1. Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій лю­дині, карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років

Вид материала

Документы

Содержание 1. Зараження іншої особи венеричною хворобою особою, яка знала про наявність у неї цієї хвороби, — 3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо во­ни спричинили тяжкі наслідки, — 1. Суспільна небезпечність 2. Об'єктивна сторона Способи зараження 6. З суб'єктивної сторони Кваліфікуючими ознаками Стаття 134. Незаконне проведення аборту 2. Незаконне проведення аборту, якщо воно спричинило тривалий роз­лад здоров'я, безплідність або смерть потерпілої, — 1. Суспільна небезпечність 4. З об'єктивної сторони 6. З суб'єктивної сторони Стаття 135. Залишення в небезпеці 2. Ті самі дії, вчинені матір'ю стосовно новонародженої дитини, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані,— 3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть особи або інші тяжкі наслідки, — 1. Суспільна небезпечність 2. Об'єктивна сторона 6. Суб'єктивна сторона Стаття 136. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані 3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть потерпілого, — ... Полное содержание

Подобный материал:

• Розбещення неповнолітніх. Перешкоджання здійсненню виборчого права, 130.41kb.
• Караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років, 23.77kb.
• Кодексу України, 527.92kb.
• До шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права, 177.75kb.
• Порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю, 1688.87kb.
• Відомості Верховної Ради (ввр), 2004, n 6, ст. 39 ) ( Із змінами, внесеними згідно, 68.32kb.
• 1. Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих, 89.36kb.
• 5. Циклічність як форма економічного розвитку, 1573.65kb.
• Методичні рекомендації на тему:, 150.05kb.
• Національний Університет «Острозька академія», 105.24kb.

Стаття 133. Зараження венеричною хворобою

1. Зараження іншої особи венеричною хворобою особою, яка знала про наявність у неї цієї хвороби, —

карається виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, раніше судимою за зараження іншої особи венеричною хворобою, а та­кож зараження двох чи більше осіб або неповнолітнього, —

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо во­ни спричинили тяжкі наслідки, —

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.


1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він призво­дить або може призвести до тяжких інфекційних захворювань потерпілих. Заподіюючи серйозну шкоду здоров'ю окремих громадян, такі захворюван­ня можуть спричинити, навіть у разі вилікування потерпілого, тяжкі наслідки (наприклад, безпліддя тощо). Боротьбу з поширенням венеричних захворювань здійснюють у першу чергу органи охорони здоров'я. Відповідно до вимог законодавства України органи охорони здоров'я зобов'язані вжи­вати спеціальних заходів профілактики і лікування захворювань, небезпеч­них для оточуючих. До таких захворювань належать і венеричні.

Хворі на венеричні захворювання підлягають обов'язковому лікуванню у відповідних лікувально-профілактичних установах, а також диспансерному спостереженню до їх вилікування. Сучасні засоби і методи, які є у розпоря­дженні медицини, дають змогу повністю вилікувати різні венеричні захво­рювання за умови своєчасного лікування і найсуворішого додержання режи­му цього лікування.

2. Об'єктивна сторона злочину характеризується зараженням іншої осо­би венеричною хворобою.

Венеричні хвороби — це інфекційні захворювання, які передаються пере­важно статевим шляхом і вражають передусім органи сечостатевої системи. Це, зокрема, сифіліс (люес), гонорея (перелой, трипер), м'який шанкр, пахо­вий лімфогранулематоз тощо.

Характер венеричних захворювань, методи та тривалість їх лікування, можливість повного одужання, а також наслідки вельми різноманітні, що, проте, не впливає на кваліфікацію злочину. Для відповідальності за ст. 133 КК потрібно лише зараження однією з венеричних хвороб іншої особи.

3. Потерпілою від злочину може виступати тільки інша особа, згода якої на зараження не виключає відповідальності винного. Відповідальність за ст. 133 КК виключається, якщо зараження відбулося в результаті насиль­ницьких дій, які позбавили хворого можливості відвернути ці наслідки, на­приклад, внаслідок зґвалтування.

Самозараження венеричною хворобою (наприклад, шляхом уведення собі ін'єкції з носіями цієї хвороби або іншим шляхом) за ст. 133 КК не є кара­ним і може тягти за собою кримінальну відповідальність лише у разі, коли воно є способом вчинення певного злочину (наприклад, передбаченого ст. 335 КК — ухилення від призову на строкову військову службу).

4. Способи зараження венеричною хворобою можуть бути різними (ста­теві зносини, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, по­рушення правил гігієни тощо). На кваліфікацію вчиненого вони не впли­вають.

5. Злочин, передбачений ст. 133 КК, вважається закінченим з моменту, ко­ли потерпілий захворів на венеричну хворобу. Необхідним елементом об'єктивної сторони даного злочину є також причинний зв'язок між діянням винного і наслідком, що настав, тобто зараженням потерпілого. У справі по­винно бути встановлено, що венеричне захворювання потерпілого є наслідком діянь саме винної особи.

6. З суб'єктивної сторони зараження венеричною хворобою може бути вчинене з прямим або непрямим умислом, а також із злочинною самовпев­неністю. У законі спеціально встановлено, що відповідальність за ст. 133 КК настає, якщо особа знала про наявність у неї венеричного захворювання, тобто усвідомлювала, що хворіє саме на таку хворобу і що її захворювання перебуває в стадії зараження (наприклад, особа вступає в статеві зносини, не закінчивши курсу лікування).

З прямим умислом діє той, хто, знаючи, що він хворий на венеричну хво­робу в заразній стадії, передбачає, що дії, які він вчиняє, призведуть або мо­жуть призвести до зараження потерпілого, і бажає настання цих наслідків (наприклад, вступаючи з статеві зносини, винний з помсти прагне заразити потерпілу і досягає такого наслідку). Непрямий умисел при вчиненні цього злочину наявний там, де винний, знаючи, що він хворий на венеричну хво­робу в заразній стадії, передбачає, що дії, які він вчиняє, призведуть або мо­жуть призвести до зараження потерпілого, не бажає цих наслідків, але свідо­мо їх припускає (наприклад, вступивши в статеві зносини, винний прагнув лише до задоволення своєї статевої пристрасті, байдуже ставлячись до мож­ливого зараження потерпілої).

Даний злочин визначається вчиненим із злочинною самовпевненістю, ко­ли винний, усвідомлюючи наявність у нього венеричної хвороби в заразній стадії, передбачає можливість зараження, але легковажно розраховує на не-настання цього наслідку (наприклад, незастосування запобіжних засобів при статевих зносинах, які відвернули б зараження потерпілої).

7. Для з'ясування суб'єктивної сторони злочину закон вимагає, щоб вин­ний обов'язково знав про наявність у нього венеричної хвороби в заразній стадії. Тому вина у формі злочинної недбалості виключає відповідальність за ст. 133 КК, оскільки в таких випадках особа не знає про наявність у неї венеричної хвороби.

8. Суб'єктом розглядуваного злочину може бути будь-яка особа, яка до­сягла 16-ти років, страждає венеричною хворобою і знає про наявність у неї цього захворювання. Особа, яка не страждає венеричною хворобою, але яка заразила іншу особу цим захворюванням, несе відповідальність не за ст. 133 КК, а за умисне або необережне заподіяння тілесного ушкодження.

9. Кваліфікуючими ознаками згідно з ч. 2 ст. 133 КК передбачено заражен­ня венеричною хворобою: 1) особою, раніше судимою за зараження іншої особи венеричною хворобою; 2) двох або більше осіб; 3) неповнолітнього, тобто особи, яка не досягла 18-ти років.

Частина 3 ст. 133 КК встановлює відповідальність за зараження венерич­ною хворобою, якщо воно спричинило тяжкі наслідки (наприклад, без­плідність, самогубство потерпілого, заподіяння йому тяжких тілесних ушко­джень). :

10. Якщо зараження, зазначене в ст. 133 КК, мало місце при вчиненні будь-якого іншого злочину, відповідальність настає за правилами про су­купність. Наприклад, зараження венеричною хворобою внаслідок зґвалту­вання або насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом тягне за собою відповідальність за сукупністю злочинів, передба­чених ст. 133 КК та відповідно статтями 152 або 153 КК.


Стаття 134. Незаконне проведення аборту

1. Проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти, — карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або об­меженням волі на строк до двох років.

2. Незаконне проведення аборту, якщо воно спричинило тривалий роз­лад здоров'я, безплідність або смерть потерпілої, —

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.


1. Суспільна небезпечність незаконного аборту полягає в тому, що при його проведенні створюється загроза для життя та здоров'я потерпілої. Інко­ли ця складна операція спричиняє смерть, безплідність, тяжкі тілесні ушко­дження тощо. Ці наслідки часто настають тоді, коли аборт вчиняють особи, які не мають спеціальної медичної освіти.

2. Проведення аборту дозволене в нашій країні, але за певних умов і осо­бою, яка має вищу медичну освіту (лікар-гінеколог, лікар-акушер тощо), що дає їй право на оперативне втручання для проведення цієї операції. Неза­конним (кримінальним) аборт є у тому випадку, коли проводить його осо­ба, яка не має спеціальної медичної освіти.

3. Аборт — це штучне переривання вагітності шляхом стороннього втру­чання в організм жінки.

4. З об'єктивної сторони незаконний аборт полягає у активних діях осо­би, спрямованих на переривання вагітності. Практиці відомі різні способи вчинення цього злочину: 1) оперативний — коли ця операція проводиться з допомогою спеціальних інструментів; 2) механічний — коли в матку вводять буж, катетер, інші предмети або рідину; 3) токсичний — введення в організм жінки різних токсичних речовин. Злочин є закінченим з моменту вигнання плоду. Вчинення різних дій, спрямованих на плодовигнання, якщо це не призвело до переривання вагітності, повинне кваліфікуватися як замах на злочин (статті 15 і 134 КК).

5. Якщо переривання вагітності сталося внаслідок завдання жінці ударів, побоїв або інших насильницьких дій, то скоєне має кваліфікуватися як умисне або необережне спричинення тяжкого тілесного ушкодження (статті 121 або 128 КК).

6. З суб'єктивної сторони незаконне проведення аборту вчинюється з прямим умислом, за якого особа усвідомлює, що за згодою жінки вона про­водить операцію для штучного переривання вагітності, передбачає, що внаслідок вчинення цих дій вагітність буде перервана і бажає настання цьо­го наслідку. Мотиви вчинення аборту можуть бути різними. Вони на кваліфікацію не впливають, але враховуються при призначенні покарання.

7. Суб'єктом злочину може бути особа, яка не має спеціальної медичної освіти і досягла 16-річного віку. Це можуть бути і лікарі, які не мають пра­ва на оперативні втручання (стоматологи, терапевти), особи середнього ме­дичного персоналу (акушерки, фельдшери тощо) та інші особи, які не ма­ють відношення до медичної професії. Вказані особи можуть не притягати­ся до кримінальної відповідальності, якщо вони діяли в стані крайньої не­обхідності, тобто для того, щоб врятувати життя вагітної жінки, змушені бу­ли негайно зробити операцію для переривання вагітності.

8. Вагітна жінка, яка сама викликала штучне переривання вагітності, не підлягає кримінальній відповідальності.

9. У частині 2 статті передбачена відповідальність за незаконне проведен­ня аборту, якщо воно спричинило тривалий розлад здоров'я, безплідність або смерть потерпілої.

10. Тривалий розлад здоров'я може мати місце при тяжкому і середньої тяжкості тілесному ушкодженні. Безплідність є ознакою тяжкого тілесного ушкодження, яка виділена в самостійну кваліфікуючу обставину.

11. При притягненні до відповідальності за ч. 2 цієї статті важливе зна­чення має правильне визначення форми вини щодо тяжких наслідків.

12. Вчиняючи аборт з прямим умислом, винна особа повинна ставитися до тяжких наслідків лише необережно (злочинна самовпевненість або зло­чинна недбалість). У першому випадку особа передбачає можливість настан­ня тяжких наслідків, проте легковажно розраховує на їх відвернення (розраховуючи, наприклад, на свій великий досвід проведення подібних опе­рацій таким способом). У другому випадку особа не передбачає настання цих наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Наприклад, при злочинно-недбалому проведенні операції особа пошкодила стінку матки, що викликало кровотечу і смерть потерпілої.

13. Якщо при незаконному проведенні аборту буде доведено прямий або непрямий умисел до смерті, то відповідальність повинна наставати за умис­не вбивство. .

14. Якщо проведення законного аборту призвело до тяжких наслідків, то відповідальність може настати не за цією статтею, а за вбивство чи спричи­нення тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень через необе­режність (статті 119 або 128 КК).


Стаття 135. Залишення в небезпеці

1. Завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпеч­ному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбе­реження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого без­порадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, —

карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, вчинені матір'ю стосовно новонародженої дитини, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані,—

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть особи або інші тяжкі наслідки, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.


1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає у тому, що людина, яка має можливість надати допомогу іншій людині і тим самим врятувати її від смерті або настання інших тяжких наслідків, не робить цього, що свідчить про низькі моральні якості цієї особи. Небезпека такої бездіяль­ності підвищується, якщо особа сама поставила іншу особу в небезпечний для життя стан, або причетна до події, через яку особа опинилася у такому стані.

2. Об'єктивна сторона цього злочину полягає у бездіяльності. Людина може опинитися в небезпечному для життя стані через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану — сп'яніння, приступ хво­роби, дії стихійних сил природи, перевтома тощо. Не має значення внаслідок чого людина опинилася у небезпечному для життя стані, тобто ко­ли вона сама, без допомоги іншої людини, не може вийти з нього.

3. Обов'язок піклуватися про цю особу може випливати: 1) із закону або інших нормативних актів. Так, батьки зобов'язані піклуватися про дітей, а діти — про батьків; 2) зі шлюбно-сімейних відносин, коли чоловік повинен піклуватися про дружину і навпаки; 3) з характеру професії (пожежники, працівники міліції, рятівники на воді тощо); 4) з договору (керівник турис­тичної групи, тренер); 5) коли особа своїми діями поставила іншу особу в небезпечний для життя стан.

4. Крім обов'язку, особа повинна мати можливість надати допомогу. Як­що особа через фізичну неспроможність (наприклад, не може врятувати лю­дину, яка тоне на воді, тому що не вміє плавати), або тому, що сама пере­буває у безпорадному стані чи з інших причин не може надати допомогу, то кримінальна відповідальність не настає.

5. Злочин вважається закінченим з моменту ненадання допомоги (зали­шення в небезпеці) незалежно від того, чи настали тяжкі наслідки, чи ні. Значення не має, що хтось інший надав допомогу залишеному в небезпеці.

6. Суб'єктивна сторона цього злочину полягає у прямому умислі. «Завідомість», про яку йдеться у диспозиції статті, означає, що винний усвідомлює, що інша особа перебуває у небезпечному для життя стані, а він зобов'язаний і має можливість надати їй допомогу, але відмовляє в цьому. Якщо особа не усвідомлює, що інша особа опинилася у небезпечному для життя стані, то відповідальність не настає. Так, водій автомобіля, який збив пішохода, та переконавшись у тому, що той мертвий, залишив його на до­розі, не відповідатиме за цей злочин.

7. Суб'єктом злочину є особа, яка досягла 16-річного віку і зобов'язана піклуватися про особу, що перебуває в небезпечному стані або особа, яка своїми діями поставила потерпілого в небезпечне для життя становище.

8. Частина 2 статті встановлює відповідальність матері, яка залишила без допомоги новонароджену дитину, якщо мати не перебувала в обумовленому пологами стані.

9. Частина третя статті передбачає особливо кваліфікуючі обставини, як­що залишення в небезпеці спричинило смерть особи або інші тяжкі наслідки. Під інші тяжкі наслідки підпадають тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження. Між залишенням у небезпеці і тяжкими наслідками по­винен бути встановлений причинний зв'язок. Це означає, що внаслідок не­надання допомоги (залишення в небезпеці) настали тяжкі наслідки. Якби допомога була надана, то наслідки не настали б. Якщо за висновком екс­пертів потерпілому були спричинені такі смертельні ушкодження, які неми­нуче призводять до смерті, то це свідчить про відсутність причинного зв'яз­ку між залишенням у небезпеці і смертю потерпілого. Тому скоєне не може кваліфікуватися за ч. З цієї статті.

10. Важливе значення в таких випадках має встановлення форми вини щодо тяжких наслідків. При цьому слід розрізняти: 1) ненадання допомоги особі, яка сама опинилася в небезпечному для життя становищі (без­діяльність — невтручання); 2) залишення в небезпеці особою, яка своїми діями поставила іншу особу в небезпечний для життя стан (наїзд на пішо­хода автомобілем і залишення його в небезпечному стані). В першому ви­падку при бездіяльності — невтручанні суб'єктивна сторона щодо наслідків може виявлятися як у необережності, так і в умислі. При умислі винний мо­же бажати або свідомо допускати настання смерті чи інших тяжких наслідків з мотивів помсти, ревнощів тощо. В іншій ситуації, коли винний своїми діями поставив потерпілого в небезпечний для життя стан і не надав йому допомоги, його вина щодо смерті та інших тяжких наслідків може бути лише необережною (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість). Якщо ж буде доведено умисел (прямий або непрямий) щодо тяжких на­слідків, то відповідальність повинна наставати за умисне вбивство або умис­не тяжке чи середньої тяжкості тілесне ушкодження.

11. Питання про відповідальність за ст. 135 КК виникає, коли одна особа умисно спричиняє іншій особі тілесні ушкодження, небезпечні для життя, і залишає її в небезпечному стані, внаслідок чого настала смерть потерпілого. У такій ситуації особа повинна відповідати за умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК). Інкримінувати їй, крім того, злочин, передбачений ст. 135 КК, не потрібно.

12. Відповідальність за сукупністю злочинів (статті 286 і 135 КК) настає для водія, який порушив правила безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, що спричинило тілесні ушкодження потерпілому, і завідомо за­лишив його без допомоги. Якщо водій не порушив правил дорожнього ру­ху, але причетний до аварії, в якій потерпілий був поставлений у небезпеч­ний для життя стан і залишив його в такому стані, то він повинен нести відповідальність лише за залишення в небезпеці за наявності всіх інших оз­нак складу злочину (ст. 135 КК).


Стаття 136. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані

1. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для жит­тя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан особи належним установам чи особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження, —

караються штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2. Ненадання допомоги малолітньому, який завідомо перебуває в не­безпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан дитини належним установам чи особам —

караються штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть потерпілого, —

караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.


1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що людина по­винна надати допомогу іншій людині, яка опинилася в небезпечному для життя стані, для того, щоб відвернути настання тяжких наслідків.

2. Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) бездіяльністю; 2) на­станням наслідків; 3) причинним зв'язком між ними.

3. Бездіяльність особи може виявлятися у двох формах: а) ненадання до­помоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, якщо у винно­го була можливість надати йому допомогу без загрози для нього або його близьких осіб; б) неповідомлення про такий стан особи належним устано­вам чи особам.

4. Небезпечний для життя людини стан може виникнути внаслідок дії стихійних сил природи, джерел підвищеної небезпеки, диких тварин тощо. Без допомоги іншої особи ця особа позбавлена можливості вийти з небез­печного стану.

5. Неповідомлення належним установам чи особам про такий стан, у яко­му опинилася інша особа. Такими установами можуть бути пожежна части­на, міліція, служба порятунку на воді, швидка медична допомога, а також службові, чи інші особи, які зобов'язані і мають можливість надати допомо­гу потерпілому.

6. Винна особа повинна мати можливість або надати допомогу іншій особі, або повідомити у відповідну установу чи іншій особі. Це повідомлен­ня повинне бути терміновим (невідкладним) для того, щоб оперативно мож­на було вжити заходів щодо врятування потерпілого.

7. Наслідками цього злочину є тяжкі тілесні ушкодження (ч. 1) або смерть потерпілого (ч. 3) статті. Між настанням цих наслідків і бездіяль­ністю особи повинен бути встановлений причинний зв'язок.

8. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом що­до бездіяльності. Що стосується наслідків, то до них може бути віднесено як умисел (прямий або непрямий), так і необережність (злочинна самовпев­неність або злочинна недбалість).

9. Суб'єктом цього злочину може бути будь-яка особа, на якій не лежить правовий обов'язок надання допомоги, або яка не поставила іншу особу в небезпечний для життя стан. У частині 2 ст. 136 КК встановлена відпо­відальність за ненадання допомоги малолітньому, тобто особі, якій не випов­нилося 14 років.

Частина 3 ст. 136 КК встановлює відповідальність за діяння, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, якщо вони спричинили смерть потерпілого.

10. Відмежування цього злочину від залишення в небезпеці (ст. 135 КК) проводиться за суб'єктом. У злочині, передбаченому ст. 135 КК, суб'єктом може бути лише особа, яка зобов'язана піклуватися про залишеного в небез­печному стані, або яка сама поставила його в такий стан.