Geum.ru

Проблема створення діючої системи безоплатної правової допомоги в Україні є актуальною вже не перший рік

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7

Рис. 2.2.3.5. Відсотковий розподіл відповідей ув’язнених на запитання: «Чи була у вас ситуація, коли співробітники міліції, дізнавшись про те, що у вас немає грошей на адвоката, запропонували вам підписати відмову від правової допомоги взагалі?»


Однак результати вивчення кримінальних справ показують, що у 99 % випадків у справі є протокол про роз’яснення прав особі, а саме про право на отримання правової допомоги, в тому числі й безоплатної. Такий високий показник стану інформування особи про її право на отримання правової допомоги можна пояснити дуже прискіпливою увагою з боку прокуратури та суду. Неінформування розглядається як порушення прав підозрюваної, звинувачуваної, підсудної або засудженої особи і тягне відповідальність посадових осіб. Але далі підписання протоколу про ознайомлення з правами справа йде дуже рідко. І пов’язане це із тим, що механізм надання безоплатної правової допомоги практично відсутній. Це ілюструється низкою показників. Так, у 80 % справ особи не подавали клопотання про залучення захисника до справи, а 64 % — навіть підписали відмову від нього. На нашу думку, саме серед цих 64 % осіб багато тих, хто справді потребує надання безоплатної правової допомоги, але зіштовхнувшись із відсутністю механізму або з явно формальним ставленням з боку захисників за призначенням, змушені були відмовитися від безоплатної правової допомоги.

Такий документ, як протокол про відмову від захисника заслуговує особливої уваги. З одного боку він є юридично малозначущим, тому що відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу, в тому числі й безоплатну. Таке право виникає з моменту затримання особи за підозрою у вчиненні злочину, та не може бути припинене або обмежене у ході кримінального процесу. Використання ж протоколу про відмову від захисника обумовлене необхідністю слідчого «зняти питання про участь захисника» та захистити себе від звинувачень у порушені права на захист.

У деяких випадках слідчий, прокурор або суддя вимагають документування відмови від захисника, зважаючи на відсутність дієвого механізму залучення кваліфікованого безоплатного захисника (адвоката) до справи, коли самі знаходяться у безвихідному становищі і змушені складати такі протоколи.

В інших випадках слідчий, який володіє доказами у справі, пояснює підозрюваному або звинуваченому, що злочин, який він скоїв, не є тяжким, що він сприяє розслідуванню кримінальної справи, зізнався та розкаявся у скоєному, тому слідчий „гарантує” йому умовне покарання та переконує відмовитися від послуг адвоката. Така технологія значно спрощує та прискорює процедуру досудового розслідування: участь адвоката у справі, навіть „кишеньковій” потребує додаткових витрат часу та інших ресурсів, тому слідчі й намагаються зменшити кількість учасників кримінального процесу.

Є ще один дуже важливий чинник, який створює значні перешкоди для залучення адвокатів до участі у кримінальному процесі. Йдеться про фактичну негласну конкуренцію між органами внутрішніх справ та адвокатурою у „боротьбі за клієнта”. Для ілюстрації цього твердження наведемо розподіл відповідей засуджених осіб на запитання: «Чи була у вас ситуація, коли співробітники міліції, дізнавшись про те, що у вас є гроші, запропонували вам «вирішити питання» за допомогою хабаря?» (рис. 2.2.3.6). Третина респондентів (31,1 %) «вирішували питання» саме у такий спосіб. Співробітники міліції не робили таких спроб у 37,7 % випадків. Спроби умовити респондентів «вирішити питання» за допомогою хабаря були, але респонденти відмовились у 31,3 % випадків. Це свідчить, що третина респондентів давали хабаря у міліції замість використання послуг безоплатного адвоката, та ще третина респондентів на вимагання хабаря не піддалися та наполягли на наданні їм адвоката, але спроби такі мали місце.





Рис. 2.2.3.6. Відсотковий розподіл відповідей ув’язнених на запитання: «Чи була у вас ситуація, коли співробітники міліції, дізнавшись про те, що у вас є гроші, запропонували вам «вирішити питання» за допомогою хабаря?».


Таку індиферентність щодо захисту своїх прав можна пояснити низькою правовою грамотністю значної кількості підслідних, частина з яких не розуміє серйозності наслідків кримінального переслідування, а частина розглядає це як черговий поворот долі й смиренно приймає його. Тому лише у 27 % справ можна знайти клопотання про залучення адвоката до справи. Причому третина справ була по суб’єктах обов’язкового залучення адвоката до справи у порядку ст. 45 КПК України, тобто це неповнолітні, особи із психічними та фізичними вадами, або ті, які скоїли особливо тяжкі злочини і в перспективі можуть отримати найсуворіше покарання – довічне ув’язнення. Слід зазначити, що рівень відхилень клопотань про залучення адвокатів низький – лише в 2 % справ.

Дані про відмову в наданні правової допомоги 26,9 % опитаних ув’язнених, вплив на 40,2 % з метою відмовити їх вимагати правову допомогу та вимагання хабарів у 62,4 % опитаних, можна пояснити низкою причин. Серед загальновідомих, таких як корупційна поведінка та сприйняття адвокатської допомоги як перешкоди, слід виділити слабку поінформованість про діючі адвокатські об’єднання та небажання адвокатів працювати за призначенням. Хоча слідчий повинен у разі необхідності знайти адвоката та забезпечити доступ до правової допомоги, практика свідчить про наявність значних перешкод у цьому процесі. Так на рис. 2.2.3.7 наведено розподіл відповідей слідчих на запитання щодо наявності в їх підрозділах графіків чергування адвокатів. Лише 12 % опитаних зазначили, що такий графік є. У більшості випадків у підрозділах є контакти адвокатів – 56 %, проте 32 % слідчих відповіли про відсутність як графіка, так і будь-яких контактів адвокатів.



Рис. 2.2.3.7. Розподіл відповідей слідчих на запитання: „Чи є у вашому підрозділі графік чергування адвокатів?” (у %)




Рис. 2.2.3.8. Розподіл відповідей слідчих на запитання: „Чи знаєте ви будь-які адвокатські об’єднання, які працюють на підвідомчій території?” (у %)


Показовим є і той факт, що лише половина опитаних слідчих (55 %) знають точне місцезнаходження адвокатського об’єднання на підвідомчій території, ще 19 % чули про такі об’єднання, але не знають їх місцезнаходження, а 26 % опитаних взагалі не знають жодного адвокатського об’єднання на території, яку вони обслуговують (див. рис. 2.2.3.8).


Аналізуючи відповіді слідчих на запитання: „Наскільки, на вашу думку, легко знайти адвоката, який надасть безоплатну правову допомогу підозрюваному (затриманому, звинуваченому)?”, можна зробити висновок, що в більшості випадків (сума відповідей „так, це легко зробити” та „бувають певні труднощі, але їх можна вирішити” дорівнює 56 %) слідчі не стикаються із значними труднощами. Однак, 14 % опитаних зазначили: „досить часто зробити це дуже складно”, ще 17 % — „практично завжди це дуже складно та потребує значних зусиль”, а кожний дев’ятий респондент (12 %) вважає, що знайти такого адвоката практично неможливо.


У той же час, слід зазначити, що існує зв’язок між поінформованістю слідчого про місцезнаходження адвокатського об’єднання та його оцінкою можливості знайти адвоката, який надасть безоплатну правову допомогу (рис.2.2.3.9).




Рис. 2.2.3.9 Відсотковий розподіл відповідей слідчих на запитання: „Наскільки, на вашу думку, легко знайти адвоката, який надасть безоплатну правову допомогу підозрюваному (затриманому, звинуваченому)?” у залежності від поінформованості респондента про місцезнаходження адвокатських об’єднань на території обслуговування підрозділу

Як можна побачити з рис. 2.2.3.9, ті слідчі, які знають точне місцезнаходження адвокатських об’єднань, значно легше знаходять адвокатів для надання безоплатної правової допомоги затриманим. З таких слідчих лише 8 % зазначили, що знайти безоплатного адвоката практично неможливо. В той час, серед слідчих, які не знають жодного адвокатського об’єднання, такий відсоток майже втричі більший — 23 %.

До анкети було включено два запитання з метою виявлення поінформованості слідчих органів внутрішніх справ про рівень оплати державою праці адвокатів, які надають безоплатну правову допомогу населенню. Переважна більшість опитаних слідчих (78 %) зазначили, що вони не знають ставок оплати правової допомоги за призначенням. Але навіть серед тих слідчих, які вважали, що вони володіють такою інформацією, лише 16 % дали правильну відповідь. У цілому ж, тільки 5 % респондентів знають реальні ставки оплати адвокатів за призначенням
(15 грн за один день роботи адвоката за призначенням). Більшість слідчих
(58 %), які зазначили, що вони знають рівень оплати, називали суми, які вдвічі й більше перевищують реальні ставки.



Рис. 2.2.3.10 Відсотковий розподіл відповідей слідчих на запитання: „Наскільки ви згодні із такими твердженнями…”

Особливим чинником, що, на наш погляд, впливає на доступність правової допомоги, є особисте ставлення правоохоронців до праці адвоката та системи захисту звинувачених. Не є секретом, що часто працівники міліції сприймають працю адвоката як загрозу для себе, а тому докладають зусиль для блокування, або обмеження юридичної допомоги підозрюваним або звинуваченим особам.

З метою оцінки загального ставлення слідчих ОВС до роботи адвокатів респондентам було запропоновано дати відповіді на низку тверджень, половина з яких (2 та 4) характеризує позитивне ставлення, інша половина (1 та 3) – негативне (рис. 2.2.3.10).

Як можна побачити, більшість слідчих усвідомлюють користь від роботи адвокатів як для підвищення свого професійного рівня, так і для всієї системи кримінального судочинства. Про це свідчить той факт, що переважна більшість респондентів погодилися із другим (63 %) та четвертим твердженнями (63 %), що характеризують позитивне ставлення до роботи адвокатів, та не погодилися із першим твердженням (56 %), котре характеризує негативне ставлення. В той же час, незважаючи на в цілому позитивне ставлення до роботи адвокатів, майже половина опитаних слідчих (44 %) вважають, що більшість адвокатів допомагають злочинцям уникнути відповідальності за вчинені злочини.


Окремий блок питань анкети було присвячено вивченню думки слідчих щодо суб’єктів отримання безоплатної правової допомоги. Спочатку слідчим було запропоновано висловити своє ставлення до двох загальних тверджень (див. рис. 2.2.3.11):
  • Окремі категорії осіб (етнічні меншини, нелегальні мігранти, особи без постійного місця проживання) можуть обійтися і без правової допомоги.
  • Кожен громадянин/особа без громадянства/ повинен мати рівні права на отримання правової допомоги.

Більшість опитаних (73 %) не згодні з першим твердженням та згодні з другим – 83 %, що свідчить про об’єктивне ставлення слідчих до різних категорій осіб.

З метою більш поглибленого аналізу респондентам було запропоновано висловити свою думку щодо виправданості ненадання безоплатної правової допомоги затриманим у випадках, коли:
    1. Особу затримали під час скоєння тяжкого злочину;
    2. Особа чинить опір працівникам міліції під час затримання;
    3. Особа відмовляється співпрацювати з органами дізнання та слідства;
    4. Особа намагається перешкоджати встановленню істини у справі (чинить тиск на свідків, знищує речові докази й т. ін).

Розподіл відповідей на це запитання наведено на рис. 2.2.3.12.




Рис. 2.2.3.11. Розподіл відповідей слідчих на запитання: «Чи згодні ви із наступними твердженнями….» (у %)




Рис. 2.2.3.12 Процентний розподіл відповідей слідчих на запитання: „Як ви вважаєте, чи виправдане ненадання безоплатної правової допомоги у випадках, коли…”

Відповіді, отримані на це запитання дещо відрізняються від відповідей на попереднє, більш загальне запитання — третина опитаних слідчих виправдовує ненадання безоплатної правової допомоги особам, які поводять або поводили себе „неналежним” чином, зокрема: особу застали під час скоєння тяжкого злочину — 29 % опитаних, особа чинить опір під час затримання – 30 %, або ж перешкоджає встановленню істини у справі – 31 %. Кожен п’ятий респондент (22 %) взагалі виправдовує ненадання такої допомоги, якщо особа відмовляється співпрацювати з органами дізнання та слідства.

У ході опитування слідчим було запропоновано розташувати різні категорії осіб у залежності від потреби надання їм безоплатної правової допомоги таким чином: 1 місце — необхідно надавати обов’язково, 11 — надавати абсолютно не потрібно). У табл. 2 наведено відповіді респондентів на це завдання.

Таблиця 2.2.3.1.

Результати ранжування різних категорій осіб у залежності від необхідності надання їм безоплатної правової допомоги

Категорія осіб
Ранг

Неповнолітні
1

Особи, які не мають громадянства
2

Представники національних та етнічних груп
3

Особи, хворі інфекційними захворюваннями, туберкульозом, ВІЛ/СНІД
4

Особи без постійного місця проживання
5

Наркозалежні особи, алкоголіки
6

Держслужбовці середньої ланки (вчителі, лікарі)
7

Підприємці
8

Державні чиновники (керівники, директори підприємств, установ)
9

Депутати
10


Єдина категорія осіб, до якої респонденти не змогли чітко визначити свою позицію, були особи, яких звинувачують у вчиненні тяжких злочинів — 23 % опитаних присвоїли їм друге місце, ще 13 % — третє, а 19 % — останнє, одинадцяте місце. Що ж до інших категорій, то перші три місця посідають неповнолітні, особи, які не мають громадянства та представники національних та етнічних груп. Останні три — підприємці, державні чиновники та депутати.

Наступний блок запитань стосувався професійної діяльності слідчих та їх досвіду у співпраці з адвокатами. Аналіз даних свідчить про те, що 30 % опитаних слідчих постійно стикаються із роботою адвокатів за призначенням, 36 % респондентів — у випадках, коли виникає необхідність залучити адвоката, 34 % ніколи не стикалися із їх роботою в ході своєї службової діяльності (рис.2.2.3.13).

У випадках, коли виникає необхідність залучити безоплатного адвоката до участі у справі, слідчі переважно звертаються або до адвокатських об’єднань — 33 %, або до знайомих адвокатів — 31 % (рис.2.2.3.14). Послугами чергових адвокатів користуються лише 8 % опитаних, що може свідчити про низьке поширення практики чергування адвокатів для надання безоплатної правової допомоги.




Рис. 2.2.3.13. Розподіл відповідей слідчих на запитання: „Чи доводилося вам стикатися із роботою адвокатів за призначенням?” (у %)




Рис. 2.2.3.14. Розподіл відповідей слідчих на запитання: „Якщо у вас виникає необхідність залучити безоплатного адвоката, то яким чином ви це робите?” (у %)


У ході дослідження кримінальних справ було проаналізовано тип захисника, якого залучають до цих справ (рис.2.2.3.15). Так у 13 % справ брали участь захисники за призначенням. Майже всі випадки їх участі — це виконання вимог ст. 45 КПК України про обов’язкову участь адвоката у справі. У більшості випадків — 17 % — участь адвоката за угодою. На районному рівні це представники юридичної контори, адвокатського об’єднання або приватні адвокати. Причому у більшості випадків їх робота, зважаючи на кількості документів, які вони підготували, виступи на судових засіданнях, якість послуг, котрі вони надають, не відрізняється суттєво від роботи адвокатів, які працюють за призначенням. Розповсюдженою є практика, коли адвокат як за призначенням, так і за угодою лише у фінальній стадії судового розгляду виступає із промовою: „Прошу суд врахувати, що скоєний моїм підзахисним злочин не є тяжким, він скоїв його вперше, а тому прошу суд суворо його не карати”. Тобто адвокати посилаються на об’єктивні речі, на які вони взагалі не мають впливу, і які суд врахує і без їх промови.



Рис. 2.2.3.15 Типи захисників, які долучаються до кримінальних справ (за результатами контент-аналізу кримінальних справ) (у %)


Опитаним слідчім було запропоновано висловити свою думку щодо факторів, котрі впливають на обрання ними адвокатів за призначенням (див. рис. 2.2.3.16).



Рис. 2.2.3.16. Розподіл відповідей слідчих на запитання: „Чи впливають на вибір вами адвоката за призначенням такі фактори...” (у %)

Як бачимо, найважливішим фактором є кваліфікація чи спеціалізація адвоката — 52 % опитаних, далі вид вчиненого правопорушення — 35 %, статус затриманої особи — 32 %, специфіка підрозділу — 30 % та матеріальний стан затриманої особи — 26 %.

Викликає здивування той факт, що кожен третій респондент враховує при обранні адвоката за призначенням специфіку свого підрозділу (таємницю слідства, конфедиційність інформації й т. ін.), що, на нашу думку, створює штучні перешкоди для залучення адвоката до справи.

Що ж до інших факторів, то слід зазначити, — діючий Кримінально-процесуальний кодекс містить посилання при розгляді призначення захисника й статусу затриманої особи (неповнолітній, особа, котра не володіє мовою, на якій ведеться судочинство) — ст. 45 та матеріального стану затриманої особи — ст.47. В той же час, слід зауважити, що невідповідність статусу особи переліку, наведеному у ст. 45, або наявність у затриманого достатньої кількості коштів не повинні розглядатися як такі, що позбавляють його права на безоплатну правову допомогу.

Ст. 45 Кримінально-процесуального кодексу передбачає обов’язкову участь захисника у випадках, коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув’язнення. Тобто законодавець розглядає як фактори, котрі треба враховувати при призначенні захисника не вид вчиненого правопорушення, а вид можливого покарання. Якщо ж санкція статті, за якою кваліфікується злочин, не передбачає довічного ув’язнення, це зовсім не означає, що особа може бути обмежена у доступі до безоплатної правової допомоги.


Лише 16 % опитаних слідчих вважають, що немає жодних відмінностей між процедурою залучення адвокатів у вихідні та святкові дні, а також процедурою залучення вночі. Третина респондентів (30 %) зазначають, що зробити це важче, ніж у будні. 35 % — можуть розраховувати лише на знайомих адвокатів і то незавжди, а 18 % — відповіли, що знайти адвокатів в такий час практично неможливо.

З метою виявлення неформального залучення адвокатів до участі у процесі респондентам було запропоновано відповісти на запитання: „Чи є адвокати, котрі готові з’явитися в будь-який час на ваше неформальне прохання для участі у справі за призначенням?”. Розподіл відповідей на це запитання подано на рис.2.2.3.17.



Рис. 2.2.3.17 Розподіл відповідей слідчих на запитання: „Чи є адвокати, котрі готові з’явитися в будь-який час на ваше неформальне прохання для участі у справі за призначенням?” (у %)


Відповідаючи на це питання, половина респондентів (51 %) зазначили, що для надання безоплатної правової допомоги в будь-який час готові з’явитися лише добре знайомі адвокати. Значне поширення практики неформального залучення адвокатів свідчить про неврегульованість нормативного механізму надання безоплатної правової допомоги, і, як наслідок, небажання адвокатів надавати таку допомогу у незручний для них час. З іншого боку, наявність такої практики відображає формальне ставлення слідчих до безоплатної правової допомоги, коли адвокат потрібен лише „для галочки”. Крім того, неформальне запрошення навряд чи передбачає повну незалежність та неупередженість адвоката.

Згідно з Кримінально-процесуальним Кодексом України учасники кримінального процесу мають право на ознайомлення з усіма матеріалами кримінальної справи до початку суду. Ми задали ув’язненим питання: «Чи була у вас можливість ознайомитися з матеріалами карної справи?» (рис. 2.2.3.19). Тільки 17,6 % відповіли, що мали таку можливість у режимі, котрий повністю їх влаштовував. Слідчий же навмисно прискорював цей процес у 51,5 % випадків. Не мали такої змоги 20,7 % опитаних, важко пригадувати деталі цього процесу 10,2 % респондентам.




c="images/117476-nomer-m2cd8e53f.gif">