність явища гендерної нерівності в українському суспільстві, яке полягає в непропорційній представленості обох статей в різних сферах життя, різній оплаті праці жінок і чоловіків, існуванні стійких гендерних стереотипів із яскравим патріархальним забарвленням, проявах насилля та дискримінації за статевою ознакою тощо.” Серед основних стереотипів “політика – не жіноча справа”, через який жінкам набагато важче, ніж чоловікам, стати депутатами чи зайняти відповідальні керівні посади. (Показовим прикладом тут є нинішній ґендерний склад Верховної Ради України, а надто уряду – Л. Б.). Стереотипи гендерного сприйняття управлінських функцій в соціумі, коли традиційні сфери життєдіяльності – сім’я, культура, охорона здоров’я тощо, повинні залишатися тільки за жінками, а усіма іншими, часом технологічно більш складними сферами (економікою, підприємництвом, політикою тощо), можуть успішно займатися тільки чоловіки”. [3]. На сьогодні в рамках проекту ЄС – ООН “Програма рівних можливостей і прав жінок в Україні”, який стартував у 2003 року, досягнуто певних результатів. Так, у 2005 році Верховна Рада прийняла закон “Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків”, а у 2006-му уряд затвердив відповідну державну програму. Під фінансовим патронатом ЄС та ООН у 2009 році розпочався ще один етап проекту, одним з напрямків якого якраз і є подолання існуючих в суспільстві ґендерних стереотипів. Таким чином, незаперечним залишається той факт, що дослідження громадської думки з питань ґендерної рівності в Україні мають не абиякий вплив на аналіз цієї проблематики та необхідного врахування під час втілення відповідних державних програм та забезпечення їхнього втілення, а також і правового регулювання гендерних процесів в Україні. Література:
3. Ґендерні стереотипи та ставлення громадськості до гендерних проблем в українському суспільстві : [Електронний ресурс]. – Центр соціальних експертиз (ЦСЕП). – Режим доступу. – /> |