1. Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій лю­дині, карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років

Вид материала

Документы

Содержание Стаття 122. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження 1. З об'єктивної сторони Тілесним ушкодженням середньої тяжкості Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину 7. З суб'єктивної сторони Кваліфікуючою ознакою Стаття 123. Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання 2. Об'єктивна сторона 6. З суб'єктивної сторони Стаття 124. Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів 3. Об'єктивна сторона 7. Стаття 124 КК не повинна застосовуватися у випадках заподіяння тяж­кого "тілесного ушкодження за допомогою різних попереджува 8. З суб'єктивної сторони 1. Умисне легке тілесне ушкодження — 2. Умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, — 1. З об'єктивної сторони 3. Суб'єктивна сторона 1. Умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкод 2. Ті самі діяння, що мають характер мордування, вчинені групою осіб, або з метою залякування потерпілого чи його близьких, — 1. Об'єктивна сторона ... Полное содержание

Подобный материал:

• Розбещення неповнолітніх. Перешкоджання здійсненню виборчого права, 130.41kb.
• Караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років, 23.77kb.
• Кодексу України, 527.92kb.
• До шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права, 177.75kb.
• Порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю, 1688.87kb.
• Відомості Верховної Ради (ввр), 2004, n 6, ст. 39 ) ( Із змінами, внесеними згідно, 68.32kb.
• 1. Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих, 89.36kb.
• 5. Циклічність як форма економічного розвитку, 1573.65kb.
• Методичні рекомендації на тему:, 150.05kb.
• Національний Університет «Острозька академія», 105.24kb.

Стаття 122. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження

1. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне уш­кодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричи­нило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину, —

карається виправними роботами на строк до двох років або обмежен­ням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені з метою залякування потерпілого або його ро­дичів чи примусу до певних дій, —

караються позбавленням волі від трьох до п'яти років.


1. З об'єктивної сторони злочин характеризується: 1) дією або бездіяльністю, спрямованими на заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження; 2) наслідками у виді спричинення середньої тяжкості тілесного ушкодження; 3) причинним зв'язком між зазначеними діянням та на­слідками.

2. Тілесним ушкодженням середньої тяжкості є таке ушкодження, яке не заподіює здоров'ю шкоди, небезпечної для життя в момент заподіяння, не потягло за собою інших наслідків, властивих тяжкому тілесному ушкоджен­ню, але разом із тим спричинило тривале порушення функцій будь-якого органу або інший тривалий розлад здоров'я.

3. Тривалий розлад здоров'я у більшості випадків виявляється в пору­шенні функцій будь-якого органу, до якого Правила відносять послаблення функцій органів зору, слуху, язика (мовлення), руки, ноги та ін. Повна втра­та органа або позбавлення його назавжди здатності функціонувати є тяжким тілесним ушкодженням і за ст. 122 КК кваліфікуватися не може. Разом з тим склад злочину, що розглядається, може мати місце й у випадках повної, але тимчасової втрати органом його функцій. До тривалого розладу здоров'я в розумінні ст. 122 КК слід відносити також випадки, коли заподіяна здоров'ю шкода не була пов'язана з порушенням функцій будь-якого органа, але вик­ликала втрату працездатності (наприклад, інфекційне захворювання).

4. Стаття 122 КК застосовується лише за умови, що розлад здоров'я був тривалим, яким, згідно з Правилами, визнається розлад здоров'я строком понад три тижні (більше ніж 21 день).

Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину слід ро­зуміти втрату загальної працездатності від 10 до 33 відсотків.

5. Правила вимагають, щоб судово-медичний експерт, оцінюючи характер і тривалість захворювання або порушення функцій, пов'язаних з ушкоджен­ням, виходив з об'єктивних медичних даних, встановлених у процесі прове­дення експертизи. Якщо тривалість захворювання, що зазначена в наявних медичних документах, не відповідає характеру заподіяного тілесного ушко­дження і не підтверджується об'єктивними даними, судово-медичний екс­перт визначає цю обставину і встановлює ступінь тяжкості виходячи із звич­них термінів. Тому сам по собі листок непрацездатності без урахування ха­рактеру ушкодження не може свідчити про тяжкість тілесного ушкодження, оскільки він може бути необґрунтовано продовжений, або, навпаки, на про­хання потерпілого передчасно закритий, а тому не відбиваючи справжньої тривалості захворювання.

6. Моментом закінчення злочину є заподіяння потерпілому середньої тяж­кості тілесного ушкодження.

7. З суб'єктивної сторони злочин, що розглядається, може бути вчинений ,3 прямим або непрямим умислом.

Відповідальність за ст. 122 КК настає також і у випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю і фак­тично було заподіяне тілесне ушкодження середньої тяжкості.

Відсутність умислу виключає застосування ст. 122 КК.

Так, у сварці, що виникла на ґрунті особистих стосунків, Б. на подвір'ї свого бу­динку ударив потерпілого Н. рукою по обличчю, від чого той упав на купу каменів і одержав тілесне ушкодження середньої тяжкості. Скасовуючи вирок, яким Б. був засуджений за умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, ВСУ зазначив, що тілесні ушкодження не були безпосереднім результатом удару в обличчя, якого Б. за­вдав Н., а сталися внаслідок падіння останнього і удару головою об тверді предмети. Таких наслідків Б. хоча й не передбачав, але повинен був і міг за обставинами справи передбачити, внаслідок чого його дії були перекваліфіковані на необережне заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження (Практика... — С. 135—136).

8. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, внаслідок якого ста­лася смерть потерпілого і щодо якого має місце необережна вина, повинно тягти відповідальність за сукупністю злочинів — за статтями 119 та 122 КК.

9. Суб'єктом злочину є осудна особа, якій виповнилося 14 років.

10. Кваліфікуючою ознакою злочину згідно з ч. 2 ст. 122 КК є заподіяння умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій (наприклад, звільни­ти житлову площу тощо).


Стаття 123. Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання

Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душев­ного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насиль­ства або тяжкої образи з боку потерпілого, —

карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двох­сот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.


1. Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження в стані сильного ду­шевного хвилювання визнається законодавцем як вчинене при пом'якшую­чих обставинах. Відповідальність у цих випадках пом'якшується з урахуван­ням особливого психічного стану винного, обумовленого поведінкою самого потерпілого.

Прикладом злочину, що розглядається, можуть бути дії Ф., які були кваліфіко­вані як тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилю­вання. Під час посадки в автобус Ф. допомагав хлопчику-інваліду піднятися в ма­шину через передні двері. Потерпілий К., який перебував у стані сп'яніння, виш­товхнув хлопчика з автобуса. Хлопчик при цьому упав. К., побачивши, що Ф. допо­магає хлопчику піднятися, намагався ударити його. Ф. зумів відхилитися і у відповідь ударив К. в обличчя, заподіявши йому тяжке тілесне ушкодження (Рад. право. - 1970. - № 1. - С. 101).

2. Об'єктивна сторона характеризується: 1) діями, спрямованими на за­подіяння тяжкого тілесного ушкодження; 2) наслідком у вигляді тяжкого тілесного ушкодження; 3) причинним зв'язком між зазначеними діями та наслідком; 4) певною обстановкою вчинення злочину.

3. Про поняття тяжкого тілесного ушкодження див. коментар до ст. 121 КК. За заподіяння (умисно або через необережність) середньої тяж­кості чи легкого тілесного ушкодження у стані сильного душевного хвилю­вання, викликаного неправомірною поведінкою потерпілого, кримінальної відповідальності чинним КК не встановлено (п. 25 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи»).

4. Про поняття сильного душевного хвилювання див. п. 4 коментарю до ст. 116 КК.

5. Для застосування ст. 123 КК необхідно, щоб сильне душевне хвилю­вання було викликане протизаконним насильством або тяжкою образою з боку потерпілого. Лише наявність зазначених приводів для виникнення сильного душевного хвилювання може свідчити про наявність злочину, пе­редбаченого ст. 123 КК. Якщо таке хвилювання було обумовлене іншими об­ставинами, склад злочину, що розглядається, відсутній.

Так, ВСУ визнав неправильною кваліфікацію дій К. як заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження в стані сильного душевного хвилювання. Встанов­лено, що К. приревнував свою знайому Г. до її сусіда Л. Прийшовши до Г., К. по­чав з'ясовувати, де вона була, а після того, як почув, що вона була у Л., вибивши двері, ввірвався до нього в квартиру і безпричинно почав бити його по голові та об­личчю, чим заподіяв тяжке тілесне ушкодження. Приймаючи рішення про пере­кваліфікацію дій К. на умисне тяжке тілесне ушкодження, Верховний Суд вказав, що потерпілий Л. не вчинив щодо К. будь-яких протиправних дій, не ображав і не бив його (ВВСУ. - 2001. - № 3. - С. 12-13).

Про поняття протизаконного насильства та тяжкої образи див. пунк­ти 6—8, 10—12 коментарю до ст. 116 КК.

На відміну від умисного вбивства, вчиненого у стані сильного душевно­го хвилювання (ст. 116 КК), заподіяння тяжкого тілесного ушкодження внаслідок систематичного знущання з боку потерпілого не може бути підставою для кваліфікації таких дій за ст. 123 КК як вчинених у стані силь­ного душевного хвилювання, якщо при цьому не було вчинено протизакон­ного насильства або тяжкої образи.

6. З суб'єктивної сторони такий злочин характеризується прямим або не­прямим умислом. Необережне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження в стані сильного душевного хвилювання не повинне визнаватися злочинним.

7. Заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного на­сильства або тяжкої образи з боку потерпілого, не може кваліфікуватися як умисне тяжке тілесне ушкодження при обтяжуючих обставинах, хоча б такі зазначені в законі обставини й містилися в діях винного. Відповідальність у таких випадках повинна наставати за ст. 123 КК. Так, якщо тяжкі тілесні ушкодження були заподіяні в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло, то, навіть якщо вони призвели до смерті потерпілого, вчи­нене слід кваліфікувати не за ч. 2 ет. 121, а за ст. 123 КК.

Саме таке рішення було прийняте ВСУ у справі Ш. Встановлено, що до неї, ко­ли вона доїла корів, причепився п'яний М., хапав її за груди, тягнув за волосся, а потім повалив па землю. Ш. вдалося за допомогою доярок звільнитися і вона, пе­ребуваючи в етапі сильного душевного хвилювання, викликаного діями М., завдала йому удару сапою по голові. Від заподіяного йому тілесного ушкодження М. помер. Дії Ш. було кваліфіковано як умисне тяжке тілесне ушкодження в стані сильного душевного хвилювання (Рад. право. — 1991. — № 1. — С. 83).

8. Слід мати на увазі, що протизаконне насильство за своїм характером може створювати у суб'єкта право на необхідну оборону або затримання злочинця. Тому можливі випадки заподіяння тяжкого тілесного ушкоджен­ня при перевищенні меж необхідної оборони, або заходів, необхідних для за­тримання злочинця, коли винний до того ж перебував у стані сильного ду­шевного хвилювання, викликаного протизаконним насильством. Такі випад­ки слід відрізняти від дій винного, в яких містяться ознаки тільки ст. 123 КК. Для злочинів, вчинених у стані сильного душевного хвилюван­ня, характерним є заподіяння шкоди потерпілому не з метою захисту або за­тримання особи і, отже, не у стані необхідної оборони чи затримання зло­чинця. Крім того, обов'язковою ознакою для злочинів, вчинених у стані сильного душевного хвилювання, є заподіяння шкоди під впливом саме та­кого хвилювання.

Заподіяння тяжкого тілесного ушкодження хоча і у стані сильного ду­шевного хвилювання, але яке було наслідком перевищення меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця, слід кваліфіку­вати не за ст. 123, а за ст. 124 КК. Це пояснюється тим, що законодавець вважає заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при перевищенні меж не­обхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця, менш небезпечним, ніж злочин, що розглядається. Тому при кваліфікації дій вин­ного за ст. 123 КК, коли тяжке тілесне ушкодження заподіяне у стані силь­ного душевного хвилювання, викликаного протизаконним фізичним насиль­ством, необхідно передусім виключити можливість застосування ст. 124 КК.


Стаття 124. Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця

Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі пере­вищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, не­обхідних для затримання злочинця, —

карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двох­сот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.


1. Згідно зі ст. 36 КК заподіяння шкоди здоров'ю того, хто посягає, при за­хисті правоохоронюваних інтересів, вчинене у стані необхідної оборони, не тягне за собою кримінальної відповідальності, якщо при цьому не було допу­щено перевищення меж необхідної оборони. Не тягне за собою кримінальної відповідальності й заподіяння шкоди особі, що вчинила злочин, з метою її за­тримання, якщо при цьому не були перевищені необхідні для цього заходи.

2. Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для за­тримання злочинця, не виключаючи кримінальної відповідальності, пом'як­шує її.

Так, перебуваючи в стані сп'яніння, К. прийшов на подвір'я до П., де побив ви­лами двері та вікна будинку, ганявся з вилами за П. Рятуючись, П. забіг на сусідське подвір'я, проте К. наздогнав його і почав бити. П. схопив кочергу і уда­рив нею К. по голові, заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження, від яких по­терпілий номер. Як констатував суд, у П. не було необхідності завдавати К. удару металевим предметом в життєво важливий орган, оскільки в момент нападу в ру­ках потерпілого не було яких-небудь предметів, якими він міг би погрожувати П. Дії П. були кваліфіковані як умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене при пере­вищенні меж необхідної оборони (Рад. право. — 1991. — № 5. — С. 80).

3. Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діями, спрямовани­ми на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження; 2) наслідком у виді тяж­кого тілесного ушкодження; 3) причинним зв'язком між зазначеними діями та наслідком; 4) певною обстановкою вчинення злочину.

4. Про поняття тяжкого тілесного ушкодження див. коментар до ст. 121 КК.

5. Про перевищення меж необхідної оборони та заходів, необхідних для за­тримання злочинця, див. коментар до статей 36—38 КК.

6. Злочин, що розглядається, може бути вчинений тільки шляхом актив­них дій.

7. Стаття 124 КК не повинна застосовуватися у випадках заподіяння тяж­кого "тілесного ушкодження за допомогою різних попереджувальних заходів. Винні в таких випадках не перебувають у стані необхідної оборони та не вчи­няють дій, спрямованих на затримання особи, яка вчинила злочин, і, отже, не можуть перевищити межі необхідної оборони чи заходи, необхідні для затри­мання злочинця. Від дії таких пристосувань можуть постраждати не тільки злочинці, а й особи, які випадково опинилися поблизу таких пристосувань.

8. З суб'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 124 КК, може бути вчинений лише умисно. Необережне заподіяння тяжких тілесних ушкод­жень у разі перевищення меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця, не тягне за собою кримінальної відповідальності.

9. Для кваліфікації злочину за ст. 124 КК заподіяння тяжкого тілесного ушкодження повинне бути вчиненим з метою захисту правоохоронюваних інтересів від суспільне небезпечних посягань або затримання злочинця і до-ставлення його відповідним органам влади. Не може кваліфікуватися за ст. 124 КК заподіяння особі, яка вчинила посягання, тяжкого тілесного уш­кодження з метою помсти — самочинної розправи.

10. Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 124 КК, може бути осудна осо­ба, яка досягла 16-ти років. Це може бути особа, яка перебуває у стані не­обхідної оборони, уявної оборони, якщо вона не усвідомлювала і не могла , усвідомлювати помилковості свого припущення, а також особа, яка вчиняє дії щодо затримання злочинця.

11. Заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження у разі переви­щення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, не може кваліфікуватися як умисне тяжке тілес­не ушкодження за обтяжуючих обставин, якщо навіть такі обставини, зазна­чені в законі, містилися в діях винного. Відповідальність у таких випадках повинна наставати за ст. 124 КК. Так, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, вчинене у разі перевищення меж не­обхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затриман­ня злочинця, слід кваліфікувати за ст. 124 КК.

12. Тяжке тілесне ушкодження, хоча й заподіяне в стані сильного душев­ного хвилювання, що раптово виникло, але яке виявилося наслідком пере­вищення меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця, належить кваліфікувати за ст. 124 КК (див. про це також п. 8 ко­ментарю до ст. 123 КК).

13. Заподіяння у разі перевищення меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця, тілесних ушкоджень середньої тяж­кості та легких за КК не є караним.


Стаття 125. Умисне легке тілесне ушкодження

1. Умисне легке тілесне ушкодження —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.

2. Умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, —

карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двох­сот сорока годин або виправними роботами на строк до одного року, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.


1. З об'єктивної сторони злочин характеризується: 1) дією або бездіяльністю, спрямованими на заподіяння легкого тілесного ушкодження;

2) наслідками у виді спричинення легкого тілесного ушкодження; 3) при­чинним зв'язком між вказаними діянням та наслідками.

2. У частині 1 ст. 125 КК встановлюється відповідальність за легке тілес­не ушкодження, яке виявилося в порушенні анатомічної цілісності тканини або в порушенні нормального функціонування тканин чи органів тіла люди­ни, але не спричинило короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності. До них Правила відносять такі ушкодження, що ма­ли незначні скороминучі наслідки, тривалістю не більше шести днів. Це, на­приклад, садно, синець тощо.

3. Суб'єктивна сторона злочину, що розглядається, характеризується тільки умисною виною. Відповідальність за ст. 125 КК настає і у тих випад­ках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю і фактично було заподіяно легке тілесне ушкодження. За­подіяння легкого тілесного ушкодження внаслідок необережної вини не є караним.

4. Заподіяння легкого тілесного ушкодження в стані сильного душевного хвилювання, у разі перевищення меж необхідної оборони або заходів, не­обхідних для затримання злочинця, не тягне за собою кримінальної відповідальності.

5. Суб'єктом цього злочину є осудна особа, якій виповнилося 16 років.

6. Кваліфікуючою ознакою злочину згідно з ч. 2 ст. 125 КК є заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здо­ров'я або незначну втрату працездатності. Згідно з п. 2.3 Правил короткоча­сним належить вважати розлад здоров'я тривалістю понад шість днів, але не більше 21 дня (три тижні). Під незначною стійкою втратою працездатності слід розуміти втрату загальної працездатності до 10 відсотків.

7. При вирішенні питання про тривалість захворювання необхідно керу­ватися об'єктивними даними, які характеризують тяжкість ушкодження, а не тільки листком непрацездатності. Наприклад, незначне ушкодження пальця руки у майстра, позбавленого можливості протягом семи днів виконувати свою професійну роботу, само по собі ще не свідчить про наявність розла­ду здоров'я в розумінні ч. 2 ст. 125 КК.


Стаття 126. Побої і мордування

1. Умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.

2. Ті самі діяння, що мають характер мордування, вчинені групою осіб, або з метою залякування потерпілого чи його близьких, —

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.


1. Об'єктивна сторона злочину характеризується завданням удару, побоїв або вчиненням інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.

2. Під ударом слід розуміти одноразовий вплив тупим предметом на тіло людини, що заподіяв фізичний біль.

3. Побої — це неодноразове завдання потерпілому численних ударів.

4. Під іншими насильницькими діями слід розуміти фізичний вплив на лю­дину (крім ударів та побоїв), що спричинив болісні відчуття (стискування частин тіла, виривання волосся тощо).

5. Передбачений у ст. 126 КК злочин не спричиняє порушення ана­томічної цілості тканин або нормального функціонування тканин чи органів тіла людини. За цією ознакою він відрізняється від тілесного ушкодження. Водночас він повинен обов'язково викликати фізичний біль. Побої, не буду­чи особливим видом тілесних ушкоджень, характеризуються заподіянням болю шляхом завдання кількох ударів. Факти завдання ударів, побоїв або інших болісних насильницьких дій визначаються судом, а не експертизою.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною виною.

7. Суб'єктом є осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

8. Кваліфікуючими ознаками згідно з ч. 2 ст. 126 КК є вчинення діянь, пе­редбачених ч. 1 цієї статті: 1) що мають характер мордування; 2) групою осіб; 3) з метою залякування потерпілого чи його близьких.

9. Під мордуванням Правила розуміють дії, що полягають у багаторазово­му або тривалому спричиненні болю: щипання, шмагання, завдання числен­них, але невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, дія термічних факторів та інші аналогічні дії. Якщо внаслідок таких дій за­подіяно тілесні ушкодження, то відповідальність повинна наставати залеж­но від ступеня їх тяжкості за статтями 121, 122 чи 125 КК.

10. Вчинення побоїв і мордування групою осіб згідно з ч. 1 ст. 28 КК має місце у випадках, якщо в ньому брали участь декілька (два або більше) ви­конавців без попередньої змови між собою. Як вчинення розглядуваного злочину групою осіб слід також розглядати умисне тяжке тілесне ушкод­ження, вчинене за попередньою змовою групою осіб та організованою гру­пою (див. коментар до ст. 28 КК).

11. Побої і мордування, вчинені з метою залякування потерпілого чи йо­го близьких мають місце, якщо особа вчиняє злочин, прагнучи викликати по­чуття страху перед винним або іншими особами. Залякування близьких по­терпілому осіб може бути вчинене щодо його родичів, друзів, а також інших осіб, близьких до потерпілого, в яких, на думку винного, спричинення по­терпілому побоїв або мордування викличе почуття страху.

Стаття 127. Катування

1. Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, —

карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, —

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.


1. Стаття 127 включена до КК відповідно до Конвенції 00Н проти кату­вань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р., ратифікованої Ук­раїною 26 січня 1987 р. (Міжнародні договори України 1988—1990. — К., 1997. - Т. 1. - С. 190).

2. З об'єктивної сторони цей злочин характеризується: 1) діями у виді завдання побоїв, мучення або іншими насильницькими діями; 2) наслідками у вигляді заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морально­го страждання; 3) причинним зв'язком між зазначеними діями і наслідками.

3. Про поняття побоїв див. коментар до ст. 126 КК.

4. Під мученням слід розуміти дії, що заподіяли потерпілому страждання шляхом тривалого позбавлення їжі, пиття, тепла, залишення його в шкідли­вих для здоров'я умовах та інші подібні дії.

5. Інші насильницькі дії можуть полягати у мордуванні, тобто діях, пов'язаних з багаторазовим або тривалим спричиненням болю (щипання, шмагання, завдання численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гос-троколючими предметами, застосування термічних факторів тощо), пося­ганні на статеву недоторканність, заподіянні тілесних ушкоджень тощо.

6. Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків у виді заподіяння потерпілому сильного фізичного болю або фізичного чи мо­рального страждання, а також причинного зв'язку між вказаними діяння­ми й наслідками. Заподіяння під час катування потерпілому умисного тяжкого тілесного ушкодження потребує додаткової кваліфікації за ст. 121 КК.

7. Якщо катування було поєднане з незаконним позбавленням волі, зґвал­туванням, насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, то вчинене належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, пе­редбачених ст. 127 та відповідно статтями 146, 152 чи 153 КК.

8. З суб'єктивної сторони злочин характеризується умисною формою ви­ни та наявністю спеціальної мети — спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать її волі. Це, наприклад, мордування потерпілого з метою спонукати його повідомити якісь відомості, що він бажає зберегти у таємниці тощо.

9. Суб'єктом катування є осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

10. Кваліфікуючими ознаками згідно із ч. 2 ст. 127 КК є вчинення діянь, передбачених ч. 1 цієї статті: 1) повторно; 2) за попередньою змовою гру­пою осіб.

Про вчинення злочину повторно див. коментар до ст. 32 КК, про вчинен­ня злочину за попередньою змовою групою осіб — див. коментар до ч. 2 ст. 28 КК.