Проблема створення діючої системи безоплатної правової допомоги в Україні є актуальною вже не перший рік

Вид материала

Содержание

Рис. 2.2.3.18 Процентний розподіл відповідей ув’язнених на питання: «Чи була у вас можливість ознайомитися з матеріалами карної
2.3 Безоплатна правова допомога на етапі судового розгляду справи: результати контент — аналізу кримінальних справ
Рис.2.3.3 Суб’єкти оскарження вироків суду (у %). Сума відповідей перевищує 100 %, бо за деякими справами апеляції одночасно под
Рис. 2.3.4 Хто є захисником, у апеляційному розгляді справи (у %)
Стадія процесу

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7

Рис. 2.2.3.18 Процентний розподіл відповідей ув’язнених на питання: «Чи була у вас можливість ознайомитися з матеріалами карної справи?»

Висновки:

Вивчення того, як саме відбувається інформування заарештованих та затриманих про гарантовані Конституцією права на отримання захисту, показало, що 72,7 % засуджених не розповідали про їх права. Ще
20,3 % засуджених зазначили, що їм дали швиденько проглянути папірець, де було щось написано про їх права, але самі права не роз’яснювали. Й лише 7 % респондентів відповіли, що їм було повідомлено про їх права. Серед тих, котрі були поінформовані про їх права, тільки 21,8 % були повідомлені про право на вільний вибір захисника своїх прав. Про право захищати свої права особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або арешту повідомили 21,3 % респондентів.
Можливість звернутися до послуг безоплатного адвоката 41,4 % опитаних ув’язнених отримали лише під час судового розгляду. Ще 22,7 % респондентів цієї категорії отримали таку можливість на етапі ознайомлення з матеріалами справи; 19,4 % — при висуненні обвинувачення; 8,6 % — з моменту першого допиту до висунення обвинувачення і лише 7,9 % респондентів отримали таку можливість з моменту затримання до першого допиту.
Аналіз кримінальних справ показує, що більш ніж у половині справ
(64 %) відбувається добровільна відмова звинуваченого від захисту. Але розгляд мотивів відмови в ході опитування показав, що окрім дійсного небажання захищатися за допомогою адвоката, 40,2 % опитаних в'язнів відмовилися під впливом працівників міліції. Слід також зазначити, що 31,3 % опитаних ув'язнених “вирішували проблеми з законом за допомогою хабаря, а ще 31,3 % отримували пропозиції на таке “вирішення”, але відмовились.
У слідчих є певні установки, які на наш погляд, негативно впливають на їх поведінку при наданні інформації та доступу до правової допомоги. Третина опитаних слідчих виправдовують ненадання безоплатної правової допомоги особам, які поводять або поводили себе «неналежним» чином, зокрема: особу застали під час скоєння тяжкого злочину — 29 % опитаних, особа чинить опір під час затримання —
30 %, або ж перешкоджає встановленню істини у справі — 31 %. Кожен п’ятий слідчий (22 %) взагалі виправдовує ненадання такої допомоги, якщо особа відмовляється співпрацювати з органами дізнання та слідства.
У ході дослідження кримінальних справ було проаналізовано тип захисника, якого залучають до справ. Так, у 13 % справ брали участь захисники за призначенням. Майже всі випадки їх участі — це виконання вимог ст. 45 КПК України про обов’язкову участь адвоката у справі. У більшості справ — 17 % — це участь адвоката за угодою.
Залучити адвоката до справи за призначенням є певною проблемою для слідчих. Так, тільки 16 % слідчих вважають, що є адвокати, готові з’явитися в будь-який час за їх неформальним проханням для участі у справі за призначенням. 51 % опитаних вказують, що на це згодні тільки їх добре знайомі адвокати, а 33 % — що взагалі таких адвокатів немає.

2.3 Безоплатна правова допомога на етапі судового розгляду справи: результати контент — аналізу кримінальних справ

Аналіз кримінальних справ у районних судах м. Харкова дозволяє зробити висновок про те, що найбільш поширеними видами злочинів, вчинених у період з 2003 по 2007 рік є:

крадіжки (прості або із кваліфікуючими ознаками) — 23,14 % справ;
злочини, пов’язані із незаконним обігом наркотичних речовин або прекурсорів (їх зберігання, перевезення, збут, вирощування, виготовлення, утримання місць для вживання тощо) - 21,82 %;
порушення громадського порядку у вигляді хуліганства — 13,22 %;
спричинення тілесних ушкоджень різної тяжкості — 4,79 %.

Такі тяжкі злочини проти особистості як умисне вбивство та зґвалтування складають відповідно 0,83 % та 0,17 % кримінальних справ.

У ході дослідження було здійснено аналіз співвідношення вироків різних категорій. Як свідчать отримані дані, лише 0,2 % справ закінчуються виправдувальними вироками судів та звільненням особи від кримінальної відповідальності. Майже таку ж цифру було отримано й під час дослідження „Виправдувальний вирок в Україні”^¹, автори якого наводять дані про рівень виправдувальних вироків судів в Україні на рівні 0,3 %. При цьому за часів сталінських репресій він складав 10 %, а за часів Російської Імперії — 40 %. Крім того, в рамках дослідження звіту було проведене опитування суддів, яким, поміж інших, було поставлене запитання: "Із чим, на вашу думку, пов’язані труднощі ухвалення виправдувального вироку?". Респонденти мали змогу обрати декілька варіантів відповідей. Найчастіше згадувалися такі відповіді:

Негативна оцінка виправдувальних вироків з боку вищих судів — 160 респондентів;
Негативна оцінка виправдувальних вироків з боку правоохоронних органів — 132;
Негативна оцінка виправдувальних вироків з боку колег-суддів — 82;
Тиск органів прокуратури на судові органи — 61;
Бажання зберегти гарні стосунки з прокуратурою та слідством — 49.

Підводячи підсумки, зазначимо, що низький рівень виправдувальних вироків судів пояснюється в основному особистим ставленням суб’єктів системи кримінального судочинства, які намагаються підтримувати її у стані самовідтворення.

На нашу думку, практика поширення переважно звинувачувальних вироків також пов’язана із існуючою системою оцінки ефективності роботи правоохоронних органів. Як підтвердження цієї тези можна навести витяг з інтерв’ю із слідчим:

„Щомісячно ми (слідчі) отримуємо інформацію з судів, до яких ми направляли справи, про вироки, що були до них ухвалені. Це необхідно для статистичної звітності слідчих. У випадку ухвалення виправду-вального вироку слідчого очікує дисциплінарне стягнення”.

Формально робота слідчих оцінюється за кількістю справ, направ-ленних до суду. Але ж фактично беспосеререднє керівництво слідчого підрозділу оцінює роботу слідчих саме за кількістю справ, за якими судом було ухвалено звинувачувальний вирок, та застосовує дисциплінарні стягнення у випадку ухвалення виправдувальних вироків.

Повертаючись до результатів контент-аналізу кримінальних справ, зазначимо, що найпоширенішим видом покарання є позбавлення волі, яке складає 74 % від усіх видів покарання. Тут слід зазначити, що до реального позбавлення волі було засуджено 43 % осіб, в той час як 57 % отримали вироки умовно, або із відстрочкою виконання вироку. Середній термін позбавлення волі по вивчених кримінальних справах складає 4 роки.

Високий рівень покарань із відстрочкою виконання може свідчити, з одного боку, про гуманізацію судової системи, а з іншого – про низьку якість роботи інших правоохоронних органів, які порушують велику кількість кримінальних справ по незначних правопорушеннях. На підтвердження цієї тези можна навести витяг з фокус-групи із суддями. На питання ведучого: „З чим ви пов’язуєте зниження протягом останніх п’яти років кількості вироків із засудженням до реального позбавлення волі?” один із суддів відповів:

„А ви подивіться, які зараз справи надсилають до суду. Переважна більшість з них за ст. 309 Кримінального кодексу (Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту). Зараз просто вал таких справ. Вони закривають органам внутрішніх справ більшість показників”.

Як ілюстрацію можна також навести деперсоніфіковану інформацію з однієї з проаналізованих кримінальних справ, яка була порушена за ст. 358 Кримінального кодексу (Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів). Справу було порушено відносно інваліда 3-ї групи, який з метою отримання права на безоплатний проїзд у громадському транспорті виправив у своєму посвідченні третю групу інвалідності на другу. Під час спроби пройти в метро його було затримано працівниками охорони метрополітену й доставлено до райвідділу. За справою було проведено 2 експертизи, опитано чотирьох свідків й проведено інші процесуальні дії. Врешті решт справу було передано прокурору, який підписавши обвинувачення передав її до суду. В суді інвалід був визнаний винним та засудженим до штрафу. Загальний обсяг кримінальної справи склав 120 сторінок, весь термін провадження — 52 доби. Постає логічне питання: що саме завдало державі більшої шкоди? Витрати на розкриття та розслідування такої справи чи можлива шкода від використання такого посвідчення?

Аналіз отриманих даних дозволяє зробити припущення, що практика кримінальних справ по фактично незначним злочинам підтримує всю правоохоронну систему в дієздатному стані, або, як зазначалося вище, в стані самовідтворення. По таких справах працюють органи дізнання, слідчі, прокурори й, врешті решт, судді. Порівняння ж суспільної небезпеки й шкоди, яку спричиняють такого роду діяння, із державними витратами на їх розкриття та розслідування буде не на користь останніх.

Що ж до інших видів покарань, то на другому місці після позбавлення волі знаходиться штраф — 16 %, середня сума якого по всьому масиву проаналізованих справ складає 1300 грн, потім обмеження волі — 12 % (сума відсотків по всіх видах покарань перевищує 100 % у зв’язку з тим, що деякі види покарання були призначені одночасно). Громадські роботи як вид покарання застосовуються судами лише у 0,6 % справ. Такий низький показник свідчить, з одного боку, про відсутність системи примусових робіт в Україні, а з іншого — про нерозуміння потенціалу такого виду покарання. Так, наприклад, у розвинутих країнах громадські роботи часто застосовуються в якості безоплатної допомоги місцевим громадам у наведенні ладу на вулицях та прибудинкових територіях.

Результати контент-аналізу свідчать про високу питому вагу злочинів, які скоюють повторно — майже 40 % справ. Це, в свою чергу, вказує на орієнтацію всієї правоохоронної системи лише на розкриття, розслідування злочинів й покарання винних, в той час як виховна та превентивна функція системи правосуддя майже не виконується.

Четверта частина всіх кримінальних справ (23 %) була припинена на підставі постанови суду, більшість з них було припинено із акту амністії. На нашу думку, значна кількість цих справ мала б бути закритою на підставі акту амністії ще на стадії досудового слідства. Але завдяки існуючій процедурі вони повинні бути всебічно, об’єктивно та повно розслідувані та направлені до суду для прийняття рішення про припинення провадження по справі, що є надмірним витрачанням коштів системи кримінальної юстиції.

Проведений аналіз дозволив нам розробити узагальнений портрет підсудного. Так, можна сказати, що в середньому це чоловік (85 %), у віці від 19 до 54 років (83 %), безробітний (72 %), одинокий (57 %) або розведений (14 %), із середньою освітою (57 %) та раніше не судимий (64 %). Як можна побачити, більшість підсудних це чоловіки у працездатному віці, які можуть виконувати соціально-корисні функції, але з різних причин скоїли злочини.

Про ефективність роботи адвокатів як ex-officio, так і платних свідчить і частота їх участі у різних слідчих заходах. Аналіз даних свідчить про те, що адвокати брали участь у 14 % заходів, які проводили органи слідства та прокуратури. За винятком обов’язкової участі адвоката згідно з вимогами ст. 45 КПК України, вони беруть участь лише у допитах обвинувачуваного та іноді у відтворенні обставин та обстановки злочину. В середньому на одного адвоката припадає 1,4 слідчих дії. Участь адвоката у слідчих заходах є одним з найефективніших засобів забезпечення об’єктивності та неупередженості проведення досудового розслідування, тому вкрай важко давати будь–яку оцінку ефективності правової допомоги як платної, так і за призначенням з таким низьким рівнем їх участі у слідчих діях.

Додатковою ілюстрацією до того, як саме діє безоплатна правова допомога, є висвітлення думки слідчих про те, в яких саме слідчих діях найчастіше беруть участь адвокати за призначенням. Під час інтерв'ю значна частина експертів (особливо суддів та адвокатів) зазначали, що проблемою безоплатної правової допомоги по кримінальних справах сьогодні є слабка активність адвокатів за призначенням. Аналіз відповідей слідчих, розподіл яких наведено на рис. 2.3.1, свідчить про те, що найчастіше адвокати за призначенням беруть участь у таких слідчих діях як допити, очні ставки та впізнання, відтворення обстановки та обставин події. Найменш популярними слідчими діями серед безоплатних адвокатів є освідування, огляд, обшук та вилучення.

Слід також зазначити, що адвокати дуже рідко ініціюють проведення слідчих заходів. За їх клопотанням було проведено лише 4 % слідчих дій, зокрема експертиз, допитів або відтворення обставин та обстановки подій тощо. Крім того, як нам відомо з інших джерел, наприклад, опитування засуджених, підписи адвокатів під протоколами слідчих дій іноді можуть ставитися й після закінчення розслідування кримінальної справи, навіть коли адвоката на даному слідчому заході взагалі не було.

Рис. 2.3.1 Розподіл відповідей на запитання: „В яких слідчих діях найчастіше беруть участь адвокати за призначенням?”

Рівень участі адвокатів при судовому розгляді справи є значно вищим – це було відзначено у 37 % справ. Така висока „явка” адвокатів у судові засідання по кримінальних справах у якості захисника ex-officio свідчить про традиційну усталеність відношення до судового процесу, коли адвокати відчувають більшу відповідальність за свої дії. Хоча з іншого боку, суддя має найширші повноваження щодо впливу на всіх учасників процесу, в тому числі і на адвокатів.

Результати дослідження свідчать, що фактично єдиним продуктивним способом впливу адвоката на прийняття процесуальних рішень у кримінальному процесі є звернення із клопотаннями. На жаль, ця практика не є дуже поширеною — у вивчених нами кримінальних справах адвокати звернулися із клопотаннями лише у 4 % справ. Ефективною формою захисту можна вважати подачу адвокатом клопотань про перекваліфікацію діяння на більш м’яке, що в свою чергу значно впливає на можливе покарання. Хоча кількість таких випадків у проаналізованих справах була вкрай малою — лише 3 % справ, — слід відзначити, що в половині з них діяння були перекваліфіковані суддею.

Якщо із поданням клопотань про перекваліфікацію необхідні суттєві підстави, то для подання клопотань про збирання доказів необхідна лише добра воля адвокатів. Проте отримані дані свідчать, що робота із вивчення та аналізу доказів у ході судового розгляду також знаходиться на дуже низькому рівні. Так, адвокатами було подано клопотань про виключення доказів, які було отримано з порушеннями, лише у 3,5 % справ. Можливо, низька ефективність роботи адвокатів частково пояснюється відсутністю реальних повноважень по збору та закріпленню доказів по кримінальній справі. З іншого боку, слідчий та прокурор мають процесуально встановлені повноваження зі збору, закріплення та представлення доказів. Таким чином, відсутнє реальне змагальння сторін у процесі, що створює обвинувальний уклін кримінального судочинства із самого початку й до винесення вироку судом. У свою чергу, це практично не залишає місця для роботи адвоката, як ex-officio, так і за угодою.

Аналіз кримінальних справ дозволив прорахувати середній термін по кожному з етапів кримінального провадження (рис.2.3.2)

Рис. 2.3.2 Розподіл середнього терміну провадження по різних етапах слідства (в добах)

Як бачимо, найдовшим є процес розгляду справи у суді — в середньому це 292 доби. При аналізі вказаних термінів треба обов’язково враховувати, що у 15 % справ було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, тобто люди в середньому протягом року знаходяться фактично в умовах ув’язнення за злочин, винуватість у якому ще не доведено судом. Найбільш дисциплінованими є слідчі органів внутрішніх справ та прокуратури, які майже не виходять за рамки двомісячного терміну на розслідування кримінальної справи. Традиційно довго триває апеляційний розгляд справи, який у середньому складає не менше 200 днів, протягом яких засуджені знову ж таки повинні чекати у слідчих ізоляторах.

Цікаві дані було отримано при аналізі процедури оскарження судових вироків. На рис. 2.3.3, 91 % вироків судів взагалі не оскаржуються. Лише у 1 % справ адвокат подає апеляційну скаргу на вирок суду, що, на нашу думку, є показником вкрай неефективної роботи адвокатів.

Фактично, можна ствержувати, що сьогодні в Україні слід казати лише про злагоджену цілеспрямовану роботу обвинувачення. Про якусь змагальність сторін взагалі не йдеться — засуджений протистоїть один на один зі всією правоохоронною системою.

Рис.2.3.3 Суб’єкти оскарження вироків суду (у %). Сума відповідей перевищує 100 %, бо за деякими справами апеляції одночасно подавалися кількома учасниками процесу

Кількість оскаржених вироків з боку засуджених та прокуратури практично дорівнює один одному. Це традиційно пов’язане із практикою прокуратури: у разі подання апеляційної скарги на вирок суду засудженим, прокуратура автоматично оскаржує вирок за мя’кістю та просить суд апеляційної інстанції ухвалити більш суворий вирок.

На рис. 2.3.4 наведено розподіл видів захисників, які беруть участь у апеляційному розгляді справи. Як можна побачити, при апеляційному розгляді справи адвокати беруть участь лише у 26 % справ, причому це роблять лише адвокати за угодою. У 6 % справ функцію захисту виконують родичі

Рис. 2.3.4 Хто є захисником, у апеляційному розгляді справи (у %)

Високі показники неоскаржених вироків суду та низьку участь адвокатів у апеляційному розгляді справ можна пояснити двома версіями. По-перше, це може свідчити про високий рівень довіри засуджених до суду та системи судочинства. У цьому випадку особа, яка отримала звинувачувальний вирок суду, вважає його справедливим та відмовляється від подальшого його оскарження та залучення адвоката. Друга версія, на нашу думку, більш вірогідна, яка узгоджується з результатами дослідження, пов’язана з великою кількістю (приблизно 60 %) вироків із випробуванням. У цьому випадку засудження із випробуванням є в принципі бажаним результатом судового процесу, і тому воно не оскаржується засудженими.

Рис. 2.3.5 Результати апеляційного розгляду справи (у %)

Аналіз результатів оскарження вироків суду в апеляційній інстанції свідчить про те, що у переважній більшості випадків (74 %) суд підтверджує вирок першої інстанції (рис. 2.3.5). В той же час, у четвертій частині випадків вирок суду першої інстанції зазнає тих чи інших змін: у 3 % справ вирок скасовується та провадження по справі припиняється, у 17 % — вирок змінюється, у 6 % — вирок скасовується та справа повертається на новий розгляд.

Той факт, що 26 % вироків переглядаються та змінюються з тим або іншим формулюванням є, на нашу думку, дуже позитивною тенденцією, яка свідчить про важливість та необхідність правової допомоги у системі кримінальної юстиції, про наявність реальної можливості впливати на вже ухвалені вироки та покращувати становище засуджених.

На підставі проведеного аналізу кримінальних справ нами було розроблено таблицю (див. табл.2.3.1), в якій ми спробували порівняти реальну участь захисників на всіх етапах слідства (як досудового, так і судового) із тими можливостями, що надаються захисникам чинним законодавством.

Табл. 2.3.1

Порівняння реальної участі адвокатів на різних етапах слідства (як досудового,так і судового) з тими можливостями, що надаються захисникам діючим законодавством

№	Стадія процесу	Ідеальний тип	Практика
1.	Порушення кримінальної справи	Адвокат має право бути присутнім під час вручення копії постанови про порушення КС, знайомитися із нею та оскаржити її у встановленому порядку	Адвокат не є присутнім під час вручення копії постанови про порушення КС, рідко оскаржує її до суду або прокурора
2.	Затримання, складання протоколу про затримання особи	Адвокат має право бути присутнім з перших хвилин затримання, при складанні протоколу про затримання та бачити клієнта до першого допиту (відбирання пояснення )	Адвокат не є присутнім під час фактичного затримання або складання протоколу про затримання, існують реальні проблеми із доступом адвоката до першого допиту (відбирання пояснення)
3.	Обрання запобіжного заходу	Адвокат має право бути присутнім під час обрання запобіжного заходу, особливо тримання під вартою, аби гарантувати, що інтереси його підзахисного будуть враховані, а також ознайомлюватися з матеріалами, якими обґрунтовується затримання підозрюваного чи обрання запобіжного заходу	Адвокат не є присутнім під час судового розгляду питання про обрання запобіжного заходу, особливо взяття під варту
3.1.	Оскарження запобіжного заходу	Адвокат має право оскаржити запобіжний захід у встановленому порядку	Під час вивчення кримінальних справ не було виявлено жодної справи, де адвокат оскаржив обрання запобіжного заходу
4.	Проведення слідчих дій	Адвокат має право бути присутнім на допитах звинуваченого та при виконанні інших слідчих дій, виконуваних за їх участю або за їх клопотанням чи клопотанням самого захисника, а при виконанні інших слідчих дій — з дозволу дізнавача, слідчого, прокурора Адвокат також має право збирати відомості про факти, що можуть використовуватися як докази в справі, в тому числі запитувати і одержувати документи чи їх копії від громадян та юридичних осіб, знайомитися на підприємствах, в установах, організаціях, об'єднаннях громадян з необхідними документами, крім тих, таємниця яких охороняється законом, одержувати письмові висновки фахівців з питань, що вимагають спеціальних знань, опитувати громадян	Адвокати дуже рідко беруть участь у слідчих діях, за винятком випадків, коли така участь є обов’язковою. Але метод контент-аналізу справ не дає можливості стверджувати, що навіть по цих справах адвокати реально були присутніми при проведенні того чи іншого слідчого заходу
5.	Пред’явлення обвинувачення	Див. проведення слідчих дій	Починаючи із цієї стадії адвокати все частіше беруть участь у справі. Але, на нашу думку, це вже запізно, тому що обвинувачення вже сформоване, докази практично всі зібрані
6.	Складання обвинувачувальльного висновку	Адвокат має право бути присутнім під час ознайомлення з обвинувачувальним висновком	Складання висновку та ознайомлення із ним стають все більше охоплені адвокатським „піклуванням”
7.	Ознайомлення з матеріалами має право	Адвокат — робити виписки: побачитися з обвинуваченим віч-на-віч, роз'яснювати йому зміст обвинувачення, обмірковувати з обвинуваченим питання про заявлення клопотань, подавати докази, заявляти відводи, оскаржувати дії та рішення слідчого і прокурора	Найбільш розповсюджена стадія, з якої починається участь адвоката у справі як за угодою, так і ex-officio
8.	Попередній розгляд справи у суді	Адвокат має право бути присутнім під час попереднього розгляду та подавати клопотання у встановленому законом порядку	На цій стадії вже суддя розглядає питання про залучення захисника до справи, тому і з’являється так звана „розписка” про те, що підсудний свою провину визнав, суть та об’єм обвинувачення йому зрозумілі і захищати себе він/вона буде самостійно
9.	Судове слухання справи (судове слідство, судові дебати і останнє слово підсудного)	Адвокат має право ставити на судовому засіданні питання підсудним, потерпілому, свідкам, експерту, спеціалісту, позивачу і відповідачу, брати участь у дослідженні інших доказів; подавати докази, заявляти клопотання і відводи, висловлювати на судовому засіданні свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду, оскаржувати дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду; виступати в судових дебатах; знайомитися з протоколом судового засідання та подавати на нього зауваження	На цій стадії участь адвоката зводиться у кращому випадку до згоди/незгоди із доводами державного обвинувача та клопотань типу „Прошу суд при визначенні міри покарання врахувати особу підсудного, сукупність обставин, які пом’якшують його вину, а також те, що злочин є не тяжким та скоєний уперше”, що, нашу думку, є суто роботою судді (суду)
10.	Апеляційне оскарження вироку суду	Адвокат має право у встановленому законом порядку та терміни подавати апеляційні скарги	Лише 1 % справ оскаржуються адвокатами як за призначенням, так і за угодою, що є вкрай низьким показником. Більш того, найвмотивованіші апеляційні скарги складаються особами, які вже не вперше притягуються до кримінальної відповідальності. Звичайно, не виключається неявна стороння допомога, але факт залишається фактом і суд апеляційної інстанції бере до уваги доводи засудженого
11.	Апеляційний розгляд	Адвокат має право знати про принесені в справі подання прокурора, апеляції, подавати на них заперечення; брати участь в засіданнях суду при апеляційному розгляді справи	Серед тих справ, які взагалі оскаржуються, беруть участь лише адвокати за угодою, й лише у 26 % справ
12.	Касаційне оскарження	Адвокат має право у встановленому законом порядку та терміни подавати касаційні скарги у частині, що стосується інтересів засудженого	Лише у 9 справах з 600 було подано касаційну скаргу, причому жодної з них не було. Роботи адвокатів по них взагалі не було

Blog

Проблема створення діючої системи безоплатної правової допомоги в Україні є актуальною вже не перший рік

Содержание