Тема Потенціал національної економіки

Вид материала

Документы

Содержание Сировина та матеріали Незавершене виробництво Незавершене виробництво за культивованими активами — Готова продукція 2. Нестворені нефінансові активи. Фінансові активи (пасиви). 1.2. Природно-ресурсний потенціал Земельні ресурси. Земельний фонд україни

Подобный материал:

• Законодавчо нормативна база функціонування національної економіки України, 48.97kb.
• Про результати комплексного аудиту національної економіки, 139.14kb.
• Національний науковий центр „інститут аграрної економіки” національної академії аграрних, 319.01kb.
• План проведення семінарів кафедри економіки України на 2011/2012, 36.64kb.
• Тема Поняття І сутність менеджменту, 1716.89kb.
• За переліком дисциплін програми підготовки бакалаврів з економіки підприємства дисципліна, 140.21kb.
• Проблеми виховання на традиціях національної культури, 214.76kb.
• Персонал І трудовий потенціал підприємства. Зарубіжний досвід формування та ефективного, 94.01kb.
• Кривоозерська районна державна адміністрація, 16.85kb.
• В. С. Шовкалюк заступник директора Департаменту інноваційної діяльності та трансферу, 394.62kb.

Стат. збірник «Основні засоби України». — К.: Держ. ком. ст.-ки України, 2005 р.


Важливою частиною створених нефінансових активів є запа­си матеріальних оборотних засобів, що складаються з товарів і послуг, які створені у поточному або у попередньому періоді та зберігаються для наступного продажу, використання у виробниц­тві чи в інших цілях. Вони включають сировину та матеріали, не­завершене виробництво, готову продукцію та товари для пере­продажу. Дана категорія охоплює всі запаси матеріальних обо­ротних засобів органів державного управління, включаючи стратегічні запаси (резерви).

Сировина та матеріали — це товари, які їх власники мають намір використати як проміжні ресурси у процесі власного вироб­ництва. Такі товари не призначені для перепродажу.

Таблиця 1.2.

Види діяльності	Вартість, млн грн	Структура, %	Ступінь зношення, %
Сільське господарство, мисливство та лісове господарство (включаючи вар­тість худоби)	75 447	6,6	51Д
Рибне господарство	1248	0,1	57,8
Промисловість	420 080	36,9	58,3
Будівництво	20 421	1,8	48,5
Оптова й роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту	31 906	2,8	33,7
Готелі та ресторани	7336	0,7	33,3
Транспорт і зв'язок	167 538	14,7	49,9
Фінансова діяльність	12 646	1,1	23,8
Операції з нерухомістю, здавання у найм та послуги юридичним особам	247 005
		21,7	36,8
Державне управління	34 572	3,0	39,8
Освіта	49 281	4,3	58,3
Охорона здоров'я і соціальна допомога	34 760	3,0	47,2
Колективні, громадські та особисті послуги
	20 856	1,8	47,1
Усього	1141069	100,0	49,3

Джерело: Стат. збірник «Основні засоби України». — К.: Держ. ком. ст.-ки України, 2005 р.


Незавершене виробництво — це товари та послуги, вироб­ництво яких завершено лише частково. Вони зазвичай не пере­даються іншим підрозділам без подальшої обробки або не є гото­вими і процес їх виробництва триватиме у наступному періоді тим самим виробником.

При цьому виключаються частково завершені споруди, право власності на які вважається переданим кінцевому власнику або тому, що їх будівництво здійснюється для власного використан­ня, або на підставі існуючого договору купівлі-продажу. До даної категорії належить незавершене виробництво за культивованими активами та інше незавершене виробництво.

Незавершене виробництво за культивованими активами — худоба, яка вирощується «на м'ясо» (наприклад птиця і риба, які розводяться на промисловій основі); дерева та інші рослини, які приносять продукцію тільки один раз за життєвий цикл; культи­вовані активи, які можна використовувати для багаторазового отримання продукції.

Інше незавершене виробництво — товари (крім культивованих активів та послуг), що оброблені, виготовлені або зібрані вироб­ником частково та, як правило, не продаються, а відправляються або передаються іншим підрозділам без подальшої обробки.

Готова продукція — це товари, готові для продажу або по­ставки виробником.

Товари для перепродажу — це товари, які купуються під­приємствами (наприклад підприємствами гуртової та роздрібної торгівлі) задля їх перепродажу без подальшої обробки (єдиним припустимим видом перетворення таких товарів є пропозиція їх у більш привабливому для покупця вигляді).

2. Нестворені нефінансові активи. Даний елемент національ­ного багатства країни включає дві складові, що великою мірою визначають не тільки його обсяг та структуру, а й динаміку:

—матеріальні нестворені активи;

—нематеріальні нестворені активи (патенти, торгові марки, ноу-хау, гудвіл та ін.).

Згідно з прийнятою міжнародною методологією матеріальні нестворені активи — це активи природного походження (при­родні активи — земля, вода, ліси, ресурси надр та ін.), тобто ак­тиви, котрі не є результатом виробничих процесів, на які встано­влені або можуть бути встановлені права власності. До даної категорії не належать природні активи, на які права власності не встановлені або не можуть бути встановлені (наприклад, відкрите море, повітряний простір).

Докладніше окремі види матеріальних нестворених активів розглядаються у наступних розділах.

До складу нематеріальних нестворених активів належать активи, які надають виключне право своїм власникам на здійс­нення конкретних видів діяльності або на виробництво певних видів товарів і послуг. При цьому інші суб'єкти (юридичні та фі­зичні особи) не мають на це права без спеціального дозволу влас­ників відповідних активів.

Власники даного виду активів можуть отримувати завдяки їх використанню монопольні прибутки. Ця група активів включає об'єкти патентування (ліцензії, ноу-хау та ін.), договори про орен­ду та інші контракти з правом передачі у користування, а також придбаний гудвіл (умовна оцінка придбаних зв'язків та репутації).

Вартість нематеріальних нестворених активів оцінюється у поточних цінах (за наявності такої можливості), у випадках, коли здійснюється їх купівля-продаж. В інших випадках оцінюється поточна вартість майбутніх доходів, на які очікують власники даних активів. Придбаний гудвіл оцінюється за вартістю при­дбання мінус накопичена амортизація.

Сьогодні статистика поки ще не надає конкретних показників у цій частині національного багатства через відсутність методик щодо їх обліку та оцінки.

3. Фінансові активи (пасиви). Забезпеченість прискорених темпів економічного зростання ресурсами (основними виробни­чими та матеріальними оборотними засобами) значною мірою визначається фінансовим станом країни (її суб'єктів господарю­вання, які виступають як виробники, інвестори та споживачі). Тому фінансові активи (пасиви) — важливий елемент національ­ного багатства країни. Від їхнього обсягу залежать можливості зростання виробництва в країні і, відповідно, удосконалення всіх форм споживання та нагромадження.

До фінансових активів як складової національного багатства належать:

—монетарне золото та спеціальні права запозичення (СПЗ);

—цінні папери (крім акцій);

—акції та інші види участі в акціонерному капіталі;

—кредити та запозичення;

—страхові технічні резерви;

—інша дебіторська та кредиторська заборгованість;

—прямі іноземні інвестиції (довідково).

Фінансові активи (пасиви) також оцінюються за поточною вар­тістю, якщо вони є об'єктом купівлі-продажу на організованих фінансових ринках. При цьому у ціну не включаються плата за послуги, збори, комісійні та аналогічні платежі за обслуговуван­ня під час здійснення оборудок.

Вартість фінансових вимог, які не обертаються на організова­них фінансових ринках, має оцінюватися за сумою, яку боржник зобов'язаний сплатити кредитору для погашення його вимог.

Вартість монетарного золота та СПЗ оцінюється у цінах, які встановлюються на організованих ринках або згідно з двосто­ронніми угодами між центральними банками. Вартість СПЗ роз­раховується Міжнародним валютним фондом щоденно. При цьо­му береться «кошик валют», а курси щодо національної валюти виводяться виходячи з цін на валютних ринках. Склад «кошика» та «вага» окремих валют періодично переглядаються.

Вартість готівкової валюти оцінюється за номінальною вартіс­тю (номіналом) самої валюти.

Вартість депозитів, які відображаються у балансах кредиторів та дебіторів, дорівнює основній сумі заборгованості, яку дебітор зобов'язаний повернути кредитору за умовами відповідного до­говору при ліквідації депозиту.

Цінні папери оцінюються за вартістю їхньої купівлі-продажу, яка існує на ринку. Короткострокові цінні папери (та відповідні зобов'язання) оцінюються за їхньою поточною ринковою вартіс­тю. Такий метод особливо важливий в умовах високої інфляції або високих номінальних ставок процента.

Довгострокові цінні папери (та відповідні зобов'язання) оці­нюються у поточних цінах на цінні папери, які перебувають в обігу на фінансових ринках. В умовах, коли загальний рівень рин­кових ставок коливається, ринкова вартість таких облігацій може суттєво відрізнятися від їхнього номіналу, що зменшується на суму дійсних та/або умовно нарахованих відсотків, які залиша­ються до терміну погашення.

Слід звернути увагу на те, що сукупна оцінка вартості фінан­сових активів країни статистичними органами сьогодні не прово­диться у зв'язку з незавершеністю методики розробки фінансово­го рахунку в системі консолідованих національних рахунків. Ра­зом із тим статистикою розробляються оцінки окремих елементів фінансових активів як у цілому по країні (наприклад, монетарне золото та СПЗ), так і окремих секторів економіки, наприклад, фі­нансові активи системи комерційних банків, органів грошово-кредитного регулювання.


1.2. Природно-ресурсний потенціал


Наявність та різноманітність природних ресурсів великою мірою визначають потенційні можливості виробництва у національній економіці. Людина завжди використовувала при­родні ресурси для задоволення власних потреб. Зростання по­треб суспільства приводить до зростання й обсягів елементів природи, залучених у процес економічного кругообігу. Це пов'я­зано, з одного боку, зі зростанням чисельності населення, а з іншого — з якісними змінами у потребах людей. Те, що колись лежало незайманим у природі, дедалі більше залучається у гос­подарський кругообіг.

Значний вплив на залучення природних ресурсів у процес ви­робництва товарів та послуг чинить науково-технічний прогрес. Цей вплив відбувається у двох протилежних напрямах. Насампе­ред науково-технічний прогрес сприяє раціоналізації використан­ня природних ресурсів, виявляються дешевші та такі, що більш легко транспортуються, матеріали (наприклад, природний газ), утілюються досконаліші способи повного видобутку та перероб­ки нафти, повніше використовується попутна сировина, застосо­вуються безвідходні технології. У сільському господарстві впро­ваджуються технології інтенсивного землеробства та тваринниц­тва, у промисловості спостерігається перехід до енерго- та мате-ріалозберігальних технологій, які зменшують питомі витрати па­лива та сировини. Поширюється застосовування синтетичних ма­теріалів, які заміняють натуральні ресурси.

У той же час розвиток науки і техніки призводить до розши­рення старих і створення нових видів виробництв, які потребу­ють додаткових природних ресурсів. Суттєво змінюється сфера застосування та структура споживання різних видів сировини та продуктів, які з них виробляються; збільшується кількість корис­них копалин, що залучаються у промислове виробництво.

На сьогоднішній день ресурсозберігаюча тенденція поки що не може подолати тенденцію до збільшення обсягів залучення у виробництво природних ресурсів. Як результат — колосальне зростання потреб у природних ресурсах, особливо в останні роки.

Ресурси природи є державною власністю. Державна влас­ність дає можливість безкоштовно використовувати деякі при­родні ресурси в інтересах суспільства (використання землі для будівництва транспортних магістралей, експлуатація лісових, водних ресурсів, видобуток корисних копалин та ін.). Викорис­тання природних ресурсів у приватному секторі, як правило, пе­редбачає стягнення спеціальних податків, рентних та інших пла­тежів, які спричиняють збільшення собівартості виготовлюваної продукції.

Природні ресурси не є невичерпними та вічними. Тому вини­кає проблема їх збереження та відновлення. До основних шляхів її вирішення можна віднести такі:

— бережливо, раціонально використовувати невідновлювані ресурси;

• вживати заходи щодо поповнення відновлюваних природних ресурсів (відновлювати і підвищувати природну родючість землі, здійснювати посадку лісосмуг, відновлювати запаси водойм);
  

- максимально використовувати вторинну сировину та інші відходи виробництва;

• підтримувати екологічну чистоту виробництва та приро­докористування.
  

Природно-ресурсний потенціал включає в себе дві складові:

1. природні ресурси;
   
2. природні умови.
   

Під природними ресурсами розуміють тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути ви­користані для задоволення потреб людського суспільства. При­родні ресурси включають у себе такі компоненти, як земля, надра, лісові та водні ресурси, рослинний і тваринний світ, повітряний простір.

Природні умови — це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть без­посередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей.

Такий поділ є до певної міри умовним, оскільки окремі ком­поненти можуть виступати і як ресурси, і як умови. До основних характеристик природно-ресурсного потенціалу відносять: гео­графічне положення, кліматичні умови, особливості рельєфу та розміщення ресурсного потенціалу.

Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виріз­няють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, біологічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерп­ності природних ресурсів, яку часто називають екологічною кла­сифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких на­лежать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерпні відновлювані — ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні гря­зі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані — мінераль­на сировина, природні будівельні матеріали.

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого і невиробничого, промислового і сільськогосподарського, галузевого і міжгалузевого, одноцільо-вого та багатоцільового призначення.

Найбільш активна роль в економічному розвитку суспільства в сучасних умовах належить таким видам природних ресурсів, як земельні, лісові, водні, та мінеральні ресурси. Розглянемо кожен із цих видів ресурсів докладніше.

Земельні ресурси. Земля як ресурс має багатоцільове призна­чення: територіально-просторовий базис, головний засіб виробни­цтва і предмет праці у сільському господарстві, джерело продоволь­ства та ін. Залежно від ступеня придатності земель до різних сфер господарської діяльності розробляється їхня класифікація. Відпо­відно до властивостей (якостей) визначається народногосподарсь­ка цінність земель та їхні цільові категорії: 1 — землі сільськогос­подарського призначення; 2 — землі громадської та житлової забудови; 3 — землі природно-заповідного та іншого природоохо­ронного призначення; 4 — землі оздоровчого призначення; 5 — землі рекреаційного призначення; 6 — землі історико-культурного призначення; 7 — землі лісового фонду; 8 — землі водного фонду; 9 — землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборо­ни тощо


Таблиця 1.3


ЗЕМЕЛЬНИЙ ФОНД УКРАЇНИ (станом на 01.01. 2005 р.)

№ з/п	Види земель	Площа земель
		усього, тис. га	% до загальної території
1	Землі сільськогосподарського призна­чення	42 985,8	71,2
2	Ліси і лісовкриті площі	10 475,9	17,4
3	Забудовані землі	2458,3	4,1
4	Відкриті заболочені землі	957,1	1,6
5	Інші землі	1056,6	1,7
А.	Усього земель (суша)	57 933,7	96,0
6.	Води (території, що покриті поверхне­вими водами)	2421,1	4,0
Б.	Разом (уся територія країни)	60 354,8	100,0