Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут бізнесу та менеджменту центр розвитку освіти, науки та інновацій сучасні національні економічні моделі: проблеми та перспективи розвитку
| Вид материала | Документы |
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2382.48kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління центр розвитку освіти, науки та інновацій, 46.93kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
- Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу центр розвитку, 3314.77kb.
- Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.
- Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки, 3640.99kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 2681.19kb.
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3659.85kb.
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3615.59kb.
МОЖЛИВОСТІ ІНТЕНСИВНОГО РОЗВИТКУ ТУРИСТИЧНОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНІ ПІД ВПЛИВОМ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВАктуальність теми дослідження. В останні роки економіка України відчуває все більший вплив глобалізаційних процесів, який з різною інтенсивністю здійснюється на всі її галузі. Чи не найбільшого впливу зазнає і туристична галузь, яка в силу своєї інтернаціональної специфіки є найбільш чутливою до світових фінансово-економічних, політичних, соціокультурних процесів [1,2]. Для обернення глобалізаційних процесів на користь розвитку вітчизняного туризму, керівництву туристичних підприємств і галузі в цілому, необхідно сформувати своє власне стратегічне бачення перспектив розвитку, пов’язаних з тими можливостями, які надає для цього зовнішнє оточення України [3,4]. У даний час, на жаль, відсутня єдина точка зору щодо можливостей використання природно-географічних та соціокультурних особливостей України для розбудови конкурентоздатної туристичної галузі [5,6]. Виклад основного матеріалу. Інтенсивний розвиток туристичної галузі залежить від конкурентоспроможності окремих туристичних центрів, її можна досягти при умові здатності кожного з них до управління своїми конкурентними перевагами, раціонального й ефективного розміщення фахівців, забезпечення стійкого фінансового і економічного становища. Потенціальна спроможність вітчизняного туризму до інтенсивного розвитку визначається певними особливостями України та глобалізаційними тенденціями, такими як:
Розглянемо найголовніші з них більш детально. Схожість природно-кліматичних умов України з умовами інших територій Європи сприятиме розвитку туристичних центрів у разі вирішення спільної проблеми – короткого туристичного сезону та тривалого «мертвого», який набагато перевищує перший. Отже, українські туристичні центри, на відміну від іноземних, вимушені, в силу природних умов, розвивати сферу розваг (чим екстремальніше – тим краще) для вирівнювання прибутковості під час «мертвого» та туристичного сезонів. Розвинута мережа туристичних маршрутів дозволяє гнучко формувати індивідуальні «пакетні тури», які останнім часом набувають все більшої популярності в світі. Розвиненість маршрутів дозволяє вбудовувати в туристичний пакет відвідування дестинацій різними видами транспорту, зокрема, такими суто туристичними, як повітряні кулі, дирижаблі, малорозмірні літаки, паровози, підводні човни. Великий туристопотік через територію України має певну негативну для її бюджету рису – туристи не затримуються на тривалий час на відпочинок. В’їзний туризм країни має екскурсійний характер. Тому така особливість України, як розташування на шляхах сполучення між Західною Європою та Близьким Сходом, Росією та країнами Чорномор’я також сприятиме розвитку туристичних центрів. Досвід співпраці вітчизняних туристичних центрів з іноземними також сприятиме розвитку туристичної мережі через обмін досвідом, включення в конкурентну боротьбу, усвідомлення того факту, що одержання великих прибутків можливе лише через великі капітальні вкладення в розвиток туристичних центрів. Зростання рівня кваліфікації працівників туристичної галузі також відбувається завдяки співпраці з іноземними туристичними центрами. Це, на нашу думку, також є суттєвою особливістю України, яка, в перспективі, дасть змогу вибудувати розгалужену туристичну мережу. Високий рівень розвитку промисловості є конкурентною перевагою України на ринку туристичних послуг, тісна співпраця промислових підприємств з туристичною галуззю, на нашу думку, полегшить створення туристичних центрів з різноманітними наборами розваг, і, як наслідок, ексклюзивними туристичними продуктами. Наявність діючих туристичних центрів в традиційно туристичних регіонах (Причорномор’є, Карпати), особливо тих, які спеціалізуються на лікувально-оздоровчих послугах, дозволить ефективно під’єднати їх до майбутньої мережі туристичних центрів в якості джерел унікальних за своїми властивостями туристичних послуг з відпрацьованими методиками. Вичерпаність напрямків інвестування зі швидкими темпами прибутковості неминуче призведе до спрямування фінансових потоків в інші сфери, такі як туризм, який є прибутковим при умові первинних вкладень. Саме цього етапу вкладання стартового капіталу, коли необхідно вкладати кошти в розбудову туристичних центрів і чекати досягнення ними прибутковості, бояться інвестори через відсутність дієвого механізму страхування інвестицій. «Пересиченість» вітчизняних туристів послугами іноземних курортів, на нашу думку, також буде мати місце в недалекому майбутньому (через 5-7 років). Тому ми пропонуємо обернути падіння популярності традиційних туристичних країн на користь вітчизняного туризму, перетворивши цей процес на стратегічну перевагу. Україна має шанс перехопити ініціативу саме завдяки розвитку «внесезонних» видів туризму. Наявність різноманітних категорій заможних громадян, які бажають відпочивати невеличкими групами і одночасно вирішувати бізнесові питання, також є особливістю, яку потрібно враховувати при відтворенні туристичних центрів. Для привернення зазначених категорій необхідно передбачити умови відпочинку, які дозволять оперативно керувати будь-якими видами бізнесу: номери, під’єднані до супутникового зв’язку, комп’ютерних баз даних бірж і банків, провідних статистичних, маркетингових, економіко-аналітичних сайтів. Намагання іноземних транснаціональних туристичних корпорацій проникати на український туристичний ринок, на нашу думку, також можна використати на користь держави, у разі відтворення мережі прибуткових туристичних центрів. Вони отримають можливість надавати туристичні послуги, використовуючи для цього відомі бренди, спрощений доступ до валютних фінансових ресурсів, передовий досвід організації туристичного бізнесу, безперешкодне створення диверсифікованих структур з іншими галузями, що, нарешті, дозволить українським туристичним центрам більш оперативно реагувати на потреби окремих сегментів споживачів. Висновки. Для використання тих можливостей інтенсивного розвитку туристичної галузі, які надаються глобалізаційними процесами, в статті проводиться аналіз природно-географічних та соціальних особливостей України, які, попри очевидні негаразди, вказують на потенційні можливості розвитку прибутково працюючих туристичних центрів. Показано, що необхідною умовою для цього є чітке бачення місії вітчизняних туристичних центрів яка полягає у спроможності надавати туристичні послуги цілорічно, тобто шляхом формування такого набору туристичних послуг, який би вирівнював надходження коштів в літній та зимовий періоди. Для практичного використання проаналізованих особливостей України, пропонуються такі заходи, як створення туристичних центрів, які складатимуться із певної кількості невеликих садиб, використовувати комбінації із декількох видів зимових та літніх розваг та ін. Доведено, що в разі переорієнтування вітчизняного туризму з переважно екскурсійного на обслуговування відпочиваючих, особливу увагу потрібно буде звернути на відтворення природно-рекреаційного потенціалу. Література
Гудіма Татьяна Степанівна ПАТ «Індекс-банк» м. Луганськ Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля м.Луганськ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИЙ ВПЛИВ НА РОЗВИТОК БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ Процеси глобалізації економіки не можуть обминути фінансово-банківську систему України, особливо з огляду на відкритість вітчизняної економіки. Більшість позитивних і негативних явищ зовнішнього світу все більше «імпортується» в нашу країну з відповідними наслідками. Відтак адекватною має бути і економічна політика спрямована на мінімізацію витрат і максимізацію вигоди від нашої участі в світовому процесі. Вітчизняна банківська система однією з перших переживає процес прискорення інтеграції шляхом розширення присутності в ній іноземного капіталу. Останнім часом питання проникнення іноземного капіталу в банківський сектор України стало предметом дискусій багатьох науковців. Дискусії ведуться з питань поступового зменшення конкурентоспроможності банків з національним капіталом та витіснення їх, банками з іностранним капіталом, з окремих сегментів ринку банківських послуг. Сьогодні перед деякими комерційними банками постала проблема щодо неспроможності підтримувати свою ліквідність, платоспроможність, адекватний розмір капіталу. Це, у свою чергу, вимагає вжиття з боку Національного банку України (далі – НБУ) заходів для підвищення стійкості та ліквідності банків, що досягається внаслідок здійснення ефективних форм і методів їх капіталізації. Метою даної статті є аналіз процесів глобалізації та основних чинників ії впливу на банківську систему держави, дослідження теоретичних аспектів, форм і методів капіталізації та фінансового оздоровлення банків, особливостей їх використання в сучасній банківській практиці для запобігання банкрутства окремих банків і зміцнення фінансової стійкості банківської системи. Глобальна економіка - це історично нова реальність, що суттєво відрізняється від традиційної світової економіки. Значна частина вчених і політиків наголошує на тому, що фінансова глобалізація, фінансовий ринок відіграють провідну роль в процесі глобалізації [1, с. 17,127]. В умовах становлення системи ринкових відносин, національна банківська система є основою розвитку фінансового ринку і економіки України загалом. Модель банківської системи повинна відповідати національним особливостям розвитку економіки та враховувати тенденції фінансової глобалізації. Для побудови ефективної банківської системи держави важливого значення набуває оцінка всього комплексу умов та факторів стабільної діяльності банків, забезпечення потреб української економіки в банківських послугах. Станом на 06 грудня 2010 р. ліцензію на здійснення банківських операцій в Україні мали 172 банки, філійна мережа банків України налічувала 738 одиниць. Це досить завелика цифра, порівняно з низьким рівнем розвитку національного виробництва виробництва [2]. Разом з цим, дуже багато на ринку структур, які не здатні забезпечити і гарантувати стабільність економіки країни. Національний банк та Кабінет Міністрів України намагаються не допустити банкрутства жодного з банків. В Україні встановлений мінімальний розмір статутного капіталу банку, який становить еквівалент до 120 млн грн. [3]. На початок жовтня у 71 українського банку, або 40,3% від загальної кількості фінустанов, значення регулятивного капіталу було нижчим за цей показник. Рішенням вищевказаних проблем вважаємо проведення капіталізації шляхом реструктуризації банківської системи та реорганізації окремих банків. Мова йде не про необхідність знищення дрібних банків, на ринку повинні бути різні структури, а про те, що все повинно бути продиктовано доцільністю і гарантією функціонування. Якщо дрібні банки не забезпечують цієї гарантії стабільності, тоді їх треба якимось чином оптимізувати. Головною метою реструктуризації комерційних банків має бути підвищення надійності та стійкості банківської системи України. Проведення вище вказаних процесів є нелегким і потребує особливого підходу, тому на нашу думку, необхідно, в першу чергу, мати необхідне правове забезпечення. Для проведення реструктуризації і фінансового оздоровлення банків доцільно використовувати такі інструменти впливу: збільшення капіталів банків; поліпшення якості активів; реструктуризація пасивів; підвищення ліквідності балансу; кваліфіковане управління фінансовими результатами; реструктуризація балансів і позабалансових вимог і зобов’язань; зміна організаційної структури банків; запровадження тимчасових адміністрацій, зокрема - з представниками Національного банку. Нарощування капіталу банків за рахунок об’єднання може розв’язати проблему щодо досягнення мінімального розміру капіталу в окремих банках, але загалом рівень капіталу банків у банківській системі не зросте. Отже, при реорганізації банків внаслідок злиття чи приєднання сама проблема нарощування капіталу у банківській системі не зникає. Тому, на макрорівні необхідно забезпечити стимулювання нарощування банківського капіталу шляхом установлення відповідних регуляторних і фіскальних важелів, на мікрорівні - запровадити дієві інструменти збільшення капіталу через удосконалення фінансового менеджменту й системи стимулювання колективів банків. Поряд з цим, з метою запобігання створення проблемного банка після злиття декількох установ, банківському надзору необхідно приділити пильну увагу вивченню походження заявленого капіталу, платоспроможності засновників чи акціонерів новостворюваного банку,жорстко підходити до дотримання висунутих вимог щодо керівників банку з погляду їх кваліфікації, формування чіткої реальності стратегії в банківській діяльності, потенційних фахових можливостей цих банкірів і їх потенційних клієнтів. До того ж разом зі збільшенням капіталу слід було б розвивати й інструменти хеджування валютних ризиків, оскільки багато банків заводять капітал в Україну з-за кордону від материнських структур. Що також повинно супроводжуватися якісною і принциповою зміною банківського нагляду з боку НБУ. Ще одним потенційним напрямом підвищення капіталізації вітчизняної банківської системи є подальша інтеграція на вітчизняний ринок іноземних банків. Головною умовою є і повинні бути абсолютно рівні вимоги, які встановлюються регулятором ринку. Це стосується і норм резервування, і економічних нормативів, і принципів корпоративного управління - тобто всі банки повинні працювати за одними і тими ж правилами. У певних випадках треба вітати присутність іноземного капіталу на українському ринку. Насамперед, це стосується диверсифікації ризиків. Так, наприклад, в умовах розгортання економічної кризи, банки з іноземним капіталом набагато швидше пристосувалися до існуючих реалій і скоріше здійснили докапіталізацію банківської установи власними силами зовнішніх інвесторів. Разом з тим, українські банки в умовах високої конкуренції також не сидять склавши руки і стрімко починають підтягуватися до рівня своїх іноземних конкурентів. Це дає їм можливість не тільки не втрачати контроль над часткою ринку, а й нарощувати свої позиції. Однак треба враховувати і негативні сторони. Присутність значних обсягів іноземного капіталу в банківському секторі економіки послаблює захищеність національної банківської системи від глобальних тенденцій нестабільності даної сфери. Складно прогнозувати поведінку іноземних інвесторів у банківському секторі в період розгортання фінансових криз, суттєвих фінансових негараздів як в межах країни так і за її межами. По – друге збільшення банківського капіталу від нерезидентів ні в якому разі не повинно приводити до засилля іноземної валюти на нашому ринку, оскільки часто іноземні гравці з метою нівелювання валютних ризиків намагаються нав'язати валюту своєї країни як засіб обігу та заощаджень все більше підвищуючи доларизацію банківської системи, що призводить до росту курсу національної валюти і тим самим знижує позиції України як експортера на зовнішньому ринку. Поряд з цим валютні кредити є ризиковими внаслідок зміни курсу. Що в свою чергу негативно відображається в майбутньому на фінансовому стані суб’єкта – боржника. Однак це не означає, що НБУ повинен боротися з присутністю іноземного капіталу у банківській системі адміністративними заборонами, необхідно докладати усіх зусиль для запровадження національної валюти як засобу обігу в усіх сферах економіки. З метою вирішення даної проблеми вважаємо за потрібне введення Національним банком України 100% резервування валютних кредитів. По - третє іноземні банки зі значним капіталом можуть витіснити з ринку вітчизняні. Отже, залучення досвідчених іноземних банків за наявності не розв’язаних внутрішніх проблем призведе до негативних наслідків щодо підвищення капіталізації вітчизняних банків, і поряд з цим ускладнить подальший розвиток вітчизняної банківської системи загалом. Таким чином, розмір банківського капіталу є найбільш важливим показником фінансової стійкості як окремих банків, так і банківського cектора в цілому. І тому найважливішим стратегічним напрямком розвитку національної банківської системи у контексті глобалізації фінансових ринків є послідовна інтеграція у світовий фінансовий простір, основною запорукою якої має бути укрупнення банківського капіталу та підвищення рівня капіталізації вітчизняних банківських установ, з урахуванням усіх позитивних і негативних чинників, потенційних ризиків. Перелік використаної літератури: 1. Сорос Дж. Эпоха ошибок: Мир на пороге глобального кризиса / Джордж Сорос; Пер. с англ. – М.:Альпина Бизнес Букс, 2008. – 202с.
Дашевська Ольга Володимирівна Дніпропетровський університет економіки та права імені Альфреда Нобеля, Дніпропетровськ dashevskay@mail.ru РОЛЬ ТНК В СУЧАСНИХ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИНАХ Система сучасних міжнародних економічних відносин являє собою складну ієрархічну сукупність господарських зв’язків між різноманітними суб’єктами: фірмами, підприємствами, фінансовими установами, країнами, міжнародними регіональними об’єднаннями, метою яких є здійснення науково-технічної кооперації виробництва, обмін матеріальними благами і послугами. За цих умов, в міжнародній економіці принципово змінюється роль транснаціональних компаній (ТНК), що відбувається внаслідок того, що на зміну капіталізму ієрархічному приходить капіталізм альянсний, за якого компанії зацікавлені не стільки у розвитку внутрішньофірмового виробництва, скільки в об’єднанні зусиль із постачальниками та конкурентами з метою отримання контролю за ринковим простором. [1, с.521] Сучасні ТНК у доповнення до існуючого міжнародного обміну товарами і послугами створили міжнародне виробництво, відповідну йому сферу послуг, сприяючи перетворенню в основному локальних (міжкраїнових, регіональних) міжнародних економічних відносин в глобальні. Ядро світогосподарської системи складають біля 500 ТНК, що мають практично необмежену економічну владу. Всього у світі діють приблизно 60 тис. фінансово-промислових груп і ТНК, що мають біля 250 тис. філіалів за межами країн базування, контролюючи до 50% світового промислового виробництва, 65% зовнішньої торгівлі, 80% патентів і ліцензій на нову техніку, технології і ноу-хау. При цьому більша частина платежів, пов’язаних з трансфертом нових технологій, здійснюється всередині ТНК: в США їх частка складає 80%, в Великобританії – 90%. [2] Разом з тим, у світі спостерігається збільшення кількості нефінансових ТНК з країн, що розвиваються. Відбувається це через швидку інтернаціоналізацію операцій країн з ринком, що формується. В переліку 100 найбільших ТНК країн, що розвиваються, переважає Азія (78 ТНК), наступні позиції займають Африка і Латинська Америка (по 11 компаній). ТНК зазначеної регіональної приналежності в своїй діяльності охоплюють більш широкий перелік галузей, ніж найбільші ТНК з розвинутих країн. Найбільш перспективним напрямом розвитку сучасної світогосподарської системи є міжнародний технологічний обмін і ліцензійна торгівля. При цьому вирішальною складовою і умовою здійснення економічної діяльності у зазначених напрямках є інтелектуальна складова - необхідність побудови економіки, заснованої на знаннях. Вагома роль у здійсненні міжнародного технологічного обміну належить ТНК. Дії ТНК щодо передачі технології принципово не відрізняються від вкладання інвестицій в нові проекти, оскільки ТНК зацікавлені в ефективному функціонуванні складових. При цьому діяльність ТНК на території приймаючих країн призводить до економічного зростання останніх. На певному етапі країна-імпортер капіталу сама починає здійснювати прямі зарубіжні інвестиції, утворюються національні ТНК, які мають специфічні фірмові активи й організують виробництво, перш за все, трудомісткої продукції в країнах, що розвиваються, які територіально є найбільш близькими. Крім того, діяльність ТНК призводить до структурних зрушень, які є необхідними для приймаючих країн з більш низьким рівнем економічного розвитку. Передача технологій в рамках ТНК супроводжується наступними вигодами для приймаючих країн:
Недоліками для приймаючих країн передачі технологій в рамках ТНК є такі:
Виходячи з вищезазначеного, необхідно аналізувати наслідки використання окремих механізмів передачі технологій транснаціональними корпораціями для приймаючих країн (табл. 1). Таблиця 1 Переваги та недоліки механізмів передачі технологій транснаціональними корпораціями для приймаючих країн [2, с. 449]
|