Geum.ru

Методичні рекомендації для центральних органів виконавчої влади щодо застосування в законотворчій діяльності Конвенції про захист прав І основних свобод людини

Вид материалаМетодичні рекомендації

Содержание


Протокол n 7 конвенції (
Вислання іноземців (
Покараним двічі (
Протокол n 7 конвенції (
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9
995_004 )
Стаття 2. СВОБОДА ПЕРЕСУВАННЯ ( 995_004 )
1. Кожна людина, що законно перебуває на території будь-якої
держави, в межах цієї території має право на вільне пересування і
свободу вибору місця проживання.
2. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи
свою власну.
3. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за
винятком тих, які запроваджуються згідно з законом і необхідні в
демократичному суспільстві в інтересах національної або
громадської безпеки, з метою підтримання громадського порядку,
запобігання злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи з метою
захисту прав і свобод інших людей.
4. Права, викладені в пункті 1, у певних районах можуть також
підлягати обмеженням, які запроваджуються згідно з законом і
виправдовуються в демократичному суспільстві суспільними
інтересами.
У пункті 1 статті 2 ( 995_004 ) зазначається категорія осіб,
які мають право вільно пересуватися і обирати місце проживання -
"особа, що законно перебуває на території будь-якої держави".
Тобто основною умовою дії пункту 1 статті 2 є законність
перебування особи на території держави, що регулюється
національним законодавством. Якщо національним законодавством
країни і в установленому ним порядку особі було заборонено
залишатися на її території чи в'їжджати на певну територію, ця
заборона не буде порушенням пункту 1 статті 2 Протоколу N 4
( 995_004 ) (Piermont v France judgment of 27 April 1995, Series
A, No. 314).
Свобода пересування може обмежуватися законодавством країни
за умов, викладених у пункті 3 ( 995_004 ), у разі, якщо вони не
мають дискримінаційного характеру (Gillow v the United Kingdom
judgment of 24 November 1986, Series A, No. 109).
Комісія зазначила, що якщо особа, звільнена відповідно до
пункту 3 статті 5 Конвенції ( 995_004 ), підпадає під положення,
які обмежують свободу її пересування, це втручання може
розглядатися як необхідне для запобігання вчиненню злочину (Schmid
v Austria N 10670/83, Decision of 9 July 1985, 44 DR 195 (1985) і
не тягне за собою порушення статті 2 Протоколу N 4 ( 995_004 ).
Комісія встановила, що держава вправі встановлювати умови
"законності" перебування іноземця на її території, у зв'язку з чим
перебування є "законним" до того часу, поки особа виконує ці умови
(Paramanathan v FRG N 12068/86, 51 DR 237 (1986).
Суд констатував порушення статті 2 Протоколу N 4 ( 995_004 )
у разі встановлення стосовно особи спеціального політичного
нагляду, зокрема заборони залишати свій дім та зобов'язання
відмічатися в поліції (Raimondo v Italy judgment of 22 February
1994, Series A, No. 281-A).
Вимога звинуваченому чи засудженому залишити паспорт, щоб
бути попередньо або умовно звільненим, є втручанням, яке у разі
відповідності закону може розцінюватися як необхідне для
запобігання злочинам, тобто відповідає пункту 3 статті 2 Протоколу
N 4 ( 995_004 ).
Як установила Комісія, свобода виїжджати з країни, закріплена
в статті 2 ( 995_004 ), не включає права вивозити все своє майно з
цієї країни без обмежень (X v Sweedn N 3916/69, 32 CD 51 (1969).
ПРОТОКОЛ N 7 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
Протокол N 7 до Конвенції ( 995_004 ) розширює обсяг прав на
справедливий судовий захист і встановлює:
Стаття 1. ПРОЦЕДУРНІ ГАРАНТІЇ, ЩО СТОСУЮТЬСЯ
ВИСЛАННЯ ІНОЗЕМЦІВ ( 995_004 )
Іноземець, який законно проживає на території держави, не
може бути висланий за її межі інакше ніж на виконання рішення,
прийнятого відповідно до закону, і йому повинна бути надана
можливість:
a) наводити аргументи проти свого вислання;
b) вимагати перегляду-своєї справи;
c) бути представленим з цією метою перед компетентним органом
або перед особою чи особами, призначеними цим органом.
Іноземець може бути висланий до здійснення своїх прав,
передбачених у підпунктах a, b та c цієї статті, коли таке
вислання є необхідним в інтересах громадського порядку або
мотивується міркуванням національної безпеки.
На відміну від статті 4 Протоколу N 4 ( 995_004 ), ця стаття
стосується швидше індивідуального, а не колективного вислання.
Проте у цій статті міститься лише вимога додержання верховенства
права, а не загальна заборона вислання.
Стаття 1 ( 995_004 ) стосується лише іноземців, які законно
перебувають на території певної держави, і таким чином, не
поширюється на осіб, що не є іммігрантами (особи, що перебувають
на території держави транзитом, особи, що очікують падання дозволу
на проживання).
Стаття 2. ПРАВО НА ОСКАРЖЕННЯ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
( 995_004 )
1. Кожна людина, визнана судом винною у вчиненні
кримінального злочину, має право на перегляд вищою судовою
інстанцією винесеного їй вироку і призначеної міри покарання.
Здійснення цього права, включаючи обставини, за яких воно може
бути здійсненим, регулюється законом.
2. Це право може бути предметом винятків, передбачених
законом щодо малозначних злочинів, або у справах, у яких судом
першої інстанції, що притяг до відповідальності відповідну особу,
був найвищий суд або в яких відповідна особа була засуджена після
апеляції на виправдувальний вирок.
Стаття 2 Протоколу N 7 ( 995_004 ) доповнює положення статті
6. Проте стаття 6 тлумачиться як така, що не накладає на державу
зобов'язання утворити апеляційну інстанцію в своїй судовій
системі, а лише гарантує права особи при розгляді справи в такій
інстанції, якщо вона передбачена національним законодавством
(Delcourt v. Belgium judgment of 17 January 1970, Series A. no.
11). Стаття 2 Протоколу N 7 ( 995_004 ) нині вже передбачає,
запровадження апеляції для перегляду вироків у кримінальних
справах, проте залишає для держави певну межу власної оцінки.
Стаття 3. ВІДШКОДУВАННЯ ЗА СУДОВУ ПОМИЛКУ ( 995_004 )
Якщо особа була остаточним рішенням визнана винною у вчиненні
кримінального злочину і якщо винесений їй вирок був потім
скасований або вона була помилувана на тій підставі, що якась
нова чи нововиявлена обставина незаперечне доводить наявність
судової помилки, то ця особа, яка зазнала покарання в результаті
такого засудження, одержує відшкодування згідно із законом або
практикою відповідної держави, якщо тільки не буде доведено, що
зазначена невідома обставина не була свого часу виявлена повністю
або частково з вини цієї особи.
Стаття 4. ПРАВО НЕ БУТИ ПРИТЯГНУТИМ ДО СУДУ АБО
ПОКАРАНИМ ДВІЧІ ( 995_004 )
1. Жодна людина не може бути вдруге притягнута до
відповідальності або покарана у кримінальному порядку судом однієї
і тієї самої держави за злочин, за який вона вже була остаточно
виправдана або засуджена відповідно до закону і
кримінально-процесуального права цієї держави.
2. Положення попереднього пункту не перешкоджають перегляду
судового рішення згідно з законом і кримінально-процесуальним
правом відповідної держави за новими нововиявленими обставинами чи
внаслідок грубої помилки в попередньому судовому розгляді, які
могли вплинути на результати процесу.
Основними принципами "справедливості", важливими для
розуміння механізму дії статей 6 і 13 та Протоколу N 7 до
Конвенції ( 995_004 ), є:
принцип рівності засобів (змагальності), який передбачає, що
кожна сторона повинна мати рівні можливості під час викладення
справи і жодна сторона не має ніяких додаткових переваг над
опонентом. Це означає, зокрема, що сторони мають бути однаково
репрезентовані з усіх питань справи, можуть спростовувати
аргументи іншої сторони, протягом судового засідання бути
заслуханими, обвинувачений у кримінальній справі повинен бути
присутнім та мати право брати участь у будь-якій процесуальній
дії;
принцип незалежності та неупередженості суду передбачає, що
суд повинен бути створений виключно на підставі закону, а його
склад незалежним та неупередженим і ніщо не має давати підстав для
сумніву у його об'єктивності при розгляді справи;
принцип розумного строку встановлює стандарти, протягом якого
має відбутися судовий розгляд. Позиція Європейського суду
зводиться до того, щоб зволікання судового розгляду суттєво не
впливало на становище по справі. При вирішенні кримінальних справ
відлік розумного строку розпочинається з моменту "офіційного
повідомлення, що передається особі компетентним судовим органом з
висунутим обвинуваченням";
принцип публічності судового розгляду вимагає прилюдного
оголошення рішення суду за будь-яких обставин, незважаючи на те,
що з мотивів збереження моральних засад, громадського порядку,
національної безпеки або забезпечення конфіденційності приватного
життя справа слухається у судовому засіданні.
Суд виносить свої рішення, керуючись нормами Конвенції
( 995_004 ) і практикою застосування своїх попередніх рішень.
Рішення Суду є обов'язковими для держав - учасниць Конвенції.
Контроль за їх виконанням паралельно з Судом здійснює Комітет
Міністрів Ради Європи.
ПРОТОКОЛ N 7 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
Стаття 5. РІВНІСТЬ ЧОЛОВІКА ТА ЖІНКИ ( 995_004 )
Чоловік і жінка, що перебувають у шлюбі, мають рівні
громадянські права і обов'язки у стосунках між собою і у
відносинах з їхніми дітьми, щодо одруження, перебування в шлюбі і
його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких
заходів, які необхідні в інтересах дітей.
Відповідно до положень цієї статті рівність повинна
забезпечуватися виключно у стосунках між самим подружжям, що
стосується їх особистості, їх майна та в їх стосунках зі своїми
дітьми. Тому передбачені права та обов'язки мають приватноправовий
характер і не стосуються інших галузей права, зокрема таких, як
адміністративне, податкове, соціальне або трудове право.
Оскільки ця стаття забезпечує рівноправність членів подружжя,
особи, що не перебувають у шлюбі, не підпадають під сферу її
захисту. Крім того, вона не застосовується до умов, що визначають
правоздатність осіб для укладення шлюбу, передбачених національним
законодавством. Слова "щодо одруження" стосуються правових
наслідків укладення шлюбу.
Той факт, що члени подружжя "мають рівні права і обов'язки" у
стосунках з дітьми, не перешкоджає державам застосовувати заходи,
необхідні для забезпечення інтересів дітей. Тут доречно зазначити,
що рівноправність членів подружжя вже забезпечено Конвенцією
( 995_004 ), зокрема статтею 8 у сукупності із статтею 14. У цьому
ж випадку Європейський суд та Комісія підкреслюють необхідність
брати до уваги інтереси дітей. Що стосується статті 14, то у
справі про використання мов у Бельгії Суд постановив норму,
відповідно до якої будь-яка відмінність у ставленні є порушенням
зазначеної статті, "якщо така відмінність не має об'єктивного та
розумного обгрунтування". Стаття 5 Протоколу N 7 ( 995_004 )
закріплює принцип, відповідно до якого будь-який відхід від норми
рівності членів подружжя завжди не може бути ні об'єктивним, ні
розумним.
Цю статтю не слід розуміти таким чином, що вона перешкоджає
національним органам враховувати всі необхідні фактори при
винесенні рішень, що стосуються поділу майна при розірванні шлюбу.
Слова ж "його розірвання" не означають ніякого обов'язку держави
забезпечувати розірвання шлюбу.

"Збірник нормативно-правових актів та методичних рекомендацій",
"Видавничий дім", Київ, 2001.