Проблема створення діючої системи безоплатної правової допомоги в Україні є актуальною вже не перший рік
| Вид материала | Документы |
- Про безоплатну правову допомогу органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, 113.56kb.
- Про безоплатну правову допомогу органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, 41.5kb.
- Закону України "Про безоплатну правову допомогу", 20.78kb.
- Житлова проблема в Україні завжди була гострою І її вирішення на сьогоднішній день, 87.15kb.
- Указ президента україни про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи, 832.46kb.
- Графік роботи громадської приймальні з надання безоплатної первинної правової допомоги, 15.96kb.
- Рекомендації "Надання безоплатної правової допомоги населенню та участь у цьому процесі, 369.46kb.
- Проект концепція створення інтегрованої системи, 341.73kb.
- Людський фактор у впровадженні бюджетного планування вітчизняних підприємств, 141.25kb.
- Комплексний план основних організаційно-методичних, лікувально-профілактичних, санітарно-протиепідемічних, 740.63kb.
| | 2007 |
| | Міжнародний фонд «Відродження» Харківський інститут соціальних досліджень Денис Кобзін Юрій Бєлоусов Андрій Черноусов Олексій Сердюк Аркадій Бущенко Геннадій Токарєв Юрій Кутєпов |
| Моніторинг системи безоплатної правової допомоги в Харківській області |
| Результати соціологічного дослідження |
ВСТУП
Проблема створення діючої системи безоплатної правової допомоги в Україні є актуальною вже не перший рік. Згідно з даними офіційного сайту Спілки адвокатів України (www.cay.org.ua), в Україні налічується 11 млн осіб, які потребують такої допомоги. Відповідно до положень ст.59 Конституції України кожен має право на правову допомогу, й у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Право на ефективні засоби правового захисту закріплено й у ст. 13 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка була ратифікована Україною, а також у цілій низці інших нормативно-правових актів, зокрема Кримінально-процесуальному кодексі України та Законі України «Про міліцію».
У той же час, слід констатувати той факт, що сьогодні в Україні відсутній ефективний механізм реалізації права на правовий захист, особливо у формі безоплатної правової допомоги. Саме тому для розгляду питань, пов'язаних із забезпеченням громадян безоплатною правовою допомогою, при Міністерстві юстиції України створено Раду з координації реформи безоплатної правової допомоги.
На основі іноземного досвіду у сфері надання безоплатної правової допомоги та аналізу умов і особливостей реалізації права на безоплатну правову допомогу в Україні було підготовлено проект Концепції формування системи безоплатної правової допомоги. Ця Концепція була схвалена на засіданні Національної Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права, а після цього — Президентом України. З метою апробації положень Концепції було розпочато реалізацію пілотного проекту з надання безоплатної правової допомоги у містах Харкові, Білій Церкві та Хмельницькому.
Але зазначимо, що успіх кожного проекту, особливо в соціальній сфері, значною мірою залежить від своєчасної та кваліфікованої соціальної експертизи проблеми та існуючих тенденцій, на зміну яких спрямовано проект. Саме для опису та оцінки ситуації, що склалася у сфері безоплатної правової допомоги, Харківським інститутом соціальних досліджень було проведене комплексне дослідження стану системи безоплатної правової допомоги в Харківському регіоні.
З метою вивчення щоденного надання безоплатної правової допомоги, а також визначення основних проблем у цій сфері, дослідницькою групою було застосовано цілий арсенал соціологічних методів. Окрім соціологічного опитування населення м. Харкова, слідчих та осіб, які відбувають покарання, за допомогою фокус-груп було вивчено думку адвокатів та суддів, а також проведено контент-аналіз кримінальних справ у харківських районних судах і в апеляційному суді. Порівняння результатів, отриманих за допомогою різних методів, надало нам можливість підійти до розгляду проблеми надання безоплатної правової допомоги з різних боків, врахувати думку всіх учасників процесу та, відповідно, отримати уявлення про реальний стан речей у цій сфері.
МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ
Масові опитування населення м. Харкова та ув’язнених. До основних етапів дослідження увійшли розробка інструментарію, пілотажне опитування, формування вибіркових сукупностей, проведення польових етапів (анкетування респондентів, проведення фокус-груп, інтерв'ю), контроль роботи інтерв’юерів, кодування, уведення даних, логічний контроль та математико-статистична обробка інформації, узагальнення та аналіз отриманої інформації, підготовка та оформлення звіту.
Розробка та пілотаж опитувальників. Розробку опитувальників та їх апробування здійснено працівниками Харківського інституту соціальних досліджень.
Обґрунтування моделі вибіркової сукупності масового опитування. Зважаючи на мету завдання та характеристику об'єкта дослідження, у соціологічному опитуванні населення була використана двоступенева вибірка з використанням систематичного відбору на 1 етапі й випадкового механічного відбору на 2 етапі.
При опитуванні ув'язнених було використано квотну вибірку. Розрахунок вибірки проводився за двома факторами — стать ув'язненого та тип установи з виконання покарань.
Дані з генеральної сукупності ув'язнених у м. Харкові та Харківській області:
| | | Чоловіки | Жінки | Усього |
| | УВП відкритого типу | 632 | 70 | 702 |
| | УВП закритого типу | 7522 | 830 | 8352 |
| | Усього | 8154 | 900 | 9054 |
Відповідно до цього, нами було проведене опитування згідно з такою вибіркою:
| | | Чоловіків | Жінок | Усього |
| | УВП відкритого типу | 50 | 5 | 55 |
| | УВП закритого типу | 490 | 60 | 550 |
| | Усього | 540 | 65 | 605 |
При опитуванні населення на першому етапі побудови вибірки з генеральної сукупності, представленої у вигляді списків адрес, шляхом систематичного відбору були відібрані 150 місць відліку респондентів, які слугували початком ланцюжка опитування з 8 адрес. Додатково було відібрано 19 місць відліку. На другому етапі вибірки використана процедура рандомізованого відбору респондентів у родинах за схемою найближчого дня народження. Обсяг вибіркової сукупності був визначений відповідно до загальних вимог репрезентативності та завдань подальшого аналізу з урахуванням кількості груп, що виділяються. Відповідно до цих вимог, вибіркова сукупність у нашому дослідженні була визначена в обсязі респондентів (n=1200). Вибіркова сукупність по Московському району визначена в обсязі респондентів (n=597), по Комінтернівському — в обсязі (n=603).
Опитування ув'язнених було здійснене у трьох виправних колоніях (ВК) Харківської області (ВК-54, ВК-43, ВК-18), відповідно до квотної вибірки — жінки — (n=65), чоловіки — (n=540).
Проведення польового етапу дослідження. Польові роботи з опитування населення проводилися у травні–червні 2007 року, опитування ув'язнених – у серпні 2007 року.
Контроль роботи інтерв'юерів. Контроль роботи інтерв'юерів у ході опитування населення був проведений у червні 2007 року й містив такі моменти:
1. Використовувався контроль маршрутних листів інтерв'юерів, що дозволи-ло простежити правильність дотримання процедури вибірки;
2. Контролювався факт відвідування інтерв'юером зазначених адрес і якість проведення інтерв'ю.
Опитування респондентів, що проводилося з порушенням правил, було вибракувано й замінено в ході додаткового опитування.
Введення інформації й логічний контроль. Введення й подальша обробка первинної інформації були здійснені за допомогою програмного пакета з обробки соціологічних анкет SPSS 13.0.
При підготовці бланків для комп'ютерної обробки й надалі по закінченню введення первинної інформації здійснювався контроль над дотриманням логічних переходів і даних, що погоджувалися, представлених у різних розділах опитувальника. Виявлені в ході логічного контролю помилки інтерв'юера були виправлені. Анкети, що не відповідали методичним вимогам, не розглядалися.
У результаті обсяг вибіркової сукупності в ході опитування населення склав 597 анкет по Московському району й 605 анкет по Комінтернівському. Обсяг вибіркової сукупності в ході опитування ув'язнених склав 600 анкет. Саме ця кількість інтерв'ю й аналізувалася надалі.
Параметри вибіркової сукупності в цілому відображають модель генеральних сукупностей населення м. Харкова та ув’язнених у Харківській області та відповідають вимогам репрезентативності. Помилка вибірки не перевищує 3,2 %. Це дає можливість із похибкою у 3,2 % поширити висновки дослідження на всю генеральну сукупність.
Контент-аналіз кримінальних справ. Самостійним блоком дослідження був контент-аналіз кримінальних справ, що проводився з липня по жовтень 2007 року у 3 районних судах м. Харкова та в апеляційному суді Харківської області. Проаналізовано 605 кримінальних справ, які було відібрано шляхом випадкового відбору за роками (2002–2007 включно) та різними категоріями, зокрема:
- справи, провадження по яких закінчене у загальному порядку (вироком суду);
- справи, що були припинені у провадженні з різних причин (акт амністії, зміна обставин тощо);
- справи, за якими суд застосував примусові заходи медичного або виховного характеру.
Кількість справ, що були розглянуті протягом одного року в кожному з відібраних судів, коливається в межах 980–1300 із тенденцією до збільшення в останні роки. У середньому в кожному районному суді було вивчено 184 справи, та 50 справ у Апеляційному суді Харківської області. Спеціально для складання інструментарію було проведене пілотне вивчення кримінальних справ у кількості 10 шт., що дозволило дослідникам більш детально відпрацювати інструментарій та механізм вивчення кримінальних справ. Після безпосереднього аналізу справ у судах анкети із даними контент-аналізу були оброблені за допомогою пакету ОСА (обробка соціологічних анкет).
До проблем, які вивчалися дослідниками на цьому етапі, можна віднести такі:
- справи за останні 3 роки знаходяться у канцелярії суду з кримінальних справ, а решта — в архіві, що дуже ускладнило доступ до них;
- місцем для вивчення справ була канцелярія з кримінальних справ або архів суду, які є вкрай популярними місцями для відвідувачів судів, що іноді перешкоджало роботі взагалі, й дослідники були вимушені переносити роботу на інші дні;
- дані про кількість справ за рік, що були розглянуті судом, не містяться в одному документі, а рознесені по різних формах статистичної звітності. Це вкрай ускладнювало вибірку справ для вивчення.
Експертне опитування. Експертне опитування застосовувалося для вивчення думки слідчих органів внутрішніх справ, які працюють у підрозділах ГУМВС України в Харківській області, та проводилося протягом жовтня 2007 року. Експерти відбиралися таким чином, щоб репрезентувати слідчі підрозділи різного рівня, зокрема 120 слідчих представляли апарат слідчого управління ГУМВС, 20 слідчих представляли від двох районних відділів внутрішніх справ м. Харкова, 40 слідчих – від слідчих підрозділів районних відділів внутрішніх справ Харківської області.
Фокус-групи, інтерв’ю. Ці методи використовувалися для більш поглибленого аналізу щоденного надання безоплатної правової допомоги, а також для уточнення даних, отриманих під час масових опитувань. Загалом протягом року було проведенно 5 фокус-груп та 15 інтерв’ю зі слідчими органів внутрішніх справ, суддями та адвокатами, які працюють на території Харківської області.
Розділ 1. Загальні риси системи та потреба у безоплатній правовій допомозі
1.1 Загальна думка про права людини в Україні
Пропонуємо розглянути погляди населення м. Харкова на загальну ситуацію із правами людини в країні. З цією метою нами було поставлено два запитання «Як, на вашу думку, змінилася ситуація з правами людини в країні протягом останніх трьох років?» та «Чи стали більш захищеними права пересічного громадянина?».
Результати дослідження показують, що незважаючи на деякі зміни в суспільстві, котрі мали місце протягом останніх трьох років, пересічні громадяни практично не відчули, що їх права стали більш захищеними. Так, тільки 1,2 % опитаних зазначили, що ситуація з захистом прав людини значно поліпшилася. Ще 11,1 % відзначили незначне її поліпшення. На жаль, значно більше опитаних вказали на її погіршення. Майже половина (51,2 %) вважають, що ситуація залишилася на тому ж рівні, а ще 36 % — що вона погіршилася в тій або іншій мірі (20,9 % вважають, що ситуація стала значно гіршою, а 15,5 % — дещо гіршою).
Рис.1.1.1 наочно доводить, що експерти з правоохоронних органів набагато оптимістичніше, ніж пересічні громадяни дивляться на ситуацію з правами людини в країні. Так, 50 % опитаних слідчих впевнені, що ситуація з дотриманням прав людини змінилася на краще. Слід особливо відзначити, що 11 % опитаних цієї категорії вважають, — дотримання прав людини значно поліпшилося. Лише 8 % респондентів відзначили погіршення захисту прав громадян у державі. В той же час, 42 % опитаних взагалі не помітили якихось змін у цій сфері. Залишається лише знайти пояснення оптимістичній точці зору.
У ході опитування населення 23 % респондентів погодилися із твердженням, що права звичайного громадянина в останні роки стали менше захищеними (див. рис. 1.1.2). Практично приєдналися до них і ті респонденти, які вказали, що права звичайного громадянина протягом останніх трьох років здебільшого стали менше захищеними. Таким чином, більше ніж половина опитаних вказують на те, що права пересічної людини стали порушуватися.
Іншу думку мають 10,8 % опитаних, указуючи на те, що права пересічного громадянина стали деякою мірою більше захищеними протягом останніх трьох років. Значні позитивні зміни у сфері захисту прав людини відчули тільки 1 % опитаних, а 35,4 % взагалі не змогли впевнено відповісти на це питання. Слід відзначити, що схожі відповіді на ці запитання дають досить різні за освітою, віком, професією та достатком люди.
Рис. 1.1.1 Відсотковий розподіл відповідей респондентів на запитання «Як, на вашу думку, змінилася ситуація із захистом прав людини в Україні за останні три роки?»
Рис. 1.1.2. Відсотковий розподіл відповідей респондентів на запитання «Чи стали більш захищеними права звичайного громадянина?»
Відповідаючи на друге запитання, працівники правоохоронних органів більш позитивно оцінюють зміни у суспільстві щодо дотримання прав пересічного громадянина. Так, на відміну від населення, більше ніж половина (55 %) опитаних слідчих вважають, що права пересічного громадянина в Україні стали в деякій мірі значно більше захищені. Практично як і серед населення, близько третини (30 %) опитаних слідчих утруднились оцінити прогрес у цьому напрямку. І все ж, незважаючи на переважно позитивну оцінку змін по дотриманню прав людини, 19 % слідчих вважають, що права людини в країні стали менше захищеними.
1.2 Поінформованість, джерела інформації
Досить цікаві результати було отримано при аналізі відповідей респондентів на запитання про джерела отримання правової інформації. Вид джерела інформації обумовлює якість та достовірність наданої інформації, а тому дослідження цієї проблеми є дуже важливим.
Рис. 1.2.1 Відсотковий розподіл відповідей мешканців м. Харкова на питання «Звідки ви дізнаєтесь про свої права?»
Результати дослідження свідчать про те, що значна частина харків'ян (66 %) переважно отримують інформацію про свої права із засобів масової інформації. Іншим значущим джерелом є спілкування зі знайомими
(33,7 %) — рис.1.2.1. Третім є «ознайомлення з законами, кодексами» (19,8 %). До зазначених вище джерел інформації зверталися всі респонденти.
На жаль, ті джерела інформації, що, на наш погляд, були б найефективнішими з питань інформативності й значущості, використовує незначна кількість опитаних. Так, від свого адвоката інформацію отримують лише 3,3 %, під час навчання — 5 %, зі спілкування із правозахисниками — 6,1 %. Найменша кількість опитаних проходили спеціальне навчання, відвідували семінари — 0,7 %.
Таким чином, можна констатувати, що одержання інформації про свої права у більшості випадків має або випадковий характер, коли респонденти її отримують зі ЗМІ, або викликане необхідністю отримати консультації за конкретною проблемою, у той час як одержання професійної, повної інформації про права людини із професійних джерел практично не поширене.
Аналіз розподілу відповідей показав, що значних відмінностей у відповідях респондентів різного віку, професії й матеріального стану немає. Слід зазначити, що істотною ознакою, котра впливає на вибір джерела інформації про свої права, є освіта. Так, 24,8 % опитаних із незакінченою вищою і 28,2 % опитаних із вищою освітою вказали, що про свої права довідалися вивчаючи закони, кодекси. У той же час, серед опитаних
з середньою фаховою освітою кількість таких респондентів склала лише — 15 %, а серед осіб із середньою та початковою освітою — 10,7 % і 6,5 % відповідно.
Суттєві відмінності у відповідях на це запитання у порівнянні з населенням м. Харкова були отримані при опитуванні осіб, які відбувають покарання у закладах Управління державного департаменту з питань виконання покарань у Харківській області (див. рис.1.2.2).
Найпопулярнішим джерелом отримання інформації про свої права серед засуджених осіб є спілкування з іншими засудженими та затриманими, в тій чи іншій мірі до нього зверталися 55,6 % респондентів. Як показує аналіз кримінальних справ, у деяких випадках особи, яких звинувачують у злочині, й особливо коли вони вже мають досвід перебування в місцях позбавлення волі, можуть бути не менше, а іноді й більше юридично грамотними та підготовленими, ніж деякі адвокати. Цей феномен можна пояснити й тим фактом, що 45,5 % опитаних у ході дослідження отримують правову інформацію під час читання законів та кодексів.
Рис. 1.2.2 Порівняльний аналіз відповідей респондентів на запитання «Звідки ви дізнаєтесь про свої права?» (у %)
Від свого адвоката дізнаються про власні права 8,6 % респондентів; з колишньої власної освіти – 4,8 %; зі спілкування з правозахисниками – 3,7 % та зі спеціальних програм і заходів лише 1,3 % засуджених.
Порівняльний аналіз даних дозволяє зробити висновок, що ув’язнені є більш поінформованими про свої власні права. Вони витрачають більше часу на самоосвіту, читання законів та кодексів, звертаються за правовою інформацією до інших засуджених та затриманих, які мають більший досвід у цій сфері. Частково це можна також пояснити більшою довірою до практичного досвіду «товаришів по нещастю», ніж до державних установ, які певною мірою причетні до їх ув’язнення.
Іншим важливим джерелом, як для населення, так і для засуджених є їх спілкування з родичами та знайомими, а також інформація, отримана із ЗМІ.
Слід відзначити, що у порівнянні з вищезгаданими джерелами, правова інформація, котра надходить від правозахисних організацій, або в ході спеціальних програм та заходів не є значущим джерелом інформації. Ані населення, ані засуджені не використовують, або не мають можливості використовувати її з цих джерел.
Респондентам обох категорій задали запитання «Які нормативно-правові акти, на вашу думку, гарантують громадянину України право на отримання безоплатної правової допомоги?» (рис. 1.2.3).
На жаль, відповідь на це запитання наочно демонструє, що й населення, й ув’язнені часто мають досить розмите уявлення про те, які саме нормативні акти регламентують дотримання їх прав. По перше, слід відзначити, що 10,3 % ув’язнених та 20,5 % опитаних мешканців взагалі не змогли відповісти на це питання.
Як серед ув’язнених, так і серед населення найбільша кількість опитаних справедливо вважають, що право на отримання безоплатної правової допомоги їм надає Конституція України. Цю думку мають більше ніж половина опитаних — ув’язнених (53,3 %), та 63 % респондентів мешканців м. Харкова. Однак, на наш погляд, це не завжди пов’язане із реальними правовими знаннями, а тільки демонструє уяву опитаних про те, що такий масштабний правовий документ повинен містити положення про безоплатну правову допомогу. Ілюстрацією цієї гіпотези є те, що респонденти приписують такі положення деяким документам, котрі їх взагалі не містять. Так, багато опитаних вважають що такі гарантії їм надає Загальна декларація прав людини — 31,2 % ув’язнених й 25 % населення.
Відповіді на це запитання також свідчать про більшу поінформованість ув’язнених у правах у порівнянні із пересічними громадянами. Підтвердженням цієї тези є той факт, що ув’язнені частіше згадували про такі нормативно-правові акти, як Європейська конвенція з прав людини та основних свобод (37 %), Кримінально-процесуальний кодекс (36 %), Закон „Про адвокатуру” (23,4 %), Кримінальний кодекс (40,4 %). У той же час серед населення ці відсотки склали 17,6 %, 7 %, 8,4 % та 20 % відповідно.
Найменші гарантії отримання безоплатної правової допомоги, на думку опитаних, надають спеціальні накази Міністерства внутрішніх справ — лише 2,8 % респондентів ув’язнених та 1,1 % населення відзначили цей варіант.
Це ж запитання було задане і в ході опитування слідчих. Серед основних нормативно-правових актів, що гарантують громадянину України право на отримання безоплатної правової допомоги, слідчі найчастіше згадували Конституцію України – 88 %, Європейську конвенцію з прав людини та основних свобод – 51 %, Загальну декларацію з прав людини —
50 %, Кримінально-процесуальний кодекс України – 45 %, Закон України „Про адвокатуру” – 37 %.
Рис. 1.2.3 Відсотковий розподіл відповідей респондентів на питання «Які нормативно-правові акти, на вашу думку, гарантують громадянину України право на отримання безоплатної правової допомоги?»
Цікавим є той факт, що серед трьох груп опитаних (населення, в’язнів та слідчих) не більш ніж 10 % згадали про Закон України „Про міліцію”, але ж ч.6 ст.5 цього закону зазначає, що „у разі заяви затриманими або заарештованими (взятими під варту) особами усної або письмової вимоги про отримання захисника працівники міліції не мають права вимагати від них будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника”.
Таким чином, можна відзначити, що як учасники кримінального процесу, так і пересічні громадяни досить часто мають розмите уявлення про те, якими нормативним актами та положеннями регламентується надання безоплатної правової допомоги, що, в свою чергу, детермінує порушення процесу її надання.
На наш погляд, це, по-перше, є наслідком хибності та нестатку даних про безоплатну правову допомогу та права людини, що отримуються з таких популярних джерел як думка родичів, знайомих, ЗМІ. Саме це створює можливість для використання правової безграмотності для порушення прав затриманих, звинувачених.
Як важливий крок щодо підвищення поінформованості населення, затриманих і засуджених осіб про свої права може розглядатися створення спеціальних інформаційних програм, заходів, що будуть надавати необхідну правову інформацію у доступному, популярному вигляді.
Цієї ж думки дотримується і значна кількість опитаних, які вважають, що потрібні спеціальні програми для розповсюдження знань про безоплатну правову допомогу (див. рис.1.2.4).
Рис. 1.2.4 Порівняльний аналіз відповідей респондентів на запитання «Як ви вважаєте, чи потрібні спеціальні програми для того щоб … ?» (у %)
У реалізації спеціальних програм для того, щоб зробити безоплатну правову допомогу більш доступною, впевнені 93 % ув’язнених, 96,7 % мешканців Харкова та 88 % слідчих. 88,2 % ув’язнених, 96,4 % мешканців, 81 % слідчих погоджуються з необхідністю у спеціальних програмах, спрямованих на те, щоб населення дізналося про своє право отримувати безоплатну правову допомогу. 83 % ув’язнених, 96,1 % мешканців Харкова та 82 % опитаних слідчих вважають, — повинні існувати спеціальні програми, щоб безоплатна правова допомога стала невід’ємною частиною системи кримінальної юстиції. Переважна більшість опитаних представників всіх категорій (83 % респондентів — ув’язнених, 96,1 % опитаних мешканців та 76 % опитаних слічих) також погоджуються з необхідністю в запровадженні спеціальних програм, спрямованих на підвищення якості безоплатної правової допомоги.
З метою визначення пріоритетних каналів розповсюдження правової інформації ми попросили респондентів відповісти на запитання «Як найкраще розповсюджувати інформацію про безоплатну правову допомогу?».
До найкращих каналів поширення інформації про безоплатну правову допомогу слідчі віднесли телебачення — 75 %, газети та журнали — 57 %, радіо — 46 % (див. рис.1.2.5). Відзначимо також, що кожен п’ятий опитаний цієї категорії респондентів указав, що треба використовувати такий метод як консультації, в той час як серед населення на цей метод вказали лише 8,8 % опитаних.
Рис. 1.2.5 Відсотковий розподіл відповідей респондентів на запитання: „Як, на Вашу думку, краще поширювати інформацію про безоплатну правову допомогу?”
Пріоритетними шляхами розповсюдження інформації про безоплатну правову допомогу для осіб, позбавлених волі, є також ЗМІ (телепрограми
(50 %), газети (38,2 %) та радіопрограми (27,2 %). Такої ж думки дотримується значна більшість опитаних мешканців Харкова, зокрема 83,2 % пропонують розповсюджувати інформацію за допомогою телебачення,
59,7 % — через газети, а ще 37,6 % — через радіо. Спеціальні навчальні програми та заходи, як найкращий шлях розповсюдження правової інформації, обрали 22,9 % респондентів.
Частина ув’язнених вважає, що розповсюджувати правову інформацію краще через спілкування з іншими засудженими та затриманими (13,3 % опитаних); через спілкування з правозахисниками — (10,6 %); через спілкування із знайомими та родичами — (8,8 %); через адвокатуру —
(8,8 %).
На жаль, не є дуже популярним такий метод отримання інформації про безоплатну правову допомогу, як ознайомлення зі спеціальними програмами та заходами – його обрали тільки 8,1 % засуджених (що, напевно, пов’язане з їх можливостями). До цього методу отримання даних про безоплатну правову допомогу схиляються 11 % слідчих. Населення вважає цей метод набагато ефективнішим — 22,9 % опитаних указали, що саме цим шляхом краще поширювати правову інформацію.
Звертає увагу й те, що всі три категорії опитаних схильні до обрання деперсоналізованих опосередкованих шляхів отримання правової інформації (ЗМІ). Таким чином, спеціальні навчальні програми та заходи з розповсюдження інформації про безоплатну правову допомогу нині не викликають достатньої довіри та не сприймаються як ефективний канал передачі інформації. В той же час найближче соціальне оточення (родичі та знайомі) є досить популярним джерелом, проте, на нашу думку, воно не може бути надійним каналом поширення об’єктивної правової інформації.