Проблема створення діючої системи безоплатної правової допомоги в Україні є актуальною вже не перший рік
| Вид материала | Документы |
- Про безоплатну правову допомогу органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, 113.56kb.
- Про безоплатну правову допомогу органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, 41.5kb.
- Закону України "Про безоплатну правову допомогу", 20.78kb.
- Житлова проблема в Україні завжди була гострою І її вирішення на сьогоднішній день, 87.15kb.
- Указ президента україни про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи, 832.46kb.
- Графік роботи громадської приймальні з надання безоплатної первинної правової допомоги, 15.96kb.
- Рекомендації "Надання безоплатної правової допомоги населенню та участь у цьому процесі, 369.46kb.
- Проект концепція створення інтегрованої системи, 341.73kb.
- Людський фактор у впровадженні бюджетного планування вітчизняних підприємств, 141.25kb.
- Комплексний план основних організаційно-методичних, лікувально-профілактичних, санітарно-протиепідемічних, 740.63kb.
Серед в’язнів, котрі отримували безоплатну правову допомогу декілька разів, відзначається більша задоволеність її результатами, ніж серед тих, хто отримував її один раз та отримує постійно. Також ув’язнені, які отримували безоплатну допомогу кілька разів, значно більше задоволені її результатами, ніж ті, хто отримував її один раз та отримує постійно.
Дослідження кримінальних справ та опитування осіб, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі, показує, що багато хто з них відмовляються від послуг призначеного, безоплатного адвоката. На наш погляд, саме добровільна відмова від безоплатної правової допомоги є одним із чинників, що впливає на недостатню увагу до цієї проблеми з боку держави. Саме тому, в ході опитування населення м. Харкова ми спробували вивчити причини відмови від безоплатної правової допомоги.
Згідно з даними опитування, 30,6 % опитаних мешканців м. Харкова не стали б користуватися безоплатною правовою допомогою навіть у випадку їх затримання (рис.2.1.10). Ще 24,4 % опитаних утруднилися відповісти на це питання. Таким чином, у випадку затримання до послуг безоплатної правової допомоги вдалися б не більше 44,9 % респондентів.
Рис. 2.1.10 Порівняльний аналіз відповідей мешканців м. Харкова та слідчих на запитання «Якби вас затримали за підозрою у вчиненні злочину, чи скористалися б ви безоплатною правовою допомогою?» (у %)
Дуже цікаві відповіді на таке ж запитання було отримано від слідчих — 28 % опитаних слідчих однозначно б відмовилася від послуг безоплатного адвоката, а ще 31 % скоріше б відмовилися, ніж скористалися його послугами. Тобто значна більшість опитаних слідчих (59 %), які фактично мають забезпечувати затриманим особам доступ до безоплатної правової допомоги, самі не вірять у її ефективність. Лише 23 % респондентів (що вдвічі менше, ніж серед пересічних громадян) зазначили, що вони б скористалися послугами безоплатного адвоката. Слід відзначити, що на більш загальне запитання стосовно ефективності безоплатної правової допомоги, яке не стосувалося власного досвіду слідчих, були отримані значно вищі показники — 48 % опитаних слідчих відповіли, що безоплатна правова допомога може бути ефективною.
Серед причин, через які від подібних послуг відмовився б рядовий громадянин, можна виділити відсутність віри у старанність безоплатного адвоката, юриста (55,7 % респондентів) — рис.2.1.11 Другим за значущістю переконанням, що впливає на відмову від безоплатної правової допомоги, є переконання в тому, що вона не може бути кваліфікованою (24,5 %). Ще
19,1 % опитаних вказали, — такий вид допомоги буде скоріше шкідливим, ніж корисним.
Зазначимо, що розподіл причин, за якими слідчі також могли б відмовитися від безоплатної правової допомоги, є таким же, як і у пересічних громадян, котрі юридично менш грамотні. Перше місце також посідає невіра у старанність безоплатного адвоката — 65 %, потім невіра у його кваліфікацію безоплатного адвоката — 20 % та побоювання, що такий вид допомоги може скоріше зашкодити, ніж допомогти — 19 %.
Рис. 2.1.11 Порівняльний аналіз відповідей мешканців м. Харкова та слідчих на запитання «З яких причин ви могли б відмовитися від безоплатної правової допомоги?» (у %)
Висновки:
- Більшість опитаних не мають досвіду отримання безоплатної правової допомоги, будують своє уявлення та відношення до неї, спираючись на досвід інших осіб. Так, 84,6 % опитаних серед населення та 76,8 % серед ув’язнених ніколи не отримували такого виду допомоги. Переважна більшість слідчих (74 %) також ніколи не отримували безоплатної правової допомоги. В той же час, серед слідчих втричі більший відсоток осіб, які отримували безоплатну правову допомогу декілька разів — 21 %.
- Оцінка якості безоплатної правової допомоги знаходиться у прямій залежності від того, хто саме і за яких обставин її надавав. Так, більше ніж половина опитаних мешканців м. Харкова (52,6 %) оцінили якість отриманої юридичної допомоги як високу, з них 8,5 % респондентів вважають її дуже високою. При цьому слід зазначити, що у половині випадків безоплатна правова допомога надавалася у формі “консультації”, “знайомим юристом”.
Зовсім протилежні оцінки якості наданої безоплатної правової допомоги були отримані під час опитування засуджених осіб. Так, на думку 60,6 % опитаних, допомога була неякісною. Причому у більшості випадків, тут був адвокат, призначений органами дізнання або судом.
- Більше ніж половина опитаних мешканців м. Харкова (52 %) та 28 % опитаних слідчих не вбачають якихось недоліків у безоплатній правовій допомозі, з якою вони стикалися. Але 33 % слідчих та 14 % мешканців м. Харкова відзначають, що в ході надання безоплатної правової допомоги адвокат є неуважним до свого клієнта. Ще 20 % опитаних серед населення вважають, що безоплатний адвокат не є дисциплінованим. Ув'язнені у першу чергу звертають увагу на те, що безоплатний адвокат був байдужим до їх проблем (15,8 %), не досить ефективним (8,1 %), та наводять факти, коли безоплатна правова допомога діяла проти їх інтересів (6,1 %).
- Можна констатувати, що сьогодні існує значна недовіра до безоплатної правової допомоги як з боку пересічного громадянина, так і з боку працівника міліції. Так, 28 % опитаних слідчих однозначно б відмовилися від послуг безоплатного адвоката, а ще 31 % скоріше б відмовилися, ніж скористалися його послугами, навіть при їх затриманні. Тієї ж думки 30,6 % опитаних мешканців м. Харкова. Зазначимо, що обидві групи опитаних відмовилися від безоплатної правової допомоги за ідентичними мотивами — відсутність віри у старанність безкоштовного адвоката, юриста (55,7 % серед населення та 65 % слідчих); та відсутність віри у те, що така допомога може бути кваліфікованою (24,5 % населення та 20 % слідчих). Практично кожен п'ятий опитаний вважає, що безоплатна правова допомога може бути скоріше шкідливою, аніж корисною.
2.2 Аналіз повсякденної практики надання безоплатної правової допомоги
Ефективність безоплатної правової допомоги багато в чому залежить від поінформованості учасників кримінального процесу, в першу чергу слідчих, про процедуру та особливості надання такої допомоги. Результати опитування слідчих дозволяють зробити висновок, що переважна її більшість (81 %) ознайомлені з порядком надання безоплатної правової допомоги на досудовому слідстві. В той же час, кожен п’ятий опитаний (19 %) не знає цієї процедури.
На запитання про наявність в МВС, ГУМВС, РВВС якого-небудь нормативного документа, який би регламентував процедуру залучення захисника для участі у справі, респонденти відповіли: так — 69 %, ні — 8 %, важко відповісти — 23 %. Дещо вражає той факт, що кожен п’ятий слідчий не зміг відповісти на це запитання. Й хоча 69 % респондентів відповіли, що в їх підрозділах проводилися заходи із ознайомлення з порядком надання безоплатної правової допомоги, третина опитаних (31 %) не змогла згадати жодного такого заходу.
2.2.1. Інформування затриманих та заарештованих осіб про їх права
Відповідно до ч.3 ст.29 Конституції України кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. Для з’ясування, чи відбувається це насправді, засудженим особам було запропоновано відповісти на запитання «Чи повідомлялося вам про ваші права при затриманні?» (рис. 2.2.1.1).
Відповідаючи на це запитання, 72,7 % респондентів указали, що їм «ні про які права не розповідали». Ще 20,3 % засуджених зазначили, що їм дали швиденько проглянути папірець, де було щось написано про їх права, але самі права не роз’яснювали. Й лише 7 % респондентів відповіли, що їм було повідомлено про їх права.
У табл. 2.2.1.1 наведено перелік прав, про які працівники органів внутрішніх справ мають повідомляти особу при затриманні відповідно до ст.5 Закону України „Про міліцію”, а також розподіл відповідей засуджених осіб на запитання: «Якщо вас повідомили про ваші права, то про які саме?».
Рис. 2.2.1.1. Відсотковий розподіл відповідей засуджених осіб на запитання «Чи повідомлялося вам про ваші права при затриманні?»
Як видно з табл. 2.2.1.1, про право на вільний вибір захисника своїх прав повідомили 21,8 % респондентів. Про право захищати свої права особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або арешту повідомили 21,3 % респондентів. Про право у будь-який час оскаржити у суді своє затримання повідомили 17,4 % респондентів. Про право не давати показання чи пояснення відносно себе, членів родини або близьких родичів повідомили 12,1 % респондентів. Про право не доводити свою невинність у скоєнні злочину повідомили 9,8 % респондентів. Про право на оскарження в суді рішень, дій або бездіяльність посадових осіб повідомили 8,9 % респондентів. Про заборону катувань, жорстокого або принижуючого людську гідність поводження чи покарання повідомили 8,4 % респондентів. Про право звертатися з метою захисту своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради з питань прав людини повідомили 8,2 % респондентів. Про право відмовитися від надання будь-яких пояснень до прибуття захисника повідомили 8 % респондентів. Про право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися з метою захисту своїх прав до відповідних міжнародних організацій повідомили 7,1 % респондентів. Про право на відшкодування шкоди, вчиненої незаконними діями працівників органів дізнання або слідства, повідомили лише 5,3 % респондентів.
Таблиця 2.2.1.1.
Відсотковий розподіл відповідей засуджених осіб на запитання «Якщо вас повідомили про ваші права, то про які саме?»
| | Повідомили | Не повідо-мили |
| Право на вільний вибір захисника своїх прав | 21,8 | 78,2 |
| Право захищати свої права особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або арешту | 21,3 | 78,7 |
| Право у будь-який час оскаржити у суді своє затримання | 17,4 | 82,6 |
| Право не давати показання чи пояснення відносно себе, членів родини або близьких родичів | 12,1 | 87,9 |
| Право не доводити свою безвинність у скоєнні злочину | 9,8 | 90,2 |
| Право на оскарження в суді рішень, дій або бездіяльності посадових осіб | 8,9 | 91,1 |
| Заборона катувань, жорстокого або принижуючого людську гідність поводження чи покарання | 8,4 | 91,6 |
| Право звертатися з метою захисту своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради з питань прав людини | 8,2 | 91,8 |
| Право відмовитися від надання будь-яких пояснень до прибуття захисника | 8 | 92 |
| Право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися з метою захисту своїх прав до відповідних міжнародних організацій | 7,1 | 92,9 |
| Право на відшкодування шкоди, вчиненої незаконними діями працівників органів дізнання або слідства | 5,3 | 94,7 |
2.2.2 Інформування третіх осіб про факт затримання або арешту
Відповідно до ст.5 Закону України „Про міліцію” міліція зобов’язана негайно, але не пізніше ніж через дві години після затримання або арешту (взяття під варту) осіб, повідомити про їх місцеперебування родичам та у разі подання усної або письмової вимоги — захиснику, а також адміністрації за місцем роботи чи навчання. Для аналізу реалізації цієї вимоги закону у практичній діяльності органів внутрішніх справ ми задали ув’язненим запитання: «Чи надали вам можливості повідомити родичів про затримання?» (рис. 2.1.1.2). За свідченнями респондентів цієї категорії такої можливості їм не надали у 57,2 % випадків. Надали її через деякий час перебування у міліції 25,2 % респондентів. 5,1 % респондентів отримали таку можливість одразу ж після першої розмови (допиту) з працівниками міліції, й лише 12,6 % засудженим надали таку можливість одразу ж після затримання.
Рис. 2.2.2.1. Відсотковий розподіл відповідей засуджених осіб на запитання: «Чи надали вам можливості повідомити родичів про затримання?»
2.2.3 Залучення захисника до участі у кримінальному процесі
Одним із найголовніших показників ефективного захисту право-охоронних органів від обґрунтованих підозр у ненаданні доступу до захисту є своєчасне залучення захисника до справи. Так, Європейський комітет з попередження тортур та жорстокого поводження у своїх рекомендаціях неодноразово зауважував, що право на адвоката діє одразу після того, як особа позбавляється права вільно покинути приміщення органу правопорядку, тобто одразу після фізичного затримання.
Слід відзначити, що у діючому законодавстві України не існує єдиного підходу до визначення моменту, з якого адвокат має вступати до справи. Так, відповідно до ч.2 ст. 21 КПК особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов'язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз'ясняти їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами. В той час, як ч.3 ст.29 Конституції України зазначає, що кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. На момент затримання вказує й ст.5 Закону України „Про міліцію”. Проте основна проблема полягає в тому, що діюче законодавство розмежовує поняття фізичного затримання та затримання в кримінально-процесуальному порядку. Статус „затриманий” особа набуває лише після складання протоколу про затримання, й відповідно набуває усіх передбачених цим статусом прав також після складання цього протоколу. В той же час, жоден нормативний акт не вказує на максимальний термін, який має пройти після фактичного (фізичного) затримання особи до складання протоколу про затримання.
Засудженим особам було запропоновано дати відповідь на запитання про термін, який сплинув з моменту їх фактичного затримання й до складання протоколу (рис. 2.2.3.1). У 24,4 % випадків такий протокол було складено безпосередньо після затримання; у 14,5 % — протягом 6 годин; у 10,6 % — протягом 7–12 годин після затримання; у 9,2 % — протягом 13–24 годин після затримання. Вражаючим фактом є те, що у 41,3 % респондентів протокол про затримання було складено більше ніж через 24 годин після моменту затримання.
Рис. 2.2.3.1. Відсотковий розподіл відповідей ув’язнених на запитання «Коли було складено протокол про ваше затримання?»
Ми вирішили з’ясувати, чи була в осіб, які відбувають покарання, можливість скористатися послугами безоплатного адвоката в ході слідства (рис. 2.2.3.2). Виявилося, що співробітники міліції (прокуратури) надали адвоката за власною ініціативою 24 % опитаних нами засуджених; надали адвоката за першою вимогою респондентів у 4,3 % випадків; надали адвоката, але після тривалих прохань та умовлянь 5,4 % респондентів. Міліція (прокуратура) відмовилася надати адвоката у 26,9 % випадків. Ще
3,7 % респондентів не мали потреби у БПД, але їм нав’язали адвоката. Від послуг безоплатного адвоката відмовилися самостійно, при такій можливості 21,8 % респондентів. Користувалися послугами свого оплачуваного адвоката 13,9 % засуджених.
Цікавим є той факт, що під час опитування слідчих 58 % респондентів зазначили, що їм доводилося залучати адвоката до справи й при відсутності відповідного прохання з боку підозрюваного (обвинуваченого).
Рис. 2.2.3.2. Відсотковий розподіл відповідей ув’язнених на запитання: «Чи була у вас можливість скористатися послугами безоплатного адвоката?»
Як ілюстрація ситуації із залученням захисника до участі у процесі можна навести витяги з фокус-груп, які були проведені за участю адвокатів, зокрема:
«...мне кажется необходимо в корне менять систему, отменять такую архаичную форму как дознание. Действительно мы участвуем на начальных стадиях уголовного процесса, когда произошло задержание. Но что значит произошло задержание? Мы получаем доступ тогда, когда он уже у следователя. До этого с ним поработали оперативники, выбили показания, отобрали у него объяснения, как правило люди уже «раскалываются» и задача следователя просто проштамповать адвокату эти отобранные объяснения. Поэтому очень сложно, не участвуя на стадии получения объяснений, что-либо сделать в интересах своего подзащитного. Поэтому проблему нужно решать в комплексе – меняя и уголовный процесс, и законодательную базу. Потому что согласно УПК, право на адвоката имеет только задержанный, а у нас их допрашивают как доставленных, приглашенных»;
«...лицо, которое привлекается для дачи показаний в рамках уголовного дела, причем в качестве свидетеля, первоначально сталкивается со службой дознания. И там уже возбуждается дело по факту. Хотя приглашают его как свидетеля, предупреждая об ответственности за дачу ложных показаний, уже принуждают его давать показания. Честно говоря, это противоречит законодательству, но такова практика. Потом материалы передают в следствие и на этой стадии привлекается защитник, — перед первым допросом, когда чаще всего уже существует уголовное дело, возбужденное по факту. Потому что по УПК есть моменты, когда он действительно должен быть предоставлен – несовершеннолетние там и прочее. Но к этому моменту с ним уже поработали опера, дознание. На нем уже лежит бремя его показаний, доказательств и дело имеет такой вид, что лицо уже обречено на судебное преследование. На этой стадии что мы можем? Мы пытаемся каким-то образом алиби найти, чтобы дело прекратить. Либо мы собираем какие-то документы, проводим адвокатское расследование, чтобы смягчить».
На підставі аналізу отриманих даних можна розподілити респондентів-ув’язнених на три приблизно рівні групи: 1 — респонденти самі відмовилися від послуг безоплатних адвокатів та користувалися послугами платних; 2 — респонденти, яким безоплатного адвоката надала міліція, 3 — респонденти, яким міліція відмовила у наданні безоплатного адвоката.
Ми задали ув’язненим запитання, коли саме у них виникла можливість звернутись до послуг безоплатного адвоката (рис. 2.2.3.3). Виявилося, що 41,4 % опитаних ув’язнених отримали таку можливість лише під час судового розгляду; ще 22,7 % респондентів цієї категорії отримали таку можливість на етапі ознайомлення з матеріалами справи; 19,4 % — при висуненні звинувачення; 8,6 % — з моменту першого допиту до висунення звинувачення та лише 7,9 % респондентів отримали таку можливість з моменту затримання до першого допиту.
Рис. 2.2.3.3. Відсотковий розподіл відповідей респондентів на запитання: «Якщо ви користувалися послугами адвоката, то коли у вас виникла така можливість?»
Деякі відповіді ув’язнених на це запитання досить дуже відрізняються від відповідей, які були дані слідчими. Не беручи до уваги етап судового розгляду, на якому адвоката може призначити лише суд, відзначимо, що, на думку засуджених, слідчі найчастіше залучають адвоката на етапі ознайомлення з матеріалами справи — 22,7 % респондентів обрали такий варіант відповіді. Серед слідчих цей відсоток не перевищує 2 %. Й навпаки, майже половина опитаних слідчих (46 %) зазначили, що вони надають захисника у період між затриманням та висуненням обвинувачення. У той час серед засуджених осіб, цей відсоток не перевищує 12 %.
Аналіз кримінальних справ показує, що тільки у 12 % справ адвокат розпочав участь у справі до першого допиту, але навіть й у цьому випадку вже після відібрання пояснень органами дізнання. У 9 % випадків адвоката було залучено до кримінального процесу вже на стадії судового розгляду, тобто коли судом (суддею) вже винесено постанову про початок судового слідства. Зайвим буде обговорювати ефективність захисту, коли обвину-вачувальний висновок вже затверджено прокурором, справу передано до суду й фактично щось змінити вже майже неможливо. У більшості випадків за тими або іншими мотивами підсудний відмовляється від захисту.
Рис. 2.2.3.4. Розподіл випадків, коли було надано правову допомогу в ході кримінальної справи (за результатами аналізу кримінальних справ)(у %)Додатковим показником, що описує роботу системи безоплатної правової допомоги, є кількість зустрічей адвоката за призначенням з підзахисним. Так, дані опитування ув’язнених показують, що більшість респондентів (58,9 %) бачили захисника тільки перед судом та на суді. Декілька разів зустрічалися з захисником 32,8 % респондентів. Зустрічалися з адвокатом регулярно (5 і більше разів) лише 8,3 % засуджених, опитаних нами.
Особливої уваги, на наш погляд, потребують випадки відмови від правової допомоги. Для аналізу таких випадків ми задали ув’язненим запитання: «Чи була у вас ситуація, коли співробітники міліції, дізнавшись про те, що у вас немає грошей на адвоката, запропонували вам підписати відмову від правової допомоги взагалі?» (рис. 2.2.3.5). Відмовилися від адвоката під впливом співробітників міліції 40,2 % опитаних засуджених. Як видно з рисунку, таких спроб співробітники міліції не робили у 46,9 % випадків. Такі спроби були, але респонденти наполягли на наданні їм адвоката у 12,8 % випадків. Цікавою ілюстрацією цього може стати витяг з бесіди з адвокатом під час проведення фокус-групи.
«Ведущий. Обычный человек как он может востребовать бесплатную правовую помощь и вообще требует ли он ее или он от нее отказывается?
Адвокат. Насчет предоставления адвоката — да, при задержании все подписывают бумаги, как бы ознакамливаются с правами, то есть кладут протокол ознакомления с правами и тут же кладут протокол отказа от участия защитника. Все, буквально 100 % говорят: «Нет, мы хотим защитника». Следователь сразу же спрашивает: «Есть ли деньги у тебя? Сейчас? При себе?». Он говорит: «У меня сейчас денег нет». Следователь говорит: «Ну тогда потом, когда захочешь. Тогда найдем. Сейчас подпиши».
