1. Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій лю­дині, карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років

Вид материала

Документы

Содержание Стаття 173. Грубе порушення угоди про працю 2. Ті самі дії, вчинені стосовно громадянина, з яким укладена угода щодо його роботи за межами України, — 2. Суспільна небезпечність 4. З об'єктивної сторони 6. Суб'єктивна сторона Стаття 174. Примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку 2. Суспільна небезпечність 3. Об'єктивна сторона 7. Суб'єктивна сторона Стаття 175. Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат 2. Суспільна небезпечність 3. Об'єктивна сторона 5. Суб'єктивна сторона 2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди в особливо вел 3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища щодо Суспільна небезпечність Суміжні права 5. Об'єктивна сторона 9. Суб'єктивна сторона

Подобный материал:

• Розбещення неповнолітніх. Перешкоджання здійсненню виборчого права, 130.41kb.
• Караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років, 23.77kb.
• Кодексу України, 527.92kb.
• До шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права, 177.75kb.
• Порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю, 1688.87kb.
• Відомості Верховної Ради (ввр), 2004, n 6, ст. 39 ) ( Із змінами, внесеними згідно, 68.32kb.
• 1. Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих, 89.36kb.
• 5. Циклічність як форма економічного розвитку, 1573.65kb.
• Методичні рекомендації на тему:, 150.05kb.
• Національний Університет «Острозька академія», 105.24kb.

Стаття 173. Грубе порушення угоди про працю

1. Грубе порушення угоди про працю службовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, а та­кож окремим громадянином або уповноваженою ними особою шляхом обману чи зловживання довірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою, —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до п'яти років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Ті самі дії, вчинені стосовно громадянина, з яким укладена угода щодо його роботи за межами України, —

караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.


1. Трудові відносини між наймачем і працівником регулюються не тільки законами, а й колективним договором, а також індивідуальними угодами між наймачем (службовими особами підприємств, установ, організацій, не­залежно від форм власності; окремими громадянами або уповноваженими ними особами) і працівником.

2. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він пося­гає на право кожної людини на працю, що передбачене ст. 43 Конституції України.

3. Потерпілим від даного злочину є працівник, з яким укладено трудову угоду про працю. Про поняття «працівник» див. коментар до ст. 172 КК.

4. З об'єктивної сторони цей злочин виявляється в грубому порушенні угоди про працю шляхом обману чи зловживання довірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою (це, наприклад, погроза звільнен­ням, якщо працівник не погодиться виконувати роботу, не обумовлену уго­дою).

Угода про працю — це укладений у письмовій або усній формі трудовий договір, а також трудовий контракт між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, за яким працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цим догово­ром, а власник або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для ви­конання роботи.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є спосіб даного злочину: а) обман; б) зловживання довірою; в) примус до виконання роботи, не обу­мовленої угодою.

Про поняття обману та зловживання довірою див. коментар до ст. 190 КК. Під примусом слід розуміти погрозу насильством або інший про­типравний вплив на особу з метою примусити її виконувати роботу, що не­обумовлена угодою про працю. За наявності до того підстав, якщо примус полягав у діяннях, які самі по собі є кримінальне караними, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів: ст. 173 КК та відповідними статтями про відповідальність за злочини у сфері службової діяльності або проти осо­би, наприклад, статтями 126, 129 КК тощо.

5. Даний злочин вважається закінченим з моменту грубого порушення угоди про працю. Діяння, передбачене ст. 173 КК, є спеціальним складом грубого порушення законодавства про працю, а тому його вчинення не по­требує додаткової кваліфікації за ст. 172 КК.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Вин­на особа усвідомлює, що грубо порушує угоду про працю і бажає вчиняти такі дії.

7. Суб'єктом даного злочину є службова особа підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, окремий громадянин або упов­новажена ним особа, які уклали з працівником угоду про працю.

8. Частина 2 ст. 173 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо громадянина, з яким укладена угода про його роботу за межами Ук­раїни.

Дана кваліфікуюча ознака злочину матиме місце тоді, коли українські працівники, що працюють за кордоном на підставі міжнародних договорів про економічне, наукове та інше співробітництво, залишаються у трудових відносинах з організацією, що їх відрядила за кордон, і на них поширюється вітчизняне законодавство про працю. Якщо трудові відносини громадян ре­гулюються законодавством іноземних держав, склад злочину, що тут розгля­дається, буде відсутнім.


Стаття 174. Примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку

Примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страй­ку шляхом насильства чи погрози застосування насильства або шляхом інших незаконних дій —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.


1. У статті 44 Конституція України проголосила, що працівник має пра­во на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Причо­му вказується, що «ніхто не може бути примушений до участі або до не­участі у страйку».

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про порядок вирішення колектив­них трудових спорів (конфліктів)» (ВВР. — 1998. — № 34. — Ст. 227) під страйком розуміється тимчасове колективне добровільне припинення робо­ти працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту). Як випливає із закону, участь у страйку має бути добровільною. Кримінальний закон охо­роняє це право працівників на вільне волевиявлення. Заборона страйку можлива лише на підставі закону.

2. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він пося­гає на конституційне право людини, яка працює, на страйк для захисту своїх економічних та соціальних інтересів.

Потерпілим від злочину є працівник.

3. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 174 КК, може виявля­тися у двох формах: а) примушуванні до участі у страйку; б) перешкоджанні участі у страйку.

Примушування — це психічний або фізичний вплив на працівника з ме­тою примусити його брати участь у страйку. Перешкоджання — це протидія здійсненню працівником свого права брати участь у страйку. Обов'язковою ознакою примушування і перешкоджання є здійснення їх шляхом фізично­го насильства, погрози застосування такого насильства або шляхом інших незаконних дій. За ступенем тяжкості фізичне насильство, застосоване вин­ним, може виявлятися в завданні ударів, побоїв, заподіянні легких тілесних ушкоджень, незаконному позбавленні волі.

4. Якщо фізичне насильство виявилося в заподіянні тілесних ушкоджень середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень, то настає кваліфікація за сукупністю злочинів (наприклад, за статтями 122, 121 і 174 КК). Погро­за застосування насильства може полягати в залякуванні працівника застосуванням будь-якого фізичного насильства, в тому числі й погрозі вчинити вбивство. Інші незаконні дії при вчиненні злочину у цій формі можуть ви­являтися в обмані, погрозі позбавити будь-яких пільг, звільнити працівника тощо.

5. Не містить складу злочину, передбаченого ст. 174 КК, перешкоджання участі у страйку, коли його проведення є незаконним, тобто якщо припи­нення працівниками роботи створює загрозу довкіллю, перешкоджає за­побіганню стихійному лиху, аварії тощо.

6. Даний злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій, передба­чених у ст. 174 КК.

7. Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, мотиви і мета значення для кваліфікації не мають.

8. Суб'єкт злочину — фізична осудна особа, що досягла віку криміналь­ної відповідальності. Вчинення цього злочину службовою особою за наяв­ності до того підстав, можна додатково кваліфікувати як відповідний злочин у сфері службової діяльності, наприклад, за статтями 364, 365 КК.

Стаття 175. Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат

1. Безпідставна невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більше ніж за один місяць, вчинена умисно керівником підприємства, установи або організації неза­лежно від форми власності, —

карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи зай­матися певною діяльністю на строк до п'яти років, або виправними робо­тами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно було вчинене внаслідок нецільового ви­користання коштів, призначених для виплати заробітної плати, стипендії, пенсії та інших встановлених законом виплат, —

карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо до при­тягнення до кримінальної відповідальності нею здійснено виплату за­робітної плати, стипендії, пенсії чи іншої встановленої законом виплати громадянам.


1. Частина 7 ст. 43 Конституції України проголошує, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Тому безпідставна невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установ­лених законом виплат громадянам вважається злочином.

2. Суспільна небезпечність даного злочину виражається в тому, що він порушує конституційне право працівника на своєчасне отримання за­робітної плати і право на соціальний захист.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає в безпідставній невиплаті грома­дянам заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом ви­плат більше ніж за один місяць.

Під невиплатою заробітної плати, стипендії чи пенсії слід розуміти не­повну або несвоєчасну виплату громадянам зазначених видів виплат. Неви­плата як ознака даного злочину має місце там, де вона: а) є безпідставною; б) триває понад один місяць.

Заробітна плата — це винагорода у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган сплачує працівникові за виконану ним роботу згідно з існуючими нормами праці.

Пенсія — це форма соціального забезпечення, яка передбачає собою Платіж, встановлений до кінця життя або на тривалий строк для непра­цездатних громадян, а також для інших громадян, що мають право на пенсію. Згідно із законодавством України пенсії поділяються на трудові та соціальні. Відповідальність за ст. 175 КК настає за невиплату будь-якого ви­ду пенсій, встановленого громадянину відповідно до закону.

Стипендія — це вид соціальної виплати, який встановлюється студентам, аспірантам, учням навчальних закладів, а також деяким іншим категоріям громадян з метою їхнього матеріального забезпечення та соціального захис­ту. Відповідальність за ст. 175 КК тягне невиплата будь-якого виду сти­пендії.

Під іншою встановленою законом виплатою слід розуміти будь-які інші, крім заробітної плати, стипендії та пенсії виплати громадянам, що здійсню­ються на регулярній основі (щомісячно), наприклад, соціальна допомога по догляду за дитиною, доплати і компенсації громадянам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та ін.

4. Злочин вважається закінченим з моменту, коли після спливання строків, вказаних в законі, заробітна плата, стипендія, пенсія або інший вид грошового утримання не були виплачені громадянам, і невиплата становить строк більше, ніж за один місяць.

5. Суб'єктивна сторона даного злочину характеризується прямим умис­лом.

6. Суб'єкт злочину спеціальний: керівник (власник) підприємства, уста­нови, організації незалежно від форми власності.

7. Частина 2 ст. 175 КК передбачає відповідальність за те саме діяння, як­що воно було вчинене внаслідок нецільового використання коштів, призна­чених для цих виплат. Під нецільовим використанням коштів розуміють ви­користання коштів, що призначалися на виплату заробітної плати, пенсії, стипендії та на інші заходи, які не пов'язані із зазначеними виплатами, на­приклад, використання коштів з фондів зарплати для придбання обладнан­ня, для ремонту приміщення, оплати оренди, послуг тощо.

8. Якщо нецільове використання зазначених коштів було пов'язане із вчи­ненням іншого злочину, наприклад, привласненням чужого майна, зловживан­ням владою чи службовим становищем, службовим підробленням, то вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів: статтями 175, 191, 364, 366 КК.

9. У тих випадках, коли предметом нецільового використання були бюд­жетні кошти, вчинене утворює ідеальну сукупність злочинів і потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 175 і ст. 210 КК.

10. Частина 3 ст. 175 КК містить заохочувальну норму і передбачає мож­ливість звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила да­ний злочин. Звільнення від кримінальної відповідальності в даному випад­ку можливе за наявності двох умов: а) особа здійснила виплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої встановленої законом виплати громадянам;

б) це було зроблено до притягнення її до кримінальної відповідальності.


Стаття 176. Порушення авторського права і суміжних прав

1. Незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне пору­шення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у великому розмірі, —

караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, —

караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища щодо підлег­лої особи, —

караються штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Примітка. У статтях 176 та 177 цього Кодексу матеріальна шкода вва­жається завданою у великому розмірі, якщо її розмір у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завда­ною в особливо великому розмірі — якщо її розмір у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

(У редакції Закону України від 22.05.2003 р. № 850-ІУ)


1. У пункті 1 ст. 54 Конституції України зазначено, що громадянам га­рантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і ма­теріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелекту­альної діяльності.

Суспільна небезпечність злочину, передбаченого в ст. 176 КК, полягає у заподіянні шкоди суспільним відносинам, які пов'язані з використанням ав­торського і суміжних прав.

2. Диспозиція даної статті є бланкетною, тому для з'ясування ознак цьо­го злочину слід звертатися до Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р. № 3793-ХП, зі змінами, внесеними згідно із законами від 28 лютого 1995 р. № 75/95, від 16 липня 1999 р. № 998-ХР/, від 11 липня 2001 р. № 2627-Ш та від 22 травня 2003 р. № 850-ІУ, і Цивільного кодексу України 2003 р.

3. Згідно з цим законами авторські права — це особисті немайнові, а та­кож майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані зі створенням та використанням творів науки, літератури й мистецтва.

До особистих немайнових прав належать: право вимагати визнання сво­го авторства; право забороняти під час публічного використання твору зга­дування свого імені; право вибору псевдоніма; право протидіяти будь-якому спотворенню, перекрученню творів; право на обнародування.

До майнових прав належать: право використання (у тому числі продаж, прокат, здача в найм тощо), відтворення, публічного виконання, показу, пра­во на переклад, на імпорт творів науки, літератури, мистецтва.

Охороні підлягають як опубліковані, так і неопубліковані твори в галузі науки, літератури і мистецтва, незалежно від їх призначення, жанру, до­стоїнства, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги то­що), а також способу відтворення, які виражені в усній, письмовій чи будь-якій іншій формі.

Суміжні права — це права виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення, пов'язані з використанням цих творів на законних умовах.

4. Відповідно предметом порушення авторського права (або суміжних прав) є твори літератури, науки, мистецтва: опубліковані чи неопубліковані музичні твори (з текстом і без тексту), скульптури, картини, ілюстрації, пе­рекази, фотографії, комп'ютерні програми тощо, а предметом порушення суміжних прав — виконання, фонограми, відеограми, програми мовлення.

Обов'язкові ознаки цього предмета: 1) предмет злочину має не належати винному (або належати не в повному обсязі); 2) має виражатися в об'єк­тивній (матеріальній) формі: рукописного, машинописного, друкарського тексту, нотному записі, фонограмі, відеограмі, будь-якому електронному записі тощо; 3) він має бути новим і оригінальним.

Не є предметом цього злочину повідомлення про новини дня або повідо­млення про поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації, твори народної творчості, а також офіційні документи (закони, укази, поста­нови, судові рішення тощо), державні символи та знаки (прапори, герби, ор­дени, грошові знаки), затверджені державними органами. Охорона також не поширюється на будь-які ідею, процедуру, метод, процес, концепцію, відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію, звичайні дані, навіть якщо вони ви­ражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі тощо.

Перелік осіб, яким надається охорона авторських прав, викладений у ст. 8 цього Закону. До таких осіб належать: 1) автори незалежно від громадянст­ва і постійного місця проживання, твори яких вперше опубліковані або не опубліковані, але знаходяться в об'єктивній формі на території України; 2) автори, твори яких вперше опубліковані в іншій країні та протягом ЗО днів після цього опубліковані в Україні незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора; 3) автори, які є громадянами України або мають постійне місце проживання на території України, незалежно від того, на якій території вперше були опубліковані їх твори.

Авторам, незалежно від громадянства, твори яких вперше опубліковані або хоча і не опубліковані, але знаходяться в об'єктивній формі на території іншої держави, надається охорона відповідно до міжнародних договорів України.

Термін охорони цих прав згідно зі ст. 24 цього Закону є довічним і діє протягом 50 років після смерті автора.

5. Об'єктивна сторона даного злочину передбачає встановлення трьох обов'язкових ознак: діяння, його наслідків і причинного зв'язку між ними. Діяння в цьому злочині полягає в незаконному використанні об'єктів ав­торського або суміжних прав. Воно може виразитись: 1) в незаконному відтворенні або 2) розповсюдженні творів науки, літератури, мистецтва (на­приклад, виставка картин без відома автора), комп'ютерних програм і баз да­них, незаконному відтворенні, розповсюдженні виконань фонограм, відеог­рам і програм мовлення; 3) незаконному їх тиражуванні та розповсюдженні на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації; а також в іншо­му умисному порушенні авторського або суміжних прав (наприклад, вико­нання, оприлюднення, опублікування, показ, сповіщення, створення похід­ного товару та ін.).

Відтворення — це виготовлення одного або більше примірників твору або фонограми в будь-якій матеріальній формі, в тому числі у звуко- і відеоза-писі, а також запис твору або фонограми для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптичній або іншій формі, яку читає машина. Примірник — це результат будь-якого відтворення твору.

Під розповсюдженням слід розуміти будь-які дії, що спрямовані на дове­дення об'єкта, на який поширюється авторське право, до відома суспільства без згоди самого автора.

Виконання — це публічне виконання ролі, співання, читання, декламу­вання, гра на музичному інструменті, або будь-яким іншим способом відтво­рення творів літератури чи мистецтва.

Оприлюдненням твору є дія, що робить твір доступним для публіки, яки­ми б засобами це не досягалося.

Опублікування — це випуск в обіг примірників твору чи фонограми без згоди автора. Під опублікуванням розуміється також надання доступу до твору, фонограми через електронні системи інформації.

Показ — будь-яка незаконна демонстрація оригіналу або примірника творів, виконань, передач організацій мовлення безпосередньо або на екрані.

Під іншим умисним порушенням, наприклад, розуміють створення похідного твору, який є продуктом інтелектуальної творчості: переклад,

6. Якщо предмет порушення авторського права (або суміжних прав) ви­крадений (наприклад, викрадено картину) або знищений (наприклад, розби­то скульптуру), то такі діяння кваліфікуються за статтями про злочини про­ти власності (статті 185 або 194 КК). Але якщо таке викрадення вчинене для подальшого плагіату, то кваліфікація настає за сукупністю злочинів — за ст. 176 КК і, наприклад, ст. 185 КК.

7. Даний злочин має матеріальний склад. Наслідок як обов'язкова озна­ка об'єктивної сторони полягає в заподіянні матеріальної шкоди у велико­му розмірі. Під великим розміром матеріальної шкоди, згідно з приміткою до ст. 176 КК, вважається ії розмір, який у двісті і більше разів перевищує неопцдатковуваний мінімум доходів громадян.

8. Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння матеріальної шко­ди. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину є причинний зв'язок між діянням і вказаним наслідком.

9. Суб'єктивна сторона даного злочину — прямий умисел. Винний усвідомлює, що він своєю дією порушує авторські або суміжні права, які охороняються Законом, передбачає заподіяння матеріальної шкоди відпо­відним особам і бажає настання цих наслідків.

Мотиви можуть бути різними: користь, кар'єризм, помста, заздрість тощо, однак на кваліфікацію вони не впливають.

10. Суб'єкт злочину — загальний: будь-яка особа, що досягла 16-ти років, у тому числі і сам автор у випадку, коли ним, наприклад, приховано співав­торство іншої особи.

11. У частині 2 ст. 176 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, як­що вони вчинені повторно або завдали матеріальної шкоди в особливо ве­ликому розмірі, тобто якщо вартість предметів або сума доходу у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. При визначенні цих розмірів слід також враховувати положення п. 22.5 ст. 22 За­кону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 р. (Урядовий кур'єр. — 2003. — 12 липня. — № 127).

Про поняття повторності див. коментар до ч. 1 ст. 32 КК.

12. У частині 3 ст. 176 КК визначена відповідальність за дії, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, вчинені спеціальним суб'єктом — службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи (на­приклад, мало місце примушування до співавторства твору, створеного підлеглим; виключення підлеглого з кола співавторів тощо). Про поняття службової особи див. коментар до ст. 364 КК.