Тема Потенціал національної економіки

Вид материала

Документы

Содержание 8.2. Класифікація соціально-економічних прогнозів За елементами та напрямами відтворення За масштабами об'єкта прогнозування За часом випереджання (прогнозним горизонтом) Прогнози первинних факторів виробництва За функціональною ознакою 8.3. Методи соціально-економічного прогнозування Колективні (групові) експертні оцінки Методи екстраполяції Адаптивні методи прогнозування Метод історичної аналогії Методи інформаційного моделювання Методи статистичного моделю­вання Метод прогнозування на підставі системи рівнянь взаємо­пов'язаних рядів динаміки. 8.4. Прогнозування економічного і соціального розвитку України

Подобный материал:

• Законодавчо нормативна база функціонування національної економіки України, 48.97kb.
• Про результати комплексного аудиту національної економіки, 139.14kb.
• Національний науковий центр „інститут аграрної економіки” національної академії аграрних, 319.01kb.
• План проведення семінарів кафедри економіки України на 2011/2012, 36.64kb.
• Тема Поняття І сутність менеджменту, 1716.89kb.
• За переліком дисциплін програми підготовки бакалаврів з економіки підприємства дисципліна, 140.21kb.
• Проблеми виховання на традиціях національної культури, 214.76kb.
• Персонал І трудовий потенціал підприємства. Зарубіжний досвід формування та ефективного, 94.01kb.
• Кривоозерська районна державна адміністрація, 16.85kb.
• В. С. Шовкалюк заступник директора Департаменту інноваційної діяльності та трансферу, 394.62kb.

8.2. Класифікація соціально-економічних прогнозів


Однією з найважливіших характеристик соціально-економічного прогнозування є класифікація (типологія) прогно­зів. В економічній теорії і практиці існують різні підходи до кла­сифікації. Спільним є те, що типологія базується залежно від класифікаційних ознак. Такими ознаками можуть бути: масштаби об'єкта; час випереджання; елементи відтворення; функції про­гнозу; джерела прогнозної інформації і т. д. Однак велика кіль­кість таких ознак без чітко визначених характеристик ускладнює створення єдиної класифікації (рис. 8.3). Зазначені прогнози відрізняються один від одного не тільки тривалістю прогнозного горизонту, а й характером прогнозної інформації (кількісні, якіс­ні параметри) та гіпотезою про можливість зміни певних тенден­цій розвитку в межах прогнозного горизонту.

За елементами та напрямами відтворення вирізняють прогнози первинних факторів виробництва та прогнози суспільних потреб

Уі Прогнозний горизонт Характер інформації Гіпотеза про можливі­сть зміни тен­денцій Опера­тивні	Коротко­строкові	Середньо-строкові	Довго­строкові	Далеко-строкові
1—3 місяці	до 1 року	1—5 років	5—10 років	10-20 років
Кількісна		Кількісно-якісна	Якісно-кількісна	Якісна
Зміна тенденцій не очікується		Можлива зміна тенденцій

Рис. 8.3. Класифікація прогнозів за часом випереджання

За масштабами об'єкта прогнозування (залежно від рівня аг-регування) прогнози поділяються на глобальні, макроекономічні, секторів економіки, міжгалузевих народногосподарських ком­плексів, галузеві, регіональні, локальні, підприємств та ін.

За часом випереджання (прогнозним горизонтом) прогнози класифікують на оперативні, короткострокові, середньострокові, довгострокові та далеко строкові.

Прогнози первинних факторів виробництва є вихідними в си­стемі економічного прогнозування. До цієї групи належать: про­гнози природних ресурсів (землі, води, палива, мінеральних ре­сурсів); матеріальних ресурсів (прогнози виробництва продуктів переробки природних ресурсів); трудових ресурсів (демографічні прогнози, прогнози трудових ресурсів, прогнози ринку та продук­тивності праці); фінансових ресурсів (прогнози доходів та витрат бюджетів і фондів, інвестицій тощо); науково-технічні прогнози і т. п.

До прогнозів суспільних потреб належать прогнози, що харак­теризують потреби в продукції (роботах, послугах). З огляду на це виокремлюють прогнози загальнодержавних, виробничих, особистих і т. п. потреб, а також прогнози економічної кон'юн­ктури.

Важливе місце у системі соціально-економічних прогнозів на­лежить соціальним прогнозам, які охоплюють прогнози спожив­чого попиту населення, попиту населення на суспільні товари, рівня життя населення, соціального складу суспільства і т. д.

За функціональною ознакою прогнози класифікуються як по­шукові (дослідницькі) та цільові (нормативні).

Пошукові прогнози базуються на умовному продовженні в май­бутнє тенденцій розвитку об'єкта в минулому з урахуванням чин­ників, здатних змінити ці тенденції.

Цільові прогнози розробляються на підставі заздалегідь ви­значеної мети. Іх розробка спирається на принцип цілеспрямова­ності і пов'язана з управлінським аспектом прогнозування. По­будова цільових прогнозів здійснюється у зворотному порядку: спочатку встановлюють мету (у_м), а потім шукають способи її до­сягнення, визначають цільові етапи (рис. 8.4)



Рис. 8.4. Пошуковий і цільовий прогнози


8.3. Методи соціально-економічного прогнозування


Методами прогнозування називають сукупність прийомів і оцінок, що дають змогу на підставі аналізу колишніх (ретроспективних) внутрішніх і зовнішніх зв'язків, притаманних об'єкту, а також їхніх змін зробити достатньо вірогідне судження щодо майбутнього розвитку об'єкта. Нині кількість відомих ме­тодів і прийомів прогнозування перевищує 150. Вибір методів прогнозування здійснюється згідно з характером об'єкта та вимо­гами до інформаційного забезпечення прогнозів.

Досвід, накопичений сучасною прогностикою, показує, що, за всієї різноманітності методів прогнозування, їх (залежно від сту­пеня формалізації) можна об'єднати в дві групи: інтуїтивні й фор­малізовані (рис. 8.5).




Інтуїтивні (експертні) методи базуються на використанні експертної інформації. Ними користуються тоді, коли бракує чіт­ких тенденцій розвитку об'єкта, коли прогнозуються процеси, які не мають історичних аналогів, коли іншими методами прогнозу­вання неможливо формалізувати оцінку впливу на розвиток об'єк­та багатьох факторів. Експертні оцінки дають змогу встановити ступінь складності й актуальності проблеми, визначити основні цілі та критерії, виявити чинники і взаємозв'язки між ними, об­грунтувати переважні альтернативи розвитку. Розрізняють інди­відуальні та колективні експертні оцінки.

Сутність методів індивідуальних експертних оцінок полягає в тому, що кожен експерт дає оцінку незалежно від інших, а потім за допомогою певних прийомів ці оцінки об'єднуються й узагаль­нюються. Індивідуальні експертні оцінки можуть мати вигляд ін­терв'ю, аналітичних записок, сценаріїв соціально-економічних подій тощо.

Колективні (групові) експертні оцінки як методи прогнозу­вання ґрунтуються на спільній праці експертів і передбачають визначення колективом спеціалістів сумарної оцінки стану об'єк­та в майбутньому. Найпоширенішими методами колективної екс­пертної оцінки є метод «мозкової атаки», метод комісій, метод «Дельфі», матричний метод та інші способи колективної генера­ції ідей.

До формалізованих методів прогнозування належать методи прогнозної екстраполяції та моделювання. Використання форма­лізованих методів доцільне за наявності достатньої фактографіч­ної інформації і чіткої тенденції розвитку об'єкта прогнозування.

Методи екстраполяції базуються на припущенні, що законо­мірність (тенденція) розвитку об'єкта у минулому буде незмін­ною протягом певного часу і в майбутньому. Але оскільки в дій­сності тенденція розвитку може змінюватися, то прогнозні ре­зультати слід розглядати як імовірнісні.

Залежно від особливостей змін рівнів у динамічних рядах екс­траполяції можуть бути простими і складними. До першої групи належать методи прогнозування, які базуються на припущенні відносної стійкості в майбутньому абсолютних значень рівнів, середнього рівня ряду, середнього абсолютного приросту, серед­нього темпу зростання.

Друга група методів базується на визначенні основної тенден­ції, тобто використанні статистичних формул, які описують тренд. Тренд — це відображення певною функцією тенденції ря­ду динаміки. Його зображують у вигляді гладкої кривої (траєкто­рії). Тренд характеризує головну закономірність руху об'єкта в часі.

Складні методи екстраполяції можна поділити на два основні типи: адаптивні й аналітичні.

Адаптивні методи прогнозування ґрунтуються на тому, що процес їх реалізації полягає у визначенні наступних у часі зна­чень прогнозного показника з урахуванням ступеня впливу попе­редніх рівнів. До них належать методи ковзної та експоненціаль­ної середніх, метод гармонійних ваг, авто регресія.

В основу аналітичних методів прогнозування (кривих зрос­тання) покладено принцип одержання за допомогою методу най­менших квадратів оцінки детермінованої компоненти, що харак­теризує основну тенденцію.

Особливе місце в сучасному прогнозуванні належить мето­дам багатофакторного моделювання — логічного, інформацій­ного, статистичного.

До логічного моделювання належать методи прогнозування за історичною аналогією, побудовою сценарію, «дерева цілей» і т. д.

Метод історичної аналогії базується на встановленні й вико­ристанні аналогії об'єкта прогнозування з однаковим за приро­дою об'єктом, що випереджає перший у своєму розвитку. Умо­вою успішного використання цього методу є правильний вибір об'єктів аналогії, а також урахування поправки на історичну зу­мовленість свідомості.

Якщо події задано у формі їхнього опису, то відображення ва­ріантів можливого стану об'єкта в майбутньому і встановлення ча­су його здійснення забезпечується за допомогою методу сценарію. Сценарій — це огляд інформації, яка характеризує дану ситуацію. Ця інформація включає опис окремих факторів, які впливають на здійснення конкретної події. Завдання сценарію — характеристика умов, що в них розвивається прогнозований процес.

Використання методу «дерева цілей» у прогнозуванні умож­ливлює послідовний поділ основних завдань на підзавдання і створення системи «зважених» за експертними оцінками зв'язків.

Методи інформаційного моделювання є специфічною галуззю прогнозування. Розвиток засобів масової інформації та характер­ні властивості інформаційних потоків (певна спрямованість, мож­ливість оцінки інтенсивності, прискорення або уповільнення, мож­ливість виділення характерних структурних складових і т. п.) створюють передумови для прогнозування розвитку на підставі вивчення джерел масової інформації, які містять певні необхідні, логічно впорядковані гіпотези.

Найбільш поширеними є методи прогнозування, засновані на статистичному моделюванні. Методи статистичного моделю­вання поділяються на дві групи.

1. Метод прогнозування на підставі одиничних рівнянь регре­сії. Форму взаємозв'язку одного явища з іншими явищами, об'єк­тами і процесами можна зобразити у вигляді рівняння регресії: у =/(хь х₂,..., х_т). Прогноз здійснюється підстановкою в нього значень ознак-факторів й оцінкою очікуваного середнього зна­чення результативної ознаки. Для встановлення області розсію­вання визначаються довірчі інтервали. Прогнозування за регре­сивними моделями може здійснюватися тільки після перевірки моделей на адекватність.
   
2. Метод прогнозування на підставі системи рівнянь взаємо­пов'язаних рядів динаміки. Цей метод є найскладнішим, але з йо­го допомогою можна одержати оцінку не тільки результативної, а й факторних ознак, тобто аналіз взаємопов'язаних рядів динаміки виражається за допомогою системи рівнянь регресії. Прогноз у такому разі ліпше піддається змістовій інтерпретації, ніж звичай­на екстраполяція.
   

8.4. Прогнозування економічного і соціального розвитку України


Процес пізнання економічної реальності вимагає побудови економетричних моделей, причому кожна така модель грунтується на певній економічній закономірності, яку необхідно економічно сформулювати й кількісно визначити на підставі ста­тистичних даних.

Економетричні моделі є найпоширенішим типом соціально-економічних моделей, використовуваних для аналізу й прогнозу­вання розвитку національної економіки. Вони складаються з функ­ціональних регресійних і балансових рівнянь, які кількісно ви­значають взаємозв'язки та пропорції між макроекономічними ве­личинами на всіх фазах процесу відтворення. Економетричні мо­делі спочатку використовували у формі простих моделей, що описують певну частину процесу відтворення. В останні десяти­ліття дістали розвиток складні (комплексні) економетричні моде­лі, що мають відображати функціонування економіки загалом.

Економічний зміст комплексних економетричних моделей ви­значають взаємозв'язки макроекономічних величин на окремих фазах процесу відтворення, виражені рівняннями моделі. Еконо­метричні моделі містять такі основні змінні та співвідношення: обсяг виробництва; доходи та споживання населення; капітало­вкладення та основні фонди; рівень зайнятості та безробіття; об­сяги зовнішньої торгівлі та ін.

Обсяг виробництва, як правило, визначають за допомогою виробничої функції, що відбиває залежність виробництва від ви­робничих чинників, головно від робочої сили та капіталу. Обсяг виробництва може відображатись як валовий випуск, ВВП, ВНД. Виробничі функції зазвичай дезагрегують за галузями економіки. До специфічних чинників, що впливають на виробництво, нале­жать тренд технічного розвитку в промисловості й будівництві, індекс погоди в сільському господарстві тощо.

Доходи та споживання населення визначають на підставі аналізу функцій доходів і споживання. Доходи населення зале­жать від рівня зайнятості й обсягів виробництва або продуктив­ності праці. Враховуються також певні соціальні параметри (мі­німальна заробітна плата, пенсія і т. д.). Особисте споживання населення стосовно попиту залежить головним чином від доходів населення і частково — від рівня цін, а стосовно пропозиції — від обсягів виробництва й імпорту. При цьому особисте спожи­вання та відповідні індекси цін можуть дезагрегуватися за група­ми товарів (продовольчі, промислові та послуги або товари корот­котермінового і тривалого використання).

Капіталовкладення та основні фонди визначають за допо­могою інвестиційних функцій, а також рівнянь створення та роз­міщення основних фондів. Інвестиційні функції виражають за­лежність капітальних вкладень від внутрішніх і зовнішніх чин­ників, однак у деяких моделях, особливо короткострокових, інвес­тиції вважають заданими величинами. Уведення в дію основних фондів залежить від обсягів капітальних вкладень з урахуванням лагу (часового запізнення).

Рівень зайнятості та безробіття моделюють за допомогою рівнянь економічно активного та пасивного населення. Пропози­ція робочої сили залежить від чисельності населення у працездат­ному віці, а попит — від обсягів виробництва в окремих галузях і в країні загалом, продуктивності праці, рівня та структури інвес­тицій, доходу. Цим змінним притаманна значна інерція, тобто за­лежність від рівня зайнятості та безробіття у попередніх пері­одах.

Обсяги зовнішньої торгівлі визначають за допомогою рівнянь експорту-імпорту. Експорт залежить від обсягу виробництва віт­чизняної продукції та від обсягу імпорту з інших країн. Імпорт, з погляду валютних резервів, залежить від експорту, а з точки зору потреб — від обсягу вітчизняного виробництва або від спожи­вання та інвестицій.

Макроекономічна модель може також містити інші змінні та співвідношення процесу відтворення, які' стосуються видатків, фінансів, кредитів, запасів тощо.

Описані взаємозв'язки та змінні можна ілюструвати схемою (рис. 8.6), в якій взаємозв'язки блоків ендогенних змінних позна­чено прямокутниками, а блоки екзогенних змінних — овалами.



Рис. 8.6. Блоки змінних і зв'язки між ними в комплексній економетричній моделі

Метою складних макроекономічних моделей комплексного соціально-економічного розвитку країни є відображення функці­онування усієї економіки. їх поступово вдосконалюють і присто­совують до потреб практики. Такі моделі розвиваються, головним чином, у двох напрямах — динамізації, поглиблення внутрішньої змістовності моделей та часової й галузевої дезагрегації моделей. Це сприяє вдосконаленню внутрішніх зв'язків між окремими блоками моделей і забезпечує змістовність моделей через систем­не відображення всіх фаз процесу суспільного відтворення Системи моделей створюють на рівні окремих країн (францу­зька, італійська, німецька та ін.), на рівні груп країн (західно-

європейська, східноєвропейська, північноамериканська тощо) та на рівні світового господарства загалом.

Економетричні моделі в країнах Східної Європи почали засто­совувати на початку 70-х років XX ст. Найсуттєвіших результатів у побудові комплексних економетричних моделей досягнуто в Росії, Україні, Угорщині та Польщі.


Соціально-економічне прогнозування в Україні

Серед перших макроекономічних моделей України були мо­делі УКР-1 та УКР-2, розроблені в Науково-дослідному економіч­ному інституті при Держплані УРСР. Більш детальна та присто-сованіша до тодішньої планової методики модель УКР-2 була сформована по семи взаємопов'язаних блоках (Промисловість, Сільське і лісове господарство, Будівництво, Транспорт і зв'язок, Торгівля і громадське харчування, Інші галузі матеріального ви­робництва, Підсумкові республіканські показники). Модель УКР-2 вважали дезагрегованою моделлю великого розміру, яка мала 79 регресійних і 22 балансові рівняння.

У 1990-ті роки Інститутом економіки Національної академії наук та Міжнародним центром інформаційних технологій та си­стем Міністерством освіти і науки України було розроблено кілька версій систем макроеконометричних моделей прогнозування еко­номіки України УКР-МАКРО. Метою побудови взаємопов'язаної системи моделей, за допомогою якої можливе прийняття ефекти­вних рішень, є характеристика розвитку економіки України в пе­рехідний період на макрорівні за різними сценаріями. Перші дві версії УКР-МАКРО-1 і УКР-МАКРО-2 було побудовано на під­ставі макропоказників за схемою балансу народного господарст­ва. Останні версії — УКР-МАКРО-3 і УКР-МАКРО-4 — за систе­мою національних рахунків (СНР).

На етапі прогнозування за системою УКР-МАКРО-3 було роз­глянуто два варіанти сценаріїв — оптимістичний і песимістич­ний. Керівними змінними були визначені обсяги імпорту нафти і газу, а також показники інфляції, фоновими змінними — погодні умови та ситуація у вугільній промисловості. Оптимістичний по­гляд було засновано на тому, що постачання енергоносіїв здійс­нюватиметься зростаючими темпами, погодні умови — сприят­ливі, ситуація у вугільній промисловості — стабільна. Песимі­стичний прогноз передбачав уповільнений спад у постачанні енергоносіїв, несприятливі погодні умови і нестабільну ситуацію у вугільній промисловості. За версією УКР-МАКРО-4 також було розглянуто два варіанти — уповільнене чи прискорене зростання частки інвестицій у реальному ВВП.

Пізніше Інститут економічного прогнозування НАН України розробив «Макромодель економіки України-1». Модель зорієн­тована на розробку середньострокових прогнозів динаміки клю­чових макроекономічних параметрів. Модельні зв'язки розгляну­ті у секторному розрізі на підставі показників і залежностей СНР з урахуванням цілей економічної політики.

Зазначена модель має блокову структуру й призначена для об­числення прогнозних показників у щорічному вимірюванні. Бло­ки представлені моделями секторів: реального, споживання та доходів населення, державного, зовнішньоекономічного та гро­шово-кредитного. Взаємодія між блоками виявляється у побудові та узгодженні ключових індикаторів платіжного і монетарного балансів, СНР та балансу державного бюджету.

На базі «Макромоделі економіки України» було розраховано більшість макроекономічних показників «Прогнозу економічного і соціального розвитку України на середньостроковий період». Наведено можливі найнижчі, ймовірні та верхні межі коливання реального ВВП та індексу інфляції, а також імовірний, оптиміс­тичний, песимістичний сценарії можливих змін основних агрега­тів розподілу ВВП, бюджетних і монетарних показників.

Певний інтерес становить розробка Інституту кібернетики ім. В.М.Глушкова НАН України —моделювальна система «Бю­джет». Вона призначена для розв'язання завдань бюджетного та макроекономічного моделювання, зокрема для оцінювання очі­куваних надходжень до державного бюджету й обсягів його най­важливіших витрат, прогнозування динаміки цін, обсягів плато­спроможного попиту, експортно-імпортних потоків тощо. Ця система використовувалася під час розробки проекту Державного бюджету України.

У тому ж інституті розроблено модель середньострокового прогнозування (автори — Б. Панасюк, І. Сергієнко, Л. Гуляниць-кий). Ця економетрична модель призначена для обчислення що­річних темпів зростання ключових макроекономічних змінних (реального ВВП, рівня інфляції та безробіття) і ґрунтується на використанні виробничих функцій Кобба—Дугласа.

Серед менш масштабних моделей слід вирізнити дві перспек­тивні для аналітичного використання моделі: квартальну (річну) модель прогнозного розрахунку реального ВВП (Кібернетичний центр НАН України), ґрунтовану на використанні методу групо­вого використання аргументів, та довгострокову економетричну модель економічного зростання у перехідних економіках, засно­вану на регресійному аналізі з виокремленням інституціональних чинників (Міжнародний валютний фонд).


Державне прогнозування економічного і соціального розвитку України.

Відповідно до Закону України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» прогнози економічного і соціального розвитку мають розроблятися на середньостроковий (5 років) та короткостроко­вий (1 рік) періоди. У прогнозах повинні бути відображені:

• аналіз соціально-економічного розвитку країни за поперед­ній період і характеристика головних проблем розвитку економі­ки та соціальної сфери;
  
• очікувані зміни зовнішньополітичної та зовнішньоекономіч­ної ситуації та їхній вплив на економіку країни;
  
• оцінка впливу можливих заходів державної політики у про­гнозному періоді на розвиток економіки та соціальної сфери;
  
• цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку та про­позиції щодо напрямів державної політики на відповідний період;
  
• прогноз кон'юнктури на внутрішніх і зовнішніх ринках стратегічно важливих товарів (послуг);
  
• основні макроекономічні та інші необхідні показники і ба­ланси економічного і соціального розвитку, в тому числі по галу­зях і регіонах;
  
• висновки щодо тенденцій розвитку економіки країни у про­гнозному періоді.
  

Прогноз економічного і соціального розвитку на середньостро­ковий період використовується під час розроблення проекту Про­грами діяльності Кабінету Міністрів. Параметри прогнозу на корот­костроковий період використовуються для розроблення Держав­ної програми економічного і соціального розвитку та для оцінки надходжень і формування показників державного бюджету.