Geum.ru

Змістовий модуль 5

Вид материалаДокументы

Содержание


Дифтерія ран.
5.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Примітка.

1.При екстреній профілактиці правця можна використовувати АДП-М анатоксин.

2.Застосовувати один із вказаних препаратів ППЛІ або ППС. При цьому перевага надається ППЛІ, якщо його нема, то необхідно ввести ППС.

3.Це відноситься також до дітей і підлітків, що мали щеплення поза календарем, але які отримали ревакцинацію; чергові планові або екстрені ревакцинації внаслідок травм необхідно робити не частіше чим 1 раз в 5 років.

4.При інфікованих ранах, якщо після попередньої ревакцинації пройшло більше 5 років, вводять 0,5мл АП-анатоксину.

5.Повний курс імунізації АП-анатоксином для дорослих складається із двох щеплень по 0,5мл кожна з інтервалом 30-40 діб і ревакцинацію через 6-12міс. в тій же дозі. При скороченій схемі повний курс імунізації включає одноразову першу вакцинацію АП-анатоксином в подвоєній дозі (1мл) і ревакцинацію через 6-12 місяців в дозі 0,5мл.

6.Два щеплення по звичайній схемі імунізації (для дорослих і дітей) і одне щеплення при скороченій схемі імунізації для дорослих.

7.При інфікованих ранах, вводять ППЛІ або ППС.

8.Всі особи, що отримали активно-пасивну профілактику, для завершення курсу імунізації і для виключення необхідності повторного введення ППС через 6-12 міс повинні бути ревакциновані 0,5мл АП-анатоксину.


Сибірку (anthrax) викликає спорогенна паличка сибірської виразки (B. anthracis). Джерелом зараження є хворі на сибірську виразку тварини, найчастіше вівці та велика рогата худоба. За контакту людини з хворою або померлою від сибірської виразки тварини, при роботі з м’ясом, обробці шкіри, хутра, застосуванні у їжу м’яса хворих тварин відбувається проникнення збудників у організм людини.

У залежності від воріт упровадження мікроорганізмів розвиваються кишкова форма захворювання (при застосуванні у їжу зараженого м’яса), легенева (при вдиханні спор сибірської виразки, при роботі з хутром або шкірою хворої тварини). Шкірна форма сибірської виразки розвивається за попадання спор мікробів у шкіру за наявності подряпин, уколів, місця де розчесана шкіра. Не виключається перенос мікроорганізмів або їх спор мухами.

У хірургічній практиці найважливіше значення має шкірна форма захворювання, яка проявляється розвитком сибіровиразкового карбункулу на місці упровадження збудника. Найчастіша локалізація карбункулу – відкриті місця тіла: обличчя, голова, шия (60 %), руки (25 %).

Клінічна картина. Захворювання починається після інкубаційного періоду, який триває 2 – 7 діб, коли з’являється червоний вузлик невеликих розмірів, а за 1 – 2 доби він перетворюється у пухирець з блакитно-рожевим вмістом та виразним набряком навколишніх тканин. Після розкриття пухирця утворюється товстий твердий струп чорного кольору, навколо з’являються нові пухирці. Набряк швидко збільшується, приєднується регіонарний лімфаденіт, виражена інтоксикація, висока пропасниця, з під струпу виділяється велика кількість серозної або кров’янистої рідини. Після відторгнення струпу утворюються одна або декілька виразок з незначною кількістю гнійного виділення. Іноді загальний стан хворого не страждає, що буває за локалізованої форми сибірської виразки, але за генералізації інфекції, розвитку сепсису стан хворого стає вкрай важким.

Діагноз захворювання ставлять на основі клінічної картини захворювання та бактеріологічного дослідження виділень з пухиря, струпу, виразки.

Слід проводити диференційну діагностику з фурункулом, карбункулом, бубонною формою чуми.

Лікування хворих на кишкову та легеневу форми сибірської виразки проводять у інфекційних відділеннях лікарні. Прогноз, як правило, неблагоприємний.

Хворому слід забезпечити повний спокій. На карбункул накладають асептичну пов’язку. Ніякі активні втручання (розкриття, висічення карбункулу, видалення струпу) неприпустимі через небезпеку розповсюдження інфекції.

При специфічному лікуванні використовують протисибіровиразкову сироватку у дозі 50 – 150 мл з інтервалом 2 – 3 доби, антибіотиків широкого спектру дії – ципрофлоксацин, доксициклін, бензилпеніцилін, еритроміцин, хіміотерапевтичні засоби – сальварсан.

Летальність за шкірної форми сибірської виразки складає 2 – 20%, особливо неблагоприємний прогноз за локалізації сибіровиразкового карбункула на обличчі та шиї.


Дифтерія ран.

Дифтерія – гостра інфекційна хвороба, яка спричиняється коринебактеріями і передається повітряно-крапельним шляхом. Вона характеризується місцевим фіброзним запаленням переважно слизових оболонок ротоносогорла, а також явищами загальної інтоксикації та ураженням серцево-судинної системи. У дифтерійних бактерій (corynebacterium diphtheria)головною ознакою патогенності є властивість виробляти токсин. В основі дії дифтерійного токсину лежить здатність пригнічувати біосинтез клітинного білка, що розглядається як основна причина загибелі клітин і смерті організму від дифтерійної інфекції.

Дифтерійний токсин належить до сильнодіючих і поступається тільки ботулічному.

Джерелом дифтерії є людина, в якої вона проявляється різкими клінічними формами – від важких токсичних до стертих форм і здорового бактеріоносійства.

Дифтерія передається повітряно-крапельним шляхом. Інфікування рани може відбуватися від самого хворого, якщо він є носієм збудника; можлива також передача інфекції іншою особою. Дифтерія ран є досить рідкісною формою цього захворювання.

Клініка. У разі потрапляння палички дифтерії на ранову поверхню на останній відзначається утворення фіброзних плівок сірого або сіро-жовтого кольору, щільно спаяних із прилеглими тканинами. При спробі зняти плівку виникає рана, яка кровоточить. У глибині рани видно некротичні тканини з фіброзним просочуванням, прилеглі тканини інфільтровані, краї червоного кольору. Регіональні лімфовузли збільшені. Дифтерія ран, як правило, не супроводжується явищами загальної інтоксикації. Токсичні ускладнення дифтерії ран зустрічаються нечасто, але можуть розвиватися у вигляді міокардиту та парезу кінцівок.

Клінічна діагностика дифтерії ран важка, тому в разі виникнення сумніву необхідно проводити бактеріологічне дослідження патологічного матеріалу в препаратах, пофарбованих за Грамом, Нейссером та Леффлером.

Лікування. Головним у лікуванні всіх форм дифтерії є нейтралізація дифтерійного токсину антитоксичною протидифтерійною сироваткою. З лікувальною метою використовують високоочищену кінську гіперімунну сироватку “Діаферм” у дозі 10000 – 15000 АО (на курс лікування до 30000 АО).

Місцево застосовують пов’язки з антисептиками або з протидифтерійною сироваткою.

При токсичних формах дифтерії необхідна інтенсивна детоксикаційна терапія, включаючи антибіотики широкого спектру дії, кортикостероїди, гепарин, свіжозаморожену плазму, альбумін, серцеві глікозиди. Якщо відбувається розвиток неврологічних ускладнень, лікування доцільно проводити спільно з невропатологом.

Профілактика дифтерії включає комплекс специфічних та неспецифічних заходів. Неспецифічна профілактика полягає у виявленні та лікуванні здорових бактеріоносіїв, особливо серед медичного персоналу, дотриманні суворого санітарно-епідеміологічного режиму роботи хірургічного стаціонару і своєчасній ізоляції хворих на дифтерію в спеціалізовані відділення.

Специфічна профілактика дифтерії здійснюється за допомогою дифтерійно-правцевого анатоксину (АДП-М) за схемою: дворазова вакцинація по 0,5 мл з інтервалом 30 – 40 днів і ревакцинація через 6 – 9 місяців. У разі дотримання доз і термінів уведення анатоксину в організмі людини створюється достатньо виражений імунітет терміном до 10 років.


5.2. Теоретичні питання до заняття:
  1. Етіологія, збудники, патогенез анаеробної інфекції.
  2. Класифікація анаеробної інфекції.
  3. Клінічні прояви газової гангрени.
  4. Принципи проведення ПХО ран для профілактики газової гангрени.
  5. Обробка ран з наявною анаеробною інфекцією.
  6. Особливості гільйотинної ампутації.
  7. Лікування анаеробної інфекції.
  8. Профілактика анаеробної інфекції та газової гангрени.
  9. Правець та його збудники.
  10. Класифікація правця.
  11. Клінічна картина правця.
  12. Специфічна профілактика правця.
  13. Неспецифічна профілактика правця.
  14. Лікування хворих на правець.
  15. Сибірська виразка, збудник та механізм зараження.
  16. Форми сибірської виразки.
  17. Сибіровиразковий карбункул.
  18. Клінічна картина сибірської виразки.
  19. Лікування сибірської виразки.
  20. Дифтерія рани, збудник та механізм зараження.
  21. Клінічна картина дифтерії рани.
  22. Лікування дифтерії рани.


5.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:
  1. суб’єктивне обстеження хворих на гостру специфічну та анаеробну інфекцію;
  2. об’єктивне обстеження хворих на гостру специфічну та анаеробну інфекцію;
  3. складання плану обстеження хворих на гостру специфічну та анаеробну інфекцію;
  4. інтерпретація результатів лабораторних, рентгенологічних досліджень.
  5. складання плану лікування хворих на гостру специфічну та анаеробну інфекцію;
  6. проведення перев’язок хворим із гнійними ранами;
  7. забір матеріалу з ран для мікроскопічних та бактеріологічних досліджень;
  8. участь у вторинній хірургічній обробці ран;
  9. участь у проведенні некротомії, некректомії, фасціотомії.
  10. визначення показів до проведення екстреної профілактики правця у хворих з інфікованими ранами;
  11. участь у проведенні активно-пасивної профілактики правця на травмпункті.


5.4. Задачі для самоконтролю: