Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій індустрія гостинності у країнах європи
| Вид материала | Документы |
- Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
- Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3615.59kb.
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3659.85kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 3522.45kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 2681.19kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 4388.83kb.
- Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2382.48kb.
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
4. Угода про вільну торгівлю між Республікою Македонія та Україною від 18.01.2001 р. , ратифікована Законом України від ссылка скрыта № 2599-III5. Угода між Урядом України та Урядом Російської Федерації про вільну торгівлю від 24.06.1993 р. із змінами та доповненнями. 6. Безух О. Проблеми правового забезпечення державного регулювання і державного управління у сфері підприємницької діяльності у контексті інтеграції до світової економіки // Право України. – 2008. - № 10. – ст. 78-81. 7. Сайт Національного банку України // www.bank.gov.ua Котенко Галина Степанівна Прикарпатський національний університет ім.Василя Стефаника Інститут туризму м.Івано-Франківськ ТРАНСКОРДОННЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В ТУРИЗМІ – ШЛЯХ ДО ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ (НА ПРИКЛАДІ КАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ) Ключові слова: транскордонне співробітництво, євроінтеграція, рекреаційний регіон, зростання, лібералізація, сталий розвиток туризму. Жодна країна світу, на якому б рівні економічного розвитку вона не знаходилась, не може нормального розвиватись поза світовим господарством, без тісних економічних зв’язків з іншими країнами світу. Основною метою розвитку зв’язків із країнами Європейського Союзу є забезпечення економічної інтеграції у загальноєвропейський економічний простір, що полягає в розширенні доступу українських товарів та послуг на європейські ринки, поглибленні виробничих кооперацій, гармонізації економічного законодавства до стандартів ЄС та світової системи торгівлі [1, ст.329]. Одним із головних завдань державної регіональної економічної політики є облаштування державних кордонів і налагодження зв’язків між прикордонними регіонами. Особливе місце в регіональній економічній політиці відводиться різним формам прикордонного співробітництва. Створюються зони спрощеного перетину кордону, взаємовигідної торгівлі, добросусідства. Одним із основних напрямків продуктивних сил України на перспективу є „ ...формування ефективних рекреаційно-туристичних та лікувально-оздоровчих комплексів, які б сприяли перетворенню України у всесвітньовідому зону відпочинку і оздоровлення людей [1, ст.323]”. Тому актуальним та необхідним є дослідження проблем пов’язаних із стимулюванням розвитку сфери рекреаційних послуг в умовах транскордонного співробітництва, зокрема в Карпатському Єврорегіоні. Зростання уваги до прикордонних регіонів Європейського Співтовариства відзначається підписанням Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво в 1979 році. Необхідно зазначити, що кількість публікацій з цієї тематики зросла протягом останніх років, але більшість з них присвячена загальнонаціональним або суто місцевим проблемам розвитку. В наукових дослідженнях Свиди І.В., Мандюка Н.Л., Морана О.І., Календи Н.В. та інших. Розвитку сфери рекреаційних послуг регіону в умовах транскордонного співробітництва (на прикладі Єврорегіону „Верхній прут”) присвячена робота Кифяка О.В. Питанням регіональної політики та проблемами ліквідації суттєвих диспропорцій соціально-економічного розвитку українських регіонів присвячені праці таких вчених: М.Долішній, З.Варналій, В.Євдокименко, М.Кравців, В.Пила, Д.Стеченко, І.Школа та інші. Але, зважаючи на сучасні глобалізаційні процеси та інноваційну спрямованість регіональної економіки особливого значення набувають дослідження розвитку сфери рекреаційних послуг в прикордонних регіонах. Важливого значення набуває участь українських територій у різних формах транскордонного співробітництва, що враховуючи глобальні інтеграційні процеси та сусідство з Євросоюзом, може виступати рушійною передумовою прискорення темпів зростання обсягів рекреаційних послуг. Транскордонне співробітництво полягає у вдосконаленні його організаційного, інвестиційного та інформаційного забезпечення для посилення конкурентоспроможності регіону, є одним із шляхів розширення чи налагодження нових ринків збуту. Країни центральної Європи, розвиваючи зв’язки з Україною мають можливість отримати додаткові кошти з фондів та програм ЄС, що є важливим для розвитку традиційно депресивних територій східного прикордоння [3, ст.107]. За останні 50 років туризм як індустрія відпочинку став потужним чинником економічного розвитку країн Європи та Північної Америки, які мали тривалі традиції промислового розвитку. Азіатські, близькосхідні, латиноамериканські та деякі африканські країни, що розвиваються у свою чергу зазнали позитивного впливу туризму і виявилося, що там, де наступає туризм, бідність відступає [4, ст.7]. Тому настав час і Україні приєднатись до глобальної тенденції розвитку туризму, який став чинником соціальної і культурної інтеграції. ”Зростання, глобалізація та інтеграція – це три поняття, які ми, без сумніву, можемо пов’язувати з сучасним туризмом 21 століття [4, ст.7]”. За своєю природою туризм є багатостороннім. Складовими частинами якого є: інфраструктура, гостинність, свобода перетину кордонів, якість товарів та послуг, стан природного середовища, підготовка персоналу, транспорт, здатність бізнесу адаптуватися до вимог мандрівників, ефективна система управління та забезпечення безпеки туристів. Туризм сьогодення характеризується такими ключовими поняттями, як зростання інтеграція, багатосторонність, вразливість, стійкість. Потенціал зростання туризму на фоні глобальної ринкової економіки та вільної торгівлі гарантує ліквідацію перешкод, що гальмують його поширенню. Однак, суспільство в цілому страждає від не контрольованого розвитку туризму. А саме анархічного розвитку елементів туристської інфраструктури та не виваженої експлуатації туристських центрів. „Непосильний тиск на природне середовище, не захищені берегові та гірські ділянки, величезне перенаселення міських центрів і перевантаження головних місць туристського інтересу та історичних пам’яток, не відповідні транспортна інфраструктура, громадські служби та сфера послуг, підвищення попиту на водні та енергетичні ресурси, що суперечить потребам місцевого населення, застарілі системи навчання, загроза для місцевих культур та традицій – ось можливі наслідки [4, ст.11]”. У відповідності до прогнозів ВТО передбачається потрійне зростання потоків перевезень за період 1995-2020 років, а обсяг міжнародних відвідувань у 2020 році перевищить 1,5 млрд. [4, ст.11]. Головною ідеєю розвитку туризму є ідея лібералізації. Концепція розвитку туризму і філософія, на якій вона базується, лягли в основу Глобального етичного кодексу туризму. Закономірним наслідком зростання лібералізації треба розглядати сталий розвиток туризму. „Сталий розвиток являє собою майбутнє всесвітнього туризму – не межу його зростання, а швидше гарантію тривалого успіху” [4, ст.13]. Пошук шляхів до стабільності постає у трьох вимірах: перший – потреба у сталому економічному розвитку; другий – прагнення до більшої соціальної справедливості у всьому світі; третій – необхідність у захисті та відновленні навколишнього середовища у світі з нестримно зростаючим населенням та з ресурсами, що вичерпуються [4, ст.16]. ВТО запропоновано ряд заходів з метою забезпечення сталого розвитку туризму, включно з туризмом, що не завдає шкоди навколишньому середовищу, а саме екотуризму. Екотуризм є вирішальним чинником збалансованості, стабільності та відповідальності туристського сектору, що разом із спортом, природним та культурним туризмом, дає можливість задовольнити безмежну потребу відкриття та подорожі, не призводячи до неприйнятних та невиправних наслідків[4, ст.21]. Концепція сталого розвитку туризму стосується не лише економічного зростання, соціального прогресу та охорони навколишнього середовища, вона має також етичний та культурні виміри. Приватизація, співробітництво державного та приватного секторів та децентралізація на користь місцевих та регіональних органів влади стоять на порядку денному туристської індустрії особливо у розвинутих країнах Європи та Північної Америки а також таких великих країн як Китай чи Індія. Франції вдалося подвоїти свій бюджет розвитку завдяки поєднанню зусиль установ трьох інституцій – центрального уряду, приватного сектору та місцевих туристських органів [4, ст.23]. Зробивши вибір на користь сталого розвитку туризму Україна не лише гарантує майбутнє цієї вагомої сфери індустрії, вона також обирає шлях розвитку суспільства і культури. Проблема яка розглядається в даній статті стосується розвитку транскордонного співробітництва Карпатського регіону. Вигідний геополітичний фактор зможе активізувати інтеграцію рекреаційної системи регіону в Європейський рекреаційний простір. Варто відзначити, що необхідно вже вибрати правильний стратегічний курс розвитку регіону, взявши до уваги те, що Карпати є географічним центром Європи, а в природному відношенні – унікальною екологічною системою на заході України, отже при формуванні політики освоєння цього краю необхідно розумно використати його геополітичні переваги і зберегти екологічний феномен території. Майбутня соціально-економічна модель Карпат має бути економічно вигідною для України і екологічно сумісною з природними територіями сусідніх країн. Через Карпатський регіон проходять усі сполучення з країнами Заходу, що робить сприятливі умови інтеграції України в таких напрямах:
Першочергове розв’язання цих питань є основою зростання інвестиційних потоків для розвитку транскордонного співробітництва Карпатського регіону. Література 1.Лишиленко В.І. Регіональна економіка: підр. /Лишиленко В.І. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 383с. 2.Школа І.М. Стратегія розвитку підприємств невиробничої сфери регіону: Навч. посіб. – Чернівці: 2008. – 288с. 3.Розширення Європейського Союзу: вплив на відносини України з центральноєвропейськими сусідами/ Інститут регіональних та Євро інтеграційних досліджень „Єврорегіон Україна” – Київ: 2004 4.Франжіаллі Ф. Тенденції розвитку міжнародного туризму /Франжіаллі Франческо. – К.: КУТЕП, 2002. 25с. 5.Кифяк О.В. Розвиток сфери рекреаційних послуг регіону в умовах транскордонного співробітництва: дис. ...канд. екон. наук: 08.00.05/Кифяк Олександр Васильович. – Л., 2007 . – 192с . 6.Мазур Ф.Ф. Соціально-економічні умови розвитку рекреаційної індустрії (на прикладі Карпатського регіону): навч.посіб. /Мазур Ф.Ф. – К.: ”Центр навчальної літератури”, 2005.-95с. Лояк Лілія Миколаївна Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника Інститут туризму, м. Івано-Франківськ СУТНІСТЬ ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВОГО УПРАВЛІННЯ РЕГІОНАЛЬНИМ ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА Ефективність регіональної економіки багато в чому базується на діяльності підприємницьких структур. Перехід до ринкової системи господарювання тісно пов'язаний з виникненням та поширенням самостійної ініціативної діяльності суб’єктів економічних відносин, спрямованої на виробництво продукції, надання різноманітних послуг із метою отримання прибутку. Як показує світовий досвід, саме підприємницький сектор є надійною основою формування конкурентного середовища, головним структуро утворювальним елементом, рушійною силою розвитку економічної системи. Рухливий і динамічний, він дає змогу вирішувати серйозні економічні й соціальні проблеми: сприяє повнішому задоволенню потреб споживачів, розвиткові реального сектору економіки, розширює можливості працевлаштування населення [ 5, с. 9]. Практично в усіх країнах держава бере активну участь у формуванні та розвитку підприємницької діяльності і підтримці найбільш доцільних та ефективних її напрямків насамперед малого підприємництва. В умовах ринкової економіки мале підприємництво виконує важливу виробничо-економічну функцію, і його роль постійно зростає [1, с .115]. Зростання ролі підприємництва супроводжується руйнуванням усталених мотиваційних механізмів залучення людей до праці, появою особливої форми економічної активності, що передбачає докорінну зміну їхньої поведінки. Інноваційний та ризикований характер діяльності підприємця, його самостійність у прийнятті управлінських рішень у поєднанні з відповідальністю за результатом господарювання викликають підвищений інтерес до фундаментальних положень теорії сучасного підприємництва, до вміння практично застосовувати здобуті знання [ 5 , с. 9]. Відносини між державою та сектором малого підприємництва з приводу регулювання процесів його розвитку складаються із заходів державної підтримки малого підприємництва, безпосередньо спрямованих на активізацію його зростання, і заходів державного економічного та організаційно-правового регулювання малого підприємництва, спрямованих на регламентацію діяльності його суб’єктів в інтересах суспільства. Державна підтримка і державне економічне та організаційно-правове регулювання є вирішальним у становленні та розвитку малого підприємництва [1, с. 116] . Розроблення і виконання державних цільових програм – ефективний засіб реалізації стратегії інноваційного розвитку економіки. Питанням сутності програмно-цільового методу, розробки програм соціально-економічного та культурного розвитку регіону присвячена значна кількість наукових досліджень у сфері регіональної економіки . Досліджуючи теоретико-методичні проблеми в контексті розробки практичних рекомендацій у сфері запровадження методів планування і програмування в практику управління розвитком в практику управління розвитком регіонів, академік НАН України М.І. Долішній акцентує увагу на важливості програмно-цільового методу управління як дієвого засобу вирішення проблеми соціально-економічного та культурного розвитку регіонів : « для підвищення ефективності цільових програм регіонального розвитку слід звернути увагу на якість та повноту їх науково-теоретичного забезпечення, а також на організаційні моменти розробки та реалізації програм» [ 3 , c. 133 ] . Професор Д. М. Стеченко формулює наступне положення : «Програмно-цільовий метод в управлінні регіональним розвитком – це система науково – методичних заходів, яка забезпечує розв’язання проблем міжгалузевого та міжрегіонального характеру шляхом ув’язування цілей з ресурсами, його застосування передбачає: наявність проблеми і визначення мети; виділення системи, що реалізує цілі; розробку комплексної програми розвитку системи; створення механізму організаційної форми реалізації комплексної програми» [6 , c . 117]. Л. Газда відзначає ,що програмно-цільове планування є базовим засобом розробки та реалізації життєвого циклу програм регіонального розвитку країн Європи. Про граматичною суттю застосування програмно-цільового методу є використання його як інструмента регіональної політики, а також як засобу ефективної реалізації регіональної політики Європейського Союзу [ 3 , c . 133] . З точки зору науковця О.І. Дацій , загальновідомо, що програмно-цільовий метод застосовується при вирішенні складних довгострокових міжгалузевих проблем соціально-економічного розвитку окремих територій та країни в цілому. Узагальнюючи наукові підходи авторів та практичний досвід застосування програмно-цільового методу для розвитку територій, можна констатувати, що він являє собою систему елементів механізму регіонального управління, яка спрямована на реалізацію довгострокових цілей соціально-економічного розвитку країни та її регіонів на основі використання наявних ресурсів та узгодження інтересів підприємництва всіх форм власності [ 4 , c . 30 ] . На думку дослідника Т. Боднарука розробка механізму регулювання розвитку малого підприємництва, повинна базуватися на програмному підході, що дозволяє : комплексно підійти до врахування вимог ринку, особливостей функціонування галузей, потреб і ресурсних можливостей територій, інтересів суб’єктів малого підприємництва; забезпечити цільову мобілізацію фізичних, людських і організаційних ресурсів, виробити систему дієвих заходів із регулювання і підтримки малого підприємництва регіону [ 1 ] . У дослідженнях, які стосуються розвитку малого бізнесу, З. Варналій стверджує, що однією з причин труднощів і структурних порушень в малому підприємництві є відсутність системи територіального управління регіональної політики у сфері розвитку підприємницької діяльності .Державна політика підтримки малого підприємництва, на думку, вченого, це сукупність пріоритетних рішень (заходів), які визначають основні напрями і форми правового, економічного й організаційного сприяння розвитку підприємницького сектора з урахуванням інтересів держави, регіону і суб’єктів господарювання. Для активізації інноваційного розвитку суб’єктів підприємницької діяльності регіональним органам державного управління слід забезпечити цьому процесу режим максимального сприяння, створити у регіоні ефективну інфраструктуру та механізми заохочення перетворення нових ідей в комерційні конкурентоспроможні продукцію та послуги. Чинниками, які не сприяють інноваційній діяльності підприємств регіону є: нестача фінансових ресурсів на здійснення такої діяльності; низький рівень оплати праці, що не сприяє залученню кваліфікованих кадрів; відсутність систематизованої інформації про новітні технології, наукові розробки та інновації, наявні патенти і т.п.; висока капіталомісткість інноваційної діяльності та значний розмір необхідних початкових інвестицій. Вирішувати проблеми забезпечення інноваційного розвитку підприємництва регіону необхідно на основі добре обгрунтованої державної політики, конкретні механізми реалізації якої повинні діяти безпосередньо на регіональному і місцевих рівнях. Більше того, в умовах енергетичної кризи, вступу до СОТ конкурентоспроможність вітчизняних підприємств має вирішальне значення, а отже необхідне також фінансування стимулювання інноваційної моделі розвитку виробництв, впровадження енергозберігаючих технологій для підвищення конкурентоспроможності і якості продукції підприємств [ 2 , c .434 ] . Слід також зазначити, що для забезпечення інноваційного розвитку підприємницького середовища регіону необхідний комплексний підхід до вирішення проблеми стимулювання впровадження інноваційних технологій із використанням перелічених вище заходів. Особливо ефективним є поєднання фінансово–кредитної підтримки, формування системи ефективної кооперації (кластерів) підприємств та просвітницьких кампаній щодо доцільності запровадження інноваційних технологій та устаткування [ 2 , c . 437 ] . Література: 1.Боднарук Т. Г. Державна політика підтримки малого підприємництва /Актуальні проблеми економіки . – 2007 . -№ 6 . – С .115- 121. 2.Варналій З. С. Державна регіональна політика України : особливості та стратегічні пріоритети : Монографія / 3. Газда Ласло Програмно-цільове планування в контексті формування українсько-угорського транскордонного регіону / Регіональна економіка . – 2005 .- № 2 . – С.132 -139 . 4.Дацій О. І. Управління житловою сферою господарського механізму / Соціально-економічна політика та розвиток регіонів в умовах переходу до постіндустріального суспільства : Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (Дніпропнтровськ ,21 березня 2008 р.)/ Дніпропетровська державна фінансова академія . – С .30 – 31 . 5. Сизоненко В .О . Сучасне підприємництво : Навч . посіб . – К . : Знання – Прес , 2008 . – 440 с . 6.Стеченко Д. М. Управління регіональним розвитком . –К . : Вища школа , 2000 . – СІ 17 . Панасюк Катерина Андріївна Донецький інститут туристичного бізнесу, м. Донецьк НАПРЯМИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ СТРУКТУР У ТУРИЗМІ В УКРАЇНІ Своєрідним підготовчим етапом до проведення Євро 2012 було проголошення 2008 р. роком туризму в Україні. Це давало сподівання на поліпшення стану розвитку туризму в країні, зростанню в’їзних і внутрішніх турпотоків, що, в свою чергу, призвело б до більш сталого функціонування туристичних підприємств, а отже і туристичної сфери в цілому. Проте економічна криза, що розпочалась у другому півріччі 2008 р., внесла власні корективи в розвиток туризму і підкреслила необхідність розробки заходів щодо посилення сталості функціонування підприємницьких структур у туризмі. Метою статті є визначення головних проблем сталого розвитку туристичних підприємств і розробка пропозиції до їх вирішення. Проблеми, які існують нині на туристичному ринку України, можна поділити на чотири групи: економічні, екологічні, соціальні та правові. До економічних проблем відносять: заважкий вхід до ринку туристичних послуг у великих містах і майже відсутність туристичних підприємств у містах з чисельністю населення до 150 тис. осіб; сезонна діяльності підприємств – майже 80% прибутку отримують протягом «високого сезону» (наприклад, літо для Криму і зима для Карпат); великий податковий тягар; залежність ціноутворення від курсу валют (євро та долара США) і вартості палива; нестача власних коштів на розширення основної діяльності; залучення кредитних або інвестиційних ресурсів надто дорогий процес для більшості турпідприємств. Серед екологічних проблем функціонування підприємств туристичної сфери є: невиконання в повному обсязі санітарних вимог; руйнування природного середовища через будівництво нових і реконструкцію старих туристичних об’єктів; забруднення навколишнього середовище через відпочинок неорганізованих груп туристів; перевищення допустимої кількості відпочиваючих на рекреаційну територію; руйнування озонового прошарку за рахунок авіо- і авто перевезень туристів; забруднення ґрунту, наземних і підземних водних мереж через застарілі каналізаційні системи. До соціальних проблем відносяться: низький рівень безпеки місць розміщення та харчування; недостатній внесок підприємств у розвиток місцевих співтовариств; невідповідність рівня якості послуг або товарів світовим стандартам; низький рівень оплати роботи персоналу;, відсутність профілактики надзвичайних ситуацій, невідповідність концепції «соціально відповідального маркетингу»; низький рівень визнання українських туристичних підприємств на міжнародному ринку. Проблеми правового характеру можна поділити за трьома напрямами: 1) виконання обов’язків перед туристами (надання мінімальної медичної страховки, робота з клієнтами без укладання угод про надання послуг, несвоєчасне повідомлення про зміни у програмі туру (менш ніж за 20 діб), уникнення виплат компенсацій туристам за неякісний сервіс або тур); 2) легалізація туристичної діяльності (робота турпідприємства без отримання ліцензії або продовження після її позбавлення, недотримання правил сертифікації, укриття доходів); 3) дотримання трудового законодавства (офіційний штатний розклад підприємств суттєво різниться від справжнього як за кількістю працюючих так і за сумами заробітної плати, уникнення надання повного соціального пакету, медичного страхування, надання відпустки за рахунок так званих рекламних турів або work-shop, що по суті є робочою поїздкою). Вищеназвані проблеми у тім або іншому ступені є характерними для підприємств туристичної індустрії (розміщення, харчування, транспортування та надання послуг з продаж турів). Їх вирішення це довгий і складний процес, який має проходити поступово. Першим і найскладнішим етапом цього процесу має стати виховання соціально відповідального суспільства, яке сприйматиме туризм не тільки як господарську діяльність і можливість відпочити, але і як засіб зберегти національну культурну спадщину і природне середовище для майбутніх поколінь. Для цього можна рекомендувати Міністерству освіти і науки включити в шкільний курс географії тему «Туризм». Бажано, щоб особи, які працюють на підприємствах туріндустрії мали спеціальну освіту. Це забезпечить зростання якості сервісу, що є визначальним при виборі туристом місця відпочинку. Другий етап – це вирішення проблем на державному рівні, тобто не зважаючи на те, що існують програми розвитку туризму, проводяться круглі столи з цього приводу, ярмарки та виставки – політична нестабільність, що вже стала «стабільною» зовсім не сприяє розвитку туризму, у тому числі і в’їзному, що визначений як приоритетний. Третій етап – це удосконалення законодавства. Внести поправки до Закону України «Про спрощену систему оподаткування» – збільшити верхню межу валового річного доходу для малих підприємств (серед підприємств туріндустрії їх більшість), і приватних підприємців. Закріпити законодавчо можливість створення багаторівневої системи небанківських макрофінансових організацій. Відновити дію статей 21 і 22 Закону України «Про інноваційну діяльність», які передбачають пільги суб’єктам підприємництва при реалізації інноваційних проектів, але не тільки в сфері нано- та біотехнологій, але і у сфері туризму, у тому числі зеленого, екологічного, рекреаційного. Передбачити пільги при організації для малих туристичних підприємств, а також малого сімейного бізнесу, що займаються наданням послуг у сфері рекреаційного, зеленого, в’їзного та інших видів туризму, що сприяють локальному розвитку. Наприклад, звільнити нові підприємства або підприємців від сплати земельного податку на 5 років. Затвердити нову редакцію КЗпП. Передбачити штрафні санкції за недотримання законодавства еквівалентні загальноєвропейським. Утворити особливі економічні зони туризму (на промислових, сільських, або інших територіях, де є передумови до його розвитку), де створити спеціальні пільгові умови з розвитку туризму, у тому числі при приватизації і подальшій реконструкції об’єктів державної власності – пансіонатів, баз відпочинку, оздоровчо-лікувальних закладів. Четвертий етап – маркетингова діяльність. Якісний продукт і високий сервіс надання послуг підкріплений інтенсивною рекламною політикою має привести в Україну значну кількість іноземних туристів, що призведе до зростання доходів підприємців, а отже поповнення держбюджетів різних рівнів. Таким чином, поступова реалізація заходів з вирішення проблем забезпечення сталого розвитку вже існуючих туристичних підприємств набуде статусу «вигідного» для підприємців-початківців. Література
П’ятковська Оксана Романівна Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» м. Львів |