1. Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій лю­дині, карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років

Вид материала

Документы

Содержание Стаття 137. Неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей 2. Ті самі дії, якщо вони спричинили смерть неповнолітнього або інші тяжкі наслідки, — 1. Суспільна небезпечність 2. Об'єктивна сторона Невиконання професійних обов'язків — Суб'єктивна сторона Стаття 138. Незаконна лікувальна діяльність 2. Об'єктивна сторона 8. Суб'єктивна сторона Стаття 139. Ненадання допомоги хворому медичним працівником 2. Те саме діяння, якщо воно спричинило смерть хворого або інші тяжкі наслідки, — 1. Суспільна небезпечність 2. З об'єктивної сторони 6. Суб'єктивна сторона Стаття 140. Неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником 2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки не­повнолітньому, — 1. Суспільна небезпечність 9. Суб'єктивна сторона Стаття 141. Порушення прав пацієнта 1. Суспільна небезпечність ... Полное содержание

Подобный материал:

• Розбещення неповнолітніх. Перешкоджання здійсненню виборчого права, 130.41kb.
• Караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років, 23.77kb.
• Кодексу України, 527.92kb.
• До шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права, 177.75kb.
• Порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю, 1688.87kb.
• Відомості Верховної Ради (ввр), 2004, n 6, ст. 39 ) ( Із змінами, внесеними згідно, 68.32kb.
• 1. Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих, 89.36kb.
• 5. Циклічність як форма економічного розвитку, 1573.65kb.
• Методичні рекомендації на тему:, 150.05kb.
• Національний Університет «Острозька академія», 105.24kb.

Стаття 137. Неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей

1. Невиконання або неналежне виконання професійних чи службових обов'язків щодо охорони життя та здоров'я неповнолітніх внаслідок нед­балого або несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило істотну шкоду здоров'ю потерпілого, —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев­ною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, якщо вони спричинили смерть неповнолітнього або інші тяжкі наслідки, —

караються обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавлен­ням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні поса­ди чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.


1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що особи, які займаються вихованням та навчанням дітей, несумлінно виконують свої обов'язки, внаслідок чого спричиняється шкода здоров'ю неповнолітніх або навіть смерть. Така діяльність щодо неповнолітніх перешкоджає забезпечен­ню гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян. Потерпілим від цього злочину може бути лише неповнолітня особа, тобто особа, якій не виповнилося 18 років.

2. Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням (дією або бездіяльністю); 2) наслідками; 3) причинним зв'язком між ними.

3. Діяння виявляється у невиконанні або неналежному виконанні про­фесійних чи службових обов'язків щодо охорони життя та здоров'я непо­внолітніх.

4. Невиконання професійних обов'язків — є бездіяльність особи (виховате­ля дошкільного навчального закладу, вчителя, тренера та ін.), яка зай­мається вихованням, наглядом, тренуванням, щодо виконання покладених на неї обов'язків з охорони життя і здоров'я дітей.

5. Неналежне виконання професійних обов'язків можливе у випадках, ко­ли особа виконує покладені на неї обов'язки, але не так, як цього вимагають відповідні правила, інструкції, інші приписи або обстановка, в якій знахо­дяться вихованці.

6. Крім виконання обов'язків, які передбачені нормативними актами, уго­дами, наказами, або випливають з життєвих ситуацій і не регламентуються писаними правилами, така особа має можливість забезпечити охорону жит­тя і здоров'я дітей. Проте вона не виконує або виконує неналежним чином свої обов'язки внаслідок недбалого або несумлінного до них ставлення.

7. Невиконання або неналежне виконання службових обов'язків щодо охорони життя та здоров'я неповнолітніх може бути вчинене службовою особою в дитячих садках, школах, дитячих будинках, санаторіях, інтернатах, спортивних школах, базах відпочинку тощо, де не створені і не підтриму­ються належні умови при проведенні навчання, тренувань, виробничої прак­тики, дозвілля, купання та ін., внаслідок чого створюється загроза для жит­тя і здоров'я дітей.

8. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є наслідки. У частині І—це істотна шкода здоров'ю потерпілого, а у ч. 2 — смерть не­повнолітнього або інші тяжкі наслідки.

9. Істотна шкода здоров'ю потерпілого може виявлятися в отруєннях дітей, розповсюдженні серед них різних інфекційних захворювань, спричи­ненні травм, у тому числі й психічних, які викликали настання легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності тощо.

10. Інші тяжкі наслідки, про які говориться в ч. 2 ст. 137 КК, — це є се­редньої тяжкості або тяжкі тілесні ушкодження одному або кільком не­повнолітнім.

11. При розслідуванні цих справ важливо встановити, які конкретні обов'язки особа не виконала, або виконала не так, як цього вимагала обста­новка, що й обумовило настання наслідків. Обов'язковою ознакою об'єктив­ної сторони є причинний зв'язок між діянням та наслідками.

12. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умис­лом або злочинною недбалістю щодо діяння і необережністю (злочинна са­мовпевненість або злочинна недбалість) щодо наслідків цього злочину.

13. Суб'єкт злочину спеціальний, тобто особа, яка займається вихован­ням, наглядом, проведенням занять, тренувань, дозвілля тощо, а також службові особи дитячого садка, школи, санаторію, інтернату й інших дитя­чих закладів, у яких повинні бути створені безпечні умови щодо охорони життя і здоров'я неповнолітніх.

14. За багатьма ознаками цей злочин має схожість із службовою недбалістю (ст. 367 КК). Передусім потерпілими у злочині, який розгля­дається, можуть бути лише неповнолітні особи. Крім того, наслідками цьо­го злочину є істотна шкода здоров'ю потерпілого, тілесні ушкодження або смерть, а наслідками службової недбалості може бути і майнова шкода.

Насамкінець, суб'єктом злочину, передбаченого ст. 137 КК, може бути не тільки службова особа, а й інша особа, яка не є службовою.


Стаття 138. Незаконна лікувальна діяльність

Заняття лікувальною діяльністю без спеціального дозволу, здійснюва­не особою, яка не має належної медичної освіти, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого, —

карається виправними роботами на строк до двох років, або обмежен­ням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.


1. Відповідно до ст. 74 «Основ законодавства України про охорону здо­ров'ям (ВВР. — 1993. — № 4. — Ст. 19) медичною та фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. Особам, які не відповіда­ють цим вимогам заборонено займатися цією діяльністю.

2. Об'єктивна сторона злочину полягає у занятті лікувальною діяльністю без спеціального дозволу, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого.

3. Заняття певними видами лікувальної діяльності — це є систематичне надання медичних послуг, яке поєднане з отриманням, як правило, винаго­роди за цю діяльність. Окремі випадки надання медичних послуг не можуть кваліфікуватися за цією статтею. У разі спричинення тілесних ушкоджень або смерті потерпілому при наданні медичної допомоги може ставитися пи­тання про відповідальність за середньої тяжкості, тяжкі тілесні ушкодження або спричинення смерті через необережність.

4. Медичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам, встанов­леним Міністерством охорони здоров'я України. Відповідно до ст. 74 «Ос­нов законодавства України про охорону здоров'я», як виняток, за спеціаль­ним дозволом Міністерства або уповноваженого ним органу охорони здо­ров'я особам без спеціальної освіти дозволяється діяльність у галузі народ­ної та нетрадиційної медицини.

5. Держава підтримує і заохочує індивідуальну підприємницьку діяльність у галузі охорони здоров'я. Заняття лікувальною діяльністю може здійснюватися лише при отриманні дозволу (ліцензії), яку видають відповідні заклади охорони здоров'я, наділені таким правом. Зайняття лікуваль­ною діяльністю без відповідної ліцензії є незаконним.

6. Крім діяння, об'єктивна сторона цього злочину включає тяжкі наслідки для хворого. Такими наслідками можуть бути настання смерті, тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження.

7. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є причинний зв'язок між незаконною лікувальною діяльністю і тяжкими наслідками. Для цього при­значається судово-медична експертиза.

8. Суб'єктивна сторона злочину полягає у психічному ставленні винно­го до діяння і його наслідків. Незаконна лікувальна діяльність вчиняється з прямим умислом. Особа усвідомлює, що вона протиправне, без ліцензії, зай­мається лікувальною діяльністю і бажає вчиняти такі дії. Що ж до тяжких наслідків, то вина особи щодо них може бути лише необережною (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість).

9. Суб'єктом злочину є особа, яка досягла 16-ти років і зовсім не має ме­дичної освіти, або має медичну освіту, яка не відповідає спеціальності та кваліфікації.

10. Якщо особа, яка займається незаконною лікувальною діяльністю, за­стосовує такі форми і методи лікування, які завідомо для неї не допомага­ють хворому і отримує за це платню, то вона повинна нести відповідальність за сукупністю злочинів (статті 138 і 190 КК — шахрайство).


Стаття 139. Ненадання допомоги хворому медичним працівником

1. Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов'язаний, згідно з установленими правилами, на­дати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого, —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займати­ся певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило смерть хворого або інші тяжкі наслідки, —

карається обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавлен­ням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.


1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що медичний працівник не надає допомоги хворому, інваліду, потерпілому від нещасного випадку або при гострому захворюванні, що призводить часто до настання смерті або інших тяжких наслідків. Відповідно до ст. 78 «Основ законодав-.ства України про охорону здоров'я» медичні та фармацевтичні працівники зобов'язані безплатно надавати першу невідкладну медичну допомогу грома­дянам у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях.

2. З об'єктивної сторони злочин виявляється в бездіяльності медичного працівника — ненаданні допомоги хворому. Необхідність надання такої допомоги може виникнути на роботі, вдома, на вулиці чи в зоні відпочинку або медичному закладі.

3. Крім обов'язку медичного працівника надати допомогу, він повинен мати можливість виконати цей обов'язок. Поважними причинами, які не да­ли можливості надати допомогу, можуть визнаватися: дія нездоланної сили, поломка автомобіля, на якому медичний працівник добирався до хворого, знесений повністю міст через річку, дія інших стихійних сил природи. По­важною причиною може також визнаватися хвороба самого медичного працівника, відсутність у нього медикаментів чи інструментів або практич­ного досвіду тощо. Питання про визначення причини поважною вирішує суд. Посилання медичного працівника на інші обставини: неробочий час чи день, перебування у відпустці чи на відпочинку не повинне вважатися по­важною причиною.

4. Можливість настання тяжких наслідків для хворого повинна бути ре­альною. Це такий стан хворого, за якого невтручання медичного працівни­ка, тобто ненадання необхідної допомоги, може призвести до його смерті чи настання інших тяжких наслідків (тілесні ушкодження, ускладнення хворо­би тощо).

5. Злочин є закінченим з моменту неиадання допомоги хворому, якщо ме­дичний працівник мав можливість таку допомогу надати.

6. Суб'єктивна сторона злочину полягає у прямому умислі щодо факту ненадання допомоги хворому, якщо медичний працівник усвідомлює, що це може викликати тяжкі наслідки для хворого.

7. Суб'єктом злочину є медичний чи фармацевтичний працівник неза­лежно від його освітньо-кваліфікаційного рівня (лікар, медсестра, фельдшер, фармацевт) у тому числі й особи, яким надана ліцензія на зайняття інди­відуальною підприємницькою діяльністю в галузі охорони здоров'я.

8. Частина 2 статті передбачає більш сувору відповідальність за ненадан­ня допомоги, якщо воно спричинило смерть хворого або інші тяжкі наслідки. Це можуть бути тяжкі тілесні ушкодження або середньої тяжкості, або якщо це викликало важкі ускладнення хвороби.

9. Між ненаданням допомоги і зазначеними наслідками повинен бути встановлений причинний зв'язок. Якщо буде встановлено, що такі наслідки настали неминуче незалежно від того надавалася допомога, чи ні, то тяжкі наслідки не можуть інкримінуватися медичному працівнику через від­сутність причинного зв'язку. Але це не виключає відповідальності за ч. 1 ст. 139 КК.

10. Якщо медичним працівником допомога хворому надавалася, але внаслідок недбалого чи несумлінного виконання своїх професійних обов'язків настала смерть чи інші тяжкі наслідки, то відповідальність повин­на настати за ст. 140 КК — «Неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником».


Стаття 140. Неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником

1. Невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтич­ним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи не­сумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого, —

карається позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки не­повнолітньому, —

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні поса­ди чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.


1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що при недба­лому чи несумлінному виконанні медичним чи фармацевтичним працівни­ком своїх обов'язків держава не може забезпечити всім громадянам ре­алізацію їх прав у галузі охорони здоров'я. Крім того, це часто призводить до тяжких наслідків для хворого. Діяльність цих працівників регламентова­на різними нормативними актами, міжнародними конвенціями, інструкціями, наказами тощо (див. «Основи законодавства України про охо­рону здоров'я», 1992 р.; «Декларація щодо незалежності і професійної сво­боди лікаря», 1986; «Міжнародний кодекс медичної етики», 1949 р. та ін.). . 2. З об'єктивної сторони цей злочин характеризується: 1) діянням;

2) наслідками; 3) причинним зв'язком між ними.

3. Діяння виявляється у невиконанні або в неналежному виконанні ме­дичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов'язків.

4. Невиконання професійних обов'язків може мати місце у відмові від госпіталізації хворого, який потребує невідкладної допомоги, від проведен­ня діагностики захворювання або проведення невідкладної операції чи іншо­го втручання, залишення хворого без належного нагляду чи контролю тощо.

5. Неналежне виконання професійних обов'язків може полягати у недба­лому проведенні операції або інших процедур, неправильному дозуванні лікарських препаратів, порушенні певних правил при приготуванні ліків, по­рушенні строків і порядку проведення передбачених законодавством профілактичних медичних оглядів, щеплення тощо.

6. Неналежне виконання професійних обов'язків вчиняється внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення. Якщо медичний або фарма­цевтичний працівник не мав можливості виконати свої обов'язки належним чином (хвороба лікаря, перебування його в стані крайньої необхідності, вплив на нього нездоланної сили або інших об'єктивних факторів), то кримінальна відповідальність не настає.

7. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є настання тяжких наслідків для хворого. До таких наслідків слід відносити смерть, тяжке або

середньої тяжкості тілесне ушкодження, інвалідність або інше ускладнення хвороби.

8. Між діянням і зазначеними наслідками повинен бути встановлений причинний зв'язок, для чого, як правило, призначається судово-медична ек­спертиза.

9. Суб'єктивна сторона злочину полягає в прямому умислі або в зло­чинній недбалості стосовно неналежного виконання професійних обов'язків. Щодо наслідків, то вина до них може бути лише необережною (злочинна недбалість або злочинна самовпевненість).

10. Суб'єкт злочину — медичний або фармацевтичний працівник неза­лежно від їх освітньо-кваліфікаційного рівня і посади (лікар, медсестра, фельдшер, фармацевт тощо).

11. Частина 2 статті встановлює відповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому, тобто особі, якій не ви­повнилося 18 років.

12. Цей злочин необхідно відрізняти від ненадання допомоги хворому ме­дичним працівником (ст. 139 КК). Перш за все, слід відзначити, що ці статті співвідносяться між собою як норма загальна (ст. 140 КК) і спеціальна (ст. 139 КК).

Крім того, відповідальність за ч. 1 ст. 139 КК настає за сам факт нена­дання допомоги хворому медичним працівником, а для закінченого злочину, передбаченого ст. 140 КК, потрібне настання тяжких наслідків для хворого.

Суб'єктивна сторона ненадання допомоги хворому полягає лише в пря­мому умислі, тоді як діяння, передбачене ст. 140 КК, може вчинятись як із прямим умислом, так і зі злочинною недбалістю.

Суб'єктом ненадання допомоги хворому є медичний працівник, а суб'єктом неналежного виконання професійних обов'язків є як медичний, так і фармацевтичний працівник.


Стаття 141. Порушення прав пацієнта

Проведення клінічних випробувань лікарських засобів без письмової згоди пацієнта або його законного представника, або стосовно непо­внолітнього чи недієздатного, якщо ці дії спричинили смерть або інші тяжкі наслідки, —

карається обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або поз­бавленням волі на той самий строк.


1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування), пов'язане з ризиком для здоров'я пацієнта, може спричинити тяжкі наслідки. Крім того, порушення порядку випробування лікарських засобів викликає неправильні висновки щодо їх ефективності та шкідливості, що може стати підставою для припинення розробки нових ефективних лікарських засобів.

2. Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням, 2) на­слідками; 3) причинним зв'язком між ними.

3. Діяння виявляється в проведенні клінічних випробувань лікарських за­собів з певними порушеннями.

4. Лікарськими засобами визнаються лікарські препарати, ліки, медика­менти, а також речовини або їх суміші, які можуть змінювати стан і функції організму або мають профілактичну, діагностичну або лікувальну дію (За­кон України «Про лікарські засоби» від 4 квітня 1996 р. (ВВР. — 1996. — № 22. — Ст. 86). До лікарських засобів можуть бути віднесені і певні нар­котичні, отруйні, сильнодіючі та радіоактивні засоби.

5. Клінічні випробування лікарських засобів включають в себе їх засто­сування з метою перевірки ефективності та нешкідливості для організму лю­дини. При цьому можуть використовуватися нові інструменти, методи діаг­ностики, профілактики або лікування тощо.

6. Відповідно до ст. 42 «Основ законодавства України про охорону здо­ров'я» медичне втручання, пов'язане з ризиком для здоров'я пацієнта, допу­скається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від за­стосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров'я пацієнта іншими методами неможливе.

7. Застосування нових, науково обґрунтованих, але ще не допущених до загального користування методів лікування та лікарських засобів можливе лише за письмової згоди пацієнта. Щодо пацієнта, який не досяг 15-ти років, а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, то медичне втручання здійснюється за згодою їхніх законних представників. Клінічні випробування стосовно осіб віком від 15-ти до 18-ти років чи виз­наних судом обмежено дієздатними проводяться за їх згодою та згодою їх батьків або інших законних представників (усиновителів, опікунів і піклу­вальників).

8. Лише у невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною, згода хворого або його законних представників на медичне втру­чання не потрібна.

9. Крім діяння, обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є наслідки — настання смерті, середньої тяжкості або тяжкі тілесні ушкод­ження, важке ускладнення хвороби або інвалідність.

10. Між діянням і наслідками повинен бути встановлений причинний зв'язок.

11. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом що­до діяння і необережністю (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість) щодо наслідків.

12. Суб'єктом цього злочину є медичні або фармацевтичні працівники, які допущені до проведення клінічних випробувань лікарських засобів.


Стаття 142. Незаконне проведення дослідів над людиною

1. Незаконне проведення медико-біологічних, психологічних або інших дослідів над людиною, якщо це створювало небезпеку для її життя чи здоров'я, —

карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмежен­ням волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо непо­внолітнього, двох або більше осіб, шляхом примушування або обману, а так само якщо вони спричинили тривалий розлад здоров'я потерпілого, —

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.