Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут бізнесу та менеджменту центр розвитку освіти, науки та інновацій сучасні національні економічні моделі: проблеми та перспективи розвитку
| Вид материала | Документы |
СодержаниеМакрофінансова дестабілізація в країнах євросоюзу Імідж країни як конкурентна перевага Оцінка фінансового забезпечення розвитку санаторно-курортних закладів на засадах кластерного групування |
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2382.48kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління центр розвитку освіти, науки та інновацій, 46.93kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
- Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу центр розвитку, 3314.77kb.
- Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.
- Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки, 3640.99kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 2681.19kb.
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3659.85kb.
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3615.59kb.
| Іноземні філіали ТНК, які утворились внаслідок злиттів і поглинань місцевих фірм, більш результативно сприяють поширенню нових знань, досвіду серед інших компаній приймаючої країни, ніж іноземні філіали ТНК, створені в результаті прямих іноземних інвестицій, як результат більш тісних зв’язків між поглинутою компанією і місцевими постачальниками і споживачам. Після укладання угоди про злиття і поглинання ТНК, як правило, намагається зберегти і використовувати такі зв’язки, в результаті у коротко-, середньостроковій, а інколи і в довгостроковій перспективі механізм злиттів і поглинань забезпечує більш швидку і результативну передачу знань до підприємств приймаючої країни. При цьому особливості реалізації механізму злиттів і поглинань визначаються такими чинниками:
Виходячи з вищезазначеного, можна зробити висновок, що в країнах з перехідною економікою та країнах, що розвиваються, угоди щодо злиттів і поглинань, які здійснюють ТНК, як правило, передбачають значний обсяг передачі технологій місцевим поглинутим компаніям. У країнах з розвинутою ринковою економікою технологічний розрив може взагалі не спостерігатись, або бути мінімальним, отже суттєвих технологічних змін відбуватись не буде. Слід зазначити, що передача технологій в результаті поглинання, на відміну від інвестування нових проектів, безпосередньо спрямована на компанії приймаючої країни. Отже, в результаті технологічні переваги філіалу ТНК можуть призвести до витіснення місцевих фірм-конкурентів з ринку. Таким чином, угоди ТНК про злиття і поглинання сприяють зміцненню ринкових позицій фірм, що поглинаються, завдяки підвищенню їх технологічного рівня і опосередковано – стимулюють інші фірми до зміцнення своїх конкурентних позицій. Але останнє може і не відбутись. При цьому слід враховувати особливий механізм ЗіП - транскордонні злиття і поглинання, в рамках яких фірми можуть застосовувати різні стратегії та, відповідно, різні механізми угод. Результати дослідження ролі ТНК в сучасній системі міжнародних економічних відносин дозволяють зробити висновок, що за умов, які склались, інтернаціоналізація, як системоутворюючий чинник світового господарства, є дієвим важелем подолання обмеженості внутрішніх ринків країн, нестачі паливно-сировинних, матеріальних ресурсів. При цьому перспектива розвитку напрямків економічної діяльності в світі визначається: вимогами щодо зростання ефективності використання всіх видів ресурсів; посиленням процесів інтелектуалізації виробництва і праці, збільшенням обсягів технологічного обміну між країнами в рамках розвитку ТНК. Література
Дорошенко Ігор Вікторович Київський національний університет ім. Т. Шевченка, м. Київ МАКРОФІНАНСОВА ДЕСТАБІЛІЗАЦІЯ В КРАЇНАХ ЄВРОСОЮЗУ Кінець ХХ сторіччя характеризується прискоренням процесів глобалізації, які окрім економічної й політичної співпраці торкнулися соціальної, культурної, навіть освітньої сфери (Болонський процес). Усі ці процеси мали місце і у Європі. Розуміючи, що кожна окрема європейська країна самостійно не зможе розвиватися без активізації участі у світовому господарстві, виникла потреба у об’єднанні зусиль та інтересів у виробничій, фінансовій сферах, на ринку ресурсів, в інформаційному секторі, у соціально-культурній сфері. Все це прискорило інтеграційні процеси у Європі, внаслідок яких утворилося потужне об’єднання Євросоюз, яке являє собою економічне й політичне об’єднання 27 європейських країн. До початку світової фінансово-економічної кризи у 2008 році у Євросоюзу вже сформувався єдиний соціально-економічний та політичний простір, було досягнуто стале економічне зростання, підвищено соціально-економічний та культурний добробут всіх громадян країн-членів. В процесі інтеграції було вирішено наступні завдання: забезпечено сприятливий зовнішньоекономічний та політичний клімат; прискорено темпи зростання національних економік; сформовано єдину валютну політику; зміцнені позиції Євросоюзу у глобальному світі. Підтвердженням цих фактів є те, що у 2006 році на частку ВВП Євросоюзу приходилася п’ята частина світового ВВП, а за 2007-2008 рр. вона зросла до 30% [2]. Але ці досягнення сьогодні зруйновані наслідками світової фінансово-економічної кризи. У 2009 році падіння ВВП Євросоюзу становило 11,9%, а частка у світовому ВВП знизився майже на 2%. Все це свідчить про втрачання позицій Євросоюзу у світовій економіці. Не зважаючи на те, що усі 27 країн, входять до складу Євросоюзу, розвиток їх економіки все ж таки має свою специфіку та особливості. Тому й наслідки фінансово-економічної кризи у всіх різні: в окремих країнах відбулося незначне економічне падіння,яке вдалося швидко призупинити, в інших відбулося суттєве розбалансування фінансової системи, яке призвело майже до дефолту. До останніх країн і належать Греція, Іспанія, Італія, Ірландія та Португалія. Боргові проблеми у цих країнах виникли ще наприкінці ХХ сторіччя. До початку фінансово-економічної кризи борги цих країн накопичувалися з різною силою та у 2009 році набули катострофічних розмірів. У 2008 році журналістами та фінансовими аналітиками було уведено абревіатуру PIIGS, яка складається з початкових літер назв країн: Греція (G), Іспанія (I), Італія (I), Ірландія (I) та Португалія (P) [Греція, Іспанія, Італія, Ірландія та Португалія]. Термін PIІGS пов'язаний із загрозою втрати стабільності євро через кризу окремих країн Єврозони; у зв'язку з цим широко обговорюються різні варіанти рішення - від фінансової допомоги до санкцій чи дефолту, виключення з валютного союзу; обговорюються також способи ліквідації євро як єдиної валюти [1]. Розпочавшись у США фінансово-економічна криза швидко охопила країни Європи. Причому для країн Єврозони на фоні відносної макроекономічної стабільності характерною є суттєва дестабілізація макрофінансової ситуації. Під час кризи у окремих країнах PIIGS макроекономічна ситуація була задовільною, навіть спостерігався незначний економічний ріст, наприклад у Португалії, приріст ВВП у 2009 році становив 0,5%. Лише на 2% знизився ВВП Греції, у інших країнах цієї групи падіння ВВП становило 4-6%, що за умов такої глибокої кризи, коли в окремих країнах Євросоюзу падіння ВВП сягнуло 20-30%, можна вважати незначним погіршення економічної ситуації [2]. Що стосується цінової ситуації, то у пік кризи, у 2008 році, інфляція у країнах PIIGS коливалася на рівні 102-104%, а у 2009 році, крім Греції, усім країнам вдалося не допустити подальшого її нарощування, а навпаки, індекси свідчать про падіння цін, особливо у Італії – на 20%. Отже, суттєвого економічного падіння у країнах PIIGS, як наслідку світової фінансово-економічної кризи, не спостерігається. Проте, фінансово-економічна криза внесла суттєве розбалансування в бюджетну сферу країн PIIGS. За розміром ВВП у Євросоюзі економіка Італії та Іспанії посідають 4 та 5 місця, відповідно, за економіками Великобританії, Німеччини, Франції. Отже, для Європейського союзу вони є особливо важливими, оскільки ці країни за розміром ВВП входять у перші 15 країн світу: Італія за розміром ВВП посідала 11 місце у світі у 2009 році, а Іспанія – 13 місце у світовому рейтингу. За розрахунками сукупний ВВП країн PIIGS становить майже 3900 млрд. $, що складає 24% ВВП Євросоюзу. Витрати їх бюджетів перевищують доходи на 305 млрд. $, це майже 8% від їх ВВП, в той час коли за Маастрихтською угодою, він не має перевищувати 3%. Найбільший серед країн PIIGS дефіцит бюджету, 115,9 млрд. $, має Іспанія, рівень якого складає 8,5% ВВП. Значним за розміром, майже 108 млрд. $, є дефіцит бюджету Італії, але він складає 6,1% від ВВП. В той же час дефіцит бюджету Ірландії майже у 4 рази менш дефіциту Іспанії, проте його рівень відносно ВВП цієї країни становить майже 17%, більш 10% рівень дефіциту бюджету у Греції при загальному його розмірі 36,5 млрд. $. Отже, однією з проблем боргової кризи країн PIIGS є суттєвий дефіцит бюджету та високий його рівень відносно ВВП. Боргову кризу країн PIIGS у значній мірі зумовили суттєві зовнішні борги, причому їх накопичення та зростання почалося набагато раніш фінансово-економічної кризи. Найбільш суттєве зростання зовнішнього боргу у період 2004-2009 роках відбулося у Греції. Зовнішній борг у 2009 році сягнув 550 млрд. дол. і зріс у 8 разів порівняно з 2004 роком. Стрімке зростання зовнішнього боргу у Греції відбулося у 2006 році, він збільшився у 4 рази порівняно з 2005 роком, але у 2007 році вдалося рівень зовнішнього боргу повернути майже до рівня 2005 року й стабілізувати ситуацію. Проте, з початком кризи зовнішній борг Греції знов мав стрімкі темпи зростання і з 86,7 млрд. дол. піднявся до 504,6 млрд. дол., тобто майже у 6 разів. У 2009 році приріст зовнішнього боргу Греції становив майже на 10 % і перебільшив 550 млрд. дол. Світова фінансово-економічна криза стала потужним каталізатором боргової кризи в окремих країнах Євросоюзу. Країни, які у найбільшій мірі допустили розвал власної фінансової системи журналісти, фінансисти, аналітики назвали терміном «PIIGS», що у перекладається з англійської як «свині». Таке визначення означає, що п’ять країн Євросоюзу: Португалія, Італія, Іспанія, Греція та Ірландія, своєю необачної фінансовою політикою, яка вилилася у колосальні зовнішні борги, значні обсяги державних боргів; поставили під загрозу усю ідею євроінтеграції, економіку всього Євросоюзу, суттєво дестабілізували євровалюту. У Євросоюзі з самого початку не було передбачено дієвої системи контролю за економічним розвитком та фінансовою системою її учасників, руйнування якої розпочалося набагато раніш кризи 2008 року. Також відсутність ефективної системи протидії негативним явищам й запобігання їх проникнення у країни ЄС призвело до таких негативних наслідків світової фінансово-економічної кризи. У будь-якому разі, якщо визначено критерії вступу до ЄС, мають бути оговорені обставини та ситуації, за яких члени ЄС можуть бути виключені. Саме зараз настав такий час. Заради порятунку Євросоюзу та створення умов його подальшого розвитку країни, які не в змозі вирішити свої фінансово-економічні проблеми, а криза продовжує поглиблюватися у них повинні вийти з Євросоюзу. Але керівники Євросоюзу не мають намірів звужувати коло країн – членів ЄС, а навпаки систематично працюють на визначенням напрямків та механізмів допомоги державам Єврозони [3]. Список використаних джерел 1. PIIGS. - [Електронний ресурс]. − Режим доступу: dia.org/wiki/PIIGS 2. Европейский союз. - [Електронний ресурс]. − Режим доступу: dia.org/ 3. Сорос: Новая рецессия в Европе почти неизбежна. - [Електронний ресурс]. − Режим доступу: lt.ru/2010/06/16/745600.html Євтушенко Ганна Валентинівна Харківський національній університет імені В.Н. Каразіна kontaktann@rambler.ru ІМІДЖ КРАЇНИ ЯК КОНКУРЕНТНА ПЕРЕВАГА На сучасному етапі розвитку економіки особливого значення набувають глобальні бренди та глобальні корпорації, імідж і репутація яких в епоху інтернаціоналізації визначають позиції країн у світовій економіці, є ознакою конкурентної переваги як на національному, так і на міжнаціональному рівнях. Світовий досвід свідчить про те, що якісний та позитивний образ держави на світовому рівні спрощує досягнення актуальної наразі для України мети – залучення іноземних інвестицій. Тож нагальним є питання про визначення напрямів та реалізацію заходів щодо створення позитивного іміджу України у світовому співтоваристві. Вирішення такого завдання потребує дослідження, узагальнення та використання теоретичних засад і практичних моделей та засобів, що накопичені на сучасному етапі. За результатами дослідження світового досвіду зі створення позитивного іміджу країни були визначені основні моделі побудови національного іміджу [3-7, 10]: американська, шведська, японська, австралійська. «Американська модель» заснована на глобальному лідерстві, масовому маркетингу, створенні образу «наддержави». «Шведська модель» є більш соціально-спрямованою та формує образ «ідеального місця для життя», ґрунтується на визначенні пріоритетних галузей і товарних категорій, високій диференціації й якості продукції. «Японська модель» застосовує стратегію інноваційного розвитку, образ лідера у виробництві високотехнологічної продукції у комплексі з унікальними культурними особливостями. В основі «австралійської моделі» – просування національного туризму. Згідно рейтингу найбагатших країн світу Фінляндія є найпроцвітаючою країною, на другому місці – Швейцарія, далі – Швеція, Данія і Норвегія. У першу десятку входять також Австралія, Канада, Нідерланди, США і Нова Зеландія. Україна за даним рейтингом посіла передостаннє, – 39,– місце серед 40 європейських держав [9]. Найбільш конкурентоздатною країною названа Швейцарія, на другому місці – Швеція, а на третьому – Сінгапур, далі – США, Німеччина, Японія, Фінляндії, Нідерланди, Данія та Канада. Україна у 2010 р. посіла 89-е місце, в порівнянні з 82-им минулого (2009) року [8]. Таким чином, найбільші рейтингові агентства світу послідовно знижували рейтинг України у 2008-2010 роках на тлі кредитної кризи у світі та політичної – у країні. Розуміння необхідності підвищення міжнародного авторитету України у сфері політики, економіки та культури, формування позитивного іміджу країни, визначено у багатьох Державній програмах. Для забезпечення позитивного міжнародного іміджу України на 2007-2010 роки було заплановано наступні шляхи [1, 2]:
Слід зазначити, що курс уряду на глибокі структурні економічні зрушення дає надію на поступове зростання реальних показників щодо формування належного європейській державі іміджу України. 30 серпня 2010 року, Президент України Віктор Янукович заявив, що вважає реальним підвищення місця України в рейтингу конкурентоспроможності: «Мета українських економічних реформ дуже амбітна, в наші плани входить поліпшення місця України в рейтингу бізнес-клімату не менше, ніж на 40 позицій, а в рейтингу конкурентоспроможності світових економік – не менше, ніж на 10 позицій» [8, 10]. Крім того, у 2012 році завдяки Євро-2012 для України є унікальна нагода використати медіа-простір для єдиної, чіткої, ефективної заяви про країну. Ці заходи стануть передумовою створення позитивного іміджу країни, за рахунок застосування, на нашу думку, змішаної моделі, основу якої становитимуть шведська і японська моделі. Вона ґрунтується на синтезі образу «ідеального місця проживання» із стратегією інноваційного розвитку, стимулюванні виробництва продукції на території України, проведенням політики імпортозаміщення та т.і. Використані джерела:
Костенко Ганна Петрівна Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, м. Донецьк Оцінка фінансового забезпечення розвитку санаторно-курортних закладів на засадах кластерного групування Спрямованість України на курс соціально-орієнтованої держави вимагає створення умов для розвитку кожної людини, збільшення людського потенціалу у зв’язку з тим, що саме люди є реальним багатством нації. Серед базових складових людського потенціалу поряд з освіченістю й інформованістю, доступністю ресурсів, необхідних для підвищення якості життя населення, можливістю брати участь у суспільному житті, на перше місце слід виділити здоров’я та довголіття кожної людини. Створення ефективної моделі економічного розвитку України та забезпечення її довгострокової конкурентоспроможності з іншими країнами світу, висування високих вимог до якості робочої сили (здоров’я, кваліфікації, інтенсивності та креативності праці) сучасними економічними системами вимагає суттєвого підвищення рівня соціальної політики і, відповідно, статусу соціальної сфери в державі. Відсутність дієвого фінансового механізму, недосконалість оцінки фінансового забезпечення розвитку санаторно-курортних закладів як складової соціальної сфери, спрямованої на підвищення рівня людського потенціалу, зумовило проведення цього дослідження. Виявлення сучасних тенденцій розвитку здійснено на основі фінансових даних 47 санаторно-курортних закладів ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», спрямованих в своїй діяльності на створення сучасних конкурентоспроможних й доступних українцям послуг [1]. Розташування й функціонування санаторно-курортних закладів ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» в різних кліматичних регіонах країни вказують на специфіку фінансової, управлінської, виробничої, кадрової, збутової, маркетингової й інших сторін їхньої діяльності, які в сукупності своїй визначають потенціал окремого закладу. Для здійснення об’єктивної оцінки фінансового забезпечення розвитку таких закладів та враховуючі позиції системного підходу передбачається врахування всіх вищезазначених сторін їх діяльності, що зумовлює використання великої кількості показників. Така умова оцінки ускладнює застосування традиційних економетричних методів. Саме тому, при здійсненні групування досліджуваних об’єктів по показникам оцінки розвитку було застосовано кластерний аналіз, який виступає дієвим інструментом в багатовимірних дослідженнях. Кластерний аналіз включає в себе набір різних алгоритмів класифікації, завдяки яким вихідна сукупність об’єктів поділяється на кластери (групи) схожих між собою об’єктів [1, с. 284]. А під кластером розуміється група об’єктів, що володіє властивістю щільності, дисперсією, віддільністю від інших кластерів, формою, розміром тощо [2, с. 185]. Тобто, кластерний аналіз є одним із способів класифікації об’єктів за їх ознаками, який дозволяє реальні багатовимірні об’єкти групувати за великою кількістю параметрів, розглядати значні обсяги спостережень, скорочувати велику кількість фінансово-економічної інформації і робити її наочною, компактною, корисною, змістовною в інтерпретації й прийнятною для подальшого аналізу. Для здійснення кластерного аналізу відібрано 25 індикатори розвитку відповідно до сфер діяльності, які визначають потенціал окремого санаторно-курортного закладу з курортного регіону, а саме: - виробництво - загальний ліжковий фонд: ліжка цілорічні (одиниць), загальний ліжковий фонд: ліжка максимального розгортання (одиниць), діючі цілорічні ліжки у загальній кількості цілорічних ліжок (%), діючі цілорічні ліжки у загальній кількості діючих ліжок максимального розгортання (%), цілорічні ліжки у загальній кількості ліжок максимального розгортання (%), реабілітаційні ліжки у загальній кількості діючих ліжок максимального розгортання (%), період функціонування закладу (місяць); - фінанси, система управління - дохід (тис. грн.), витрати (тис. грн.), сума чистого прибутку на 1 ліжкодень (грн.), сума чистого прибутку на 1 працівника (грн.), сума чистого прибутку на 1 грн. доходу (грн.), рентабельність продажу (%), рентабельність капіталу (%), рентабельність санаторно-курортної діяльності (%), сума капітальних вкладень та поточних ремонтів на 1 грн. доходу (одиниць), сума капітальних вкладень та поточних ремонтів на 1 ліжко (одиниць); - персонал - середньоспискова чисельність (осіб), кількість лікарів (осіб), кількість середнього медичного персоналу (осіб), лікарі вищої і першої категорій у загальній кількості лікарів (%); - маркетинг, збут, послуга, ексклюзивні можливості - кількість обслужених осіб (осіб), коефіцієнт використання діючих ліжок (одиниць), кількість обслугованих осіб на 1 працівника (осіб), перелік послуг з урахуванням використання природних лікувальних ресурсів (бал). Індикатори розвитку санаторно-курортних закладів мають абсолютні й відносні величини, що дозволило структурувати заклади одночасно за ефективністю використання ресурсів та за наявністю ресурсної бази, і, відповідно - згрупувати за розміром, потенціалом та визначити ступінь використання власних можливостей й управління їхньою фінансовою діяльністю. Крім того, врахування основних вимог проведення кластерного аналізу закладів із забезпечення співвимірюваності показників зумовило використання процедури попереднього нормування, що дозволило усунути вплив різнойменних й різномасштабних величин. Таке перетворення первинної фінансово-економічної інформації перевело параметри у безрозмірні величини і надало можливості з більш оптимального проведення процедур кластеризації. Класифікацію санаторно-курортних закладів за рівнем розвитку здійснено у три етапи. На першому етапі проведено групування з використанням методу К-середніх (K-means clustering), що є ефективним в дослідженні розподілу великої кількості закладів на декілька груп, в яких заклади меш відрізняються один від одного, точніше суттєво менше, ніж в цілому за сукупністю вибірки. При використанні методу К-середніх для групування санаторно-курортних закладів начальні центри кластерів визначалися шляхом сортування відстані та вибору спостережень на постійних інтервалах. Другий етап - здійснено перевірку гіпотези про існування оптимальності кластерів на основі графіку координат центрів кластерів, згідно з яким досліджувану сукупність санаторно-курортних закладів розподілено на три кластери. На третьому етапі викладено фінансово-економічну інтерпретацію отриманих результатів кластеризації, а саме: - перший кластер – це 6 санаторно-курортних закладів ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», що складає 13% вибірки. Заклади мають найвищі показники фінансової діяльності і є представниками курортів Моршин, Хмільник, Ялти, Приазов’я й Слов’янську. Відслідковується тенденція існування двох типів закладів в кластері. Перший тип - це заклади, які увійшли до кластеру завдяки високому виробничому й кадровому потенціалу, з найбільшими значеннями доходів і витрат, але з меншою ефективністю використання прибутку. Другий тип – це заклади, які мають менший виробничий та кадровий потенціал, результати фінансової діяльності й менший термін функціонування проти попередніх закладів, але отримують більший прибуток й ефективніше його використовують; - другий кластер - 16 санаторно-курортних закладів ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», що складає 34% вибірки. Заклади представляють курорт Хмільник, Прикарпаття, Причорномор’я, Одеси, Євпаторії та Ялти, мають низькі показники фінансової діяльності. За умов сезонного характеру роботи, де відсутній цілорічний ліжковий фонд, заклади неспроможні акумулювати необхідні фінансові ресурси на забезпечення подальшого розвитку. - третій кластер - 25 санаторно-курортних закладів ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» (53% вибірки), які є представниками 11 курортних регіонів – Київського, Дніпропетровського, Харківського, Слов’янського й курортів Закарпаття, Прикарпаття, Хмільнику, Одеси, Саки, Євпаторії та Ялти. Заклади цього кластеру мають середні значення складових потенціалу, фінансових результатів, спроможності фінансування тактичного й стратегічного розвитку між значеннями першого і третього кластерів. Таким чином, кластерний аналіз виступає достатньо ефективним інструментом для здійснення класифікації великої групи санаторно-курортних закладів за значною кількістю різноманітних індикаторів розвитку і є базисом для визначення тенденцій з проблем фінансового забезпечення їхньої діяльності. Література 1. Основні показники діяльності за 2009 рік ЗАТ Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця». - К. : ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», 2010. – 131 с. 2. Вуколов Э.А. Основы статистического анализа. Практикум по статистическим методам и исследованию операций с использованием пакетов Statistica и Excel: учебное пособие / Вуколов Э.А. – 2-е изд., испр. и доп. – М. : Форум, 2008. – 464 с. 3. Боровиков В.П. Популярное введение в Statistica / Боровиков В.П. – М. : Компьютер Пресс, 1998. – 267 с. Єзєєва Мирослава Мириківна Чернігівський державний технологічний університет, м. Чернігів |