Geum.ru

Методичні рекомендації для центральних органів виконавчої влади щодо застосування в законотворчій діяльності Конвенції про захист прав І основних свобод людини

Вид материалаМетодичні рекомендації
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9
995_004 ).
Погляди заявників зачіпають важливий і серйозний аспект
людського життя та поведінки - недоторканність особи, законність
або незаконність застосування тілесних покарань.
Визнавши порушення другого речення статті 2 Першого
Протоколу ( 995_004 ), Суд розглянув далі питання про те, чи
порушила держава тимчасово право дитини на освіту згідно з першим
реченням цієї статті.
Якщо стосовно другого речення заявниця оскаржувала
відвідування навчального закладу, то стосовно першого - заборону
відвідувати школу.
Стаття 2 ( 995_004 ) є єдиним цілим, у якому домінує перше
речення, а право, сформульоване в другому реченні, є похідним від
основного права на освіту. Тобто обидва посилання різняться за
своєю правовою основою: перше стосується батьківського права, а
друге - права дитини.
Право на освіту, яке гарантується в першому реченні статті 2
( 995_004 ), за своїм характером потребує врегулювання з боку
держави, але таке врегулювання в жодному разі не повинно
заподіювати шкоди змісту цього права чи суперечити іншим правам,
проголошеним у Конвенції ( 995_004 ) або протоколах до неї.
У Європейському суді розглядалися й інші справи, які
стосувалися статті 2 Першого Протоколу ( 995_004 ), взятої разом з
іншими статтями Конвенції, зокрема справа "Вальсаміс проти Греції"
(Eur. Court HR, Valsamis v Greece judgment of 18 December 1996,
Reports of Judgments and Decisions 1996-VI). У цій справі заявники
(сім'я Вальсаміс) надіслали класному керівникові письмову заяву
про звільнення їхньої дочки, Вікторії, від відвідування уроків
православної релігії, а також участі у будь-яких інших заходах,
які суперечать їхнім релігійним поглядам. Вікторія була звільнена
від обов'язкового відвідування таких уроків і православної меси.
Через деякий час міс Вальсаміс разом з іншими учнями школи
попросили взяти участь у шкільному параді з нагоди початку війни
між Італією та Грецію 1940 року. Вона поінформувала свого класного
керівника, що її релігійні погляди не дозволяють їй брати участь у
святкуванні на честь війни, а отже, "і в параді, на якому вона
також не була присутня, незважаючи на наказ класного керівника.
Класний керівник заборонив їй приходити до школи наступного дня.
Батьки Вікторії вважають, що стаття 2 Першого Протоколу
( 995_004 ) забороняє зобов'язувати їхню дочку брати участь у
заходах, що мають на меті пропагування патріотичних ідеалів, яких
вони не підтримують. На їхню думку, освіту необхідно набувати на
уроках історії, а не на парадах. Уряд же Греції вважає, що
шкільний парад не мав провійськових настроїв і вірування
Вальсамісів не можуть розглядатися як переконання у значенні
статті 2 Першого Протоколу ( 995_004 ), а тимчасове призупинення
навчання мало мінімальний вплив на навчальну програму та не може
розглядатися як порушення права на освіту. Суд не вважає питання
про порушення права Вікторії на освіту основним. Суд зауважив, що
міс Вальсаміс була звільнена від релігійних уроків і православної
меси, як і вимагали її батьки. До компетенції Суду не належить
розгляд рішень грецької держави щодо планування та впровадження
навчальної програми. Дивує інше, чому учнів карають усуненням від
занять, навіть на один день, за відмову взяти участь у параді за
межами школи у вихідний день. Суд зауважив, що хоча покарання
усуненням від занять не може розглядатися як виключно навчальний
захід і може мати певний психологічний вплив на дитину, до якої
застосовується, воно було обмеженим у часі та не вимагало
відсторонення учня від занять.
Отже, не було порушення статті 2 Першого Протоколу
( 995_004 ). Суд постановив, що участь у параді не порушує
релігійних переконань батьків міс Вальсаміс, і, вивчивши обставини
справи, дійшов висновку, що заявники не мали ефективних засобів
перед національною владою для підтримання своєї скарги, яка
пізніше була подана до Європейської комісії, тобто у цьому випадку
мало місце порушення статті 13 Конвенції ( 995_004 ) (право на
ефективний засіб правового захисту), взятої разом із статтею 2
Першого Протоколу, та статті 9 Конвенції (свобода думки, совісті і
віросповідання). Суд вважає, що заявникам було заподіяно
немайнових збитків. Однак факт визнання порушення статті 13
Конвенції, взятої разом із статтею 2 Першого Протоколу, та статті
9 Конвенції, є достатньою компенсацією. Визнаючи порушення статті
14 Конвенції та здійснюючи оцінку витрат на справедливій основі,
як того вимагає стаття 50 Конвенції ( 995_004 ) (витрати суду),
Суд компенсував заявникам 600000 драхм для покриття витрат.
Комісія та Суд розглянули також інші справи щодо поваги прав
батьків на забезпечення освіти їхніх дітей. Однією з таких справ є
справа "К'єльдсеп, Буск Мадсен і Педерсон проти Данії" (Kjeldsen,
Busk Madsen and Pedersen case of 7 December 1976, Series A, No.
23). Заявники (батьки дітей шкільного віку) заперечували проти
обов'язкового статевого виховання, запровадженого в державних
школах. На їхню думку, статеве ви ховання стосується етичних
питань, тому краще виховувати дітей у цій сфері самостійно. Однак
компетентні органи відмовили їм у проханні звільнити їхніх дітей
від відвідування уроків з цього предмета.
Уряд Данії зауважив, що держава не примушує батьків віддавати
на навчання своїх дітей до державних шкіл. Батькам дозволяється
самостійно організовувати їхнє навчання в домашніх умовах чи
приватних навчальних закладах, яким держава надає значні субсидії,
чим бере на себе функції "у сфері освіти". Таким чином, щодо
статті 2 Першого Протоколу ( 995_004 ) (а точніше другого речення
цієї статті) Данія виконує обов'язки, покладені на неї у сфері
освіти і навчання, включаючи ті, які полягають в організації і
фінансуванні державної освіти. Слід зауважити, що друге речення
статті 2 Першого Протоколу повинно тлумачитися разом з першим
реченням цієї ж статті, яке закріплює право кожного на освіту.
Саме з цим основним правом нерозривно пов'язане право батьків на
повагу їхніх релігійних та філософських переконань, а перше
речення, як і друге, не проводить розмежування між державним і
приватним навчанням.
У цій справі Суд дійшов висновку, що оскаржуване
законодавство само по собі жодним чином не посягає на релігійні і
філософські переконання, як це забороняється другим реченням
статті 2 Першого Протоколу ( 995_004 ). У Данії, як уже
зазначалося, батьки можуть віддавати своїх дітей до приватних
шкіл, які не мають таких жорстких зобов'язань і, крім того, добре
субсидуються державою. Таким чином, Суд постановив, що не було
порушення статті 2 Першого Протоколу чи статті 14 Конвенції
( 995_004 ) (заборона дискримінації) разом з вищезгаданою статтею
2 Першого Протоколу.
Стаття 3. ПРАВО НА ВІЛЬНІ ВИБОРИ ( 995_004 )
Високі Договірні Сторони зобов'язуються проводити вільні
вибори з розумною періодичністю шляхом таємного голосування в
умовах, які забезпечують вільне виявлення думки народу під час
вибору законодавчої влади.
Стаття 3 Першого Протоколу ( 995_004 ) є єдиним основним
положенням Конвенції ( 995_004 ), яким не передбачено право чи
свобода і невтручання з боку держави. Навпаки, в цьому положенні
чітко викладено позитивне зобов'язання держави.
Комісія і Суд розглянули невелику кількість справ, у яких
порушувалися пов'язані із статтею 3 Першого Протоколу ( 995_004 )
питання.
Майже в усіх інших статтях Конвенції ( 995_004 ) і протоколах
N 1, 4, 6 і 7 ( 995_004 ) використовуються вислови "кожен має
право" чи "ніхто не може". У статті 3 Першого Протоколу
говориться: "Високі Договірні Сторони зобов'язуються". Інколи з
цього робився висновок, що стаття не передбачає прав і свобод,
"безпосередньо визнаних за кожним", хто перебуває під юрисдикцією
цих Сторін, а закріплює лише зобов'язання за державами. Це досить
обмежене тлумачення.
У Грецькій справі (1969) Комісія підкреслила важливість прав,
які гарантуються статтею 3 Першого Протоколу ( 995_004 ),
зазначивши, що "представницька законодавча влада, яка обирається з
розумною періодичністю, є основою демократичного суспільства".
Так, у справі "Матьє Моап і Клерфейт проти Бельгії" (Mathieu-Mohin
and Clerfayt v Belgium judgment of 3 March 1987, Series A, No.
113) Суд заявив, що "згідно з преамбулою Конвенції основні права і
свободи людини найкращим чином забезпечуються за допомогою
"ефективної політичної демократії". Оскільки стаття 3 Першого
Протоколу проголошує характерний принцип демократії, вона має
важливе значення в цілях Конвенції ( 995_004 ).
Щодо прав, закріплених у цій статті, то підхід Комісії трохи
змінився, і від поняття "інстутиційне" право на проведення вільних
виборів Комісія перейшла до поняття "загального виборчого права",
а далі - до поняття суб'єктивних прав участі: "права голосу" і
"права висувати свою кандидатуру на виборах органу законодавчої
влади".
Отже, у своєму рішенні у справі "Матьє Моан і Клерфейт проти
Бельгії" Суд погодився з думкою Комісії, за якою "міждержавне
забарвлення формулювання статті 3 не відображає якихось істотних
відмінностей від інших істотних положень Конвенції ( 995_004 ) і
протоколів". Мається на увазі здійснення державою позитивних
заходів з метою проведення демократичних виборів.
Ці права не мають абсолютного характеру. Оскільки в статті 3
( 995_004 ) вони визнаються, але не називаються і не визначаються,
то є можливість для імпліцитних обмежень" (mutatis mutandis Golder
judgment of 21.02.1975, Series A No. 18).
У правових системах держав-учасниць право голосу і обирання
обумовлюється рядом чинників, які загалом не суперечать статті 3
( 995_004 ). У цій сфері держави мають певні обмеження щодо
власної оцінки, але остаточне рішення про додержання вимог Першого
Протоколу ( 995_004 ) приймає Суд: він повинен переконатися, що
такі обмеження не зачіпають цих прав до такого ступеня, що вони
втрачають реальний зміст; що ці обмеження переслідують правомірну
мету і що застосовані засоби є адекватними. Найважливіше, щоб вони
це перешкоджали "вільному волевиявленню народу під час вибору
законодавчої влади".
Суд підкреслив, що фраза "в таких умовах, які забезпечують
вільне виявлення думки народу під час вибору законодавчої влади"
передбачає головним чином право "рівного підходу до всіх громадян
при здійсненні ними свого права голосу і свого права виступати
кандидатом на виборах".
Держава може застосовувати певні обмеження, які мають на меті
гарантувати справжнє волевиявлення народу шляхом забезпечення
однакових можливостей для всіх кандидатів, як і здійснення в
повному обсязі права, гарантованого статтею 3 Першого Протоколу
( 995_004 ).
Комісія вирішила, що держава може законним чином обмежувати
право участі своїх громадян у голосуванні. У багатьох державах
законодавство передбачає, що громадяни можуть брати участь у
виборах тільки в тому випадку, коли вони мають також постійне
місце проживання в цій країні. Це обмеження було визначено таким,
що відповідає статті 3 ( 995_004 ). Пояснюючи його, Комісія
зазначила, що громадяни, які не мають постійного місця проживання
в країні, менш безпосередньо та упродовж менш тривалого часу
відчувають на собі вплив ситуації в ній і менше знають про
повсякденні проблеми такої країни. Крім того, Комісія відзначила,
що кандидати на виборах мають доступ до громадян за кордоном для
викладення різних питань, які виносяться на вибори, що дає змогу
забезпечити вільне волевиявлення. Комісія також зазначила, що
нерезиденти можуть бути позбавлені права участі в голосуванні на
тій основі, що, як правило, вони здійснюють менший вплив на вибір
кандидатів і на формулювання їхніх передвиборних програм.
Комісія зазначила, що, хоча ця стаття гарантує право тієї чи
іншої особи висувати свою кандидатуру на виборах і після обрання
стати членом парламенту, держава не здійснює порушення положень
цієї статті у тому випадку, коли вона застосовує заходи щодо
недопущення тієї чи іншої особи до заняття посади, якщо ця особа
вже є членом парламенту іншої держави. Комісія також підтримала
виборчі правила, які забороняють урядовим чиновникам одночасно
претендувати і на політичну посаду.
Деякі країни встановили, що громадяни зобов'язані брати
участь у голосуванні, подавати бюлетень, який при цьому може бути
і незаповненим. Комісія вирішила, що таке зобов'язання підпадає
під дію статті 3 Першого Протоколу ( 995_004 ), зазначивши, що
"вільні вибори" не означають виборів, участь у яких має
добровільний характер, а вибори, у яких (обов'язковий) акт
голосування дає можливість вільного вибору, і ця система сумісна
із статтею 3 і в інших аспектах". Комісія також визначила, що
"обмежена виборцями система голосування на виборах в рамках того
чи іншого округу сумісна із статтею 3.
У своєму рішенні у справі "Матьє Моан і Клерфейт" Суд
висловив думку, що стаття 3 ( 995_004 ) "не створює якихось
"обов'язків" щодо запровадження якоїсь конкретної системи,
наприклад, пропорційного представництва чи винесення рішення
більшістю голосів за наявності одного або двох бюлетенів".
У справі "Гітопас та інші проти Греції" (Gitonas v Greece
judgment of 1 July 1997, Reports of Judgments and Decisions (1997)
Суд не визнав порушення статті 3 Першого Протоколу ( 995_004 ) у
разі, коли національне законодавство забороняло виставляти свою
кандидатуру на виборах будь-якій особі, яка протягом останніх 3
років до часу проведення виборів понад 3 місяці перебувала на
керівній посаді в державних органах.
Суд констатував, що обставини, які стосуються періоду роботи
заявників на відповідних посадах, тривалість їх роботи і коло
посадових обов'язків давали підставу для застосування до кожного з
них правила необираності.
Комісія визначила, що поняття "законодавча влада" має
роз'яснюватися на основі правил, установлених конституціями
Високих Договірних Сторін. До поняття "законодавча влада"
віднесено не тільки національний парламент, а й регіональні
законодавчі органи. Так, орган, який може лише висувати
законопроекти, але не приймає їх самостійно, не підпадає під
визначення "законодавча влада". Те ж саме стосується органів, що
наділені законодавчими повноваженнями лише в силу делегування
повноважень законодавчим органам вищого рівня.
Стосовно способу формування "законодавчого корпусу" в статті
3 ( 995_004 ) говориться лише про необхідність організації
"вільних" виборів, що проводяться "з розумною періодичністю",
"шляхом таємного голосування" і "на умовах, які забезпечують
народу вільне волевиявлення". Крім цієї умови, в статті не
передбачається ніякого зобов'язання щодо певної системи;
наприклад, пропорційної чи мажоритарної, одного чи двох турів.
Тут Суд визнає за державами-учасницями значні межі для
розсуду, враховуючи, що їх законодавство з цих питань різне і час
від часу змінюється.
Перед виборчими системами стоять часом несумісні завдання: з
одного боку, більш чи менш точно висвітлювати думку народу, і з
іншого, об'єднувати різні ідейні рухи і сприяти формуванню
достатньо логічної і чіткої політичної волі. Під словами "на таких
умовах, які забезпечують народу вільне волевиявлення під час
вибору законодавчої влади" мається на увазі принцип рівності всіх
громадян при здійсненні ними права голосу і права висувати свою
кандидатуру на виборах.
Однак з цього не випливає, що всі виборчі бюлетені мають
однакове значення з точки зору остаточного результату і що в усіх
кандидатів рівні шанси на перемогу. При будь-якій виборчій системі
неможливо уникнути феномену "загублених голосів".
У цілях застосування статті 3 Першого Протоколу ( 995_004 )
будь-яка виборча система повинна оцінюватися з урахуванням
політичного розвитку країни, і тому певні її деталі, недопустимі в
рамках однієї системи, можуть бути виправдані в іншій, за тієї
умови, що діюча система забезпечує "народу вільне волевиявлення
під час вибору законодавчої влади".
Суд підкреслив, що обрання такої системи виборів, за якої б
забезпечувалося вільне волевиявлення народу під час вибору органу
законодавчої влади, є питанням, у вирішенні якого державам
надається можливість здійснювати вибір.
У справі "Метьюз проти Сполученого Королівства" (рішення від
18 лютого 1999 р. // Практика Європейського суду з прав людини.
Рішення. Коментарі. - 1999 р. - N 2. - С. 90) Суд розглядав
питання, чи застосована стаття 3 Першого Протоколу ( 995_004 ) до
такого органу, як Європейський парламент, і чи має він риси
"органу законодавчої влади". Суд відзначив, що "орган законодавчої
влади" не обов'язково означає національний парламент і що вибори
до Європейського парламенту не можуть виключатися із сфери дії
статті 3 Першого Протоколу лише на тій підставі, що він є
наднаціональним, а не суто внутрішньодержавним представницьким
органом. Суд розглянув повноваження Європейського парламенту в
контексті Європейського співтовариства і дійшов висновку, що цей
парламент достатньою мірою бере участь у конкретних законодавчих
процесах, які сприяють прийняттю певних типів законодавства, та в
загальному демократичному, нагляді за діяльністю Європейського
співтовариства, для того, щоб його можна було вважати органом
законодавчої влади у цілях статті 3 Першого Протоколу ( 995_004 ).
ПРОТОКОЛ N 4 КОНВЕНЦІЇ (