1. Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій лю­дині, карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років

Вид материала

Документы

Содержание Стаття 116. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання 2. Об'єктивна сторона Систематичне знущання — Тяжкою образою Суб'єктивна сторона Стаття 117. Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини 2. Об'єктивна сторона 5. Суб'єктивна сторона Стаття 118. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання зло 3. Об'єктивна сторона Перевищенням меж 6. З суб'єктивної сторони

Подобный материал:

• Розбещення неповнолітніх. Перешкоджання здійсненню виборчого права, 130.41kb.
• Караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років, 23.77kb.
• Кодексу України, 527.92kb.
• До шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права, 177.75kb.
• Порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю, 1688.87kb.
• Відомості Верховної Ради (ввр), 2004, n 6, ст. 39 ) ( Із змінами, внесеними згідно, 68.32kb.
• 1. Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих, 89.36kb.
• 5. Циклічність як форма економічного розвитку, 1573.65kb.
• Методичні рекомендації на тему:, 150.05kb.
• Національний Університет «Острозька академія», 105.24kb.

Стаття 116. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання

Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого, —

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.


1. Злочин, що розглядається, є видом вбивства за пом'якшуючих обста­вин. Особа, що його вчинила, притягається до кримінальної відповідальності з урахуванням особливого психічного стану винного, обумовленого поведінкою самого потерпілого.

Так, Н. вчинила вбивство свого чоловіка, який систематично пиячив, не давав грошей, бив дружину, приводив додому інших жінок. Одного разу, будучи п'яним, він став вимагати, щоб Н. задовольнила його статеву пристрасть неприродним спо­собом, а коли Н. відмовилась, ударив її ногою в живіт. У відповідь па це Н. кухон­ним ножем завдала йому удару в груди, спричинивши смертельне поранення. Вер­ховний Суд України засудив Н. за вбивство в стані сильного душевного хвилюван­ня, що раптово виникло внаслідок тяжкої образи і протизаконного насильства з бо­ку потерпілого (Рад. право. — 1968. — № 1. — С. 85).

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 66 КК вчинення злочину під впливом сильного ду­шевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, є обставиною, що пом'якшує відповідальність. У статті 116 КК це положення знаходить свою подальшу конкретизацію — вчинення злочи­ну в стані сильного душевного хвилювання, що виникло внаслідок протиза­конного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку по­терпілого перетворюється в обов'язкову ознаку даного складу злочину. Але, крім цієї ознаки, для застосування ст. 116 КК законодавець вимагає наяв­ності ще низки умов.

2. Об'єктивна сторона характеризується: 1) діями, спрямованими на поз­бавлення життя іншої людини; 2) наслідками у вигляді смерті людини;

3) причинним зв'язком між зазначеними діями та наслідком; 4) певною об­становкою вчинення злочину.

3. Стан сильного душевного хвилювання, про який ідеться в ст. 116 КК,— це стан фізіологічного афекту, що являє собою короткочасну інтенсивну емоцію, яка домінує в свідомості людини, котра значною мірою (хоча і не повністю) втрачає контроль над своїми діями і здатність керувати ними. Пленум Верховного Суду України спеціально зазначив, що вбивство, вчине­не в стані сильного душевного хвилювання, характеризується не лише умис­лом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними (абз. 1 п. 23 поста­нови ПВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи»).

Від фізіологічного афекту слід відрізняти патологічний, за якого людина втрачає здатність усвідомлювати свої вчинки і керувати ними. При пато­логічному афекті, який є одним з видів тимчасового розладу душевної діяльності, виключається осудність суб'єкта. Тому позбавлення життя іншої лю­дини суб'єктом, який перебуває в стані патологічного афекту, на підставі ст. 19 КК не може тягти кримінальної відповідальності.

Для вирішення питання про те, чи діяння вчинене в стані фізіологічного чи патологічного афекту, слід призначити судово-психіатричну експертизу.

Необхідно мати на увазі, що будь-який афект припускає не взагалі стан хвилювання, який у багатьох випадках присутній під час вбивства на ґрунті особистих неприязних стосунків, а стан сильного душевного хвилювання. Відсутність такого виключає стан фізіологічного афекту і тим самим мож­ливість застосування ст. 116 КК.

4. Для застосування ст. 116 КК необхідно, щоб сильне душевне хвилю­вання було викликане протизаконним насильством, систематичним знущан­ням або тяжкою образою з боку потерпілого. Тільки наявність зазначених підстав для виникнення сильного душевного хвилювання може свідчити про наявність даного складу. Якщо таке хвилювання було обумовлене іншими обставинами, склад злочину, що розглядається, відсутній.

5. Насильство може бути як фізичним (завдання ударів, побоїв, заподіян­ня тілесних ушкоджень, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (погроза заподіяти фізичну, моральну, майнову шкоду). Таке насильство по­винне бути значним, тобто спроможним за своїм характером викликати сильне душевне хвилювання, а також реальним, а не уявним.

Стаття 116 КК може бути застосована лише за умови, що насильство, яке викликало сильне душевне хвилювання, було незаконним, протиправним. Умисне вбивство в стані фізіологічного афекту, викликаного правомірними діями щодо винного, не містить складу злочину, що розглядається. Так, вчи­нення представником влади чи іншою службовою особою або навіть окре­мими громадянами законних дій, поєднаних з правомірним насильством (наприклад, при затриманні небезпечного злочинця), не може розглядатися як привід для виникнення сильного душевного хвилювання в розумінні ст. 116 КК.

6. Стан фізіологічного афекту може виникнути і під час бійки, будучи викликаним насильством з боку одного з її учасників. Вбивство в бійці чи сварці саме по собі не виключає можливості наявних обставин, які дають підставу розглядати вбивство як вчинене в стані сильного душевного хви­лювання, що раптово виникло.

Так, Р. був засуджений за умисне вбивство без обтяжуючих та пом'якшуючих об­ставин. Встановлено, що Р. ударом ножа вбив П., який під час сварки, що виникла між ними після пиятики, ударив його кулаком і головою в обличчя. Верховний Суд України вказав, що суд першої інстанції не врахував, що П. застосував до Р. проти­правне насильство, а також ту обставину, що за висновком судово-психологічпої експертизи у Р. є такі індивідуальні особливості, які в даній конкретній обстановці могли викликати у нього фізіологічний афект. На підставі цього вирок було зміне­но, а дії Р. кваліфіковані як вбивство у стані сильного душевного хвилювання (Рад. право. - 1990. - С. 84-85).

7. Слід мати на увазі, що протизаконне насильство може за своїм харак­тером створювати у суб'єкта право на необхідну оборону або на вжиття за­ходів, необхідних для затримання злочинця. Тут можливі ситуації вчинення вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, коли винний до того ж пере­бував у стані фізіологічного афекту, викликаного протизаконним насильст­вом — нападом. Ці випадки необхідно відрізняти від дій винного, в яких є ознаки тільки ст. 116 КК. Для злочинів, вчинених у стані сильного душев­ного хвилювання, характерним є заподіяння шкоди потерпілому не з метою захисту або його затримання і доставлення відповідним органам влади. Обов'язковою ознакою злочинів, вчинених у стані сильного душевного хви­лювання, що раптово виникло внаслідок дій потерпілого, є заподіяння шко­ди саме під впливом такого хвилювання, тоді як для злочинів, вчинених при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, не­обхідних для затримання злочинця, ця ознака не є обов'язковою.

Вбивство, хоча й вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло, але яке виявилося результатом перевищення меж не­обхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця, слід кваліфікувати не за ст. 116, а за ст. 118 КК. Це пояснюється тим, що зако­нодавець вважає вбивство, передбачене ст. 118 КК, менш небезпечним, ніж злочин, що розглядається. Тому в тих випадках, коли вбивство вчинене в стані сильного душевного хвилювання, викликаного протизаконним фізич­ним насильством, для кваліфікації дій винного за ст. 116 КК необхідно пе­редусім виключити можливість застосування ст. 118 КК.

8. Систематичне знущання — це вчинення не менш, ніж три рази, дій, які принижують честь і гідність особи, завдаючи їй моральних страждань. Такі дії можуть, зокрема, полягати у систематичних образах, цькуванні, безпідставних обвинуваченнях у вчиненні протиправних чи аморальних дій, глузуванні, кепкуванні тощо.

9. Тяжкою образою є приниження честі й гідності особи, яке виражене в такій непристойній формі, яка вважається особливо образливою. Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що до тяжкої образи слід відносити яв­но непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує гідність чи ганьбить честь винного або близьких йому осіб (п. 23 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи»).

Така образа може бути вчинена в усній чи письмовій формі або шляхом дії. Як правило, тяжка образа супроводжується протизаконним насильством з боку потерпілого. Питання про те, яку образу вважати тяжкою, вирішується судом в кожному конкретному випадку. При цьому слід урахо­вувати не лише характер образи, а й індивідуальні особливості особи вин­ного (наприклад, його підвищену нервову збудливість, пов'язану із станом здоров'я).

Так, у справі П., засудженого за умисне вбивство без обтяжуючих та пом'якшу­ючих обставин, було встановлено, що він разом з Т. розпивав спиртні напої. Після цього Г. запропонувала йому вступити з нею в статеві стосунки, а коли П. відмо­вився, вона стала докоряти йому за статеве безсилля, вдарила триногою теодоліта по голові. Виникла сварка, в ході якої П. вихопив у потерпілої теодоліт і завдав їй численних ударів по голові, внаслідок чого від спричинених черенпо-мозкових травм сталася смерть Т. Змінюючи кваліфікацію злочину П., вища судова інстанція зазначила, що суд не оцінив, зокрема, того, що Т. непристойно, глибоко образила чоловічу гідність П., а потім ударила його триногою теодоліта по голові. Така образа і насильство з боку потерпілої Т. давали підстави і можливість визнати їх тяж­кими та протизаконними, такими, що раптово викликали у П. сильне душевне хви­лювання, і в цьому стані він позбавив потерпілу життя. Тому злочин було кваліфіковано як вбивство у стані сильного душевного хвилювання (Судебная прак­тика... - С. 130-131).

Верховним Судом України було змінено вирок, яким К. засуджено за умисне вбивство свого чоловіка К. В. без обтяжуючих та пом'якшуючих обставин.

Встановлено, що К. В., у черговий раз перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, безпричинно причепився до К., почав бити її по голові, погрожував дочці викинути у вікно її позашлюбну дитину, а потім схопив сокиру і погрожував її застосуванням дружині й дочці. Перебуваючи у збудженому стані та захищаючи себе, дочку і двомісячну онуку від цих протиправних дій, К. вирвала з рук п'яного К. В. сокиру, навалилася па нього всім тілом і, здавлюючи шию руками, задушила його. На підставі цього Верховний Суд дійшов висновку, що обставини події свідчать про вчинення К. умисного вбивства в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства з боку потерпілого щодо неї та членів сім'ї, пе­рекваліфікувавши її дії на відповідну статтю КК (ВВСУ. — 2000. — № 3. — С. 9—10).

10. Для наявності складу злочину, що розглядається, необхідно, щоб про­тизаконне насильство, систематичне знущання або тяжка образа виходили саме від потерпілого, тобто від того, хто був убитий. Дії особи, що вчинила умисне вбивство в стані сильного душевного хвилювання, не можуть кваліфікуватися за ст. 116 КК, якщо душевне хвилювання було викликане діями не потерпілого, а інших осіб.

У разі, коли винний у стані фізіологічного афекту умисно вбиває особу, яка не здійснила дій, що викликали такий стан винного, і останній усвідомлював це, відповідальність за вбивство повинна наставати на загаль­них підставах. Від таких випадків слід відрізняти ситуацію, коли винний, маючи намір вбити особу, що своїми протиправними діями викликала у ньо­го стан сильного душевного хвилювання, з необережності вбиває іншу лю­дину. Відповідальність в таких випадках повинна наставати за сукупністю злочинів — за замах на умисне вбивство в стані сильного душевного хвилю­вання та за вбивство з необережності, тобто за ч. 2 ст. 15 та статтями 116 і 119 КК.

11. Стаття 116 може бути застосована й у випадках, коли протизаконне насильство, систематичне знущання або тяжка образа, що викликали силь­не душевне хвилювання в особи, яка вчинила вбивство, були спрямовані не на його адресу, а вчинені відносно третіх осіб. Це можуть бути особи, які є близькими винного (наприклад, особа вчиняє вбивство в стані афекту, вик­ликаного неправомірним насильством щодо її дитини), або навіть сто­ронніми для нього (наприклад, вбивство в стані афекту хулігана, який по­бив незнайому винному вагітну жінку).

12. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною формою ви­ни. При вбивстві, передбаченому ст. 116 КК, умисел може бути прямим і не­прямим.

13. Необхідною умовою застосування ст. 116 КК е раптовість як сильно­го душевного хвилювання, так і умислу вчинити вбивство. Раптовість силь­ного душевного хвилювання означає, що воно виникає як негайна реакція у відповідь на протизаконне насильство, систематичне знущання або тяжку образу з боку потерпілого. Судова практика вважає, що сильне душевне хвилювання винного, викликане неправомірними діями потерпілого, може бути визнане пом'якшуючою обставиною при вбивстві тільки в тому разі, якщо такий стан виник раптово. Умисел вчинити вбивство в особи, що пе­ребувала в стані фізіологічного афекту, також повинен виникнути раптово. Вбивство в такому стані не може бути заздалегідь обдуманим. Немає скла­ду злочину, що розглядається, у випадках, коли вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, було задуманим заздалегідь і цей умисел в ситуації, що створилася, був здійснений. Разом із тим необхідність рапто­вості виникнення фізіологічного афекту та умислу на вбивство для застосу­вання ст. 116 КК зовсім не виключає існування неприязних, ворожих сто­сунків між вбивцею і потерпілим, що стосуються більш раннього часу. Важ­ливо, щоб умисел виник раптово в стані сильного душевного хвилювання, спровокованого конкретними протизаконними діями потерпілого.

14. У випадках, коли вбивство вчинене після того, коли стан сильного ду­шевного хвилювання минув, дії винного потрібно кваліфікувати за статтями КК, що передбачає відповідальність за вчинення вбивства без пом'якшую­чих обставин. Неправомірна поведінка потерпілого в такому разі може бу­ти визнана обставиною, що зменшує суспільну небезпечність злочину і пом'якшує покарання (п. 23 постанови ПВСУ «Про судову практику в спра­вах про злочини проти життя і здоров'я особи»).

При визначенні тривалості розриву в часі між обставинами, що виклика­ли сильне душевне хвилювання, і вбивством необхідно враховувати кон­кретні обставини справи. При цьому вирішальне значення має стан афекту, який може мати місце, незважаючи на деякий розрив у часі між протиправ­ними діями потерпілого і вчиненим вбивством.

15. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

16. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, не може кваліфікуватися як вбивство, вчинене за обтяжуючих обставин, хо­ча б в діях винного і містилися окремі зазначені в законі обтяжуючі обста­вини. Наприклад, якщо вбивство в стані фізіологічного афекту вчинене з особливою жорстокістю, способом, небезпечним для життя багатьох осіб, жінки, яка завідомо для винного була в стані вагітності, двох або більше осіб, особою, яка раніше вчинила вбивство, то таке вбивство слід кваліфіку­вати за ст. 116 КК.

Може виникнути ситуація, коли винний у стані сильного душевного хви­лювання вчиняє умисне вбивство двох осіб — особи, яка здійснила щодо винного протиправні дії, і людини, яка перебувала разом з нею і ніяких дій щодо винного не вчиняла. Відповідальність у цьому разі настає за су­купністю злочинів — вбивство першої особи кваліфікується за.ст. 116, а дру­гої — за частинами 1 або 2 ст. 115 КК.


Стаття 117. Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини

Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів —

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.


1. Стаття 117 пом'якшує відповідальність не за всяке вбивство матір'ю своєї дитини, а лише за вбивство дитини під час пологів або відразу після по­логів. Основною причиною визнання злочину, що розглядається, вбивством за пом'якшуючих обставин є особливий психічний і фізичний стан жінки в період пологів або відразу після них, який послаблює її спроможність керу­вати своїми діями.

2. Об'єктивна сторона характеризується: 1) діянням (дією або бездіяльністю) спрямованим на позбавлення життя матір'ю своєї новонаро­дженої дитини; 2) наслідками у виді смерті новонародженої дитини; 3) при­чинним зв'язком між зазначеним діянням та наслідком; 4) часом вчинення злочину.

3. Склад злочину, що розглядається, може мати місце лише в разі вбив­ства матір'ю своєї новонародженої дитини. Посягання на плід після почат­ку пологового процесу є посяганням на життя новонародженої людини. Внутрішньоутробне знищення плоду до початку пологового процесу може розглядатися лише як переривання вагітності. Жінка, яка здійснила перери­вання своєї вагітності, за чинним кримінальним законодавством відповідальності не несе.

4. Вказівкою на вчинення вбивства новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів законодавець обмежує вчинення даного злочину певним проміжком часу, який є нетривалим і визначається в кожному кон­кретному випадку. Вбивство матір'ю своєї дитини через такий час після по­логів, коли вже не можна говорити про особливий стан жінки, яка перенес­ла пологовий процес, не дає підстав для застосування ст. 117 КК. У таких випадках відповідальність за вбивство настає на загальних підставах.

5. Суб'єктивна сторона злочину, що розглядається, характеризується умисною виною. Момент виникнення умислу вбити новонароджену дитину на кваліфікацію вбивства не впливає. Стаття 117 застосовується і тоді, ко­ли цей умисел виник ще до пологів, а був здійснений в період пологового процесу або відразу після нього. Необережне вбивство матір'ю своєї ново­народженої дитини повинно тягти відповідальність за ст. 119 КК.

6. Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 117 КК, може бути осудна осо­ба, яка досягла 14-ти років і є матір'ю потерпілої дитини. Співучасники у вбивстві матір'ю своєї новонародженої дитини несуть відповідальність за ст. 27 і п. 2 ч. 2 ст. 115 КК (за відсутності інших кваліфікуючих ознак), бо ті обставини, на підставі яких пом'якшується відповідальність матері, на них не поширюються.


Стаття 118. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця

Умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, а також у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, —

карається виправними роботами на строк до двох років або обмежен­ням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.


1. Спричинення смерті тому, хто посягає з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або дер­жави від суспільне небезпечного посягання, тобто здійснене в стані не­обхідної оборони, згідно зі ст. 36 КК не є злочином, якщо при цьому не бу­ли перевищені межі необхідної оборони. Не є злочином за ст. 38 КК також заподіяння шкоди особі, яка вчинила злочин, з метою її затримання і до-ставлення відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи (див. комен­тар до статей 36, 37 та 38 КК). ,

Так, Верховний Суд України не знайшов складу злочину в діях М., засуджено­го за вбивство при перевищенні меж необхідної оборони П.

Як встановлено у справі, М., працюючи сторожем в школі-інтернаті, мав у кори­стуванні рушницю. Почувши увечері, що хтось хоче викрасти сіно зі шкільного подвір'я, М. вийшов на подвір'я і побачив П. з сином, які стояли біля копиці. М. сказав їм, щоб вони йшли геть, але П. став наближатися до нього. М. відступив назад і попередив, що стрілятиме, але П. не зупинився. Коли П. наблизився до М. на відстань 1—2 метри, останній вистрілив з рушниці і вбив П. Верховний Суд Ук­раїни визнав, що М. діяв у стані необхідної оборони, оскільки він здійснив постріл під час виконання обов'язків з охорони шкільного майна для відбивання нападу розкрадача (Рад. право. - 1970. - № 7. - С. 106-107).

2. Вбивство при перевищенні меж необхідної оборони та у разі переви­щення заходів, необхідних для затримання злочинця, не виключає криміна­льної відповідальності, пом'якшуючи її. Підставою для пом'якшення відповідальності в цих випадках є прагнення винної особи захистити від суспільне небезпечного посягання особисті, суспільні чи державні інтереси або затримати злочинця та доставити його відповідним органам влади. Вин­ний тут діє, як правило, в стані душевного хвилювання, викликаного зло­чинною поведінкою потерпілого, що позбавляє його можливості достатньою мірою контролювати свої дії.

3. Об'єктивна сторона характеризується: 1) діями спрямованими на поз­бавлення життя іншої людини; 2) наслідками у виді смерті людини; 3) при­чинним зв'язком між зазначеним діянням та наслідком; 4) певною обстанов­кою вчинення злочину.

4. Умисне вбивство, передбачене ст. 118 КК, може бути вчинене за умо­ви наявності: необхідної оборони, передбаченої ст. 36 КК, уявної оборони, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення (ч. 2 ст. 37 КК), або за­тримання особи, що вчинила злочин (ст. 38 КК).

5. Перевищенням меж необхідної оборони відповідно до ч. З ст. 36 КК визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Так само пере­вищенням заходів, необхідних для затримання злочинця при умисному за­подіянні йому смерті згідно з ч. 2 ст. 38 КК визнається явна невідповідність вчиненого небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця.

Так, В. була визнана винною в тому, що з метою вбивства завдала обухом соки­ри удару по голові вітчиму Б., який бив її матір. Дії В. були кваліфіковані як вбив­ство без пом'якшуючих та обтяжуючих обставин. Вища судова інстанція пере­кваліфікувала злочин на вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, зазна­чивши, що в день вбивства Б. у стані сп'яніння ганявся за матір'ю В., наздогнав її та став бити. Почувши крики матері, В., що ремонтувала будинок, з сокирою кинулася на допомогу і, захищаючи свою матір, завдала смертельного удару вітчиму. Тим са­мим вона перевищила межі необхідної оборони, застосувавши засоби, явно невідповідні характерові і небезпеці посягання (Судебная практика... — С. 149—150).

При вирішенні питання про наявність або відсутність ознак переви­щення меж необхідної оборони не можна механічно виходити з вимоги розмірності засобів захисту та засобів посягання, інтенсивності захисту та інтенсивності посягання. Пленум ВСУ у постанові від 26 квітня 2002 р. вказав, що при розв'язанні питання про наявність перевищення меж обо­рони необхідно враховувати не лише відповідність чи невідповідність зна­рядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я) та інші обставини (п. 5 постанови ПВСУ «Про су­дову практику у справах про необхідну оборону» від 26 квітня 2002 р. № 1).

Ті ж фактори слід враховувати і при розв'язанні питання про перевищен­ня заходів, необхідних для затримання злочинця. Стаття 118 КК щодо вбив­ства при затриманні злочинця може бути застосована, якщо при цьому бу­ло допущено явну невідповідність засобів затримання характерові та ступе­ню суспільної небезпечності вчиненого і обставинам затримання. При цьо­му слід мати на увазі, що не може кваліфікуватися за даною статтею вбив­ство злочинця — акт самочинної розправи.

У будь-якому випадку на підставі ч. 4 ст. 36 КК не може розглядатися як перевищення меж необхідної оборони застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або на­паду групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

Особа, яка вчинила умисне вбивство у стані уявної оборони, підлягає кримінальній відповідальності за ст. 118 КК лише за умови, що вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання. В усіх цих випадках визнається відсутність в діях того, хто захищається, складу якогось злочину.

6. З суб'єктивної сторони вбивство при перевищенні меж необхідної обо­рони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, вчиняється лише умисно. Необережне позбавлення життя особи, яка вчиняє посягання, або злочинця в стані необхідної оборони або затримання, злочи­ном не визнається.

Слід мати на увазі, що особа, яка захищається, як і особа, яка затримує злочинця, внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного суспільне небезпечним посяганням (що часто виникає раптово), не завжди може точно оцінити відповідність заподіяної шкоди (в цьому випадку поз­бавлення життя особи, яка вчинила посягання, або злочинця) небезпечності посягання чи вчиненого затриманим злочину або точно оцінити обстановку захисту чи затримання. У цьому випадку відповідальність за перевищення меж необхідної оборони або заходів по затриманню злочинця виключається.

7. Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 118 КК, є осудна особа, яка до­сягла 16-ти років. Це може бути особа, яка перебуває у стані необхідної обо­рони, уявної оборони, якщо вона не усвідомлювала і не могла усвідомлюва­ти помилковості свого припущення, а також особа, яка вчиняє дії по затри­манню злочинця.

Суб'єктами цього злочину також можуть виступати представники влади, працівники правоохоронних органів, члени громадських формувань з охоро­ни громадського порядку і державного кордону або військовослужбовці, які під час виконання службових обов'язків вчинили умисне вбивство при пе­ревищенні меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця.

8. Стаття 118 КК не повинна застосовуватися у випадках вбивства за до­помогою різних попереджувальних заходів щодо запобігання можливим по­сяганням на власність. У цих випадках винні не перебувають у стані не­обхідної оборони і, отже, не можуть її перевищувати. Від таких пристосу­вань можуть постраждати не тільки злочинці, а й особи, які випадково увійшли у зіткнення з ними.

9. Вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, вчинене спосо­бом, небезпечним для життя багатьох осіб, з особливою жорстокістю, жінки, яка завідомо для винного була в стані вагітності, двох або більше осіб, осо­бою, яка раніше вчинила вбивство, повинне кваліфікуватися не як умисне вбивство за обтяжуючих обставин, а за ст. 118 КК.

10. Треба відмежовувати злочин, що розглядається, від вбивства в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло, для якого є харак­терним відсутність мети захисту або затримання злочинця. Слід також ма­ти на увазі, що для ст. 118 КК стан душевного хвилювання не є обов'язко­вою ознакою. Вбивство, хоча й вчинене в стані сильного душевного хвилю­вання, що раптово виникло, але яке є результатом перевищення меж не­обхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця, слід кваліфікувати за ст. 118 КК.

11. Встановивши в діях підсудного ознаки перевищення меж необхідної оборони, суд не може обмежитися загальним формулюванням і зобов'язаний у вироку вказати, в чому полягає перевищення і які засоби захисту в кон­кретній ситуації не були використані винним, щоб уникнути таких наслідків.