Тема Потенціал національної економіки
| Вид материала | Документы |
- Законодавчо нормативна база функціонування національної економіки України, 48.97kb.
- Про результати комплексного аудиту національної економіки, 139.14kb.
- Національний науковий центр „інститут аграрної економіки” національної академії аграрних, 319.01kb.
- План проведення семінарів кафедри економіки України на 2011/2012, 36.64kb.
- Тема Поняття І сутність менеджменту, 1716.89kb.
- За переліком дисциплін програми підготовки бакалаврів з економіки підприємства дисципліна, 140.21kb.
- Проблеми виховання на традиціях національної культури, 214.76kb.
- Персонал І трудовий потенціал підприємства. Зарубіжний досвід формування та ефективного, 94.01kb.
- Кривоозерська районна державна адміністрація, 16.85kb.
- В. С. Шовкалюк заступник директора Департаменту інноваційної діяльності та трансферу, 394.62kb.
2.3. Відтворювальна структура
Відтворювальна структура — це співвідношення: між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання, між споживанням основного капіталу та доданою вартістю, між споживанням та нагромадженням, між виробничими галузями та інфраструктурою. Ці пропорції відображають можливості економічного зростання та його ефективності.
Пропорція між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання. Оптимальне формування пропорцій відтворення — важлива проблема економічного розвитку, яка безпосередньо пов'язана з його циклічністю. Тривалий час у СРСР дотримувалися думки, що умовою розширеного відтворення є переважне зростання виробництва засобів виробництва (І підрозділу) порівняно з виробництвом предметів споживання (П підрозділом). Реалізація цього принципу призвела до того, що питома вага І підрозділу в економіці України досягла у 1986 р. максимального рівня, але адекватного зростання суспільного продукту так і не сталося, навпаки, спостерігалося перенагромадження засобів виробництва та зниження їх віддачі.
Насправді структурні зрушення у співвідношеннях між І і II підрозділами економіки, а також між складовими цих підрозділів відбуваються під впливом певних історичних умов розвитку країни та багатьох інших чинників. Досвід економічного розвитку індустріальних країн Західної Європи, США і Південно-Східної Азії свідчить про, що оптимальних темпів економічного розвитку можна досягти за різних співвідношень окремих елементів суспільного продукту. Це зумовлюється взаємодією чинників, пов'язаних із досягненнями науково-технічного прогресу, якісним зростанням суспільних потреб, продуктивністю праці, обмеженням природних ресурсів, екологічними проблемами, міжнародним поділом праці, спеціалізацією виробництва та іншими чинниками.
До основних пропорцій, що характеризують розвиток економіки на всіх стадіях процесу відтворення, належать співвідношення: між споживанням основного капіталу та доданою вартістю (валовим внутрішнім продуктом), між нагромадженням (фондом нагромадження) та споживанням (фондом споживання).
Пропорція (між споживанням основного капіталу та доданою вартістю) характеризує розподіл валового внутрішнього продукту на чистий внутрішній продукт та вартість спожитого основного капіталу (амортизацію основних засобів за рік).
Таблиця 2.8
РОЗПОДІЛ ВАЛОВОГО ВНУТРІШНЬОГО ПРОДУКТУ УКРАЇНИ1
| Показники | 1995 р., млрд крб. | 2000 р. | 2001 р. | 2002 р. | 2003 р. |
| млн грн | |||||
| Валовий внутрішній продукт (у ринкових цінах) | 5 451 642 | 170 070 | 204 190 | 225 810 | 267 344 |
| Споживання основного капіталу, у % до валового внутрішнього продукту | 995 543 18,3 | 30 223 17,8 | 34 303 16,8 | 36 160 16,0 | 38 885 14,6 |
З даних таблиці 2.8 видно, що питома вага нарахованої амортизації у складі валового внутрішнього продукту України протягом 2000—2003 рр. мала стійку тенденцію до зменшення, що свідчить про уповільнення процесів відновлення зношених основних засобів у наслідок прийняття в 1996 р. нового порядку нарахування амортизації за методом «залишку, що зменшується». Збільшення використання прибутку та інших джерел на інвестиційні цілі поки що не компенсувало втрати ролі амортизаційних нарахувань у відтворенні основного капіталу. До цього слід додати, що не вся нарахована амортизація використовується за цільовим призначенням на відновлення зношених основних засобів. Як наслідок — ступінь зносу основних засобів в економіці України збільшується (рис. 2.4)
Пропорція (між нагромадженням та споживанням) виражає співвідношення частин волового внутрішнього продукту (за винятком сальдо зовнішньої торгівлі), які спрямовуються на валове нагромадження і вартості матеріальних благ, що використовуються на кінцеве споживання товарів і послуг. Валове нагромадження складається з суми валового нагромадження основного капіталу, зміни запасів матеріальних оборотних коштів та придбання за винятком вибуття цінностей. Кінцеве споживання товарів і послуг розраховується як сума витрат домашніх господарств на власне кінцеве споживання, витрат державних закладів на задоволення індивідуальних і колективних потреб суспільства, а також витрат на індивідуальне кінцеве споживання некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства. Пропорція між споживанням та нагромадженням, з одного боку, визначає темпи економічного зростання, а з іншого — рівень споживчого попиту, можливості задоволення поточних потреб у межах національної економіки.
Співвідношення між споживанням та нагромадженням залежить від багатьох чинників, головні з яких: величина-доходів та податків; вартість факторів виробництва — матеріальних ресурсів, робочої сили, капіталу (рівня процентної ставки); обсяги нематеріальних активів (інформація, технології і т. п.); співвідношення між попитом і пропозицією; стабільність грошового обігу; стабільність політичної ситуації й законодавства; стан навколишнього природного середовища тощо. Чим більша частка нагромадження, тим меншою стає частка споживання. Проте за певних умов збільшення ВВП, співвідношення між споживанням та нагромадженням може залишатися незмінним, тобто абсолютна сума споживання й нагромадження може зростати одночасно.
Для економіки України за часів СРСР характерною була дуже висока норма нагромадження, приблизно 25 % національного доходу. У 1990 р. ця норма становила 26,2 % валового внутрішнього продукту. У 1995 р. вона майже не змінилася і становила 26,7 %. Але стабілізація пропорції нагромадження в Україні супроводжувалася різким падінням абсолютних обсягів капітальних вкладень в економіку. За період 1990—1995 рр. капіталовкладення в економіку України всіх форм власності зменшилися (у порівнянних цінах) з 53,5 млрд грн до 14,1 млрд грн, або до 26,4% рівня від 1990 р. Найбільший спад інвестицій відбувся в галузях, які визначають динаміку й напрями структурної перебудови економіки. Упродовж 1996—1999 рр. норма нагромадження знизилася до 17,4%, але відповідне збільшення споживання викликало збільшення попиту й дало поштовх майбутньому економічному зростанню.
У 200(3 р. негативну тенденцію зменшення норми нагромадження було подолано: вона збільшилася до 19,7% і протягом 2001—2004 рр. коливалась у межах 19—22 %'. Одночасно зросли інвестиції в економіку України. Так, за 2000—2003 рр. вони збільшилися у 2,2 раза. Проте вони поки що становлять у порівнянних цінах 55 % від обсягу 1990 р.2 В індустріально розвинутих країнах світу склалися різноманітні пропорції між нагромадженням і споживанням. У більшості з цих країн вони коливаються в межах 18—20% національного доходу, проте в Японії в окремі роки норма нагромадження становила понад 30 %.
До відтворювальних пропорцій, що зумовлюють темпи структурних зрушень в економіці, відносять також пропорцію між виробництвом продукції в матеріальній формі та діяльністю, що забезпечує їх функціонування (інфраструктурою). Інфраструктура поділяється на дві групи: виробничу та невиробничу. До першої групи входять види діяльності, які безпосередньо обслуговують матеріальне виробництво: зв'язок, залізничний та автомобільний транспорт, шляхове господарство, енерго-, водо- та газопостачання, природоохоронні споруди тощо. До другої групи належать види діяльності, які опосередковано пов'язані з виробництвом: загальна й професійна освіта, охорона здоров'я та ін.
Аналіз структурних зрушень у виробництві валового внутрішнього продукту в Україні вказує на те, що протягом 2001—2004 рр. темпи зростання обсягу валової доданої вартості, виробленої інфраструктурою, були більшими, ніж у сфері матеріального виробництва. За цей період валова додана вартість у сфері матеріального виробництва зросла на 46,2 %, а в інфраструктурі — на 68,3 %, а її частка у 2004 р. становила 52,1 % (табл. 2.9). Проте це відбулося в основному за рахунок збільшення як вартості, так і фізичного обсягу послуг, наданих оптовою та роздрібною торгівлею, органами державного управління, підприємницькими структурами, що здійснюють операції з нерухомістю, здаванням під найм та послуги юридичним особам
Таблиця 2.9
ДИНАМІКА ТА СТРУКТУРНІ ЗМІНИ ВАЛОВОЇ ДОДАНОЇ ВАРТОСТІ1
| Показники | 2001 р. | 2002 р. | 2003 р. | 2004 р. | | |||
| Валова додана вартість, створена у сфері матеріального виробництва, % до 2000 р. | 108,6 | 117,4 | 123,0 | 113,8 | 132,3 | 153,4 | 168,3 | |
| Частка валової доданої вартості, створеної у сфері матеріального виробництва, % до підсумку | | | | | 50,2 | 48,4 | 45,9 | 47,9 |
| Частка валової доданої вартості, створеної У сфері інфраструктури, % до підсумку | | | | | 49,8 | 51,6 | 54,1 | 52,1 |
Розвиток економіки, її ефективність безпосередньо залежать від стану та рівня розвитку інфраструктури. З іншого боку, розвиток інфраструктури потребує великих капітальних вкладень і зазвичай не дає швидкої віддачі. Однак скорочення інвестицій в інфраструктуру, що призводить до занепаду цієї сфери, негативно позначається на ефективності виробництва, темпах науково-технічного прогресу, якості продукції. Тому в більшості промислово розвинутих країн світу динамічний розвиток інфраструктури є одним із головних напрямів державної інвестиційної політики. Головне, щоб при цьому зменшувалася частка витрат, пов'язаних з обігом товарів і грошей в економіці, та збільшувалась її ефективність.
Важливою характеристикою прогресивності відтворювальних пропорцій є технологічна структура економіки. За своїм змістом технологічна структура економіки характеризує співвідношення між сукупностями технологічно пов'язаних процесів (від видобування природних ресурсів і професійної підготовки кадрів до невиробничого споживання).
На практиці для визначення технологічної структури економіки користуються принципом розподілу видів економічної діяльності за прогресивністю технологічних процесів, котрі в них використовуються, на підставі обчислення показника наукомісткості. За показником наукомісткості визначають високо-, середньо та низькотехнологічні види економічної діяльності. Виділяють високотехнологічні види економічної діяльності, які є вищим технологічним рівнем, середнім технологічним рівнем, низьким технологічним рівнем. Дослідження змін у структурі технологічних рівнів проводяться окремо у кожній групі видів економічної діяльності (сільському господарстві, промисловості, транспорті та зв'язку тощо). Найбільш показовою для оцінки технологічної структури економіки є співвідношення технологічних рівнів в обробній промисловості.
Аналіз структури технологічних рівнів в обробній промисловості України, виконаний Інститутом економічного прогнозування НАН України у 2002 р., свідчить, що питома вага високотехнологічних виробництв майже втричі менша порівняно з США та країнами Західної Європи, й у 1,5 раза менша, ніж у країнах Східної Європи (табл. 2.10). Особливо небезпечною є тенденція скорочення питомої ваги як високих, так і середніх технологій.
Таблиця 2.10
СТРУКТУРА ТЕХНОЛОГІЧНИХ РІВНІВ В ОБРОБНІЙ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ1
| Технологічні рівні | 1998 р. | 1999 р. | 2000 р. |
| Високі технології | 12,67 | 12,04 | 10,03 |
| Середні технології | 17,42 | 15,85 | 15,33 |
| Низькі технології | 69,13 | 71,20 | 73,99 |
| Інші виробництва промисловості | 0,77 | 0,91 | 0,65 |
Технологічний рівень національної економіки відображається у структурі зовнішньої торгівлі. Структура зовнішньої торгівлі — це співвідношення обсягів і товарна структура експорту та імпорту. Для індустріально розвинутих країн характерна висока питома вага експорту наукомісткої промислової продукції, особливо кінцевої, із високим технологічним рівнем. Країни, що перебувають у стадії переходу до постіндустріального суспільства — США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція — мають у структурі експорту значну питому вагу інтелектуального продукту у вигляді ліцензії на використання у виробництві інноваційних науково-технічних розробок. Як правило, приватні корпорації й банки цих країн інвестують засвоєння таких розробок у країнах, де менша вартість робочої сили. Індустріально розвинуті країни імпортують переважно сировину, енергоносії, продукти екологічно шкідливих виробництв.
В експорті більшості країн, що розвиваються, переважають сировина та матеріали, у ціні яких частка доданої вартості в розрахунку на одиницю витрат праці набагато менша, ніж у продукції високого технологічного рівня, яку вони імпортують. У результаті поглиблюється економічна нерівність між індустріально розвинутими країнами й тими, що розвиваються.
Україна хоча і має майже 48-мільйонне населення, масштабний природний, промисловий та науковий потенціал, значні енергетичні ресурси та вигідне географічне розташування, її питома вага у світовій торгівлі дуже мала і становила у 2004 р. 0,6 %, тоді як, наприклад, Франція має 4,3 %, а Іспанія — 2,1 %.' Основною причиною такого стану зовнішньої торгівлі України є низька конкурентоспроможність вітчизняних промислових товарів вищих технологічних рівнів, які мають високу додану вартість. Як наслідок, на українському ринку готової продукції міцні позиції посідають іноземні фірми, а українські товаровиробники виходять на світові ринки в основному із сировинними товарами, продуктами неглибокого ступеня переробки, сільськогосподарською сировиною та транспортними послугами.
За 2001—2004 рр. обсяги зовнішньої торгівлі України зросли у 2,1 раза, при цьому експорт товарів випереджав імпорт. Завдяки такій динаміці вдалося підтримувати досягнуте у 2000 р. позитивне сальдо зовнішньоторговельного балансу. Що ж стосується експорту послуг, то тут простежується зворотна тенденція: експорт послуг з України за темпами зростання значно відстає від їх імпорту. Але питома вага зовнішній торгівлі послугами, незважаючи на статус України як транзитної держави між азійським регіоном та Європою, поки що не є визначальним у зовнішньої торгівлі. Так, питома вага усього експорту послуг має тенденцію до зниження й скоротилася за період 2001—2004 рр. з 17,9 % до 14%, а питома вага імпорту послуг у загальному імпорті залишилася майже незмінною — на рівні 6,5—6,8 %.
Аналіз товарної структури української зовнішньої торгівлі протягом останніх п'яти років свідчить про хоча й не значні, але певні позитивні зрушення, які передусім стосуються збільшення питомої ваги в експорті продукції машинобудування (табл. 2.11). У цілому структура експорту включає приблизно 3 тис. різних видів вітчизняної продукції, проте перелік товарів, на які припадають найбільші за вартістю обсяги, обмежується п'ятьма товарними групами, а саме: сільськогосподарські та готові харчові продукти, мінеральна сировина та паливо (переважно залізна руда та вугілля), продукція хімічної промисловості (мінеральні добрива, сірка), деревина та вироби з деревини (пиломатеріали з бука та сосни), чорні та кольорові метали та вироби з них (прокат, феросплави, труби, вироби з ливарного чавуну).
Найбільша частка в експорті України припадає на чорні метали та вироби з них. їх питома вага у 2001—2004 рр. коливалася на рівні 37—41 %. Проте попит на цю продукцію у світі, як і ціни, є дуже мінливими. Протягом 1998—1999 рр. попит на продукцію з чорних металів значно скоротився, унаслідок чого обсяги українського експорту знизилися на третину й лише у 2001 р. досягли рівня 1997 р.
Важливою складовою українського експорту є продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості. Протягом
1997—1999 рр. вона втрачала свої позиції і відносно (її частка в загальному експорті впала з 8,7 % у 1996 р. до 7,1 % у 1999 р.), і абсолютно (порівняно до 1996 р. обсяг експорту хімічної промисловості скоротився на третину). Вирішальну роль тут відіграло зниження світових цін на мінеральні добрива у 2,2 раза. У 2000 р. ситуація поліпшилася: фізичний обсяг продажу зріс на 28 %, а ціни — на 31 %, у результаті вартість експорту цієї продукції збільшилася на 68 %. У 2001—2004 рр. питома вага експорту хімічної продукції стабілізувалася на рівні 10 %, що все ж таки значно менше експортних можливостей України.
Таблиця 2.11
ТОВАРНА СТРУКТУРА ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ ТОВАРАМИ УКРАЇНИ1 (частка у загальному обсязі, %)
| Групи товарів | Експорт | Імпорт | ||||||
| 2001 р. | 2002 р. | 2003 р. | 2004 р. | 2001 р. | 2002 р. | 2003 р. | 2004 р. | |
| Сільськогосподарські та готові харчові продукти | 11,3 | 13,3 | 11,8 | 10,7 | 7,2 | 6,6 | 9,5 | 6,6 |
| Мінеральна сировина та паливо | 10,8 | 12,4 | 15,2 | 13,2 | 42,6 | 41,5 | 36,8 | 37,4 |
| Продукція хімічної промисловості | 10,7 | 9,3 | 10,0 | 9,8 | 11,5 | 12,4 | 12,2 | 12,7 |
| Деревина та вироби з деревини | 3,2 | 3,2 | 3,1 | 2,8 | 3,9 | 4,5 | 4,1 | 3,2 |
| Чорні та кольорові метали та вироби з них | 41,3 | 39,7 | 36,8 | 40,0 | 5,2 | 4,8 | 5,2 | 6,1 |
| Машини, обладнання, прилади й апарати, транспортні засоби | 14,4 | 14,6 | 15,8 | 17,3 | 21,5 | 22,3 | 24,8 | 26,9 |
| Інші товари | 8,3 | 7,5 | 7,3 | 6,2 | 8,1 | 7,9 | 7,4 | 7,1 |
На початку 90-х років минулого століття суттєво скоротилися обсяги експорту машин та обладнання внаслідок втрати Україною традиційних для неї ринків країн СНД та Східної Європи, сприятливо для неї розташованих і відповідних їй за рівнем технічного розвитку. У той же час світові ринки машин і обладнання у тих галузях, де Україна має технічні досягнення, залишаються для неї зачиненими і вельми ефективно охороняються складною системою протекціоністських обмежень. Лише в 2001—2004 рр. вдалося збільшити експорт з України машин та обладнання з 14,4 до 17,3 %. Тоді як в індустріально розвинутих країнах ця товарна група становить 45—60 % експорту.
Основними причинами відносно малої питомої ваги машин та обладнання у загальному обсязі експорту товарів є скорочення обсягу їх виробництва, низька конкурентоспроможність, порушення кооперативних зв'язків унаслідок розпаду СРСР та Ради економічної взаємодопомоги, недостатній розвиток вітчизняної банківської та страхової систем. Україна експортує дуже обмежену номенклатуру машинобудівної продукції. Скоротилися навіть стійкі і значні до того обсяги експорту військової техніки та озброєння.
В імпорті товарів в Україну основними статтями є паливно-енергетичні ресурси, машини, обладнання, прилади та транспортні засоби, кольорові метали, каучук, окремі види мінеральної сировини, яких бракує національній економіці, промислові споживчі товари тощо. За період 2001—2004 рр. питома вага мінеральної сировини та палива в імпорті товарів скоротилася з 42,6 до
37.4 %, а частка машин та обладнання збільшилась як в абсолют-
ному, так і у відносному вимірі з 21,5 до 26,9 %, що слід розці-
нювати як позитивні зрушення у бік зростання інвестиційної
спрямованості імпорту. Відносно знизилася й частка товарів, які
відносяться до групи інших, в основному за рахунок налаго-
дження вітчизняного виробництва готових продуктів харчування
та деяких видів побутових товарів.
В експорті послуг головне місце займають транспортні послуги, зокрема, транзит нафти і газу через територію України до країн Європи. У 2001—2004 рр. вартість цих послуг становила 1,7—19 млрд дол. США, а їх питома вага знизилася з 48,0 до 35.5 % відповідно. Натомість значно зросли обсяги й питома вага
експортних послуг залізничного транспорту: з 10,4 у 2001 р. до
13,5 % у 2004 р.
У структурі імпорту послуг основними видами є: транспортні (залізничного та авіатранспорту) та технічні (консультації та технічна допомога). їх питома вага становила у 2004 р. 22,2 % та 14,4 % відповідно. Окремою статтею імпорту послуг є послуги у сфері державного управління, які надають інші країни та міжнародні організації українським органам державної влади. Ці витрати становлять для України 420—500 млн доларів США щорічно, що, безумовно, є характерним для країн із недостатньо розвинутими ринковими відносинами.
Характеризуючи структуру зовнішньої торгівлі України в цілому, слід зазначити: украй вразливу структуру експорту з його концентрацією на тих товарних групах, які мають цінову конкурентоспроможність. Тобто, саме ціна, а не технологічний рівень виробництва чи якісні характеристики товару виступають головним чинником конкурентних переваг українських товарів на світовому ринку;
відносно невелику частку інвестиційних товарів в імпорті, що є свідченням його неоптимальної структури, а отже, й невикористаних можливостей економічного зростання.