1. Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій лю­дині, карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років

Вид материала

Документы

Содержание 1. Суспільна небезпечність 2. З об'єктивної сторони Суб'єктивна сторона 1. Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини — 2. Вилучення у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин з метою їх трансплантації — 3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені щодо особи, яка перебувала в безпорадному стані або в матеріальній чи і 4. Незаконна торгівля органами або тканинами людини — карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на 3. З об'єктивної сторони 1. Насильницьке або шляхом обману вилучення крові у людини з ме­тою використання її як донора — 3. Дії, передбачені частинами першою і другою цієї статті, вчинені за попередньою змовою групою осіб або з метою продажу,— Донорство крові та її компонентів — 2. З об'єктивної сторони 6. Суб'єктивна сторона Стаття 145. Незаконне розголошення лікарської таємниці 2. Об'єктивна сторона 6. Суб'єктивна сторона Злочини проти волі 1. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини — караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на

Подобный материал:

• Розбещення неповнолітніх. Перешкоджання здійсненню виборчого права, 130.41kb.
• Караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років, 23.77kb.
• Кодексу України, 527.92kb.
• До шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права, 177.75kb.
• Порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю, 1688.87kb.
• Відомості Верховної Ради (ввр), 2004, n 6, ст. 39 ) ( Із змінами, внесеними згідно, 68.32kb.
• 1. Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих, 89.36kb.
• 5. Циклічність як форма економічного розвитку, 1573.65kb.
• Методичні рекомендації на тему:, 150.05kb.
• Національний Університет «Острозька академія», 105.24kb.

1. Суспільна небезпечність цього злочину виявляється в тому, що відповідно до чинного законодавства України, міжнародних конвенцій (Кон­венція про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та ме­дицини. Ов'єдо, 4 квітня 1997 р.) та декларацій (Гельсінкська декларація «Рекомендації для лікарів, які проводять біомедичні досліди на людині», прийнята 18-ю Всесвітньою медичною асамблеєю, червень, 1964) досліди над певними категоріями громадян взагалі заборонені, а в тих випадках, ко­ли вони можуть проводитись, то з великими обмеженнями. Проведення дослідів над людьми часто створює загрозу для їх життя та здоров'я.

2. З об'єктивної сторони злочин виявляється в: 1) діянні; 2) наслідках;

3) причинному зв'язку між ними.

3. Діяння полягає в незаконному проведенні медико-біологічних, психо­логічних та інших дослідів над людиною. Відповідно до ст. 45 «Основ зако­нодавства України про охорону здоров'я» застосування експериментів на людях допускається із суспільне корисною метою за умови їх наукової об­ґрунтованості, переваги можливого успіху над ризиком спричинення тяжких наслідків, повної інформованості і добровільної (як правило письмової) зго­ди особи, яка підлягає експерименту.

4. Забороняється проведення дослідів над вагітними та жінками, які го­дують, новонародженими, хворими, ув'язненими та військовополоненими.

5. Досліди над людиною повинні проводитися за її згодою, а осіб, які бу­ли визнані судом недієздатними, а також неповнолітніх — за згодою батьків, опікунів або піклувальників.

6. При проведенні дослідів, лікарі, які мають достатній клінічний досвід, спостерігають за новим явищем у певних умовах з метою його пізнання, вивчення та дослідження. Біомедичні дослідження на людині повинні відповідати загальновизнаним науковим нормам, ґрунтуватися на ретельно виконаних лабораторних дослідженнях, дослідженнях на тваринах та глибо­ких наукових знаннях.

7. Досліди над людиною проводяться для удосконалення діагностичних, терапевтичних та профілактичних методик, а також поглиблення розуміння характеру та перебігу захворювань. При проведенні таких дослідів інтереси науки та суспільства не повинні ставитись вище інтересів учасника експе­рименту.

8. Лікарі повинні утримуватись від проведення дослідів над людиною або зупиняти будь-які дослідження, якщо стане відомо, що небезпека надзвичай­но велика порівняно з результатами, які можуть бути отримані внаслідок ек­сперименту.

9. Крім діяння, обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є створення небезпеки для життя чи здоров'я потерпілого. Внаслідок експерименту в ор­ганізмі людини відбуваються певні процеси і зміни, які створюють реальну можливість настання смерті або інших тяжких наслідків. Такий стан люди­ни повинен бути зафіксований. Обов'язковим у таких ситуаціях є встанов­лення причинного зв'язку між незаконним проведенням досліду над люди­ною і створенням загрози для її життя чи здоров'я.

10. Суб'єктивна сторона цього злочину полягає у прямому умислі щодо діяння і необережності до настання або можливості настання тяжких на­слідків (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість).

11. Суб'єктом є особа, яка проводить досліди над людиною і якій випов­нилося 16 років.

12. Частина 2 ст. 142 КК передбачає більш сувору відповідальність, якщо досліди проводяться над неповнолітнім (до 18-ти років), двома або більше особами, шляхом примушування або обману, а так само якщо вони спричи­нили тривалий розлад здоров'я потерпілого.

13. Примушування — це вимога лікаря або інших осіб, які проводять ек­сперимент над людиною, дати згоду на його проведення, яке супровод­жується фізичним насиллям або погрозами його застосування до потерпіло­го або близьких йому осіб, погрозою розголосити відомості, що ганьблять цих осіб, знищити або пошкодити їхнє майно, спричинити шкоду іншим правоохоронюваним інтересам зазначених осіб.

14. Обман — це повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або замовчування таких відомостей, які мають бути повідомлені. Це може сто­суватися мети досліду та методики його проведення, ступеня ризику і ха­рактеру наслідків, які можуть настати для потерпілого. Обман може бути вчинений як щодо потерпілого, так і щодо законного представника, якщо досліди проводяться над неповнолітньою чи визнаною судом недієздатною особою.

15. Тривалий розлад здоров'я може мати місце при середньої тяжкості або тяжкому тілесному ушкодженні тощо.


Стаття 143. Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини

1. Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або об­меженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Вилучення у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин з метою їх трансплантації —

карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені щодо особи, яка перебувала в безпорадному стані або в матеріальній чи іншій залеж­ності від винного, —

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

4. Незаконна торгівля органами або тканинами людини — карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

5. Дії, передбачені частинами другою, третьою чи четвертою цієї статті, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або участь у транс­національних організаціях, які займаються такою діяльністю, —

караються позбавленням волі на строк від п'яти до семи років з позбавленням права обіймати певні посади і займатися певною діяльністю на строк до трьох років.


1. Всесвітня медична асоціація в жовтні 1987 р. (м. Мадрид) прийняла Декларацію щодо трансплантації людських органів. У ній проголошується, що головною турботою лікарів повинне бути здоров'я їх пацієнтів. І донор, і реципієнт є пацієнти, і тому повинні бути вжиті всі заходи для захисту прав обох. Жоден лікар не може брати на себе відповідальність за транс­плантацію органів, якщо не захищені права і донора, і реципієнта.

2. Відповідно до ст. 47 «Основ законодавства України про охорону здо­ров'я» пересадка від донора до реципієнта органів та інших анатомічних ма­теріалів здійснюється у визначеному законодавством порядку за наявності їх згоди або згоди їхніх законних представників за умови, що використання інших засобів і методів для підтримання життя, відновлення або поліпшення здоров'я не дає бажаних результатів, а завдана при цьому шкода донору є мен­шою, ніж та, що загрожувала реципієнту. 16 липня 1999 р. був прийнятий За­кон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» (ВВР. — 1999. — № 41. — Ст. 377), який регулює цю діяльність.

3. З об'єктивної сторони цей злочин полягає в порушенні встановлено­го законом порядку трансплантації органів або тканин людини. Трансплан­тація — спеціальний метод лікування, що полягає в пересадці реципієнту органа або іншого анатомічного матеріалу.

4. Цей метод лікування застосовується виключно за наявності медичних показань лише за умови, коли усунення небезпеки для життя або відновлен­ня здоров'я реципієнта іншими методами лікування неможливе. Це встанов­лює консиліум лікарів відповідного закладу охорони здоров'я чи наукової установи.

5. Повинна бути згода інформованого дієздатного реципієнта. Якщо він не досяг 15-річного віку чи визнаний судом недієздатним, трансплантація застосовується за згодою батьків або інших законних представників (напри­клад, опікунів або піклувальників). Щодо осіб віком від 15-ти до 18-ти років чи визнаних судом обмежено дієздатними трансплантація застосовується за згодою реципієнта, його батьків або інших законних представників.

6. Цю діяльність можуть здійснювати акредитовані в установленому за­конодавством України порядку державні та комунальні заклади охорони здоров'я і державні наукові установи за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Ці установи повинні мати відповідну матеріально-тех­нічну базу, обладнання та кваліфікованих працівників.

7. Живим донором може бути лише повнолітня дієздатна особа. У неї мо­же бути взятий як гомотрансплантант лише один із парних органів або ча­стина органа чи іншого анатомічного матеріалу.

8. Це питання вирішується на підставі висновку консиліуму лікарів після його всебічного обстеження, і за умови, що завдана здоров'ю донора шкода буде меншою, ніж небезпека для життя, що загрожує реципієнту.

9. Повинна бути письмова згода живого донора, підпис якого засвід­чується у встановленому законодавством порядку.

10. Не допускається взяття гомотрансплантантів у живих осіб, які утри­муються у місцях відбування покарань; страждають на тяжкі психічні роз­лади; мають захворювання, що можуть передатися реципієнту або зашкоди­ти його здоров'ю; надали раніше орган або частину органа для трансплан­тації.

11. Певні умови та порядок взяття анатомічних матеріалів у померлих осіб для трансплантації встановлені в розділі IV Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини».

12. Факт смерті потенційного донора встановлюється консиліумом лікарів, які не можуть брати участі у взятті у цього донора анатомічних ма­теріалів, у їх трансплантації чи виготовленні біоімплантантів.

13. Кожна повнолітня дієздатна особа може дати згоду або не давати зго­ди стати донором анатомічних матеріалів у разі своєї смерті. Якщо така зго­да відсутня, то її можуть дати один з подружжя або родичі, які проживали з нею до смерті. Щодо неповнолітніх, обмежено дієздатних або недієздатних таку згоду можуть дати законні представники.

14. Якщо за життя людина зробила заяву про незгоду бути донором, то взяття анатомічних матеріалів для трансплантації не допускається. Взяття та­ких матеріалів також не допускається при відсутності дозволу судово-медич­ного експерта у разі необхідності проведення судово-медичної експертизи.

15. Злочин є закінченим з моменту вчинення трансплантації з порушен­ням встановленого законом порядку.

16. Суб'єктивна сторона злочину полягає в прямому умислі. При неза­конній торгівлі органами або тканинами людини обов'язковою є корисливі мотив та мета.

17. Суб'єктом злочину є особа, яка здійснює трансплантацію, а також інші особи, які займаються торгівлею органами або тканинами людини, в то­му числі учасники транснаціональних організацій.

18. Частина 2 статті встановлює відповідальність за вилучення у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин з метою трансплан­тації.

19. Примушування може застосовуватись лише до живого донора. Воно може виражатись у завданні ударів, побоїв, зв'язуванні, викручуванні рук, ніг, позбавленні свободи, а також спричиненні тілесних ушкоджень, крім то­го, до донора може застосовуватися психічне насилля, тобто погроза засто­сувати фізичне насилля, знищити або пошкодити майно, розголосити відо­мості, що ганьблять його або близьких йому осіб, тощо.

20. Обман — це повідомлення донору, реципієнту або їх законним пред­ставникам неправдивих відомостей, або замовчування таких відомостей, які мають бути повідомлені.

21. Частина 3 статті передбачає відповідальність за дії, передбачені час­тинами 1 або 2, вчинені щодо особи, яка перебувала в безпорадному стані або в матеріальній чи іншій залежності від винного.

22. Безпорадний стан потерпілого (донора чи реципієнта) може бути обу­мовлений фізичними недоліками, розладом психіки, хворобою, станом не­притомності тощо. Крім того, безпорадний стан може бути наслідком сп'яніння (алкогольного, наркотичного). Не має значення хто довів до тако­го стану потерпілого. Проте ступінь сп'яніння має бути таким, щоб по­терпіла особа слабо усвідомлювала обстановку, в якій вона знаходиться, не розуміла, що здійснюється трансплантація або не могла чинити опір такій операції.

23. Матеріальна залежність може мати місце тоді, коли потерпілий отри­мує істотну матеріальну підтримку, або перебуває на його утриманні та ін.

24. Інша залежність може виникати, наприклад, у взаємовідносинах між начальником і підлеглим, учителем або тренером і учнем тощо.

25. У частині 4 встановлена відповідальність за незаконну торгівлю орга­нами або тканинами людини. Відповідно до ст. 18 Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» укладан­ня угод, що передбачають купівлю-продаж органів або інших анатомічних матеріалів людини, за винятком кісткового мозку, забороняється.

26. Частина 5 статті передбачає відповідальність за вчинення цього зло­чину за попередньою змовою групою осіб (див. коментар до ст. 28 КК) або участь у транснаціональних організаціях, які займаються такою діяльністю. Такі організації систематично займаються незаконною трансплантацією ор­ганів чи тканин людини, порушуючи тим самим міжнародні конвенції з цих питань та національне законодавство.


Стаття 144. Насильницьке донорство

1. Насильницьке або шляхом обману вилучення крові у людини з ме­тою використання її як донора —

карається позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років, з штра­фом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян чи без такого.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо непо­внолітнього або особи, яка перебувала в безпорадному стані чи в ма­теріальній залежності від винного, —

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні поса­ди чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без тако­го.

3. Дії, передбачені частинами першою і другою цієї статті, вчинені за попередньою змовою групою осіб або з метою продажу,—

караються позбавленням волі на строк до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.


1. Донорство крові та її компонентів — добровільний акт волевиявлення людини, що полягає у даванні крові або її компонентів для подальшого без­посереднього використання Їх для лікування, виготовлення відповідних лікарських препаратів або використання у наукових дослідженнях (Закон України «Про донорство крові та її компонентів» від 23 червня 1995 р. № 239/95-ВР із змінами, внесеними 14 січня 1999 р. (ВВР. - 1999. - № 9-10. - Ст. 68). 7 грудня 2000 р. (ВВР. - 2001. - № 2-3. - Ст. 10) та 11 липня 2001 р. (ВВР. - 2001. - № 44. - Ст. 231). Взяття крові та її ком­понентів у донора дозволяється лише за умови, що здоров'ю донора не бу­де заподіяно шкоди.

Відповідно до ст. 46 «Основ законодавства України про охорону здо­ров'я» забороняється взяття донорської крові примусово.

2. З об'єктивної сторони злочин виражається в насильницькому або шля­хом обману вилученні крові у людини з метою використання її як донора. . Насильство може бути фізичним або психічним.

3. При фізичному насильстві завдаються удари, побої, викручування рук, зв'язування тощо. Психічне насилля полягає в погрозі застосувати фізичне насилля. При вчиненні цього злочину насильство виступає як засіб приму­сити людину до здачі крові та її компонентів.

4.. Злочин може бути вчинений і шляхом обману. Обман — це повідо­млення неправдивих відомостей донору або замовчування таких відомостей особою, які вона зобов'язана була повідомити. Обман може бути щодо кількості крові, мети її вилучення або реципієнта, якому ця кров буде вве­дена. Будучи обманутим, донор добровільно дає кров або її компоненти.

5. Злочин є закінченим з моменту вилучення крові, поєднаного з насиль­ством або обманом донора.

6. Суб'єктивна сторона злочину полягає у прямому умислі. Обов'язко­вою ознакою є мета — вилучення крові для використання її як донора. В ча­стині 3 статті метою вилучення крові є її продаж.

7. Суб'єктом злочину є медичний працівник, який може здійснювати ви­лучення крові, а також інші особи, які досягли 16-річного віку.

8. У частині 2 встановлена відповідальність за дії, передбачені н. 1 цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього або особи, яка перебувала в безпорад­ному стані чи в матеріальній залежності від винного. Стаття 2 Закону Ук­раїни «Про донорство крові та її компонентів» встановлює, що донором мо­же бути будь-який дієздатний громадянин України віком від 18-ти років, який пройшов відповідне медичне обстеження і не має протипоказань.

9. Про безпорадний стан та особу, яка перебуває в матеріальній залеж­ності, див. коментар до ст. 143 КК.

10. Частина 3 встановлює відповідальність за вчинення злочину за по­передньою змовою групою осіб (див. коментар до ст. 28 КК) або з метою продажу крові та її компонентів.


Стаття 145. Незаконне розголошення лікарської таємниці

Умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв'язку з виконанням професійних чи службових обов'язків, як­що таке діяння спричинило тяжкі наслідки, —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев­ною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.


1. Відповідно до ст. 40 КК «Основ законодавства України про охорону здоров'я» медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне об­стеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадя­нина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законо­давчими актами випадків. Лікар повинен зберігати в абослютній таємниці все, що він знає про свого пацієнта, навіть після смерті останнього, говорить­ся в «Міжнародному кодексі медичної етики» (прийнято 3-ю Генеральною асамблеєю Всесвітньої медичної асоціації у Лондоні у жовтні 1949 р.).

2. Об'єктивна сторона злочину характеризується трьома ознаками:

1) діянням; 2) тяжкими наслідками; 3) причинним зв'язком між ними.

3. Розголошення лікарської таємниці виражається в незаконному повідо­мленні іншій особі (особам) цієї інформації. Вона може передаватися в роз­мові, в тому числі телефонній, в листі, доповідях, виступах, лекціях, по те­лебаченню, радіо або в періодичній пресі.

4. Тяжкі наслідки є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони. Ними мо­жуть визнаватися; самогубство або спричинення собі тяжких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, психічна хвороба тощо.

5. Між тяжкими наслідками і розголошенням лікарської таємниці пови­нен бути встановлений причинний зв'язок.

6. Суб'єктивна сторона злочину виявляється в умислі. Особа усвідо­млює, що інформація, яку вона розголошує, є лікарською таємницею, і не має права її розголошувати, розуміє протиправність свого діяння і бажає або свідомо допускає її розголошення. Якщо особа в розмові повідомляє іншій особі лікарську таємницю, то вона це робить з прямим умислом. Якщо ж два лікарі в розмові між собою обговорюють відомості, які становлять лікарсь­ку таємницю, в присутності сторонніх осіб, яким цю інформацію не можна передавати (на вулиці, в громадському транспорті тощо), то вони розголо­шують лікарську таємницю з непрямим умислом.

До тяжких наслідків може призвести лише необережна вина (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість).

7. Суб'єктом злочину є особа, якій ці відомості стали відомі у зв'язку з виконанням професійних (лікар, фармацевт, медична сестра, фельдшер та ін.) або службових обов'язків (головний лікар, завідуючий відділенням та ін.). Інші громадяни, яким ці відомості стали відомі не у зв'язку з виконан­ням ними професійних чи службових обов'язків, а з інших джерел, не мо­жуть бути суб'єктом цього злочину.

8. Цей злочин слід відрізняти від розголошення відомостей про проведен­ня медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту люди­ни чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 132 КК). Ця стаття є спеціальною нормою щодо ст. 145 КК, в якій ідеться про широке коло пи­тань, що можуть бути лікарською таємницею. У статті 132 КК говориться лише про зараження СНІД або іншою невиліковною інфекційною хворобою.

Розділ III

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВОЛІ,

ЧЕСТІ ТА ГІДНОСТІ ОСОБИ


Конституція України у розділі II закріпила достатньо широкий та різний за своїм змістом перелік природних та невідчужуваних прав людини. До їх числа, зокрема, належать право на повагу до гідності людини (ст. 28), право кожної людини на свободу та особисту недоторканність (ч. 1 ст. 29). Норми розділу III КК України спрямовані на охорону цих прав. Родовим об'єктом злочинів, відповідальність за які встановлена цим розділом, є суспільні відносини, що забезпечують особисту волю, честь та гідність людини.


Стаття 146. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини

1. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини — караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі діяння, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох чи більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, або із застосу­ванням зброї, або здійснюване протягом тривалого часу, —

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчи­нені організованою групою, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.