Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут бізнесу та менеджменту центр розвитку освіти, науки та інновацій сучасні національні економічні моделі: проблеми та перспективи розвитку
| Вид материала | Документы |
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2382.48kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління центр розвитку освіти, науки та інновацій, 46.93kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
- Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу центр розвитку, 3314.77kb.
- Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.
- Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки, 3640.99kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 2681.19kb.
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3659.85kb.
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3615.59kb.
ДОСЛІДЖЕННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ ЯК СКЛАДОВОЇ ЕКОНОМІКИ В ЛУГАНСЬКІЙ ОБЛАСТІ Постановка проблеми. Розвиток туризму суттєво впливає на такі сектори економіки, як транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання. Саме це і визначає одне з перших місць, яке займає туризм у світовій економіці. Цей чинник повинен стати головним у формуванні нового державного підходу до туризму як тієї галузі, пріоритетний розвиток якої може позитивно вплинути на економічний розвиток країни і здобути важливе місце у світовій економіці. Щоб зробити імідж розвинутої країни, треба починати з регіонів. Потрібно акцентувати увагу на відпочинку в рідному місці або області, розширювати заходи для відпочиваючих, зробити якісний турпродукт, який можна рекламувати, як в інших містах, так і за кордоном, для забезпечення притоку коштів. В даному випадку прикладом виступає Луганська область, а саме її роль, місце та тенденції розвитку. Обраний регіон має великі перспективи в майбутньому, завдяки природному потенціалу. У зв’язку з цим вивчення пріоритетних видів туризму з метою виділення напрямків для направлення інвестицій є актуальним. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед наукових досліджень регіонального розвитку рекреації, видів туризму значне місце займають дослідження, пов'язані з проблематикою державного регулювання рекреаційно-туристичної сфери. Так, Г. Александрова, Н. Ветрова, П. Гудзь, О. Любицева, Р. Росоха виділили основні проблеми організаційного регулювання розвитку рекреаційно-туристичної сфери [1-3]. Дослідження проблем економіки організації та управління рекреаційно-туристичним комплексом, проходила під керівництвом О. Топчієвої, О. Шаптала, І. Давиденко [4]. Дослідженням та методологічними розробками теорії і практики реалізації державної та регіональної політики розвитку туризму і рекреації займалися В. Євдокименко, Г. Папірян, В. Шмагіна. Правові аспекти нормативного та законодавчого регулювання туристичної діяльності розглядались Н. Барчуковою, Н. Опанасик, Л. Малюгою та іншими [5]. Достатньо великий внесок в механізм державного регулювання, управління цим сектором економіки зробили: В. Мацала, В. Цибух, Ю. Алексеєва, І. Валентюк, В. Биркович [6-7]. Невирішені частини загальної проблеми. Незважаючи на те, що вищезазначені ідеї, методи, розробки займають значне місце в вирішенні основних проблем, пов’язаних з розвитком туризму, на сьогоднішній день досить часто пропонується відпочинок, коли ціна не співвідноситься з якісним туристичним продуктом, тобто занадто висока, хоча обраний регіон має великі перспективи в майбутньому, завдяки природному потенціалу. Метою даної роботи є на основі аналізу розвитку туризму в Луганській області виділити переважні напрямки, які потребують комплексного, ґрунтового дослідження для подальшого розвитку туризму в цьому регіоні, а отже і направлення інвестицій. Викладення основного матеріалу дослідження. Згідно з зазначеними цілями було здійснено дослідження відносно пріоритетів населення стосовно вибору відпочинку. Таким чином було отримано наступні результати (рис. 1): 70% – обирають відпочинок на воді це –  Рис.1: Розподіл видів відпочинку серед населення у м. Луганськ водосховища, озера, річки; 10% – сільський туризм; 5% – релігійний, хоча треба сказати, що цей вид туризму набирає обертів, оскільки, завдяки засобам масової інформації людям стало відомо про Киселеву балку. Щоб зцілитися люди приїжджають з різних куточків світу. Також на території області існує багато храмів, що відвідуються паломниками. 5% – приділяють увагу здоровому образу життя, а саме – спортивному туризму, але в основному це студенти, діти шкільного віку; 4% – відпочивають на турбазах; 5% – в санаторіях; 1% - з опитуваних, знають, про існування автоквестів це – один з різновидів автомобільного виду туризму, сенс цього заходу полягає в тому, що учасники повинні відгадати ребуси або загадки, при цьому використовувати автомобіль, оскільки розгадка, може знаходитись в різних частинах міста (це стосовно Луганська). Стосовно дитячого туризму, приблизно 60 % батьків обирають для своїх дітей табори, санаторії, профілакторії; 10 % – не спроможні забезпечити літній відпочинок дітям; 20% – відправляють дітей за місто, до родичів. Треба сказати, що останнім часом, якщо порівняти з дев'яностими, то тенденція активного відпочинку стає в пріоритеті. Люди не дуже довіряють туристичним агентствам і обирають маршрути відпочинку самостійно, як правило не на території регіону. Дуже важливим фактом у вивченні цієї проблеми є розподіл населення по пріоритетам, віковими ознаками, останньому призначається не значна увага, оскільки більшість населення складають люди похилого віку, тому важливо враховувати цей аспект, який теж має багато проблем, це – низький рівень життя людей пенсійного віку, не зацікавленість у відпочинку та інші. Щоб зробити регіон інвестиційно привабливим, треба дослідити основні об'єкти: пам'ятники архітектури, природну спадщину, нові види туризму та здійснювати поширену рекламу стосовно нашого регіону, а також забезпечити область якісними автодорогами, готелями, різних класів, оскільки дуже необхідним є приток іноземної валюти. Треба здійснити переформування застарілої моделі рекреації, клієнти потребують активного відпочинку, нового, неповторного. Іноді достатньо організувати відпочинок на природі – далеко від цивілізації, без Інтернету, телевізора, радіо – це необхідно для ділових людей, оскільки повсякденна робоча атмосфера повинна відрізнятись від відпочинку, треба враховувати й те, що люди третього віку теж обирають відпочинок, на природі, але це достатньо індивідуально. Не має сенсу зазначати туристичні ресурси області, так як регіон має велику природну спадщину, хоча об'єктивно оцінити туристичну привабливість достатньо складно, оскільки спостерігається відмінність регіонів і їх туристичної інфраструктури за географічним положенням, економічним і соціально-культурним розвитком, ресурсним потенціалом тощо. Проведений аналіз дає підстави виділити основні напрямки, які потребують комплексного, ґрунтового дослідження для розвитку туризму в Луганській області. Це, зокрема:
Висновки. Впровадження сучасних технологій розвитку економіки, а отже і розвитку туризму, врахування вищеназваних аспектів, взаємодія органів влади з підприємцями в секторі туризму можуть забезпечити розвинення Луганської області, як окремого туристичного сектору, при цьому здійснювати дослідження тенденцій відпочинку необхідно безпосередньо на цій території. Література
Кашуба Ярослав Миколайович Інститут економіки і менеджменту Національного університету «Львівська політехніка» (м. Львів). МІСЦЕ ПІДПРИЄМНИЦТВА В СТРАТЕГІЯХ РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ Набуття Україною конкурентоспроможності у сучасному світі нерозривно пов’язане із модернізацією її економіки. Як засвідчує міжнародний досвід, важливою складовою зміцнення конкурентоспроможності національної економіки є підприємництво. При цьому невід’ємними складовими сучасного підприємництва є малий та середній бізнес, на які покладаються функції прискорення структурної перебудови економіки, підвищення організаційної ефективності використання національних ресурсів. Однак, вітчизняне підприємництво існує і розвивається в складних умовах й зустрічається з безліччю проблем. Сталий розвиток малого підприємництва можливий лише за умови його підтримки з боку держави. Останнім часом спостерігається тенденція до того, що все більший акцент робиться на підтримку малого бізнесу на регіональному рівні. Пояснюється це тим, що малі підприємства є перш за все суб’єктами регіональних економічних систем, а їх розвиток неможливий без підтримки з боку місцевої влади. На загальнодержавному рівні основною метою стає забезпечення сприятливої і стабільної макроекономічної ситуації, а регіональній владі в даному випадку необхідно вирішувати цілий ряд завдань. Інструментарій їхньої діяльності в цій галузі має охоплювати стратегічне планування, організаційне забезпечення підтримки малого бізнесу, розвиток регіональної інфраструктури тощо. Реалізація такої діяльності здійснюється через регіональні та місцеві програми розвитку й програми підтримки малого бізнесу. При цьому важливе значення має визначення існуючих економічних і соціальних проблем у регіоні, що можуть бути вирішені у процесі розвитку підприємницького сектору, а також формування територіально-галузевих пріоритетів розвитку малого бізнесу з урахуванням існуючого природно-ресурсного та економічного потенціалів регіону. З метою визначення реалізації підтримки розвитку малого та середнього бізнесу на рівні регіонального управління нами були дослідженні регіональні стратегії розвитку областей України. Проведений аналіз дає змогу зробити висновки про те, що всі регіони країни можна поєднати в такі групи: – регіони, в стратегічних програмних документах яких підтримка малого та середнього бізнесу визначені як пріоритетні напрями або стратегічні цілі, розроблені програми підтримки та визначені індикатори досягнення цілей (Волинська, Донецька, Рівненська, Хмельницька, Чернігівська, Львівська, Полтавська області); – регіони, в регіональних стратегіях яких сприяння розвитку підприємництва визначено як операційна ціль в межах певної стратегічної цілі або напряму (Дніпропетровська, Кіровоградська, Київська, Одеська, Сумська, Тернопільська, Херсонська області); – регіони, в стратегіях розвитку яких не зазначені заходи щодо стратегічного планування та організаційного забезпечення підтримки малого бізнесу (Вінницька, Запорізька, Харківська, Черкаська області). Таким чином, можна зазначити, що в Україні відсутня єдина організаційна система управління розвитком малого бізнесу на рівні регіонів. Тому виникає необхідність дослідження особливостей й розробки методів та механізмів стратегічного управління регіональним розвитком підприємництва. Маринич Ксенія Олександрівна, студентка Київський національний університет імені Тараса Шевченка ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА ЗАЛІЗНИЧНОМУ ТРАНСПОРТІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ЯК ВАЖЛИВИЙ ЕЛЕМЕНТ СТАНОВЛЕННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ТРАНСПОРТНОЇ ПОЛІТИКИ Рівень розвитку транспортної системи держави - одна з найважливіших ознак її технологічного прогресу й цивілізованості. Потреба у високорозвиненій транспортній системі ще більш підсилюється при інтеграції в європейську і світову економіку, транспортна система стає базисом для ефективного входження України у світове співтовариство. Серед основних завдань транспортної політики держави є розвиток залізничного транспорту. Оновлення рухомого складу, модернізація технологій, підвищення якості послуг, вдосконалення систем керування та організації дозволять залізничному транспорту адаптуватися до вимог ринку, скоротити витрати, підтримувати конкурентоспроможність, стабілізувати фінансово-економічні результати роботи залізниць. Зважаючи на високий потенціал розвитку українських залізниць, постає актуальність питання ефективної організації інноваційного процесу в народному господарстві та, в тому числі, на залізничному транспорті України. Успішне впровадження інновацій не можливе без аналізу досвіду основних гравців світового транспортного ринку. В роботі проаналізовано основні напрямки впровадження інноваційних проектів на залізничних мережах ЄС. Залізнична мережа країн Європейського Союзу належить до найбільш розвинених в світі, тут досягнуто високого технічного рівня розвитку транспорту (великі швидкості, регулярність сполучення, відносна дешевизна, масові перевезення вантажів та пасажирів, відносна безпека, постійне оновлення засобів транспорту та ін.). Загальна протяжність залізниць Євро Союзу становить 236 436 км., загальний показник щільності залізничної мережі становить 51 км/1000 км2, 49% від загальної протяжності залізниць електрифіковано, вантажооборот на залізничному транспорті становить 10,5% від загального вантажообороту ЄС, пасажирообороту – 6,1%. [1] Незважаючи на високі показники роботи залізничного транспорту, в ЄС існують певні проблеми в межах цієї галузі, зокрема: транспортна перевантаженість окремих територій і напрямів, транспортна аварійність, формування інформаційного забезпечення транспортних потоків, уніфікація управління залізничними перевезеннями з огляду на можливе розширення Європейського Союзу в майбутньому. З метою вирішення існуючих проблем, транспортна політика Європейського Союзу максимально зосереджена на впровадження інноваційних процесів в даній сфері. В цілях зниження перевантаження залізничної інфраструктури і пов'язаних з нею негативних соціально-економічних наслідків, а також загального підвищення ефективності і конкурентоспроможності залізничного сектора, європейська транспортна політика передбачає розвиток взаємодії між різними видами транспорту - інтермодальних перевезень. В липні 2007 року за маршрутом Бетембур (Люксембург) – Перпіньян (південь Франції) на комерційній основі була відкрита 1050-кілометрова транзитна лінія контрейлерних перевезень, створена з метою скорочень часу на перевезення, ліквідації «вузьких місць» у залізничній та автомобільній мережі, зниження транспортних витрат. Лінія Перпіньян – Люксембург є ідеальним поєднанням автомобільного та залізничного транспорту і яскравим прикладом того, як зробити інтермодальні перевезення реальними. Подібні проекти розглядаються в межах загальноєвропейської програми Trans-European transport network (TEN-T) , що покликана об’єднати транспортні, зокрема залізничні, системи в єдиний європейський транспортний простір. [2] З метою уніфікації управління залізничними потоками та спрощення механізму перетину кордонів в Європейському Союзі запроваджено системи управління залізничним рухом (European Rail Traffic Management System). Система ERTMS спрямована на ліквідацію національних особливостей залізничного транспорту в області сигналізації та управління швидкістю - основною перешкодою на шляху розвитку міжнародних залізничних перевезень. Система передбачає високотехнічне оснащення поїздів та залізничних колій з метою приведення основних показників роботи залізничного транспорту країн-членів до загальноприйнятих стандартів. Велика увага при розробці транспортної політики приділяється формуванню інформаційного забезпечення транспортних потоків. Один з найважливіших інноваційних проектів – глобальний проект супутникової радіонавігації «Галілей», що володіє величезним потенціалом керування перевезеннями й забезпечення учасників транс'європейської мережі інформацією. Ця система складається з 30 супутників, розроблена з метою працювати як автономно, так і в взаємодії з глобальною системою позиціонування - GPS (США) та Glonass systems (Російська Федерація). Наведені вище проекти є далеко не єдиними прикладами ефективного впровадження інновацій в транспортній політиці ЄС і є чудовим прикладом для України, враховуючи її економіко-географічне положення, транзитний потенціал та зацікавленість в розвитку економічних зв’язків та партнерстві з ЄС.
Мациборко Олена Афанасіївна, Уманський національний університет садівництва, м. Умань elena_kor@list.ru НОРМАТИВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИРОБНИЦТВА ЕКОЛОГІЧНО ЧИСТОЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ Стрімкий розвиток сучасного суспільства, прагнення людства до постійного вдосконалення техніки та інтенсифікація сільськогосподарського виробництва, задля забезпечення населення планети продовольством, призводить до критичної екологічної ситуації. Проте з кожним роком в світовій спільноті все більше загострюється інтерес до екологічної складової сучасного виробництва, постійно зростає кількість людей які бажають споживати безпечні для здоров'я екологічно чисті продукти харчування. Органічне сільське господарство — це системи сільськогосподарського виробництва, основна мета яких — оптимізація виробництва якісних продуктів без використання штучних або синтетичних добрив, пестицидів чи інших хімікатів. Відповідно до даних Дослідницького Інституту Органічного Землеробства FiBL, у світі під органічним землеробством у 2008 році знаходилося 32,2 млн. га. Площі під органічним землеробством з кожним роком розширюються, хоча, на перший погляд, ці цифри можуть здаватися незначними. Загальна площа земель під органічним землеробством у 2008 році зросла на 10 % (3,03 млн. га) порівняно з 2006 роком. Це відбулося за рахунок значного розширення площ в Африці (77%) та Латинській Америці (26%). Також порівняно з 2006 роком у 2008-му на 13% зросли площі в Європі та на 6% в Азії й становили 7,76 млн. га та 2,88 млн. га відповідно. Україна, маючи значний потенціал для виробництва органічної сільськогосподарської продукції, її експорту, споживання на внутрішньому ринку, досягла певних результатів щодо розвитку органічного виробництва. Офіційні статистичні огляди IFOAM стверджують, що якщо на початок 2003р. в Україні було зареєстровано 31 господарство, що отримало статус “органічного”, то у 2008 р. в Україні нараховувалось вже 118 сертифікованих органічних господарства, а загальна площа сертифікованих органічних сільськогосподарських земель склала 269984 га. Початок становленню та розвитку міждержавного регулювання екологічно чистого виробництва поклала Організація Об'єднаних Націй в особі Організації з сільського господарства та продовольства (FAO), а також Всесвітня організація охорони здоров'я (WHO), створивши в 1963 році Комісію під назвою Codex Alimentarius (з лат. — звід законів щодо продуктів харчування), яка розробляла вимоги до конкретних видів харчової продукції згідно з установчими та програмними документами названих вище міжнародних організацій. В 1999 році Комісія затвердила Керівництво щодо виробництва, переробки, маркування та реалізації органічної сільськогосподарської продукції. Правовою основою розвитку і функціонування органічного виробництва в Європі є низка постанов, прийнятих Радою Європи:
Провідну роль у формуванні міжнародної нормативної бази щодо організації ведення екологічно чистого сільськогосподарського виробництва у світі на сьогодні відіграє Міжнародна федерація органічного сільськогосподарського руху (IFOAM) — міжнародна неурядова організація, що поєднує понад 700 активних організацій учасників в 100 країнах світу. Саме нормативні акти даної міжнародної організації на сьогодні претендують стати глобальними сертифікаційними вимогами щодо ведення екологічно чистого сільського господарства. Ще в 1980 році федерація сформулювала перші «Базові стандарти IFOAM щодо органічного виробництва й переробки», а згодом почала здійснювати оцінку сертифікаційних установ на дотримання ними зазначених базових стандартів, використовуючи для цього розроблений нею в 2002 році «Акредитаційний критерій IFOAM». Розглядаючи Директиву ЄС № 834/2007 «Про органічне виробництво та маркування органічної продукції», прийняту 28 червня 2007 року, що є основним документом ЄС у сфері екологічно чистого аграрного виробництва, зауважимо, що законодавець у даному випадку залишив можливість країнам — не членам ЄС здійснити процедуру визнання еквівалентності національних стандартів із загальноєвропейськими для уникнення складностей у подальшому процесі здійснення міжнародної торгівлі у цій сфері. Постанова (стандарт) ЄС №2092/91 є першим імплементованим регулюванням головного імпортуючого регіону, вона також відіграла вирішальну роль у формуванні змісту регулювань поза межами ЄС. За даними експертів, у багатьох країнах потреба входження на європейський ринок вірогідно була більш істотним важелем стимулювання запровадження регулювань, ніж захист споживачів на внутрішньому ринку. Наведені вище нормативно-правові вимоги поширюються на всі країни-члени ЄС. Проте кожна держава має право встановлювати внутрішні правила екологічно чистого виробництва, які не можуть бути менш суворими, аніж передбачені постановами ЄС. Так, Швеція, Литва, Латвія Данія, Франція та інші європейські держави розробили свої власні системи національного контролю та національний логотип екологічно чистої продукції. Що стосується України, то нормативно-правове забезпечення виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції перебуває на початковому етапі, і це є одним з гальмівних факторів розвитку. Досі у вітчизняному законодавстві немає чіткого трактування поняття "екологічно чиста продукція" чи "органічно вирощена продукція". Нині розвиток виробництва екологічно чистої продукції на державному рівні в нашій державі регулюється постановою Кабінету Міністрів України № 1158 «Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року» від 19 вересня 2007 року., де одним із важливих завдань визначено законодавче унормування ведення органічного сільського господарства, створення національної системи сертифікації органічного виробництва та органічної продукції у загальному обсязі валової продукції сільського господарства до 10%. Важливе значення для ринку екологічно чистої продукції в Україні також має Проект Закону України «Про органічне виробництво» прийнятий Верховною Радою України в першому читанні 25.05.2007 року. Передбачається, що основний закон буде регулювати екологічно чисте виробництво і торгівлю забезпечуючи: мінімальний набір принципів виробництва і переробки яких потрібно дотримуватися, щоб продукцію можна було позначити ярликом “органічна”; обов’язковий режим інспектування для поставок органічних продуктів на ринок збуту, незалежно від того, чи є вони з України, чи імпортовані; законодавчий захист ярлика “органічний” та національного логотипу для ідентифікації екологічно чистих продуктів. Закон повинен захистити і сільгосптоваровиробників, що займаються екологічно чистим виробництвом, та дозволити справедливу конкуренцію їх з іншими виробниками у межах України та в інших державах. Щоб гарантувати якість агропродовольчої продукції споживачеві, доцільно було б, щоб урядова агенція чи інша уповноважена організація ввела “Український органічний знак (ярлик)”, присвоєння якого було б обов’язковим для виробників екологічно чистої продукції, переробників та реалізаторів (продавців). Окрім основного закону вважаємо доцільним розробку низки нормативно-правових актів як б регулювали всі сфери екологічно чистого виробництва, встановлювали вимоги для всіх учасників ринку екологічно чистої продукції. Також слід зазначити що Федерацією органічного руху України за дорученням Міністерства аграрної політики від 05 травня 2008 року №169/2 розроблено Концепцію державної Програми розвитку органічного виробництва в Україні. Прийняття та виконання Програми розвитку органічного виробництва в Україні має внести вагомий внесок у вирішення цілої низки екологічних, економічних і соціальних проблем, таких як:
Отже, незважаючи на багатообіцяючі перспективи України в сфері виробництва екологічно чистої продукції через наявність сприятливих природно кліматичних ресурсів та міцних традицій сільського населення, ця сфера агропромислового комплексу потребує безпосереднього втручання державного сектору. Так як саме відсутність нормативно правової бази, законодавчого забезпечення та нерозвиненість мережі сертифікаційних установ призводить до повільного розвитку екологічно чистого виробництва. Українська національна модель: сучасний стан та перспективи розвитку Беляєва Оксана Омелянівна Львівський національний університет імені Івана Франка, м. Львів |